Реферат: Оцінка конкурентоспроможності промислових підприємств (на прикладі підприємств кондитерської галузі харчової промисловості України)

ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ (на прикладі підприємств кондитерської галузі харчової промисловості України)


ЗМІСТ


ВСТУП

…………………………………………………………………………………

4

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ……………………………………… 11




1.1.

Сутність понять „конкуренція” та „конкурентоспроможність” ….

11




1.2.

Дослідження показників і факторів конкурентоздатності підприємства …………………………………………………………


24




1.3.

Критичний аналіз існуючих методів оцінки рівня конкуренто-спроможності підприємств …………………………………………


42

Висновки до розділу 1………………………………………………………………….



61

РОЗДІЛ 2

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ОСНОВІ БАГАТОВИМІРНИХ СТАТИСТИЧНИХ МЕТОДІВ …………………………………………… 64




2.1.

Процедура оцінки конкурентоздатності промислових підприємств…………………………………………………………...


64




2.2.

Канонічний аналіз частинних ознак й первинних чинників-симптомів конкурентоспроможності підприємств ………………...


82




2.3.

Оцінювання рівня конкурентоздатності промислових підприємств за допомогою багатовимірних методів………………


99




2.3.1.

Оцінка латентних показників на основі методів таксономії …..

100




2.3.2.

Оцінка латентних показників на основі сполучення кластер-ного й дискримінантного аналізу ……………………………...


110

Висновки до розділу 2 …………………………………………………………………


124

РОЗДІЛ 3

ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИ-ЄМСТВ КОНДИТЕРСЬКОЇ ГАЛУЗІ …………………………………… 127




3.1.

Дослідження сучасного стану конкурентної боротьби в кондитер-ській галузі …………………………………………………………...

127




3.2.

Оцінка рівня конкурентоспроможності кондитерських підпрємств за допомогою багатовимірних статистичних методів..


149




3.3.

Вибір найкращої оцінки конкурентоздатності кондитерських підприємств та її практичне використання в процесі аналізу, прогнозування та діагностики……………………………...……….



175

Висновки до розділу 3 …………………………………………………………………

193


ВИСНОВКИ …………………………………………………........................................


196

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………………...

203

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………………...

211



ВСТУП

^ Актуальність теми. В сучасних умовах господарювання важливим засобом забезпечення ефективності функціонування економіки є подальший розвиток конкурентних відносин, підвищення конкурентоспромо­жності національної продукції та її виробників. Це пов’язане, в першу чергу, зі вступом України до СОТ, оскільки з відкриттям кордонів імпортним товарам українські виробники відчули суттєвий конкурентний тиск з боку аналогічних зразків іноземного виробництва. Крім того, особливої значущості набувають питання конкурентоздатності промислових підприємств на внутрішніх ринках, зокрема серед виробників кондитерської продукції, яка історично займає значне місце в раціоні українських споживачів.

В ринкових умовах висока конкурентоспроможність підприємства є запорукою отримання високого та стабільного прибутку. В зв’язку з цим перед будь-яким суб’єктом господарювання постійно встає проблема управління спроможністю нормально функціонувати в існуючому конкурентному середовищі. Причому керівництво підприємств уже не може задовольнитися висновками аналітичних та маркетингових служб, наприклад, „конкурентоспроможність даної кондитерської фабрики вище за аналогічний показник стратегічного конкурента”. Воно намагається отримати кількісний вираз традиційно якісним експертним оцінкам у сфері внутрігалузевої конкуренції, дізнатися про розмір резервів та конкурентних переваг у розрізі окремих факторів конкурентоздатності, залучити прогнозну інформацію щодо розвитку даного показника на майбутнє.

Дослідженню теоретичних проблем конкурентної боротьби та конкурентоспроможності підприємств в ринкових умовах господарювання присвячені роботи М. Портера, І. Ансоффа, Ж.-Ж. Ламбена, Ф. Котлера, Д. Кемпбела, Дж. Стоунхауса, Б. Х'юстона, С.І. Савчука.

Практичні питання дослідження конкурентоздатності промислових підприємств розглянуті в публікаціях Г.Л. Азоєва, Є.Ю. Алексейчевої, Т. Амблера, Г.Л. Багієва, Т.О. Загорної, П. Дойля, І.З. Должанського, П. Друкера, Л.А. Євчука, Н.Е. Красностанової, П.С. Маковєєва, М.Н. Малиша, В.Є. Момота, В.Є. Рєутова, Т.Ф. Рябової, В.А. Тарана, О.А. Турецького, Х. Фасхієва, Л.С. Шевченко.

Методи кількісної оцінки та аналізу конкурентоспроможності розглядали такі вчені, як В.А. Гайдук, І.Н. Герчикова, У.Г. Зіннуров, І.У. Зулькарнаєв, Л.Р. Ільясова, М.Д. Магомедов, Р.А. Фатхутдінов, О.Г. Янковий та ін.

Проте деякі проблеми методології використання багатовимірних статистичних методів в процесі оцінювання та аналізу рівня конкурентоздатності промислових підприємств за даними публічної звітності залишаються відкритими. Вони вимагають подальших досліджень і формування нових напрямків удосконалення процедури оцінки конкурентоспроможності суб’єктів господарювання. Вказані моменти значною мірою визначили вибір теми даної дисертаційної роботи.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. У дисертаційній роботі були використані матеріали, які зібрав автор у межах виконання НДР „Фактори і шляхи посилення конкурентоспроможності та підвищення ефективності роботи підприємств народного господарства України ” в Одеському державному економічному університеті (державний реєстраційний номер 0107U011413).

^ Мета і завдання дослідження. Головною метою роботи є удосконалення теоретичних і методологічних підходів до кількісного оцінювання рівня конкурентоздатності промислових підприємств в процесі їхнього порівняльного аналізу.

Меті дослідження підпорядковане вирішення ряду завдань локального характеру:

- систематизувати та поглибити теоретичну базу понять та термінів, що використовуються в процесі аналізу конкурентоспроможності підприємств, розкрити їхню роль і зміст в умовах ринкової економіки;

- проаналізувати різні точки зору щодо структури поняття конкурентоздатності;

- виявити ієрархію рівнів поняття конкурентоздатності, характер ознак, що складають його якісний економічний зміст, а також причинно-наслідкові зв’язки;
^ - дослідити існуючі методи та прийоми оцінювання показника конкуренто-спроможності промислових підприємств, виявити їхні переваги та недоліки; розробити процедуру кількісної оцінки конкурентоспроможності промислових підприємств на основі використання багатовимірних статистичних методів в умовах браку внутрішньої інформації про господарську діяльність підприємств промисловості; удосконалити деякі багатовимірні статистичні методи оцінювання латентних показників, зокрема канонічний та таксономічний аналіз з метою адаптування їх до найкращого вирішення задачі оцінки конкурентоздатності підприємств; ^ апробувати запропоновані підходи в процесі оцінювання конкуренто-спроможності групи підприємств кондитерської галузі України за даними 2005-2007 років;
класифікувати досліджувані об’єкти за знайденою найкращою оцінкою конкурентоздатності, вивчити її динаміку та провести кількісний економічний аналіз факторів, резервів й конкурентних переваг у розрізі окремих чинників конкурентоспроможності;

здійснити точкове та інтервальне прогнозування на 2009 р. рівня конкурентоспроможності окремих кондитерських фабрик з досліджуваної сукупності спостережень, а також діагностику нових суб’єктів господарювання.

^ Об'єктом дослідження є відносини товаровиробників промисловості, які виготовлюють однорідну продукцію у різних умовах для одного й того ж контингенту споживачів.

^ Предметом дослідження виступали теоретичні та методологічні аспекти оцінювання, аналізу, прогнозування та діагностики конкурентоздатності промислових підприємств, спрямовані на виявлення додаткових можливостей виживання суб’єктів господарювання в умовах жорсткої конкурентної боротьби.

^ Методи дослідження включали структурно-логічний аналіз – при побудові логіки та структури роботи; метод деталізації та синтезу для вивчення предмету і взаємозв’язку його складових частин. Також використовувалися статистичні методи, зокрема кореляційно-регресійний аналіз при моделюванні та прогнозуванні зв’язків, тенденцій і закономірностей розвитку кондитерських підприємств, багатовимірний аналіз (канонічні кореляції, таксономія, кластеризація та дискримінація) – при оцінюванні рівнів конкурентоздатності досліджуваних об’єктів, факторний економічний аналіз – при виявленні резервів та конкурентних переваг у розрізі окремих чинників конкурентоспроможності.

Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є класичні наукові положення вітчизняної і зарубіжної економічної думки у сфері теорії та практики оцінювання, аналізу, прогнозування та розпізнавання конкуренто-спроможності промислових підприємств. Інформаційною базою дослідження є Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, матеріали конференцій, публікації в друкованих та електронних економічних виданнях, першоджерела та дані відкритої звітності групи підприємств кондитерської галузі харчової промисловості України.

^ Наукова новизна отриманих результатів полягає у розробці теоретичних і методологічних засад оцінювання, аналізу та діагностики рівня конкуренто-спроможності підприємств кондитерської галузі на базі багатовимірних статистичних методів. Найбільш вагомі результати, що характеризують новизну дослідження й особистий внесок автора, такі:

вперше:

- розроблено процедуру оцінки конкурентоспроможності промислових підприємств як латентного показника на основі використання багатовимірних статистичних методів аналізу частинних ознак конкурентоздатності та її первинних чинників-симптомів, інформацію за якими можна отримати у відкритій публічній звітності, наприклад, в мережі Інтернет;

удосконалено:

- структуру поняття конкурентоспроможності підприємства, визначено взаємодію ієрархічних рівнів його ознак та факторів, що дозволило довести латентний характер показника конкурентоздатності та його групових чинників;

- термінологічний апарат теорії конкурентоспроможності, зокрема для відображення фактичного (реального) рівня успішності конкурентної боротьби на ринку пропонується застосовувати термін „конкурентність”, який, на відміну від термінів „конкурентоспроможність”, „конкурентоздатність”, „конкурентний потенціал”, є вільним від будь-якого додаткового змістовного навантаження;

- методологію використання таксономічного аналізу конкурентоздатності промислових підприємств шляхом поєднання результатів його класичного та модифікованого варіантів на основі гнучких статистичних ваг з метою мінімізації помилок при розрахунку кількісних значень рівня конкурентоспроможності;

дістали подальший розвиток:

- застосування алгоритму канонічного аналізу, спрямованого на пошук найкращого сполучення факторів в групі частинних ознак та первинних чинників конкурентоспроможності промислових підприємств;

- практичні аспекти побудованої моделі конкурентоздатності, що полягають у додатковому використанні її в ролі дискримінантної функції для діагностики рівня конкурентоспроможності нових промислових об’єктів, схожих з підприємствами, за даними яких було розраховане вихідне рівняння регресії.

^ Практичне значення отриманих результатів. Одержані автором наукові результати мають не тільки теоретико-методологічне, а й прикладне значення для вирішення конкретних практичних проблем. Серед них можна відзначити впровадження виконаних розробок на підприємствах харчової промисловості, а саме: на ЗАТ „Одесакондитер” (акт впровадження від 19.07.2008 р.), в кондитерському цеху ПП Олійник (акт впровадження від 22.10.2008 р.), на ВАТ „Одеський каравай» (акт впровадження від 18.09.2008 р.), а також на АТЗТ «Комбінат» (акт впровадження від 23.01.2009 р.).

Результати проведеного дослідження використані також в навчальному процесі в Одеському державному економічному університеті під час викладання дисциплін «Економіка підприємства», «Статистичне моделювання та прогнозування», «Маркетинг», (довідка № 01-18/1139 від 03.12.2008р.).

^ Особистий внесок здобувача. Основні ідеї, підходи і розробки, які визначають наукову новизну, реалізовані в рамках проведеного дисертаційного дослідження і виносяться на захист, належать особисто автору. Особистий внесок автора в роботах, опублікованих у співавторстві, вказаний у списку опублікованих праць.

^ Апробація результатів роботи. Головні положення і результати проведеного дисертаційного дослідження доповідалися автором і обговорювалися на: Міжнародній науково-практичній конференції „Інноваційні технології в науці, підготовці та перепідготовці фахівців” (Одеса, 2007), II-й та III-й Міжнародних науково-практичних конференціях „Сучасні технології управління підприємством та можливості використання інформаційних систем: стан, проблеми, перспективи” (м. Одеса, 2007-2008), науковій конференції професорсько-викладацького складу Одеського державного економічного університету (м. Одеса, 2008), міжнародній науково-практичній конференції „Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми” (м. Одеса, 2008), на міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми розвитку економіки в умовах міжнародної інтеграції» (Одеса-2008).

Публікації. За результатами проведеного дослідження автором опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 3,35 друкарських аркушів, з яких особисто авторові належать 2,95 друкарських аркушів. З них 4 статті обсягом 1,9 друкарських аркушів опубліковано у наукових збірниках, затверджених ВАК України як фахові.

^ Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 230 сторінок комп’ютерного тексту, в тому числі робота містить 25 таблиць на 22 сторінках, 30 рисунків на 29 сторінках, 5 додатків на 8 сторінках та список використаних джерел – 225 найменувань на 20 сторінках.


РОЗДІЛ 1

^ ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ


Сутність понять „конкуренція” та „конкурентоспроможність”


Дослідження поняття „конкурентоспроможність підприємства” необхідно розпочинати зі з'ясування сутності категорії „конкуренція”, оскільки вони тісно взаємозв'язані як в етимологічному (спільний корінь), так і в чисто логічному сенсі – про конкурентоспроможність можна говорити тільки при наявності конкуренції між виробниками певної продукції (послуги).

Виникнення і розвиток суспільства супроводжується формуванням явища конкуренції (від пізнє латинського concurentia – стикатися, змагатися), яка є одним із постійно діючих чинників його прогресивного руху вперед. Конкурен­ція змушує суб'єктів підприємницької діяльності не зупинятися на досягнутому, а постійно самовдосконалюватися, знижати витрати на виробництво, покращувати якість продукції (послуг), що пропонуються на ринку, підвищувати свою конкурентоспроможність.

Особливо гост­ро стало це питання для вітчизняних підприємств у зв'язку зі вступом України до Світової організації торгівлі. З відкриттям кордонів імпортній продукції українські товаровиробники продуктів харчування відчули суттєвий конкурентний тиск з боку аналогічних зразків іноземного виробництва. Хоча у переважній більшості випадків вітчизняні продукти харчування відрізняються вищим рівнем якості, вони значно дорожчі у порівнянні з закордонними аналогами внаслідок високої собівартості виробництва. Тому розвиток конкурентних відносин, підвищення конкурентоспромо­жності національної продукції та її виробників є важливим засобом забезпечення ефективності функціонування української економіки й держави в цілому.

Конкуренція є економічною трансформацією біологічного явища природного від­бору живих організмів на суб'єкти підприємницької діяльності. Як показали дослі­дження фахівців, нині економічна конкуренція проявляється у трьох основних формах: 1) змагання (найбільш цивілізована форма – аукціони, тендери, біржі тощо); 2) боротьба (також цивілізована форма конкуренції в межах закону, проте пов'язана з приду­шенням і знищенням конкурентів шляхом застосування нових технологій, освоєння нових ринків збуту, цінової політики та ін.); 3) війна (недобросовісна конкуренція, фі­зичний вплив, збройні конфлікти тощо).

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


На нашу думку, конкурентну перевагу можна розглядати з точки зору величини факторів конкурентоспроможності підприємства різного рівня, представлених на рис. 1.2.3. Конкурентна перевага – це по суті перевищення (якщо фактор є стимулятором), або його низьке значення (якщо чинник є дестимулятором) у порівнянні з відповідними факторами стратегічних конкурентів.

Зрозуміло, що класифікація факторів конкурентоздатності підприємства на внутрішні і зовнішні, групові та первинні не охоплює всіх сторін такого складного економічного явища, яке досліджується. В науковій літературі з даної тематики можна зустріти й інші класифікаційні ознаки.

Наприклад, Р.А. Фатхутдінов, аналізуючи конкурентні переваги фірми, вказує, що фактори, які їх обумовлюють, можуть бути тактичними й стратегічними. Тактичний фактор конкурентної переваги – конкретний компонент зовнішнього або внутрішнього середовища фірми, за яким вона перевершує або буде перевершувати в найближчий період (не більше року) конкуруючі фірми.

Стратегічний фактор конкурентної переваги фірми – конкретний компонент зовнішнього або внутрішнього середовища фірми, за яким вона може перевершити конкуруючі фірми після виконання в перспективі конкретних умов, що визначають перевагу аналізованого компонента фірми в порівнянні з конкуруючими. Віддаленість строку реалізації стратегічного фактору конкурентної переваги фірми може бути не менш двох років. Конкретний строк визначається ієрархічним рівнем фактору, складністю об'єкта й актуальністю проблеми [182, с. 70].

Отже, основна ідея теорії конкурентних переваг базується, головним чином, на співставлення рівнів факторів конкурентоздатності будь-якого порядку, що спостерігаються у сукупності підприємств. Це можуть бути переваги у рівні первинних або групових факторів конкурентоспроможності підприємства.

У зв’язку з цим Т.В. Рябова, В.Є. Целін указують, що в основі показника конкурентоздатності підприємства лежать дві ключові переваги: конкурентоспроможність товару і якість виробничо-збутової системи, оцінювані інтегральними показниками, кожний з яких, у свою чергу, може агрегувати показники конкурентних переваг наступного, більш низького рівня ієрархії. Так, якість системи пропонується оцінювати за критеріями потужності, ефективності й технологічної переваги. Аналогічно залежно від повноти й вірогідності вихідної інформації кожний з показників цього рівня ієрархії може агрегувати безліч інших показників, дозволяючи уточнювати їхній вплив на конкурентоспроможність [160, с. 9].

Аналогічні думки висловлює Х. Фасхієв, який наголошує, що конкурентоздатність підприємства (К) – це інтегральний показник конкуренто-спроможності товару (КТ) й конкурентного потенціалу (КП) і може бути визначений за наступною формулою:


К = λКТ + (1 – λ)КП , (1.2.2)


де λ – коефіцієнт переваги значущості фактора.


Інтегральний показник конкурентоспроможності підприємства змінюється у межах від 0 до 1. Чим ближче значення К до одиниці, тим вище конкурентоздатність підприємства. Конкурентоспроможність товару й конкурентний потенціал підприємства є комплексними показниками, що залежать від чинників другого рівня: ціна і якість товару; результати фінансово-господарської й виробничої діяльності; системи якості; маркетингу; показники розвитку, персоналу, рівня управління [180, с. 73–74].

Близьку до викладеної позиції займає також І. Ансофф, який розглядає конкурентоспроможність через конкурентний статус фірми. Він трактує це поняття як позицію фірми в конкуренції, як вимірник положення фірми на ринку [12, с. 95]. Таке тлумачення І. Ансоффа в економічному змісті якоюсь мірою близько до поняття конкурентної переваги Портера, оскільки вони обидва вважають, що необхідно співставляти рівні фактичної й базової продуктивності використання ресурсів фірми.

На відміну від Портера, Ансофф визначає показник продуктивності як рентабельність стратегічних капітальних вкладень, відкоригований на ступінь „оптимальності” стратегії фірми й ступінь відповідності потенціалу фірми цієї оптимальної стратегії.

Таким чином, поняття „конкурентна перевага” не може відповісти на запитання „який рівень конкурентоспроможності притаманний даному підприємству?”. Скоріше за все воно покликане з’ясувати головні шляхи й чинники підвищення конкурентоздатності, вибрати оптимальну стратегію боротьби з головними конкурентами в галузі й поза нею.


1.3. Критичний аналіз існуючих методів оцінки рівня

конкурентоспроможності підприємств


Сьогодні у вітчизняній економічній науці відсутня загальноприйнята методологія оцінювання конкурентоздатності промислових підприємств. Закордонний досвід у цій галузі слабо висвітлений в літературі. Кожна компанія оцінює свою конкурентоспроможність за власною методикою, а суть і ефек­тивність її застосування не афішує. Внаслідок латентного характеру показника, що досліджується, оцінювання рівня конкурентоздатності підприємства являє собою складну багатофакторну задачу, яка зводиться до побудови і інтерпретації комплексного інтегрального по­казника, що синтезує ступінь ефективності різних сторін діяльності підприємства в умовах конкуренції.

Дослідженню існуючих методів оцінки конкурентоспроможності підприємства присвячені численні публікації багатьох вітчизняних та закордонних економістів, які займаються даною проблематикою. Це роботи Г.Л. Багієва, Н.К. Моісеєвої, С.В. Никифорова [14], А.О. Недосекина [130], С.В. Никифорова [14, с. 198–215], В.М. Баутіна, Н.В. Сироткіної, І.М. Корнєєва [16, с.12–14], Н.А. Денісової [44, с. 25–29], У.Г. Зіннурова [70, с. 47–52], І.З. Должанського, Т.О. Загорної [50, с. 205–211], І.У. Зулькарнаєва [71, с. 36–39], Л.Р. Ільясової [79, с. 45–51], Н.Е. Красно-станової, П.С. Маковєєва [96, с. 55–59], М.Д. Магомедова, Є.Ю. Алексейчевой [111, с. 25–29], М.Д. Магомедова, С.І. Корочкової [113, с. 32–33], М.Д. Магомедова, В.М. Мячіна [114, с. 12–14], І. Максимова [116, с. 33–39], М.Н. Малиша, Л.В. Фомчен-кової, І.А. Жужгіної [118, с. 19–22], В.Є. Рєутова [157, с. 65–67], Т.Ф. Рябової, В.Е. Целина [160, с. 7–11], Х. Фасхієва [179, с. 53–68] та ін.

В теперішній час основною методологічною проблемою при конструюванні оцінки конкурентоздатності промислових підприємств є наукове обґрунтування алгоритму об’єднання значень окремих факторів (групових чи первинних) в єдиний комплексний показник. З цього приводу в економічній літературі існує декілька головних підходів, які детально розглянуті в даному розділі дисертаційної роботи.

Так, широко популярним є представлення інтегрального показника конкурентоспроможності (^ К) у вигляді наступної суми:

(1.3.1)

де еj – окремі показники ефек­тивності діяльності підприємства

загальним чис­лом m (значення групових або первинних

факторів);

aj – вагомість окремих фак­торів у загальній сумі,


На наш погляд, такий підхід, навіть при врахуванні вагомості окремих фак­торів у загальній сумі, виглядає досить суперечливим. Насамперед, не зовсім зрозум­іло, що виражає в змістовному сенсі число, отримане шляхом сумування величин окремих факторів. Особливо, якщо вони мають різні одиниці виміру. Чи є в нього якийсь прототип у реальній ринковій практиці підприємства, або це абст­рактні величини, що не мають адекватної інтерпретації в економіці?

При відповіді на поставлене запитання ми схиляємося саме до останньої тези. Проста чи зважена сума величин окремих факторів конкурентоспроможності не має ніякого економічного змісту і, що найголовніше, є викривленим індикатором конкурентоздатності підприємства внаслідок неспівставності ознак, які вимірюються у різному масштабі.

Досить розповсюдженим є підхід до оцінювання показника конкурентоспроможності підприємства за допомогою методу, заснованого на теорії бажаності. Інтегральний показник конкурентоздатності підприємства в цьому випадку розраховується у вигляді середньої геометричної зваженої:

(1.3.2)


На нашу думку, дана методика теж не позбавлена певних недоліків, головним з яких є наступний: якщо підприємство має абсолютно неприйнятний рівень за будь-яким чинником еj, то йому присвоюється нульове зна­чення функції бажаності. У цій ситуації через рівність нулю часткової функції бажаності рівень конкурентоздатності К також дорівнює нулю.

Методологічні труднощі побудови та кількісного розрахунку інтегрального показника конкурентоздатності підприємства при­водять до широкого застосуван­ня експертних оцінок. Особливо це стосується визначення вагомості окремих факторів. Так, різними авторами пропонуються різні способи здійснення експертних оцінок, а найчастіше просто вказується, що „вагові коефіцієнти визначаються експер­тно".

Зрозуміло, що вірогідність оцінки конкурентоздатності підприємства за даними методи­ками в значній мірі залежить від квалі­фікації експертів і є багато в чому суб'єктивним процесом, тому що інтеграль­ний показник розраховується з викори­станням ваг, обумовлених експертами. Унаслідок чого самим результатам бракує об’єктивності, а їхня адекватність реальній економічній дійсності викликає великі сумніви.

Крім того, різні дослідники в залежності від галузі промисловості, й виходячи зі своїх наукових поглядів, обґрунтовують різні групи факторів, які необхідно включати в інтегральний показник. Тому необхідний пошук відповідно­го сучасним умовам механізму побудо­ви інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства, який по можливості охоплював би максимально широке коло групових та первинних чинників і був би відносно вільним від суб’єктивізму експертів.

Так, В.Є. Рєутов [157, с. 66] пропонує застосовувати мето­дику визначення інтегрального показника конкурентоздатності підприємства, що базується виключно на використанні статистичної звітності про діяльність підприємства: баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати та їх використання (форма № 2), дані про структуру витрат (фор­ма № 5-з), дані про середньо спискову чисельність і фонд заробітної плати (фор­ма № 1-т), звіт про наявність і рух основ­них засобів (форма № 11). Зазначені до­кументи ведуться при будь-якій формі бухгалтерського обліку і містять деталізовану інформацію про результати господарської діяльності підприємства. У цілому по сукупній діяльності на всіх ринках чи їхніх секторах групові фактори конкурентоздатності підприємства групуються за окремими еле­ментами маркетингового комплексу: про­дукт, ціна, доведення продукту до споживача, просування продукту. Для розрахунку зведеного показника конкурентоздатності підприємства пропонується викорис­товувати кількісні показники ділової активності та ефективності його діяльності на базі формули (1.3.1).

На думку В.Є. Рєутова, дана мето­дика визначення інтегральної конкурентоздатності підприємства дозволяє повністю виключити експертні оцінки в результаті проведення розрахунків.

Ми згодні в цьому сенсі з автором, але тут треба зауважити, що в умовах жорсткої конкуренції на українських ринках будь-якої продукції (чи їхніх сегментах) розраховувати на надання статистичної звітності про діяльність підприємства, зокрема фор­м № 5-з, № 1-т, № 11 не приходиться. Вся інформація зі статистичної та фінансової звітності (за виключенням публічної) розглядається як комерційна таємниця. Тому методика В.Є. Рєутова визначення інтегрального показника конкурентоздатності підприємства не зовсім прийнятна з точки зору проблематичності її забезпеченості відповідними даними.

Різноманітні методи визначення рівня конкурентоспроможності підприємств, які існують в сучасній економічній літературі і в тій чи іншій мірі використовують викладені вище підходи, можна згрупувати у три основні напрямки – кількісні (формалізовані), якісні (експертні), комбіновані, які наведені на рис. 1.3.1

Причому незалежно від конкретного напрямку оцінювання всі вони включають наступні елементи аналізу конкурентоздатності підприємства:

аналіз тенденцій, при якому показники порівню­ються з такими ж ознаками за інші періоди;

дослідження структури показників шляхом посту­пового „спуску" на більш низькі рівні деталізації;

аналіз впливу окремих факторів і елементів конкурентоздатності підприємства на загальні показники;

порівнян­ня досліджуваних показників із середньогалузевими чи з Вырезано.

^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Детально перше положення обговорювалося в розділі 1.2 даної дисертаційної роботи і, на нашу думку, там було досить переконливо доведено, що існують, принаймні, три частинні ознаки конкурентоздатності підприємств у метричній шкалі (рентабельність виробництва, частка ринку або його відповідного сегменту, цінова еластичність попиту споживачів). На наш погляд, вони за рівнем ієрархії знаходяться вище групових факторів та первинних чинників-симптомів. Ми пропонуємо їх безпосередньо використовувати для оцінювання рівня досліджуваного латентного показника, тобто будувати майбутню оцінку не на базі групових факторів та первинних чинників-симптомів, а на основі саме цих трьох частинних ознак.

Відносно переліку первинних чинників-симптомів конкурентоспроможності не мало сказано багатьма авторами, починаючи з М. Портера, і тут розбіжності виникають тільки з приводу більшої чи меншої їхньої деталізації.

Що стосується другого положення, пов’язаного з наявністю відповідної інформації про змінні, які характеризують частинні ознаки та первинні чинники-симптоми, то ми вважаємо доцільним включати в перелік X1, X2, …, Xm тільки ті техніко-економічні, технологічні, фінансові та інші показники промислових підприємств, дані за якими можна отримати з публічної звітності. Нема сенсу розраховувати на отримання внутрішньої інформації, яка зазвичай представляється керівництвом підприємств комерційною таємницею.

На нашу думку, тут виявляється явна аналогія з підходами та методами економічного аналізу діяльності промислових підприємств. Відомо, що в теорії та на практиці виділяють два види економічного аналізу підприємства: внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз проводиться працівниками самого суб’єкта господарювання, його інформаційна база набагато ширша й включає будь-які дані, які циркулюють усередині підприємства й корисні для прийняття управлінських рішень.

Зовнішній економічний аналіз проводиться незалежними аудиторами, аналітиками, що є сторонніми особами для підприємства, і не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований. Детально внутрішній та зовнішній аналіз розглядається в роботах В. В. Ковальова [88, с. 47–53], А. М. Поддєрьогіна [186, с. 282–298].

Метою економічного аналізу, ініціатива якого не належить самому підприємству, можуть бути оцінка його конкурентоспроможності, кредитоспроможності, інвестиційних можливостей. Так, представників банку зацікавлять питання ліквідності та платоспроможності підприємства. Потенційний інвестор хоче знати, наскільки воно рентабельне і який існує ступінь ризику втрати вкладу при його фінансуванні.

Основним змістом зовнішнього аналізу, що здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної звітності є: 1) аналіз абсолютних показників прибутку; 2) аналіз показників рентабельності; 3) аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу; 4) аналіз ефективності використання залученого капіталу; 5) діагностика можливості банкрутства.

Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього економічного аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, які вирішують ці види аналізу. Інформація – це один із найбільш вагомих факторів, який суттєво впливає на ефективність будь-яких процесів. Інформаційною основою бізнесу є бухгалтерський облік, а його кінцевим продуктом – фінансова звітність.

З впровадженням в Україні національних „Положень (стан­дартів) бухгалтерського обліку", які затверджені наказом Мінфіну від 31.03.99 р., № 87, інформаційна база для здійснення економічного аналізу підприємства розширилась [3].

Нині існуюча бухгалтерська звітність максимально наближена до міжнародних стандартів бух­галтерського обліку і відрізняється від тієї, яка застосовувалась раніше. Традиційні форми звітності трансформовані, а саме: форма № 1 „Баланс", форма № 2 „Звіт про фінансові результати”. Крім того, додалися ще нові форми – форма № 3 „Звіт про рух грошових коштів", форма № 4 „Звіт про власний капітал", та форма № 5 „Примітки до річної фінансової звітності”, що стали додатковими джерелами інформації.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

модифікованого алгоритму;

fci, fmi – відповідні коефіцієнти вагомості оцінок, визначених за допомогою

класичного та модифікованого алгоритмів.


Причому попередньою стадією перед статистичним зважуванням отриманих оцінок є їхнє нормування за формулою (2.3.1.7) та ранжирування за убуванням (зростанням).

Вагові коефіцієнти fci, fmi визначаються з урахуванням наступних розміркувань:

1) для класичного алгоритму – чим вище Ci (тобто, чим більша схожість з еталоном), тим більшим повинен бути коефіцієнт вагомості fci;

2) для модифікованого алгоритму навпаки: чим вище ^ Mi (тобто, чим дальше об’єкт від антиеталону), тим меншим повинен бути коефіцієнт вагомості fmi.

При цьому на розрахункові значення fci, fmi накладаються звичайні для статистичних ваг обмеження: для будь-якого i-го об’єкту повинно виконуватися співвідношення:

fci + fmi = 1 . (2.3.1.9)


Ми пропонуємо гнучкі статистичні ваги (у разі ранжирування отриманих оцінок за убуванням) розраховувати за наступними формулами:




(2.3.1.10)


Легко показати, що для коефіцієнтів (2.3.1.10) виконується умова (2.3.1.9). Отже, вони цілком придатні для використання в якості коефіцієнтів вагомості нормованих оцінок, знайдених за класичним та модифікованим алгоритмами таксономічного аналізу.

Очевидно, що на попередній стадії запропонованого зважування може виникнути три ситуації щодо результатів ранжирування отриманих оцінок за класичним та модифікованим алгоритмами: 1) вони повністю співпадають; 2) співпадають частково; 3) повністю не співпадають.

Перша ситуація найпростіша – формула гнучких статистичних ваг (2.3.1.10) застосовується без коригування: для лідерів оцінки латентного показника, знайдені за класичним алгоритмом Ci, отримують максимальні ваги, а оцінки модифікованого ал