Реферат: Затрати виробництва, ціна і прибуток
Міністерство освіти України
Харківський державний політехнічний університет
Чернівецький факультет
Контрольна робота
з мікроекономіки на тему:
Затрати виробництва, ціна і прибутокСтудент: JONY
Чернівці
1998 р.
План
І. Вступ.
ІІ. Завдання обліку затратвиробництва.
1) Групуваннязатрат виробництва.
2) Методи облікузатрат виробництва.
ІІ. Ціна.
1) Методвизначення ціни.
2) Суть ціни, їїфункції.
ІІІ. Прибуток.
ІV. Висновок.
Вступ
Будьяке підприємство або фірма намагається отримати якомога більший дохід від своєїдіяльності, а отже прагне не тільки продати свій товар за максимально високою ціною,а скоротити свої витрати на виробництво й реалізацію продукції. Тому однією з важливихфункції підприємства (фірми) є мінімізація витрати виробництва.
Обліквиробничих затрат повинен бути організований так, щоб існувала можливістьоперативно впливати на зниження собівартості, встановлювати фактори, яківпливають на рівень собівартості і виявляти додаткові резерви її зниження.
Завдання обліку затратвиробництва, їх класифікація.
Передобліком процесу виробництва стоять такі завдання:
1. Обмін і контроль за випуском продукції по їїобсягу, асортименту, якості та виконання договорів-замовлень по цих показниках;
2. Обмін на виробництво і контроль за дотриманнямкошторисів затрат;
3. Калькулювання собівартості продукції і контроль завиконанням плану собівартості;
4. Виявлення не використаних резервів на виробництво іконтроль за недопущенням втрат у виробництві.
Длярозв’язання цих завдань необхідно, щоб введення обліку затрат забезпечувалопорівняння планових і фактичних показників собівартості.
Дособівартості відносять:
1) витрати безпосередньо зв’язані з виробництвомпродукції, обумовлені технології і організації виробництва, включаючи витратина управління;
2) витрати на підготовку виробництва (на освоєннянових видів продукції);
3) витрати на удосконалення технології та організаціївиробництва, які здійснюються в ході виробничого процесу;
4) витрати на покращання умов праці і техніки безпекипідвищення кваліфікації працівників підприємства;
5) витрати зв’язані зі збутом продукції.
Крімвитрат, які включаються в собівартість продукції, підприємства несе ще витрати,які покриваються за рахунок спеціальних джерел: прибутку (штрафи, пеня, % за кредит),фонду економічного стимулювання і спецпризначення (затрати на капітальний ремонт),капіталовкладень. Всі витрати на виробництво грунтують по таких ознаках:
1. по економічній ролі в процесі виробництва;
2. по способу включення затрат у виробництво;
3. залежно від об’єму виробництва;
4. по однорідності складу;
5. по видах витрат – елементам і статтям витрат;
6. по місцю виникнення – виробництвам, цехам,дільницям;
7. по видах продукції, робіт і послуг – калькулюючимоб’єктам
8. по етапах виробничого процесу;
9. по календарних періодах.
Групування затрат по статтяхкалькуляції показує призначення окремих видів затрат у собівартості продукції.Для контролю за складом затрат по місцях їх здійснення і виявлення собівартостіпо видах виготовленої продукції необхідно знати не тільки, що затрачено впроцесі виробництва, але і на які цілі (куди, на що). Ці затрати проведені,тобто їх треба враховувати по напрямах, відношенню до технологічного процесу.Такий облік затрат дає можливість аналізувати собівартість по її складових частинахі окремих видах продукції. Перелік калькуляційних статей встановлюється галузевимиінструкціями.
Номенклатура калькуляційних статей:
1. сировини і матеріали;
2. повернені відходи;
3. паливо і енергія на технологічні цілі;
4. основна зарплата виробничих робітників;
5. додаткова зарплата виробничих робітників;
6. відрахування на соцстрах;
7. затрати на підготовку і освоєння виробництва;
8. витрати на утримання і експлуатацію устаткування(ВУЕУ);
9. загальновиробничі витрати;
10. загальновиробничі витрати;
11. загальногосподарські витрати;
12. інші виробничі витрати;
13. позавиробничі витрати.
Групуваннязатрат.
Затрати навиробництво групують по таким елементам:
1. сировина і основні матеріали за мінусом відходів;
2. витрати на оплату праці;
3. відрахування на соціальні заходи;
4. амортизація основних фондів;
5. інші витрати.
Облік впостатейному розрізі здійснюють системно на відповідних рахунках виробничихзатрат. На відміну від цього обмін в по елементному розрізі – позасистемно,тобто за допомогою різних вибірок та додаткових розрахунків.
Крім цього,затрати виробництва групуються: по місцю виникнення затрат, тобто по ознацітого, до якого виробництва вони відносяться (основного допоміжного), в якомуцеху або на якій ділянці здійснені.
Дляконтролю і аналізу рівня затрат по окремих етапах технологічного процесу ірозрахунку незавершеного виробництва з загальної суми затрат, що відносяться насобівартості тих або інших виробів, виділяють затрати на окремі процесиоперації.
Покалендарних періодах виробничі затрати діляться на поточні, тобто постійні(щоденні) і одночасові тобто однократні або ті, що проводяться рідше ніж 1 разв місяць. Чіткий розподіл затрат виробництва на поточні і єдиночасові маєвелике значення для правильного щомісячного обчислення собівартості продукції.
Методи обліку затрат виробництва.
Взалежності від організації і технології виробництва, характеру випущеної продукціїрозрізняють три методи обміну затрат на виробництво і калькуляції собівартостіпродукції: позамовний попередільний і нормативний.
Позамовнийметод обміну витрат на виробництво застосовують в виробництвах з механічнимзбиранням деталей, вузлів і виробів в цілому: технологічний процес між цехамитісно взаємозв’язані і ГП випускає тільки один, останній в технологічномуланцюгу, цех. Виробничі затрати збираються спочатку по цехам, але потімобов’язково сумують по підприємству в цілому, і завдяки цьому розраховуютьсобівартість одиниці продукції проводять по сумі затрат всіх цехів. Позамовнийметод застосовується в індивідуального виробництва або на виготовлення серії5-10 виробів малосерійному виробництві відкривають замовлення. Непрямі затратищомісячно розподіляють між замовленнями.
Фактичнусобівартість окремих замовлень визначають або після передачі на склад або післяздачі замовнику безпосередню.
Призамовному методі не можна скласти калькуляцію замовлення до тих пір, поки поньому не буде виконана вся робота, собівартість не можу бути розрахована всяробота, значним недоліком цього методу обліку.
В процесівиконання замовлень витрати матеріалів і зарплати виробничних робітниківконтролюється за допомогою кошторисної калькуляції, які складають до запущеннязамовлення в виробництво шляхом лімітування від пуску матеріалів на виробництвоі співставляють начислену зарплату з сумою по цій статті в кошториснійкалькуляції. Але кінцевий результат виконання плану по собівартості виявляютьтільки після виконання замовлення. Це обумовлює необхідність покращанняпозамовного методу обліку шляхом застосування принципів нормативного методуобліку затрат виробництва.
Попереднійметод обліку затрат виробництва продукції застосовується в таких галузяхпромисловості, в яких оброблювана сировина проходить декілька окремих самостійнихфаз обробки, переділів.
Кожнийпереділ, за винятком останнього, являє собою завершену фазу обробки сировини,кінцевий продукт обробки, а напівфабрикат особистого виробництва. Напівфабрикатвласного виробництва використовують не тільки в наступних переділах свого виробництва,але і реалізують на сторону іншим підприємствам як покупні комплектуючі виробиі напівфабрикати. Собівартість кінцевого продукту буде складатись з суми затратвсіх переділів.
Нормативнийметод є значним досягненням економічної науки. Суть його зводиться до того, щовитрати на виробництво обліковується з поділу їх на 3 елементи обліку.
1) витрати в межах норми;
2) зменшення або збільшення витрат порівняно з нормоювнаслідок змін норми під впливом технічного прогресу.
Нормативнийметод обліку застосовують, як правило в масових і серійних виробництвах різноїі складної продукції, яка складається з великої кількості деталей. Це найбільшпрогресивний метод, який дозволяє ефективно використовувати дані обліку для виявленнярезервів зниження собівартості і оперативного управління виробництвом. Найважливішимйого елементом є своєчасне виявлення відхилень від норм і облік змін норм.
Особливістюнормативного методу обліку затрат є наявність і можливість поточного іпопереднього контролю за витратами як по одним документам проводиться відпускматеріалів, сировини, палива, нарахування зарплати по встановленим нормамзатрат. В них проставляються ліміти, нори затрат матеріалів, нормований час ірозцінки на оплату праці.
Ціна.
Важливимекономічним важелем ринкового господарства є ціна. За допомогою цінивиражається вартість усіх видів продукції, послуг та ресурсів, вимірюютьсяекономічні величини обсягів виробництва, обігу і споживання, основних оборотнихфондів, складові валового національного продукту тощо. Ціни слугуютьінструментом управління в будь-який економічній системі. Водночас ціна приховуєтак багато складностей, що її можна назвати “економічним атомом”. У світовійекономічній науці їй присвячено багато досліджень, в яких висловлені різніпідходи і думки.
Ціназ’явилась водночас із грошима. Як тільки останні почали відігравати роль товарногоеквіваленту, виразника міри вартості, відразу ж виникло запитання: “А скількигрошей треба сплатити за цей товар, тобто яка його ціна?”.
Отже,поява грошей породила проблеми цін, їх величини й способу визначення, абомеханізму ціноутворення. Що ж таке ціна! У кожному підручнику з економіки абословнику сказано, що ціна – грошовий вираз вартості товару. Вона є об’єктивноюекономічною категорією, яка визначає функціонування всіх сфер виробництва,розподілу, обміну і споживання. Ціна – величина не постійна. Вона, як правило,не збігається з вартістю. Вона може бути вищою від вартості при дефіцитітоварів на ринку або нижчою при їх надлишку, залежить також від купівельноїспроможності грошової одиниці.
Донедавнього часу у вітчизняній економічній літературі підкреслювалося, що цінаповинна відображати суспільно необхідно затрати країн. Однак якщо це правильноз точки зору ідеально-теоретичної моделі, то в практично-ринковому середовищіця теза потребує коректив.
Колийдеться про ринкові ціни, необхідно враховувати те, що ціни відображають нетільки стадію виробництва, а й стадію обміну, зокрема конкретне співвідношенняпопиту й пропозиції, що склалися на ринку, зумовлене передусім споживноювартістю товарів. Тобто, коли попит на певний вид товару перевищує пропозицію,то ціна на ринку буде більшою від суспільно необхідних витрат праці на йоговиготовлення, й навпаки. Таким чином, в основі товарних цін лежать не суспільнонеобхідні витрати праці, а ринкова вартість, що забезпечує відтвореннявиробництва у галузях відповідно до виявленої ринком суспільної потреби.
Прирозширеному відтворенні, властивому сучасній економіці, де значна частинаприбутку спрямовується на виробниче споживання, ринкова вартістьвідхилятиметься від вартості виробництва. Слід зауважити, що на ринковувартість впливає ще один фактор – органічна будова виробничих фондів (відбиваєспіввідношення між функціонуючими у виробництві уречевленою та живою працею).
Метод визначення ціни.
Найпоширенішимі досить, простим є метод за яким ринкова ціна визначається двома кількіснимивеличинами: витратами виробництва (собівартістю) та середньою величиноюприбутку. Така ціна являє собою ціну виробництва.
Нагадаємо,що ціна виробництва є сумою витрат виробництва та середнього прибутку наавансовий капітал:
ЦВ=ВВ(С)+СПде ЦВ – ціна виробництва
ВВ(С) – витрати виробництва(собівартість)
СП – середній прибуток
Завдякипродажу товарів за цінами виробництва в усіх галузях у разі однакових витрат навиробництво товарів підприємці одержують рівний прибуток. Нормативною умовоюкомерційного розрахунку на підприємствах будь-якої галузі господарства є продажтоварів за цінами виробництва.
Отже,суспільно необхідні витрати праці історично й логічно виступають формоювартості, що передує ціні виробництва. Але вона на певному етапі еволюціївиробництва зазнає такого впливу органічної будови виробничих фондів, щотрансформується у ціну виробництва. Сприяє її утворенню міжгалузеваконкуренція. Оскільки суперництво між підприємцями всіх галузей економіки занайбільш прибуткове вкладення капіталу в процесі міжгалузевої конкуренції іорганічна будова виробничих фондів – постійно діючі фактори, то цінавиробництва має, по-перше тенденцію відхилятися від суспільно необхідних затратпраці, а по-друге, виступає безпосередню основою утворення ринкових цінтоварів.
Тенденціяутворення (в результаті міжгалузевої конкуренції) середньої норми прибуткудиктує певні правила “поведінки” кожного підприємця. Перші в комерційному розрахункуслід керуватися передусім загальним нормативом вигідності вкладення капіталу вбудь-яку галузь. Цим нормативом слугує отримання при реалізації товарів цінивиробництва, а отже й середньої норми прибуткую Друге: підприємець муситьвраховувати, що він не витримає конкуренції і розориться, якщо собівартістьпродукції його підприємства (фірми) буде перевищувати суспільно нормальні витративиробництва на одиницю продукції. Третє: підприємець повинен постійно дбати проте, щоб індивідуальна ціна продукції (на його підприємстві) була меншою засуспільну ціну виробництва. Тоді він, реалізуючи свої товари за ціноювиробництва, не тільки буде одержувати нормальний (середній) прибуток, а йдодатковий доход.
Суть ціни.Суть ціни,її економічна роль розкривається в функціях, які вона виконує. Насамперед цінавиконує вимірювально-інформаційну функцію. З її допомогою здійснюється,по-перше вираження в грошовій формі вартості натуральних обсягів ресурсів,витрат і результатів, а також різних показників, використаних у господарськійпрактиці: по-друге, вимірювання й облік витрат суспільної праці.
Другафункція – підтримка збалансованості й рівноваги у господарстві. Через ціниздійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом.Оскільки ціна є формою економічного зв’язку виробника із споживачем, остількивона відіграє активну роль у регулюванні пропозицій і встановлені стабільногорозвитку галузей народного господарства.
Ринковіціни виконують також розподільчу функцію. Вони визначають розподіл вартостісуспільного продукту й національного доходу, покриття витрат виробництва,створення нагромаджень у галузях, на підприємствах, а також впливають наформування доходів певних соціальних верств населення.
Особливогозначення в умовах ринкової економіки набуває стимулююча функція ціни. По-першеза допомогою ціни заохочуються передусім ті підприємства, які домагаютьсякращих показників шляхом збільшення випуску та реалізації продукції; по-другеціни стимулюються підприємства, які знижують витрати виробництва порівняно здіючою ціною, використовують передову техніку й технологію, отримуючи більшийприбуток за рахунок збільшення рівня рентабельності; по-третє вищою ціноюстимулюється виробництво продукції нового асортименту, високої якості, що маєпідвищений попит у населення; по-четверте, зниження або підвищення цінистимулює або, навпаки стримує придбання товарів споживачами.
Безперечно,всі функції цін пов’язані між собою. В чітко налагодженій економіціпередбачається взаємодіюча система цін на різні групи товарів і послуг. Вонавключає оптові ціни, за якими підприємства продають свою продукцію іншимпідприємствам і фірма; тарифи за перевезення вантажів, а також споживанняелектроенергії, води, палива тощо; закупівельні ціни на сільськогосподарськупродукцію: роздрібні ціни, за якими товари і послуги реалізуються населенню.Кожний вид цін має свою структуру і свої особливості формування.
Схематичновиди й структуру цін на промислову продукцію можна виразити таким чином:
Собівартість одиниці продукції Прибуток підприємства Затрати й прибуток транспортних та збутових організаційПодаток на добавлену
вартість
Затрати та прибуток
роздрібної торгівлі
/>/>Затрати на сировину і
матеріали
Загальнозаводські
витрати
/>/>/>/>
/>Виробничасобівартість
/>Повнасобівартість
Оптова ціна підприємства
/>(-станціявідправлення
Оптова ціна підприємства
/>-станціяпризначення
/>Оптова цінапромисловості
/>Роздрібна ціна
Прибуток.
Далірозглянемо те, що кожне підприємство чи фірма заінтересована в господарськихрезультатах і в своїх фінансах для самостійного розвитку і важливим джерелом чистогодоходу підприємства є прибуток.
Прибуток –узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. Засвоєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додатковогопродукту, створеного працею ділянок виробництва. У показнику прибутку відбиваєтьсяобсяг реалізації продукції, ефективність використання підприємством наявних матеріальних,трудових і фінансових ресурсів тощо.
Балансованийприбуток підприємства (фірми) являє собою суму прибутків і збитків відреалізації товарної продукції, результатів іншої реалізації та позареалізаційної діяльності.
Прибутоквід реалізації товарної продукції включає залишки нереалізованої продукції напочаток року: випуск товарної продукції за рік: реалізацію товарної продукціїза рік; залишки нереалізованої продукції на кінець року. Прибуток відреалізації товарної продукції, виконаних інших робіт і послуг є базою як длярозрахунків з бюджетом так і для створення фондів економічного стимулювання.
Поряд зприбутком від реалізації товарної продукції на розмір балансового прибуткувпливають результати іншої реалізації та позареалізаційної діяльності (можебути зростання або збиток). Збитки пов’язані із застосуванням економічнихсанкцій (штрафи, пені, неустойки) за невиконання зобов’язань щодо поставок: занесвоєчасну сплату поставленої продукції, робіт і послуг: порушення порядкузатвердження або застосування цін і тарифів; реалізацію продукції, виготовленоїз відступом від стандартів, технічних умов, порушення умов перевезень з усіхвидів транспорту та інші.
Таким чиномзагальний прибуток складається з трьох частин:
П3=Пт+Пр+Пв,
де П3– загальний прибуток підприємства:
Пт – прибуток, отриманий від реалізації товарноїпродукції (це різниця між оптовою ціною підприємства й собівартістю);
Пр – прибуток від іншої реалізації, наданняпідприємствам послуг і виконання додаткових робіт;
Пв – прибуток від позареалізаційних фінансовихрезультатів (сюди входять доходи та збитки від списаних металовиробів, штрафи,пені, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо).
Слідрозрізняти валовий доход і розрахунковий доход.
Валовий(загальний) доход – це вся сума доходу підприємства до зроблених відрахувань.Насамперед з нього відраховують суми на сплату боргових зобов’язань; відсоткиза кредит, орендну плату за користування чужою землею та ін. Далі здійснюютьсятакі відрахування: податки в загальнодержавній бюджет і в бюджети місцевихорганів, відомим організаціям, виплати штрафів і неустойок тощо.
Залишкомтакого розподілу є чистий прибуток, який надходить на задоволення різнихвиробничих і соціальних потреб: а) нагромадження (розширення виробництва); б)екологічні витрати; в) підготовку і підвищення кваліфікації кадрів; г)соціальні фонди; д) особистий доход підприємства.
Валовийдоход і прибуток утворюють матеріальну основу для погодження економічних інтересівсуспільства, трудового колективу й окремих працівників, сприяють підвищеннюїхньої заінтересованості у зростанні ефективності виробництва.
Ознак проефективність виробництва лише за масою прибутку судити не можна. Її більшоюмірою характеризує норма прибутку та рівень рентабельності.
Нормаприбутку – відношення маси прибутку до повної собівартості продукції, вираженеу відсотках.
П¢=/>,
де П¢ – нормаприбутку;
П– маса прибутку;
С– собівартість продукції.
Рентабельністьяк економічна категорія тісно пов’язана з категорією прибутку. Вони є різнимисторонами економічних відносин. Якщов прибутку відображаються відносини щодо створення та розподілу частини чистогодоходу, то рентабельність характеризує відносини між підприємством і державногоз приводу раціональності використання виробничих фондів та участі кожногопідприємства у створенні й розподілі тієї частини чистого доходу, яка набуваєформи прибутку. Як же треба організувати виробництво, щоб воно давало якомогабільшу віддачу в споживанні?
З одногобоку, відповідь начебто проста: передбачається, що кожний капіталу, ресурсів іпраці з обгрунтуванням: “чого це коштує” і “що це дає?” Вважається, що людиможуть наперед підраховувати свої витрати й підприємець і кожна фірмарозраховують кожну операцію й кожний вклад свої доходи і в результаті зробитивибір таким чином, щоб одержати найбільшу вигоду від капіталу і ресурсів, якимивони володіють. Проте, з іншого боку, рішення цього питання значно складніше,оскільки потрібно враховувати багато факторів, знати кон’юнктуру й різніекономічні умови.
Висновок.
З вищенаписаного можна зробити висновок, що питання про затрати виробництва з точкизору, як економічної, так і господарської практики дуже важливі. Перед усім тому,що, як уже підкреслювалося вище, зменшення витрат праці й матеріальних ресурсівна виготовлення одиниці продукції є головним джерелом підвищення ефективностігосподарювання.
Слідзауважити, що для затвердження реального фінансово-економічного становищапідприємства (фірми) потрібно постійно турбуватися про своюконкурентно-спроможність, реально оцінювати своє становище на ринку серед іншихтоваровиробників, домагатися переваг над конкурентами, в асортименті та якостіпродукції, рівні затрат виробництва, ціноутворені тощо.
Проведенняцінової реформи на Україні тісно пов’язані з подоланням сучасного кризовогостану її економіки. На думку українськиих спеціалістів, головне завдання ціноутворення– ліквідація диспропорцій між платоспроможним ціноутворенням і пропонуваннямтоварів і послуг у народному господарстві та вартісними і матеріально-речовимипропорціями, що виникли за останні десятиріччя. Реформа ціноутворення маєрадикально замінити державну монополію у цій сфері на конкурентний м-ль (м-м),який дає змогу гнучко її оперативно реагувати на зміну кон’юнктури ринку та діюбагатьох ціноутворюючих факторів.
У мірудемократизації господарського життя й підвищення добробуту населення, часткацентралізовано регульованих цін буде зменшуватися, а договірних і вільного ринкузростання.
За своєюекономічною природою прибуток виступає як частина вартості додатковогопродукту, створеного працею учасників виробництва.
Оскількикожне підприємство (фірма) заінтересоване в господарських результатах і своїхфінансах для самостійного розвитку, остільки прибуток є важливим джерелом чистогодоходу підприємства.
Література
1. Бобров В. Я. “Основи ринковоїекономіки”
Київ “Либідь” 1995 р.
2. Панасюк Б. “Формуваннянаправлень розвитку економіки в ринкових умовах” Економіка України №3 1992 р.
3. Під редакцією С. В.Мочерного. Тернопіль 1993 р.
“Основи економічної теорії”
4. Я. В. Литвиненко “Ціни таспоживчі товари” Київ 1993 р.
5. Овчеников Т. П.“Макроекономіка” С. Петербург 1992 р.