Реферат: Нормування праці на підприємсті
смотретьна рефераты похожие на «Нормування праці на підприємсті»
ЗМІСТ.1. Вступ 2. Принципи організації праці. |Робочий час і його основні елементи. ||Діагностика робочого часу. | |Нормування часу робітників. | |Планування часукерівників і спеціалістів. | |6.1. Способи підвищення ефективності використання| |робочого часу керівників. | |7. Методика встановлення інших норм праці. ||Список використаної літератури. |
Вступ
Працяявляє собою доцільну діяльність людей, ціллю якої є створення матеріальних ідуховних благ. Затрати праці на створення цих цінностей повинні мати кількіснуоцінку, тому, що в масштабі суспільства дістають визнання тільки ті з них, щовідповідають суспільно необхідному часу, тобто часу, необхідному навиготовлення даного виробу при суспільно нормальних умовах виробництва присередньому рівні цілісності й інтенсивності праці.
Безпосередньона рівні підприємств суспільно необхідний час виступає як необхідний час — робочий час що необхідний для виготовлення одиниці продукції в конкретнихорганізаційно-технічних умовах даного підприємства робітниками відповідноїкваліфікації при нормальній інтенсивності праці.
Ціумови на підприємствах різноманітні, тому різняться і необхідні затрати часу,рівень яких може бути вище або нижче суспільно необхідних затрат. Відповіднобудуть різноманітними і фактичні витрати.
Нормуванняпраці це визначення її необхідних затрат на виготовлення одиниці продукції вконкретних організаційно технічних умовах. Ціллю нормування праці є найбільшточне визначення необхідних затрат, а відповідно і результатів праці і їхвідбиток у нормах праці.
Ціллюданої курсової роботи є висвітлити суть нормування праці на підприємстві,показати методи і прийоми що використовуються для досягнення даної мети, атакож вказати шляхи підвищення продуктивності праці на підприємстві.
Принципиорганізації праці.
Організаціяпраці — система мір спрямованих на більш повне й ефективне використаннятрудових і матеріальних ресурсів.
Головнаціль організації праці — створення умов для росту продуктивності праці. Томуправильна організація праці повинна враховувати такі завдання:
— техніко-економічне завдання — створення умов праці для ефективного використанняробочого часу, трудових навиків і досвіду робітників, а також створення умовдля найбільш ефективного використання устаткування й інших матеріальнихзасобів,
— соціальна — створення гігіїєнічних і безпечних умов праці. Охорона праці зметою зробити її привабливою і творчою.
Охоронапраці здійснюється по таких основних напрямках:
— кооперація праці в професійно-кваліфікваному, технологічному і функціональномуаспектах; нормування
— праці як основа її організації;
— матеріальне і моральне стимулювання робітників за поліпшення якісних ікількісних показників їхньої праці;
— добір, підготування і підвищення кваліфікації кадрів, включаючи вивчаннясучасних прийомів і методів праці;
— організація робочих місць, включаючи поліпшення умов праці.
Унашій країні не приділяється належної уваги виборові, підготуванню і підвищеннюкваліфікації робітників. Деякою мірою це пов'язано зі складність переходу доринкових відносин. Постійні зміни попиту і пропозиції товарів і послуг і самоїробочої сили потребують її великої рухливості, мобільності, у тому числіфахової і кваліфікаційної. Від якісного складу кадрів в організації багато вчому будуть залежати і результати їхньої роботи. Аналізуючи організацію праціна підприємствах, можна виділити основні принципи організації праці:
— пропорційність
— ритмічність
— безперервність
— узгодженість.
Робочийчас і його основні елементи.
Підробочим часом розуміється тривалість участі людини в організованому трудовомупроцесі, протягом якого вона повинна виконувати свої виробничі або службовіобов'язки. Він вимірюється тривалістю робочого дня, робочого тижня, робочогомісяця, робочого року і звичайно регулюється національним законодавством, щовизначає його граничний розмір за календарний період, яким частіше усього є тиждень.Час, витрачений понад нормальний розмір, рахується понаднормовим і повиненоплачуватися по підвищених розцінках.
Узалежності від віку й умов праці для окремих категорій робітників законодавчовстановлюється скорочений робочий час. У першу чергу це відноситься до осібмолодших 18 років, осіб, зайнятих на важкій і шкідливій роботі, і ін.
Якщохарактер виробничих процесів дозволяє, робочий час може бути неповним, гнучкимабо ковзним і реалізуватися у відповідному підході до організації робочого дняабо тижні.
Так,неповний день (тиждень) охоплює лише частину робочого дня (тижня) нормальноїтривалості з відповідним зниженням їхньої оплати. Частину часу, що залишився,при цьому може бути зайнята іншою людиною. Гнучкий графік роботи замість точноїфіксації моменту її початку і кінця передбачає визначені проміжки часу,протягом яких вона може починатися і закінчуватися, а також період, колиспівробітники обов'язково повинні бути присутнім на робочому місці. Зміннийграфік припускає можливість зрушувати момент його початку і закінчення впорівнянні з прийнятими в організації стандартами, що звичайно має місце приповторазмінній роботі.
Неповнийдень, гнучкий і змінний графік роботи, поділ її серед декількох співробітників,частковийе виконання ними обов'язків вдома й ін., тобто гнучкий режим праці,стають можливими в умовах появи новітніх засобів зв'язку: пейджинговой,факсимільної, підключенню до комп'ютерних мереж.
Самийробочий час складається з часу роботи і часу перерв. У перше включаєтьсяосновний, допоміжний, підготовчо-заключний час і час обслуговування робочогомісця. Друге складається з часу технологічних і часу організаційних перерв.
Протягомосновного часу досягається безпосередня ціль даного трудового процесу.Допоміжний час охоплює виконання дій, пов'язаних із забезпеченням основноїроботи, і разом з основним складає оперативний час.
Часобслуговування робочого місця витрачається на підтримку його в належному стані.Воно, у свою чергу, може ділитися, хоча далеко не завжди, на організаційне ітехнологічне. У його рамках здійснюється складання, наведення порядку,сортування матеріалів, підготування до роботи устаткування.
Нарешті,деякі види трудових операцій потребують витрати підготовчо- заключного часу.Наприклад, лікарю перед оглядом кожного хворого і після його завершеннянеобхідно мити руки.
Перервитакож неоднорідні. Насамперед, необхідно говорити про технологічні перерви,коли основний процес або тимчасово припиняється по причинах, пов'язаних ізспецифікою роботи устаткування, або продовжується без участі людини.Організаційні перерви обумовлені природними чинниками (необхідність відпочинку,прийняття їжі), а також різноманітного роду збоями, неполадками, щовідбуваються як із вини робітників, так і незалежно від них.
Якпоказують обстеження, тільки 8% працівників думають, що в них немає проблем зчасом, хоча насправді таких людей набереться не більш 1%.
Алечас не можна умножити, додати, нагромадити, купити, взяти в борг. Його можнатільки раціонально використовувати, заощаджувати. Від спроможності це робитизалежить успіх будь-якого робітника. Щоб справитися з таким завданням,необхідно точно знати, на що час витрачається, і робити усе якнайшвидше.
Діагностикаробочого часу.
Першимкроком на шляху до успіху в справі економії і раціонального використанняробочого часу є його "інвентаризація", здійснювана за допомогоюхронометражу і фотографування.
Підхронометражем розуміється спостереження і вимір затрат робочого часу наздійснення окремих повторюваних елементів операції або її в цілому. Безпосереднімйого об'єктом є оперативний або підготовчо-заключний час на машинно-ручнихроботах. В результаті можна зробити розрахунок середньої тривалості тієї абоіншої операції по формулі:
Знаннясередньої тривалості операції і її окремих елементів допомагає удосконалюватиїх зміст і структуру, раціоналізувати затрати часу на них і встановлюватиоптимальні норми.
Фотографуванняробочого дня відбувається за допомогою спостереження і виміру усіх без виняткукорисних затрат і втрат часу протягом усього дня або якоїсь його частинидва-три рази в рік протягом двох-трьох тижнів як у формі саме фотографування,так і при участі спеціальних людей — нормувальників, майстрів і т.п.
Урезультаті проробленої роботи складаються дві таблиці, в однієї з якийвідбивається витрата часу в хвилинах на кожний вид робіт і терміни їхнійпроведення; у другий — утрати часу, їхні причини, конкретні винуватці, період,коли вони мали місце.
Зрозуміло,що фотографування потребує дотримання точності, інакше воно не приносить ніякоїкористі. Адже отримані дані повинні допомогти відповісти на питання: на щовитрачається час; скільки його потрібно для виконання тих або інших конкретнихоперацій; що допомагає, а що перешкоджає його ефективному використанню.
Урезультаті аналізу даних фотографування можна одержати декілька кориснихпоказників, зокрема:
[pic]
де:
КД- коефіцієнт використання робочого дня;
ТРД- тривалість робочого дня;
КВР- коефіцієнт втрат робочого часу по вині робітника;
КЗР- коефіцієнт втрат робочого часу по причинах не залежних від робітника
ПЗ- підготовчо-заключний час;
ОП- оперативний час;
ОМ- час обслуговування робочого місця;
ВОН- нормативний час на відпочинок і особисті потреби;
ПР- перерви, що залежать від робітника; ВН — витрати робочого часу, що незалежать від робітників.
Наоснові знання даних показників визначається коефіцієнт можливого підвищенняпродуктивності (КМПП) праці за рахунок усунення втрат часу: [pic]
Прийнявшиперераховані показники за нормативи, можна здійснювати стимулювання робітників,спрямоване на підвищення їхньої продуктивності, більш раціональне використанняробочого дня, скорочення або запобігання втрат часу.
Виявленнявидів діяльності, на які час витрачається впусту (як показують дослідженнятаких буває до 25% ); який можуть (можливо, із великим успіхом) виконувати іншіособи; який віднімає час в інших, називається діагностикою часу.
Дляполегшення діагностики, час, що затрачається керівниками, можна розподілити потаких функціях:. обмірковування проблем, виробітку рішень, підготуваннядокументів;. керівництво людьми (розподіл завдань, інструктаж, консультування,оцінка діяльності, дозвіл конфліктів);. прогнозування і планування діяльностіна перспективу;. підготування нарад, виступів, різноманітних заходів;.контроль за діяльністю подлеглих;. здійснення зовнішніх комунікацій (участь упереговорах, в обміні досвідом, конференціях).
Післяугруповання робіт їм дається оцінка на предмет їхньої необхідності,доцільності, співвідношення що передбачалися і фактичних затрат часу.
Упроцесі аналізу визначається, які чинники обумовлюють найбільші втрати часу і єв цьому змісті самими «дорогими»: візити, зустрічі, телефоннірозмови, відвідувачі, підпорядковані і т.п. Їхнє виявлення дозволятити шукатизасоби зміни структури затрат часу, яка б найбільшою мірою сприяла досягненнюцілей організації, і приборкати найбільше злісних його «розкрадачів».
Досвідпоказує, що, якщо в однім випадку з десятьох робота керівника не була потрібна- виходить, він недостатньо довіряє підлеглим; якщо в однім випадку з десятьохмомент початку роботи був визначений спонтанно або на її витрачено більше часу,чим передбачалося нормативами — в організації погано поставлене планування.Дослідження свідчать, що 20 — 30% свого часу керівник витрачає на розбіркореспонденції, продивляючись у день до 100 документів, із котрих лише 30 подійсному потрібні; йому припадає ставити в рік до 20 тис. підписів, затрачуючина це біля трьох тижнів. Підраховано, що в діловому листуванні обсягнепотрібних відомостей доходить до 15-20%, а по всіх каналах із внутрішніхджерел відомостей надходить на 30%, а з зовнішніх — на 40% більше, ніжпотрібно.
Основнимипричинами втрат часу є:. нечітка постановка цілей і визначення пріоритетів, урезультаті чого люди не можуть правильно зорієнтуватися в ситуації, а томуберуть на себе або занадто багато, або занадто мало роботи, тонуть у дрібницях;. незадовільна організація планування, у результаті чого менеджер несправляється з розподілом часу на виконання тих або інших справ, а те і простоне знає, як до них подступиться;. слабка організація і дисципліна працівників,що призводить до багатократного виконання одної і тої ж роботи;. відсутністьнеобхідної інформації для прийняття рішень, у результаті чого їх доводитьсяпостійно відкладати;
.нерішучість керівника, невміння працювати з партнерами, підлеглими,відвідувачами, телефонними дзвониками, проводити збори і наради.
Нормуваннячасу робітників.
Там,де режим роботи задається технологією, основою більш раціонального використаннячасу і подолання його втрат є нормування, тобто визначення норм і нормативівйого витрат. Під нормою часу розуміється його регламентований розмір,необхідний для виробництва одиниці продукції, її партії, або виконання тієї абоіншої роботи одним або групою виконавців відповідної кваліфікації у визначенихорганізаційно-технічних і природно- кліматичних умовах.
Встановлюєтьсянорма в людино-хвилинах, людино-годинах або людино-днях і включає такіелементи: норму подготовчо заключного часу, норми основного і допоміжного часу,норми часу на організаційно-технічне обслуговування устаткування й іншихвиробничих об'єктів, перерви, обумовлені технологією й організацієювиробництва, на відпочинок і особисті потреби. Підсумовування норм часу поокремих операціях дає комплексну норму часу, що характеризує його сукупнізатрати на виконання корисного обсягу робіт у передбачені терміни. Принормуванні ручних і машинно-ручних робіт в основу норм кладуться нормативичасу, тобто його затрати що регламентуються на виконання окремих виробничихоперацій, установлені для звичайних умов з урахуванням застосування передовихприйомів і методів праці виконавцями відповідної кваліфікації, сучасногоустаткування.
Крімнорм і нормативів часу на виробництво, визначаються норми затрат часу навідпочинок, що знаходяться в залежності від ступеня стомлюваності робітника,при виконанні окремих видів робіт. Вони грунтуються на спеціальних науковихрекомендаціях і виражаються у відсотках до оперативного часу. Зокрема, доцільновикористовувати для компенсації затрат унаслідок:. зайвих фізичних зусиль — до1-9% оперативного часу;. підвищеної нервової напруги з урахуванням складностіі небезпеки роботи — до 1-5%;. зусиль, пов'язаних із підвищеним темпом роботи,що вимірюється кількістю рухів у хвилину, а також незручним робочим положенням- до 1-4%;. підвищеної монотонності роботи, що викликається. повторювальністюоперацій — до 1-3%;. понад нормальний рівень температури і вологості,забруднення, що характеризується підвищеним вмістом домішок у повітрі — до15%;. підвищеного шуму, вібрації — до 1-4%;. недостатньої освітленості -до 2%оперативного часу.
Затратиоперативного часу і часу на відпочинок лежать в основі розрахунку такогонайважливішого соціального показника діяльності організації як коефіцієнтполіпшення умов праці КПУП:
[pic]
де:
Тфв- фактичний час на відпочинок відповідно до нормативів і реальних умов праціпіслього проведення заходів щодо їх поліпшення;
Тнв- нормативний час на відпочинок до проведення заходів щодо поліпшення умовпраці;
Товф- фактичні витрати оперативного часу;
Тово- оперативні витрати оперативного часу.
Більшістьнормативів часу встановлюється для робітників, діяльність яких обумовленаособливостями роботи устаткування і характером організації технологічнихпроцесів (масовим, потоковим, крупносерійним, одиничним). Вони можуть такожвідноситися і до службовців, чия робота не містить творчих функцій, виконанняяких не піддається нормуванню. Раціоналізація праці тих, хто пов'язаний ізтворчістю, має в основі інші принципи.
Плануваннячасу керівників і спеціалістів.
Плануванняпраці, як і планування взагалі, є першим обов'язком будь- якого керівника, але,на жаль, як показують дослідження, вітчизняні менеджери приділяють цьомунебагато часу — у 3,5 разу менше, чим їхні американського колеги, зато наоперативну роботу — по всіх мірках менш важливу — витрачають на третину більше.
Процеспланування часу починається з постановки задач, для чого на майбутній періодскладається перелік справ і можливих перешкод, на подолання яких підевизначений час. Згодом цей перелік регулярно доповнюється, обновляється,коректується шляхом виключення з нього того, що на справді є несуттєвим.
Яквважає один із найбільших західних спеціалістів в області менеджменту ПітерДрукер, менеджер повинний планувати свій час укрупненими блоками, тому що, колимова йде про роботу з людьми, а також про виконання чисто інтелектуальнихфункцій, роздрібнення не призводить до позитивних результатів. Тим більше що,чим більша організація, тим менше часу в керівника залишається длямалозназначних справ. У той же час у дрібних організаціях або на низових рівняхкерування значні задачі доцільно розбивати на менше значні і складні, із більшточним визначенням термінів виконання. Але і тут керівник має можливістьзатрачати на виконання своїх прямих обов'язків не більш 25% ліміту часу.
Плануваннячасу дозволяє керівникам і спеціалістам насамперед критично осмислити власніцілі і знайти більш ефективні засоби їхньої реалізації, що дозволяють не тількисвоєчасно з ними справитися, але і створити необхідні резерви для рішеннянепередбачених проблем.
Далі,планування дає можливість керівнику сконцентруватися на найважливіших питанняхз урахуванням термінів і часу їхній рішення, а інші раціонально розподілитисеред підлеглих. У основі цього оцінка кожної роботи з погляду необхідності;наслідків у випадку відмови від виконання; виправданості зусиль, необхідних дляїї виконання, можливості її зниження, реальної віддачі.
Нарешті,планування часу дає можливість керівнику сформувати оптимальну структуруробочого дня і скласти його розклад.
Плануваннячасу, відведеного на рішення тих або інших проблем, здійснюється з урахуваннямїхньої раціональної черговості. Тобто спочатку плануються справи з фіксованимтерміном виконання або потребуючі значних витрат часу, а також неприємнізадачі, відкладання яких на потім небажано; далі випливає рутинна робота івиконання повсякденних обов'язків; нарешті, третє місце приділяєтьсядругорядним і епізодичним справам, що не віднімають багато часу, наприклад,читанню поточної кореспонденції, обходові робочих місць. Але в будь-якомувипадку при плануванні встановлюється точний термін завершення роботи.
Якщомайбутній обсяг роботи в задані терміни може бути не виконаний, у планіпередбачаються можливості їхній перенесення на більш пізній період.
Планомповинно охоплюватися не більш 60% робочого часу, а інше складають резерви нарішення непередбачених проблем, творчу діяльність, підвищення кваліфікації.Непередбачені проблеми виникають звичайно в зв'язку з несподіванимивідвідувачами, телефонними дзвониками, необхідністю виправити раніше допущеніпомилки. Створення резервів часу значно підвищує гнучкість планів і полегшуєкоригування.
Передумовоюпланування часу є його ретельне документування і контроль за його використанням,що дозволяють мати точні уявлення про нього, краще розподіляти здійснення тихабо інших робіт, а також погоджувати свої дії в області планування часу зпідлеглими і колегами.
Напрактиці існує декілька типів планів використання часу. Насамперед, цедовгострокові, за допомогою яких розподіляється час на реалізацію великихжиттєвих цілей, що потребують багатьох років, а часом і десятиліть: одержанняосвіти, просування до визначеної посади по службовій драбині і т.п. Досередньострокових планів можна віднести річні, фіксуючі розподіл часу длярішення великих, але більш конкретних задач, насамперед виробничого характеру.
Докороткострокових планів використання робочого часу, що конкретизуєсередньострокові, відносять квартальні, місячні, декадні (тижневі), денні,кожний із який деталізує попередній. Для їхнього упорядкування необхідновизначити центральну, найбільше трудомістку задачу періоду, що повинна бутивирішена в його рамках; випливаючі із неї задачі, до рішення котрих потрібноприступити, і трудності, що у зв'язку з цим можуть виникнути.
Умісячних планах витрата часу на кожний вид діяльності, включаючи необхіднірезерви, передбачається вже в годинах. У декадних (тижневих) планах відбиті всібез виключення справи і час, необхідний для їхнього виконання. Якщо поставленапроблема за зазначений період не вирішується, роботу з нею починає інша особа.
Аленайважливіший план — денний. Він містить у собі не більш десятка проблем, утому числі не більш трьох першорядних, робота над якими здійснюється в першучергу. Вони, а також самі неприємні справи плануються на ранкові години, із тимщоб до вечора їх удалася завершити. Однорідні задачі групуються в денному планіроботи блоками, що дозволяє не «перескакувати» з однієї проблеми наіншу і заощаджувати в такий спосіб час.
Одночаснов денному плані передбачаються обов'язкові перерви, що враховують як загальнупрацездатність людини, так і час, що минув з початку робочого дня. Чим більшечасу пройшло, тим стрімкіше наростає втома, що позначається на ефективностіроботи менеджера і спеціаліста. Дослідження показали, що за перші вісім годинробочого дня керівник у середньому приймає 9,3 рішень в час; протягом дев'ятоїгодини -2,5 рішення; протягом десятої — 0,9 рішення.
Приупорядкуванні денних планів використання часу обов'язково враховуютьсяособливості індивідуальних біоритмов із таким розрахунком, щоб найбільше важкізадачі потрапляли на «пік» працездатності. У так званих«жайворонків» він припадає на ранкові години; «голуби»звичайно активні в середині робочого дня; а «сови» — надвечір. Протепри цьому не варто плутати біоритміку з процесом наростання фізичної втоми, що,природно, мінімальна в ранкові години і після достатньо тривалої перерви.
Знаннявсього цього дозволяє найбільше раціонально розподіляти важкі і легкі, прості іскладні, відповідальні, напружені і ненапружені справи в рамках робочого дня ічергувати їх необхідним способом відповідно до коливань працездатності.
Які всі інші, денні плани витрати часу складаються в писемній формі, тому що в такийспосіб закладені в них справи тяжче ігнорувати. Крім того, записи розвантажуютьпам'ять, дисциплінують, дозволяють чіткіше розподіляти роботу, робити її більшцілеспрямованою. По записах також легше контролювати виконання планів іоцінювати їхні результати.
Упорядкуванняденного плану починається напередодні ввечері і відбувається в декілька етапів.Спочатку формулюються його задачі, у які включаються перенесені з місячного ітижневого (декадного) планів; перехідні з плану попереднього дня, не вирішенідо дійсного моменту; не плановані заздалегідь унаслідок повторювальності;здатні раптово виникнути. Витрати часу на них визначаються з урахуваннямможливого засобу їхній рішення. У денному плані передбачаються«вікна» на випадок необхідності вирішувати несподівані проблеми ідесятихвилинні перерви після кожної години роботи.
Потімще разом уточнюються пріоритетність задач; виділяються ті з них, за які насталапора рішуче братися, і уточнюється, кому з пілеглих що можна доручити.
Ранкомскладений напередодні денний план ще разом уточнюється керівником разом ізреферентом або секретарем, щоб врахувати нові обставини, що з'явилися раптово,наприклад, документи що надійшли за ніч.
Якбудь-який інший, денний план використання часу повинний бути гнучким. Жорстко регламентуютьсятільки питання, пов'язані з запрошенням людей, наприклад, наради, прийомвідвідувачів і т.п.
Всіплани витрати часу регулярно контролюються на предмет того, чи передбачаються вних дійсно важливі і необхідні задачі; чи відповідає фактично витрачений частому, що був запланований; чи раціональні навантаження на виконавців; чому буловтрачено час; чи можна було зробити більше.
Шляхипідвищення ефективності використання робочого часу керівників.
Плануваннячасу призводить до підвищення ефективності використання робочого дня.Рахується, що день найкраще починати в один і той самий час, тому що людина — раб своїх звичок. Це забезпечує гарний тонус і дозволяє на ділі реалізовуватипринцип «людина — господар роботи, а не робота — господарка людини».
Переважно,щоб керівник починав свій день раніш підлеглих, щоб до їхнього приходу нароботу в нього була можливість уточнити для них завдання і прийняти всінеобхідні міри для успішного подолання труднощів. Після цього виконуютьсянайбільше важкі і неприємні справи, а в другій половині дня — легкі. Такапослідовність обумовлена не тільки наростанням утоми, але і тим, що після обідупідлеглі, контакти з який у першій половині дня обмежені, звичайно приходять ізпроханнями про поміч і роз'яснення тих або інших питань. Тому в другій половинікраще займатися справами, що не потребують великої зосередженості, наприклад,переглядом пошти, або рішенням проблем, що знову з'явилися з ранку.
Дляекономії часу в процесі роботи необхідно уникати імпульсивних вчинків і невідриватися по можливості на знову виникаючі проблеми, тому що вони можутьзажадати нових дій. Ці проблеми доцільно зафіксувати, для того щоб повернутисядо них пізніше, що дозволить завершити почате, а проблемам«втрястися» і прийняти більш зримі обриси. Фіксація матеріалунеобхідна також при раптових перервах роботи, оскільки дозволяє швидше зновузосередитися.
Назакінчення призведемо рекомендації відомого американського підприємця ітеоретика менеджменту Харві Маккея тим, хто бажає заощадити час:. встановитителефон у своєму автомобілі;. завжди завчасно попереджати про намічені візити;. лишати машину там, де гарантований вільний виїзд;. ніколи не робити поїздки,не маючи при собі диктофона, завдяки котрому можна, не відриваючись від руля,диктувати для себе службові записки;. покласти портативний магнітофон у кишенюпіджака, а інший поруч із ліжком;. завжди мати при собі який-небудь кориснийматеріал для читання;. спробувати весь тиждень читати публікації по бізнесузамість спортивних сторінок і цікавих матеріалів про всяку всячину;. пройтикурс техніки швидкого читання;. використовувати телефонний автоотвідповідачнавіть тоді, коли ви вдома, що дасть можливість позбутися від марних розмов;.намагатися проводити якнайбільше нарад по телефоні замість засідань з особистоюучастю співробітників;. завжди просити підлеглихх попередньо коротко викладатирекомендації, а потім заслуховувати обгрунтування;. слухати магнітофоннізаписи і радіопередачі з питань бізнесу під час пробіжки або спортивних вправ;. хвалити підлеглих, що коротко викладають суть справи, і виражати невдоволенняспівробітниками, що не вміють так поступати;. уникати тих, хто витрачає час;.дивитися по телевізорі ранкові новини ділового життя.
Методикавстановлення інших норм праці.
Нормачасу є найбільш поширеною формою вираження нормованих витрат праці. До іншихнорм відносяться:
Нормаобслуговування — кількість виробничих об'єктів, що один робітник або групаробітників зобов'язані обслуговувати впродовж одиниці робочого часу в конкретнихорганізаційно-технічних умовах. Для визначення норми обслуговування необхіднопопередньо встановити одну з різновидів норми часу — норму часу обслуговуванняодиниці устаткування, одного робочого місця і т.п.
Нормиобслуговування призначаються для нормування праці наладчиків, ремонтників,контролерів, комірників і ін.
Нормавиробітки — кількість продукції (роботи), що повинні бути виготовлені однимробітником або групою робітників в одиницю робочого часу в конкретнихорганізаційно-технічних умов.
Нормивиробітки застосовують для нормування праці робочих будь-яких професій у тихвипадках, коли в плині періоду часу, один робітник або група робітниківвиконують якусь роботу.
Замістьнорми виробітки може визначатися нормоване завдання. Різниця між ними полягає втому, що по нормах виробітку розраховується відрядна розцінка зарплати, а понормованому завданню тільки норма завантаження виконавців.
Нормованезавдання — обсяг роботи, що повинний бути виконаний одним робітником або групоюробітників за даний відрізок часу.
Встановлюватисянормовані завдання можуть для почасово оплачуваних робітників: основнихробітників (зайнятих на конвеєрних лініях, операторів автоматичних ліній іін.), допоміжних робітників (верстатників ремонтних цехів, слюсарів інструментальників,транспортних робітників), спеціалістів і службовців (технологів, конструкторіві ін.).
Узалежності від методів встановлення норми поділяються на технічно обгрунтованіі дослідно-статистичні.
Підтехнічно обгрунтованими розуміють норми, встановлені аналітичним методом, щозабезпечують максимальне використання виробничого потенціалу, раціональніметоди праці, оптимальну зайнятість робітників продуктивною працею призберіганні їхнього здоров'я і працездатності.
Додослідно-статистичного відносять норми, установлювані на роботу або операціюбез поділу її на окремі складові елементи і проектування технології іраціональної організації праці на основі звітних даних про виконанняанологічних робіт або на досвіді спеціаліста, що встановлює цю норму. Дослідно-статистичнінорми фіксують фактичний стан виробництва з усіма наявними хибами і тому несприяють росту продуктивності праці й удосконалюванню його організації.Застосовувати їх необхідно в обмежених масштабах, коли не можна або не вигідновизначити норму аналітичним методом.
Нормативчисельності — заздалегідь установлена розрахункова выличина, выражена вчисельності робітників для виконання одиниці конкретної роботи або дляобслуговування визначених об'єктів.
Нормачисельності — чисельність робітників визначеного професійно- кваліфікованогоскладу необхідна для виконання конкретних виробничих функцій або обсягів робіту конкретних організаційно-технічних умовах.
Нормачисельності вимірюється в кількості людей і може бути визначена на основі нормичасу по формулі:
Нч= Твр * О / Тзм
Наприклад:Трудомісткість наладки одного верстата складає 40 хвилин, а підналагодження 20хвилин, тривалість зміни 480 хвилин. В цеху потребують щоденного обслуговування24 одиниць. однотипного устаткування.
Тодінорма чисельності наладчиків за зміну складе:
(40+20)*24/480=3чол.
Понормах чисельності встановлюється необхідне число робітників: операторів іналадчиків, що обслуговують автоматичні машинні агрегати. Крім того нормичисельності використовуються при нормуванні праці керівників, спеціалістів іслужбовців для визначення кількісного складу робітників по окремих посадах, попідрозділах керування в цеху, по функціях керування на підприємстві.
Прирозрахунку чисельності по нормативах чисельності за основу береться явочна чисельністьробітників у зміну, необхідна для виконання заданого обсягу на окремомуоб'єкті.
Нормативичисельності визначають по функціональних групах допоміжних робіт: по ремонті ічерговому обслуговуванні, по контрольних роботах і т.д.
Нормакерованості — кількість робітників або структурних підрозділів, керуваннякотрими повинно бути закріплене за керівником.
Комплекснанорма часу — кількість робочого часу необхідного для виконання комплексувзаємозалежних робіт одного технологічного процесу.
Томуосновними задачами планування є:. аналіз і оцінка застосовуваних норм праці івідповідність їхнім умовам виробництва;. розробка і впровадження технічнообгрунтованих норм праці відповідно до умов виробництва, що змінилися. Придотриманні принципів нормування досягається найбільша ефективність:. технічне,економічне і психофізичне обгрунтування норм;. єдність і гнучкість полягають зоднієї сторони в розробці типових норм праці для однакових, найбільше поширенихвидів робіт, а з іншої сторони уточнення їх у міру удосконалювання техніки,технології й організації виробництва, відповідність норм конкретним чинникамвиробництва,. прогресивність,. розширення сфери застосування нормпредусматривающие встановлення норм не тільки на основні, але і на допоміжніроботи,. обов'язкова участь безпосередніх виконавців у нормуванні праці.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 1. Фролов Е.А. Проектування загального менеджменту напромисловому підприємстві. 1997 2. Веснін В. Р. Основи менеджменту. 1997 3.Эмерсон Г. Дванадцать принципів продуктивності. 1997 4. Кондратова И. Г. Основиуправлінського обліку. 1998 р.
----------------------
[pic]
[pic]
[pic]