Реферат: Склад робочої групи

Міжнародний фонд "Відродження"

UNDP – ПРООН


"ПРОГРАМА ПІДТРИМКИ ВИРОБЛЕННЯ СТАТЕГІЇ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ"


Рівний доступ до якісної освіти

(звіт за перший етап)


Київ - 2001

Склад робочої групи
Володимир Нікітін – керівник дослідження, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень

Марія Зубрицька – проректор з наукової роботи Львівського державного університету ім. І. Франка

Катерина Рубановська – дир. центру інновацій та розвитку Відкритого міжнародного університету “Україна”

Костянтин Корсак – зав. відділом Інституту вищої освіти АПН України


^ При участі:

Юрія Луковенка - експерта Міжнародного центру перспективних досліджень

Олега Процака – експерта Центру політичних досліджень (м. Львів)


Переклад:
^ Лариса Ляшенко – аспірант Інституту вищої освіти АПН України


Резюме


Метою дослідження є визначення напрямків реформування системи освіти, які за рахунок рівного та справедливого доступу до якісної освіти, забезпечать вирішення сучасних та перспективних завдань трансформації суспільства в Україні.

Основні завдання дослідження:

визначити зміст сучасного розуміння проблем рівного та справедливого доступу та якості освіти;

провести аналіз сучасного стану доступу та вимірів якості освіти в Україні в контексті міжнародних вимог та світових тенденцій;

визначити необхідні зміни в оцінці та створенні можливостей доступу до якісної освіти в Україні;

Розглянути альтернативи створення можливостей для рівного і справедливого доступу до якісної освіти в Україні;

Дати рекомендації для підготовки стратегічних документів щодо реалізації Національної Доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті.

Дослідження розбито на три етапи: аналіз стану справ, визначення проблем та альтернатив їх вирішення та підготовка рекомендацій.

Вже виконано перший етап дослідження - аналіз стану справ та визначення проблемних питань.

Головна гіпотеза дослідження полягає у тому, що при суспільних трансформаціях принципово змінюється поняття про якість освіти і чисто кількісні виміри в існуючих показниках не дають дійсної картини змін, що призводить до неадекватних управлінських рішень щодо розвитку освіти.

Основним у підході до вивчення питань про доступ та якість є зміна акценту від пошуків оптимальних уніфікованих критеріїв, які були б придатні для системи адміністративного контролю, до диференційованих критеріїв освітньої політики.

Проблема рівного та справедливого доступу є однією з найбільш акцентованих в останні роки в міжнародних документах про розвиток освіти.

Це можна пояснити великою соціальною вагою питання і великою розбіжністю в цілях для носіїв різних груп суспільних інтересів.

Ці різні цілі можливо віднести до двох основних підходів - доступ до базових вмінь та знань, що визначають можливості включення все більшого числа людей до забезпеченого життя, та доступ до вмінь та знань що, визначають можливості включення груп людей, суспільств та держав до участі в світовому розвитку.

Міжнародні документи щодо рівного допуску до якісної освіти теж чітко розділяються на дві групи - такі, що розглядають проблему розширення доступу до базової освіти, та такі, що обговорюють питання доступу до сучасної освіти з метою розвитку людського капіталу та суспільного розвитку.

Аналіз цих та інших документів показав, що критерії доступу, та особливо якості, по цих напрямках суттєво відрізняються.

В дослідженні реально зроблено дві роботи – проведене обстеження стану рівного доступу для якісної освіти в вимірах забезпечення та охоплення населення формами освіти, та пророблені питання про сучасні чинники зміни визначення якості.

В результаті ми маємо дві групи висновків – про досить добру відповідність показників української освіти світовим вимогам про базову освіту для всіх, та необхідність встановлювати нову систему оцінки якості для вирішення завдань розвитку суспільства.

Головний висновок - система оцінювання якості та доступу є основним інструментом трансформації освіти. В Україні зараз немає такої системи, яка була б адекватна стратегічним завданням трансформації суспільства, створення за рахунок освіти умов інноваційного розвитку країни. Принципово не можливо управляти складною системою оцінювання доступу та якості тільки засобами державного контролю та регулювання.

Створення реального механізму оцінювання доступу та якості, працюючого на завдання трансформації суспільства, можливо тільки при створенні механізмів дії освітньої політики (тобто впровадження засобів публічної політики в управління) і відходу від директивного галузевого управління.

ЗМІСТ
Резюме ………………………………………………………………………………… 2

ВСТУП: Необхідність створення Національної освітньої доктрини


Загальні характеристики радянської спадщини та її наслідки для сучасної ситуації …………………………… 5

1.1. Загальний опис системи освіти: принципи побудови і управління

1.2. Радянський період: формування принципів організації навчання дітей і молоді та уявлень про "рівний доступ", "якість освіти" …. 10


2. Успадкована Україною система освіти та її еволюція в 90-х роках …………………………………………………………15


3. Міжнародний аспект проблеми рівного доступу до якісної освіти в сучасній Україні ……………………………….. 20

3.1. Розв’язання проблеми на загальносвітовому рівні. …………. 20

3.2. Розвиток освіти в Україні та завдання Дакарських рамок діяльності. …………………………………………………………….. 23

3.2.1. Стратегія "Освіти для Всіх" і дії України в 90-х роках ………………. 24

3.2.2. Прийняття рішень і керівництво …………………………………….. 26

3.2.3. Співробітництво у сфері Освіти для Всіх …………………………….. 28

3.2.4. Інвестиції в Освіту для Всіх, зҌійснен啖 з 1990 р. ……………………. 29


4. Виміри якості освіти як основа для постановки проблеми та визначення напрямків трансформації освіти ………. 30

4.1. Загальні питання та дослідницька проблема ………………………………. 30
4.2.Визначення якісних функціональних рівнів освіти ………………………… 31
4.3. Відмінність критеріїв якості залежно від типів професійної підготовки …. 31

4.4. Зміна підходу до якості відповідно інтересів в рамках освітӽьої політики 34

4.5. Які зміни стались в Україні та світі, що потребують трансформації в освіті щодо нового розуміння проблем доступу до якісної освіти? ……………… 34

4.6. Тенденції та теоретичні проблеми оцінки рівного доступу до якісної освіти 37


5. Проблеми нерівності у доступі до якісної освіти … 4ذ

5.1. Вплив соціального походження дітей на доступ до якісної освіти 41

5.2. Територіальні нерівності у доступі до вищої освіти та у рівні освіченості населення …………………………………………………………….. 42

5.3. Гендерні та інші нерівності у доступі до вищої освіти України …….. 46

5.4. Освіта національних меншин ………………………………………… 48


^ 6. Основні підсумки дослідження на першому етапі 50

7. Проблемні питання до продовження дослідження на другому етапі …………………………………………………… 51

Література …………………………………………………….51


ВСТУП

Необхідність створення Національної освітньої доктрини

У жовтні 2001 р. згідно Указу Президента України Л.Кучми, відбудеться 2-й Всеукраїнський з’їзд освітян, головним завданням якого має стати залучення громадськості до формування державної політики в галузі освіти і визначення шляхів її розвитку. Засобом для цього обране створення проекту "Національної доктрини розвитку освіти у ХХІ столітті". Він був сформований за першу половину 2001 року представницькою групою науковців і експертів під безпосереднім керівництвом Міністра освіти і науки України Василя Кременя і опублікований в офіційному органі Міністерства освіти і науки газеті "Освіта України" (№29, 18 липня 2001 р) та інших засобах масової інформації.

Одночасно з цим проектом в цій же газеті вміщена Постанова Верховної Ради України "Про стан, напрями реформування і фінансування освіти в Україні", в якій роботу Кабінету Міністрів щодо виконання освітнього законодавства в частині матеріально-фінансового забезпечення діяльності системи освіти та її розвитку і реформування визнано недостатньою.

Верховна Рада рекомендує Уряду проаналізувати стан виконання Державної національної програми "Освіта. Україна ХХІ століття", прийнятої на 1-му Всеукраїнському з’їзді освітян у грудні 1992 р. та визначити доцільність створення "Національної програми розвитку освіти". Запропоновані Верховною Радою заходи і вимоги щодо поліпшення фінансування системи освіти України мають на меті реалізації прав дітей, учнів, студентів на освіту та забезпечить конструктивний підхід органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування до проблем освіти.

Всі ці документи треба розглядати в контексті Послань Президента до Верховної Ради та інших його виступів в яких визначаються стратегічні напрямки трансформації нашого суспільства – демократизація, європейська інтеграція, становлення ринкових відносин, інноваційний шлях розвитку.


Вказані події свідчать про активізацію зусиль законодавчого і адміністративного керівництва України розвинути певні позитивні процеси в системі освіти, наблизити її характеристики до світових стандартів і сприяти інтеграції в європейський освітній простір.

Дослідження в рамках проекту “Програма підтримки вироблення стратегії реформування освіти”, підтриманого Світовим Банком, Міжнародним фондом "Відродження" та ін., можуть надати важливу допомогу творцям Національної освітньої доктрини і Національної програми розвитку освіти. В межах цього проекту дослідження теми "РІВНИЙ ДОСТУП ДО ЯКІСНОЇ ОСВІТИ. УКРАЇНА 2001" має особливе значення для об'єктивної оцінки стану і правильності загальної напряму реформування сучасної освітньої системи України.

Ми переконані, що поява проекту Національної доктрини розвитку освіти у ХХІ столітті є лише початком великої роботи з формування стратегічних планів руху системи освіти України в майбутнє, підвищення її інтегральної якості й ефективності, досягнення повного визнання українських освітніх кваліфікацій (атестатів, дипломів та ін.) не лише в екс-соціалістичних, але й в розвинених країнах. Освіта має зберегти усі старі досягнення й подолати ті недоліки, які пов'язані з потребою узгодження цілей і методів навчально-виховного процесу після переходу українського суспільства до демократії, а економіки – до ринкових засад.


^ 1. Загальні характеристики радянської спадщини та її наслідки для сучасної ситуації


1.1. Загальний опис системи освіти: принципи побудови і управління

Досягнення 50-60-х років

У Радянському Союзі було створено потужну систему науково-технічної діяльності, яка забезпечила високий рівень досягнень у деяких галузях (особливо у розробці та впровадженні нових видів озброєння та космічної техніки). Тому радянська освіта була однією з кращих у світі за рівнем передання знань з більшості природознавчих і точних наук. Основою цих досягнень були характеристики системи, викладені у поданій далі таблиці 1.1.


Таблиця 1.1. Узагальнення особливостей системи освіти Радянського Союзу


Основні

складові
^ Шляхи реалізації
Позитивні та негативні риси

Зовнішній прояв в Україні

1. Політичні пріоритети, яких ретельно дотримувались

Орієнтація на забезпечення світового лідерства у військовій сфері на основі розвитку важкої промисловості та технологій, які її посилювали.

Позитив: висока цілеспрямованість системи та чіткі критерії досягнення мети.

Негатив: нехтування новими напрямками науки та техніки.

Немає чітко визначених пріоритетів, мети розвитку та критеріїв оцінки ефективності діяльності. Але без таких пріоритетів жодна система не може існувати та цілеспрямовано розвиватися.

2. Централізо-ване директивне керівництво

Можливість концентрувати значні ресурси на окремих проектах та напрямках завдяки відсутності громадського контролю.

Оцінювання результатів діяльності політичним керівництвом.

Позитив: можливість забезпечити прорив та перевагу на окремих ділянках.

Негатив: відставання в інших галузях.

Позитив: висока виконавча дисципліна.

Негатив: нехтування іншими точками зору та необхідністю брати на себе відповідальність.

Уряд не здатний концентрувати ресурси. Традиція директив збереглася.В освіті виключалась критика та аналіз її стану

Частково зберігся страх перед керівництвом.

Виконавці не беруть на себе відповідальність.

Але розробка системи заходів щодо підвищення стратегічної спроможності та ініціативності є необхідною умовою трансформації.

3. Широке застосування примусових засобів

Можливість залучати велику кількість людей до здійснення великих проектів. Табори надавали необмежений людський ресурс для важких робіт.

Механізм розподілу молодих спеціалістів забезпечував потреби планового господарства.

Позитив: можливість забезпечувати робочою силою будь-які проекти.

Негатив: потрібна машина примусу.

Таких можливостей немає.

4. Нормативне планування

Роботу планували за нормативними розрахунками обсягів праці. Оплату праці здійснювали за тарифами, які не враховували результати роботи.

Позитив: прозорість процесу планування, забезпеченість заробітною платнею відповідно до посади, ступеню, стажу.

Негатив: оплата праці не залежала від результатів.

Майже цілком збереглося, що є основною перешкодою на шляху до роботи за програмами та оцінки за результатами.

5. Замкнутість суспільства

Тотальна таємність робіт, створення закритих зон та організацій, неможливість вільно працювати за кордоном, контроль за вивченням міжнародного досвіду та представленням в освіті

Уявний позитив: можливість контролю та зосередження зусиль на окремих розробках.

Негатив: гальмування передачі досвіду.

Раптова відкритість призвела до втрати орієнтирів. Це треба компенсувати належною організацією передачі досвіду.

6. Система пільг

Існувала розвинена система пільг та винагород для вчених та освітян

Позитив: є стимули для того, щоб робити кар’єру.

Негатив: до пільг звикають і починають їх вимагати.

Частково збереглася. Потрібно мати ринкову систему заохочень та державну кадрову політику щодо освіти і науки.

7. Високий соціальний статус освіти і науки

Освіта і наука у суспільній уяві виступали як основний інструмент технічного та суспільного прогресу для побудови комунізму і мали високий суспільний статус.

Позитив: це працювало на відбір здібної молоді.

Негатив: не склалася система публічного обговорення та критики науки.

Статус низький. Потрібно розпочати процес публічного обговорення.

8. Уніфікована система освіти

Для збереження дії державної машини, потреб військово-промислового комплексу та галузей науки, що їх обслуговували, була потрібна державна система освіти з високим рівнем технічних знань, яка була б уніфікована і тому підконтрольна.

Позитив: високий середній рівень, можливість використовувати спеціалістів на будь-якому місці.

Негатив: потрібно на місцях ”доводити” до спроможності працювати; відсутність ініціативи та критичного мислення.

Залишилася. Конче потрібні зміни для забезпечення потреб ринків, стратегічного планування, спроможності працювати у проектах і програмах.

9. Ідеологічна орієнтація

Суспільні науки було ізольовано від світового розвитку, вони обслуговували державну ідеологію і розповсюджували її через освіту.

Уявний позитив: єдина картина світу.

Негатив: неспроможність розвитку демократичного суспільства.

Частково збереглась, що гальмує можливість суспільного розвитку.


Домінували не економічні, а адміністративно-директивні підходи до регулювання науково-технічної діяльності та управління освітою. У 70-80 роки ця система не змогла вчасно відреагувати на чергову технічну революцію. Консервативність і зв’язок з державним управлінням – риси, які до того часу були сильними сторонами радянської системи наукових досліджень, призвели до кризи всього суспільства. Освіта також не зазнала відповідних змін у поширенні технічної грамотності та вмінь.


Основні рушійні сили радянського способу організації науково-технічної діяльності зникли, а форми та інституції, які забезпечували саме такий спосіб організації науки, залишилися практично без змін.

У сучасній Україні вже не існує органів, які мали б повноваження директивно концентрувати ресурси для виконання великих проектів.

З’явилася можливість працевлаштування за кордоном, формуються ринки праці та складається відкрита конкуренція між дослідницькими інституціями та окремими виконавцями.

Відпала потреба в державному утриманні великої кількості працівників і установ, які у вигляді наукової і освітньої діяльності фактично займалися поширенням ідеологічних засад тоталітарного режиму.

Зростає безробіття серед випускників вищих учбових закладів. Статус освіти та науки у суспільстві помітно знизився.


Причини цих проблем такі:

Немає механізмів оцінювання ефективності науково-технічної діяльності та освіти з огляду на процеси суспільної трансформації. Такі механізми мають стати складовою частиною державної політики і стратегічного планування.

Наука і освіта, як і раніше, сприймаються як окремі галузі планового господарства. Їхня діяльність – ні на рівні державної політики, ані на рівні відомчих програм – не узгоджується з розвитком інших сфер та всього суспільства. Це позбавляє їх можливості інноваційного розвитку, який міг би відбуватися через залучення недержавних джерел на науково-технічну діяльність та освіту у рамках інвестиційних програм та проектів.

Має місце досить відчутний соціальний опір проектам змін. Хоча організація досліджень, форми та рівні оплати праці не задовольняють працівників цієї галузі, суспільна думка на боці тих, хто вимагає від держави збільшити заробітну платню і продовжити утримання наукових та освітніх інституцій за рахунок бюджету.

Консерватизм адміністративного апарату не дозволяє змінити підходи до організації наукової діяльності та освіти. Існуючі стандарти та стереотипи мислення не дозволяють використовувати різноманітні напрямки досліджень, які вже давно мають визнання на Заході, тільки тому, що вони не схожі на традиційне уявлення про наукове дослідження. Як наслідок ці напрямки не знаходять місця у тематичних планах і програмах наукових досліджень. Прикладом такого стану речей можуть бути дослідження й розробки аналітичного забезпечення процесу ухвалення урядових рішень та розробки, спрямовані на аналіз ефективності інших програм і проектів.


На схемах 1.1 і 1.2. виконане співставлення особливостей управління системою освіти в СРСР і сучасній Україні. Події 2001 року в Україні свідчать про те, що підходи до управління, контролю і забезпечення якості освіти в змінюються у бік європейських стандартів, заснованих на поєднанні державних і громадських впливів та участі і діяльності навчально-виховних закладів.








^ 1.2. Радянський період: формування принципів організації навчання дітей і молоді та уявлень про "рівний доступ", "якість освіти"


Об'єктивний аналітик повинен бути дуже обережним під час дослідження явищ політики, економіки, науки і освіти в СРСР на основі радянських джерел – книг, статей і документів, надрукованих російською чи українською мовами.

Міжнародна і універсальна термінологія використовувалася в СРСР лише у сфері математики, природничих наук (фізики, хімії, геології та ін.), інженерії, виробничих технологій. "Західні" наукові публікації з цих сфер практично без купюр і спотворень використовувалися не лише науковою елітою Радянського Союзу, яка входила у склад Академії Наук та її інститутів, але й викладачами вузів і навіть студентами старших курсів. Отже, термінологія у сфері "наук" (sciences) в СРСР була практично такою ж, як у США чи розвинених демократичних країнах інших континентів.

Принципово іншою була ситуація у сфері знань, які не охоплювалися поняттям sciences і відповідали англомовному поняттю "Arts" – історії, політології, економіці, педагогіці та ін. (наближено ці сфери знань можна передати інтегральним терміном "Humanities"). Керівники СРСР з самого початку його утворення робили все можливе для створення відомої "залізної завіси" як перешкоди проникненню міжнародної термінології у сфері Humanities. Підручники, словники і наукова література радянського періоду відзначається викривленим і викладом і використанням навіть найважливіших понять – демократія, свобода, право, справедливість, рівність та безліч інших. Ринкова економіка, вільне підприємництво, значна особиста власність, автономія і критичне мислення оголошувалися в СРСР поза законом, а дотримання комуністичних догм – єдино правильною поведінкою. Всі інші варіанти думок і дій були заборонені

Радянський варіант комунізму запозичив багато аспектів класичного марксизму, але поєднав їх з тоталітарним ставленням до народу й організації управління й гіпертрофованим використанням ідей тейлоризму у формі гасла "наукова організація праці" (чи будь-яких інших форм діяльності).

Система освіти в СРСР також була створена на "наукових засадах" і безперервно вдосконалювалася як засіб підготовки необхідних контингентів робочої сили – від кваліфікованих робітників і аграріїв-механізаторів до науковців-дослідників та інженерів-конструкторів. Керівники СРСР творчо і грамотно підійшли до запозичення кращих зарубіжних освітніх зразків і обрали лише те, що вважали найбільш придатним для досягнення власних цілей – готувати робочу силу максимально швидко і з мінімальними витратами.

Наведемо спрощене співставлення шести найбільш відомих у світі моделей школи (точніше – систем освіти).


Таблиця 1.2. Особливості шести головних світових моделей систем освіти





Країна і характеристики моделей систем виховання і навчання

Прусія

Франція

Англія

США

Японія

СРСР

Час формування

1742-1820

1791-1870

1820-1904

1840-1910

1868-1890

1917-1935

Ідеал

Лояльність до влади

Технічна еліта

Освічений дженльтмен

Автономний розвиток особи

Компетентний внесок у групу

Перемога комунізму

Репрезентативна школа

Початкова школа

Ліцеї і Великі школи

Паблик-скулз (закрита приватна школа)

Відкриті школи, коледжі

Початкова школа

Загальноосвітня школа

Теорія навчання

Природний розвиток

Науковістьі меритократизм

Спадкова досконалість

Развиток з удосконаленням

Впертість і зусилля

Керована активність

Шкільна технологія

Уроки і домашні завдання

Уроки і екзамени

Тьютори, школи-інтернати

Індивідуальне навчання, консультації

Обожнювання вчителя, велика праця

Колективне навчання

Управління

Квазі-децентралізоване

Централізоване

Приватне

Децентралізоване

Квази-децентралізоване

Централізоване

Стиль управління

Автократичний

Авторитарний

Лідерство

Менеджмент

Кооперація

Повний контроль центру

Вартість навчання

Помірна

Помірна

Висока

Різноманітна

Помірна

Помірна чи висока

Джерело фінансування

Місцева влада (землі)

Держава (чи церква)

Плата за освіту

Місцеві податки

Держава

Держава


Як випливає з порівняння цих моделей, стає зрозумілим, що система освіти Радянського Союзу має чимало спільного зі школами Франції і Прусії, відзначаючись лише повною абсолютизацією частини їхніх характеристик – пошани до влади, підвищеної уваги до викладання математики і точних наук тощо.

Отже, освітні системи СРСР та переважної більшості країн комуністичного табору запозичили чимало елементів класичних контнентально-європейських освітніх моделей, в першу чергу – принцип ієрархічності, поширений у першій половині ХХ ст. В СРСР в рамках планової системи вертикальну організацію "згори-донизу" мав не лише державний апарат і промисловість, але й освітня система. Як і заводи, школи в СРСР були націоналізовані і відділені від церкви. Для ліквідації неписьменності була введена обов'язкова початкова освіта, пізніше – неповна середня (junior secondary school). Комуністичні режими підтримували дітей з "хорошим" соціальним походженням (дітей селян і робітників) і створювали перешкоди у доступі представникам деяких національних меншин і соціальних груп. Цей селективний ідеологізований підхід завадив соціалістичній системі освіти цілковито подолати один з головних недоліків традиційних систем освіти Європи – неоднаковий доступ до освіти усіх соціальних верств і національних меншин.

Система освіти СРСР була ідеологізована і закрита, тому педагогічна термінологія мала значні відмінності від міжнародної чи поширеної у розвинених країнах. Це стосується понять "якість освіти" і "рівний доступ".

Термін "якість" використовували вищі керівники, політики, журналісти і пропагандисти для акцентування переваг системи освіти в СРСР над системами освіти країн Заходу. Радянська система проголошувалася "кращою", інколи – "найкращою у світі". У педагогічних довідниках, словниках освітніх термінів словосполучення не фігурувало. СРСР не мав системи вимірювання якості освіти й порівняння її характеристик з системами освіти інших країн. Для керівників СРСР подібні порівняння були непотрібними і небажаними.

Відсутність поняття "якість освіти" і засобів її оцінювання не означало неувагу керівництва СРСР до системи освіти. Навпаки, вона завжди фігурувала серед його пріоритетів, оскільки мала виконати кільки важливих завдань:

виховання лояльних до влади громадян –активних "будівників і захисників комунізму";

виконати селекцію всіх дітей 7-14 років за можливостями і здібностями і розподілити їх на три групи. Першу готували до вищої освіти, другу – до отримання професії на середньому рівні, третю скеровували у заклади підготовки робітників і працівників фізичної праці низької кваліфікації;

максимально швидко і з мінімальними витратами підготувати всю робочу силу, необхідну для діяльності сільського, лісового і водного господарства, промисловості, транспорту, наукових та інженерно-конструкторських установ та ін.

Організатори системи освіти СРСР не лише керувались ідеями тейлоризму щодо існування лише однієї ідеальної технології, способу дії та ін. Вони були переконані, що новонароджена дитина є "чистим листком", що вся поведінка дорослої людини визначається тим, як її навчали і виховували.

Поєднання цих двох аксіом пояснює використання в СРСР лише уніфікованих підручників, зміст яких керівництво контролювало, не шкодуючи витрат і часу. Друковані тексти, які не пройшли перевірки у компетентних державних органах, не могли застосовуватися в школах, вони були поза законом.

Отже, у рамках централізованого планування в СРСР у сфері освіти роль «системи забезпечення якості» навчання і підготовки виконували різноманітні державні структури. Їх головне завдання полягало у створенні єдиних державних стандартів (норм) усіх характеристик і аспектів освіти, а також у щоденній перевірці їх дотримання і виконання в усіх навчальних закладах – від дитячих садків до університетів.

Для точності слід вказати, що термін «стандарт дуже рідко фігурувало в державних освітніх документах – рішеннях Центрального Комітету Комуністичної партії СРСР, які визначали всю освітню політику і стратегію, постановах Уряду і рішеннях органів усіх нижчих рівнів ієрархії. Він широко застосовувався у сфері виробництва, в якій існувало безліч "державних стандартів".

Документи освітньої сфери замість терміну "стандарт" частіше використовували його еквіваленти - «норми», «правила», «рекомендації», «типові програми» і т.д. Надалі ми будемо використовувати термін «стандарт» як еквівалент усієї цієї великої групи понять.

Вкажемо всі засоби і методи використання в СРСР державних освітніх та інших стандартів для досягнення вказаних нами вище цілей і забезпечення уніфікованої якості підготовки фахівців усіх рівнів. Схема 1.3 дає хороше уявлення про склад цього комплексу засобів та ієрархію управління.


У цей комплекс входили такі головні елементи.

^ Планування контингентів студентів і стандарти матеріального забезпечення навчального процесу.

Центральний орган державного планування (Держплан) на кілька років наперед визначав потреби в кваліфікованій робочій силі усіх наявних підприємств, дослідних інститутів, конструкторських бюро, вищих навчальних закладів, системи управління і контролю, збройних сил та інших силових структур. Держплан, розташований у Москві, розподіляв квоти прийому випускників середніх шкіл і підготовки дипломників усім вищим навчальним закладам СРСР (включаючи й ті, що були розташовані на території України). Наприклад, Інститут нафти і газу на заході України більшість своїх випускників готував не для України, а для роботи в Сибіру і Центральній Азії.

Держплан виділяв кошти і ресурси вузам за державними нормами точно під запланований контингент студентів. В СРСР кожний студент готувався у вузі до запланованого місця, кожний зобов'язаний був після одержання диплома і процедури розподілу не менше трьох років відпрацювати на ньому. За 18-32 місяців роботи дипломник (alumni) відшкодовував усі витрати бюджету на освіту в школі і вузі.

Позитивним аспектом радянського жорсткого планування була відсутність перевантаження вузів студентами, достатнє матеріальне забезпечення навчального процесу, гарантування зайнятості випускників й ін. Хиби були менше помітні - жорсткість системи стосовно окремого студента, малий вплив його бажань і можливостей, надмірна роль державного примусу та ін.





^ II. Стандарти підготовки кандидатів у студенти.

Всі школи СРСР використовували ті самі програми, підручники, методи викладання і контролю знань учнів. Їх створювали кращі спеціалісти країни, тому книги були високої якості.

Армія державних інспекторів контролювала діяльність шкіл – дотримання програм, забезпечення учнів книгами, виконання програми навчання тощо.

Якщо якість випускників шкіл не задовольняла зрослих вимог якогось типу вузів (інженерно-фізичних, хімічних та ін.), в СРСР створювали спеціалізовані старші середні школи з поглибленим вивченням невеличкої групи предметів. Випускники цих шкіл легко вступали в зазначені вузи, маючи значні переваги в знаннях перед учнями звичайних шкіл.

У СРСР існувала дуже ефективна система селекції і підтримки здібних учнів. Для цього використовувалися змагання учнів, олімпіади та ін. Переможці могли перейти у спеціалізовані школи і мали значні переваги перед іншими учнями.

В СРСР не було платної середньої чи вищої освіти (хоч існувало репетиторство й інші форми оплати за персональні консультації). Переважна більшість студентів СРСР отримувала стипендію. Розмір стипендії встановлювали в Москві. Держава забезпечувала студентів житлом (як право – в гуртожитках з кімнатами на 2-4 особи). Дуже низька вартість книг дозволяла студентам купувати додаткову літературу (основну вони одержували в бібліотеках вузів).


^ III. Система стандартів підготовки викладачів вузів.

Керівництво СРСР турбувалося про підвищення наукової кваліфікації викладацьких кадрів, їхню періодичну перепідготовку. Воно стимулювало самовдосконалення викладачів. Контроль за роботою викладачів вузів не був таким жорстким, як за роботою вчителів шкіл. Викладачі щороку звітували на кафедрах про викладацьку і наукову роботу.

Держава централізовано забезпечувала викладачами нові вузи. В інші вузи нові викладачі приймалися по конкурсу на 5 років, після яких відбувався новий конкурс. Кар'єра залежала від успішного захисту дисертацій. Нижчий рівень дисертації – кандидат наук (аналог доктора філософії на Заході), вищий рівень - доктора наук (аналог хабілітованого доктора в частині європейських країн).

З часу «уранової гонки» (1945-1955 рр) у СРСР захист дисертації значно і відразу підвищувала заробітну плату. Молодь мала потужний стимул до інтенсивного навчання у вузі і до вступу в аспірантуру. Там за три-чотири роки можна було підготувати і захистити дисертацію.

Діяльність аспірантури фінансувалася і контролювалася державними органами. Для контролю наукової якості дисертацій існувала Вища атестаційна комісія (ВАК) СРСР у складі кращих учених вузів і Академії наук СРСР. У радянських вузах доценти (associated professors), як правило, мали науковий ступінь кандидата наук, а викладачі-професори (full professors) - доктора наук.


^ IV. Стандарти навчальних планів і змісту окремих дисциплін.

В усіх вузах СРСР даного рівня і спеціалізації застосовувалися однакові навчальні плани стандартної тривалості (як правило - 5 років) із чітким виділенням визначеного відсотка часу на загальноосвітні (історія Комуністичної партії СРСР, політична економіка, марксистська філософія й ін.), допоміжні (іноземна мова й ін.), базові (математика, інформатика, основи природничих наук і ін.), спеціальні (курси фахового підготовки), практику, виконання курсових робіт, написання і захист дипломної роботи.

Типові для усього СРСР програми по викладанню окремих дисциплін створювалися в кращих вузах країни групами з представників вузів і інститутів Академії Наук СРСР. Значні зміни цих програм вузами не допускалися.


^ V. Стандарти викладання і контролю його результатів.

Організація навчального процесу у вузах СРСР відрізнялася високою стандартизацією. Однак, на відміну від середньої школи, вузи використовували не один, а декілька підручників з однієї і тієї ж дисципліни. У випадку математики, фізики, хімії або біології це могли бути перекладні підручники відомих закордонних авторів. В сфері гуманітарних дисциплін застосування перекладних книг було неможливе. Якість навчальних книг була високою, а ціна – низькою. На свою місячну стипендію студент міг купити 20-40 підручників.

Основною формою контролю роботи студентів були заключні іспити наприкінці семестру, проведені переважно в усній формі при 4-бальній шкалі оцінок.


^ VI. Стандарти безперервного навчання працюючих дипломованих спеціалістів.

Уряд СРСР постійно піклувався про підвищення фахового рівня працюючих спеціалістів. Наприклад, він організував потужну мережу інститутів підвищення кваліфікації вчителів. Кожний учитель зобов'язаний був періодично проводити місяць або два в цих інститутах, знайомитися з практикою викладання свого предмета, удосконалювати свою майстерність. Аналогічні структури мали інші міністерства і відомства. У середньому разом у декілька років (від трьох до п'ятьох) усі спеціалісти зобов'язані були стажуватися або учитися в цих структурах.


Описана нами система мало у загальних рисах існує в Україні і в даний момент, хоч по кожній з 6 позицій вона зазнала ерозії чи прямих втрат. Наприклад, відсутній Держплан України, центральні органи фінансують підготовку лише частини студентів (так зване "державне замовлення"). Ці студенти після отримання диплому повинні кілька років працювати