Реферат: Ю.І. Прасул основи наукових досліджень

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

Геолого-географічний факультет

Кафедра фізичної географії та картографії


Ю.І.Прасул


ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

з географії та картографії


Практичні роботи


Харків

2007

УДК 001.89


Прасул Ю.І.

Основи наукових досліджень з географії та картографії: Практичні роботи для студентів 2 курсу освітньо-професійної підготовки бакалавра спеціальності 7070501. – Харків: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2007. – 51 с.


У посібнику викладено основний теоретичний матеріал, зміст та порядок виконання практичних робіт з курсу „Основи наукових досліджень”. Навчальне видання призначене для студентів спеціальності „Географія” Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та рекомендується студентам-географам інших вищих навчальних закладів та всім, хто починає займатися науково-дослідною роботою.


Рецензенти: Голіков А.П., Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, д. геогр. н., професор

Сідоров В.І., Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, к. екон. н., професор


Рекомендовано до друку Вченою радою геолого-географічного факультету (протокол № 8 від 31 серпня 2007 р.)

ВСТУП

Курс „Основи наукових досліджень” знайомить зі стратегією та тактикою наукового пошуку, його значенням, трансформацією географічної думки, сучасними напрямками наукових досліджень в галузі географії та картографії. За час навчання студент має опанувати елементи дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості, зокрема, навчитися формулювати задачі, вміти добирати й аналізувати необхідну інформацію за темою наукового дослідження; приймати рішення; узагальнювати результати досліджень і формулювати висновки; за результатами досліджень підготувати науковий звіт, доповідь чи статтю.

Мета навчального посібника з практичних робіт з курсу „Основи наукових досліджень” – розширити, поглибити та закріпити знання з даного курсу, покращити підготовку студентів до практичних занять, сприяти удосконаленню самостійної пошукової роботи студентів.

Тематика завдань розроблена з урахуванням навчальної програми та досвіду проведення практичних занять з курсу на кафедрі фізичної географії та картографії ХНУ. Кожне завдання містить мету роботи, основні теоретичні положення з теми, методичні вказівки щодо його виконання, список рекомендованої літератури. Це робить посібник основним довідником під час виконання практичних робіт.

Практичні роботи виконуються за індивідуальною темою науково-дослідної роботи, затвердженої на засіданні кафедри фізичної географії та картографії самостійно студентом за консультацією наукового керівника або викладача дисципліни. При оформленні практичних робіт використовується ПК зі стандартним програмних забезпеченням. Роботи подаються на перевірку в роздрукованому вигляді: титульний аркуш (дод. А) та безпосередньо виконана практична робота. Після цього робота захищається шляхом відповідей на запитання викладача. Для захисту необхідно проробити теоретичний матеріал у відповідних розділах навчальних посібників та лекційний матеріал. Всі виконані роботи в папці (дод. Б) здаються в кінці семестру викладачу.

^ Практичне заняття № 1

Понятійний апарат наукового дослідження


Мета: навчити студентів виділяти об’єкт, предмет, мету, актуальність дослідження за власною темою науково-дослідної роботи, обирати методи та способи дослідження.

Хід практичної роботи

Ознайомлення з теоретичною частиною роботи

Форма наукового твору не залежить від його виду: будь-то курсова, кваліфікаційна, дипломна, або дисертаційна робота. Вони мають єдину мову і розрізнюються тільки обсягами виконаної роботи.

Під час оформлення результатів науково-дослідної роботи необхідною вимогою є подання понятійного апарату: актуальності дослідження, його мети та задач, об’єкта, предмета, методів, новизни, практичного значення, апробації одержаних результатів, а також структури та обсягу роботи.

^ Актуальність теми дослідження – це ступінь важливості в даний момент та в даній ситуації для вирішення даної проблеми чи задачі. Актуальність та доцільність обраної теми дослідження для розвитку географічної науки чи виробництва обґрунтовують шляхом критичного аналізу та порівняння відомих розв’язань проблеми (наукової задачі). Воно не має бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання. При цьому необхідно спиратися на два основних напрямки характеристики актуальності дослідження. Перший напрямок пов’язаний з невивченістю обраної теми. В даному випадку дослідження актуальне, бо певні аспекти теми вивчені не повною мірою і проведене дослідження спрямоване на подолання цієї прогалини. Другий напрямок характеристики актуальності пов’язаний з можливістю розв’язання певної практичної задачі на основі отриманих у дослідженні даних.

^ Мета дослідження – це очікуваний кінцевий результат. Мета визначає стратегію і тактику дослідження, загальну його спрямованість та логіку. Не слід формулювати мету як „Дослідження...”, „Вивчення...”, бо ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету. Мета дослідження формулюється коротко й точно, конкретизуючись у завданнях дослідження, кожне з яких стосується конкретного аспекту наукової теми, у змістовному відношенні виражає основне, що має зробити дослідник, і підпорядковується меті. Зазвичай наукові задачі подаються у вигляді переліку: проаналізувати..., розробити..., узагальнити..., виявити..., обґрунтувати..., довести..., показати..., описати..., встановити..., визначити..., вивчити... і т.п.

Залежно від мети вибирається об’єкт і предмет дослідження.

^ Об’єкт дослідження – досить конкретний предмет, процес або явище, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника з метою пізнання його суті, закономірностей розвитку і можливостей подальшого використання в практичній діяльності. Це те, що породжує проблемну ситуацію і на що спрямовується процес пізнання. У процесі розвитку географічної науки об’єкт дослідження змінювався від поверхні Землі до ландшафтної сфери та її компонентів, а далі до географічного середовища та географічної оболонки.

Об’єкт відносно автономний і має чіткі межі. Можна виділити такі особливості об’єктів дослідження, що безпосередньо впливають на організацію та ефективність науково-дослідних робіт: обов’язковість наявності непізнаних якостей об’єкта, динамічність об’єкта дослідження (пов’язана з постійним виявленням і вивченням властивостей об’єкта), подільність об’єкта дослідження (дозволяє виділити відносно самостійні завдання за певними стадіями та етапами), наступність об’єктів дослідження (пов’язано з формулюванням нових проблем, що виникають з виконаного дослідження). Якщо об’єкт дослідження достатньо складний, то його можна пізнавати на різних рівнях організації (наприклад, регіональний, локальний).

^ Предметом дослідження є найбільш значущі властивості об’єкта (окремі якості, будова, виникнення, розвиток, функціонування), окремі його взаємозв’язки, які підлягають вивченню. В інших випадках предметом географічних та картографічних досліджень може виступати сума знань про реальний об’єкт, представлена системою понять, теорій, законів та закономірностей, які мають тенденцію до руху від суб’єктивного до об’єктивного знання певної реальності. Предмет дослідження формується в результаті цілеспрямованої взаємодії людини та об’єкта, завдяки чому виникають проблеми вивчення об’єкта та наші знання про нього. При цьому з плином часу об’єкт дослідження залишається постійним, а предмет змінюється, бо змінюються мета та задачі дослідження.

Таким чином, об’єкт дослідження існує незалежно від нашої свідомості, предмет повністю визначається суб’єктом і є продуктом людської діяльності. Об’єкт і предмет співвідносяться між собою як ціле і складові. При такому визначенні, предмет – це те, що знаходиться в межах об’єкту (дод. В).

^ Методика дослідження відповідає на питання про те, як ми отримали результат. З метою отримання повної характеристики методики дослідження, перераховувати методи треба не відірвано від змісту роботи, а коротко і змістовно визначаючи, що саме досліджується тим чи іншим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.

Новизна, тобто отримання нового для суспільства знання, є метою проведення наукових досліджень. Це поняття пов’язує суб’єктивні та об’єктивні моменти, що виражають ставлення дослідника до результату. Подають коротку анотацію отриманих положень, при цьому необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток). У науково-дослідній роботі студента новизна може являти собою моделювання відомих у науці рішень. Для отримання нового знання сприятливі такі пізнавальні ситуації:

вивчення відомого, але мало досліджуваного, природного чи суспільного явища за допомогою спеціальних наукових методів та перетворення його завдяки цьому в науково встановлений факт;

вивчення вже відомого в науці явища на новому експериментальному матеріалі;

перехід від якісного опису відомих в науці фактів до їх точної кількісної характеристики;

вивчення відомого у науці явища більш удосконаленими методами;

співставлення, порівняльний аналіз процесів та явищ, що відбуваються у навколишньому середовищі;

вивчення зміни умов протікання процесів.

^ Практичне значення роботи визначає практичну цінність одержаних результатів. Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів дослідження із зазначенням назви установ, в яких здійснена реалізація. Практичне значення результатів дослідження може полягати у можливості:

вирішення на основі використаної методики тієї чи іншої практичної задачі;

проведення подальших наукових досліджень;

використання отриманих даних у процесі підготовки фахівців.


2. Умови виконання практичної роботи:

Проаналізуйте сутність основних елементів понятійного апарату дослідження за рекомендованою літературою.

Сформулюйте обсягом на 0,5 сторінки актуальність обраної теми науково-дослідної роботи. Даний текстовий фрагмент має довести, що обрана тема є маловивченою та потребує ґрунтовного дослідження.

Позначте мету дослідження та виділіть відносно неї не менше п’яти задач.

Визначте об’єкт та предмет дослідження.

Виберіть методи та прийоми, які будете використовувати під час наукового дослідження. Визначальною рисою географічної роботи є використання картографічного методу, який передбачає як розроблення нових карт так і використання карт для описів, вимірювань, математичного аналізу тощо. Обґрунтуйте свій вибір.

Оформити роботу в текстовому редакторі Microsoft Word.


3. Рекомендації до виконання практичної роботи

Під час виконання практичної роботи № 1 використовується науковий стиль, частіше його різновид – класичний науковий стиль. Для класичного наукового стилю характерним є логічна послідовність викладення думок, впорядкована система зв’язків між частинами роботи, однозначність використаних термінів та смислова точність, висока насиченість змісту і разом з тим його лаконічність, завершеність та змістовна цінність роботи. У науковому тексті частіше використовуються складнопідрядні речення, що пояснюється конструкцією тексту, у якому виражено умовні зв’язки, що мають чітку схему та допомагають побудувати хід думки. Безособові речення використовуються у наукових текстах для описання фактів, явищ, процесів.

Іншим правилом наукового викладу матеріалу є ясність, лаконічність, чіткий зміст. Не слід у тексті використовувати наукові терміни, що є близькими за своїм змістом для позначення одного поняття, іноземні слова і терміни, якщо є вітчизняний аналог, скорочення позначень одиниць фізичних величин та математичні знаки під час застосування без цифр.

За правилами етики, ініціали у прізвищах, що згадуються у роботах, ставляться перед прізвищами. Після прізвищ ініціали ставляться, якщо перед прізвищем подається посада, звання і т.д. вчені звання, як правило, наводять без скорочень.

На рівні цілого тексту визначальними характеристиками є цілеспрямованість, логічна послідовність, відсутність емоційно забарвлених елементів мови, наявність точних висловлювань, наявність спеціальної термінології.

У результаті виконання практичної роботи № 1 рекомендується обов’язково засвоїти 10 навчальних елементів: наукове дослідження, актуальність дослідження, мета дослідження, задачі дослідження, об’єкт дослідження, предмет дослідження, новизна дослідження, практичне значення дослідження, методика дослідження, науковий стиль.


Рекомендована література:
Єріна А.М., Захожай В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 12-17.
Кілінська К. Основи науково-дослідної роботи з географії: Навчально-методичний посібник. – Чернівці: Рута, 2001. – 112 с.

Основы научных исследований. География /Под ред. Н.Д. Пистуна и Г.И. Швебса. – К.: Выща школа Головное изд-во, 1988. – С. 82-104.

П’ятницька-Позднякова І.С. Основи наукових досліджень у вищий школі. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – С. 14-44.

Філіпенко А.С. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій. – К.: Академвидав, 2005. – С. 49-95.



Практичне заняття № 2

Ознайомлення зі структурою та напрямками роботи бібліотеки


Мета: ознайомити студентів зі структурою та напрямками роботи Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, навчити добирати необхідну літературу та використовувати фонди джерел інформації бібліотеки.


Хід практичної роботи

Ознайомлення з теоретичною частиною роботи

Пошук опублікованих матеріалів із теми науково-дослідної роботи здійснюють в університетських, районних та обласних бібліотеках, в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського (Київ), Парламентській бібліотеці (Київ), в деяких спеціалізованих бібліотеках, а також завдяки системі інтернет. Свої бібліотеки, з відповідним книжковим та фондовим матеріалом, також мають різні установи, підприємства та заклади.

Дані про літературу, що наявна в бібліотеці містять і зберігають бібліотечні каталоги (основні і допоміжні). Існує три види основних каталогів: алфавітний, систематичний, предметний. Допоміжні каталоги – це каталоги періодики, картотеки статей і рецензій.

Алфавітний каталог дозволяє встановити, які твори того чи іншого відомого дослідника наявні у бібліотеці.

У систематичному каталозі картки згруповані в логічному порядку відповідно до галузей знань. Класифікація починається з суспільних наук, а далі науки розташовуються у послідовності об’єктів, що вивчаються: природа, суспільство, мислення. Прикладні науки розміщені між суспільними науками. Такий індекс розподілу складається з літер алфавіту. Наприклад, А – загальний відділ. Б – природничі науки, Д – науки про Землю і т.д. Класифікаційна система систематичного каталогу передається за допомогою карток-роздільників, на яких пишуться індекси та назви відділів, рубрик від загальних понять до конкретних. На самому полі картки-роздільника пишеться перелік розділів, у яких розкривається зміст даного індексу. Усередині кожної рубрики картки можуть бути розміщені за алфавітом (прізвища авторів) або за роком видання книги.

У предметному каталозі бібліографічні записи розташовані за алфавітом предметних рубрик, в яких об’єднана література незалежно від того, з яких позицій вона викладена. Завданням предметного каталогу є групування літератури за її змістом, таким чином в єдиному місці зосереджені матеріали, які у систематичному каталозі були б розкидані в різних місцях. Він використовується для підбору матеріалів із вузькоспеціалізованих питань.

Сьогодні значно спростився пошук наукової інформації за рахунок електронних каталогів, що існують у більшості бібліотек. Пошук документів в електронному каталозі здійснюється швидше й ефективніше за автором, назвою, рубрикою тощо.

Необхідно в каталогах переглянути літературу з розділів, близьких до теми дослідження, виписати авторів, назви необхідних книг, статей, шифри, рік і місце видання, замовити літературу і опрацювати її. В книгах, окремих статтях є посилання авторів на використану літературу, тому варто скористатися такими списками, виписати необхідну літературу, відшукати її в алфавітному каталозі й ознайомитися з нею.

Найбільш нові дані з того чи іншого питання можна знайти в певних наукових журналах та збірниках наукових праць, наприклад, „Український географічний журнал”, „Вісник геодезії та картографії”, „Водне господарство України”, „Київський географічний щорічник”, „Известия АН России. Серия географическая”, „Известия Российского географического общества”, „География и природные ресурсы”, „Геоинформатика”. Існують й інші академічні та відомчі наукові часописи географічного спрямування.

Досить часто окремі вищі навчальні заклади випускають у світ свої географічні періодичні видання, наприклад, такі як „Вісник Харківського національного університету. Серія Географія. Геологія. Екологія”, „Вісник Львівського університету. Серія географічна”, „Науковий вісник Чернівецького університету. Географія”, „Туристично-краєзнавчі дослідження” (Інститут туризму Федерації профспілок України), „Вестник МГУ. Серия географическая” тощо.

Під час підготовки науково-дослідної роботи необхідно добре продумати картографічні ілюстрації, які є джерелом інформації та будуть ілюструвати зміст роботи. Необхідно знати про існування в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського спеціалізованої зали (відділ картографії), де зберігаються картографічні твори та найбільш поширена довідкова література з географії та картографії.

2. Умови виконання практичної роботи:

Відвідати екскурсію по Центральній науковій бібліотеці ХНУ. Підібрати необхідну літературу.

3. Рекомендації до виконання практичної роботи

В результаті виконання практичної роботи № 2 рекомендується обов’язково засвоїти 9 навчальних елементів: бібліотека, бібліотечні фонди, каталог, основні каталоги, допоміжні каталоги, алфавітний каталог, систематичний каталог, предметний каталог, пошук літератури.

Рекомендована література:

Основы научных исследований. География /Под ред. Н.Д. Пистуна и Г.И. Швебса. – К.: Выща школа Головное изд-во, 1988. – С. 104-113.

П’ятницька-Позднякова І.С. Основи наукових досліджень у вищий школі. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – С. 80-82.



Практичне заняття № 3

Визначення індексу УДК


Мета: навчити студентів визначати індекс УДК (Універсальної десяткової класифікації) відповідно до теми наукового дослідження.


Хід практичної роботи

1. Ознайомлення з теоретичною частиною роботи

Традиційним засобом упорядкування документальних фондів є бібліотечно-бібліографічні класифікації. Пошук інформації здійснюється за допомогою інформаційно-пошукової мови.

Серед інформаційно-пошукових мов найбільш відомими є – алфавітно-предметний класифікатор (АПК), бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) та універсальна десяткова класифікація (УДК).

Алфавітний каталог ґрунтується на АПК. Послідовність карток систематичного каталогу завжди відповідає ББК, яка розташовує науки за 21 відділом в певній послідовності. Такий індекс розподілу складається з літер алфавіту. Наприклад, А – загальний відділ. Б – природничі науки, Д – науки про Землю і т.д. Крім того, основні таблиці ББК відображають розподіл цілого на частини, де індекси отримують своє значення.

Найбільшого поширення набула Універсальна десяткова класифікація (УДК), що використовується більш ніж у 50 країнах світу й юридично є власністю Міжнародної федерації документації (МФД), що відповідає за подальше розроблення таблиць УДК, їхній стан і видання. УДК є міжнародною універсальною системою класифікації друкованих творів і документальних матеріалів, що відповідає таким вимогам, як міжнародність, універсальність, багатоаспектність, мнемонічність і дає змогу детально подати зміст фондів і забезпечити оперативний пошук інформації, має можливість подальшого розвитку й удосконалення, надає можливість відображення новітніх досягнень науки і техніки без будь-яких суттєвих змін у її структурі. Ця система є основою організації систематичних каталогів науково-технічних бібліотек.

Універсальна десяткова класифікація була створена на початку ХХ століття бельгійськими бібліографами Полем Отле и Анрі Лафонтеном. Як основа, була запозичена Десяткова класифікація, розроблена американським бібліографом Мелвілом Дьюі для Бібліотеки Конгресу США. Він безкорисно надав право на використання та модифікацію своєї системи для створення універсального каталогу опублікованих видань. Перше видання повних таблиць УДК було здійснено у 1905 р. французькою мовою. Структура УДК з часом змінилася, але для деяких розділів індекси класів майже співпадають.

У 1962 р. Універсальна десяткова класифікація в Україні була прийнята як єдина обов’язкова класифікація, а з 1963 р. у науково-технічних видавництвах, редакціях науково-технічних журналів, в органах науково-технічної інформації, науково-технічних бібліотеках введено обов’язкове індексування усіх публікацій за Універсальною десятковою класифікацією, тобто усі інформаційні джерела в галузі природничих та технічних наук видаються з індексами УДК. За цією системою організовані довідково-інформаційні фонди. УДК можна використовувати як для організації вузькоспеціалізованих довідково-інформаційних фондів, так і багатогалузевих; вона виступає єдиною міжнародною універсальною системою, яка дозволяє досить детально розкрити зміст довідково-інформаційних фондів та забезпечити швидкий пошук інформації. Можливість єдиної систематизації інформаційних матеріалів дозволяє розглядати систему УДК як найбільш зручну в процесі обміну інформації між країнами.

У 2000 р. вийшло у світ перше видання "Універсальної десяткової класифікації (УДК)" українською мовою у двох книгах. У 2003-2006 рр. видано "Універсальну десяткову класифікацію. Зміни та доповнення." Випуск 1-4 відповідно. У 2007 р. планується здійснити друге видання Універсальної десяткової класифікації.

Таблиці УДК поділяються на основні і допоміжні відповідно до особливостей відображених в них понять. Крім того, до УДК належать алфавітно-предметний покажчик, методичні вказівки до багатьох розділів, а також знаки, за допомогою яких здійснюється побудова індексу.

Центральною частиною УДК є основна таблиця, яка містить у собі поняття, специфічні для певних галузей науки, техніки, мистецтва тощо, побудована за ієрархічним принципом поділу від загального до часткового з використанням цифрового десяткового коду. В її основу покладено принцип десяткових дробів з використанням арабських цифр, за яким уся сукупність знань та напрямів наукової діяльності умовно поділена на 10 основних відділів, кожний відділ – на 10 розділів, а розділ – на 10 підрозділів, отримуючи власний цифровий індекс. Кожна нова цифра не змінює попереднє значення, а лише уточнює, визначаючи більш конкретне поняття. Після кожного третього знака ставиться крапка. Кількість етапів поділу залежить від необхідного ступеня деталізації. Перша цифра індексу УДК – клас галузі знань: 0 – загальний відділ; 1 – філософія, психологія; 2 – релігія, теологія; 3 – суспільні науки, статистика, політика, економіка; 4 – (вільний з 1961 р.); 5 – математика та природничі науки; 6 – прикладні науки, медицина, техніка; 7 – мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво, фотографія, музика, ігри, спорт; 8 – мова, мовознавство, художня література, літературознавство; 9 – географія, біографія, історія.

Так, наприклад, шукаючи УДК для напрямку „методи дослідження”, визначимо: 0 – загальний відділ, 00 – загальні питання науки і культури, 001.8 – методологія, 001.89 – організація наукової та науково-дослідної роботи, 001.891 – наукові дослідження, методи дослідження.

Таблиці УДК побудовані за систематичною ознакою. Таким чином, один і той самий предмет зустрічається в різних місцях в залежності від галузі знання та аспекту, в якому він розглядається.

До допоміжних таблиць віднесені повторювані поняття, загальні для всіх або багатьох розділів (загальні визначники), або ті, що застосовуються лише в одному розділі (спеціальні визначники). Вони дозволяють стандартизовано будувати індекси розділів відповідно до категорій місця, часу тощо, або згрупувати документи за процесом, видами продукції і т.д.

^ Загальні визначники УДК можуть бути приєднані до будь-якого індексу УДК, але окремо не використовуються. До них належать визначники мови, форми, місця, часу.

Визначники мови (Таблиця Іс, символ "=") містять класифікації мов. Їх рекомендується використовувати лише у тих випадках, коли доцільно вказувати мову видання (наприклад, =20 англійська мова). Найчастіше вони використовуються під час індексування словників та багатомовних довідників. Вони використовуються також для позначення багатомовних документів (=00; =00=20=30 тощо) та перекладів з різних мов (=03).

Визначники форми (Таблиця Іd, символ "(0…)"). Вони використовуються для класифікації документів та інших джерел інформації за формою та характером викладення: підручник, стаття, довідник, патент тощо (наприклад, (075.8 – підручник для вузів). Є спеціальні позначення для географічних карт, трьохвимірних зображень, які дозволяють детально класифікувати карти та широко їх використовувати в науках про Землю.

Визначники місця (Таблиця Іе, символ "1/9") застосовуються для індексування публікацій про природні явища, економіку, промисловість, де вимагається географічна прив’язка, точна локалізація. Для цього можна використати визначники країн та їх політико-адміністративний поділ (4/9, рекомендовано), фізико-географічний поділ суші (1-92 , наприклад, (4-924.52) Східні Карпати, (477-924.52) Українські Карпати), перелік океанів, морів та їх частин (26), списки гір (23), річок та їх басейнів (282.2).

Визначники часу (Таблиця Ig, символ "...") використовуються для створення підрозділів за хронологічним принципом. Хронологічна дата визначається шляхом позначення року арабськими цифрами в лапках, наприклад, "1964" 1964 рік тощо. За допомогою хронологічних визначників позначаються і періоди, які охоплюють декілька років, при цьому використовують знак розповсюдження / (скісна рисочка), наприклад, "1964/1968" період з 1964 по 1968 рр. Дата видання або публікації за допомогою визначників часу не позначається.

^ Спеціальні визначники найчастіше розробляються та використовуються в основній таблиці та наводяться безпосередньо в розділі, для якого призначені. Вони виділяються вертикальною рискою на полях таблиці таким чином, щоб легко їх було побачити. Спеціальні визначники -1/-9 (з дефісом, крім -0), .01/.09 (з точкою нуль, крім .00 та .000) та '1/'9 (з апострофом) мають обмежені сфери застосування. Кожен із них використовується для позначення характерної повторюваної деталізації в тих розділах основної таблиці, для яких вони розроблені і в яких розміщені. Таким чином, на відміну від загальних визначників, спеціальні визначники можуть мати різне значення в різних розділах УДК. Але в одному розділі вони завжди позначають однакові повторювані характеристики, незалежно від того, використовуються вони з основним індексом УДК, чи додаються до підрозділів цього індексу.

^ Алфавітно-предметний покажчик має на меті визначати за назвами понять їх місцезнаходження та аспекти розгляду. При цьому назви понять створюють предметні рубрики, аспекти понять – підрубрики. Предметні рубрики розташовуються в алфавітному порядку і за структурою поділяються на прості, складні та гніздові. Поняття, що представлені тільки в одному з розділів таблиць, утворюють прості та складні рубрики. При цьому перші містять тільки назви, а другі також і аспекти понять. Поняття, що містяться в двох або більше розділах, утворюють в алфавітно-предметному покажчику гніздові рубрики, де під назвою поняття розташовані підрубрики, які розкривають різні аспекти даного поняття.

Розкриваючи зміст таблиці в легко доступному для кожного алфавітному порядку, алфавітно-предметний покажчик не тільки значно полегшує та прискорює пошук індексу, але і сприяє підвищенню якості індексування, даючи можливість вибору індексу, що найбільше відповідає змісту документа, що індексується.

^ Методичні вказівки мають на меті уточнення змісту розділів та його подальший розподіл шляхом застосування різноманітних прийомів та засобів УДК. Перший тип методичних вказівок подає відомості про галузь застосування наведених понять та список суміжних галузей знань. Так, наприклад, на початку класів 5 та 6 подаються відомості про основи класифікації природничих та технічних наук, про розмежування між ними. Другий тип методичних вказівок розкриває значення кожного виду визначників та знаків, характеризує методи їх використання.

УДК має великий набір різних знаків (символів), основне призначення яких – фіксування відношень між поняттями, відображеними в документах, та утворення правильного пошукового образу, що забезпечує повноту та точність пошуку інформації. Таким чином, до основного індексу приєднуються нові цифри за допомогою таких символів, як крапки, дужки, дефіс, лапки тощо.

Знак приєднання "+" (плюс, або та) означає наявність у документі двох і більше формальних особливостей і застосовується для з’єднання як основних індексів, так і визначників. Знак приєднання має властивість обернення, тобто індекси можна писати в будь-якій послідовності. Застосовується у всій таблиці.

Знак поширення "/" (скісна риска, або від-до) призначений для скорочення позначень за умови збереження логічності поділу і для узагальнення ряду послідовних індексів, які не мають у таблиці загального (родового) індексу. Застосування знака поширення веде до розширення значення індексу УДК. Застосовувати її можна тільки в тому випадку, коли в документі, що індексується присутні всі теми, які вона символізує.

Знак відношення ":" (двокрапка) застосовується для відображення будь-яких зв’язків між поняттями. Завдяки цьому індекс з будь-якого розділу може бути використаний для деталізації любого індексу любого розділу.

Знак відношення "::" (подвійна двокрапка) застосовується в тому випадку, коли індекс із знаком відношення є не оберненим. Знак подвійна двокрапка допускає внесення синтаксичних зв’язків в пошуковий образ документу. Наприклад, поєднання двох індексів 528-Геодезія та 629.783-Штучні супутники дають різні поняття: 528::629.783-Супутникова геодезія; 629.783::528-Геодезичні штучні супутники Землі.

Знак групування "[...]" (квадратні дужки) застосовується як алгебраїчне позначення групи індексів, поєднаних знаком "+", якщо в подальшому вони поділяються за допомогою загальних чи спеціальних визначників.


2. Умови виконання практичної роботи:

Проаналізуйте в Центральній науковій бібліотеці ХНУ імені В.Н.Каразіна таблиці універсальної десяткової класифікації (див. пункти 4-6 списку рекомендованої літератури). Вони знаходяться в науково-бібліографічному відділі.

За бажанням ознайомтеся з таблицями в Інтернеті. На деяких сайтах розміщені таблиці УДК, але російськомовні. Наприклад, http://udk-codes.net/, http://katalog.dsmu.edu.ua/, http://ira.kharkov.ua/library/UDK тощо.

Використовуючи рекомендації, наведені в таблицях, та теоретичні відомості, наведені на початку практичної роботи, складіть складний індекс УДК для теми своєї науково-дослідної роботи. При цьому рекомендується використовувати основні та допоміжні таблиці, визначники та розділові знаки. У разі потреби зверніться до алфавітно-предметного покажчика.

Оформіть роботу в текстовому редакторі Microsoft Word. Зміст роботи включає складений індекс УДК, пояснення його окремих цифрових частин та знаків.


3. Рекомендації до виконання практичної роботи

На початку роботи необхідно звернутися насамперед до основних таблиць УДК 0/9, при цьому поняття може бути знайдено в повній мірі, частково, або зовсім не знайдено. У першому випадку подальший пошук не потрібний. При інших результатах необхідно провести пошук в таблицях спеціальних визначників з апострофом, а потім, якщо результат не задовольняє, то в таблицях спеціальних визначників з крапкою нуль, а потім з дефісом.

Основні поняття географії подані в розділі ^ 9 – Географія. Біографія. Історія. У всьому розділі використовуються визначники місця (Таблиця Ie) та часу (Таблиця Ig). З таблиці Ic (загальні формы) найчастіше використовуються визначники (036) - Путівники, (084.) - Картографічні твори.

Серед основних підрозділів можна назвати: 908 - Краєзнавство, 910 - Загальні питання. Географія як наука. Країнознавство. Географічні дослідження. Подорожі, 911 - Загальна географія. Окремі галузі географії (географічні дисципліни). Ландшафтознавство, 912 - Нетекстові публікації з географії. Фотографії. Рисунки. Діаграми. Профілі. Карти. Картограми. Атласи. Глобуси, 913 - Регіональна географія. Історична географія.

У підрозділі "Краєзнавство" зібрано документи загального характеру про окремі країни, області, райони, місцевості, в яких комплексно висвітлено історію, географію, етнографію, культуру, економіку тощо. У підрозділах 91 зібрано документи з комплексним описом континентів, країн, місцевостей, карти, а також документи з окремих географічних наук.

Публікації з картографії, картознавства та з різноманітних процесів укладання, редагування та видання карт необхідно розміщувати у 528.9. Безпосередньо картографічні видання (атласи, карти, картограми тощо) конкретних територій відображаються у 912. Масштаб карт позначають за допомогою спеціальних визначників, наприклад, 912.43-15 - Карти від 1:250 000 до 1:1 000 000. Індекси УДК тематичних карт деталізуються в залежності від тематики картографічних творів, наприклад, 912.43(075) - Навчальні карти, 912.43:796.5 - Туристські карти.

Також для картографічних творів можливо використовувати загальні визначники форми, наприклад, (084.3) Картографічні зображення. Карти. Плани. Картограми. Але його рекомендується використовувати тільки для деталізації видів та змісту картографічних зображень в окремих галузевих підрозділах, наприклад, 527(084.3) - Морські навігаційні карти. У цьому випадку також існують спеціальні визначники за масштабом, характером зображення, об’єктом та типом зображення, способом виготовлення та друку, характером зберігання.

Документи про певні явища чи процеси, що розглядаються в регіональному аспекті, необхідно індексувати за їх тематикою з додаванням відповідних загальних визначників місця.

Індекси документів про дослідження різноманітних географічних об’єктів слід деталізувати з використанням знака відношення, наприклад, 910.3:551.44 - Дослідження печер. Так само деталізують інформацію про географічні відкриття, подорожі, експедиції, наприклад, 910.4:379.85 - Туристські подорожі.

Але документи, що містять інформацію безпосередньо про туризм, подорожі, рекреацію індексуються у розділах 796.5, 379.85, 784 в залежності від аспектів розглядання.

У результаті виконання практичної роботи № 3 рекомендується обов’язково засвоїти 21 навчальний елемент: бібліотечно-бібліографічна класифікація, інформаційно-пошукова мова, алфавітно-предметний класифікатор (АПК), алфавітно-предметний покажчик, бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК), універсальна десяткова класифікація (УДК), основна таблиця УД