Реферат: Соціокультурна детермінація формування світогляду мусульманина в сучасному арабському світі

СОЦІОКУЛЬТУРНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ МУСУЛЬМАНИНА В СУЧАСНОМУ АРАБСЬКОМУ СВІТІ


П Л А Н Вступ 1. Чинники формування повсякденних світоглядних орієнтацій особистості в сучасному арабському суспільстві 2. Тенденції розвитку світоглядних орієнтацій особистості в сучасному арабському просторі
Висновки


Список посилань




ВСТУП
Модернізація арабського ареалу, поширення впливу культурного і духовного потенціалу світу ісламу загалом і арабського зокрема, «зіткнення цивілізацій”, що має місце в сучасному глобальному світі, зумовлює необхідність дослідження феномена арабо-мусульманського світогляду. Важливою причиною актуалізації досліджуваної проблеми є посилення впливу близькосхідного регіону на характер і спрямованість глобалізацій них процесів сучасності, на життєдіяльність сучасної людини. В країнах арабського Сходу знаходиться понад 70% світових запасів нафти і понад 15% світових запасів газу, що суттєво впливає на світові ціни та соціально-економічний добробут інших країн. Ізраїльсько-палестинське протистояння, проблема щодо подальшого соціального реформування іракського суспільства зокрема і актуалізація змісту, характеру і форм діалогу "Захід-Схід" взагалі - зумовлюють необхідність аналізу світоглядних орієнтацій особистості мусульманина арабського світу. Це дозволить дати пояснення багатьом аспектам поведінки та повсякденної життєдіяльності мусульманина, незрозумілих особливо з точки зору представника християнської цивілізації. Досліджувана тема має практичне значення у зв'язку з реалізацією інтересів України в країнах Близького Сходу, спричинених, зокрема, перебуванням там українських фахівців і розгортанням в подальшому соціально-економічного та культурного співробітництва України з арабським світом.

^ 1. ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПОВСЯКДЕННИХ СВІТОГЛЯДНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ АРАБСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Арабо-мусульманський світогляд, як і будь-яке інше соціальне явище, зумовлений впливом об’єктивного та суб’єктивного, взаємодією та взаємопереходом стабільного і плинного, ,,глобального” й ,,локального”, безумовного та ситуативно-контекстуального. Розглянемо більш детально соціокультурну детермінацію світогляду араба-мусульманина.

На початку XX століття арабський світ складався з відсталих аграрних країн, що перебували на різному ступені колоніальної залежності від західноєвропейських держав і Османської імперії. Розходження між окремими арабськими країнами полягали лише в мірі відсталості. Устрій переважно був феодальний, поряд з яким зберігалися пережитки рабовласницьких і родоплемінних виробничих відносин. Промислові підприємства, що з'являлися, були призначені для первинної обробки сільськогосподарської сировини й для обслуговування потреб колоніальних військ. Належали вони, як правило, іноземному капіталу. Арабська національна еліта, ділові кола й елементи капіталістичного устрою в економіці тільки починали з'являтися. Протягом XX сторіччя три найважливіші події суттєво вплинули на подальший розвиток кожної з арабських країн, причому не тільки соціально-політично, але й економічно: Перша світова війна і її наслідки; Друга світова війна і її результати; досягнення державної самостійності більшістю арабських держав. Арабські країни за роки незалежності використовували різні методи, підходи й моделі соціально-економічного розвитку, нерідко міняючи їх.

На початку ХХІ століття арабський ареал утворюють 22 країни (десять арабських країн знаходяться переважно в Південній Африці, а дванадцять - в Азії, на Близькому Сході) чисельністю близько 320 мільйонів чоловік, він має значний соціально-економічний і культурно-духовний потенціал. Спостерігається тенденція до зростання потужності арабського світу і його єдності на основі усвідомлення спільності інтересів і проблем (при цьому світоглядна єдність виступає основою інтеграції арабських країн).

Головними елементами соціокультурної парадигми арабського світу у XXI столітті є:

– перехід арабського суспільства на новий цивілізаційний рівень, а саме, на рівень суспільства сучасних технологій;

– відновлення духовних, соціокультурних основ арабського світу через активне звернення до історичної спадщини, включаючи вищі досягнення середньовічної арабської філософської та наукової думки;

– інтенсивний розвиток форм самобутньої національної демократії з урахуванням системи цінностей ісламської культури і традицій умми (спільноти);

– перетворення національної культури (і духовності як її ядра) у фактор об'єднання всіх здорових, прогресивних сил для здійснення історичного ривка в сучасний цивілізаційний світ;

– принципова відмова від усіх форм тероризму і насильства, перехід до нової стратегії взаємовідношення людей і народів у рамках людської спільноти - до діалогу культур і соціально-політичних систем [1, 7].

Сучасні зміни духовного життя арабського світу в контексті нової соціокультурної парадигми XXI століття являють собою багатоаспектний і непростий процес. Арабська цивілізація, незважаючи на свій унікальний статус і зусилля щодо збереження соціокультурної самобутності, не може бути відсторонена від глобальних змін, які переживає зараз людство. Процеси глобалізації все більше торкаються арабського світу, уніфіковано впливаючи на цей регіон. Ретельніше розглянемо сутність глобалізації і її вплив на іслам взагалі і арабський світ зокрема.

В умовах, коли ще не склалася загальна теорія глобалізації, коли у вітчизняній і закордонній літературі не існує єдиної думки стосовно сутності, змісту, соціального призначення глобалізації, її історичних меж, необхідно спочатку узгодити деякі загальні питання цього соціального феномена. Це дозволить ґрунтовніше проаналізувати тенденції модернізації ісламу, зміни у світоглядних орієнтаціях представників арабського світу.

У науковій літературі на сьогодні склалися різні підходи до визначення дефініції "глобалізація". Наведемо деякі з них: "Глобалізацію ми розуміємо як складний і багатовимірний процес, що проявляється в економічних, політичних, культурних та інформаційних універсаліях, коли територіальність зникає як організуючий принцип соціального й культурного життя" [2]. Існують визначення глобалізації як "становлення єдиного світу – цілісного і за своїми загальними контурами, і за внутрішнім взаємозв'язком своїх взаємодоповнюючих компонентів" [3]. В. Л. Іноземцев дає таке пояснення глобалізації: "Сучасна глобалізація уявляється мені процесом перетворення регіональних соціально-економічних систем, які вже досягли високого ступеня взаємозалежності, у єдину всесвітню систему, що розвивається на базі відносно уніфікованих закономірностей". І далі – "...глобалізація являє собою перетворення ряду відособлених світових господарств у світову економіку" [4]. У. Т. Андерсон вважає, що глобалізація - це "потік конвергуючих сил, які створюють справді єдиний світ" [5] Н. В. Загладін під глобалізацією розуміє "новий етап світового розвитку, що характеризується різким прискоренням темпів інтернаціоналізації всіх сфер громадського життя (економічної, соціальної, політичної, духовної)"[6]. З точки зору А.П. Федотова, "термін глобалізація в найзагальнішому змісті означає сучасний процес планетарного об'єднання всіх сфер людської діяльності, що охоплює виробництво, технологію, торгівлю, культуру, політичні й державні інститути" [7]. На думку А. П. Бутенко, це – "такий щабель інтернаціоналізації суспільного виробництва, коли головним джерелом суспільного багатства стає вже не праця у своїй безпосередній формі, а наука як безпосередня продуктивна сила" [8].

Є погляди, згідно з якими джерела глобалізму вбачаються лише у боротьбі за природні ресурси. „Джерела нинішньої глобалізації варто шукати в ресурсній кризі 1970-х років... "Ресурсне" походження сучасної глобалізації дає про себе знати й сьогодні” [9].

Суспільствознавча наука характеризує розвиток арабської спільноти як складний процес внутрішньо суспільних трансформацій в умовах поглиблення експансії зовнішніх чинників – у всьому спектрі життя соціуму і досить критично реагує на переважну більшість визначень, де за незаперечний аргумент корисності “посилення контактів” обираються лишень зростання масштабів “гомогенізації” людства – процеси інтеграції в світовій економіці, стандартизація правничих засад та моральних норм на міжнародному рівні, універсалізація світогляду “суспільної людини” в процесі “суспільного виробництва”, а також через ЗМІ, науку, освіту, мистецтво тощо. “Кожна національна держава – це локальна мережа соціальних, економічних, політичних, культурних і формаційно-комунікативних інститутів. Процес, під час якого та чи інша мережа подібного трибу соціальних інститутів розповсюджується на населення всієї земної кулі, планети, глобуса, позначається терміном “глобалізація”. ... На жаль, нинішня глобалізація розгортається саме як процес уніформізації, тобто як процес уніформного насадження всім народам планети цілком визначеної соціально-економічної парадигми(або цивілізаційної моделі). Роль загальнообов’язкової парадигми тут виконує мережа інститутів індустріально розвинених ліберально-демократичних держав Заходу, точніше Америки” – цілком слушно зауважує про прозахідну суть (так звана “оксіденталістська” версія глобалізації) цього явища В. С. Лук’янець [10].

Б. Кримський констатує, що “ у глобальних вимірах спостерігається так звана криза “концепції модернізації”, тобто симптоми неочевидності успіху, покращення. ... Жодна з них не привела до знищення бідності, прямого чи прихованого безробіття, злочинності та соціальної невпевненості життя, незахищеності майбутнього”. Однак ці ж процеси уможливлюють, на думку автора, „не приниження внутрішньо-регіонального перед глобальним, а навпаки, звеличення конструктивної діяльності конкретних співтовариств до загальнолюдських цінностей світового співтовариства. Їх здійснення виявляється можливим унаслідок того, що ... у світовій історії вперше виникають інформаційно-духовні умови репрезентації універсального в індивідуальному (глобальна інформаційна мережа Інтернет). Ця інформаційно-кооперативна основа соціального інтелекту... розкриває оперативно-процедурні можливості нового мислення й дає змогу зв’язати його як з новими типами соціально-культурної діяльності, так і з теорією рішень – прикладною методологією подолання проблемних ситуацій.“ Найважливішим досягненням нового мислення ХХІ століття є усвідомлення того, що ситуації різноспрямованих цілей потребують компромісу, консенсусу – як цілком закономірного і правомірного засобу прийняття рішень, а не без принципової догідливості” [11].

Для арабського світу проблема глобалізації - це проблема збереження соціокультурної самобутності арабської цивілізації. Справді, в межах арабського етнокультурного простору відбувається самореалізація людини, збереження самобутності арабського етносу, самовизначення соціальних суб’єктів в умовах культурної глобалізації, що надає людині «укоріненості» в повсякденній життєдіяльності. Культурна глобалізація, як і глобалізація взагалі, є полі диференційований процес, що зачіпає відносини між етносами та релігіями, етносами і культурами, традиційними і сучасними цінностями, різноманітними культурними орієнтаціями, стилями життя, інтересами. Процеси глобалізації ведуть до формування глобальної культури, глобальної людини, глобальної свідомості, глобального громадського суспільства. Але це далека перспектива розвитку людства. Важливим фактором суспільного розвитку залишається т р а д и ц і я, що дає можливість виокремити традиційні й модернізацій ні суспільства. Арабське суспільство відноситься до традиційних, традиція для нього продовжує залишатися універсальним стабілізуючим механізмом, який дозволяє досягти стабільності соціального організму, зберегти, відтворити етнічну культуру і буття. Традиція є основою процесу культурної самоорганізації арабського соціуму. Традиція включає як консервативну, так і креативну складові.

У зв’язку з культурною глобалізацією виокремлюють такі соціокультурні мегатенденції ХХІ століття: культурна поляризація, культурна асиміляція, культурна гібридизація, культурна ізоляція. Арабський світ відкритий для використання культурних надбань людства, він не прагне ізоляції, але протистоїть проникненню в арабську культуру і повсякденну життєдіяльність арабів заборонених з точки зору ісламу речей – наприклад, легалізації проституції, реєстрації одностатевих шлюбів тощо. Арабський світ відкритий для процесів інтернаціоналізації економіки, політики, культури. Тут відбувається неухильне зростання і посилення впливів міжнародних інститутів громадянського суспільства, розширюються масштаби трансграничних комунікаційних і інформаційних обмінів, утворюється міжнародне правове і культурно-інформаційне поле.

Загальна характеристика арабського світу представлена в Таблиці 1.

Таблиця 1.

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АРАБСЬКИХ КРАЇН

Країна

Населення
(станом на 25.11.2008 року)

^ ВВП
на душу населення в 2008 році (в доларах США)

Релігія

Середня тривалість життя
(в роках)

Наяв-ність політич-них пар-тій в країні

Форма правління, державний лідер

Алжи́р

33 769 668

6 700

Іслам:

Суніти 99%

Християни і Іудеї: 1%

Всього - 73,77

Чол.: 72,13

Жін.: 75,49

Є

Республіка.

Президент:

Абдельазиз

Бутефлика

Бахрейн

718 306

33 900

Іслам:

Суніти: 81,2%

Шиїти: 4%

Християни: 9%

Інші: 9,8%

Всього - 74,92

Чол.: 72,41

Жін.: 77,5

Є

Монархія

Король:

Хамад ібн

Іса аль Халіфа

Джібуті

506221

2 300

Іслам:

Мусульмани:94%

Християни: 6%

Всього - 43,31

Чол.: 41,86

Жін.: 44,77

Є

Республика.

Президент:

Ісмаил Омар Гелле

Єгипет

81 713 520

5 000

Іслам:

Сунніти: 90%

Копти: 9%

Християни 1%

Всього - 71,85

Чол.: 69,3

Жін.: 74,52

Є

Республіка.

Президент:

Мухаммед Хосні Мубарак

Йорданія

6 198 677

4 700

Іслам:

Суніти: 81,2%

Християни: 6%

інші: 2 %

Всього - 78,71

Чол.: 76,19

Жін.: 81,39

Є

Монархія.

Король:

Абдалла -2

Ірак

28 221 180

3 700

Іслам:

Мусульмани -97%

(Шиїти: 60-65%

Суніти: 32-37%)

Християни та інші: 3%

Всього - 69,62

Чол.: 68,32

Жін.: 70,99

Є

Республіка.

Президент:

Джалаль

Тала Бані.

Ємен

23 013 376

2 500

Іслам:

Сунніти, Шііти,

Християни,

Іудеї, Індуси

Всього - 62,9

Чол.: 60,96

Жін.: 64,94

Є

Республіка.

Президент:

Алі Абдалла Салех

Катар

824 789

87 600

Іслам:

Мусульмани: 95%

інші: 5 %

Всього - 75,19

Чол.: 73,5

Жін.: 76,98

Немає

Монархія.

Емір:Хамад Бен Халифа Аль Тани

Комори

690 948

600

Іслам:

Суніти: 98%

Католики: 2%

Всього - 63,1

Чол.: 60,72

Жін.: 65,55

Є

Республіка.

Президент:

Ахмед Самбі

Кувейт

2 596 799

55 900

Іслам:

Суніти: 70%

Шиїти: 29%

Християни, Індуси: 1%

Всього - 77,53

Чол.: 76,38

Жін.: 78,73

Немає

Монархія.

Емір: Сабах аль Ахмед аль Джабер Ассабах

Ліван

3 971 941

10 300

Іслам і Християнство:

Мусульмани: 59,7 %

Християни: 39%

інші: 1,3 %

Всього - 73,42

Чол.: 70,91

Жін.: 76,04

Є

Республіка.

Президент -

Мішель Сулайман

Лівія

6 173 579

12 400

Іслам:

Сунніти: 97%

інші: 3%

Всього -77,07

Чол.: 74,81

Жін.: 79,44

Немає

Республіка.

Правитель:

Муаммар Каддафі

Мавританія

3 364 940

1 800

Іслам: 100%

Всього - 53,91

Чол.: 51,61

Жін.: 56,28

Є

Республіка.

Президент:

Мухамед Уельд Абделазіз

Марокко

34 343 220

3 700

Іслам:

Мусульмани: 98,7 %

Християни: 1,1 %

Іудеї: 0,2 %

Всього -71,52

Чол.: 69,16

Жін.: 74

Є

Монархія.

Король:

Мухаммед Y1

Об’єднані
Арабські
Емірати

4 621 399

37 000

Іслам: 96%

інші: 4 %

Всього -: 75,89

Чол.: 73,35

Жін.: 78,56

Немає

Монархія.

Шейх Халіфа Бен Заїд аль Нахайян

Оман

3 311 640

19 000

Іслам:

Мусульмани Ібаді: 75%

Сунніти, Шиїти і Індуси: 25%

Всього - 73,91

Чол.: 71,64

Жін.: 76,29

Немає

Монархія.

Султан: Кабус Бен Саїд

Палестина

1 500 202

1 100

Іслам:

Мусульмани - Сунніти : 98,7%

Християни : 0,7 %

Іудеї :0,6

Всього - 73,16

Чол.: 71,6

Жін.: 74,83

Є

Республіка.

Президент:

Махмуд Аббас

Саудівська Аравія

28 146 656

19 800

Іслам:

100% населення:

Ваххабіти - 85%,

Шиїти – 15%

Всього - 76,09

Чол. : 74,04

Жін.: 78,25

Немає

Монархія.

Король:

Абдулла ібн Абдельазіз

аль Сауд

Сирія

19 747 586

4 700

Іслам:

Сунніти: 74%

Друзи, Алауїти: 16%

Всього - 70,9

Чол : 69,53

Жін.: 72,35

Є

Республіка

Президент:

Башар аль Ассад

Сомалі

9 558 666

600

Іслам

Всього - 49,25

Чол.: 47,43

Жін.: 51,12

Немає

Республіка.

Президент:

Абдулкассім салат Хассан

Судан

40 218 456

1 900

Іслам:

Сунніти: 70%

Християни: 5%

Інші: 25%

Всього - 50,28

Чол.: 49,38

Жін.: 51,23

Є

Республіка.

Президент:

Омар аль Башир

Туніс

10 383 577

7 400

Іслам:

Мусульмани:98%

Християни:1%

Іудеї та інші: 1%

Всього - 75,56

Чол.: 75,79

Жін.: 77,46

Є

Республіка.

Президент:

Зін ель Абідин Бен Алі


Джерело: The World Factbook//www.cia.gov/cia/publications/factbook/index.html; Нuman Development Report 2008// http://hdr.undp.org/hdr2008/statistics/data/

Для арабських країн характерна майнова нерівність як всередині кожної країни, так і між ними. Це обумовлено різним рівнем забезпеченості природними копалинами, кліматичними та ландшафтними умовами, рівнем розвину тості інфраструктури, місцем у світовому розподілі праці. В Таблиці 2 наведені дані про бюджети арабських країн в 2008 році, які дають уявлення про їх соціальний потенціал.


Таблиця 2.

^ БЮДЖЕТИ АРАБСЬКИХ КРАЇН В 2008 РОЦІ




Країна

Бюджет – 2008

Населення

Доходи
(в доларах США)

Видатки
(в доларах США)

1.

Алжир

57 030 000 000

40 530 000 000

33 769 668

2.

Бахрейн

5 418 000 000

4 968 000 000

718 306

3.

Джібуті

135 000 000

182 000 000

486 530

4.

Єгипет

35 050 000 000

44  833 000 000

81 713 520

5.

Іорданія

5 117 000 000

6 468 000 000

6 198 677

6.

Ірак

42 300 000 000

48 400 000 000

28 221 180

7.

Ємен

7 576 000 000

8 391 000 000

23 013 376

8.

Катар

27 120 000 000

22 590 000 000

824 789

9.

Комори

276 000 000

276 000 000

731 775

10.

Кувейт

85 280 000 000

37 770 000 000

2 596 799

11.

Ліван

6 178 000 000

8 350 000 000

3 971 941

12.

Лівія

39 880 000 000

19 480 000 000

6 173 579

13.

Мавританія

421 000 000

378 000 000

3 364 940

14.

Марокко

20 490 000 000

21 850 000 000

34 343 220

15.

Об’єднані Арабські Емірати

68 270 000 000

38 060 000 000

4 621 399

16.

Оман

14 020 000 000

13 680 000 000

3 311 640

17.

Палестина

1 149 000 000

2 310 000 000

1 500 202

18.

Саудівська Аравія

163 000 000 000

118 300 000 000

28 146 656

19.

Сирія

8 393 000 000

11 210 000 000

19 747 586

20.

Сомалі

5 000 000 000

5 000 000 000

9 558 666

21.

Судан

9 201 000 000

10 620 000 000

40 218 456

22.

Туніс

8 466 000 000

9 475 000 000

10 383 577


Джерело: The World Factbook // www.cia.gov/cia/publications/factbook/index.html;
Нuman Development Report 2007// http://hdr.undp.org/hdr2007/statistics/data/

У багатьох країнах Близького Сходу створилися й протягом декількох десятків років зберігаються авторитарні режими. За рівнем розвитку політичних і громадянських свобод арабські країни і на початку третього тисячоріччя в цілому суттєво відстають від інших країн, що розвиваються. Ці режими витрачають значні кошти на військові потреби й нарощування репресивного апарата, при цьому зберігається великий відсоток бідних і неписьменних людей серед населення, про що свідчать дані Таблиці 3.

Таблиця 3.

^ РІВЕНЬ ПИСЬМЕННОСТІ НАСЕЛЕННЯ АРАБСЬКИХ КРАЇН
(станом на 24.11.2008 р.)

№

Країна

Письменність населення (%)

Загальна

Серед чоловіків

Серед жінок

1.

Алжир

69.9

79.6

60.1

2.

Бахрейн

86.5

88.6

83.6

3.

Джібуті

67.9

78

58.4

4.

Єгипет

71.4

83

59.4

5.

Йорданія

89.9

95.1

84.7

6.

Ірак

74.1

84.1

64.2

7.

Ємен

50.2

70.5

30

8.

Катар

89

89.1

88.6

9.

Комори

56.5

63.3

49.3

10.

Кувейт

93.3

94.4

91

11.

Ліван

87.4

93.1

82.2

12.

Лівія

82.6

92.4

72

13.

Мавританія

51.2

59.5

43.4

14.

Марокко

52.3

65.7

39.4

15.

Об’єднані Арабські Емірати

77.9

76.1

81.7

16.

Оман

81.4

86.8

73.5

17.

Палестина

92.4

96.7

88

18.

Саудівська Аравія

78.8

84.7

70.8

19.

Сирія

79.6

86

73.6

20.

Сомалі

37.8

49.7

25.8

21.

Судан

61.1

71.8

50.5

22.

Туніс

74.3

83.4

65.3


Джерело: The World Factbook // www.cia.gov/cia/publications/factbook/index.html;
Нuman Development Report 2007// http://hdr.undp.org/hdr2007/statistics/data/

Кількісні аспекти в галузі підготовки кадрів превалюють над якісними. Зберігаються величезні гендерні розходження в сфері освіти, на ринку праці, у суспільно-політичному житті. Це, природно, гальмує дозрівання цивілізованого, громадянського суспільства, хоча зберігає певну цілісність традиційної мусульманської «умми», усе ще не підготовленої до викликів сучасності й тому прагнучої знайти опору у своїх фундаментальних основах.

У результаті багато арабських країн виявилися й недоіндустріалізованими, зі слабко диверсифікованою структурою виробництва й експорту, недостатньо розвиненим сільським господарством, слабкою підготовленістю до інформаційно-інноваційної революції. Відомо, що процеси урбанізації роблять світогляд людини більш толерантним, відкритим, науковим. Дані про рівень урбанізації арабського світу відображені в Таблиці 4.

Помітною тенденцією останніх десятиріч є зростання рівня урбанізації майже всіх арабських країн, що відповідає світовим тенденціям розвитку. У великі мегаполіси перетворилися такі арабські міста, як Каїр, Дубай, Касабланка тощо.

Це зумовлено, перш за все, більшими можливостями людини в містах реалізувати власний життєвий проект, а, іноді, просто вижити, знайти роботу, отримати соціальні послуги і пільги, створити сім’ю, дати освіту дітям.

Вище наведені дані свідчать, що найбільш урбанізовані арабські країни є лідерами соціально-економічного розвитку в арабському світі. Так, рівень урбанізації в Кувейті - 97 %, Бахрейні – 90 %, Катарі – 91, ОАЕ становить 84%, Лівії – 86 %, Саудівській Аравії – 80 % ( див. Табл.4).

Таблиця.4

^ РІВЕНЬ УРБАНІЗАЦІЇ АРАБСЬКОГО СВІТУ


№

Країна

Населення,
(%)

місто

Село

1.

Алжир

56

44

2.

Бахрейн

90

10

3.

Джібуті

83

17

4.

Єгипет

45

55

5.

Йорданія

71

29

6.

Ірак

75

25

7.

Ємен

34

66

8.

Катар

91

9

9.

Комори

31

69

10.

Кувейт

97

3

11.

Ліван

87

13

12.

Лівія

86

14

13.

Мавританія

54

46

14.

Марокко

48

52

15.

Об’єднані Арабські Емірати

84

16

16.

Оман

13

87

17.

Палестина

91

9

18.

Саудівська Аравія

80

20

19.

Сирія

52

48

20.

Сомалі

26

74

21.

Судан

25

75

22.

Туніс

57

43




Арабські країни в цілому

63

37



Джерело: Всесвітня географія// www.wgeo.ru; The World Factbook // www.cia.gov/cia/publications/factbook/index.html.


Спрямованість світоглядних орієнтацій людини арабського світу залежить від її участі в трудовій сфері, від рівня морального та матеріального задоволення від праці. Таблиця 5 свідчить про рівень безробіття та бідності в арабських країнах. Слушною є думка, що чим вищій рівень безробіття і бідності, тим вагоміші радикальні настрої і деструктивні орієнтації особи в такій арабській країні. Так, велика кількість безробітних у Джібуті, Іраці, Палестині зумовлює песимістичні нотки в світоглядних орієнтаціях населення. Найбільше безробітних саме в сільських місцевостях через відсутність вільних робочих місць і високий рівень народжуваності. На початку XXІ століття арабські країни почали відігравати суттєвішу роль у світовій політиці. Але традиційно їхня політична вага і значення залежать від ролі у нафтовій сфері. Однак арабський світ – це, передусім, великий регіон на стику Європи, Азії й Африки, регіон давньої і високої цивілізації, один з найважливіших у світі геополітичних центрів. Здавна досягнення арабської культури ввійшли складовою частиною у світову цивілізацію.

Таблиця 5.

^ РІВЕНЬ БЕЗРОБІТТЯ ТА БІДНОСТІ В АРАБСЬКИХ КРАЇНАХ

№

Країна

Кількість безробітних
(%)

Кількість населення, що живе за межею бідності (%)

1.

Алжир

11,8

25

2.

Бахрейн

15

–

3.

Джібуті

59

42

4.

Єгипет

9,1

20

5.

Йорданія

13,5

14,2

6.

Ірак

18-30

нема даних

7.

Ємен

35

45,2

8.

Катар

0,7

–

9.

Комори

20

60

10.

Кувейт

2,2

–

11.

Ліван

20

28

12.

Лівія

30

7,4

13.

Мавританія

^ 2. Тенденції розвитку світоглядних орієнтацій особистості в сучасному арабському просторі
Феномен трансформації арабo-мусульманського світогляду особистості і модернізації арабського суспільства в філософському аспекті являє собою реакцію на процеси глобалізації, модернізації, вестернізації; при цьому арабський світ активно зайнятий пошуками свого шляху. Становлення нової соціокультурної парадигми цивілізації ХХI століття не може не хвилювати арабський світ, якому необхідно в даному контексті звертатися до своєї найбагатшої культурної, в тому числі і філософської, спадщини. Актуалізація питання історії культурної спадщини арабської цивілізації є інтервалом, у рамках якого необхідно постійно звертатися до сучасної практики і підходів. Звернувшись до феномена арабської філософської традиції, зазначимо, що в епоху раннього Середньовіччя саме Середній і Ближній Схід були центром розвитку філософії, яким свого часу була Давня Греція. Дискусії в арабському світі з приводу розвитку світоглядних орієнтацій особистості мають глибоко практичне значення й найбільше пов'язані з актуальними соціально-економічними і політико-ідеологічними проблемами, які потребують розв'язання. Але, на жаль, світська філософія в арабському світі мало затребувана в повсякденному житті, тому що регламентація громадського життя - як приватного, так і публічного здійснюється за допомогою релігійних, моральних і правових норм, які склалися на основі ісламу в тлумаченні вчених теологів. Мечеть, громада й мулла здійснюють повсюдний світоглядний контроль за думками й поведінкою особистості. Відсутність світоглядної волі й традиції самостійно вибирати життєву стратегію перешкоджає розвитку світської філософії (фалсафи). Вплив ісламу на світоглядні орієнтації людини арабського світу залишається домінуючим.

Мусульманські центри багатьох країн світу сьогодні беруть на себе місію налагодження діалогу між всіма релігіями, окрім екстремістських течій. Численні форуми, зустрічі і конференції релігійних діячів спрямовують свої зусилля на пом'якшення міжрелігійних відносин і затвердження принципів толерантності. Іслам і арабо-мусульманський світогляд знаходяться на шляхах пристосуванства і модернізації. Будь-яка релігія не існує поза суспільством, вона виникає, живе і розвивається в конкретних соціальних умовах і відмирає як духовний рудимент, якщо суспільство втратило потребу в релігії, виробляючи інші форми свого духовного саморегулювання. Прагнучи зберегти себе в суспільних умовах, що змінюються, іслам пристосовується до них. При цьому його політичні орієнтації змінюються в найрізноманітніших напрямках, до цього його підштовхують кон'юнктурні міркування його лідерів. З'явилися зовсім невідомі первинному ісламу поняття “демократія”, “мусульманський парламент” тощо.

Розвиток ісламу зумовлюється соціальними віяннями. Релігійна модернізація є також віддзеркаленням об'єктивних змін у суспільстві на шляхах його трансформації. Вона спричинена необхідністю вижити релігії в умовах століття високих науково-технічних досягнень і інформатизації суспільного виробництва, на тлі яких релігійно-міфологічна картина світу, як і уявлення про життєві закономірності, виглядає світоглядним анахронізмом, що підриває довіру до релігійного віровчення в думці грамотної і думаючої частини арабського суспільства.

Більш символічно трактуються інтелектуалами уявлення Корану про те, що Всевишній землю “розстелив килимом”, по краях поставив “гірські тверді” для рівноваги і накрив все це, ніби ковпаком, “сімома склепіннями” , про те, що людина “виведена” відразу з “води”, “землі”, “глини гончарної” тощо. Акцентується увагу на тому, що кожне твердження Корану містить ретельно закодований сенс, що розкривається і підтверджується наукою.

Наприклад, створення неба і землі за “шість днів” представляється тепер “космічними епохами”. Походження землі, неба і всього живого на землі пояснюється у дусі еволюційної концепції. Рівно як людина, створена “з води тієї, що виливається” [14, 86,6]. Аят (вірш) Корану [14, 30,49] про те, що Аллах “пожвавив землю після її смерті” тлумачиться в ракурсі засудження воєн і екологічних катастроф, що наносять планеті колосальне зло, яке все-таки виправляється Богом. Вимоги Корану “бити” і “знищувати” безбожників, багато божників і інших недругів ісламу [14, 9:5; 14:29; 25:54] нині сприймаються не як війна “за віру” (джихад), а як духовно-етичне очищення від усякої скверни. Пекло і рай — не вмістилище для душ у світі іншому, але духовний стан мук або блаженства. Джинни — це мікроби та інші найдрібніші (елементарні) частинки матеріальних об'єктів, відкриті наукою. Чаклунство і чудеса, численні в Корані, суть феномена екстрасенсорики, визнані сучасною наукою, але ще не цілком осягнуті в своїх прихованих таємницях. Людина в земному житті не тимчасовий виконавець, а її господар, і фокусом учення ісламу є турбота про якнайкраще буття людини в тому числі і в повсякденному вимірі життя особистості.

Іслам як система не застиг на рівні Середньовіччя. Еволюціонуючи до сучасного рівня свого стану, він зазнав істотні зміни, особливо в розстановці акцентів: від віри в Аллах як головного елементу в структурі віровчення до розширеного сенсу ісламу як “знання всього”. Така абсолютизація ісламу — історична, тобто хронологічно не безмежна. За необхідності цивілізація в ході свого розвитку обмежуватиме претензії будь-якої релігії на пануюче становище в суспільстві. Треба сказати, що існуюча форма модернізації ісламу цілком задовольняє маси мусульман, далеких від наукових знань об'єктивних закономірностей і традиційно послідовних догм Корану.

Коротко сутність мусульманського модернізму можна подати так:

а) іслам як система змінюється під впливом сучасної цивілізації, що динамічно розвивається. Але залишається незмінною остов системи — віра в надприродне;

б) завдяки мусульманському модернізму іслам упевнено тримається на плаву сучасності і триматиметься за рахунок інтелектуально витонченої підгонки до “духу часу”. Будь-яка соціально-духовна система функціонує завдяки взаємодії компонентів, утворюючих її структуру, поки не руйнується цілісність самої структури об'єкту. Це — об'єктивна закономірність функціонування систем, і іслам — не виключення. Іслам не спіткала доля саморуйнування. І в цій його стабільності істотну роль відіграє модернізм, хоча, проте, головним чинником залишаються соціальні умови, що визначають двосторонній процес ісламу: з одного боку, — його існування в традиційних формах, з іншого — ослаблення структури, що склалася, як духовно-культурного феномена;

в) у міру поглиблення суперечностей між середньовічним змістом ісламу-релігії і всебічним прогресом цивілізації, будуть виводитися найбільш архаїчні елементи структури ісламу і піддаватися ґрунтовній інтерпретації інші компоненти, як і вся система в цілому;

д) однак при всіх стараннях сучасних модерністів зробити ісламу “косметичний ремонт”, не змінюючи його релігійно-світоглядної суті, приречені на невдачу. Особливість релігійної свідомості полягає в тому, що вона виділяє, перш за все, морально-ціннісні якості своєї релігії, прославляючи її цим самим у власній думці. Араби вважають, що іслам — релігія їх предків і вони не повинні зраджувати віру батьків; ця релігія учить людину тільки доброму, вона містить в собі найвищі принципи моралі, без яких люди були б стадом худоби.

Іслам як релігія є результатом повсякденної практики людей, що розвивається. Активом ісламу є узагальнення вже вироблених людством морально-етичних і педагогічних норм, а також їх трансляція впродовж 15 століть.

В ісламі, як і в кожній релігії, покірність, беззаперечність, страх перед покаранням Бога і пекельними муками в потойбічному світі береться за вихованість, а критичність і волелюбність розглядаються як непослушність і розбещеність. Принцип виховання вільної особи з високими відчуттями власної гідності в мусульманській педагогіці не одержав належного визнання. І навряд чи одержить до тих пір, поки особа не стане суб'єктом власної волі, а не об'єктом дії середньовічних норм і правил. Принципи мусульманського редукціонізму в галузі педагогіки у наш час мають широке розповсюдження. Традиційне виховання стає своєрідним щитом, що захищає арабський Схід від негативних супутників сучасної західної цивілізації — побутової розбещеності, відкритої проституції, масової наркоманії, морального розкладання на всіх рівнях, холодної байдужості та егоїзму, девальвації моральних цінностей тощо. Мусульмани абсолютно справедливо засуджують ці недоліки західної цивілізації, хоча помилково відносять їх на рахун