Реферат: Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний заклад «херсонський державний аграрний університет»

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА

ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»








Матеріали

науково-практичної інтернет–конференції магістрів економічного факультету спеціальності 8.03050901“Облік і аудит”

08 – 9 лютого 2012р.


Херсон-2012 Видається за рішенням організаційного комітету науково-практичної конференції та Вченої ради економічного факультету ДВНЗ «ХДАУ»


Протокол № ___ від ____ ___________________ 2012 р.


^ РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:


Савченко О.Г. – к.ф.-м.н., доцент (декан факультету)

Мармуль Л.О. – д.е.н., професор

Танклевська Н.С. . – д.е.н., професор

Мохненко А.С. – д.е.н., професор

Скрипник С.В. – к.е.н., доцент

Сакун А.Ж. . – к.е.н., доцент (заступник декана з НДР)


Матеріали науково-практичної інтернет–конференції магістрів економічного факультету спеціальності 8.03050901“Облік і аудит”. ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет». – ред. вид. «Колос» ХДАУ

^ СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ

ФІЗИЧНИХ ОСІБ


Трофімова О.О. – магістр

Науковий керівник: д.е.н., проф. Н.С. Танклевська


Податок з доходів фізичних осіб - плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з законом „Про податок з доходів фізичних осіб”. Порядок оподаткування доходів фізичних осіб з 1 січня 2011 року регулюється розділом IV Податкового кодексу. Принцип оподаткування доходів фізичних осіб залишиться без змін. Водночас змін у порядку оподаткування доходів фізичних осіб чимало.

Згідно з п. 162.1 Податкового кодексу платниками податку на доходи є: фізична особа — резидент, яка отримує доходи як із джерелом їх походження в Україні, так й іноземні доходи; фізична особа — нерезидент, яка одержує доходи із джерелом їх походження в Україні, за винятком нерезидента, який має дипломатичні привілеї та імунітет, установлені чинним міжнародним договором України, стосовно доходів, які він отримує безпосередньо від здійснення дипломатичної та прирівняної до неї діяльності; податковий агент.

Як бачимо, до числа платників податку включено податкових агентів. Справа в тому, що згідно з п. 18.2 Податкового кодексу податкові агенти прирівняні до платників податку і мають права та виконують обов'язки, установлені для платників податків. Стосовно податку на доходи фізичних осіб податковими агентами є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які зобов'язані обчислювати, утримувати і сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам і нести відповідальність за порушення норм Податкового кодексу (п.п. 14.1.180 Податкового кодексу).

Статтею 167 Податкового кодексу встановлено такі ставки податку на доходи фізичних осіб:

— 15 % — стосовно доходів, отриманих, у тому числі, але не виключно, у вигляді зарплати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат чи інших виплат і винагород, що виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з відносинами трудового найму і за цивільно-правовими договорами; виграші в державну і недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. якщо сума таких доходів не перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного податкового року (абз. 1 п. 167.1);

— 17% — із суми перевищення зазначених вище доходів над 10-кратним розміром мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного податкового року (абз. 2 п. 167.1);

— 5 % стосовно: доходу, що виплачується компанією, яка управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону; доходу у вигляді дивідендів; доходу в інших випадках, прямо визначених розділом IV Податкового кодексу (п. 167.2);

— 30 % — стосовно доходів, нарахованих на користь резидентів або нерезидентів у вигляді виграшу чи призу, отриманого від організатора азартної гри (п. 167.3);

— 10 % щодо зарплати шахтарів, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань).

Під доходами у вигляді заробітної плати розуміються основна й додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, що виплачуються (надаються) платнику податків у зв'язку з відносинами трудового найму відповідно до закону (п.п. 14.1.48 Податкового кодексу). У період дії Закону № 889 податківці вказували на те, що для цілей визначення складових заробітної плати слід керуватися Інструкцією № 5. Водночас до заробітної плати вони відносили й окремі виплати, що не входять до фонду оплати праці, зокрема, лікарняні, які повністю або частково компенсують заробітну плату.

Водночас норми Податкового кодексу свідчать про те, що до заробітної плати прирівнюються окремі виплати, які згідно з Інструкцією № 5 не входять до фонду оплати праці. Так, з положень п.п. 169.4.1 Податкового кодексу можна зробити висновок, що, як і раніше, до доходів у вигляді заробітної плати відноситимуться лікарняні.

Згідно з п.п. 153.3.7 Податкового кодексу з метою оподаткування до виплати заробітної плати прирівнюється виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями чи іншими корпоративними правами, що мають статус привілейованих або інший в статус, який передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів або суми, що перевищує суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану платником податку. Зауважимо, що згідно з п. 3.35 Інструкції № 5 такі доходи не входять до фонду оплати праці.

^ ОСОБЛИВОСТІ ВИДАЧІ КОМЕРЦІЙНОГО КРЕДИТУ.


Шерман Є.М. - магістр

Науковий керівник: д.е.н., професор Н.С. Танклевська


Банки складають невід'ємну рису сучасного грошового господарства. Знаходячись у центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки виступають зв’язуючою ланкою між виробником і споживачем.

В умовах ринку неминуче банки висуваються в число основних, ключових елементів економічного регулювання. У цьому плані особливу роль відіграють кредити, перетворюючись, власне кажучи, у єдине джерело, що поставляє народне господарство додатковими грошовими ресурсами.

Основним внутрішнім протиріччям кредитних відносин є протиріччя між кредитором і позичальником. Ці протиріччя визначаються розміром засобів, що вивільнилися у кредитора і розміром потреби позичальника, а також протиріччям між тривалістю вивільнення засобів у кредитора і тривалістю існування потреби в додаткових засобах у позичальника. Природною формою руху грошово-кредитних відносин є виникнення більш складної форми відносин - кредитних відносин за участю посередника. Найважливішою формою кредитних відносин цього типу є банківський кредит, де у ролі посередника виступає банк. Розвиток ринкових відносин вимагає постійного удосконалювання кредитно-грошових відносин. Сучасна концепція кредитування, на жаль, сповідає винятково ідею всілякого скорочення кредитних вкладень, оскільки, на думку емісійних банків, надходження додаткових платіжних засобів у господарський оборот за допомогою кредиту тільки посилює інфляційні тенденції. Обмеження кредиту одночасно позначається на розвитку підприємницької діяльності як фактора насичення ринку товарами. Якщо врахувати, що приблизно третина грошей, що знаходяться в обороті використовується на нестатки кредитування і населення, а велика їхня частина втягнена в покриття державного внутрішнього боргу, то стане зрозумілим, що обмеження в кредитуванні підприємств і населення виявляються подвоєними.

В цілому необхідна не стільки тверда кредитна рестрикція, скільки перегрупування форм кредиту, у тому числі розвиток комерційного кредиту.

Завершуючи дану наукову роботу хотілося б зробити деякі висновки і дати деякі рекомендації, що стосуються застосування і використання комерційного кредитування в Україні.

В процесі аналізу було виявлено, що управління активами з точки зору ліквідності знаходиться на достатньому рівні. Структура активів дозволяє підтримувати достатній рівень ліквідності. Протягом року існуючий обсяг капіталу дозволяв банку виконувати всі нормативні вимоги НБУ щодо ризиків і достатності капіталу. Зростання ризикових активів обумовлене збільшенням обсягів кредитування юридичних і фізичних осіб, основних засобів (унаслідок розвитку програм з бізнесу пластикових карток та ін.).

Ґрунтуючись на даних бухгалтерського обліку як системі суцільного, безупинного і документального оформлення банківських та господарських операцій, вона відображає і дозволяє оцінювати результати діяльності, прогнозувати напрямки підвищення ефективності і пропонувати необхідні управлінські рішення. У звітному періоді основні принципи визнання та методи оцінки активів і зобов’язань залишались незмінними, за виключенням цінних паперів в портфелі банку на продаж. При фінансових розрахунках в ЗАТ КБ «ПриватБанк» використовуються наступні програмні комплекси: програмний комплекс “Заказ”, програмний комплекс “Sybridge Consol”, “Sybridge Windows”, підпрограма “Back Office”; Інформаційно-дилінгова система (IDS); бази даних “АРМ – 3”, інформаційна система КБ “Приватбанк” (INFO), програмний комплекс “Промінь”, програмний комплекс “Біплан”. Множина програмних комплексів в банку ускладнює роботу головного серверу, тому частішають випадки збоїв програмних комплексів, неможливість швидкого обслуговування клієнтів. Для контролю за обліком і дотриманням вимог Національного банку України до звітності в банку функціонує департамент внутрішнього аудиту, діяльність якого регламентується відповідним положенням.

Однак хочеться ближче торкнутися ситуації в Україні в даний час і відзначити, що, незважаючи на прийняті постанови, активізації вексельного обороту в країні не відбулося. Це порозумівається насамперед несприятливою економічною ситуацією в країні: наростанням інфляційних тенденцій, дефіцитністю держбюджету, порушенням вартісних пропорцій обміну. Крім того, цілком утрачена практика здійснення обліково-позичкових операцій з векселями, оформлення протесту і стягнення заборгованості по векселях і т.д. Разом з тим, упровадження комерційного кредитування і вексельного обороту допомогло б вирішити проблему взаємних неплатежів підприємств, організацій, стабілізувати грошовий оборот в Україні.

Комерційний кредит додатково до існуючого кредитному механізму дозволив би останньому більш гнучко реагувати на господарську ситуацію в країні, не розширюючи при цьому автоматично загальної маси платіжних засобів. У цьому зв'язку необхідно активізувати роботу як установ Національного банку України, так і організацій, зацікавлених у впровадженні вексельного обороту, оскільки для них стануть передбачуваними терміни надходження платежів і вони зможуть одержувати банківський кредит під векселі.

^ АУДИТ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ


Данілевич В.Ю. – магістр

Науковий керівник: д.е.н., професор Л.О. Мармуль


Запаси – це предмети праці, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

До виробничих запасів відносять: сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі, вироби, паливо, тару і тарні матеріали, будівельні матеріали, матеріали, передані на переробку, запасні частини, матеріали сільськогосподарського призначення, інші матеріали.

До предмета аудиту виробничих запасів належать процеси та явища, відображені документально, пов’язані з рухом виробничих запасів, їх залишками, оцінкою тощо.

Об’єктами аудиту виробничих запасів є:

- кількісне та якісне приймання запасів від постачальника, а також при внутрішньому переміщенні в міжцеховому напрямку, між матеріально відповідальними особами, складами та виробництвом. - умови зберігання запасів і закріплення матеріальної відповідальності. - норми витрат сировини і матеріалів на виробництво та їх дотримання – перевіряється обґрунтованість затвердження норм та їх застосування в лімітно-забірних картках і відомостях на витрачання матеріалів; - первинна документація з обліку запасів досліджується в частині достовірності відображених у ній господарських операцій; - примітки до фінансової звітності. - брак та пошкодження запасів – досліджуються причини, які зумовили виникнення негативних явищ, розмір невиробничих витрат, встановлюються особи, винні в злодіянні шкоди; - недостача цінностей та шкода, виявлені при інвентаризації, їх обґрунтованість і відповідальні особи – узагальнюється дослідження інших об’єктів, де виявлена шкода, перевіряється, чи підтверджується їх розмір даними бухгалтерського обліку та іншими зібраними доказами, наскільки правильно встановлену матеріальну відповідальність конкретних працівників і розмір їх відшкодування.

Джерела інформації аудиту виробничих запасів являють собою предметну область дослідження. Це нормативні документи, облікова політика підприємства та джерела, в яких зафіксована інформація, що характеризує залишки і рух виробничих запасів.

Здійснюючи аудиторське дослідження, аудитор вивчає документи, за допомогою яких відтворює ланцюг господарських фактів від придбання запасів, їх зберігання і до списання. Дослідження не обмежується вивченням бухгалтерських документів. Аудит виробничих запасів не може здійснюватися без досліджень оперативного обліку, інформації з діловодства (накази про зміну матеріально відповідальних осіб;про проведення ревізій, інвентаризацій; про розгляд результатів ревізій та інвентаризацій тощо), висновків спеціалістів (щодо якості та придатності запасів, доцільності їх придбання, списання).

У ході аудиту використовуються акти ревізій та перевірок запасів, складені відповідними контролюючими органами, а також інформація, одержана в ході попереднього аудиту. Ці джерела інформації мають допоміжний характер, проте, їх дослідження дає можливість встановити місця підвищеного інформаційного ризику.

Вивчаючи внутрішні нормативні та загальні документи клієнта, можна одержати інформацію про: підприємство; його діяльність; особливості технології; перелік виробничих запасів, їх потребу та наявність; кількість місць зберігання. При дослідженні внутрішніх нормативних та загальних документів аудитор визначає питання, на яких необхідно загострити свою увагу при подальшому вивченні інформації. Вивчення договорів (індивідуальних та колективних) із МВО дає можливість аудитору скласти думку про дотримання вимог чинного законодавства клієнтом у роботі з цією категорією працівників.

Аудитор у процесі свого дослідження повинен чітко відслідковувати інформаційні потоки, пов’язані з господарськими діями чи подіями, від прийняття рішення про здійснення господарської операції до відображення факту здійснення в первинних документах, зведених документах, регістрах обліку та звітності.

Аналіз облікової політики дає змогу встановити, яких методів дотримується підприємство з питань первісної оцінки виробничих запасів, їх переоцінки та методу оцінки виробничих запасів.

Таким чином, можна зробити висновок, що виходячи з вимог чинного законодавства, метою аудиту виробничих запасів є висловлення аудитором думки про те, чи відповідає фінансова інформація щодо руху і залишків виробничих запасів на підприємстві в усіх суттєвих аспектах нормативним документам, які регламентують порядок її підготовки і надання користувачам.

Загальне визначення завдання аудиту виробничих запасів полягає у встановленні достовірності й повноти відображення в бухгалтерському обліку та звітності всіх господарських фактів відносно залишків і руху виробничих запасів.


^ ГРОШОВІ КОШТИ ТА ЇХ ЕКВІВАЛЕНТИ В БЮДЖЕТНОМУ ОБЛІКУ

 

Тараненко Ю.А. – магістр

Науковий керівник: д.е.н., професор Л.О. Мармуль


Грошові кошти та їх еквіваленти, які застосовуються у бухгалтерському обліку, потребують уточнення. Це зумовлено такими причинами: виокремлення у складі грошових коштів електронних грошей як платіжного засобу, що розвивається останніми роками; уточнення факту включення до їхньої категорії лише тих активів, які можуть бути використані для здійснення розрахунків у будь-який момент, з максимальним рівнем ліквідності.

Організації обліку грошових коштів у бюджетних установах присвятили свої публікації вітчизняні вчені: П.Й. Атамас, Ф.Ф. Бутинець, Р.Т. Джога, Т.П. Остапчук, Н.А. Остап’юк, С.В. Свірко, С.В. Сисюк та ін.

 У підприємствах і організаціях до грошових коштів, як об’єктів обліку, відносять: касову готівку, кошти на рахунках в банках, інші кошти, які відповідають визначенню згідно з П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів”. У зазначеному положенні вказується, що грошові кошти – це готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. Еквіваленти грошових коштів

– короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни їх вартост. Еквівалентами грошових коштів можуть вважатися активи підприємства, які відповідають таким трьом вимогам:

– належать до фінансових інвестицій;

– мають короткий термін обігу;

– є високоліквідними, тобто: швидко конвертуються у грошову форму, характеризуються свободою конвертації  і мінімальним ризиком втрати вартості у разі конвертації у грошові кошти.

Для бюджетних установ визначення грошових коштів та їх еквівалентів в інструкціях державного казначейства не встановлено. Проте на рівні практикуючих бухгалтерів відомо, що до них відносяться грошові кошти в касі, на поточному та реєстраційному рахунках й інші кошти.

Грошові кошти бюджетних установ можна класифікувати за джерелами їх надходження:

– фінансування із загального фонду бюджету;

– спеціальні кошти бюджетної установи, які поділяються на власні надходження бюджетної установи (кошти отримані як плата за послуги, інші власні надходження) та інші надходження спеціального фонду.

За формою існування розрізняють готівкові та безготівкові грошові кошти, за видом валюти – грошові кошти у національній валюті та грошові кошти в іноземних валютах. Під готівковими грошовими коштами розуміють валюту України та іноземну валюту. Безготівкові – гроші юридичних або фізичних осіб на розрахункових рахунках у банках, що використовуються як засіб платежу для оплати торговельних операцій чи при здійсненні інших платежів, взаєморозрахунків без участі готівкових грошей; кредитні картки, "пластикові” гроші, чеки, векселі.

До еквівалентів у бюджетних установах відносяться інші кошти, які відображаються на рахунку 33 "Інші кошти”. На цьому рахунку обліковуються оборотні активи бюджетних установ у формі еквівалентів грошових коштів, тобто коштів, що містяться в акредитивах, у чекових книжках, в оплачених талонах на бензин (старт-картках), оплачених путівках до санаторіїв, будинків відпочинку, турбаз, пансіонатів, в оплачених проїзних документах, талонах на харчування, у повідомленнях на поштові перекази, поштових марках і марках держмита, облігаціях позик, у бланках трудових книжок і вкладишах до них, атестатів, дипломів, студентських та учнівських квитків, залікових книжок, бланках посвідчень і інших грошових документах. Також на рахунках цієї групи обліковують кошти в дорозі.

Звідси випливає, що визначення грошових коштів та їх еквівалентів у бюджетному обліку немає. Проте на практиці використовується визначення, яке подається в ПСБО 4 ‘‘ Звіт про рух грошових коштів ’’, в якому зазначається, що грошові кошти – це готівка, кошти на рахунках у банках, інші грошові кошти, тобто еквіваленти які виступають у національній та іноземній валюті.

 
^ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ І АУДИТУ КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ
Антоньєв П.О. – магістр

Науковий керівник: д.е.н., професор А.С. Мохненко


На сьогодні одним з найбільш складних і суперечливих питань української бухгалтерії є облік і аудит кредиторської заборгованості, що пов'язано з існуванням проблеми неплатежів. Ринкові відносини вимагають перегляду системи бухгалтерського обліку, одним із центральних елементів якої є облік взаєморозрахунків суб'єктів господарювання. Суб'єкти господарювання на перший план висувають вирішення власних проблем, замість виконання фінансових зобов'язань по платежах перед партнерами. Вирішення вищенаведеної складної проблеми багато в чому залежить від вдосконалення бухгалтерського обліку і аудиту.

Зобов'язання виникають через існуючі обов'язки підприємства щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Як правило, підприємство має кілька видів зобов'язань і значну кількість кредиторів. Отже, користувачам фінансової звітності необхідно мати можливість визначати величини і типи заборгованостей із фінансових звітів. Перевірка фінансових звітів аудиторами є достатньою для того, щоб користувачі були впевнені, що всі зобов'язання належним чином визначені, оцінені та включені до фінансових звітів відповідно до вимог чинного законодавства та П(С)БО. Щоб задовольняти ці вимоги, кредиторська заборгованість повинна бути визначена та класифікована належним чином.

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин актуальним є створення ефективного внутрішнього аудиту та вдосконалення системи управлінського обліку.

Як показали дослідження, навіть на великих підприємствах майже відсутні спеціальні служби аудиту та управлінського менеджменту, що дало б змогу запропонувати комплекс заходів, направлених на створення, постійне впорядкування та удосконалення системи обліку з метою забезпечення інформацією керівництва про стан розрахунків для прийняття управлінських рішень та складання звітності.

У процесі планування структури обліку та управління внутрішнім аудитом важливим етапом є розробка програми проведення перевірки операцій з обліку кредиторської заборгованості, що визначає характер, терміни і обсяги запланованих прийомів і способів аудиту. Також доцільною є розробка класифікатора можливих порушень і помилок, ймовірність виникнення яких на конкретному підприємстві є значною. Зазначимо, що програма може бути значно деталізована відповідно до кожного виду кредиторської заборгованості. Так, в програму обліку і аудиту кредиторської заборгованості можуть бути включені питання: перевірка критеріїв оцінки кредиторської заборгованості; перевірка правильності відображення кредиторської заборгованості; перевірка правильності кореспонденції і відображення операцій з обліку кредиторською заборгованості; відображення результатів операцій з кредиторською заборгованістю в регістрах обліку і формах звітності тощо.

Для раціональної організації роботи підприємства з кредиторами, оцінки наявності і строків погашення кредиторської заборгованості недостатньо інформації фінансового обліку. У Журналі-ордері №3 в с. - г. та реєстрі до нього вказано виникнення та погашення заборгованості перед постачальниками і підрядниками, ведеться облік інших кредиторів, по яких не описуються строки заборгованості. Тому для вдосконалення системи управлінського обліку по кредиторській заборгованості, пропонуємо такий документ як План-графік погашення кредиторської заборгованості. Він має вестись у розрізі боржників (рахунки 63, 68, 66 та ін.) за місяць із вказуванням кінцевих строків погашення заборгованості підприємства перед ними. Підсумки за місяць по боржниках повинні співпадати з даними аналітичного і синтетичного обліку. Підсумки по окремих календарних датах необхідно для визначення потреби в коштах на банківських рахунках.

При проведенні роботи в умовах комп'ютерної обробки даних потрібно застосувати програмний «конструктор» на базі інтеграції функціонального модуля з підсистемами, що пов'язані з фінансовими та виробничими аспектами управління. Це дозволить скоординувати планову послідовність закупок і видачу дозволу, надасть свободу маневру у виборі способів платежу. Дозволити також своєчасно виявляти недопустимі види кредиторської заборгованості, зокрема, безнадійну заборгованість та правильне і своєчасне її списання, що дасть змогу отримати достовірну інформацію, необхідну при формуванні та відображенні фінансових результатів; створити якісну інформаційну базу по кредиторській заборгованості для учасників розрахунків, яка необхідна для попередження ймовірності настання платіжної кризи суб'єктів господарювання, що дасть змогу підвищити якість управління розрахунками підприємства.

Таким чином, запропоновані методи удосконалення обліку і аудиту дозволяють постійно контролювати та відстежувати ситуацію з кредиторською заборгованістю, вчасно і правильно приймати управлінські рішення, уникати складних і суперечливих ситуацій з кредиторами.


^ ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Конькова А.О. – магістр

Науковий керівник: д.е.н., професор А.С. Мохненко


Перехід України до ринкових відносин потребує принципово нових підходів до управління основними засобами. Зміна організаційних форм, виробничих відносин, взаємозв'язків суб'єктів господарювання вплинули на склад і структуру засобів праці.

Основним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування. Відсутність наукового підходу до розробки механізму відтворення основних засобів спричинили значне погіршення стану активів.

Проблеми обліку і нарахування амортизації основних засобів є предметом особливої уваги економічної науки, оскільки амортизація як економічна категорія, одночасно виступає як витрати виробництва та як джерело відтворення і, як наслідок, впливає на широке коло економічних показників - собівартість, ціну, прибуток, податки, кількісні та якісні оцінки виробничого потенціалу тощо.

В процесі дослідження було виокремлено наступні проблеми обліку амортизації основних засобів:

1) Проблема визначення ліквідаційної вартості.

Одним з проблемних питань залишається порядок визначення ліквідаційної вартості основних засобів через складність оцінки активів у майбутньому. Так, для техніки необхідно робити прогноз на 5-10 років, для будівель 40-50 років. При цьому фактично неможливо врахувати вплив на кінцеву вартість багатьох факторів, тому результат буде досить приблизним. Внаслідок цього, в багатьох господарствах ліквідаційна вартість взагалі не визначається. Таким чином, сума, яка підлягає перенесенню на витрати шляхом амортизації, встановлюється на рівні первісної вартості основних засобів, що не відповідає вимогам національного стандарту бухгалтерського обліку. Завдяки централізованим нормам усереднених відсотків ліквідаційної вартості основних засобів по групах для усіх підприємств визначення вартості, яка амортизується, матиме більш об'єктивний характер, зникнуть розбіжності у сумі ліквідаційної вартості одних і тих же активів, спроститься порядок її визначення, що приведе до підвищення якості облікової інформації.

2) Проблема визначення терміну корисного використання.

Визначення терміну корисного використання активів має серйозний недолік, який полягає у наявності суттєвих розбіжностей і невідповідності у термінах використання на аналогічні об'єкти у різних господарствах. Так, проведені дослідження свідчать, що різниця у встановлених термінах на аналогічну техніку між різними підприємствами відрізняється майже вполовину (від 5 до 10 років).

Таким чином, втрачається об'єктивність облікової інформації про нарахування амортизації, що веде до неточностей у фінансовій звітності. Тому необхідно забезпечити уніфікацію порядку визначення термінів корисного використання основних засобів на державному рівні з урахуванням галузевих особливостей. Але при цьому амортизаційна політика підприємства також повинна бути врахована. Для цього основні засоби слід згрупувати за економічно обґрунтованими термінами корисного використання, і для кожної групи мають бути визначені межі, в яких підприємство самостійно може визначити термін використання. Наприклад, для третьої групи основних засобів, встановити межу в 5-7 років.

3) Проблема використання різних методів нарахування амортизації.

Серед основних причин, які гальмують застосування інших методів нарахування амортизації, крім прямолінійного та податкового методу, визначено відсутність належного методичного забезпечення та типових форм облікових регістрів для обліку і нарахування амортизації за іншими методами. Нові підходи до обліку амортизації основних засобів зумовили необхідність удосконалення первинних документів бухгалтерського обліку для детальнішого відображення інформації про об'єкти основних засобів, оскільки існуючі форми не в повному обсязі забезпечують інформацією бухгалтерів. З метою нарахування амортизації на основні засоби без здійснення додаткових вибірок і розрахунків, враховуючи, що інвентарна картка є уніфікованим документом, а для розрахунку амортизації за методами, передбаченими національними стандартами потрібні різні дані, пропонуємо здійснити її вдосконалення додатками, диференційованими за методами амортизації.

Отже, наведені вище проблеми обліку амортизації основних засобів є своєчасними і важливими. їх вирішення значно покращить діяльність облікової ланки на підприємстві, призведе до накопичення відтворювального фонду, що в свою чергу дасть можливість своєчасно оновлювати виробничий потенціал підприємства.


^ ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ
Попенко О.С. – магістр

Науковий керівник: д.е.н., професор А.С. Мохненко


Актуальною проблемою в економіці України є не залучення виробничих запасів і нарощування обсягів, а використання їх. Прискорення обороту виробничих запасів на один лише день дасть змогу, в цілому по країні господарству вивільнити значну частину коштів, зайняту у сфері обігу. Для цього потрібний дійовий економічний механізм впливу на ефективність використання виробничих запасів у державному секторі економіки.

Ринкові відносини вимагають перегляду системи бухгалтерського обліку. На сьогодні одним з найбільш складних і суперечливих питань українського обліку є облік виробничих запасів.

Дослідженню актуальних проблем обліку виробничих запасів заборгованості присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, таких як Білуха М.Т., Бутинець Ф.Ф., Кужельний М.В, Мурашко В.М., Савицька Г.В., Петрова В.І., Стражева В.І., Сопко В.В. та інші. 

Для здійснення виробничої діяльності підприємство повинно мати речові засоби виробництва, які являють собою певні матеріальні виробничі ресурси. Матеріальні ресурси є засобами виробництва, які включають засоби праці і предмети праці. Поняття матеріальних запасів слід відрізняти від поняття матеріальних ресурсів, яке є більш загальним ніж матеріальні або виробничі запаси. В теоретичному розумінні матеріальні запаси є предметами праці, які одноразово використовуються у виробничому процесі, свою вартість відразу переносять на готову продукцію. В бухгалтерському обліку більшість предметів праці вважаються виробничими запасами. Але поняття матеріальні і виробничі запаси є дискусійним і трактується в літературних джерелах неоднозначно.

Реформування обліку в Україні і прийняття національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО), зокрема П(С)БО 9 "Запаси", призвело до появи нового бухгалтерського терміну "запаси".

Згідно П(С)БО 9 запаси визнаються активами, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням та їх вартість може бути достовірно визначена. Порівняння цієї термінології визначення запасів з визначенням їх у міжнародному стандарті бухгалтерського обліку - МСБО 2  показує, що ці твердження мають аналогічний зміст. Аналіз концептуальних визначень термінології показує, що по суті виробничі запаси і матеріальні запаси стали визначатись в П(С)БО 9 запасами.

Гаджинський А.М. вважає, що матеріальні запаси - це вироби народного споживання та інші товари, які очікують вступ в процес особистого або виробничого споживання і знаходяться на різних стадіях виробництва і обороту продукції виробничо-технічного призначення. Крім того до виробничих запасів  він відносить сировину, матеріали, комплектуючі вироби, купівельні напівфабрикати, моторне паливо, запасні частини, малоцінні швидкозношувані предмети, включаючи ріжучий і вимірювальний інструмент, інвентар, спецодяг.

Беляєв Ю.Я. під запасами розуміє "предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються в ті чи інші продукти, або готову продукцію,  призначену для особистого чи виробничого споживання". Далі він пропонує "в більш широкому розумінні під запасами розуміти виробничі потужності і запасне устаткування, обслуговуючий персонал і транспортні засоби, готівку і бібліотечні фонди, рівень технічної і практичної підготовки спеціалістів, надійність технічних засобів і т.д. .

Так Саблук П.Т. під виробничими запасами розуміє запаси засобів виробництва, які знаходяться в складах суб′єкта господарювання і необхідні для забезпечення безперервного виробничого процесу, причому це лише ті предмети праці, які ще не задіяні у процесі виробництва і зберігають свою натурально-речову форму.

Сучасні українські вчені та практики до товарно-матеріальних запасів (або матеріально-виробничих) відносять "товари, які були куплені підприємством і зберігаються на складі для наступної реалізації; готова продукція, напівфабрикати та незавершене виробництво; різні матеріали, що зберігаються на складі і призначені для переробки в процесі виробництва або для забезпечення виробничого процесу".

Безруких П.С. виробничі запаси характеризує як "різні речові елементи виробництва, які повністю споживаються в кожному циклі і всю свою вартість переносять на вартість виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг". До виробничих запасів відносить сировину і основні матеріали, допоміжні матеріали, купівельні напівфабрикати, відходи (зворотні), паливо, тару і тарні матеріали, запасні частини, малоцінні швидкозношувані предмети.

Найбільш оптимальним, на нашу думку, є наступне визначення виробничих запасів. Виробничі запаси - це складова частина предметів праці, які приймають участь у виготовленні продукції, але безпосередньо ще не задіяні у виробничому процесі,  споживаються протягом одного виробничого циклу і всю свою вартість переносять на вартість кінцевого продукту.


^ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ І ВИХОДУ ПРОДУКЦІЇ МОЛОЧНОГО СКОТАРСТВА Головченко А.О.- магістр
Науковий керівник: к.е.н., доцент С.В. Скрипник


Молочне скотарство - одна з провідних галузей тваринництва України, що повинна, як мінімум, забезпечувати виробництво молочних продуктів в обсягах, що відповідають нормам державної продовольчої безпеки.

Від галузі молочного скотарства одержують декілька видів продукції. Це вимагає використання ще більшої різноманітності документів для обліку. Деякі з них, як свідчить практика, можна спростити або удосконалити. Ми пропонуємо з метою скорочення витрат праці на заповнення первинної документації та їх опрацювання Акт на оприбуткування приплоду тварин складати у одному примірнику, який наступного дня передавати у бухгалтерію. Замість другого примірник