Реферат: Розділ Методологічні засади формування та реалізації державної інформаційної політики

ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Розділ 1. Методологічні засади формування та реалізації державної інформаційної політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1.1.Інформація та управління у соціальних, технічних та біологічних системах як об’єкт дослідження. . . . . . . . . . . . . . . . . .

1.2.Підходи до поняття інформаційної сфери . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1.3.Інформатизація як чинник ефективності державного управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1.4.Роль державної інформаційної політики у формуванні інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1.5.Категоріальний апарат проблеми державного управління національною інформаційною сферою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Розділ 2. Організаційно-правові засади державного управління національною інформаційною сферою України . . . . . . . . . . . . . . . .

2.1.Єдиний інформаційний простір як об’єкт державного управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2.2.Система органів держави як суб’єкт державного управління національною інформаційною сферою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2.3.Роль базового інформаційного механізму в системі державного управління національною інформаційною сферою. . . .

2.4.Інформаційні відносини та їх правове регулювання. . . . . . . . . .

2.5.Законодавство України у сфері суспільних інформаційних відносин: сучасний стан та концепція реформування . . . . . . . . . . . .

2.6.Місце засобів масової інформації у єдиному інформаційному просторі та їх правове регулювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2.7.Перспективні напрямки правового регулювання у сфері суспільних інформаційних відносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Розділ 3. Організаційно-правові засади управління органів внутрішніх справ України відомчим сектором інформаційної сфери держави. . . . . . .

3.1.Місце ОВС України у реалізації державної інформаційної політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3.2.Основне призначення та принципи генерування відомчого сектора інформаційної сфери держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3.3.Інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура ОВС України як складові об’єкта відомчого управління. . . . . . . . . . . . . .

Розділ 4. Особливості управління органів внутрішніх справ України інформаційною сферою суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4.1.Вплив концепції правової інформатизації ОВС України на формування інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4.2.Організаційно-правові механізми забезпечення ОВС України конституційного права громадян на інформацію . . . . . . . . . . . . . . .

4.3.Роль «безпеки» нормотворення ОВС України у гарантуванні інформаційній безпеки інформаційної сфери суспільства . . . . . . . .

Розділ 5. Інформаційно-правові заходи удосконалювання процесу управління в органах внутрішніх справ України . . . . . . . . . . . . . . . . ………..

5.1.Інформаційне забезпечення підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень в ОВС України. . . . . . . . . . . . . . . .

5.2.Інформаційне забезпечення оперативно-розшукової діяльності ОВС України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

5.3.Кадрове та інформаційне забезпечення як чинники удосконалювання процесу управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Додаток . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .



4


16


16

44


60


71


90


118


118


130


145

153


163


185


200


219


219


229


258


279


279


301


314


339


339


351


380

397

409

445

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ ВСТУП

Актуальність теми. Проблеми утвердження пріоритету людини в економічній, політичній і духовній сферах в сучасний період розвитку українського суспільства значною мірою пов’язані з узгодженням державного управління та правовим регулюванням суспільних відносин в інформаційній сфері. Конституція проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Саме така держава повинна ставити науку, техніку та інформацію на службу всьому суспільству і кожній окремій людині, спрямовувати їх використання на гармонічний, всебічний розвиток особистості. Еволюція суспільства та держави потребує цілеспрямованої інформаційної політики, що має стати одним із першочергових завдань державної політики і істотно відбитися на реалізації реформ в Україні. Це завдання потребує як координації дій всіх суб’єктів інформаційних відносин, так і міжгалузевих наукових досліджень, зокрема в теорії управління, адміністративного права і процесу та інших галузей права.

Перехід будь-якої країни до інформаційного суспільства вимагає переосмислення, а у окремих випадках і розробки нових механізмів регулювання відносин, що виникають між громадянами, їх об’єднаннями та державою. Всі суб’єкти інформаційних відносин повинні усвідомлювати і виконувати свою роль у цьому процесі, але саме держава призначена активно впливати на якісну сторону трансформаційних процесів, залучати до співпраці політиків, науковців, практиків, громадськість. Логіка розвитку суспільства і держави потребує не тільки удосконалення державного управління за допомогою його інформатизації, але і нової стратегії державного управління в період становлення та розвитку інформаційного суспільства. Науково обґрунтований підхід до вирішення цієї проблеми має сприяти «прориву» України в галузі інформатизації. Враховуючи прагнення України до вступу в Європейський Союз (ЄС), вкрай своєчасним є формування нового системного погляду на проблему державного управління інформаційною сферою відповідно до стандартів, принципів і норм, що вироблені європейською спільнотою, з урахуванням особливостей розбудови української держави. На шляху входження України до інформаційного суспільства і вирішення довгострокового завдання побудови центру багатополярного світу в Європі вкрай необхідні узгоджені заходи в діяльності держав. Систематизація інформаційних зв’язків у суспільних системах вимагає багатоаспектного дослідження, в якому, поряд з іншими, першочергового значення набувають організаційно-правові аспекти.

Методологічні аспекти державної інформаційної політики України потребують коригування державного управління інформаційною сферою, передусім, процесу реалізації цієї політики в її пріоритетних і стратегічних напрямках, до яких можна віднести інформатизацію правоохоронної діяльності. Актуальність цього завдання пов’язана з реформуванням системи органів внутрішніх справ України. Реалізація державної інформаційної політики в діяльності ОВС України дозволить якісно виконати функцію забезпечення правопорядку і законності, захисту прав і свобод громадян на рівні світових стандартів.

Питання інформації та державного управління, взаємозв’язків держави та інформаційної сфери певною мірою розглядалися філософами, теоретиками права, державознавцями, адміністративістами, економістами, соціологами, кібернетиками. Особливо слід підкреслити внесок у розробку даної проблеми таких провідних вчених як Авер’янов В.Б., Акофф Р.Л., Атамчук Г.В., Афанасьєв В.Г., Бандурка О.М., Бачило І.Л., Белл Д., Берг А.І., Битяк Ю.П., Вертузаєв М.С., Галантер Є., Глушков В.М., Джонстон П., Емері Ф.Є., Зуй В.В., Калюжний Р.А.,Кастеллс М., Козлов Ю.М., Коренєв А.П., Малков В.Д., Машликін В.Г., Міллер Дж. Мінаєв В.А. Михалевич В.С., Омаров А.М., Опришко В.Ф., Петров Г.І., Полєвой Н.С., Попов Г.Х., Прибрам К., Сассерінд Р., Семенюк Е.П., Сергієнко І.В., Узнадзе Д.Н., Урсул А.Д., Швець М.Я., Щьокін Г.В., Цвєтков В.В., Юзьков Л.П. та інших.

Віддаючи належне досягненням вказаних вчених в галузі теорії управління, адміністративного права, інформатики і використовуючи їх у своєму дослідженні, автор не тільки певним чином розвиває ці положення, але й, враховуючи становлення в Україні інформаційного суспільства, здійснює постановку нових завдань та обґрунтовує шляхи їх оперативного і якісного вирішення. Автор вважав за доцільне акцентувати увагу на особливу роль і місце держави під час становлення та розвитку інформаційного суспільства. Актуальним є постановка завдання щодо переходу від політики, яка спрямована на розвиток окремих галузей інформаційної індустрії, до нової державної інформаційної політики – соціально-технологічної. Аналізуючи державну інформаційну політику як двоєдиний процес (формування та реалізація), автор вважае за доцільне розглянути формування цієї політики як вироблення стратегічного курсу держави в інформаційній сфері, а її реалізацію – як державне управління інформаційною сферою. Визнаючи державне управління одним із важливих чинників інтеграції різноманітних сфер суспільного життя, забезпечення цілісності, стабільності та поступового розвитку суспільства, автор виходить із необхідності дослідити проблеми щодо моделі державного управління, адекватної сучасному стану суспільства, ефективності державного управління та наукового супроводження державного управління. Оскільки еволюція суспільства та держави підпорядковується певним інформаційним закономірностям, тому управління інформацією – це, образно кажучи, управління майбутнім. Проте, на сьогодні у науковому середовищі не сформульовані нові пріоритети державної інформаційної політики, немає єдності у визначенні понять державного управління інформаційною сферою, відсутні спеціальні розробки його структури, принципів, завдань, функцій, недостатньо досліджено нормативно-правове регулювання у сфері суспільних інформаційних відносин, не розроблена повною мірою законодавча база інформатизації, не вирішені питання щодо наукового забезпечення систематизації інформаційного законодавства України, фрагментарно проаналізовано прямий та зворотний зв’язок централізації та децентралізації державного управління інформаційною сферою.

Назріла потреба у багатоаспектному дослідженні проблеми формування і реалізації державної інформаційної політики та якісному забезпеченні державного управління інформаційною сферою в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства. Конче необхідним є створення концептуальних засад для подальшого удосконалення формування та реалізації державної інформаційної політики. Розкриттю цієї проблеми у організаційно-правовому аспекті присвячено дисертаційне дослідження, що і визначає його актуальність. Досягненню цього результату буде сприяти саме комплексне вирішення наріжних питань формування державної інформаційної політики, державного управління інформаційною сферою та його реалізація, зокрема органами внутрішніх справ України як суб’єктом державного управління в сфері правоохоронної діяльності.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на виконання основних положень Національної програми інформатизації (Закон України від 4 лютого 1998 р. «Про Національну програму інформатизації»), а також Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття (затверджено Рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999 р. №8 км/1). Дослідження виконано відповідно до п. 5.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. (затверджено Рішенням колегії МВС України від 28 лютого 1995 р. №4 км/2), п.1.1 Програми інформатизації органів внутрішніх справ України на 2000-2005 рр.(затверджено Рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999 р. №8 км/1).

^ Мета і задачі дослідження. Мета дослідження розкривається через так зване «дерево цілей», де загальна мета конкретизується і поглиблюється конкретною. Загальна мета виявляється у спробі закласти теоретико- методологічні засади формування державної інформаційної політики, державного управління інформаційною сферою, стратегії реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Конкретна мета полягає у застосуванні теоретико-методологічних засад державного управління інформаційною сферою у діяльності ОВС України та визначенні особливостей організаційно-правових засад реалізації державної інформаційної політики у правотворчій та правозастосовній практиці ОВС України як суб’єкта державного управління інформаційною сферою.

Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких задач:

проаналізувати інформацію та управління в технічних, біологічних та соціальних системах як об’єкт дослідження;

визначити чинники впливу на становлення і розвиток інформаційної сфери України та на ефективність державного управління;

запропонувати концепцію державної інформаційної політики;

визначити категоріальний апарат проблеми державного управління інформаційною сферою;

запропонувати шляхи реорганізації органів державного управління інформаційною сферою;

орієнтуючись на довгострокову стратегічну ціль державної інформаційної політики, дослідити чинну нормативно-правову базу інформатизації, запропонувати стратегію реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин;

акцентувати увагу на загальних засадах державної медіа-політики (ЗМІ) та визначити перспективи її розвитку в умовах інформаційного суспільства;

відповідно до завдань і основних напрямків діяльності ОВС України визначити систему головних принципів формування інформаційного середовища ОВС України;

запропонувати організаційно-правові засади діяльності ОВС України щодо розвитку відомчих інформаційних ресурсів та удосконалення інформаційно-комунікаційної інфраструктури;

проаналізувати правові механізми регулювання інформаційного середовища ОВС України, напрямки їх вдосконалення задля зміцнення партнерських стосунків між громадянами та ОВС України, підвищення інформаційно-правової культури правоохоронців;

розробити організаційно-правові засади щодо якісної нормотворчої та правозастосовної практики органів державної влади в цілому, в тому числі і ОВС України;

розробити комплексні організаційно-правові заходи щодо інформаційної підтримки підготовки та прийняття управлінських рішень, оперативно-розшукової діяльності, кадрового забезпечення інформаційної діяльності ОВС України та реалізації кадрової функції.

^ Об’єктом дослідження є інформація та управління, що перебувають у іманентному взаємозв’язку, в технічних, біологічних та соціальних системах.

Предметом дослідження є інформаційні й державно-правові закономірності в цілому та їх особливості в правоохоронній системі (ОВС України), а саме: організаційно-правові засади формування державної інформаційної політики та державного управління інформаційною сферою, правотворча та правозастосовна практика ОВС України в інформаційно-управлінській сфері.

^ Методологічною основою дисертації є теоретико – методологічний арсенал, що зумовлений метою та особливостями досліджуваного явища – державної інформаційної політики та її реалізації в діяльності ОВС України. Спираючись, передусім, на вітчизняну теоретико-методологічну спадщину, автор виходить з синергетичного світорозуміння. Синтез системного, синергетичного та інформаційного підходів дав можливість запропонувати якісно нову концепцію формування та реалізації державної інформаційної політики (розділ 1). Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату (розділи1-4). За допомогою системно-структурного методу досліджено державне управління інформаційною сферою як систему (об’єкт, суб’єкт та зв’язки між ними), структурні елементи об’єкта та суб’єкта державного управління інформаційною сферою (розділи 1,2) Суб’єктно - об’єктний підхід використовувався при розгляді управління ОВС України інформаційною сферою як цілісної системи (розділ 3). Історико - правовий метод застосовано при розгляді еволюції нормативно-правової бази щодо функцій та повноважень державних органів управління інформаційною сферою від початку становлення України як незалежної держави до сьогодення (розділ 2). Завдяки порівняльно-правовому методу встановлено рівень розвинутості нормативно-правового регулювання інформаційних відносин і накреслено шляхи удосконалення законодавства України задля інтеграції її до міжнародного інформаційного простору, ефективної взаємодії з правоохоронними органами країн світу (розділ 2, 4). Статистичний метод використовувався для ілюстрації досягнень і недоліків у правовому регулюванні інформаційних відносин та визначення шляхів удосконалювання інформаційно-комунікаційної інфраструктури ОВС України (розділи 2, 5). Розв’язанню інформаційно-правових проблем сприяло використання спеціальних методів інформатики (математичного, інформаційного моделювання, розпізнавання образів тощо), за допомогою яких проаналізовані закономірності розвитку інформаційної сфери та процесу управління в ОВС України (розділ 5).

Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження поряд з працями з теорії управління широко використовувалися наукові розробки з філософії, логіки, загальної теорії права, галузевих юридичних наук, соціології, інформатики. Дана робота пов’язана з міждисциплінарними дослідженнями, інтегрує знання як соціальних, так і природничих та технічних наук.

^ Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України та інших законодавчих актів (передусім, закони України «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації»), правові акти органів виконавчої влади, зокрема МВС України, міжнародно-правові документи робочих органів Ради Європи, Європейської комісії ЄС; національна правозастосовна практика, досвід формування та реалізації інформаційної політики провідних європейських держав, узагальнення практики застосування інформаційного законодавства з питань державного управління інформаційною сферою та інформатизації правоохоронної діяльності, довідкова література, статистичні матеріали.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі запропонованої автором концепції державної інформаційної політики уперше комплексно розглядається державне управління національною інформаційною сферою (НІС) у організаційно-правовому аспекті. Розроблено категоріальний апарат проблеми державного управління НІС. Визначено і досліджено загальні риси суб’єкта державного управління НІС – відповідних державних органів всіх гілок влади у їх системі; об’єкт державного управління - інформаційна сфера (у вузькому та широкому сенсі); характер взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом. Вперше розглянуто ОВС України як суб’єкт державного управління НІС, запропоновано шляхи удосконалювання НІС.

У процесі дослідження обґрунтовуються наступні наукові положення та висновки, що одержані особисто здобувачем:

вперше державна інформаційна політика розглядається в контексті теорії управління як державно-правове явище, динамічний двоєдиний процес – формування та реалізація. Запропоновано визначити формування політики як вироблення стратегічного курсу держави в інформаційній сфері, а її реалізацію - як державне управління національною інформаційною сферою (НІС) у його широкому розумінні;

на нових засадах розроблено Концепцію державної інформаційної політики ( у вигляді проекту закону України), стрижнем якої є її соціально - технологічна спрямованість, зорієнтованість на підвищення інформаційно - правового потенціалу суспільства і держави (на відміну від політики (програм) інформатизації, в якій превалює технологічний аспект);

вперше запропоновано і обґрунтовано суб’єктно - об’єктний підхід до аналізу розуміння змісту державного управління НІС, де об’єктом визначена національна інформаційна сфера, суб’єктом – система органів державної влади, що перебувають у інтеґративному взаємозв’язку;

вперше запропоновано під час державного управління НІС перейти від суто управлінської сфери до загальної сфери діяльності відповідних органів всіх гілок державної влади. Доведено неможливість реформування державного управління НІС тільки за рахунок розвитку органів державного управління (у вузькому тлумаченні). Обґрунтовано доцільність формування зваженої інтеґративної системи органів державного управління (у широкому тлумаченні);

вперше в теорії управління введено поняття єдиного інформаційного простору як об’єкта державного управління НІС; доведено, що єдиний інформаційний простір постає важливим чинником підвищення стабільності суспільства і держави. Організаційно-правові засади удосконалювання об’єкта державного управління НІС запропоновано і розглянуто в комплексному процесі розвитку елементів об’єкта (національних інформаційних ресурсів та інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури);

вперше проаналізовано в історичному аспекті проблему співвідношення суто управлінської та інформаційної функцій державного управління НІС, що можна схематично подати таким чином: інформаційна функція – напрямок управлінської функції; інформаційна функція – самостійна, управлінська функція сприяє її організації; управлінська функція перетворюються у інформаційну у широкому розумінні;

вперше у теорії управління запропоновано розглядати інтеґративний розвиток інформаційних функцій держави і права одним із важливих чинників перетворення держави в інформаційну;

подальший розвиток отримав підхід щодо реалізації інформаційної функції державного управління НІС; вихідним поняттям послужила категорія«базовий інформаційний механізм», що була введена у науковий обіг попередніми дослідниками;

вперше запропоновано зорієнтувати систему державного управління НІС на настанову удосконалювання та впровадити для цього (у організаційно-правовому аспекті) нову технологію реформування державного управління, яка базується на комплексному удосконалюванні інформаційно - комунікаційних технологій і соціального середовища, куди ці технології «вбудовуються»;

вперше обґрунтовано сутність інформаційних відносин (виробництво – розповсюдження – споживання) та її значення для наукового забезпечення систематизації інформаційного законодавства, що дозволить прогнозувати появу можливих проблем інформаційного простору (пропозиції включено до проекту Закону України «Концепція реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин»);

по-новому, у онтологічному та гносеологічному аспектах, проаналізовано роль ЗМІ як однієї з головних складових об’єкта державного управління НІС (консолідація суспільства, інструмент вираження громадської думки); запропоновані шляхи щодо підняття рівня організаційно-правового забезпечення державного управління засобами масової інформації;

на нових методологічних засадах визначена інформаційна стратегія управління ОВС України відомчим сектором інформаційної сфери держави (інформаційним середовищем ОВС України), що ґрунтується на існуючій Концепції розвитку інформаційного забезпечення ОВС України, знаннях про предметну галузь – систему ОВС України та узгоджується із запропонованою Концепцією державної інформаційної політики;

вперше обґрунтовано пропозицію удосконалювати управління ОВС України НІС за допомогою їх правової інформатизації, що базується на вирішенні двоєдиного завдання: інформатизація правової сфери та забезпечення нормативно-правового регулювання відносин в національній інформаційній сфері;

подальшого розвитку набув підхід щодо необхідності інформаційної підтримки суто управлінської та оперативно-розшукової діяльності ОВС України, який базується на удосконалюванні інформаційних технологій і зазначених предметних галузей;

обґрунтовано інтеграційний підхід щодо удосконалювання процесу управління в ОВС України у організаційно-правовому аспекті, який базується на якісному інформаційному та кадровому забезпеченні інформаційних служб всіх рівнів ОВС України.

Основні положення дисертації впроваджено у проект Закону України «Концепція реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин». Відповідні пропозиції направлені до Академії правових наук України. Пропозиції щодо основних положень проекту Закону України «Про Концепцію державної інформаційної політики» були направлені до Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації. Розроблено пропозиції щодо проекту Закону України «Про телекомунікації», які були направлені до Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту та зв'язку і до Державного комітету зв'язку та інформатизації України. З огляду на Указ Президента України від 14 липня 2000 р. «Про удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади» було розроблено відповідні пропозиції та направлено до Кабінету Міністрів України і до Державного комітету зв'язку та інформатизації України. Окремі положення дослідження щодо регіональної інформаційної політики, яке проводилося на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. «Про затвердження порядку формування та виконання регіональної програми і проекту інформатизації», були впроваджені у Програму інформатизації Харківської області. З метою забезпечення виконання положень Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття та Програми інформатизації органів внутрішніх справ України на 2000-2005 рр. були розроблені пропозиції щодо Концепції правової інформатизації органів внутрішніх справ України і впроваджені у діяльність МВС України. Для реалізації окремих положень, що викладені у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.», були розроблені пропозиції та направлені до Адміністрації Президента України.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки були обговорені на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі і міжнародних: «Актуальні проблеми роботи з персоналом в органах внутрішніх справ» (м. Харків,1999 р.); «Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності» (м. Дніпропетровськ, 2000 р.); «Адміністративно-правові та кримінологічні аспекти діяльності органів внутрішніх справ прикордонних районів» (м. Луганськ, 2000 р.); «Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів» (м. Харків, 2000 р.); «Запобігання торгівлі людьми: вивчення міжнародного досвіду та можливість його запровадження в Україні» (м. Харків, 2000 р.); «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2001 р.); «Інформатизація правоохоронних систем» (м. Москва, 2001 р.); «Новий Кримінальний кодекс України: проблеми впровадження» (м. Харків, 2001 р.); «Сучасні проблеми інформатизації органів внутрішніх справ України» (м. Київ, 2001 р.) й деяких інших.

Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення в індивідуальній монографії «Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти» (2000 р.), 30 наукових публікаціях дисертанта ( з них 21 - у фахових виданнях).

^ Структура роботи. Відповідно до мети, предмета дослідження дисертація складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, переліку використаної літератури (424 джерел), одного додатку. Загальний обсяг дисертації - 408 сторінок.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ


Прогрес суспільства у самій загальній формі залежить від його матеріально-енергетичної та інформаційної оснащеності. Ціль, форма, ефективність використання речовини, енергії та інформації остаточно залежить від характеру суспільства, від властивої йому системи суспільних відносин. Еволюція людської цивілізації диктує міжнародній спільноті необхідність прямування до єдиного інформаційного суспільства, що потребує якісної трансформації ролі і місця держави. Необхідним кроком в умовах глобалізації світової економіки, конкуренції у світовому масштабі постає формування та розвиток єдиного інформаційного простору. Саме ця інтеґративна ознака сприяє усталеності інформаційного суспільства та держави. Мир, стабільність, розвиток спільноти вирішальною мірою залежать від внеску кожного суб’єкта (людини, держави ) в побудову інформаційного суспільства, усвідомлення кожним своєї ролі у цьому процесі. Створюється реальна можливість для індустріально відсталих країн вирівнятися та встати до одного ряду з розвинутими країнами. Для подолання існуючих нерівностей необхідна особлива продумана політика як на наднаціональному рівні, так і національному. Привертає увагу масштабність підходів, концептуальна своєрідність та соціальна спрямованість інформаційної політики країн ЄС. Для країн, що розвиваються, в тому числі і для України, особливого значення набуває той досвід, що був отриманий розвинутими країнами ЄС. Оскільки України зробила свій вибір – інтеграцію до ЄС, то національна стратегія розбудови інформаційного суспільства не може не враховувати європейської тенденції розвитку. Це пріоритетне завдання потребує координації зусиль суспільства і держави, політиків, бізнесменів, науковців і громадян.

Дослідження у цьому напрямку проводяться вченими в різних галузях наук. Системний підхід до формування стратегії розбудови інформаційного суспільства в Україні потребує відповідних наукових розробок і в галузі теорії управління, зокрема в організаційно–правовому аспекті. Розвиток життя потребує постановки нових завдань і адекватних підходів до їх вирішення. На жаль, не завжди динаміка наукових досліджень співпадає з динамікою змін, що відбуваються в суспільстві і в державі. В зв’язку з цим достатньо об’єктивним є той факт, що в існуючих наукових дослідженнях вітчизняних вчених в рамках цієї галузі відбиваються лише деякі напрямки означеної проблеми. Це стосується і досліджень щодо визначення ролі держави в умовах становлення і розвитку інформаційного суспільства.

У дисертації запропоновано вирішити цю проблему за допомогою постановки та розв’язання завдання формування та реалізації державної інформаційної політики у організаційно-правовому аспекті. Досягненню цього результату буде сприяти комплексне вирішення завдань формування державної інформаційної політики, державного управління національною інформаційною сферою (НІС) та його реалізація, зокрема органами внутрішніх справ України як суб’єктом державного управління в сфері правоохоронної діяльності в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства в Україні. Вибір ОВС України при дослідженні державного управління НІС обумовлений наступним: в умовах інформаційного суспільства роль цивілізованої держави постає, зокрема, у якісному забезпеченні прав, свобод та безпеки особистості, а це і є одним з головних завдань правоохоронної діяльності ОВС України; соціальною орієнтацією ОВС України, що передбачає їх якісно нову роль – представника «швидкої допомоги», помічника, довіреної особи громадянина. У дисертації закладені теоретико-методологічні засади формування державної інформаційної політики, державного управління НІС, стратегії реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Ці засади були застосовані і розвинуті автором у правотворчій та правозастосовній практиці ОВС України як суб’єкта державного управління НІС. Підсумовуючи результати роботи, можна зробити наступні висновки.

Сама назва дисертації вимагала від автора подання і розширення відповідного категоріального ряду. Взаємозв’язок та взаємозбагачення цих понять сприяли розгляду аналізованої проблеми. Уведені дефініції інформаційного суспільства та інформаційної держави базуються на утвердженому в юридичній науці положенні, що держава і громадянське суспільство – це взаємопов’язані, але відносно самостійні соціальні системи, а також на запропонованому положенні, що розвинуте інформаційне суспільство є передумовою інформаційної держави. Інформаційне суспільство - це громадянське суспільство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв’язку. Інформаційна держава – це демократична, соціальна, правова держава, ефективність діяльності якої забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв’язку. Стрижнем теоретико-методологічних засад формування та реалізації державної інформаційної політики є те, що тільки у співпраці інформаційного суспільства та інформаційної держави можливе формування національної інформаційної сфери на рівні цивілізованих країн ЄС, до якого Україна інтегрується.

Вперше визначено дефініцію національної інформаційної сфери як багатогранну, багатоаспектну категорію, що враховує єдність змісту та форми, інформаційні закономірності, еволюцію розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави, зв’язок з державним управлінням. Національна інформаційна сфера – це єдиний інформаційний простір України, який формується суспільством і державою та інтегрується до єдиного європейського інформаційного простору з урахуванням національної інформаційної безпеки. Означену категорію запропоновано ввести у проект Закону України «Про Концепцію державної інформаційної політики».

Іманентний взаємозв’язок між розвитком інформаційної сфери та державним управлінням виявляється у наступному: інформаційна сфера виступає як важливий засіб для побудови незалежної демократичної держави з ринковою економікою та її якісний вплив на управлінську діяльність держави превалює над відповідним впливом держави (І–й етап); держава починає розглядати розвиток інформаційної сфери як стратегічну мету своєї управлінської діяльності, оскільки НІС є основою інформаційного суспільства та інформаційної держави в Україні ( ІІ - й етап). Саме у вигляді двох етапів – поточного та перспективного, автором дано еволюцію становлення і розвитку інформаційної сфери та ролі в цьому держави. Усвідомлення державою необхідності та значущості другого етапу безпосередньо відбивається на перспективі якісного реформування держави, перетворенні її в суто інформаційну.

Необхідність та важливість вироблення науково обґрунтованої, зваженої концепції державного управління НІС спонукала автора запропонувати стратегію її розвитку: перший крок - насичення новим змістом діяльності держави, для чого необхідно формування та реалізація відповідної державної інформаційної політики; наступні кроки – адекватна форма організації та системний, широкий погляд на державне управління НІС. Автор відстоює своє бачення реалізації державної інформаційної політики: вперше вона вживається у розумінні державного управління національною інформаційною сферою. Державне управління національною інформаційною сферою - це сукупність усіх видів діяльності держави (тобто усіх форм реалізації державної влади в цілому) в інформаційній сфері, що забезпечується виконанням ряду управлінських функцій Обґрунтовується це тим, що нова державна інформаційна політика має бути стратегічним курсом держави в інформаційній сфер