Реферат: Теоретико-методичні основи дослідження розвитку видавничо-поліграфічного комплексу в умовах ринку регіональний ринок в системі факторів розвитку видавничо-поліграфічного комплексу



РОЗДІЛ 1


ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОГО КОМПЛЕКСУ В УМОВАХ РИНКУ


1.1. Регіональний ринок в системі факторів розвитку видавничо-поліграфічного комплексу


В сучасних умовах особливого значення набувають питання теоретичного обгрунтування і глибокого вивчення регіонального ринку.

Ринок, сам по собі, є особливий інститут і одночасно сукупність багатьох інституціональних форм. Як інститут, він являє собою сферу окремих правових норм і правил, керуючись якими виконують свої угоди продавці і покупці, а з іншої сторони - це сукупність організаційних структур, створених приватним чином (знизу). Вони і забезпечують виконання угод [182]. Ці приватні “організації” необхідні не просто для зручності учасників ринку, але, перш за все, для зменшення трансакційних витрат. В умовах високорозвиненого розподілу праці сама можливість ефективних угод обумовлена наявністю таких організацій. Крім цього, ці структури визначають ступінь розвитку, рівень цивілізованості, характер ринку.

Необхідність вивчення функціонування і регулювання регіональних ринків обумовлена стрімким переходом до розвинутих ринкових відносин, що вимагає глибокого аналізу економіки регіонів та основних закономірностей формування регіональних ринків.

Система регіональних ринків - це сукупність ринків різноманітного типу, пов’язаних між собою головною ціллю - забезпеченням ефективного розвитку регіональної економіки [186].

Для ефективного функціонування економіки регіону і забезпечення потреб населення необхідним є формування системи ринків, яка включає споживчий ринок, ринок засобів виробництва, ринок праці, фінансовий ринок, ринок нерухомості та ринок інформації. Всі ці ринки беруть участь у кругообігу матеріально-речових ресурсів, фінансово-кредитних засобів, інформаційних потоків, регулюючи економічні відносини між підприємствами й організаціями сфери виробництва, оптової і роздрібної торгівлі, фінансово-кредитної системи, невиробничої сфери і населенням регіону. Функції системи регіональних ринків не обмежуються товарорухом: просування товарів передбачає одночасний рух грошового капіталу, який обслуговує процес регіонального відтворення. Грошовий капітал обслуговує товарообмін. Регіональні ринки забезпечують основним і оборотним капіталом сфери виробництва й обігу в регіоні. Через ринки усі сфери економіки регіону забезпечуються трудовими ресурсами, обмінюються економічною інформацією.

Регіональні ринки формуються як відкрита система, на яку впливає як внутрішня, так і зовнішня економічна, соціальна і політична кон’юнктура. Розвиток регіональних ринків і суб’єктів ринкових відносин знаходиться в залежності від кількісних і якісних характеристик внутрішнього і зовнішнього економічного простору.

Для того, щоб система регіональних ринків могла забезпечити ефективний розвиток економіки регіону, необхідні відповідні соціально-економічні умови, в тому числі - сформоване конкурентне середовище, ефективний антимонопольний механізм, наявність розвинутої фінансово-кредитної системи; сприятлива кредитна і податкова політика; цивілізовані форми взаємовідносин господарюючих суб’єктів; розвиток міжрегіональних і міжнародних економічних зв’язків; механізм державного регулювання.

Розвиток системи ринків може бути ефективним тільки за умови їх раціональної територіальної організації відповідно до конкретних соціально-економічних умов регіону.

В сучасних умовах розглядається багато теорій і концепцій функціонування регіональних ринків. Ускладнення теорій відбувалося по мірі розвитку різноманітних шкіл і напрямів, починаючи з основ теорії розміщення виробництва і сфери обігу на початку ХІХ століття і закінчуючи розробкою концепцій геомаркетингу, інституціональної і інших концепцій, що сформувалися в 70-90-х роках ХХ століття [213, С.17].

Основи теорії розміщення виробництва і сфери обігу закладались в період інтенсивної концентрації і централізації капіталу у промисловості і росту економічної сили монополій. Зміна вільної конкуренції перевагою монополій на ринку призвела до зміни системи економічних відносин, процесу відтворення капіталу і особливо вплинула на сферу обігу. Економічну кризу 70-х років ХІХ століття американська економічна література пояснювала невідповідністю системи ринкового обігу товарів потребам реалізації промислової та сільськогосподарської продукції в різних регіонах. З’явились наукові праці, що пропонували різноманітні способи реорганізації сфери обігу як на національному, так і на регіональному рівні. Висувались також ідеї створення регіональних ринкових структур для обслуговування товарообігу. Так, Е. Аткінсон обгрунтував положення про те, що в умовах перевиробництва і загострення проблеми реалізації необхідно створювати регіональні торговельно-розподільчі агенства та агенства по реалізації в межах промислових монополістичних об’єднань, регіональні фірми по складуванню, сортуванню і пакуванню товарів, агенства по збору та аналізу інформації про регіональні ринки. Д. Уелд пропонував різноманітні варіанти раціоналізації системи товаропросування, скорочення його ланковості, прискорення обіговості товарів - заходи, котрі могли б полегшити їх реалізацію на регіональних ринках [248].

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com


Найбільш грунтовно інституціональна концепція викладена у науковій праці Е. Дудді і Д. Ревзана. Ці автори запропонували комплексну інституціональну структуру ринку, яка охоплює різні типи економічних агентів,

1 Метрополітенський стандартний ареал (Standard Меtгороlitаn Агеа) - прийняте в США статистичне об'єднання первинних територіально-адміністративних одиниць (графств), з яких хоча б в одній є місто з населенням понад 100 тис. чол.

а саме ті, що пропонують послуги складування товарів, спеціалізованого транспорту, фінансування і кредитування, торговельного посередництва, реклами, страхування й ін. [252].

Дудді і Ревзан розробили наукову класифікацію агентів ринку і систему критеріїв: тип виконуваних операцій, право власності на товари, обсяги продажу, ступінь повноти здійснюваних функцій, рівень інтеграції в ринковій системі.

Інституціональна концепція була покладена в основу економіко-математичного моделювання ринку в дослідженнях Ф. Булдерстона й А. Хоггата, що побудували матричну модель взаємодії агентів ринку [247]. На основі цієї моделі були проаналізовані товарні, фінансові й інформаційні потоки між агентами сфери виробництва, споживання і ринкової інфраструктури.

Розвиток інституціональної концепції в 70-90-х роках минулого століття відбувався в трьох напрямках. Перший напрямок - це загальнотеоретичні дослідження інституціональної структури економічної системи в цілому з виділенням інститутів ринку як визначальних елементів його розвитку (О. Уільямсон, Дж. Енсмінстер, Г. Еліассон і ін. [254, 255, 259]). Другий – наукові праці, присвячені аналізу інституціонального аспекту ринку (Г. Домінгез, К. Джонс, Дж. Сімонс, М. Янелл [251, 256, 262]. І третій - дослідження ринкових інститутів на регіональному рівні (С. Браун, М. Ріглі) [246, 261].

О. Уільямсон і Г. Еліассон розглядають ринок як систему інститутів капіталістичної економіки, що притаманна ринковій системі господарювання й забезпечує нормальне функціонування і взаємодію всіх елементів інституціональної системи капіталізму. На відміну від них, Дж. Енсмінстер трактує ринок як систему інститутів, які необхідно створювати в країнах, що розвиваються для прискорення темпів росту усієї економіки.

У роботах Г. Домінгеза, К. Джонса і Дж. Сімонса відслідковується тенденція до розширення складу інституціональних елементів, що входять в ринкову систему, насамперед економіко-правових і організаційно-управлінських інститутів. При цьому, поряд з чисто економічним аспектом розвитку ринку, значна увага приділяється правовим, соціально-психологічним і політичним питанням.

С. Браун і М. Ріглі приділяють особливу увагу дослідженню ринкових інститутів на регіональному рівні, аналізують інституціональні зміни в структурі організацій роздрібної торгівлі під впливом науково-технічного прогресу і нових технологій торгівлі.

Аналіз основних теорій і концепцій розвитку регіональних ринків дозволяє зробити наступні висновки.

По-перше, формування системного підходу до вивчення регіональних ринків відбулося не відразу, а в декілька етапів, паралельно із соціально-економічним розвитком ринкової економіки (табл. 1.1.).

^ Таблиця 1.1.

Характеристика етапів формування системного підходу до вивчення регіональних ринків

№

п/п

Етапи

Характеристика етапів

1

2

3

Джерело: складено за: [182, 185]

По-друге, відмінності в теоріях і концепціях розвитку регіональних ринків пов'язані з багатогранністю і багатоаспектністю досліджуваного явища. Кожна з них виходить з визначених цілей і завдань дослідження, що визначають основні методологічні підходи і досліджувані аспекти даної проблеми (табл.1.2.).

^ Таблиця 1.2

Багатоаспектність вивчення проблем розвитку регіональних ринків

Аспекти проблем розвитку регіональних ринків

Теорії і концепції регіональних ринків

ринкових потенціалів

централь-них місць

гео-маркетингу

просторо-вого розподілу

інституціо-нальні

Економіко-організаційний
















Організаційно-технологічний
















Економіко-правовий
















Функціональний
















Фінансовий
















Галузевий
















Просторовий
















Джерело: [213, С.17]


По-третє, кожна концепція характеризується специфічним підходом до визначення поняття регіонального ринку. В інституціональній концепції центральною є система економічних агентів сфери обігу, що складає сутність регіонального ринку, а його основною функцією вважається забезпечення економічних зв'язків. У концепції геомаркетингу сутність регіонального ринку полягає в забезпеченні реалізації товарів і формуванні нового попиту. Концепція просторового розподілу товарних потоків розглядає регіональний ринок як систему каналів товарообігу і досліджує не тільки фінансово-економічні, але і матеріально-технічні сторони руху товарів від виробника до споживачів.

Порівняльний аналіз основних теорій і концепцій розвитку регіональних ринків, що сформувалися в західній економічній науці XX століття, дозволяє виділити наступні основні напрямки розвитку, форми і методи організації регіональних ринків:

• формування економічного механізму, що забезпечує ефективну взаємодію ринкових інститутів і господарюючих суб'єктів регіональної економіки;

• вибір організаційно-господарських форм оптової, роздрібної торгівлі, фінансово-кредитного і ділового обслуговування, а також організаційно-правових форм торгово-економічних внутрішньорегіональних і міжрегіональних зв'язків;

• формування системи регіональних ринків, виходячи з орієнтації на пріоритетне забезпечення інтересів споживачів;

• вибір ефективних каналів товарообігу для різних типів регіональних ринків;

• раціоналізація транспортно-складських процесів, матеріальних, фінансових і інформаційних потоків (логістики) і розвитку матеріально-технічної бази ринкової інфраструктури регіону [213, С. 18].

У вітчизняній економічній літературі 90-х років найбільше поширення отримали підходи, засновані на різноманітних ознаках класифікації регіональних ринків, які наведені в табл. 1.3.

Вважаємо, що за своєю економічною сутністю регіональний ринок можна визначити як сукупність високолокалізованих соціально-економічних процесів і відносин в сфері обміну (обігу), що формуються під впливом особливостей попиту і пропозиції кожного територіально-адміністративного утворення з врахуванням адекватних методів регулювання кон’юнктури ринку і процесів прийняття комерційних рішень [55].

Таблиця 1.3

^ Класифікація регіональних ринків











































Джерело: складено за: [55, 70, 184, 213]


На формування регіональних ринків в Україні впливають такі фактори, як економічна структура регіону, завершеність комплексів профілюючих галузей, характер інвестиційного процесу, величина, терміни служби і вік створених фондів, інженерна облаштованість території, соціально-демографічні і міграційні процеси.

Оскільки формування і розвиток регіональних ринків мають істотні особливості в різних регіонах, при діагностиці процесів розвитку регіональних ринків доцільно виділити наступні групи ринків:

- сформованих економічно розвинутих регіонів (переважно індустріальної чи аграрної орієнтації);

- регіонів, що розвиваються, зі структурою господарства, яка формується;

- депресивних;

- прикордонних регіонів.

Розвинутий регіональний ринок може ефективно функціонувати при науково обгрунтованій системі вивчення попиту, тенденцій і закономірностей його розвитку:

- загального обсягу попиту і обсягу попиту на окремі групи і види товарів;

- структури попиту однойменних товарів різних підприємств;

- сезонних коливань попиту по окремих товарах;

- вимог покупців до якості товарів.

Вивчення попиту дає інформацію, що дозволяє прогнозувати ємність і структуру ринку, а також допустимі зміни у територіальному розміщенні виробництва і споживання товарів і послуг.

Кількісними показниками, що впливають на попит у системі регіональних ринків, є показники структурних змін ринку. Як будь-яка система, пов'язана з можливостями, потребами й інтересами безлічі суб'єктів, система регіональних ринків володіє, з одного боку, досить високим ступенем інерційності, а з іншого, — значною схильністю до деформацій, що можуть виникати під впливом цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних причин. Тому для розглянутої системи необхідна група показників, які прямо впливають на пропозицію та будуть характеризувати поведінку гнучкої стимулюючої політики на ринку.

У зв'язку з тим, що попит та пропозиція на регіональних ринках залежать від стану загальнорегіональної ринкової кон'юнктури і є похідними від прибуткової діяльності підприємств, ефективного обороту капіталів, біржевої активності й інших факторів, на стан рівноваги системи регіональних ринків будуть безпосередньо впливати темпи росту чи зниження обсягів споживання і виробництва.

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com


Це зумовить необхідність організації збору інформації про можливих постачальників сировини, устаткування, фінансове становище постачальників, їх технічні і виробничі можливості, порівняльну характеристику якості товарів. Динамічність попиту і підвищені вимоги до структури асортименту і якості товарів потребують наявності відповідної бази для вивчення попиту і кон'юнктури як усередині регіону, так і міжрегіональних товарних і фінансових потоків. Вивчення попиту повинно базуватися на науковій методиці і бути забезпеченим сучасними засобами інформатики і зв'язку. Лише за умови повної інформованості про стан і структурні зрушення на регіональних ринках суб'єкти ринків зможуть вчасно реагувати на зміни попиту, вносячи корективи як у структуру виробництва, так і в характер міжрегіональних зв’язків і ринкових відносин.

В умовах глобалізації та євроінтеграції національної економіки для аналізу кон'юнктури регіональних ринків необхідно залучити значні можливості глобальних інформаційних мереж і корпоративних інформаційних систем на основі принципів Інтернет. Завдяки цим новим інформаційним системам і технологіям стане можливим залучення до різних електронних масивів регіональних, національних і міжнародних інформаційно-обчислювальних мереж (баз даних, електронних довідників і ін.).

Принагідно зауважимо, що продукція, що випускається ВПК, становить одне з основних джерел, які забезпечують формування інформаційного простору держави, здійснюють розповсюдження досягнень науки та культури, сприяють появі і становленню у людини нового світогляду, розширюють її кругозір. Крім цього, друкована продукція забезпечує галузі матеріального виробництва супровідною інформацією (вказівки та інструкції по експлуатації, етикеткова продукція та ін.), тарою, оздоблювальною продукцією (шпалери). З допомогою бланкової продукції здійснюються такі функції управління виробництвом як планування, облік результатів виробничо-господарської діяльності. Друкована продукція у вигляді паперово-білових виробів та паперових іграшок відіграє важливу роль у навчально-виховному процесі і т.ін.

Така різноманітність асортименту продукції ВПК розширює коло споживачів загального регіонального ринку і одночасно формує потребу у виділенні частки ринку ВПК у загальній системі регіональних ринків.

Вважаємо, що функціонування регіонального ринку продукції ВПК визначається зв’язками: між потребами господарюючих суб’єктів і населенням регіону та виробництвом продукції ВПК; попитом і пропозицією на регіональному ринку товарів і послуг підприємств ВПК; диференціацією доходів господарюючих суб’єктів і населення регіону і характером їх споживання; рівнем і структурою споживання; осуспільненою та індивідуалізованою формами споживання тощо. Насиченість та ємність регіонального ринку продукції ВПК значною мірою визначається ефективністю господарської структури регіону.

Регіональний ринок продукції ВПК поєднує ряд фаз, тісно пов’язаних між собою в єдиному процесі: потреби підприємств та населення регіону - виробництво (пропозиція) - грошові доходи господарюючих суб’єктів та населення - реалізація (торгівля) - споживання (задоволення потреб). Потреби ринку відображаються у замовленнях поліграфічним підприємствам, орієнтують їх на певний обсяг та структуру виробничих ресурсів. Вони є найважливішим фактором формування політики пріоритетів видавничої діяльності регіону.

Основними шляхами реалізації товарів на регіональному ринку продукції ВПК є: оптова торгівля, дрібнооптові торговці, роздрібна торгівля. Регіональна політика в сфері реалізації товарів доповнюється стимулюванням торговельно-збутової діяльності, технічним обслуговуванням, системою заходів щодо розвитку даного регіонального ринку в цілому.

Для оцінки розвитку регіонального ринку продукції ВПК використовуються офіційні статистичні дані про соціальний склад населення (джерела, рівні, розподіл доходів), демографічний склад (кількість сімей, чоловіків і жінок, людей різних поколінь), інформація, отримана у ході опитувань покупців (ймовірність придбання товару), продавців (можливі обсяги реалізації), а також експертні оцінки загальної економічної ситуації, перспектив розвитку виробництва й ін.

Важливе місце в аналізі кон’юнктури регіональних ринків займає вивчення динаміки капіталовкладень, що відображає процес відновлення і розширення основного капіталу в регіональній економіці.

Аналіз динаміки капіталовкладень в економіці регіону дозволяє зробити висновок про те, як надалі буде розвиватися виробництво. Збільшення обсягу інвестицій у ту чи іншу галузь промисловості свідчить про те, що попит на її продукцію знаходиться на високому рівні, надходження замовлень росте і виробництво може розширюватися. І навпаки: скорочення обсягу капіталовкладень може призвести до згортання виробництва.

Ринок видавничої продукції та поліграфічних послуг виступає складовою системи національного ринку України і формує ринок інформаційних продуктів. Друкована продукція, поліграфічні роботи і послуги знаходять своє місце і на споживчому ринку, і тому їх можна розглядати як складову частину національного товарного, інформаційного, споживчого ринку.

Незважаючи на реальне функціонування ринку видавничої продукції, слід відзначити недостатній рівень теоретичних досліджень питань його формування та розвитку. Не існує чіткого і повного визначення поняття “ринок видавничої продукції”. Деякі автори розглядають “книжковий ринок” як окремий сегмент загального товарного ринку з сукупністю соціально-економічних відносин, пов’язаних із реалізацією книжкової продукції, що сприяють формуванню попиту, пропозиції та ціни [8, С. 28]. Таке визначення охоплює лише комплекс взаємовідносин між учасниками процесу реалізації книжкової продукції одного з найважливіших сегментів видавничої продукції, залишаючи поза увагою інші види видавничої продукції: періодичні видання (газети, журнали); видання, що продовжуються (збірники, бюлетені); неперіодичні видання (образотворчі, картографічні, аркушеві тощо). Залишається поза увагою і сам процес виробництва книжкової продукції, який в ринкових умовах господарювання зазнав значних змін та істотно впливає на видавничу активність.

М. Сенченко оперує поняттям “ринок інформації”, розглядаючи книгу як об’єкт культури та соціальної інформації, підсистему інформаційних потоків і фактор інформаційного забезпечення суспільства [194, С. 3]. На нашу думку, таке визначення є сучасним, оскільки друкована продукція на ринку інформації залишається поза конкуренцією, і водночас проблемним, оскільки воно ускладнює ряд питань функціонування ринку та вироблення ефективної стратегії його розвитку.

М. Сенченко дотримується думки про доцільність використання поняття “ринок видавничої продукції” і визначає його як систему відносин між виробниками і споживачами всіх видів видавничої продукції в процесі її виготовлення та обміну, в основі яких лежать принципи свободи вибору та економічної доцільності.

Досвід зарубіжних країн доводить, що видавнича справа добре розвивається в тих країнах, де створено сприятливе середовище, вирішені такі питання, як: забезпеченість необхідними ресурсами, раціональна організація транспортного забезпечення, належна підготовка кадрів, облаштування бібліотек, ефективна гонорарна політика, гнучка податкова і кредитна системи тощо [4, 37].

Структура ринку видавничої продукції тісно пов’язана з загальним станом національної економіки. Економічні кризи, нестабільність та невизначеність перспектив розвитку негативно впливають на характер соціально-економічних взаємовідносин суб’єктів ВПК. І навпаки, стабільне соціально-економічне середовище сприяє розвитку взаємовигідної співпраці, наповненню ринку високоякісною видавничою продукцією у відповідності з попитом на неї. Вони виступають організаційно-економічною передумовою оптимізації випуску, розподілу і реалізації видавничої продукції.

Процес державного регулювання ринку видавничої продукції охоплює систему заходів правового, виконавчого і контролюючого характеру з метою забезпечення стабільного розвитку видавничої справи та адаптації господарської системи до змін макроекономічного середовища [216, С. 10].

Ринок друкованої продукції та видавництва, поліграфічні підприємства та книготорговельні організації перебувають під безпосереднім впливом:

- правового поля, яке характеризується складністю, динамізмом, невизначеністю;

- політичного середовища та інвестиційного клімату;

- трудового законодавства;

- дотацій і кредитів, податкових пільг і митних тарифів;

- стимулювання експорту і попиту на продукцію;

- контролю імпорту;

- стабільних місцевих норм і стандартів;

- інформаційної бази тощо.

Для вивчення особливостей розвитку і функціонування ринку видавничої продукції України фахівці виділяють декілька періодів, які характеризуються певними особливостями [8, С. 29].

Перший період (1991 – 1994 рр.) характеризується становленням ринку, накопиченням досвіду, створенням власної структури, трансформуванням взаємовідносин між виробником видавничої продукції та її споживачем, приватизаційними процесами, зародженням конкуренції. В цей період почав діяти Указ Президента України від 5 березня 1992 р. про ліквідацію державного об’єднання “Укркнига” й обласних книготорговельних установ [211, С. 126], що зумовило занепад розгалуженої системи книгорозповсюдження.

Другий період (1995 – 1996 рр.) пов’язаний зі зниженням темпів розвитку ринку видавничої продукції, зменшенням продажу, лібералізацією імпорту, ввезенням в Україну видавничої та друкованої продукції з інших країн (в основному з Росії та Білорусі). Офіційний товарообіг друкованих видань становив у 1995 р. лише 141 млн. грн.

У 1996 році в Україні введено найвищий у Європі податок на додану вартість, в той час як у Росії прийняли закон про державну підтримку засобів масової інформації і книговидання [128, С.7], створивши цим самим максимально пільгові умови для видання книг.

Наступний період (2000 – 2006 рр.) характеризується зміцненням позицій та стабілізацією ринку видавничої продукції. Відбувається поступове зростання обсягів видавничої продукції, розширюється її асортимент, підвищується конкурентоспроможність. Незважаючи на оздоровлення ринку видавничої продукції, він значно відстає від аналогічних ринків європейських країн, що підтверджують видавці – учасники Міжнародних книжкових виставок і форумів.


^ 1.2. Роль та значення видавничо-поліграфічного комплексу в умовах становлення ринку


У 1909 році у “Вестнику печатного дела” було сказано: “Обострившееся за последнее время положение типографского рынка, тесно связанное с кризисом, переживаемым всею промышленностью, невольно заставляет внимательно вглядываться в окружающее и искать способов и средств хотя б сколько-нибудь ослабить остроту создавшегося положения” [26, С.54]. Дані слова актуальні і сьогодні, хоча минуло майже століття. Звичайно, і ситуація, і причини, що її спричинили різні.

При планово-регульованій економіці був створений потужний ВПК, як галузь культури і господарства, з притаманною йому специфікою, яка обумовлена об’єднанням в одному соціально-економічному комплексі різноманітних за призначенням, за мотиваційним механізмом і природною суттю об’єктів і суб’єктів виробничо-господарської діяльності.

Були сформовані єдиний державний механізм книговидавничої справи, заснований на централізованій системі замовлень, розвинута система оптової і роздрібної книжкової торгівлі. Видавництва та поліграфічні підприємства були в певній мірі самостійними, однак їх не можна розглядати окремо від системи, що склалася. Розроблялись видавничі програми, які були головними в діяльності комітетів. На їх колегіях розглядалося питання про щорічний випуск у країні підручників, видань класиків, сучасних письменників і інших соціально-значущих видань. На підставі тематичних планів видавництв, розробка яких базувалася на рішеннях з’їздів і пленумів ЦК КПРС, рішеннях Верховної Ради, тематичних планах творчих спілок складався єдиний зведений тематичний план. Звичайно, ці рішення були певним способом ідеологічно спрямованими.

Своєрідною була і технічна політика в галузі: будівництво і розвиток підприємств визначалися також державою. Купівля нового обладнання і ліцензій на найновіші технологічні процеси здійснювалася також на вищому державному рівні. Керівники видавництв та поліграфічних підприємств, кожний в міру своїх здібностей та професійної підготовки, вирішували свої завдання, але все це здійснювалось в межах єдиної системи, що склалася.

Ця ретроспективна згадка доцільна для того, щоб правильно оцінити ту ситуацію, що склалися на початку 90-х років і віднайти правильний напрям виходу з існуючого сьогодні становища у ВПК України.

На початку 90-х років більшість видавництв та поліграфічних підприємств опинилися наодинці з власними проблемами. У 1990 р. у відповідь на проголошення Україною державного суверенітету Росія та інші колишні республіки СРСР скоротили постачання в Україну товарів, визначених як стратегічна сировина. Щодо ВПК, то, передусім, це стосувалося паперу, через що призупинилася діяльність багатьох видавництв. Система державної оптової та роздрібної торгівлі була зруйнована. Система “Укркниги” була ліквідована урядом в 1992 р. як монопольна організація. Залишився державний орган управління видавництвами і друкарнями, не здатний ефективно впливати на діяльність ВПК. При цьому, через низку суб’єктивних і об’єктивних факторів, про матеріальну базу (поліграфію) просто забули, формально залишивши її в державному підпорядкуванні.

Структури ВПК України внаслідок відмови від централізованої системи управління зіткнулися з проблемами самофінансування і самопостачання. У макросередовищі книжкового ринку склалась низка факторів, які негативно впливали на розвиток видавничої справи. Відсутність досвіду та власних обігових коштів зумовили значне скорочення обсягів виробництва, не дозволяли забезпечувати високі темпи технічного переозброєння, призвели до технічної відсталості поліграфічної бази, що, в свою чергу, не давало можливості забезпечити книговидавничий ринок України конкурентоздатною продукцією.

Будь-яка криза пов’язана з змінами показників ринку. На початку 90 х років почали стрімко змінюватися споживацькі переваги населення через зростання конкуренції інших галузей (поява субститутів). Видавничо-поліграфічний комплекс, як і будь-який інший, задовільняє певні потреби суспільства, виробляє продукцію і послуги, які споживаються усіма галузями народного господарства.

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com


Проте, такі пільгові умови проіснували недовго. Сформований після чергових виборів президента новий склад Кабінету міністрів скасував цю пільгу для вітчизняних видавництв з 1 січня 1994 р. Друкована продукція в цих умовах ставала економічно невигідною для більшості видавничих організацій.

У лютому 1995 р. було затверджено широкомасштабну “Державну програму розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року” [50]. У цій програмі відзначено бажання Президента і Уряду реформувати економічні механізми, удосконалити податкову політику у видавничій сфері. Проте, фактично жодна з позицій, внесених у Програму, не набула чітких реальних обрисів. І видання 7 примірників книги на одного громадянина України, як це планувалося, реально перетворилося на 0,409 книги або у 17 разів зменшилося. За даними Держкомінформполітики (за станом на початок 2000 р.) ця Програма була виконана на 13,3% [11, С. 13]. Проте, слід зробити наголос і на недосконалість цієї Програми. Вона не містила чітких вказівок про те, де реально взяти кошти на її виконання.

Одною з основних причин занепаду книговидання, поряд з низькою купівельною спроможністю населення, було те, що в Україні не було створено необхідних економічних умов, які б сприяли формуванню помірних цін на книгу, зробили б її доступною широким верствам населення. А це, в свою чергу, стимулювало б нарощування обсягів книговидання і книгорозповсюдження та відповідне підвищення рівня завантаження виробничих потужностей поліграфії. Щоб радикально змінити ситуацію, необхідно було послабити “податковий прес на книгу”.

Особливо загрозлива податкова ситуація склалася для України в середині 90-х років. Це пов’язано із прийняттям та введенням в дію в 1995 р. у Росії Закону “О государственной поддержке средств массовой информации и книгоиздания в Российской Федерации” [128], який створив максимально пільгові податкові умови для видання російської книги: усі суб’єкти видавничої справи в Російській Федерації були звільнені від федеральних податків (податку на додану вартість (ПДВ) і податку на прибуток), що поширювалися на всі технологічні операції, пов’язані з виготовленням друкованої продукції.

Даний Закон декларував звільнення від усіх митних зборів та інших платежів за імпортовані обладнання, технології, матеріали, необхідні для розвитку видавничої справи. Завдяки цим положенням, що одразу набули практичного впровадження, друкована продукція, виготовлена в Російській Федерації стала набагато дешевшою від української. Україна ж, навпаки, довела величину ПДВ до 20 відсотків, зрівнявши друковану продукцію з виробами будь-яких інших галузей народного господарства і опинившись за цим показником практично позаду усіх держав світу, бо такою “першістю” вона поступалася лише Болгарії та Швеції, де станом на грудень 1996 р. за даними Міжнародної асоціації видавців цей показник дорівнював відповідно 22 і 25 відсотків [206, С. 3]. Для порівняння, нульова ставка податку на додану вартість усіх операцій, робіт і послуг при підготовці, друкуванні та розповсюдженні книги діє в Білорусії, Естонії, Латвії, Литві, Великобританії, Польщі, США, Норвегії, Швейцарії, Південній Кореї, Аргентині, Бразилії, Колумбії. Набагато нижчі, ніж 20 відсотків, діють ставки ПДВ на книгу в Туреччині, Італії, Іспанії, Словенії, Чеській Республіці, Нідерландах, Бельгії, Німеччині, Канаді - від 1 до 7 відсотків [131, C. 8].

З 1996 р. починається стрімке зростання російського книговидання і інтервенція ним книжкового ринку України. Протягом наступних 4-х років (1996 - 1999 рр.) російська книга поступово витіснила українських видавців з усіх секторів книжкового ринку України і зайняла на ньому панівне місце, окрім одного сектора – освітньої книги для середньої школи.

Проте, у 1999 р. Міносвіти України надало свій гриф і право на видання навчальних посібників кільком московським видавництвам, так що інтервенція сектора освітньої літератури українського книжкового ринку російською книгою стало лише питанням часу. За підсумками 1999 р. український ринок на 90 - 92% за назвами й на 70% за кількістю заповнений дешевою книжковою продукцією з Російської Федерації [60, C. 4].

Слід зазначити, що прийняттям пільг^ Динаміка випуску книг та брошур в Україні




Роки

Книги та брошури

Кількість видань

Загальний наклад

Середній наклад

Друкованих одиниць

В % до

1990 р.

В % до

попе-реднього року

Тис. примір-ників

В % до 1990 р.

В % до

попе-реднього року

Примір-ників

В % до 1990 р.

В % до

попе-реднього року

1990




























1995




























1996




























1997




























1998




























1999




























2000




























2001




























2002




























2003




























2004




























2005

еще рефераты
Еще работы по разное
© РОНЛ.орг 2000-2026 По всем вопросам обращаться на эту почту: admin@ronl.org