Реферат: Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності

Інститут Політичної Освіти






Програма навчання депутатів місцевих рад


Місцеве самоврядування. Крок до ефективності


Семінар № 1


Депутат місцевої ради – повноправний представник територіальної громади.


2007 рік




З М І С Т:



1

Огляд політичної палітри місцевих рад Східного регіону. Імперативний мандат.

^ Олег Конотопцев, Харківський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України



3

2

Огляд політичної палітри місцевих рад Північно – Західного регіону.

^ Михайло Наход, Центр Політичного Аналізу та Виборчого Консалтингу


7

3

Огляд політичної палітри місцевих рад Північно – Західного регіону.

^ Андрій Дуткевич, ЛМГО “Інститут політичних технологій”


10

4

Правовий статус депутатів місцевих рад та посадових осіб місцевого самоврядування

Юрій Куц, Харківський регіональний інститут державного управління

НАДУ при Президентові України



26





^ Андрій Дуткевич, ЛМГО “Інститут політичних технологій

53




Іван Залуцький, Львівський регіональний Інститут державного управління НАДУ при Президентові України

60

5

Робота депутатських груп та фракцій

^ Олександр Солонтай, депутат Закарпатської обласної ради

73

6

Депутатські запити та звернення.

^ Андрій Странніков, Директор Інституту Політичної Освіт

84

7

Організація роботи органу місцевого самоврядування

^ Любомир Грицак,Інститут Політичної Освіти

86

8

Мистецтво публічного виступу







^ Наталя Качанова, Благодійний фонд «Громадські ініціативи»

113




Петро Черник, Львівський військовий інститут

116




Ігор Сущенко, тренінговий центр «Спектр»

129




^ Едуард Ільїн, тренер

133




Ескєндер Барієв, спілка молодих державних службовців України

138

9

Законодавство України з питань місцевого самоврядування.

Зміни до Конституції України та законів з питань місцевого самоврядування







Іван Залуцький, Львівський регіональний Інститут державного управління НАДУ при Президентові України

142




^ Петро Мавко, Західноукраїнський регіональний навчальний центр

155




Олексій Качан,Асоціація підтримки розвитку місцевого самоврядування

172



^ ОГЛЯД ПОЛІТИЧНОЇ ПАЛІТРИ МІСЦЕВИХ РАД СХІДНОГО РЕГІОНУ.

ІМПЕРАТИВНИЙ МАНДАТ.


Олег Конотопцев,

Харківський регіональний інститут Національної академії

державного управління при Президентові України,

доцент кафедри регіонального управління

та місцевого самоврядування, канд. наук з держ. упр.


^ 1. Результати місцевих виборів 2006 р. в східних регіонах України


Пропорційні вибори до місцевих рад виявилися важким випробуванням для політичних партій України. Отримавши монополію на укладання списків кандидатів в депутати, партії виявилися неготовими до такої відповідальності. Дуже часто до списків заносили осіб, які не були членами партій, а здавалися на той момент цілком гідними представляти інтереси партії в місцевій раді. Також до списків включали відомих осіб, які повинні були привернути прихильність виборців до тієї чи іншої політичної сили: видатних спортсменів, популярних співаків, відомих науковців, вдалих бізнесменів, поважних вчителів чи просто “гарних людей”. Таким чином до списків кандидатів потрапили далеко не завжди гідні особи, а іноді й відверто випадкові люди. До цього додалася давня українська традиція – пов’язаність влади з бізнесом. Кандидатами в депутати намагалися стати підприємці, щоб потім лобіювати інтереси свого бізнесу в органах влади. А якщо зважити, що під час формування виборчих списків діяв депутатський імунітет (“недоторканість” депутатів місцевих рад), то раптом чомусь згадуються непоодинокі заяви деяких тодішніх можновладців про намагання криміналітета потрапити до цих списків. І в цих умовах також правдоподібно виглядають менш часті заяви про торгівлю місцями у виборчих списках. Але до виборів всі ці претенденти на партійну милість здавалися корисними союзниками та активно залучалися до виборчих списків.


Жодна політична сила в Україні не отримала такої переваги в місцевих радах, як Партія регіонів у східних областях України. В обласних радах чотирьох східних регіонів загальна кількість депутатів від цієї партії становить 342 особи з 520 депутатських місць (що становить 62% від депутатського корпусу). Інші основні політичні сили мають наступне представництво:

Блок Юлії Тимошенко: 44 депутати (8%);

Блок Наталії Вітренко “Народна опозиція”: 36 депутатів (7%);

Комуністична партія України: 31 депутат (6%);

Виборчий блок політичних партій Віктора Ющенка “Наша Україна”: 21 депутат (4%).

Наглядно це представлено в Таблиці 1.

Таблиця 1.


Фракційний склад обласних рад східних регіонів України

(провідні політичні сили)

Політичні партії та блоки

Обласні ради

Луганська

Донецька

Харківська

Дн-петровська

Партія регіонів

100

120

83

39

Блок Юлії Тимошенко

5




21

18

Блок Н.Вітренко

8

13

10

5

Комуністична партія України

7

7

10

7

Блок “Наша Україна”







12

9

Всього депутатів в раді

120

150

150

100



Інші політичні сили представлені тільки в якійсь одній з цих обласних рад та не мають суттєвого впливу на прийняття рішень.

Крім беззаперечної перемоги Партії регіонів необхідно констатувати й значні успіхи Блоку Юлії Тимошенко. Цьому блоку вдалося зайняти в цих обласних радах другу за потужністю позицію, що дозволяє якщо не впливати на прийняття рішень, то принаймні стати основою опозиції. А якщо взяти до уваги, що і в усіх інших обласних радах по всій Україні цей блок займає перше або друге місце, то можна вести мову про загальнонаціональне лідерство в системі місцевого самоврядування.

Проте, після набуття статусу депутата місцевої ради, деякі особи різко змінили свої політичні вподобання. Політичні вподобання українців, реалізовані через місцеві вибори, були значно скореговані депутатами місцевих рад. В складі фракцій деяких партій депутатів значно менше, ніж пройшло до складу місцевої ради за виборчими списками цієї партії чи блоку. Деякі політичні партії та блоки навіть змогли сформувати фракції в місцевих радах незважаючи на успішне подолання прохідного бар’єру на виборах.

Вибори 2006 р. привнесли значні корективи у відношення партій до “зовнішніх залучених” до своїх списків. Багато політичних сил, на перемогу яких так розраховували, виявилися в опозиції. Це не зовсім співпадало з уявленнями про майбутню діяльність багатьох новообраних депутатів, через що почався масовий вихід останніх з фракцій партій, які привели їх до влади. Деякі партії через таку депутатську міграцію не змогли опанувати керівні посади навіть там, де отримали більшість голосів виборців. І донедавна не було ніяких законних підстав на виправлення становища. Виборці, які не дуже переймаються депутатськими проблемами партій, через своє розчарування в після виборчій поведінці депутатів почали змінювати свої політичні симпатії. Деякі партії вирішили шукати вихід з цієї ситуації у встановленні правових норм впливу на поведінку депутатів.


^ 2. Застосування імперативного мандату до депутатів місцевих рад.


Закон України від 12 січня 2007 р. “Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад” є логічним завершенням запровадження пропорційної системи виборів до місцевих рад. Його дія поширюється на депутатів місцевих рад (крім депутатів сільських, селищних рад), обраних 26 березня 2006 року. Тепер депутатський корпус місцевих рад буде структуровано за політичною ознакою, що є продовженням політичної реформи. Закон про імперативний мандат вносить зміни до наступних Законів України:

“Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим”;

“Про статус депутатів місцевих рад”;

“Про вибори депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (про місцеві вибори);

“Про центральну виборчу комісію”.

Цей Закон має обов’язковий характер тільки для тих рад, вибори до яких відбувалися за пропорційною системою.

Друга частина Закону присвячена змінам в статусі депутатів місцевих рад. Там міститься перелік підстав та механізми відкликання депутата місцевої ради політичною партією. Підставами для припинення повноважень депутата без рішення відповідної місцевої ради є:

невходження депутата місцевої ради до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій);

вихід депутата зі складу такої депутатської фракції внаслідок подання депутатом особистої заяви про вихід з депутатської фракції;

перехід депутата в іншу депутатську фракцію;

інші підстави, встановлені вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради.

Ця остання підстава дозволяє партіям встановлювати додаткові підстави для відкликання депутатів.

В разі настання якоїсь із зазначених підстав повноваження депутата припиняють достроково за рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради. При цьому, в разі наявності якоїсь із зазначених підстав вищий керівний орган зобов’язаний відкликати такого депутата в обов’язковому порядку.

Повноваження депутата місцевої ради вважаються припиненими достроково з моменту прийняття відповідного рішення вищим керівним органом політичної партії. Вищий керівний орган зобов'язаний негайно оприлюднити зазначене рішення шляхом його публікації в друкованих засобах масової інформації та повідомити територіальну виборчу комісію про дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради та направити їй рішення. Закон не визначає, на який термін часу розповсюджується поняття “негайно” та в яких саме друкованих ЗМІ треба оприлюднювати рішення.

Нові умови функціонування депутатського корпусу місцевих рад відображені в єдиній в усьому українському законодавстві статті, яка стосується депутатських фракцій. Це стаття 27 Закону “Про статус депутатів місцевих рад”. Відтепер депутатські фракції, в які депутати донедавна об’єднувалися суто добровільно, формуються обов’язково та виключно на партійній основі. При цьому порядок вступу до депутатської фракції місцевих рад або виходу з неї визначається рішенням вищого керівного органу політичної партії .

Інші частини закону про імперативний мандат визначають зміни в законодавстві щодо обов’язків інших органів влади в разі відкликання депутата місцевої ради. Так, новий варіант закону про місцеві вибори передбачає, що у разі дострокового припинення повноважень депутата за рішенням вищого керівного органу, відповідна територіальна виборча комісія в терміновому порядку, але не пізніше трьох днів від дня одержання рішення визнає обраним, реєструє наступного за черговістю кандидата у депутати у виборчому списку відповідної організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій) та видає тимчасове посвідчення депутата відповідної ради. В разі невиконання цієї норми територіальною виборчою комісію здійснити все це зобов’язана ЦВК, але теж за поданням вищого керівного органу політичної партії.

Таким чином, закон чітко визначає обов’язки виборчих комісій з припинення повноважень депутатів та формує систему дублювання їх дій (чітко визначені строки та виконавці). Але щодо обов’язків керівних органів партій чи блоків такої детальної регламентації немає. Не сказано, в який строк треба приймати рішення про відкликання депутата і хто повинен зробити це, якщо керівний орган партії бездіє.

Взагалі, цей механізм дублювання в кінцевому підсумку є не дуже вдалим. Територіальна виборча комісія може з об’єктивних причин не встигнути припинити повноваження відкликаного депутата впродовж трьох днів (комісія може не зібратися вчасно, рішень про припинення повноважень може бути дуже багато тощо). Тоді вона втрачає це право, а зробити це повинна буде ЦВК, і в законі не сказано, як швидко вона повинна це зробити. Тобто, ця норма, замість того, щоб гарантувати швидкість здійснення процесу, як намагалися автори законопроекту, обернулася на механізм гальмування рішень керівних органів парій про відкликання депутатів.


^ ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ПАЛІТРИ МІСЦЕВИХ РАД

ПІВНІЧНО - ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ.


Михайло Наход,

Голова Центру Політичного Аналізу

та Виборчого Консалтингу


^ Загальна розстановка політичних сил в регіоні. Спільні та відмінні риси регіону


Північно-західний регіон складі Волинської, Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей можна вважати доволі однорідним електорально-географічним регіоном, якщо основним чинником для районування брати симпатії виборців на останніх виборах. Електоральні симпатії виборців у Волинській, Рівненській та Тернопільській областях загалом типові для Західної України, в той час як Хмельницька область більше тяжіє до Центральної Правобережної України у цьому відношенні.

Політична палітра будь-якої території річ доволі мінлива і динамічна. Тому нічого не може краще свідчити про розстановку політичних сил як результати виборів. Для того щоб краще зрозуміти особливості регіону пропоную взяти до уваги результати парламентських та місцевих (обласні ради) виборів 2006 року, та результати парламентських виборів 2002 року, а точніше їх пропорційну складову.

Для кращого сприйняття виборчої статистики пропоную дві таблиці та висновки до них.


^ Таблиця 1. Результати парламентських виборів 2006 в регіоні (у %)


^ Області/партії (блоки)/місця

БЮТ




НУ




ПР




СПУ




КПУ




НБЛ




УНБ КіП




Пора

ПРП




Волинська


43,93

1

20,70

2

4,49

4

4,05

5

2,23

7

3,30

6

6,27

3

2,14

8

Рівненська


31,30

1

25,48

2

7,24

4

6,45

5

1,86

7

4,44

6

8,45

3

1,71

8

Хмельницька


35,37

1

18,33

2

9,99

3

9,21

4

3,06

6

4,39

5

2,70

7

1,52

8

Тернопільська


34,49

1

34,16

2

2,2

6

3,66

4

0,44

9

1,4

8

10,20

3

3,09

5

Дані взято з офіційного веб-сайту Центральної виборчої комісії (www.cvk.gov.ua)


Провідну роль в регіоні відіграють „так звані” помаранчеві політичні сили.

Безумовним лідером в регіоні є Блок Юлії Тимошенко.

Доволі сильними є позиції Блоку „Наша Україна”, а у Волинській, Рівненській та Тернопільській областях і Української народної партії (УНБ Кіп).

Партія Регіонів має значний вплив у Хмельницькій області, де вона посіла 3-тє місце, а також достатньо представлена в інших областях регіону за винятком Тернопільської.

Соціалістична партія України, хоч і здобула достатню підтримку в усіх регіонах, але її вплив є значно суттєвішим на Хмельниччині ніж в інших регіонах.

Народний блок Литвина, і Народна партія також подолали виборчий бар’єр в трьох областях регіону за винятком Тернопільської, але їх підтримка не є суттєвою.

Підтримка КПУ в регіоні є доволі слабкою (а на Тернопільщині практично відсутня), хоча у Хмельницькій області ця політична сила отримала достатньо голосів виборців для подолання виборчого бар’єра.

Для Тернопільської області типовим і характерним явищем, є переважаюча підтримка патріотичних, правоцентристських політичних сил (НУ, УНП, Пора-ПРП, Свобода) та Блоку Юлії Тимошенко, який дуже важко позиціонувати в ідеологічній площині.

Орієнтовну картину сьогоденної політичної палітри регіону (чи його окремих областей) можна почерпнути з даних соціологічних опитувань, які часто проводяться і оприлюднюються, і, досить часто не відповідають реальній розстановці політичних сил за результатами виборів.


^ Таблиця 2. Порівняння результатів парламентських виборів 2002 і 2006 рр. в регіоні (у %)


^ Області/партії (блоки)/роки

БЮТ*

НУ**

ПР***

СПУ

КПУ

СДПУ(о)

2002

2006

2002

2006

2002

2006

2002

2006

2002

2006

2002

Волинська


13,32

43,93

57,55

20,70

7,96

4,49

1,58

4,05

5,32

2,23

2,32

Рівненська


9,92

31,30

54,80

25,48

10,70

7,24

3,62

6,45

5,34

1,86

3,00

Хмельницька


12,68

35,37

34,79

18,33

8,31

9,99

8,66

9,21

13,46

3,06

4,50

Тернопільська


18,83

34,49

69,01

34,16

-

2,2

-

3,66

-

0,44

-

Дані взято з офіційного веб-сайту Центральної виборчої комісії (www.cvk.gov.ua)

* Блок Юлії Тимошенко в 2002 і 2006 р. мав відмінну конфігурацію

** Блок „Наша Україна” в 2002 і 2006 р. також мав відмінну конфігурацію

*** В даному випадку Партія Регіонів розглядається як правонаступник блоку „За Єдину Україну” 2002 р.


Якщо порівнювати результати виборів 2002 і 2006 років то можна зробити наступні висновки про зміни в розстановці політичних сил:

Електорат Блоку „Наша Україна” та Блоку Юлії Тимошенко суттєво перерозподілився в результаті різних чинників, хоча сумарний результат цих двох блоків досить схожий у 2002 і 2006 роках.

Партія Регіонів фактично залишила за собою електоральну базу провладного блоку „За Єдину Україну” зразка 2002 року, також в цій же електоральній ніші перебував і Народний блок Литвина 2006 року.

Підтримка соціалістів не зазнала значних змін за 4 роки, а от комуністи значно втратили свою підтримку в усіх без виключення областях.




^ Місцеві вибори та їх вплив на політичну палітру регіону



Місцеві вибори 2006 року вперше відбувались за пропорційною системою, що дозволяє аналізувати розстановку політичних сил в розрізі невеликих територій. В переважній більшості випадків результат місцевих виборів (виборів депутатів обласних, районних, міських рад) часто повторювали результати парламентських виборів на відповідних територіях. А от у виборах міських голів партійно-політична приналежність кандидатів відігравала значно меншу роль.

Якщо говорити про рівень обласних рад, то варто відзначити, що БЮТ, „Наша Україна”, Блок Костенка і Плюща та СПУ представлені депутатами в усіх областях регіону. Представники Партії регіонів та Народного Блоку Литвина потрапили до складу обласних рад у всіх областях регіону окрім Тернопільської, а от Комуністи не присутні в жодній. Крім того на Рівненщині по виборах до обласної ради виборчий бар’єр подолала Партія „Відродження”, а на Волині блок Бориса Клімчука „Рідна Волинь”.

Участь у місцевих виборах іменних виборчих блоків, ще один цікавий елемент української політики, що свідчить про недостатню зрілість політичної системи, коли виборці себе асоціюють не з певною ідеологією, а з відповідними політичними лідерами.

Якщо говорити про нижчий рівень (районний, міський), то в окремих адміністративно-територіальних одиницях до складу місцевих рад потрапили і інші політичні сили. Доволі часто в місцевих радах даного регіону є представники блоку Пора-ПРП, в деяких радах представники КПУ. Але є і дрібніші політичні партії які змогли потрапити в окремі місцеві ради. Для прикладу на Волині у Ратнівську районну раду тривідсотковий бар’єр подолав Блок Юрія Кармазіна, у Камінь-Каширську райраду потрапили представники партії Демократичний Союз тощо.


^ Аналіз першого року діяльності новообраних місцевих рад


Надзвичайно цікаво проаналізувати перший рік діяльності депутатів місцевих рад та політичні процеси, які відбувались в цей період. Кожна область і навіть кожна місцева рада є унікальною в цьому відношенні. Впевнений, що депутати, які прибули на цей семінар зможуть краще поділитись цією інформації зі своїми колегами з інших рад тому наголошу лише на окремих типових подіях і процесах характерних для всього регіону:

Утворення різного складу (часто відмінних від загальнонаціональних, коаліційних домовленостей та процесів) коаліцій у місцевих радах;

Невизначена кількість та статус заступників обласних рад;

Зміна фракційної приналежності депутатами місцевих рад, боротьба всередині партій;

Вплив загальноукраїнської політики на місцеві ради, їх надмірна політизація;

Впровадження імперативного мандату, як засіб утримання впливу на місцевих депутатів;

Політичний тиск на місцевих депутатів по окремих видах питань місцевого значення (тарифи на послуги ЖКГ, земельні та майнові питання).



^ ОГЛЯД ПОЛІТИЧНОЇ ПАЛІТРИ МІСЦЕВИХ РАД

ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ.


Андрій Дуткевич,

ЛМГО “Інститут політичних технологій”,

експерт


^ План

Електоральне поле Західної України. Регіональні особливості.

Партійне поле Західної України. Покриття первинними осередками.

^ Результати місцевих виборів 2006 року.

Якісний склад місцевих рад.

Проблеми формування депутатських більшостей. Хто головніший?

Вплив центральних партійних органів на ситуацію на місцях.


^ Пропоновані дискусії. Опозиція в місцевій раді (Міф і реальність).

Проблеми реалізації інтересів територіальних громад.


Чого досягнуто? Реалізація передвиборчих програм.

Статистика рішень місцевих рад. На прикладі Львівської, Стрийської міських рад.

^ Пропонована дискусія: Прозорість у прийнятті рішень.

8. Висновки.


У 2006 році в Україні одночасно відбулися парламентські вибори та вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів. Вперше вибори як до Верховної Ради, так і до місцевих рад відбувалися на пропорційній основі, за винятком сільських, селищних рад, де вибори відбувалися за мажоритарним принципом. Таким чином були сформовані ради всіх рівнів. Регіони отримали своє представництво у Верховній Раді України за рахунок депутатів, які здобули мандати у прохідних частинах списків партій (блоків), що подолали 3-відсотковий бар’єр.

Оскільки темою першої частини нашої дискусії є політична палітра Західного регіону України, пропоную зробити огляд електорального поля Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької і Закарпатської областей, аналіз політичних партій, територіальне покриття первинними партійними осередками. Зроблено порівняльний аналіз результатів, досягнутих політичними партіями (блоками) як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях. Вказано на спільні риси і особливості кожної з областей. Окремого аналізу заслуговує якісний склад місцевого депутатського корпусу. І, звичайно, ми не оминемо увагою голів міських рад.

За результатами парламентських виборів 2006 року беззаперечну перемогу на теренах Західної України отримали партії, які умовно можна класифікувати як партії Майдану (Додаток 1. Результати виборів до Верховної Ради України по Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій областях). Незважаючи на помилки і слабо прихований конфлікт між блоком НСНУ і блоком Юлії Тимошенко, в цілому по 4 областях, які ми аналізуємо, їм вдалося набрати від 45% голосів виборців, які прийняли участь у голосуванні, у Закарпатській області до 75% в Івано-Франківській, що значно вище від загальнонаціонального показника. Якщо проаналізувати результати партій, які отримали більше одного відсотка голосів виборців, чітко прослідковуються регіональні особливості. Досить схожі результати у Львівській і Івано-Франківській областях з одного боку та Закарпатській і Чернівецькій областях з іншого. Відповідно націонал-демократичні партії УНБ Костенка і Плюща, “ПОРА-ПРП”, ВО “Свобода” впевнено зайняли 3-4 позиції після переможців виборів у Львівській та Івано-Франківській областях, і безнадійно програли у Закарпатській та Чернівецькій областях. В свою чергу у цих областях 3-4 місце зайняли майбутні учасники антикризової коаліції – Партія Регіонів і Соціалістична Партія України, а також порівняно досить високий відсоток одержав блок Литвина. Окремо хочеться виділити невдачу на загальнонаціональному рівні блоку партій «Пора-ПРП», особливо партії «Пора», яка з потужного громадського руху не змогла перерости в партію, котрій до кінця повірив би виборець. В цілому, якщо порівнювати результати минулих виборчих кампаній, спостерігається певна тяглість політичних уподобань виборців Західного регіону з поступовим підвищенням відсотку людей, які голосують за партії, що сповідують Західний вектор розвитку країни, з поступовою втратою позицій партіями лівого спрямування, а також партіями, які у своїй діяльності зорієнтовані на нашого східного сусіда. Про це свідчать результати КПУ, блоку «НЕ ТАК».

Певну підтримку серед виборців здобули так звані політпроекти, а саме партії «Віче», «Еко + 25%», «Відродження», однак голосування за них відбувалося за галузевим принципом, а на загал їхній вплив на виборців мінімальний.

Отже, за результатами виборів відповідні області отримали представництво у Верховній Раді у кількості 21 депутата: Львівська – 10, Івано-Франківська – 5, Закарпатська – 4, Чернівецька – 2. таке представництво не відповідає вкладу кожної з областей у електоральний доробок партій (блоків), по списках яких депутати пройшли у парламент, що в свою чергу не дає підстав сподіватися на адекватне відстоювання інтересів названих регіонів.

Оскільки вибори до місцевих рад відбувалися одночасно з парламентськими надзвичайно цікавим є порівняння результатів партій(блоків)-переможців на місцевому і загальнонаціональному рівнях. У додатках № 1,2,3,4 наведено результати на рівні обласних та районних рад, які представляють спільні інтереси територіальних громад; міських рад міст обласного і районного значення, які представляють інтереси окремих територіальних громад. Дослідження проведено у 4 пропонованих областях Західного регіону, а також наведено результати в цілому по Україні по кожній категорії відповідних місцевих рад.

Було проаналізовано результати партій (блоків) в залежності від територіального покриття первинними партійними осередками, що в свою чергу підтвердило загальновідому істину, що кількість не завжди переходить у якість. Причому це стосується не тільки партій (блоків), які сповідують ідеологію, яка не сприймається виборцями Західного регіону, як от ПР, КПУ, Блок «НЕ ТАК», так і, для прикладу, УНП з добре розгалуженою системою первинних осередків, які не зуміли забезпечити відповідний результат на загальнонаціональному рівні.

Звичайно є певна специфіка конфігурації виборчих блоків на місцевому рівні, що було зумовлено характером угод про формування виборчих блоків на загальнонаціональному рівні, як то жорстка вертикаль БЮТ, чи майже повна свобода дій на місцях, як от виборчі блоки «НСНУ» чи «Пора –ПРП». Однак в цілому картина досить промовиста і дає можливість зробити ряд висновків, які можуть бути предметом дискусії.

Почнемо з Закарпатської області. В обласну раду пройшло 7 партій (блоків) – 5 загальнонаціональних і дві партії, які представляють інтереси місцевих нацменшин, а саме дві партії угорців України відповідно 5,5 і 4 відсотки.

Порівняно з загальнонаціональним рівнем заслуговує на увагу результат БЮТ і Блоку Литвина, які відповідно набрали більше на 8 і 4 відсотки виборців. «Наша Україна», СПУ і ПР повторили результат парламентських виборів. Якщо подивитися в розрізі міське/сільське населення, тобто міські ради і районні ради, простежується більша підтримка НСНУ, БЮТ, СПУ серед сільського населення і районних центрів, і зменшення довіри до ПР майже наполовину. Отримали незначне представництво на всіх рівнях УНБ Костенка і Плюща, ПОРА-ПРП (3-4 відсотки загальної кількості мандатів). Порівняно хороший результат на рівні обласного центру показав блок Литвина, в деякій мірі за рахунок харизматичної постаті мера Ужгорода – представника відповідної партії. Біля 20 відсотків у районних радах отримали регіональні партії (блоки), що є значно вище середнього показника по Україні. Якщо в цілому порівнювати результати місцевих виборів по Закарпаттю до загальноукраїнських, то даний регіон ще раз підтвердив свою полікультурну особливість. Трійка лідерів електоральних симпатій співпадає із загальноукраїнською статистикою: НСНУ, БЮТ, ПР в різній послідовності в залежності від рівня місцевих виборів.

Івано-Франківська область – єдина з областей Західної України, де НСНУ отримала більшість у обласній раді – 52 відсотки голосів, що значно перевершило результат на загальнонаціональному рівні. БЮТ посів друге місце із значним відставанням. Крім цього подолали 3-відсотковий бар’єр Блок Костенка-Плюща, регіональний блок «Національний вибір» і, досить несподівано, ПП «Відродження», що зумовлено галузевим принципом формування партії і залучення електорату.

На рівні районних, міських рад досить потужне представництво отримали УНБ Костенка-Плюща, і блок ПОРА-ПРП. Їхні результати вдвічі кращі, ніж на загальнонаціональному рівні. Незначна кількість депутатів є у блоку Литвина. На загал третю частину депутатських мандатів у місцевих радах всіх рівнів отримав БЮТ.

В цілому результати місцевих виборів підтвердили реноме області як однієї з трьох ключових областей, що є базою пропрезидентських партій.

Політичні вподобання мешканців Львівської області на місцевому рівні майже повністю повторюють загальнонаціональні. Це стосується в першу чергу НСНУ і БЮТ, які набрали відповідно від 30 до 37 відсотків мандатів кожен на всіх рівнях місцевих виборів. Особливість угод про формування виборчих блоків на місцевому рівні зумовила різні конфігурації блоків НСНУ і Пора- ПРП на різних рівнях. Як для прикладу, окрема участь ПППУ у виборах до обласної ради, або окрема участь НРУ, КУН у регіональних виборчих блоках. Партії Пора і ПРП на місцевому рівні йшли окремо, що не завадило їм мати представництво майже в усіх радах. ПППУ також пройшла до обласної ради майже виключно завдяки результату в одному з районів області. На окрему увагу заслуговує ВО «Свобода», яке отримало до 8 відсотків мандатів в обласній раді і в багатьох радах нижчого рівня, міських радах. УНБ Костенка і Плюща набрав до 8 відсотків голосів виборців у радах всіх рівнів, що, як і в Івано-Франківській області вдвічі вище від результату на виборах до Верховної Ради. Такі партії як СПУ і ПР так і не змогли подолати тривідсотковий рубіж у більшості місцевих рад, хоча СПУ зуміла здобути до 6 відсотків мандатів в окремих містах районного значення. Невелику кількість мандатів в містах обласного, районного підпорядкування здобула партія «ЕКО + 25», ПП «Третя сила». Це відбулось в першу чергу завдяки особистісним характеристикам перших номерів виборчих списків. Назагал регіональні блоки, партії отримали від 7 до 28 відсотків мандатів, що значно вище від загальнонаціональних показників.

Чернівецька область найменша з чотирьох областей, які є об’єктом наших досліджень. Результати місцевих виборів чимось нагадують результати виборів у Закарпатській області, що зумовлено певними подібними історичними, культурними особливостями. Знову ж беззаперечна трійка лідерів БЮТ, НСНУ, ПР на всіх рівнях, і в переліченій послідовності. Особливістю є високий рейтинг ПР в містах обласного підпорядкування, що майже наполовину вищий, ніж у сільській місцевості. Соціалісти і блок Литвина мають достатньо потужне представництво у радах всіх рівнів. Відповідно їхні результати на місцевому рівні вдвічі кращі, ніж на загальнонаціональному. Хороший результат отримав блок Пора-ПРП на рівні обласної ради, міських рад міст районного значення. У містах районного значення мають своє представництво і комуністи.

Оскільки вибори до місцевих рад відбувалися по закритих списках в умовах загальнонаціональної виборчої кампанії, то виборець голосував швидше за політичний бренд, ніж за виборчу програму місцевого осередку партії чи блоку партій. Тобто, умовно, часто «купував кота в мішку», не знаючи, хто ховається за першими п’ятірками із списків.

Доречно буде проаналізувати якісний склад новообраних рад, особливості новосформованого депутатського корпусу, як у розрізі кожного регіону, так і у відношенні до середніх показників по Україні в цілому. У додатках 6, 7, 8 проаналізовано склад депутатського корпусу обласних рад за місцем роботи, віковий склад, представництво територіальних громад у обласних, районних радах.

Це надасть нам можливість більш глибоко зрозуміти характер діяльності новообраних місцевих рад, мотиви, якими керуються депутати при прийнятті тих чи інших рішень. Власне, чиї інтереси відстоюють місцеві депутати: територіальної громади, партійні, вузько корпоративні чи особисті?

У зв’язку з новими правилами формування місцевих рад відбулося докорінне оновлення рад всіх рівнів. В середньому по Західній Україні це становить більше половини депутатського корпусу. Особливо багато нових людей пройшло по виборчих списках блоків НСНУ і БЮТ. Якщо проаналізувати віковий склад новообраних рад, то абсолютну більшість складають депутати віком від 40 до 60 років (72-74 відсотки), більше 20 відсотків – віком до 40 років і біля 6 відсотків – пенсіонери. Ця ситуація характерна для всієї України. За місцем роботи, якщо ми візьмемо обласні ради, найбільшу групу складають представники фінансового і підприємницького середовища – від 32 відсотків у Львівській області до 45 у Чернівецькій. По Україні ця цифра становить 43 відсотки, що ще раз підтверджує тезу, що проблема розділення політики і бізнесу є актуальною.

Прогнозуючи перерозподіл сфер впливу між місцевими адміністраціями та місцевими ра­дами, який матиме місце після адміністративної реформи, практично всі голови районних ад­міністрацій, керівники обласних органів виконавчої влади вирішили балотуватися до рад відповідного рівня, що становить другу велику групу у відповідних радах. Тільки на третьому місці представники гуманітарної та соціальної сфери – вчителі, лікарі, працівники закладів культури – зі скромним результатом 13 відсотків . Своє представництво отримали ЗМІ. Особливо вражає їх кількість у Львівській обласній раді – 18 осіб. Вкрай блідо представлені політичні партії і громадські організації – до 7 відсотків мандатів, хоча партії тепер є найближчими комунікаторами між громадою і місцевою владою. В межах статистичної похибки представництво сільськогосподарських підприємств, і це при тому, що більше половини виборців проживає у сільській місцевості. Вже цей побіжний аналіз вселяє сумнів, чи саме інтереси територіальних громад представляє депутатський корпус.

Наступна проблема є безпосереднім результатом пропорційної виборчої системи на місцевому рівні. Як показує статистика, понад 50 відсотків депутатів обласних рад і 40 відсотків депутатів районних ра