Реферат: Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів» надано 15. 09. 2003року

ББК67 П41


■





Підручник підготовлений викладачами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Гриф «Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів» надано 15.09.2003року


Розділ 1





який активно застосовується практично в усіх галузях юридичної науки. Порівняльне правознавство в цьому ви­падку виконує функцію методу порівняння різних правових систем, що може бути використаний для удосконалення за­конодавства, уніфікації міжнародного та національного пра­ва, вивчення теорії та історії права тощо. З другого боку, широке застосування цього методу привело до формуван­ня системи наукових знань про сучасні правові системи, до появи складного саморегулюючого механізму, орієнтова­ного на одержання нових, надійно обгрунтованих знань про закономірності виникнення, функціонування та роз­витку правових систем. Це дає підстави вважати порів­няльне правознавство юридичною наукою. Проте, неза­лежно від поглядів на порівняльне правознавство, воно є важливим для сучасної юридичної освіти. Отже, порівняль­не правознавство є навчальною дисципліною, що викла­дається у вищих юридичних навчальних закладах.

Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що порівняльне правознавство є досить складним утворенням, а термін «порівняльне правознавство» має три значення:

порівняльне правознавство як метод, що є науко­вим засобом вивчення правових явищ, завдяки застосу­ванню якого стає можливим виявити загальне, особливе й окреме в правових системах;

порівняльне правознавство як наука, що є сукуп­ністю наукових знань про правові системи;

порівняльне правознавство як навчальна дисциплі­на, що є предметом викладання знань про правові систе­ми у вищих навчальних закладах1.

Крім питання про статус порівняльного правознав­ства, слід зосередити увагу на проблемі термінології. По­ряд з терміном «порівняльне правознавство» у вітчизняній та іноземній юридичній літературі активно використову-


ються терміни «компаративізм», «порівняльна юриспруден­ція», «порівняльне право».

Термін «компаративізм» походить від латинського «сотрагагіуш» («порівняльний») і досить активно викори­стовується вітчизняною наукою для позначення порів­няння правової матерії. Суттєвих причин заперечувати проти його застосування немає. Правознавці, що займа­ються порівняльним правознавством, називаються ком­паративістами.

Термін «порівняльна юриспруденція» — це синонім терміна «порівняльне правознавство» (одне із значень юриспруденції — правознавство).

Щодо співвідношення між термінами «порівняльне право» і «порівняльне правознавство», то обидва вони широко застосовуються вченими для позначення того ж самого правового явища і мають право на існування. Відмінність полягає лише в тому, що перший з них набув поширення в західній юридичній науці, а другий — у со­ціалістичній та постсоціалістичній науці1.

Більш коректним є використання саме терміна «по­рівняльне правознавство», оскільки розуміння терміна «право» пов'язане з системою норм, яка регулює поведін­ку людей. Тож при використанні терміна «порівняльне право» може виникнути думка про існування окремої га­лузі права — порівняльного права — поряд з цивільним, кримінальним чи адміністративним правом. Насправді ж порівняльне правознавство є лише системою знань, а не сукупністю правил поведінки. Отже, назва «порівняльне право» може створити помилкове враження про те, що дана дисципліна є незалежною галуззю права2.


1 СаидовА. X. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности). - М.: Юристъ, 2000. - С. 19-20.


1 Марченко М. Н. Сравнительное правоведение: Общая часть. -

М.: Зерцало, 2001. - С. 72-76.

2 Лисенко О. М. Порівняльне правознавство як наука та його місце в системі юридичних наук: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київ. нац. ун-т. - К., 2001. - С. 6.





■





§ 2. Виникнення порівняльного правознавства

У юридичній науці існує два варіанти відповіді на пи­тання, з яких часів бере свій початок порівняльне право­знавство.

Прихильники першого варіанта наполягають на давньо­му походженні порівняльного правознавства. Вихідним моментом для них є використання античними і середньо­вічними філософами та законодавцями порівняння як ме­тоду дослідження. На підтвердження цього вони, як пра­вило, наводять складені з використанням порівняльних даних давньогрецькі закони Солона, розроблені в Давнь­ому Римі Закони XII таблиць. Прихильники цього підхо­ду нагадують і про те, що Арістотель, аби зробити виснов­ки про закономірності політичної організації, зібрав, по­рівняв і проаналізував конституції більш як 150 грецьких і варварських міст. У часи середньовіччя юристи часто по­рівнювали римське право і канонічне право. Велику роль у розвитку порівняльного правознавства відіграли також представники епохи Відродження та епохи Просвітництва.

Цікаво, що кожна європейська країна хоче бачити за­сновником порівняльного правознавства свого співвітчиз­ника. Так, французи ведуть порівняльне право від Шарля Монтеск'є, який у своїй праці «Про дух законів», як відо­мо, зіставляв різні правові системи. В англійській літера­турі існує думка, що засновником порівняльного право­знавства є Ф. Бекон, який широко користувався по­рівнянням, розробляючи власний індуктивний метод. На думку ж німецьких юристів, першим, хто висунув ідею про порівняння правових систем, був Г. В. Лейбниць1.

Усе це дало підставу Р. Давидові писати про те, що порівняння правових систем, які є сусідами на геогра-


фічній карті, — справа настільки ж давня, як і сама пра­вова наука1.

Прихильники другого варіанта датують час народ­ження порівняльного правознавства другою половиною XIX століття, іноді називаючи конкретно 1869 рік — час зас­нування французького Товариства порівняльного законо­давства, або навіть 1900 рік, коли проводився І Міжнарод­ний конгрес порівняльного права.

Такі великі розбіжності у визначенні часу виникнен­ня порівняльного правознавства пояснюються насампе­ред різним розумінням самого порівняльного правознав­ства. Ті, хто бачать у порівняльному правознавстві лише метод наукового пізнання, вважають, що витоки по­рівняльного правознавства йдуть з сивої давнини. Ті ж, хто визнають порівняльне правознавство наукою, не по­миляються в тому, що порівняльне правознавство в тако­му розумінні склалося значно пізніше, тобто у другій по­ловині XIX століття2.

Саме у другій половині XIX століття правовий роз­виток досяг високого рівня, остаточно сформувалися на­ціональні правові системи; на цьому грунті не міг не поси­литися інтерес до вивчення зарубіжного законодавства. Для проведення порівняльних досліджень створюються такі наукові установи, як Товариство порівняльного за­конодавства у Франції (1869), Англійське товариство по­рівняльного законодавства (1898), Міжнародна асоціація порівняльного правознавства і науки народного господар­ства (1899), видаються спеціальні журнали, регулярно скликаються міжнародні конгреси тощо. Порівняльне пра­вознавство включається до програм юридичної освіти.

Вирішальний вплив на становлення порівняльного правознавства зробила сама історична дійсність, тобто інтернаціоналізація економіки, розвиток міжнародних


1 Сабо И. Теоретические проблемы сравнительного правоведе­ния // Сравнительное правоведение: Сб. статей. - М.: Прогресс, 1978. -


1 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы совре­менности: Пер. с франц. — М.: Междунар. отношения, 1996. — С. 7.

2 СаидовА. X. Вказ. праця. - С. 22.





відносин, торговельних зв'язків, внаслідок чого юридич­на наука вийшла за межі суто національного права і націо­нального законодавства.

В історії формування та розвитку порівняльного пра­вознавства вирізняють шість основних етапів.

Перший етап характеризується окремими спробами порівняльних досліджень актів різних державних утво­рень, які проводяться, починаючи з часів античності.

Другий етап пов'язаний з використанням порівняль­но-правового методу в історії права. Історико-правову спрямованість мали також перші кафедри порівняльного правознавства, створені в 1831 році в Колежі де Франс та в 1846 році в Паризькому університеті, а також перші жур­нали з порівняльного правознавства, засновані в Німеч­чині в 1829 році та у Франції в 1834 році.

Третій етап — це використання порівняльно-пра­вового методу як інструменту законотворчості, зокре­ма кодифікації. Істотний імпульс його розвитку дали, зокрема, широкомасштабні кодифікаційні роботи, що розгорнулися в різних країнах Європи з початку XIX століття.

Четвертий етап характеризується застосуванням по­рівняльного аналізу до різних правових систем з метою поглибленого вивчення самого феномена права та тен­денцій його розвитку. З кінця XIX століття порівняльне правознавство шляхом порівняння правових систем та окремих інститутів різних народів виявляє закономірності еволюції правових систем та інститутів, напрямів їх по­дальшого розвитку та зближення.

П'ятий етап — це формування в XX столітті теорії порівняльного правознавства: визначення його цілей, функцій, загальних правил порівняльно-правового ана­лізу, методики тощо.

Нарешті, шостий етап пов'язаний з поступовим пе­ретворенням теорії порівняльного правознавства на авто­номну науку: з розширенням кола тем, що досліджують-


ся, формуванням предмета порівняльного правознавства, його понятійного апарату, визначенням місця в системі юридичних наук та інше1.


§ 3. Предмет і метод порівняльного правознавства

Обов'язкова риса будь-якої науки — наявність спе­цифічного предмета дослідження. Предмет науки, у свою чергу, визначає методи дослідження і способи їхнього за­стосування.

Порівняльне правознавство як один з наймолодших наукових напрямків вивчення права має труднощі з приво­ду визначення свого предмета.

На нашу думку, можна погодитись з тим, що предме­том порівняльного правознавства як науки в узагальнено­му його вигляді є розробка теорії порівняльно-правового методу і дослідження на його підставі загальних прин­ципів та закономірностей виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем2.

Разом з тим предмет порівняльного правознавства може бути представлений у більш розгорнутому вигляді. У цьому випадку ним, зокрема, охоплюються:

методологічні проблеми порівняння у праві (тео­рія використання порівняльно-правового методу та інших засобів і способів пізнання, що застосовуються в по­рівняльно-правових дослідженнях);

порівняльне дослідження правових систем сучас­ності, їх класифікація, закономірності розвитку;

порівняльний аналіз законодавства різних країн з метою виявлення спільних рис та особливостей, взаємо­впливу, тенденцій і закономірностей розвитку;

порівняльне вивчення досвіду різних країн у забез­печенні основних прав і свобод людини і громадянина;


1 Така періодизація запропонована О. М. Лисенко. Див.: Лисен­ко О. М. Вказ. праця. — С. 6—7.

2 Там само. - С. 14.





порівняльне дослідження правотворчої та право-застосовної діяльності, факторів, які впливають на їх ефективність;

порівняльний аналіз правосвідомості і правової куль­тури різних народів, їх взаємовпливу, тенденцій розвитку;

порівняльне дослідження юридичної термінології.

Методологія порівняльного правознавства є багато­рівневою. Порівняльне правознавство використовує прак­тично весь методологічний арсенал сучасної юридичної науки. Тому методологія компаративістики не може бути обмеженою використанням виключно порівняльно-пра­вового методу. Разом із тим останній є провідним, домі­нуючим у науці порівняльного правознавства. Отже, мож­на говорити про те, що порівняльне правознавство засно­ване на свідомому, теоретично і методично виваженому застосуванні порівняльного методу як основного науко­вого методу дослідження.

Порівняння — невід'ємна частина людського мислен­ня. Порівняльний метод активно використовується в су­спільних і природничих науках. У філософській літературі справедливо зазначається, що порівняння є одним з ос­новних логічних прийомів пізнання зовнішнього світу. Проте його, безумовно, не можна розглядати ізольовано від інших логічних прийомів пізнання (аналізу, синтезу, індукції, дедукції тощо). Окремо один від одного ці ком­поненти загальної системи пізнавальних засобів існують лише як уявна абстракція1.

Порівняння як метод є способом, за допомогою якого встановлюється схожість або розбіжність об'єктів (явищ, речей, процесів), що досліджуються. Такий ре­зультат досягається шляхом зіставлення, розрізнення об'єктів за будь-якою ознакою, властивістю. Тому по­рівняння має сенс лише тоді, коли об'єкти, що порівню­ються, мають якусь схожість (навпаки, не рекомендуєть-


ся порівнювати пуди з аршинами, а їжака із шевською щіткою)1.

Порівняння широко застосовується в правознавстві при виявленні загальних і специфічних рис таких явищ, як норми права, джерела права, правопорушення тощо. Ця процедура неминуче передує стадії формування пра­вових понять, категорій, законів. Перш ніж пізнати важ­ливе, суттєве, необхідне, те, що становить зміст поняття, закономірності, треба попередньо виявити, що ж є загаль­ним і сталим в об'єкті дослідження. Одержанню цих відо­мостей і сприяє порівняльний метод.

Порівняльний метод дозволяє констатувати спіль­ність правових систем, окремих правових галузей та ін­ститутів, норм права і виявити те, чим вони розрізняють­ся. Водночас причини повторюваності, сталості цієї спіль­ності в процесі порівняльного дослідження найчастіше залишаються нерозкритими. Отже, порівняльно-право­вий метод головним чином сприяє накопиченню емпі­ричних знань. Теоретичні ж знання здобуваються завдя­ки іншим науковим методам. Так, статистичний метод аналізує кількісний бік порівняння, далі застосовуються методи абстрагування тощо.

Для порівняльного правознавства характерним є ак­тивне використання загально філософських методів: прин­ципів, законів та категорій діалектики, системного підхо­ду тощо. Крім того, при проведенні порівняльних дослі­джень використовуються інші наукові методи. Це, зокре­ма, формально-юридичний, історичний, соціологічний методи, метод правового моделювання, математичні і кібернетичні методи.

Структуру порівняльного правознавства визначає його предмет і зміст. З урахуванням того, що предметом по­рівняння можуть бути правові системи або у процесі їх


1 СаидовА. X. Вказ. праця. - С. 40.


1 Сырых В. М. Логические основания общей теории права: В 2 т. — М.: Юрид. дом «Юстицинформ», 2000. —1.1: Элементный состав. -С. 408.





історичного розвитку, або взяті на певний історичний момент, розрізняють вертикальне та горизонтальне по­рівняльне правознавство.

Виходячи з методології, мети і завдання, можна ви­окремити загальну (загальнотеоретичну) та спеціальну га­лузеву компаративістику. Остання, у свою чергу, поді­ляється на порівняльне цивільне право, порівняльне кри­мінальне право, порівняльне конституційне право тощо.

Залежно від сфери права може йтися про порівняль­не правознавство у сфері приватного права та порівняль­не правознавство у сфері публічного права.

Крім того, у складі науки порівняльного правознавства можна вирізнити наукознавчу, методологічну і прикладну частини. Наукознавча частина охоплює проблематику по­рівняльного правознавства, яка стосується його поняття, історії, предмета, структури, завдань і функцій, а також місця в системі юридичних наук. Методологічна частина зводиться, головним чином, до вчення про методологію порівняльно-правового аналізу та до розробки методики проведення порівняльно-правових досліджень щодо окре­мих об'єктів. Прикладна частина дозволяє розкрити особ­ливості застосування методології порівняльно-правового аналізу на різних його рівнях: макрорівні і мікрорівні1.

Порівняльне правознавство як навчальна дисципліна поділяється на дві частини. У загальну частину входять такі теми: історія розвитку науки порівняльного правознавства, природа порівняльного правознавства і проблеми класи­фікації правових систем, історія розвитку основних право­вих систем сучасності, порівняльна методологія, порів­няльна правова культура, порівняння підходів правових систем до реалізації ідеї правової держави, механізм уніфі­кації та гармонізації національних правових систем тощо.

Особлива частина навчальної програми охоплює або порівняльне публічне право (наприклад, порівняльне


конституційне право), або порівняльне приватне право (наприклад, порівняльне цивільне право), або порівняль­не процесуальне право (наприклад, порівняльний цивіль­ний процес)'.


§ 4. Об'єкти порівняльного правознавства

Перш ніж звернутися до об'єктів порівняльного пра­вознавства, необхідно розглянути різницю між поняття­ми предмета та об'єкта наукового пізнання. Як відомо, кожна окрема наукова галузь відображає якусь конкретну сукупність об'єктивних закономірностей, що станов­лять предмет цієї науки. Сукупність же явищ і процесів об'єктивної дійсності, що їх вивчає наука в процесі пізнан­ня свого предмета, розглядаються як об'єкт цієї науки. Ви­ходячи з цього, об'єктом будь-якої юридичної науки є дер­жава і право, або державно-правова реальність. Предметом її є ті закономірності, які існують у цій реальності. Встанов­лення об'єкта дає досліднику можливість визначити межі своєї роботи та методологічно вірно здійснити дослідження.

Окремими об'єктами порівняльного правознавства є:

правова дійсність, або правова реальність — загаль­ний об'єкт порівняльного правознавства як юридичної науки (стан і зміни в державно-правовій сфері: процеси розвитку зарубіжних держав, їхньої правової політики тощо);

правова сім'я — специфічний об'єкт порівняльно­го правознавства. Інші юридичні науки досить рідко звер­таються до дослідження правової сім'ї, тоді як для по­рівняльного правознавства — це один з основних об'єктів. Вивчення романо-германської, англо-американської, ре­лігійно-традиційної та інших правових сімей збагачує знання про правову картину світу;


1 Лисенко О. М. Вказ. праця. — С. 15.


1 Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах и определени­ях: Общая и Особенная части. — М.: Дело, 2000. - С. 13.





правові системи окремих держав — один з найваж­ливіших об'єктів порівняльного правознавства;

правові вчення, концепції і правові погляди. Для по­рівняльного правознавства традиційним є вивчення на­самперед розбіжностей у рівнях національної правової свідомості і правової культури;

національне законодавство. Цей об'єкт порівняль­ного правознавства часто привертає увагу компаративістів, оскільки дозволяє їм дослідити загальні характеристики законодавчих систем, тенденції їхнього розвитку, основні особливості. Йдеться, зокрема, про порівнянність кри­теріїв класифікації галузей, предметів і обсягів регулюван­ня в межах галузей, про співвідношення різних галузей. Завдяки таким дослідженням установлюється реальна роль закону в системі джерел права;

галузі, підгалузі законодавства і нормативні маси­ви. Усередині однієї правової сім'ї галузева класифікація в основному збігається, хоча внутрішнє наповнення цих елементів може відрізнятися;

правові інститути — комплекси правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини. Інститути договорів, правосуб'єктності, відповідальності, виборчі системи — лише деякі приклади з цієї області;

закони та інші правові акти є одним з найбільш поширених об'єктів порівняльного правознавства. Це пояснюється, головним чином, потребами законотвор­чості. Доступність іноземних законів робить їх найбільш придатним нормативним джерелом для порівняння і ви­користання;

правові норми, які нерідко є самостійним об'єктом порівняльного правознавства;

10) юридична техніка, тобто сукупність прийомів і
правил структурування і вираження правових норм, по-
будови правових актів. У кожній правовій системі можна
знайти чимало специфічних прийомів юридичної техні-
14


ки, що відображають як особливості мови і культури, так і традиції законодавчого процесу1.

Наведений перелік об'єктів порівняльного право­знавства не є вичерпним. До об'єктів може бути віднесено будь-який елемент правової системи (правосвідомість, юридична освіта, правозастосовна практика тощо).


§ 5. Функції порівняльного правознавства

Порівняльне правознавство виконує низку традицій­них для юридичної науки функцій, які модифіковані щодо особливостей його предмета.

Пізнавальна функція. Порівняльне правознавство завжди орієнтоване на глибоке вивчення правових явищ, перш за все на здобуття і розширення наукових знань про правові системи сучасності. Ця наука вивчає всі елемен­ти правових систем світу, стабільні і тимчасові правові ситуації в іноземних державах, фактори, що впливають на прийняття та зміну іноземних правових актів, умови, що сприяють або стримують реалізацію права в країнах світу.

Евристична функція. Компаративістика спрямова­на на пізнання закономірностей виникнення, функціону­вання і розвитку різних правових систем. Власне кажучи, порівняння і використовується саме для того, щоб з'ясу­вати характер загальних, необхідних, стійких, повторюва­них зв'язків між явищами, процесами, що відбуваються в правових системах сучасності, щоб знайти порядок або встановити послідовність їхнього виникнення, зміни, за­фіксувати тенденції розвитку. Наприклад, вчені-компара-тивісти відзначають тенденцію конвергенції (взаємопро­никнення) англосаксонських та романо-германських правових традицій, передумови якої вже історично скла­лися на трьох рівнях — на рівні джерел права, систем пра­ва та характеру норм права.


1 При викладенні цього питання за основу взятий перелік об'єктів, запропонований Ю. О. Тихомировим. Див.: Тихомиров Ю. А. Курс срав­нительного правоведения. — М.: Норма, 1996. — С. 42—48.





Функція наукового передбачення. Вчені-компарати-вісти завжди налаштовані на наукове прогнозування шляхів подальшого розвитку правових систем сучасності. Так, сьогодні вчені прогнозують, що у XXI столітті у світі буде створена загальна основа правотворчості як система пріоритетів та засобів правового регулювання, що детер­мінована сучасним предметом глобалізації та проблема­ми постіндустріального суспільства.

Методологічна функція. Порівняльне правознав­ство розробляє теорію порівняльно-правового методу, яким потім активно користуються інші юридичні науки. Саме завдяки цій обставині порівняльне правознавство досить часто характеризується як методологічна наука1.

Функція допомоги практиці. Сучасна юридична практика має велику потребу в науково обґрунтованій, об'єктивній та повній інформації про розвиток і функціо­нування іноземних правових систем, про їхні взаємозв'яз­ки, тенденції правового розвитку в регіональному і світо­вому масштабах. Потреба в цій інформації задовольняється насамперед шляхом підготовки вченими-компаративіста-ми довідкових матеріалів про розвиток зарубіжного законо­давства, інформаційних оглядів зарубіжного законодавства (наприклад, за країнознавчою ознакою, за окремими галу­зями, підгалузями законодавства, правовими інститутами). Науковці повинні критично оцінювати зарубіжний право­вий досвід, надаючи юристам-практикам рекомендації щодо корисності або недоцільності його запозичення до національної правової системи.

Порівняльне правознавство допомагає державам у досягненні таких важливих завдань, як гармонізація і зближення національних законодавств, що обумовлю­ються сучасними інтеграційними процесами. Так, у 1994 році було укладено Угоду про партнерство та співробіт-


ництво між Європейськими співтовариствами і Україною. Ця Угода, зокрема, визнає, що важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною та Співто­вариством є зближення існуючого і майбутнього законо­давства України з законодавством Співтовариства. Вихо­дячи з цього, Україна взяла на себе зобов'язання про вжиття заходів для забезпечення поступового приведен­ня її законодавства у відповідність до законодавства Спів­товариства. Зокрема, згідно з Угодою приблизна адек­ватність законів матиме місце в таких галузях, як митна справа, банківська справа, корпоративне право, бухгал­терський облік і податки, інтелектуальна власність, охо­рона праці, фінансові послуги, антимонопольне законо­давство, законодавство про державні закупки, охорону здоров'я та життя людей, тварин і рослин, захист навко­лишнього середовища, захист прав споживачів. Виконан­ня Україною цих зобов'язань потребує належного науко­вого забезпечення. Важливу роль тут відіграє саме по­рівняльне правознавство.

Серед функцій порівняльного правознавства можна виокремити не тільки модифіковані традиційні функції юридичної науки, але й специфічні функції. Це, зокрема, функція подолання ізоляції національної правової систе­ми та національної обмеженості правового мислення, функція збагачення національної правової системи пра­вовим досвідом інших народів завдяки його проникнен­ню в правову культуру, функція гармонізації та уніфікації національної правової системи.


§ 6. Місце порівняльного правознавства в системі юридичних наук

Юридична наука має складну внутрішню структуру. Традиційно в ній вирізняють групу теоретико-історичних наук (теорія держави та права, історія держави та права, історія політичних та правових вчень ), групу галузевих




1 Тилле А. А. Социалистическое сравнительное правоведение. — М.: Юрид. лит., 1975. - С. 12.





(міжгалузевих) наук (наука цивільного права, криміналь­ного права, адміністративного права, екологічного права тощо), групу прикладних наук (судова медицина, кримі­налістика, кримінологія, правова статистика), науку міжнародного права (що утворює самостійну групу) та групу наук, що вивчають зарубіжні державу і право.

Порівняльне правознавство належить до останньої групи юридичних наук і є її основним системо утворюючим елементом. Таке місце компаративістики дає підста­ви говорити про автономність порівняльного правознав­ства в системі юридичних наук. ■

Порівняльне правознавство перебуває у взаємозв'яз­ку з іншими юридичними науками.

1. Порівняльне правознавство і група теоретико-істо-ричних наук.

Порівняльне правознавство і теорія держави і права. Взаємозв'язок між цими науками не викликає сумнівів. Для того щоб переконатися в цьому, досить згадати зовсім недавні часи, коли порівняльне правознавство розгляда­лося як один з напрямів у складі теорії держави та права. Між цими науками існує двосторонній зв'язок: матеріал, зібраний порівняльним правознавством, висновки, яких дійшли вчені-компаративісти, використовуються теорією держави і права для формулювання своїх закономірнос­тей. Це зрозуміло: найбільш загальні закономірності ви­никнення, розвитку та функціонування держави і права, що становлять предмет теорії, притаманні праву незалеж­но від національних кордонів. У свою чергу порівняльне правознавство використовує у своїх дослідженнях досяг­нення теорії держави і права, передусім понятійний апа­рат та методологічний арсенал.

^ Порівняльне правознавство та історія держави і пра­ва. Як відомо, історія держави і права вивчає загальні за­кономірності та специфічні особливості виникнення і функціонування держави і права в певній країні у хроно­логічній послідовності. Запозичення порівняльним пра-

18


вознавством історичних знань є безперечним: історія впливає на розвиток правової системи країни. Тому вико­ристання досягнень науки історії держави і права в ком­паративістиці є вкрай необхідним. Порівняльне право­знавство, зі свого боку, є відповідальним насамперед за постачання для науки історії держави і права порівняль­ної методології.

2. Порівняльне правознавство і галузеві юридичні науки.
Галузеві науки дуже активно використовують матеріали
порівняльного правознавства, зокрема, для поглибленого
вивчення національного права, для внесення обгрунтова-
них пропозицій щодо удосконалення чинного законодав-
ства. У свою чергу порівняльне правознавство (особливо
така його частина, як спеціальна галузева компаративі-
стика) повинне спиратися на досягнення галузевих наук.
Унаслідок взаємодії порівняльного правознавства та га-
лузевих юридичних наук утворюються порівняльні галу-
зеві навчальні дисципліни (такі як конституційне право
зарубіжних країн, порівняльне кримінальне право, по-
рівняльне цивільне право). Сьогодні існує необхідність
більш широкого впровадження цих дисциплін у навчаль-
ний процес.

3. Порівняльне правознавство і наука міжнародного
права. Порівняльне правознавство активно взаємодіє як
з міжнародним приватним, так і з міжнародним публіч-
ним правом.

^ Міжнародне приватне право, як відомо, складається з тих норм, що регулюють цивільно-правові відносини і мають міжнародний характер. Воно опосередковано має справу з правовими системами різних держав, оскільки саме в них містяться норми міжнародного приватного права. Ця обставина обумовлює схожість цієї науки з по­рівняльним правознавством. На думку К. Цвайгерта та X. Кьотца, при сьогоднішньому високому рівні розвитку міжнародних відносин застосування методів міжнародно-





то приватного права є можливим лише з врахуванням ви­сновків порівняльного правознавства1.

На відміну від порівняльного правознавства міжнарод­не приватне право, як правило, має справу з колізійними нормами (тобто дає відповідь на питання, право якої краї­ни підлягає застосуванню в конкретних обставинах), а також з нормами, які безпосередньо регулюють такі міжнародні відносини (норми так званих уніфікованих актів міжнарод­ного приватного права). Об'єктом порівняльного право­знавства є норми не тільки приватного (цивільного) права, але й публічного права. Порівняльне правознавство, по­рівнюючи норми національних правових систем, відповідає, наприклад, на питання, чим вони відрізняються, яке місце вони посідають у національній правовій системі.

Цікаво зазначити, що сьогодні існують спроби ви­дання спільних підручників з міжнародного приватного права і порівняльного правознавства2. Саме комплексне вивчення цих дисциплін дає найповніше уявлення про зарубіжне право, що є безперечним підтвердженням тіс­ного взаємозв'язку, який існує між даними науками.

При висвітленні взаємозв'язку порівняльного право­знавства з міжнародним публічним правом слід мати на увазі, що міжнародне публічне право — це система норм та принципів, які регулюють відносини між державами і міжнародними організаціями, а також у деяких випадках відносини цих суб'єктів з іншими особами. Порівняльне правознавство є «чистою наукою», тоді як міжнародне пра­во є одночасно наукою і розгалуженою правовою системою (міжнародне право становить особливу систему норм, яка існує поряд (паралельно) з національними правовими си-


стемами). Порівняльне правознавство збагачує як методи міжнародного права, які воно використовує, так і його зміст (допомагає при створенні норм міжнародного права).

4. В останнє десятиріччя активно формується ще одна, певною мірою відокремлена сфера наукових досліджень, яка претендує на статус самостійної науки, — порівняльне державознавство. Для нього головним об'єктом досліджен­ня є державний інститут. На відміну від державознавства порівняльне правознавство досліджує державний інститут виключно як елемент правової системи. Крім того, явища державного, політичного характеру цікавлять порівняльне правознавство переважно в тій частині, в якій вони урегу­льовані правом, тоді як порівняльне державознавство ви­вчає ці явища як такі, що реально склалися.

-

§ 7. Значення порівняльного правознавства

Дослідження у сфері порівняльного правознавства мають сьогодні досить велике теоретичне і прикладне зна­чення. Підвищення значення порівняльного правознав­ства в Україні безпосередньо пов'язане із здобуттям нею державної незалежності в 1991 році і обумовлюється по­требою у формуванні власної української національної правової системи, яка відповідала б сучасним тенденціям правового розвитку та міжнародним стандартам, сприя­ла б приєднанню України до світових (передусім євро­пейських) інтеграційних процесів.

Значення порівняльно-правових досліджень обу­мовлюється також тим, що вони дозволяють вийти за на­ціональні кордони своєї правової системи, глянути під особливим кутом зору на низку традиційних проблем юридичної науки та практики, розширити обрії юридич­них пошуків, здійснити обмін правовою інформацією, на­уковими ідеями, враховувати як позитивний, так і негатив­ний зарубіжний юридичний досвід у різних сферах — у нау­ковій, освітянській і практичній.


1 Цвайгерт К., Кетц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: Пер. с нем. - В 2 т. - М.: Междунар. отноше­ния, 2000. - Т. 1: Основы. - С. 15.

2 Див., напр.: КохХ., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Меж­дународное частное право и сравнительное правоведение: Пер. с нем.— М.: Междунар. отношения, 2001.— 480 с.





Для юридичної науки використання порівняльного правознавства є особливо важливим. Відомо, що істина пізнається в порівнянні. Тому без порівняння неможли­ве з'ясування сутності будь-якого юридичного феномена. Порівняльне правознавство допомагає встановити, як вирішується та сама правова проблема в різних країнах, і, таким чином, сприяє вивченню національного права. Порівняльно-правовий аналіз здатний озброїти науковця ідеями та аргументами, які не можна отримати при знанні лише національного права. У наш час без врахування да­них компаративістики загальнотеоретичні висновки не можуть претендувати на універсальний статус. У межах порівняльного правознавства аналізується й більшість проблем галузевих юридичних наук.

Порівняльному правознавству сьогодні належить ключове місце в навчальній програмі юридичної освітньої установи. Свідченням тому є Державна програма розвит­ку юридичної освіти в Україні (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 року № 344), яка називає порівняльне правознавство однією з навчаль­них дисциплін, що формують сучасне правове мислення. Така значна увага до порівняльного правознавства є неви-падковою. Сьогодні вже немає сумнівів у тім, що без ви­кладання порівняльного правознавства неможливо підго­тувати компетентних правників. Адже випускники пра­цюватимуть в національній правовій системі, що входить в інтегрований світовий правовий простір і все більше відчуває на собі вплив зарубіжного права. Крім того, по­рівняльне правознавство руйнує правову ксенофобію і, нарешті, підвищує культурний рівень студента.

У нинішніх умовах зростає також практичне значен­ня порівняльного правознавства. Так, воно суттєво допо­магає в законотворчій діяльності. Законодавець активно використовує порівняльно-правові матеріали при форму­ванні законодавчої політики, при створенні окремих за­конодавчих актів, при удосконаленні законодавчої тех-

22


§8. Види досліджень у порівняльному правознавстві

ніки. Враховуючи зарубіжний досвід, законодавець, з од­ного боку, виявляє та запозичує все те