Реферат: Перелік умовних скорочень

ЗМІСТ




Стор.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

3

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КІНЕМАТОГРАФІЧНОГО ТВОРУ ЯК ОБ’ЄКТА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ



13

1.1. Поняття та ознаки кінематографічного твору

13

1.2. Складові елементи кінематографічного твору та їх охороноздатність

37

Висновки до Розділу 1

52

РОЗДІЛ 2. ^ СУБ’ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КІНЕМАТОГРАФІЧНИЙ ТВІР


57

2.1. Первісні суб’єкти права інтелектуальної власності на кінематографічний твір


57

2.2. Вторинні суб’єкти права інтелектуалної власності на кінематографічний твір


69

Висновки до Розділу 2

91

РОЗДІЛ 3. ^ РЕАЛІЗАЦІЯ ТА ЗАХИСТ СУБ’ЄКТИВНИХ ПРАВ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КІНЕМАТОГРАФІЧНИЙ ТВІР



96

3.1. Договірна форма реалізації суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір


96

3.2. Захист суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір


125

Висновки до Розділу 3

159

ВИСНОВКИ

170

ДОДАТКИ

184

Додаток А. Аналіз практики розгляду судами справ, пов’язаних з порушен­ням прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір


184

Додаток Б. Класифікація видів порушень прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір за критерієм спрямованості умислу


193

Додаток В. Пропозиції з удосконалення нормативно-правового регулю­вання відносин щодо створення, використання кінематографічного твору та розпоряджання правами інтелектуальної власності на нього



194

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

197


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП


^ Актуальність теми. З відродженням українського кіно та збільшенням кількості національних кінематографічних творів відчутно розширилася сфера майнових відносин, пов’язаних з цими творами. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. [97], Закон України „Про авторське право та суміжні права” від 23 грудня 1993 р. [20] досить вдало врегульовують відносини, що виникають навколо створення, використання порівняно простих об’єктів авторського права (літературних, музичних творів), що складаються з одиничних результатів творчої діяльності та навколо розпоряджання виключними майновими авторськими правами на них.

Аналіз механізму правового регулювання відносин з приводу створення та використання таких складних об’єктів авторського права як кінематографічні твори обумовлює потребу в осмисленні механізму регулювання відносин, пов’язаних з кінотвором. Ситуація ускладнюється існуванням різних нормативно-правових підходів з точки зору права до врегулювання одних і тих же правовідносин.

Так, книгу IV ЦК України розроблено на прогресивній теорії виключних (інтелектуальних) прав, а Закон України „Про авторське право та суміжні права” було засновано на засадах пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності. Такі доктринальні суперечності відобразились на системі законодавства у галузі авторського права та суміжних прав. Тому все це складає перший рівень проблем цивільно-правового регулювання суспільних відносин у галузі права інтелектуальної власності. Друга група проблем існує на рівні об’єктів та суб’єктів цивільно-правових відносин з приводу створення та використання кінематографічних творів при введенні їх до цивільного обороту.

Кінематографічний твір як синтетичний об’єкт авторського права включає в себе низку результатів творчої діяльності, що мають самостійне значення та можуть використовуватися їх авторами окремо, та одночасно відносяться до різних інститутів права інтелектуальної власності (авторського права, суміжних прав). Процес створення кінематографічного твору принципово відрізняється від створення інших об’єктів авторського права. При спробі врегулювати відносини між творчими учасниками (авторами, кіноакторами тощо), технічними робітниками (монтажерами, освітлювачами тощо) та організаторами кіновиробництва (кіностудіями, кінопродюсерами) виявляється недосконалість у нормативно-правовому забезпеченні вказаних відносин. Більше того, у кінематографії застосовуються формальні договірні конструкції, що не відповідають суті відносин, які склалися між їх учасниками.

У зв’язку з цим виникає потреба щодо розроблення теоретично обґрунтованої та адаптованої відповідно до практичних потреб конструкції правового регулювання відносин, що виникають з приводу кінематографічного твору як об’єкта права інтелектуальної власності.

Наведене вище зумовлює актуальність дисертаційного дослідження і наголошує на необхідності наукового осмислення, узагальнення і ґрунтовного аналізу законодавства та практики його застосування, розроблення ефективного цивільно-правового механізму регулювання відносин, що виникають при створенні та використанні кінематографічного твору як об’єкта авторського права з урахуванням потреб сучасності та загальносвітових тенденцій у розвитку правової думки.

До числа аналогів цієї роботи варто віднести наукові праці Мееровского В.Б. „Организационные и правовые вопросы производства кинокартин” (1947 г.), Орлова Б.П. „Основные вопросы киноавторского права в СССР” (1954 г.), Райгородского Н.А. „Авторское право на кинематографическое произведение” (1958 г.), Ваксберга А.И., Грингольц И.А. „Автор в кино” (1961 г.), Ландкофа С.Н. „Киноавторское право” (1963 г.), Павлова А.И. „Авторское право на кинематографическое произведение в СССР” (1972 г.), Петрова М.В. „Авторское право на произведения кино и телевидения” (1981 г.), Чернышевой С.А. „Правовое регулирование авторских отношений в кинематографии и телевидении” (1984 г.). Окремі проблеми охорони, обігу та захисту прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір підіймалися в наукових працях Ч.Н. Азімова, Б.С. Антимонова, І.Е. Берестової, А.І. Вексберга,
Е.П. Гаврилова, І.А. Грінгольца, М.В. Гордона, В.П. Грибанова, Галянтич М.К.,
В.А. Дозорцева, В.І. Жукова, О.С. Іоффе, В.О. Калятіна, О.В. Кохановської,
С.М. Ландкофа, В.В. Луця, Н.М. Мироненко, В.Л. Мусіяки, Б.П. Орлова, А.І. Павлова, М.В. Петрова, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Н.А. Райгородського,
О.П. Сергеєва, Ю.О. Сергеєва, В.І. Серебровського, О.Д. Святоцького, К.А. Флейшиц, С.А. Чернишевої, В.Л. Черткова, К.Е. Чуковської, О.О. Штефан тощо. Однак слід зазначити, що більшість з робіт вказаних авторів проводилися на підвалинах чинного законодавства СРСР та при існуванні економічних відносин у галузі кінематографії, що базувалися на адміністративно-командних засадах та при повному невизнанні приватних інтересів. Дослідження сучасників торкалися лише окремих аспектів цивільно-правового регулювання обігу результатів інтелектуальної, творчої діяльності та прав інтелектуальної власності на них. Таким чином, серед аналогів немає жодного прототипу даної роботи на підґрунті законодавства України, комплексних наукових досліджень цієї проблеми в Україні до сьогодні не проводилося.

Відповідно, теоретичного вирішення потребують наступні проблеми: 1) приведення спеціального національного законодавства України в галузі охорони прав творців та виробників кінематографічних творів у відповідність до вимог ЦК України, угоди ТРІПС, директив ЄС, міжнародних договорів, учасником яких є або має намір стати Україна; 2) розробка універсальних правових конструкцій, які б збалансовано захищали інтереси як творців, так і продюсерів.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконання роботи ґрунтувалося на Законі України „Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки” [7], Постанові Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної програми розвитку культури на період до 2007 року” [8] та виконувалася відповідно до „Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2006 роки”, розділу 9 „Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 – 2010 роки”, комплексної наукової теми юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна „Охорона цивільних прав та інтересів в громадянському суспільстві”.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розв’язання проблем цивільно-правових відносин, що виникають між суб’єктами права інтелектуальної власності на кінематографічний твір, його користувачами при створенні та використанні кінематографічного твору; проблем захисту прав указаних суб’єктів, а також одержання науково обґрунтованих висновків та формулювання пропозицій, спрямованих на вдосконалення цивільно-правового регулювання зазначених відносин та чинного законодавства.

Для досягнення мети дослідження в якості завдань поставлені такі питання:

визначення поняття та ознак кінематографічного твору, з’ясування правового статусу цього твору та умов надання йому правової охорони, а також виявлення особливостей охорони кінематографічних творів та меж їх забезпечення;

дослідження юридичної природи результатів інтелектуальної, творчої діяльності, що входять до складу кінематографічного твору як складові елементи та виявлення особливостей їх правової охорони;

визначення кола осіб, що є творцями кінематографічного твору як об’єкта права інтелектуальної власності; визначення особливостей правового положення інших суб’єктів права інтелектуальної власності на кінематографічний твір;

дослідження, виявлення та вдосконалення цивільно-правових форм реалізації суб’єктивних цивільних прав на кінематографічний твір;

розроблення дієвого універсального механізму, який би збалансовано захищав права інтелектуальної власності та інтереси як творців, так й інших суб’єктів кінематографії;

приведення спеціального національного законодавства України в галузі охорони прав авторів кінематографічного твору та інших суб’єктів кінематографії у відповідність до вимог ЦК України, угоди ТРІПС, директив ЄС, міжнародних договорів, учасником яких є або має намір стати Україна шляхом підготовки, обґрунтування пропозицій та рекомендацій з удосконалення вітчизняного законодавства у галузі права інтелектуальної власності на кінематографічний твір.

^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при створенні, використанні кінематографічного твору як об’єкта права інтелектуальної власності, розпоряджанні правами інтелектуальної власності на кінематографічний твір та захисті прав інтелектуальної власності на нього при їх порушенні або невизнанні.

^ Предметом дослідження є: кінематографічний твір як об’єкт права інтелектуальної власності, суб’єктивні права інтелектуальної власності на кінематографічний твір, цивільно-правові відносини, що складаються між творцями та іншими суб’єктами кінематографії, законодавство України й законодавство іноземних країн, яке регламентує суспільні відносини, що виникають при створенні, використанні кінематографічного твору як об’єкта права інтелектуальної власності, розпоряджанні правами інтелектуальної власності на кінематографічний твір та захисті прав інтелектуальної власності на нього при їх порушенні або невизнанні.

.^ Методи дослідження складають загальноприйняті в юридичній науці методи пізнання державно-правових явищ. За допомогою формально-логічного методу тлумачення права було з’ясовано зміст правових норм, що регулюють відносини, які складаються між авторами творів, що увійшли до кінематографічного твору. За допомогою методу збору та вивчення одиничних фактів було вивчено практику застосування зазначених правових норм, письмові джерела (акти застосування правових норм, статистичні дані та звіти, наукові джерела), обумовлені об’єктом та предметом дослідження. Узагальнення і аналіз результатів, отриманих на емпіричному рівні дослідження, за допомогою методу діалектично-історичного матеріалізму дозволили з’ясувати проблеми цивільно-правових відносин, що виникають з приводу створення та використання кінематографічного твору, а також визначити шляхи і правові засоби їх вирішення. За допомогою методу сходження від конкретного до абстрактного були сформульовані поняття кінематографічного твору як об’єкта авторського права, договору про створення кінематографічного твору. За допомогою методу сходження від абстрактного до конкретного було сформульовано необхідні поняття і зроблено обґрунтування висновків. Системний метод дозволив вивчити об’єкт дослідження як єдине ціле, виявити різноманітні типи зв’язків у ньому й об’єднати їх у теоретичні положення. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувалися нормативно-правові акти України й інших країн світу. На підставі методу прогнозування зроблено висновок щодо тенденцій удосконалення правової охорони кінематографічного твору в Україні з наближенням до світової практики.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у таких наукових положеннях та висновках:

1. Уперше сформульовано визначення інституту права інтелектуальної власності на кінематографічний твір, під яким необхідно розуміти систему правових норм, що регулюють особисті немайнові та квазіабсолютні виключні майнові відносини щодо створення та використання кінематографічного твору та пов’язані з нетілесними об’єктами як результатами сумісної діяльності, що носять творчий характер, мають економічну цінність та здатні вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, що встановлені в інтересах захисту особистих прав авторів такого твору та суб’єктів суміжних прав в цілому і об’єктами-елементами, що входять до складу кінематографічного твору.

2. Уперше доводиться необхідність законодавчого закріплення єдиного строку правової охорони як кінематографічного твору в цілому, так і об’єктів-елементів, що до нього входять. Слід встановити, що авторське право на кінематографічний твір та суміжні права кіноакторів-виконавців повинні отримати єдиний строк правової охорони, який передбачено для об’єктів авторського права.

3. Уперше доводиться, що у кінематографічному творі слід виділяти зовнішньо виражені елементи та його внутрішній зміст. Внутрішні елементи кінематографічного твору класифікуються на юридично значущі (образна система, систему засобів художньої виразності) та юридично необов’язкові (тема, матеріал, сюжетне ядро (сюжет).

4. Уперше доводиться, що у випадку відступлення виключних прав на об’єкт-елемент, продюсер набуває виключних прав на використання внеску будь-яким способом при створенні кінотвору, а також з іншою метою. У ліцензійному договорі слід зазначати, що цей об’єкт-елемент передається для використання виключно для його використання у кінотворі.

5. Дістала подальшого розвитку позиція, що реалізацією суб’єктивних авторських прав на кінематографічний твір доцільно вважати будь-які правомірні дії, що вчиняються їх правоволодільцями і спрямовані на використання кінотвору як об’єкта авторського права та розпоряджання правами інтелектуальної власності на нього.

6. Дістало подальшого розвитку наукове положення, що договір про створення кіносценарію більш доцільно конструювати як ліцензійний договір про використання неоприлюдненого твору (кіносценарію) у кінематографічному творі. Об’єктом договору про створення кіносценарію є кіносценарій, а предметом договору – визначені в договорі виключні майнові авторські права, що надаються для використання у кінотворі певним способом або відступаються (повністю або частково).

7. Дістала подальшого розвитку позиція, що безпосереднє посягання на особисті немайнові та виключні майнові права інтелектуальної власності на кінематографічний твір, тобто дії, що суперечать нормам закону або договору, створює пряме порушення. При непрямому порушенні прав інтелектуальної власності кінотвір безпосередньо не використовується і не розповсюджується.

8. Дістало подальшого розвитку розуміння того, що захист цілісності та недоторканості твору не може ставитись у залежність від наявності немайнової шкоди, оскільки жодна особа не може змінювати форму твору без дозволу автора.

^ Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідній діяльності в якості підґрунтя для наукового пошуку, правозастосовчій діяльності кіностудій, кінопродюсерів та інших суб’єктів кінематографії, судовій практиці. Автором сформульовані конкретні пропозиції стосовно внесення змін та доповнень до ст.ст.435, 439 ЦК України, ст.ст.28, 30, 48, 49 Закону України „Про авторське право та суміжні права”, ст.15 Закону України „Про рекламу”, які впроваджені у законотворчу діяльність Верховної ради України. Одержані результати впроваджені у навчальний процес кафедри цивільно-правових дисциплін ХНУ імені В.Н. Каразіна шляхом використання їх у навчальних програмах, лекціях, семінарських заняттях з дисциплін „Цивільне право”, „Інтелектуальні права”, „Захист прав інтелектуальної власності”.

^ Особистий внесок здобувача. Дане дисертаційне дослідження є першим в Україні комплексним вивченням проблем, пов’язаних зі створенням кінематографічних творів, реалізацією та захистом суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір. Дослідження виконувалося автором самостійно, без співавторів. Автором особисто сформульовано та викладено теоретичні узагальнення, наукові положення та практичні пропозиції.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, висновки і пропозиції доповідалися та обговорювалися на таких конференціях: Науково-практична конференція „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (23 квітня 2004 р., м. Харків); Науково-практична конференція „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (12 травня 2006 р., м. Харків); II Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів „Проблемні питання цивільного та господарського права” (16 лютого 2007 р., м. Харків), Международная научно-практическая конференция „Развитие гражданского законодательства стран-участниц Содружества Независимых Государств на современном этапе” (15-16 ноября 2007 г., г. Белгород, Россия).

Публікації. Основні теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в семи наукових статтях, п’ять з яких опубліковано у виданнях, визначених ВАК України фаховими для юридичних наук, а також у тезах виступів на чотирьох науково-практичних конференціях.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
ВИСНОВКИ


Дане дисертаційне дослідження є першим в Україні комплексним вивченням проблем, пов’язаних зі створенням кінематографічних творів, реалізацією та захистом суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір. На підставі проведеного дисертаційного дослідження, відповідно до його предмета та поставлених цілей автором сформульовано та викладено такі теоретичні узагальнення, найбільш важливі наукові положення та практичні пропозиції:

1.1. Для одержання кінематографічним твором як об’єктом права інтелектуальної власності правової охорони необхідне законодавче визначення його ознак як результату інтелектуальної, творчої та суспільної діяльності кількох осіб у сукупності. Кінематографічний твір повинен відноситись до результатів у галузі мистецтва, бути створеним у результаті праці, що носить творчий характер та бути вираженим в об’єктивній формі. Разом з тим, обґрунтовується необхідність для диференціації кінотворів з низки аудіовізуальних творів ввести ознаку синтетичності кінематографічного твору, під якою слід розуміти поєднання в єдиному об’єкті авторського права різних результатів творчої діяльності, що забезпечуються технічно та організаційно, в одночасному поєднанні різних інститутів права інтелектуальної власності з різним правовим режимом з одночасною неможливістю вилучення хоча б одного з об’єктів-елементів, що входять до його складу. Синтетичність кінематографічного твору проявляється в поєднанні різних видів діяльності, які, водночас, є самостійними об’єктами права інтелектуальної власності, а також результатів організаційно-технічного характеру, що авторським правом не охороняються. В той же час носять творчий характер і входять до складу кінотвору як одного цілого, виокремлюваного та персоніфікованого об’єкта права інтелектуальної власності.

Дістала подальшого розвитку точка зору про те, що об’єктивною формою вираження кінематографічного твору є не лише кадр кінотвору, а й аудіовізуальне відображення (зображення) на екрані, отримане шляхом відтворення втілених у кіноплівці чи іншому матеріальному носієві зображень при застосуванні технічних пристроїв.

Вперше робиться висновок з огляду на те, що в Україні забороняється виробництво та розповсюдження кінематографічних творів, що містять порнографію, пропагують війну, національну і релігійну ворожнечу, насильство тощо, тому зазначені кінематографічні твори взагалі не можуть включатись до об’єктів цивільно-правових відносин, а, як наслідок, авторсько-правової охорони отримувати не повинні.

Вперше сформульовано визначення виключних майнових прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір, під яким необхідно розуміти квазіабсолютні виключні майнові права на нетілесний об’єкт (кінотвір), що є результатом праці, що носить творчий характер, мають економічну цінність та здатні вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, що встановлені в інтересах захисту особистих прав створювачів кінематографічного твору в цілому і об’єктів-елементів, що входять до складу кінематографічного твору та публічних інтересів суспільства. Ці права мають територіальний, строковий характер та допускають одночасну економічну експлуатацію кінематографічного твору необмеженим колом осіб.

Сформульовано авторське визначення кінематографічного твору, під яким слід розуміти синтетичний колективний аудіовізуальний твір, що створюється внаслідок праці, яка носить творчий характер і, який складається з низки зображень, що послідовно змінюються (зі звуковим супроводом або без нього), створений в умовах кіновиробництва для показу на кіноекрані, об’єднаний між собою єдиним творчим задумом і художньо-зображувальними засобами, що зафіксовані на певному матеріальному носієві, відтворення та сприйняття якого можливе виключно за допомогою технічних засобів.

Вперше доводиться необхідність законодавчого закріплення єдиного строку правової охорони як кінематографічного твору в цілому, так і об’єктів-елементів, що до нього входять. Слід встановити, що авторське право на кінематографічний твір та суміжні права кіноакторів-виконавців повинні отримати єдиний строк правової охорони.

Вперше доводиться, що встановлення строку правової охорони кінематографічних творів та прав на них впливає на саму їх чинність та є необхідною передумовою для ефективного захисту авторських прав. Існування різних підходів у законодавчих актах до встановлення режиму немайнових прав призведе до їх порушення, і, як наслідок, ускладнить їх захист.

1.2. Вперше доводиться, що у кінематографічному творі слід виділяти зовнішньо виражені елементи та його внутрішній зміст. Між кінотвором та його об’єктами-елементами існує взаємозалежність. Ця залежність проявляється у тому, що в кінематографічному творі як синтетичному творі мистецтва, складові об’єкти-елементи входять до нього не механічно, а у творчому сплаві. Разом з використанням кінематографічного твору як самостійного об’єкта авторського права існує об’єктивна можливість використання об’єктів-елементів, що входять до його складу як самостійні результати творчої діяльності. Властивість самостійності об’єктів-елементів впливає на режим їх використання.

За критерієм можливості відокремлення об’єкта-елемента з кінотвору в цілому, що призводить до можливості його самостійного використання за іншим призначенням, об’єкти-елементи можна класифікувати на об’єкти-елементи, які допускають можливість їх відокремлення від кінотвору та об’єкти-елементи, які відокремлюватися від кінотвору не можуть за своєю природою.

До об’єктів-елементів, які допускають можливість їх відокремлення від цілого кінотвору слід віднести кадр кінотвору, фотографію, гру кіноакторів, голосове виконання, музичні твори, пісні, назву кінотвору, текст диктора, декорації, спецефекти, комп’ютерну графіку, малюнки, костюми, результат операторської зйомки.

До об’єктів-елементів, які не можуть відокремлюватися від цілого кінотвору належить віднести кіносценарій, сценарій екранізації, сценарний план, режисерський сценарій, режисерську постановку.

У випадку, якщо будь-який об’єкт-елемент можна виділити з кінотвору і таке виділення частини з цілого дозволяє його самостійне використання, то єдиним володільцем прав інтелектуальної власності на нього повинен вважатися лише його створювач. Для встановлення іншого режиму використання цього складового об’єкта-елемента (використання не за основною метою, не для створення власне кінофільму, а для іншого застосування) необхідно укладати авторський договір, у якому обов’язково необхідно визначати особливі умови такого використання.

Вперше на підставі проведеного аналізу структури внутрішніх елементів кінематографічного твору за їх впливом на надання йому правової охорони внутрішні елементи кінематографічного твору класифікуються на юридично значущі та юридично необов’язкові. До юридично значущих елементів кінематографічного твору слід відносити образну систему, систему засобів художньої виразності (мову кінотвору). До юридично необов’язкових елементів кінотвору необхідно відносити тему, матеріал, ідейний зміст, сюжетне ядро (сюжет).

2.1. При створенні кінофільму народжується не однорідний об’єкт, а різнопланові твори та інші результати творчої діяльності, що органічно входять до складу єдиного, але іншого об’єкта авторського права – кінофільму. Така співучасть творців різних видів мистецтв є колективною творчістю, а твір, народжений такою співпрацею, є колективним твором. Тому, дістало подальшого розвитку положення, що поняття колективного твору найбільш повно відповідає суті взаємин між первісними створювачами на кінематографічний твір як об’єкт авторського права. Кінематографічний твір необхідно визнати колективним твором авторського права, під яким слід розуміти синтетичний твір, що складається з різнопланових самостійних творів та інших результатів творчої діяльності, які утворюють новий твір у результаті спільної діяльності колективу авторів різних галузей мистецтва, діяльність яких і характер складових об’єктів-елементів, об’єднується єдиним творчим задумом, при цьому співавторство між створювачами різних об’єктів-елементів відсутнє. У колективному творі вилучення складового об’єкта-елемента зі складу цілого твору унеможливлює його існування.

Визнання кінематографічного твору колективним (спільним) результатом творчої діяльності кількох осіб дозволить встановити авторське право на кінотвір в цілому. Авторами та первісними володільцями авторських прав на кінотвір в цілому мають стати його створювачі: а) режисер-постановник; б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів; в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; г) художник-постановник; д) оператор-постановник. Водночас із закріпленням за ними первісного авторства, за ними закріплюється і первісне авторське право на свій окремий внесок у вигляді об’єкта-елемента, який може використовуватися самостійно. У результаті введення в законодавство України інституту колективного твору буде розв’язано існуючу проблему авторства на кінотвір у цілому. У відносинах, що виникають у зв’язку з кінематографічним твором у цілому, його створювачі виступають в якості його єдиного автора. У відносинах, що виникають у зв’язку з використанням окремих об’єктів-елементів кінотвору в інших галузях господарювання поза межами даного кінотвору, автори цих об’єктів-елементів виступають самостійно, незалежно від внеску у створення кінотвору з боку створювачів кінофільму. Кінематографічний твір як твір колективний має єдиного автора у вигляді точно визначеного єдиного колективу створювачів, який має єдине первісне особисте та виключне майнове право інтелектуальної власності на кінематографічний твір у цілому.

2.2. У дисертаційному дослідженні вперше розглянуто у напрямку розвитку положення, що для зручності правового регулювання та упорядкування економічного обороту виключних майнових прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір у цілому, необхідною є концентрація цих прав у однієї особи. Така концентрація повинна здійснюватися лише на підставі договору, а не закону. Такими особами можуть бути продюсер кінотвору або кіностудія.

Доводиться, що оптимальним поєднанням полюсних інтересів усіх суб’єктів кінематографії є визнання кінематографічного твору колективним твором з одночасним встановлення на нього режиму колективного (спільного) твору як результату колективної (спільної) творчої діяльності.

Для захисту майнових прав учасників процесу створення кінотворів та гарантії дотримання майнових інтересів кіностудій та кінопродюсерів як організаторів та виробників кінотворів у законодавство України у галузі права інтелектуальної власності необхідно ввести інститут використання результату інтелектуальної діяльності у складі складного об’єкта.

Вперше доводиться, що у випадку відступлення виключних майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт-елемент, продюсер набуває виключних прав на використання внеску будь-яким способом як при створенні кінотвору, так, і за іншою метою. У випадку, коли, виключні права на використання об’єкта-елемента передаються за ліцензійним договором, то необхідно обов’язково зазначати, що цей об’єкт-елемент передається для використання певним способом на певний термін, але лише для його використання у кінотворі.

Таким чином, права на об’єкти-елементи кінематографічного твору будуть закріплені за кінопродюсером (кіностудією) на весь час можливого використання у складі кінематографічного твору на підставі авторського договору. При застосуванні такої конструкції авторами кінотвору залишаються особи, перелічені в ч.1 ст.17 Закону України „Про авторське право та суміжні права”, а володільцем усього комплексу виключних майнових прав інтелектуальної власності на цей твір буде його виготовлювач (кіностудія або кінопродюсер), однак лише у межах використання цих об’єктів у певному кінотворі.

Вперше доводиться, що практична реалізація інституту колективного управління майновими правами інтелектуальної власності в Україні ускладнюється внаслідок недоліків у самому законодавчому регулюванні цього інституту нормами права. Основним недоліком чинного законодавства в галузі авторського права є існування в одній авторсько-правовій системі двох взаємовиключаючих правових інститутів: інституту виключних прав автора та інституту „розширеного колективного управління майновими правами інтелектуальної власності”. Закріплення у вітчизняному законодавстві моделі „розширеного колективного управління майновими правами інтелектуальної власності” фактично узаконює порушення виключних майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти авторського права, оскільки позадоговірне використання твору без згоди і відома автора є порушенням його виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Дістала подальшого розвитку позиція, відповідно до якої єдино можливою правовою підставою надання організаціями колективного управління ліцензій на використання творів є одержання повноважень від авторів (або інших правоволодільців) на основі договору. Розширене тлумачення норм закону призводить до безпідставного набуття третіми особами прав на твір, що не передавався автором або іншими повноважними особами в управління.

Доводиться, що імплементація інституту „розширеного колективного управління” авторськими майновими правами за зарубіжною моделлю в Україні є передчасною.

3.1. Реалізацією суб’єктивних авторських прав на кінематографічний твір доцільно вважати будь-які правомірні дії, що вчиняються їх правоволодільцями і спрямовані на використання кінотвору як об’єкта авторського права та розпоряджання правами інтелектуальної власності на нього. Найбільш поширеною цивільно-правовою формою реалізації авторських суб’єктивних прав є авторський договір, під яким слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на виникнення, зміну та припинення особистих і виключних майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти авторського права та включення їх у цивільний оборот, в результаті якого здійснюється перехід (повністю або частково) суб’єктивних майнових прав від одного суб’єкта до другого в межах, обсязі та на умовах, визначених договором. Правовим результатом такого правочину є заміна управненої особи в абсолютному майновому правовідношенні з приводу використання твору (визначеним способом, протягом визначеного терміну і на визначеній території). Для правоволодільця відступлення авторського права означає відмову від юридичної можливості діяти або не діяти певним чином у правовідношенні, пов’язаному з кінотвором на користь іншої особи, тобто правоволоділець вибуває з абсолютного правовідношення з використання твору певним чином. Вибуваючи з абсолютного правовідношення, правоволоділець одночасно позбавляється можливості забороняти всім третім особам перешкоджати здійсненню суб’єктивного права, що входило в зміст цього абсолютного правовідношення. Зазначені юридичні можливості виникають у правонаступника.

Виходячи з того, що право розпоряджання виключними правами проявляється в можливості правоволодільця дозволяти іншій особі використовувати у той чи інший спосіб відповідний об’єкт авторського права, обґрунтовано позицію, відповідно до якої правоволоділець може розпорядитись належним йому виключним майновим правом на результат інтелектуальної, творчої діяльності будь-яким способом, який не суперечить закону та суті такого виключного права, в тому числі шляхом його відчуження за договором іншій особі (договір про відступлення (відчуження) виключного майнового права) або надати іншій особі право використання відповідного результату інтелектуальної діяльності у встановлених договором межах (ліцензійний договір). При цьому укладання ліцензійного договору не повинно тягнути за собою перехід виключних майнових прав до ліцензіата. Авторський договір про відступлення прав інтелектуальної власності спрямований на відчуження виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Правоволоділець може розпоряджатися не лише переходом належного йому права, коли його власні права припиняються і виникають у іншої особи, але й наданням права, коли його власні права залишаються (хоча і з обмеженнями, встановленими зобов’язальними відношеннями з іншою стороною), але його контрагент отримує право використання результату інтелектуальної діяльності (видачі ліцензій, ліцензійний договір).

Відступлення абсолютного (або квазіабсолютного) майнового права інтелектуальної власності означає повну передачу всіх правомочностей (але вже як похідних) другій особі, у тому числі як права використання, так і права розпоряджання. Тому, його слід відрізняти від надання права лише використання, що надається за ліцензійним договором і тягне за собою лише зобов’язальні прав