Реферат: Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ЗМІСТ
Вступ 4

Розділ 1. Предмет доказування у справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинам 16

1.1. Загальна характеристика структури предмета доказування у кримінальних справах, справах, пов'язаних з викраденням та іншим незаконним поводженням з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 16

1.2. Об'єкт і об'єктивна сторона злочину як елементи структури предмета доказування у злочинах, пов'язаних з викраденням та іншим незаконним поводженням з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 31

1.3. Суб'єктивна сторона як елемент предмета доказування у кримінальних справах, пов'язаних з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 60

Висновки розділу 1 76

Розділ 2. Особливості доказування у суді по кримінальних справах про викрадення та інше незаконне поводження вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин 78

2.1. Поняття, структура і процесуальні способи збирання доказів у кримінальному процесі 78

2.2. Допустимість джерел доказів у кримінальних справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 98

2.3. Особливості збирання і перевірки доказів у кримінальних справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 114

Висновки розділу 2 133

Розділ 3. Судовий розгляд кримінальних справ про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 135

3.1. Загальні положення судового розгляду 135

3.2. Особливості судового слідства у справах про викрадення вогнепальної зброї та іншого незаконного поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами чи вибуховими речовинами 150

3.3. Постановления вироку у справах про викрадення та інше незаконне поводження з вогнепальною зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами 167

Висновки розділу 3 186

Висновки 188

Список використаних джерел 196

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. В умовах динамічного розвитку України відбувається переосмислення багатьох ідей і положень, які донедавна вважалися класичними, виникає необхідність змін у правовому регулюванні багатьох відносин, що мають важливе значення для суспільства. Не є винятком і правовий вплив на відносини у сфері громадської безпеки, зокрема, щодо незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, на механізм досудового слідства і судового розгляду справ про незаконний обіг зазначених предметів озброєння, а також правовий захист життя і здоров’я, майна, честі і гідності громадян, які повинні перебувати під надійною охороною держави.

На громадську безпеку посягає низка злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Найбільш поширеним серед них є носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, відповідальність за які передбачена ст. 263 Кримінального кодексу (далі КК) України.

Актуальність кримінально-правової боротьби з незаконним обігом зброї, речовинами і предметами, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих, на сучасному етапі набуває все більшого значення, тому що незаконний обіг вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин стає серйозною загрозою суспільній небезпеці.

Злочини, пов’язані з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, сприяють загостренню криміногенної ситуації в державі, оскільки нерідко створюють умови для вчинення тяжких насильницьких злочинів з використанням вогнепальної зброї — вбивств, розбоїв, організації злочинних та терористичних груп, інших злочинних об’єднань, захоплення заручників, бандитизму, терористичних актів, тобто таких злочинів, які відрізняються від неозброєних діянь підвищеним ступенем небезпеки, зухвалістю та жорстокістю. Незаконний обіг зброї є підґрунтям для тяжких зазіхань на життя, здоров’я, власність та інші цінності, які охороняються кримінальним правом.

Певний період у нашій країні спостерігалася тенденція до збільшення незаконного обігу вогнепальної зброї. У 1996 р. було вилучено 1455 одиниць зброї, в 1997 р. — 1848 одиниць, у 1998 р. — 2012 одиниць, 1999 р. — 2234 одиниці, Протягом 2000-2002 років також зростала кількість вилученої вогнестрільної зброї — відповідно 2577, 2872, 3329 одиниць. За данними Міністерства внутрішніх справ України у 2003 р. вилучено 4523 одиниці, у 2004 р. — 6922 одиниці. Слід зазначити, що цей показник зменшився до 6380 у 2005 р.

За даними Державної судової адміністрації кількість засуджених за ст. 263 КК України у 2004 р. становила 5922 особи, у 2005 р. — 5300 (що на 10,9% менше, ніж у 2004). Кількість кримінальних справ за злочини, передбачені ст. 262 КК України, що перебували на розгляді судів першої інстанції, зменшилась з 90 (2004 р.) до 46 справ у 2005 р., або на 48,9%. У 2005 р. у провадженні судів перебувало 58 кримінальних справ за викрадення привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410 КК), що на 15,9% менше, ніж у 2004 р.

Вдосконалення боротьби зі злочинністю в умовах зростання злочинності, вчинення в мирний час терористичних актів, збільшення злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами, поява різних злочинних угруповань, збільшення злочинів із застосуванням вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин набуває особливого значення. Статистика щодо стану злочинності 2002-2003 роках свідчить про те, що кількість злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами та пристроями, у 2002 р. становила 10627, а у 2003 — 11726 (тобто зросла на 10,3%); розбій (при вчиненні якого часто застосовується зброя) у 2002 р. — 5191, а у 2003 р. — 5720 (тобто зростання на 9,8%); грабежі у 2002 р. — 21066, а у 2003 р. 36484 (зростання на 73,2%) і т. ін. У 2004-2005 рр. спостерігаємо певне зменшення зазначених категорій злочинів (11458 — у 2004 р., 11215 — у 2005 р.).

Слід зазначити, що злочинність в Україні за останні роки характеризується збільшенням числа злочинів, вчинених в організованих формах, що дестабілізує ситуацію в суспільстві, набирає значення самостійного і дуже небезпечного криміногенного фактора. Злочинні організації отримують прибуток від діяльності, яка сама по собі є злочинною. Серед них вагоме місце займає незаконний обіг зброї, грабежі, розбійні напади із застосуванням зброї, бандитизм тощо.

Змінюється тактика дій злочинців, а тому подальше посилення боротьби з зазначеною категорією злочинів потребує докорінного поліпшення якості досудового слідства та судового розгляду цих справ. Збільшується кількість умисних вбивств (при вчиненні яких, як правило, застосовується вогнепальна зброя та вибухові речовини), ці злочини є найбільш тяжкими, розслідування їх викликає значні труднощі, враховуючи різноманітність засобів, які використовують злочинці при вчиненні вбивств, приховуванні слідів злочинів, а також тактики дій злочинців. При цьому злочинець, бажаючи уникнути покарання, докладає зусиль до знищення і приховання слідів злочину або спрямування слідства у помилковому напрямку.

Боротьба з незаконним обігом вогнепальної зброї займає особливе місце у попередженні злочинів, оскільки характеризується подвійною превенцією: крім припинення незаконних дій щодо зброї, попереджаються і тяжкі наслідки, які можуть настати при протиправному застосуванні зброї.

Останнім часом незаконний обіг вогнепальної зброї набуває характеру „збройного підприємництва”, становить одну з найбільш прибуткових сфер діяльності організованих злочинних формувань.

Все це свідчить про нагальну потребу наукового дослідження питань, які виникають при притягненні винних до кримінальної відповідальності, з метою надання науково обґрунтованих рекомендацій у боротьбі та попередженні, а також усуненні причин і умов вчинення зазначених злочинів.

На порядку денному — розробка науково обґрунтованої стратегії і тактики боротьби зі злочинністю, вдосконалення досудового слідства та судового розгляду справ щодо незаконного обігу зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв, а також вдосконалення чинного законодавства.

Актуальність теми дисертаційного дослідження значною мірою обумовлюється прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України, відсутністю комплексних робіт щодо предмета та меж доказування, процесу досудового слідства і судового розгляду по справах, пов’язаних з незаконним обігом озброєння.

Питання кримінальної відповідальності за незаконний обіг вогнепальної зброї, кримінально-правової кваліфікації злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, були предметом дослідження багатьох вчених. Ці питання висвітлювали в своїх роботах відомі дослідники, серед яких П. П. Андрушко, В. В. Башилов, І. І Бікєєв, П. Д. Білечук, Р. Л. Козаченко, В. С. Комісаров, Д. А. Корецький,
Н. Ф. Кузнєцова, А. П. Литвин, В. Д. Малков, П. С. Матишевський,
О. Є Михальчук, С. А. Невський, М. І. Панов М. С. Пестун, В. І. Рибачук,
В. П. Тихий, В. Ю. Шепітько та інші. Одні дослідники розглядали лише окремі аспекти кримінальної відповідальності за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, роботи інших вчених, зокрема В. В. Башилова, А. П. Литвина, В. Д. Малкова, Л. Ф. Соколова, В. П. Тихого, І. І. Бікєєва, В. І. Рибачука, можна назвати роботами узагальнюючого характеру.

Разом з тим, у дослідженнях залишаються невисвітленими ряд проблем кримінальної відповідальності за незаконний обіг предметів озброєння. Поза увагою залишилися питання щодо особливостей доказування, досудового слідства і судового розгляду по справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Крім того, на сучасному етапі виникає потреба в теоретичному осмисленні питання узгодження кримінального права і кримінального процесу з тенденціями розвитку нашого суспільства і держави, використання новітніх досягнень у різних сферах: кримінально-процесуального дослідження, техніки, технології, психології, соціології, зброєзнавства, криміналістики тощо.

Однією з необхідних умов реалізації принципу законності у процесі кримінального судочинства є здійснення поставленого перед ним завдання щодо досягнення об’єктивної істини по справі, точного визначення предмета доказування та встановлення фактичних обставин справи, особливостей доказування по зазначеній категорії справ. Без встановлення предмета доказування в усіх його суттєвих елементах законне, обґрунтоване і справедливе вирішення кримінальної справи неможливе. У той же час предмет доказування являє собою об’єкт пізнавальної діяльності і одночасно правової оцінки у кримінальному процесі. Саме це ставить на порядок денний проведення комплексного дослідження зазначеної проблематики.

Проблемами щодо визначення предмета доказування та його структури займались відомі дослідники: С. А. Альперт, А. Р. Бєлкін, Ю. М. Грошевий,
М. В. Дєєв, А. Я. Дубинський, О. О. Ейсман, В. С. Зеленецький, П. А. Лупинська, М. М. Міхеєнко, В. В. Молдаван, В. Т. Нор, В. А. Попелюшко, Н. В. Сібільова,
С. В. Слинько, С.М. Стахівський, М. С. Строгович, В. М. Тертишник та багато інших.

Однак предмет доказування досліджувався переважно в межах науки судового права, доказового права, в процесуальному або окремо взятому гносеологічному аспектах. Водночас, основні поняття, що виражають елементи і структуру предмета доказування, — подія злочину, участь у ній обвинуваченого, вина, мотив злочину, злочинні наслідки, механізм відшкодування завданих збитків тощо висвітлюються в нормах кримінального права. З цього випливає, що дана проблема може бути вирішена із необхідною повнотою лише при комплексному підході — одночасно з позицій матеріального і процесуального права. Це означає, що на сучасному етапі виникає необхідність дослідження комплексу процесуально-правових і матеріально-правових питань, які належать до предмета доказування у кримінальному процесі.

Усе зазначене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно з пріоритетними напрямками фундаментальних досліджень на 2000–2005 рр. Тема дисертаційного дослідження розроблялася згідно з комплексною цільовою програмою академії (номер державної реєстрації.....)

^ Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в систематизації кримінально-правових, криміналістичних і кримінологічних уявлень про вогнепальну зброю, вибухові пристрої та вибухові речовини, а також у комплексному аналізі найістотніших проблем предмета та структури предмета доказування, доказів і доказування, особливостей досудового слідства і судового розгляду у справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю. Передумовами формулювання такої мети стали сучасні проблеми, які виникають при досудовому слідстві і судовому розгляді справ, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами.

Дисертаційне дослідження базується на концепції розбудови демократичної та правової держави, яка повинна забезпечувати всебічну охорону прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії мають визначати зміст і спрямованість діяльності досудового слідства і суду у справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами.

Відповідно до мети дослідження сформульовано такі завдання:

- визначити стан наукової розробки та правового регулювання на сучасному етапі обігу вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин;

- дослідити та запропонувати розгорнуту кримінально-правову, криміналістичну та кримінологічну характеристику злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами;

- проаналізувати особливості правового регулювання обігу вогнепальної зброї та відповідальності за незаконний обіг вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин;

- запропонувати уточнення поняттєво-термінологічного апарату, необхідного для здійснення даного дослідження (зокрема, сформулювати такі правові дефініції, як вогнепальна зброя, предмет доказування та структура предмета доказування);

- проаналізувати особливості доказів і доказування по зазначеній категорії справ;

- виявити правові можливості вдосконалення процесуального механізму досудового слідства і судового розгляду по справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами;

- розробити і сформувати наукові рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства і практики боротьби з зазначеним видом злочинів.

^ Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у сфері громадської безпеки, пов’язані з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Предмет дослідження — інститути і норми кримінального законодавства (статті 262, 263, 410 КК України), які встановлюють відповідальність за незаконне поводження з такими джерелами підвищеної небезпеки, як різні види вогнепальної зброї, бойові припаси та вибухові речовини; система нормативних актів, що регламентують обіг вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин, а також кримінально-процесуальні норми щодо досудового слідства і судового розгляду зазначених злочинів.

^ Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом застосовувався широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Вибір і використання конкретних методів дослідження залежали від складності та особливостей окремої досліджуваної проблеми. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи, діалектичний метод пізнання права та прав людини. Методи дослідження застосовувались, виходячи з поставленої в роботі мети та завдань дослідження. Історичний метод дозволив показати генезис проблеми, динаміку кримінально-правової та кримінологічної характеристики злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, та необхідність її подальшого наукового дослідження. Одне з чільних місць займає структурно-системний аналіз, який дає змогу показати внутрішню будову кримінально-правової кваліфікації зазначених злочинів та особливості досудового слідства і судового розгляду по даній категорії справ, взаємозв’язок та взаємообумовленість її елементів, об’єм та зміст відповідних понять, а також місце кваліфікації серед інших понять та правових категорій. Цей метод дозволяє обґрунтувати необхідність виділення окремих видів підстав та принципів кримінально-правової кваліфікації і показати її взаємообумовленість. Метод функціонального аналізу сприяє формуванню уявлення про кримінально-правову характеристику цієї категорії злочинів як поліфункціональну діяльність, яка має виходи на різноманітні проблеми, показує її різнопланове значення і центральну роль у процесі правозастосування. Догматичний аналіз норм чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства України, проектів нормативно-правових актів сприяє виявленню їх недоліків та формуванню пропозицій по вдосконаленню правових норм під кутом зору їх відповідності завданням, що виникають у зв’язку з кваліфікацією. Соціологічні методи використовувалися при вивченні правозастосовної практики в сфері розслідування та судового розгляду справ, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Вказані та інші методи наукового дослідження використовувалися у взаємозв’язку.

Нормативну основу дослідження становили Конституція України, міжнародно–правове законодавство з питань обігу зброї, кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство України і деяких зарубіжних країн, зокрема Росії.

Емпіричну базу становили матеріали слідчої і судової практики.

^ Наукова новизна одержаних результатів визначається актуальністю теми, колом проаналізованих проблем, новим підходом до дослідження кримінальної відповідальності за незаконний обіг вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв і полягає в тому, що здійснено комплексний підхід до розгляду кримінально-правових, криміналістичних і кримінологічних проблем боротьби незаконним поводженням з предметами озброєння, які становлять підвищену небезпеку для громадян і суспільства; реалізовано також комплексний підхід щодо розслідування і особливостей судового розгляду злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. У дисертації висунуто ряд нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики положень. Зокрема:

1) визначено предмет та структуру доказування, а також проаналізовано понятійний апарат з цієї проблематики; запропоноване правове визначення поняття “вогнепальна зброя”;

2) опрацьовано ряд дискусійних питань щодо розглянутих злочинів, які викликають певні труднощі в слідчій та судовій практиці;

3) на підставі вивчення та аналізу необхідних матеріалів розроблено кримінально-правову, криміналістичну та кримінологічну характеристику незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами;

4) визначено специфіку досудового і судового слідства в процесі досудового слідства і судового розгляду зазначеної категорії справ;

5) сформульовано низку пропозицій стосовно структури збирання доказів як на досудовому слідстві, так і у судовому розгляді.

На захист виносяться такі основні положення:

- наукове трактування об’єкта злочину як визнаної у суспільстві цінності соціально корисного блага, на яке посягає злочинне діяння і яке охороняється кримінальним законом;

- визначення правового поняття “вогнепальна зброя” та проведення його класифікації;

- визначення положення, що кримінальну відповідальність за незаконний обіг предметів озброєння необхідно диференціювати за ознакою їхньої вражаючої здатності, згідно з належністю до таких критеріїв: 1) зброя; 2) особливо небезпечна зброя;

- висновок про необхідність прийняття Закону України „ Про зброю”;

- визначення предмета доказування та структури предмета доказування;

- обґрунтування пропозиції щодо визначення доступності і достатності доказів;

- уточнення співвідношення диспозитивних та імперативних елементів у кримінальному процесі;

- визначення структури збирання доказів у справах про незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає у такому:

у науково-дослідній галузі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані: по-перше, як методологічна основа при вирішенні практично–прикладних питань злочинної поведінки та кваліфікації злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, вибуховими речовинами та вибуховими пристроями; по-друге, як елемент досліджень високого рівня узагальнення — питань юридичної кваліфікації, принципів права, вдосконалення системи права України;

у правотворчості запропоновано зміни і доповнення до чинного законодавства;

у правозастосуванні висунуті пропозиції можуть використовуватись при розслідуванні злочинів щодо незаконного поводження зі зброєю в слідчо - прокурорській і судовій практиці;

у навчальному процесі матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися при викладанні курсу кримінально-процесуального права, окремі положення — при викладанні курсу криміналістики.

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним цілісним і завершеним науковим дослідженням щодо доказування і особливостей судового розгляду справ про порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих.

Сформульовані в роботі положення й наукові висновки є результатом особистих досліджень та обґрунтувань, зроблених автором на підставі критичного аналізу понад двохсот наукових, нормативно-правових та інших джерел. У дисертаційному дослідженні окремі питання розглядаються вперше, інші аналізуються по-новому, додатково обґрунтовуються.

^ Апробація результатів дисертації. Результати досліджень дисертації оприлюднені на міжнародних науково-практичних семінарах, всеукраїнських конференціях, симпозіумах, семінарах.

1. Пінчук М. Г. Загальна характеристика порушень правил поводження зі зброєю, речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих (тези) // Проблеми відповідальності за злочини, що становлять загрозу громадській безпеці за новим Кримінальним кодексом України. Міжнародно-практичний науковий семінар, 1-2 жовтня 2002 р., м. Харків. — С. 254–260.

2.

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ

У роботі наведено теоретичне узагальнення і подається нове вирішення наукової проблеми, стосовно особливостей доказування, досудового слідства і судового розгляду справ про незаконний обіг вогнепальної зброї, бойових припасів та вибуховими речовин, а також незаконне з ними поводження. На підставі дисертаційного дослідження можна дійти таких висновків:

1. Предмет доказування — це передбачена законодавством сукупність обставин, які підлягають дослідженню та обов’язковому встановленню по кожній кримінальній справі з метою її правильного вирішення. З урахуванням зазначеного пункт 1 ст. 131 проекту КПК, яка називається „Предмет доказування у кримінальній справі”, необхідно викласти у такій редакції: „наявність чи відсутність передбаченого суспільно небезпечного діяння, час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення”.

2. При розгляді судами наведеної категорії справ для всебічного повного й об’єктивного з’ясування всіх обставин злочину особливо велике значення має саме виявлення джерел викрадення, придбання, виготовлення зброї та бойових припасів, встановлення мети і мотивів винних осіб, що дозволить у майбутньому запобігти вчиненню зазначеної категорії злочинів.

3. Об’єкт злочину необхідно розглядати у двох площинах: а) як нормативно-правову категорію, оскільки злочин насамперед порушує норму, кримінально-правову заборону; б) як благо, яке охороняється цією нормою (правове благо) і якому злочин спричиняє шкоду. Таке розуміння об’єкта посягання найбільш повно відповідає самій суті кримінального права: охороні від небезпечних посягань конкретних і об’єктивно існуючих проявів реального світу.

Родовим об’єктом, передбаченим у розділі IX Особливої частини КК України, необхідно вважати безпеку населення, тобто стан захищеності населення від злочинів, що загрожують насамперед правам і інтересам невизначеного кола осіб або соціальному укладу і життєздатності суспільства в цілому. Основним безпосереднім об’єктом розглянутих складів злочинів, пов’язаних з незаконним обігом предметів озброєння, є безпека населення від їхнього застосування, використання і дії.

Об’єктивна сторона у злочинах щодо незаконного поводження зі зброєю, боєприпасами або вибуховими речовинами полягає у вчиненні хоча б однієї з вказаних дій: носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.

4. Необхідно розділити зброю на два основних види з відповідною градацією покарання: 1) зброя з невисоким ступенем вражаючої здатності і 2) особливо небезпечна зброя (з високим ступенем, що випливає з великої убійної сили, можливості застосування зі значної відстані, стрільби чергами і т. п.). Такий підхід буде дійовим утіленням принципу справедливості.

Слід дозволити громадянам мати право на придбання нарізної вогнепальної зброї для самозахисту, обмежити кількість одиниць зброї, що може перебувати у власності громадян, двома одиницями, а також встановити обмеження відносно габаритів, швидкострільності, калібру вогнепальної зброї, яка може перебувати у власності громадян.

Диференціювати також кримінальну відповідальність залежно від кількості небезпечних предметів.

5. У Законі України «Про зброю» необхідно дати таке визначення вогнепальної зброї: „Зброя — це пристрої, прилади і предмети, які спеціально виготовлені, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі і не мають іншого виробничого чи господарсько-побутового призначення; основні частини зброї — це прилади, що визначають її функціональне призначення, підлягають клеймуванню та нумеруванню на виробництві; вогнестрільна зброя — це зброя, призначена для ураження цілі на віддалі метальним снарядом, що приводиться в рух миттєвим вивільненням хімічної енергії заряду пороху чи іншої речовини”.

6. У Законі України «Про зброю» подати таке визначення незаконного поводження зі зброєю та основними її частинами: „це виробництво зброї, торгівля зброєю, продаж, колекціонування, експонування, облік, збереження, носіння, перевезення, транспортування, використання, вилучення, знищення, ввезення зброї на територію держави і вивезення її за межі держави. ”

7. Криміналістична характеристика є засобом для наповнення предмета доказування певним змістом з метою розкриття, розслідування і профілактики злочину. Предмет доказування і криміналістична характеристика злочинів тісно пов’язані між собою, бо до них належать ті ж самі елементи, але висвітлюють вони різні сторони. Виходячи з цього, вважаємо за необхідне подати таке визначення криміналістичної характеристики злочинів: це система відомостей (інформації) про криміналістично значущі ознаки злочинів даного виду, яка відтворює закономірні зв’язки між ними і служить побудові і перевірці слідчих версій у розслідуванні конкретних злочинів. Основні елементи криміналістичної характеристики злочину: а) спосіб злочину; б) місце та обстановка; в) час учинення злочину; г) знаряддя та засоби; ґ) предмет посягання; д) особа потерпілого; е) особа злочинця; є) сліди злочину (у широкому розумінні).

8. Мотиви визначають мету. Їх різноманітність і специфіка в основному обумовлені характером предметів розглядуваних злочинів. Особливість досліджуваної категорії злочині — множинність цілей, які може ставити перед собою винний, коли вчиняє діяння, пов’язане з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами. Як правило, особа не лише має намір досягти основної мети — одержати ці предмети, а при збуті чи передачі — звільнитися чи позбавитися їх, але й переслідує інші цілі, для здійснення яких вчиняє дії, передбачені ст. 263 КК України. При цьому основна мета виступає як кінцева мета, яка, як правило, пов’язується з використанням зброї, бойових припасів або вибухових речовин. У сучасних умовах необхідно зменшити вік притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 263 КК України до 14 років.

9. У процесі доказування велике значення має принцип всебічності, повноти й об’єктивності дослідження обставин справи.

10. Необхідно удосконалювати процесуальну форму збирання доказів, оскільки по справах, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, слідчим діям повинна приділятися особлива увага.

11 Доказування в кримінальній справі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці й відповідній оцінці та отриманні таким чином висновків по справі. Доказування в кримінальному процесі являє собою два взаємопов’язаних аспекти єдиного поняття: з одного боку, як процесуальна діяльність по збиранню, аналізу, перевірці доказів і з другого — обґрунтування висновків по справі.

У структурі доказування незмінно присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), засвідчувальні (закріплення підтвердження достовірності фактичних даних) та обґрунтовуючі (використання доказів у встановленні істини) елементи. Разом з розшуковими діями слідчого оперативно-розшукова діяльність може розглядатися як форма процесуального пізнання, хоча вона і випереджає діяльність слідчого, і це базується на положеннях процесуального законодавства.

12. У сучасних умовах доцільно поширити право уповноважених органів вимагати проведення ревізії на стадії порушення кримінальної справи. Слід закріпити в законі право слідчого вимагати проведення не лише ревізій, але й інших обстежень діяльності підприємств, організацій, установ.

13. Спеціальні знання — це особливі не загальновідомі в судочинстві наукові, технічні і практичні знання, отримані в результаті професійного навчання, або навики, отримані в процесі роботи з певної спеціальності особою, залученою як спеціаліст чи експерт з метою допомоги слідчому чи суду в з’ясуванні обставин справи або дачі висновків з питань, для вирішення яких потрібне їхнє використання. Це визначення, на відміну від інших, відображає юридичний характер поняття спеціальних знань, які використовуються в слідчій і судовій практиці у формі судової експертизи.

14. Розглядаючи кримінальні справи, суд здійснює виключно функцію відправлення правосуддя. Він не повинен підміняти органи і осіб, що формують і обґрунтовують обвинувачення.

15 У новому КПК України доцільно закріпити поняття „допустимість кримінально-процесуальних доказів” і викласти відповідну статтю в такій редакції: „Допустимість кримінально-процесуальних доказів означає правову придатність для використання їх в кримінальному процесі як аргументів у доказуванні по кримінальній справі.

Кримінально-процесуальні докази є допустимими, якщо вони отримані належним суб’єктом, правомочним проводити процесуальні дії по збиранню фактичних даних; являють собою належні процесуальні джерела відомостей, які становлять зміст доказів; отримані в результаті належних процесуальних дій; якщо дотримано належного порядку проведення процесуальних дій, які використовуються як засоби отримання доказів. Допустимість визначається законністю їх джерела, умов і способів його одержання.

Докази, отримані з порушенням КПК, є не допустимі. Докази, зібрані з порушенням конституційних прав і свобод людини або з такими порушеннями КПК, які позначились чи могли позначитись на їх достовірності, не можуть бути покладені в обґрунтування обвинувачення.

Будь-який доказ, здобутий внаслідок застосування насильства чи інших незаконних дій, не може використовуватись для підтвердження обвинувачення.

Не можуть бути доказами повідомлені свідком, потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими допитаними особами відомості, джерело яких невідоме або його неможливо перевірити».

16. У новому КПК України закріпити положення щодо належності доказів, тобто подати статтю „Належність доказів” у такій редакції: „Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування по кримінальній справі. Належними є докази, які за своїм змістом перебувають у зв’язку з обставинами, що підлягають доказуванню. Сторона обвинувачення та захисник мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження обвинувачення або його заперечення.

Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування”

17. На наш погляд необхідно доповнити ст. 22 чинного КПК України (а також зазначити це в новому кримінальному кодексі) і викласти її в такій редакції: "Однобічним, неповним чи необ’єктивним дізнанням визнається проведене досудове чи судове слідство, яке залишило нез’ясованими обставини, встановлення яких могло мати істотне значення при постановленні вироку”.

18. Докази не можуть збиратися за межами кримінального судочинства, що в принципі неприпустимо і може призводити до значних порушень. Така діяльність суперечить фундаментальним положенням теорії доказів, доказовому праву, системі чинного кримінально-процесуального законодавства.

19. Судовий розгляд — це центральна стадія кримінального процесу. У цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, остаточно досліджує всі істотні обставини, перевіряє докази, зібрані при провадженні дізнання і досудового слідства, та постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання або без його призначення.

20. За судом необхідно зберегти повноваження з активного дослідження доказів, які надані сторонами, забезпечити суду право за власною ініціативою проводити певні слідчі дії, пов’язані з перевіркою достовірності і належності доказів (наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту), які характеризують особу підсудного (довідки, характеристики, попередні вироки тощо), необхідних для правильної кваліфікації злочину і призначення покарання.

Пасивна роль суду в процесі доказування і встановлення істини за проектом КПК суперечить вимогам закону щодо постановлення вироку, який повинен бути законним і обґрунтованим. Це означає, що в основу вир