Реферат: Міністерство освіти І науки україни серія «На допомогу вчителю»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


Серія «На допомогу вчителю»


ЗБІРНИК

НОРМАТИВНО – ПРАВОВИХ АКТІВ

ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ КУРСІВ

МОРАЛЬНО – ДУХОВНОГО СПРЯМУВАННЯ

У НАВЧАЛЬНО – ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС


Серія «На допомогу вчителю суспільствознавства»

започаткована у 2005р. з метою сприяння поліпшенню викладання суспільних дисциплін та висвітлення творчих надбань учителів області.


Редактор серії – О.В. Третьякова, методист історії та суспільних дисциплін Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти


^ ЗБІРНИК НОРМАТИВНО – ПРАВОВИХ АКТІВ ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ КУРСІВ МОРАЛЬНО – ДУХОВНОГО СПРЯМУВАННЯ У НАВЧАЛЬНО – ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС

Укладачі: Луценко С.М., Ніколаєнко С.П., Третьякова О.В.- Суми: ОІППО, 2007- 57 с. Посібник для вчителів, викладачів етики та курсів духовно – морального спрямування.


Рецензент:

^ Медведєв І.А. – кандидат державного управління , проректор Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.


Рекомендовано до друку вченою радою Сумського ОППО

протокол № 7 від 26 червня 2007р.


Матеріали, що публікуються, призначені для вчителів суспільних дисциплін, заступників директорів з виховної роботи, педагогів-організаторів, класних керівників, усіх, хто цікавиться та опікується проблемами морально – духовного спрямування. У збірнику наведені витяги з міжнародно-правових актів і законодавчих актів України, нормативних документів Міністерства освіти і науки України і, які стосуються запровадження предметів духовно-морального спрямування в систему освіти України.

Збірник укладено за матеріалами роботи обласної творчої групи з етики та морально – духовних курсів за підтримки Всеукраїнського православного педагогічного товариства.

Мета посібника – ознайомити педагогів з нормативною базою щодо запровадження курсів духовно - морального спрямування в систему освіти України.


Комп’ютерний набір та верстка Н.Є.Іваненко

ПЕРЕДМОВА


Право на отримання освіти, в тому числі і в духовно-моральній сфері, є невід'ємним правом кожної людини. Право на освіту, свободу совісті кожної людини гарантовані Загальною декларацією прав людини (1948 р.), Міжнародними пактами про права людини (1966 р.), Конституцією України (1996р.) та іншими нормативно - правовими актами.

Міжнародні, європейські та українські правові документи дають підстави для здійснення заходів щодо реалізації права громадян України виховувати своїх дітей в межах культурно-історичної та релігійної традиції за їхнім вільним вибором. Закон не обмежує цього права для жодного громадянина. Дії, які не суперечать чинному законодавству України та міжнародним правовим нормам, можуть вважатися дозволеними і можуть розраховувати на підтримку і сприяння з боку держави. В Україні об'єктивно існують всі підстави для введення в навчальний процес загальноосвітніх навчальних закладів предметів морально-духовного спрямування.

На виконання доручення президента України від 8 липня 2005р. № 1 -1/657 щодо подолання морально – духовної кризи суспільства, поліпшення морального виховання Міністерство освіти і науки України почало розробку нових факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства.

Згідно законодавства України освіта в Україні є світською, вона забезпечує свободу совісті, гарантує вільне світоглядне самовизначення особистості, у тому числі можливість ознайомлення учнів з основами релігійних знань.

Головним завданням предметів духовно – морального спрямування є: ознайомлення учнів із загальнолюдськими цінностями та формування особистості учня на основі науково – філософської та християнської (мусульманської, іудейської тощо) духовності, моральної і культурної традиції; виховання свідомої, вільної та відповідальної особистості, здатної жити і творити в сучасному демократичному суспільстві; творення належних умов для глибшого самопізнання, розкриття та реалізації своїх творчих здібностей і таланту в позитивному річищі.

Організація вивчення предметів духовно – морального спрямування здійснюється з урахуванням побажань батьків, учнів, педагогів, накопиченого досвіду викладання відповідних курсів, наявності належної кадрової і методичної бази, місцевих умов.

Концептуальними засадами вивчення предметів духовно – морального спрямування у загальноосвітніх навчальних закладах передбачено вивчення курсів «Основи християнської етики», «Основи релігійної етики». В рамках вивчення цих предметів вибір одного з них здійснюється на підставі письмових заяв батьків або осіб, що їх замінюють, з урахуванням думки учнів.

У старшій школі знання про взаємозв’язки людей і суспільства, про моральний зміст культури та релігій, релігійні моральні цінності, історію та основні засади світових релігій поглиблюються у вивченні курсів «Людина і суспільство», «Людина і світ», «Особа і суспільство», а також профільних предметів: релігієзнавства, філософії тощо. Отже, підхід до вивчення предметів духовно – морального спрямування, запропонований у концептуальних засадах, сприятиме загальному зростанню ролі моралі в житті суспільства та подоланню міжконфесійних протиріч.

Предмети морально – етичного спрямування не є навчанням релігії. Для вивчення основ християнського (мусульманського, іудейського тощо) віровчення існують недільні школи, духовні навчальні заклади. Принципова відмінність вивчення основ релігійної етики як навчальної дисципліни від релігійного виховання полягає в тому, що уроки релігійної етики передбачають отримання суми знань про релігії, їх різновиди та особливості, в той час як релігійне виховання передбачає здійснення обрядових правил. В цьому полягає головне розмежування між навчальним предметом релігійної етики і релігією як сферою самовизначення особистості в межах свободи совісті, гарантованої Конституцією України.

^ ЧАСТИНА І. МІЖНАРОДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ


Загальна декларація прав людини (витяги)

Прийнято Генеральною Асамблеєю ООН, 1948р.

Стаття 2

Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.

Стаття 7

Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Стаття 26

1.Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

2.Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.

3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.

Стаття 29

1.Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й
можливий вільний і повний розвиток її особи.

2.При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

3.Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.


КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ДИТИНИ (витяги)

Конвенцію ратифікована Постановою ВР України N 789-ХІІ від 27.02.91

^ Дата підписання Україною: 21 лютого 1990 р.

Набуття чинності для України: 27 вересня 1991 р.

Преамбула

Держави-учасниці цієї Конвенції, вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті Організації Об'єднаних Націй, визнання властивої гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості і миру на землі..

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі,

знаючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та в Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини,

нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу,

впевнені в тому, що сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства,

витаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності,

беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей,

беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження",

посилаючись на положення Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях, Мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила") та Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів,

визнаючи, що в усіх країнах світу є діти, які живуть у виключно тяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги,

враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей кожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини,

визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються, погодились про нижченаведене:

Стаття 1

Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 2

1. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

Стаття З

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 4

Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.

Стаття 5

Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити цс згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Стаття 6.

1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.

2. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Стаття 7

Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Стаття 8

Держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї індивідуальності, Держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.

Стаття 12

Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Стаття 13

Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини.

Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:

а) для поваги прав і репутації інших осіб; або

б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, або здоров'я, або моралі населення.

Стаття 14

Держави-учасниці поважають право дитини на свободу думки, совісті та релігії.

Держави-учасниці поважають права та обов'язки батьків і у відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною в здійсненні її права методом, що відповідає здібностям дитини, які розвиваються.

Свобода дотримуватися своєї релігії або віри може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралі та здоров'я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.

Стаття 17

Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини. З цією метою Держави-учасниці:

а) сприяють засобам масової інформації у поширенні інформації і матеріалів, корисних для дитини в соціальному і культурному відношеннях та в дусі статті 29;

б) сприяють міжнародному співробітництву в галузі підготовки, обміну та поширення такої інформації і матеріалів, що надходять із різних культурних, національних і міжнародних джерел;

в) прияють виданню і розповсюдженню дитячої літератури;

г) сприяють засобам масової інформації у приділенні особливої уваги мовним потребам дитини, яка належить до якої-небудь групи меншостей або до корінного населення;

д) сприяють розробці належних принципів захисту дитини від інформації і матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення статей 13 і 18.

Стаття 18

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини с предметом їх основного піклування.

З метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов'язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ.

3. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дітьми.

Стаття 28

1. Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою нового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов'язкову початкову освіту;

б) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги;

в) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів;

г) забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей;

д) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, щоб шкільна дисципліна була забезпечена методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини та відповідно до цієї Конвенції.

3. Держави-учасниці заохочують і розвивають міжнародне співробітництво з питань, що стосуються освіти, зокрема, з метою сприяння ліквідації невігластва і неписьменності в усьому світі та полегшення доступу до науково-технічних знань і сучасних методів навчання. В цьому зв'язку особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 29

1. Держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на:

а) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі;

б) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй;

в) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної;

г) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення;

д) виховання поваги до навколишньої природи.

2. Жодна частина цієї статті або статті 28 не тлумачиться як така, що обмежує свободу окремих осіб і органів створювати учбові заклади та керувати ними за умови постійного додержання принципів, викладених у пункті 1 цієї статті, та виконання вимоги того, щоб освіта, яку одержують в таких учбових закладах, відповідала мінімальним нормам, що можуть бути встановлені державою.

Стаття 30

У таких державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншості чи особи з числа корінного населення, дитині, яка належить до таких меншостей чи корінного населення, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами її групи користуватися своєю культурою, сповідати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.


^ РЕКОМЕНДАЦІЯ 1202 (1993) ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ АСАМБЛЕЇ РАДИ ЄВРОПИ ЩОДО РЕЛІГІЙНОЇ ТЕРПИМОСТІ В ДЕМОКРАТИЧНОМУ

СУСПІЛЬСТВІ

Асамблея вже ухвалила кілька текстів щодо відповідних питань, і нагадує, зокрема, про рекомендацію 963 (1983) щодо культурних та освітніх засобів до зменшення насильства, резолюцію 885 (1987) щодо внеску євреїв до європейської культури, рекомендацію 1086 (1991) щодо внеску ісламської цивілізації до європейської культури і рекомендацію 1178 (1992) щодо сект і нових релігійних рухів.

Треба звернути увагу також на слухання з релігійної терпимості, скликані Комітетом з культури та освіти в Єрусалимі 17-18 березня 1992 року, а також на колоквіум з приводу 500-ї річниці появи в Туреччині єврейських втікачів, скликаний в Стамбулі 17 вересня 1992 року.

Релігія забезпечує піднесення ставлення особи до себе і свого Бога, а також відносин з зовнішнім світом і суспільством, в якому ця особа мешкає.

Міграційні потоки в Європі і рухливість її мешканців вже привели до зіткнень різноманітних світогляді в, релігійних вірувань, а також концепцій людського буття.

Подібні зіткнення різноманітних релігійних вірувань здатні також сприяти кращому взаєморозумінню і піднесенню, проте можуть призвести до посилення сепаратистських тенденцій, живити фундаменталізм.

Західна Європа створила модель світської демократії, всередині якої теоретично терпимі різноманітні релігійні вірування. Проте історія засвідчила можливість подібної терпимості і за клерикального уряду [наприклад, арабські емірати в Іспанії або Оттоманська імперія).

Занепокоюють факти відродження в багатьох країнах ксенофобії, расизму і релігійної нетерпимості.

Релігія часто посилює або використовується заради посилення міжнародних суспільних та міжетнічних конфліктів,

В сучасній Європі відчувається криза цінностей (а радше їх браку). Суто ринкове суспільство виявилося неспроможним забезпечити добробут і соціальну відповідальність особистості так само, як і комунізм. Проте звернення до релігії як альтернативного вибору має бути сумісне з принципами демократії і прав людини.

З огляду на сучасні і майбутні соціальні тенденції і чим дужчі тертя в багатокультурних спільнотах, розвиткові релігійної терпимості досі приділялося замало уваги.

Кожна з трьох головних монотеїстичних релігій містить засади, з яких можна виснувати терпимість і обопільну повагу до інаковірних або атеїстів. Кожну людську істоту вважають за витвір єдиного Бога, і як така вона має однакові гідність і права без огляд}' на її переконання.

Питання міжконфесійної терпимості треба опрацьовувати далі. Треба спонукати три головні монотеїстичні релігії до яснішого наголосу саме на тих засадах моральних цінностях, які істотно подібні та обопільно терпимі.

Європейська історія свідчить, що співіснування іудейської, християнської та ісламської культур дало вагомий внесок до розвитку всіх народів, коли спиралося на обопільну повагу і терпимість.

Загальна вагомість релігійних свобод, що відбито в статті 18 Загальної декларації про права людини і гарантоване в статті 9 Європейської конвенції про права людини, має бути знову стверджена. Ця свобода вкорінена в людській гідності, а її втілення потребує висвітлення вільного, демократичного суспільства.

Світська держава не повинна накидати своїм громадянам жодних релігійних зобов'язань. Вона повинна також сприяти шануванню всіх визнаних релігійних спільнот та пом'якшувати їхні відносини із суспільством у цілому.

Асамблея рекомендує Комітетові міністрів закликати уряди всіх держав-учасниць, Європейську Спільноту, а також відповідні органи влади та організації до таких заходів:

^ Правові гарантії та їх додержання:

1. гарантувати релігійну свободу, свободу сумління і свободу культу з окремим посиланням на права, що зазначені в рекомендації Асамблеї 1086 (1988), § 10;

2. бути гнучкими щодо узгоджень різноманітної релігійної практики (наприклад, одягу, їжі і релігійних свят);

^ Освіта та культурний обмін:

3. забезпечувати вивчення релігійних та етичних систем як шкільної дисципліни, домагатися окремого і ретельного опису релігій в шкільних підручниках (зокрема з історії) та усному викладанні з метою досягти кращого і повнішого розуміння різноманітних релігій;

4. наголошувати на тому, що знання власної релігії чи етичних принципів є передумовою щирої терпимості, яка може стати певним запобіжником байдужості та упередженості;

5. створити "постійну конференцію щодо підручника з історії релігії" у складі представницької групи теологів, істориків і філософів з метою укладання основних текстів, документів і коментарів до шкільних навчальних програм;

6. уможливити переказ молоді ідей і вчинків осіб різних релігійних вірувань, які становлять приклади релігійної терпимості на практиці;

7. сприяти зустрічам та співбесідам старшокласників, студентів та іншої молоді з обізнаними на різних релігійних віруваннях особами в рамках сучасних програм культурного обміну;

8. сприяти міжконфесійному діалогові та діяльності організацій, що покликані покращити міжконфесійне взаєморозуміння, а отже, зміцнювати спокій і повагу до прав людини;

9. забезпечити подібні засоби також релігійним школам усіх визнаних конфесій;

10. забезпечити переклад і доступність у громадських книгозбірнях основних релігійних текстів і відповідної літератури;

11. організовувати культурні програми з релігійних питань згідно з програмами культурного розвитку;

12. сприяти розвиткові мережі дослідницьких інститутів у Європі що збиратимуть, аналізуватимуть та оцінюватимуть літературу з питань релігійної терпимості; надаватимуть інформаційні послуги щодо добору такої літератури; організовуватимуть гуртки і наукові конференції з питань релігійної терпимості; стануть за компетентне і надійне джерело громадської інформації.

13. Заохочувати академічну діяльність (семінари, університетські курси, докторські дисертації тощо) в університетах Європи з питань релігійної терпимості.


^ РЕКОМЕНДАЦІЯ 1396 (1999) ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ АСАМБЛЕЇ РАДИ

ЄВРОПИ

"РЕЛІГІЯ ТА ДЕМОКРАТІЯ"

Рада Європи, яка за своїм статусом є гуманітарною організацією, не лише охороняє права людини, а також має забезпечувати свободу думки, совісті та віросповідання. Сповідування будь-якої релігії не повинно суперечити цій статті.

Асамблею цікавить розмаїття культур та релігій в Європі. їхнє співіснування та взаємодія значно збагатили європейську спадщину. Особливо Асамблея посилається на резолюцію 885 (1987) про внесок єврейської культури до європейської спадщини, резолюцію 916 (1989) про культові споруди, що використовуються не за своїм призначенням, рекомендацію 1162 (1991) та наказ 465 про внесок ісламської цивілізації до європейської культури та рекомендацію 1291 (1996) про іудейську культуру.

Асамблея також усвідомлює, що навіть за умов демократії існує певне напруження між релігією та владою. У багатьох проблемах, з якими стикається сучасне суспільство, простежується релігійне підґрунтя, а саме нетерпимість, яка притаманна рухам фундаменталістів, дії терористів, расизм, ксенофобія та етнічні конфлікти. Також треба звернути увагу на таке питання, як нерівність між чоловіком та жінкою у деяких релігійних сповіданнях. Асамблея також звернулась до деяких з цих питань у рекомендації 1202 (1993) з питань релігійної толерантності в демократичному суспільстві та рекомендації 1222 (1993) по боротьбі проти расизму, ксенофобії та нетолерантності. Екстремізм не є релігією, а являє собою її спотворену форму.

Жодна релігія не проповідує насилля. Екстремізм придуманий людиною для перетворення релігії з переконання на інструмент влади.

Політики не повинні втручатися у справи релігійні. Щодо релігії, то вона не повинна намагатися зайняти місце демократії або захопити політичну владу, представники усіх релігійних конфесій повинні дотримуватися всіх пунктів, які зазначені в декларації прав людини.

Демократія та релігія не повинні протистояти одне одному, але навпаки. Демократія довела, що вона є найкращим шляхом до свободи мислення. Зі свого боку релігія, через мораль та етику, свої головні цінності, її критичний підхід та культури може бути цінним партнером демократичного суспільства.

Демократична держава, що базується на релігійних або світських засадах, має дозволити сповідування всіх релігій, які дозволяються в Європейській конвенції з прав людини, щоб вони мали змогу розвиватися в однакових умовах і знайти своє місце в суспільстві.

Проблеми в суспільстві виникають, коли представники влади намагаються використати релігію для власних цілей або навпаки.

Багато конфліктів виникає через непорозуміння між представниками різних релігійних конфесій, існуючі стереотипи та неприйняття одне одного

За умов демократії політики зобов'язані упереджувати сприйняття дій окремих фанатичних релігійних угрупувань з ототожненням усієї релігійної конфесії.

Релігійний екстремізм, який підштовхує до упередження, насильства або нетолерантності, є ознакою хворого суспільства і являє собою загрозу для демократичного суспільства. Якщо влада опікується проблемами суспільства, з ним треба боротися законними засобами, оскільки він порушує громадський порядок і є хворобою суспільства.

Кращим засобом для подолання застарілих стереотипів є освіта. Треба негайно переглянути шкільні та університетські програми для того, щоб ширше ознайомити учнів та студентів з різними релігійними конфесіями. Релігія є суттєвою часткою історії, культури та філософії людства тому не треба використовувати ці уроки для пропаганди.

Релігійні діячі можуть зробити значний внесок у боротьбу з упередженням за допомогою суспільного діалогу та їхнього впливу на віруючих.

Боротьба проти упереджень також потребує розвитку екуменізму та діалогу між релігіями.

Асамблея відповідно радить Комітету Міністрів просити уряди держав-членів:

• гарантувати свободу совісті та релігійного виявлення згідно з вимогами, визначеними Європейською конвенцією Прав людини для всіх громадян, зокрема:

захист релігійного плюралізму забезпеченням рівних умов розвитку;

сприяти, в межах визначених Статтею 9 Європейської конвенції прав людини, дотриманню звичаїв і традицій, як, наприклад, щодо шлюбу, стилю вбрання, релігійних свят та військової служби;

відкидати будь-яку спробу розпалення конфлікту в межах однієї релігії і між релігіями, що призводять до протистояння;

забезпечувати свободу і рівні права на освіту всім громадянам не зважаючи на їхню релігію, звичаї і традиції;

забезпечувати чесний і рівний доступ до засобів масової інформації для всіх релігій;

• поширювати знання про релігії, зокрема:

підвищувати рівень знань про релігії як норму цінностей, в напрямку якого молодь повинна розвиватись якісно, через етичне виховання і демократичні стосунки:

розвивати навчання в школах у порівнянні історій різних релігій, акцентуючи увагу на їхньому походженні, схожості в окремих цінностях і різноманітті звичаїв, традицій, свят і т.д.;

заохочувати вивчення історії і філософії релігій і проведення досліджень з цих предметів в університеті паралельно з теологічним навчанням;

співпрацювати з релігійними освітніми закладами з метою введення чи підсилення в їх програмах тих аспектів, які стосуються прав людини, історії, філософії і науки;

уникати — у випадку з дітьми, будь-яких конфліктів між державно-спрямованим навчанням про релігію та релігійною вірою батьків, для того, щоб поважати вільний вибір батьків в цій дуже делікатній справі;

• забезпечувати кращі стосунки в межах однієї релігії та між релігіями зокрема:

тримати зв'язок через постійний діалог з релігійними та державними керманичами з головних проблем, які стоять перед суспільством, який би давав можливість брати до уваги культурні та релігійні погляди людей у прийнятті політичних рішень та залучати релігійні общини та організації.

дотримуватися демократичних цінностей та просувати інноваційні ідеї;

сприяти діалогу між релігіями через надання можливостей

для спілкування, обговорення і зустрічей між представниками різних релігій;

забезпечувати постійний діалог як з теологами, філософами та істориками, так і з представниками різних галузей знань;

розширювати і зміцнювати партнерство з релігійними общинами та організаціями, особливо з тими,