Реферат: Міністерство внутрішніх справ України

Міністерство внутрішніх справ України
Національна академія внутрішніх справ України


На правах рукопису Доценко Олександр Сергійович

УДК 351.754(048)


Організація управління міліцією громадської безпеки в сучасних умовах


Спеціальність 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук


Науковий керівник
доктор юридичних наук

професор
Калюжний Р.А.


Київ – 2003


З М І С Т


Вступ……………………………………………………………………….. 3

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження системи управління міліцією громадської безпеки в Україні

Поняття громадського порядку і громадської безпеки та їх співвідношення………………………………………………………..13

Охорона громадського порядку і громадської безпеки як функція державного управління........................................................................ 37

Зміст та значення охорони громадського порядку і громадської безпеки...........................……………………………………………... 48

Висновки до розділу 1 …………………………………………...…. 66

Розділ 2. Основні напрями та особливості організації управління міліцією громадської безпеки в Україні

2.1. Історико-правовий аспект генезису міліції громадської безпеки в Україні………………………………………………………….…..... 71

2.2. Характерні риси діяльності поліції закордонних країн, основними завданням яких виступає забезпечення громадської безпеки….... 87

2.3. Сучасна організаційно-функціональна побудова міліції громадської безпеки України та напрямки її удосконалення............................. 106

2.4. Особливості управління міліцією громадської безпеки в системі органів виконавчої влади на сучасному етапі…………................. 128

Висновки до розділу 2 …………………………………………..... 161

Висновки…………………………………………………………........... 169

Список використаних джерел……………………………….…......... 177

Додатки..................................................................................................... 201


ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Українське державотворення переживає етап радикальних змін. Україна претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, яка йде шляхом встановлення пріоритетності прав людини і верховенства закону. Негативні явища, які виникають у процесі реформування українського суспільства, нестабільність економічного розвитку призвели до виникнення і загострення факторів та джерел соціальних конфліктів, які породжують нові кризові ситуації. Підвищену загрозу громадській безпеці за останні десятиріччя становлять соціально-економічні конфлікти, техногенні аварії, катастрофи, стихійні лиха.

Розбудова української державності проходить в нових світових геополітичних умовах, пов’язаних з реальними загрозами економічного, політичного, соціального, природного й іншого характеру, які негативно позначаються на громадській безпеці, що потребує адекватного організаційно-правового забезпечення діяльності правоохоронних органів щодо її стабілізації. Саме цим пояснюється актуальність пошуку шляхів удосконалення системи громадської (соціальної) безпеки, її сутність.

Актуальність і гострота питань громадського порядку та забезпечення громадської безпеки визначається також стрімким зростанням криміногенного потенціалу в усіх сферах громадського життя, зумовленого насамперед негативними процесами, пов’язаними з переходом до нових суспільних відносин: кризовими явищами в економіці, високим рівнем розшаруванням суспільства, зміною старих механізмів соціального управління, втратою більшістю громадян ідейно-моральних орієнтирів та іншими не менш негативними проявами перехідного періоду. Регулювання суспільно-правових відносин у сфері громадської безпеки здебільшого здійснюється на адміністративно-директивних засадах шляхом видання підзаконних нормативних актів, що не є оптимальним виявом демократичності суспільства.

У зв’язку з цим перед юридичною наукою, а саме перед адміністративним правом, стоять завдання забезпечити розвиток законодавчого врегулювання зазначеного сегменту суспільних відносин. Саме ці відносини, за умов формування науково-обґрунтованої концепції громадської безпеки, будуть поєднувати стратегію і тактику системної діяльності правоохоронних органів. Адже певне місце займає характер їх адекватного реагування на зміни в оперативній обстановці з урахуванням об’єктивних оцінок стану громадської безпеки, впливу на неї власного досвіду, а також комплексного аналізу законодавчої практики з цих питань у розвинутих країнах світу.

Складовими елементами забезпечення громадської безпеки є організаційно-правові норми. Основоположним документом щодо формування правового регулювання виступає Конституція України. У сфері забезпечення структурно-функціональної побудови органів громадської безпеки держава повинна розпочати формування ефективної законодавчої бази, яка б відповідала сучасним умовам розвитку суспільних відносин. З метою реалізації конституційних норм з питань національної безпеки, складовою якої є громадська безпека, Верховною Радою України були прийняті Закони України від 5 березня 1998 року “Про Раду національної безпеки і оборони України” та 19 червня 2003 року “Про основи національної безпеки України”, спрямовані на концентрацію зусиль держави в цьому важливому напрямку. Однак зазначені нормативні акти лише формулюють загальну концепцію і майже не торкаються питань розв’язання проблем громадської безпеки, створення додаткових гарантій захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, забезпечення надійного громадського порядку. Визначені завдання, поряд з удосконаленням організаційної та функціональної структури всіх правоохоронних органів держави, повинні насамперед стосуватися законодавчого закріплення структури і функцій підрозділів міліції громадської безпеки. Необхідно відмітити, що швидкоплинні процеси законотворення нерідко носять суб’єктивно-декларативний характер. Рішення про розробку того чи іншого нормативно-правового акта приймається державними органами, як правило, в адміністративно-командному (владному) порядку без належного вивчення загальної ситуації в суспільстві та ґрунтовних наукових досліджень зазначених проблем, громадської оцінки проектно-програмних документів щодо їх розв’язання.

У результаті зазначених підходів з’явилась і розвивається тенденція щодо хаотичного зростання кількості державних органів, у тому числі й таких, що забезпечують громадську безпеку. Водночас відсутність чіткого розмежування їх повноважень, функцій та компетенції (вони дублюють один одного) породжують безвідповідальність, непродуктивні витрати держави, корупцію і неналежне забезпечення захисту прав громадян.

Викладені аспекти визначили актуальність і своєчасність дослідження зазначеної проблеми та перспективу наукового пошуку, який обґрунтований тим що:

1) проблеми вдосконалення організаційно-правового забезпечення структурної і функціональної побудови органів громадської безпеки потребують проведення комплексних досліджень, визначення низки базових понять, пов’язаних з громадською безпекою в державі;

2) високий рівень протиріч потребує визначення й усунення факторів, що їх зумовлюють і на цій основі правового врегулювання самих суспільних відносин у зазначеній сфері без чого не можливо призупинити негативні соціальні процеси в суспільстві;

3) на сучасному етапі розвитку національної державності в нових геополітичних умовах, пов’язаних з реальними загрозами економічного, політичного, соціального, природного та іншого характеру, які впливають на громадську безпеку, відсутні адекватні правові й організаційні заходи з її ефективної стабілізації;

4) відсутність наукового аналізу процесів управління підрозділами органів внутрішніх справ, які забезпечують громадську безпеку, не дозволяє відпрацювати необхідні заходи організаційного характеру щодо вирішення цієї проблеми.

У зв’язку з цим назріла потреба дослідити проблеми громадської безпеки на основі суспільних потреб практики, що спостерігаються при управлінні міліцією громадської безпеки, а також визначити шляхи вирішення цих проблем.

Раніше проведені дослідження цієї проблеми були спрямовані здебільшого на удосконалення діяльності служб міліції громадської безпеки з боротьби з пияцтвом та алкоголізмом, забезпечення правопорядку в громадських місцях та організації дорожнього руху, здійснення дозвільної системи, забезпечення безпеки при надзвичайних ситуаціях та інше. Всі вони органічно входять до кола проблем удосконалення управління діяльністю органів внутрішніх справ. Однак всебічного комплексного аналізу й об’єктивної оцінки ефективності управління міліцією громадської безпеки не проводилося.

У той же час практика державного будівництва свідчить, що відсутність таких досліджень не тільки гальмує процес створення муніципальних сил правопорядку, але й істотно перешкоджає реалізації в повному обсязі конституційних повноважень органів місцевого самоврядування.

Науковому осмисленню проблеми управління органами внутрішніх справ у цілому, і міліції громадської безпеки зокрема, присвячені праці таких провідних вчених України, як: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, В.І. Варенка, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Г.Г. Забарного, В.Ф. Захарова, Д.П. Калаянова, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшніченка, С.В. Ківалова, Ю.В. Кідрука, І.Г. Кириченка, Л.В. Коваля, М.В. Коваля, М.Й. Коржанського, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, М.В. Корнієнка, Ю.Ф. Кравченка, П.П. Михай-ленка, Н.Р. Нижник, В.Д. Сущенка, О.І. Остапенка, В.І. Олефіра, В.П. Пєткова, В.М. Плішкіна, В.М. Поповича, Ю.І. Римаренко, В.О. Шамрая, В.К. Шкарупи та інших.

Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили також вчені країн ближнього зарубіжжя, такі як: Д.М. Бахрах, Є.О. Безсмертний, В.З. Веселий, І.І. Веремеєнко, М.І. Єропкін, О.П. Коренєв, В.М. Манохін, А.П. Іпакян, Л.Л. Попов, Л.М. Розін, Г.А. Туманов, О.В. Серьогін, О.П. Шергін та інші.

^ Зв’язок роботи з науковими темами, програмами, планами. Дисертація виконана відповідно до п.4.5 і п.5.68 затвердженої МВС України тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002 – 2005 роки. Дисертаційне дослідження спрямоване на реалізацію вимог Указів Президента України “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18 лютого 2002 року; “Про Положення про МВС України” від 17 жовтня 2000 року та доповненнями від 24 грудня 2001 року. Цей напрямок відповідає Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376. Дисертаційне дослідження також спрямоване на реалізацію Закону України ”Про основи національної безпеки України” та щодо виконання Концепції адміністративної реформи в Україні, Концепції розвитку органів внутрішніх справ в ХХI столітті, Концепції створення програми МВС України “Народ і міліція – партнери”. Дисертація є також складовою частиною наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України (“Основні напрямки наукових досліджень НАВСУ на 2002 – 2005 рр.” державний реєстраційний номер 0103U005259).

^ Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних засад забезпечення громадської безпеки та розробка науково-практичних рекомендацій по удосконаленню системи управління міліцією громадської безпеки на всіх рівнях.

Відповідно до поставленої мети в процесі дослідження було вирішено такі завдання:

розкрито з урахуванням сучасних наукових поглядів, чинного законодавства, їх реалізації в правоохоронній практиці соціальну сутність і зміст категорій “громадський порядок” і “громадська безпека”;

- досліджено зміст і правове регулювання державного управління у сфері охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки на сучасному етапі розвитку суспільства й держави;

- визначено основні елементи забезпечення громадської безпеки та значення стану громадської безпеки для суспільства;

проаналізовано досвід та досліджено генезис і сучасний стан проблеми участі населення, органів місцевої влади й управління у вирішенні завдань з охорони громадського порядку та ролі міліції громадської безпеки у загальнодержавній системі органів, які забезпечують громадську безпеку в Україні;

проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо організації та діяльності муніципальної поліції та визначено найбільш оптимальні для України умови побудови моделі муніципальних сил правопорядку;

проведено структурно-функціональний аналіз міліції громадської безпеки як галузевої підсистеми органів внутрішніх справ;

узагальнено та проаналізовано матеріали практичної діяльності міліції громадської безпеки з виконання функціональних обов‘язків;

підготовлено пропозиції щодо удосконалення правового регулювання охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки в державі на сучасному етапі реформування органів внутрішніх справ.

^ Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, які виникають у сфері організації управління по забезпеченню громадської безпеки органами внутрішніх справ.

^ Предмет дослідження становлять організаційно-правові засади, форми та методи діяльності міліції громадської безпеки, вітчизняна і закордонна нормативно-правова база організації управління, права органів громадської безпеки в сучасних умовах.

^ Методологічною основою дослідження є діалектичний метод (закон переходу від загального до основного та конкретного і навпаки), а також основані на ньому загальнонаукові методи: (формально-логічний, статистичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, структурно-функціональний та інші), а також конкретно-соціологічні (документальний, спостереження, опитування, анкетування, вивчення документів), що забезпечили їх науковість, новизну та достовірність результатів. Основні висновки та положення дослідження ґрунтуються на методі системного аналізу чинного законодавства, міжнародно-правових документів, практики їх застосування і врахування соціально-політичних, демографічних факторів та напрямків реалізації державної політики.

Важливим є також метод анкетування, особливо щодо отримання інформації про стан громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, оцінки діяльності роботи служб органів внутрішніх справ, які з них необхідні для здійснення цих завдань на думку населення. Автором застосовано системний підхід, що дозволило створити державну систему органів, які здійснюють охорону громадського порядку і забезпечують громадську безпеку в Україні. Історично-правовий метод застосовується протягом всього дослідження, він дозволив кожну проблему та елемент дослідження розглянути в історичному аспекті, прослідкувати генезис проблем в її складових елементах. Поряд з історико-правовим методом застосовується порівняльно-правовий метод, який полягає у вивченні діяльності поліції зарубіжних країн по забезпеченню громадської безпеки в порівнянні з діяльністю міліції громадської безпеки України.

Емпіричною базою є матеріали узагальнення практичної діяльності міліції громадської безпеки по забезпеченню громадського порядку. Використано результати порівняльного аналізу діяльності підрозділів поліції зарубіжних країн, які здійснюють аналогічні функції. Узагальнено результати проведеного анкетування, щодо оцінки діяльності міліції та зближення її з населенням у Вінницькій, Київській та Одеській областях серед 460 співробітників міліції та 720 громадян, які мешкають в одній місцевості.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших в Україні монографічних досліджень, яке спрямоване на комплексне дослідження і вирішення наукової проблеми організації управління міліцією громадської безпеки. Конкретна наукова новизна дисертаційного дослідження виявилася в такому:

- уточнено ряд базових альтернативних понять: “безпека”, “громадська безпека”, “елементи громадської безпеки”;

- вперше запропоновано механізм формування змісту громадської безпеки, обґрунтовано її правову природу, запропоновано шляхи, засоби і методи підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення соціальної стабільності в суспільстві;

- обґрунтовано рекомендації з основних напрямків вдосконалення правового забезпечення охорони громадського порядку в Україні в умовах перехідного періоду;

- з позиції акценту на загальнолюдські цінності розкривається орієнтація забезпечення громадської безпеки;

- дістали подальшого розвитку методологічні засади формування й удосконалення функцій, покладених на міліцію громадської безпеки, визначено її соціальне призначення та роль в забезпеченні громадської безпеки.

Вказані вище елементи новизни дослідження дозволили констатувати, що отримані результати є вагомим внеском у розвиток науки теорії та практики управління, адміністративного права, адміністративної діяльності та його конкретного практичного використання в управлінні міліцією громадської безпеки й інших спеціальних органів із забезпечення громадської безпеки.

^ Практичне значення дослідження полягає в тому, що при безпосередній участі автора були розроблені й упроваджені в навчальний процес кафедри проблем управління Навчально-наукового інституту управління Національної академії внутрішніх справ України теми, які стосуються діяльності органів внутрішніх справ із забезпечення громадської безпеки. Розроблено ряд пропозицій з організаційної побудови структури управління міліцією громадської безпеки. Деякі пропозиції використані під час розробки “Концепції розвитку органів внутрішніх справ в ХХІ столітті”; створенні програми Міністерства внутрішніх справ України “Народ і міліція – партнери”. Запропоновані рекомендації, в яких визначена сутність виконуваних міліцією функцій із забезпечення громадської безпеки.

Результати дисертаційного дослідження також можуть бути використані:

при впровадженні в життя Концепції адміністративної реформи і Концепції реформи адміністративного права України, що стосуються діяльності органів виконавчої влади у сфері охорони громадського порядку;

при вивченні курсів “Управління ОВС” та “Адміністративна діяльність”, а також інших спеціальних курсів у навчальних закладах юридичного профілю;

при удосконаленні адміністративного законодавства, відомчих нормативних актів і розробці єдиного нормативного документу в галузі забезпечення громадської безпеки;

у діяльності органів внутрішніх справ, інших державних органів і муніципальних органів із забезпечення громадського порядку та громадської безпеки;

при вдосконаленні внутрішньоорганізаційної роботи органів внутрішніх справ з метою поліпшення взаємодії органів внутрішніх справ з іншими державними органами і громадськими організаціями в забезпеченні громадської безпеки;

у подальших теоретичних розробках з проблем забезпечення громадської безпеки.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження висвітлено в опублікованих наукових роботах. Результати наукового пошуку та висновки обговорювались і були схвалені на засіданнях кафедри проблем управління Навчально-наукового інституту управління Національної академії внутрішніх справ України і на даний час використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ, впроваджуються у практичну діяльність підрозділів міліції громадської безпеки.

Положення дисертації знайшли відображення в доповідях та виступах на наукових і науково-практичних конференціях, зокрема на семінарі “Підвищення кваліфікації керівників середньої ланки правоохоронних органів”, організованому Національною академією внутрішніх справ України з офісом Аташе з юридичних справ Посольства США в Україні 4 – 8 грудня 2000 року в місті Києві; Міжнародному семінарі “Організація і тактика дій поліцейських підрозділів по охороні громадського порядку під час проведення масових заходів”, організованому Національною академією внутрішніх справ України та представництвом Фонду Ганса Зайделя в Україні 2 – 4 липня 2001 року в місті Києві; Першій міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління”, яка проводилася 30 листопада – 1 грудня 2001 року в Київському політехнічному інституті; науково-практичній конференції “Актуальні проблеми управління персоналом ОВС України”, проведеній у Національному університеті внутрішніх справ 24 жовтня 2002 року в місті Харкові; науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми права – 2003”, яка проводилася 9 квітня 2003 року в Навчально-науковому інституті управління Національної академії внутрішніх справ України.

Публікації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях.

^ Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які поділяються на сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (263 найменування) та додатків. Обсяг роботи становить 176 аркушів друкованого тексту без списку використаних джерел та додатків.


Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження системи управління міліцією громадської безпеки в Україні



^ Поняття громадської безпеки і громадського порядку та їх співвідношення



Суспільство – це історична сукупність відношень, що розвиваються між людьми, групами людей та формуються в процесі їх діяльності. Для свого розвитку суспільство потребує всебічного забезпечення, яке являє собою систему заходів, пов’язаних з задоволенням потреб, де важливе місце посідає організація безпеки [157, с. 192 - 204]. Безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. Система безпеки охоплює такі основні елементи наук: теорію (філософію), доктрину (концепцію), політику, стратегію і тактику забезпечення безпеки, сукупність міжнародних, державних і громадських (недержавних) інститутів держави та суспільства, засоби, способи і методи забезпечення безпеки. Розрізняють різні типи безпек: за масштабом (міжнародна, регіональна, локальна); за суб’єктами (особиста, суспільна, національна, колективна); за суспільними сферами (політична, економічна, військова, екологічна, радіаційна) [258, с. 210 - 211]. У змісті безпеки виділяють зовнішню і внутрішню сторони, поєднуючи різними державними структурами. З урахуванням цього можна виділяти зовнішню і внутрішню безпеку. Однією зі складових внутрішньої безпеки є громадська безпека [175, с. 5].

Поняття громадської безпеки, характеристика правового регулювання відносин у цій сфері, а з цієї позиції і об’єктивна оцінка її значення, дуже важливі і повинні бути спрямовані на удосконалення діяльності суб’єктів, які забезпечують громадську безпеку. Це зумовлюється необхідністю нового підходу до аналізу сутності громадської (внутрішньої) безпеки. При цьому рекомендується максимально враховувати відповідні положення Конституції України, Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 року № 183/98 – ВР [11], Закону України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року № 964-IV [15], також погляди вчених, висвітлені в науковій і публіцистичній літературі.

У сучасній юридичній літературі можна зустріти різні погляди на розуміння громадської безпеки. Аналіз дискусій, які ведуться в цій галузі, дозволяє виявити відсутність будь-якої єдності в поглядах на це питання. Розглядаючи громадську безпеку, Л.М. Розін визначає її як “систему суспільних відносин, що формуються згідно з правовими нормами, з використанням об’єктів, які становлять підвищену небезпеку для суспільства при настанні особливих умов, в зв’язку з стихійними лихами або іншими особливими умовами” [69, с. 80].

В.М. Безденежних під громадською безпекою розуміє систему відносин, які виникають при належному дотриманні техніко-юридичних норм, встановлених державою з метою охорони життя і здоров’я людей, майна від можливих негативних впливів джерел підвищеної небезпеки і стихійних сил природи [82, с. 20]. Існують і інші погляди науковців на трактування поняття громадська безпека. Одні з них визначають громадську безпеку, як сукупність суспільних структур і заходів, спрямованих на забезпечення і реалізацію основних прав і свобод людини, її життєво важливих потреб та інтересів. Такий погляд на розвиток і прогрес суспільства і держави висловлює С.В. Лекарєв. Інші вчені ведуть мову про складовий елемент національної безпеки, який поєднує: систему захисту суспільства, людини від злочинності, корупції, тіньової економіки, інших форм антисоціальної поведінки, скоординовану діяльність різних соціальних суб’єктів із запобігання різним негативним соціальним наслідкам переходу країни на ринкову економіку, зростанню безробіття, збільшенню розриву рівня розвитку різних соціальних прошарків суспільства, погіршенню стану малозабезпечених верств населення, комплекс заходів з припинення соціальної напруженості в суспільстві у зв’язку з міжнаціональними, конфесійними, територіальними, політичними, економічними та іншими конфліктами. Таке визначення дається В.А. Порком [88, с. 198]. Серед різноманітних трактувань громадської безпеки можна виділити визначення, запропоноване А.В. Серьогіним, який під громадською безпекою розуміє систему суспільних відносин, пов’язаних з попередженням і ліквідацією шкідливих для життя і здоров’я людей наслідків, викликаних небезпечними для оточуючих поведінки людей або діями стихійних сил природи [228, с. 17]. В цьому наближеному до сучасних умов визначенні вже знаходить відображення соціальна природа розглянутої нами сфери. Проте і це визначення не висвітлює повноти, змісту та суті громадської безпеки.

Змістовними елементами цього виду безпеки можуть бути: об’єкти громадської безпеки; суб’єкти забезпечення громадської безпеки; обставини, що загрожують громадській безпеці; способи забезпечення громадської безпеки. Узагалі, поняття “громадська безпека” – відносно нове для теорії та практики органів внутрішніх справ, що зумовлює відсутність єдиного трактування цього поняття. Якщо розглядати громадську безпеку як одне із завдань міліції, яке законодавчо закріплене, то ретроспективний аналіз показує цікаву тенденцію в їх трансформації від забезпечення громадського спокою поліцією в XIX столітті до охорони громадського порядку радянською міліцією в 60 - 80 роках XX століття, а також до забезпечення громадської безпеки в 90-х роках XX століття [221, с. 19 - 20]. Поняття громадської безпеки і в діяльності міліції, пов’язане із забезпеченням громадського порядку, воно вперше було внесене в законодавчі акти в період проведення реформ в Україні (початок 90-х років), і практичне втілення його допускає широкий спектр наукових досліджень.

Більш того, дефініцію “громадська безпека” отримала одна із галузевих підсистем органів внутрішніх справ – міліція громадської безпеки. Висловлюючи особисте ставлення до факту існування структури з назвою міліція громадської безпеки, спробуємо розтлумачити природу появи терміну “громадська безпека”, її сутність і належність до міліції.

Словосполучення “громадська безпека” складається з двох взаємодоповнюючих слів “громадська” і “безпека”. Слово “громадська” широко застосовується в значенні, пов’язаному з суспільними відносинами. Щоб точніше визначити змістове наповнення цього слова у сфері, яка нами розглядається, слід звернутися до досліджень, які здійснюються в цій галузі.

Протягом всієї історії філософії та соціології однією з важливих проблем було питання: що являє собою суспільство. Є. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективних уявленнях [124, с. 391 - 532]. За М. Вебером, суспільство – це взаємодія людей, що є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на дії інших людей, відносин [91, с. 495 - 546]. З точки зору К. Маркса, суспільство – це історична сукупність відносин, що розвиваються між людьми, які утворюються в процесі їх суспільної діяльності й розвиваються історично [180, с. 6 - 7].

Сучасні дослідники з проблем розвитку суспільства вважають, що саме поняття суспільства набуває змісту і значення, коли воно розуміється, як щось більше, ніж сукупність людей, що його складають. Адже в якості особливої форми буття об’єктивної реальності суспільство представлено, перш за все, не самими людьми, а тими зв’язками і відносинами, в які люди вступають. У соціальній філософії існують різні школи побудови моделі суспільства, але загальним для всіх є те, що в них фіксується як базовий феномен суспільства системний характер взаємозв’язку і взаємодії між людьми як основними її суб’єктами. Американський соціолог Т. Парсонс визначив суспільство як систему відносин між людьми, поєднуючим початком яких є цінності й норми [204, с. 18]. Згідно з такою позицією “цінність”, по-перше, представляє собою орієнтацію людей на досягнення бажаного, тобто загальноприйнятих переконань відносно цілі; по-друге, вони повинні відповідати нормам, тобто уявленням про бажане і шляхам його досягнення.

Цінності займають провідне місце в суспільстві й, за переконанням Т. Парсонса, є складовими частинами соціальної системи. Ідея про ефективність ціннісно-нормативного підходу до суспільства підтримується деякими українськими та зарубіжними філософами, соціологами та юристами. Необхідно зазначити, що при побудові ціннісно-нормативної моделі суспільства повністю ігноруються інші суспільні відносини. І не тільки цінності самі потребують тлумачення, вони, в свою чергу, можуть виступати обґрунтуванням. Цінність обґрунтовують норми, втілені внаслідок взаємодії між людьми. Поєднання системи норм з “регулюючими” цінностями, які їх регулюють, можна назвати легітимацією нормативної системи [73, с. 368].

Наведені вище позиції, визначення, уявлення про суспільство, необхідно розглядати його як тип соціальної системи, яка утворюється взаємозв’язками і взаємодією між людьми, збереження і розвиток яких забезпечується нормами, що відображають цінності, які є найголовнішими на даному етапі суспільного розвитку. У зв’язку з цим, необхідно значення слова “громадський” пов’язувати з процесами, що відбуваються у стосунках і взаємодії між людьми, тобто в суспільстві.

Звернемося до тлумачення терміну “безпека”. Він теж викликає багато суджень, які необхідно розглянути. В останні десятиріччя поняття “безпека” стало вживаним представниками багатьох верств населення України. Воно все більше зустрічається в законодавчих актах, у наукових працях, документах і на сторінках періодичних видань. Однак далеко не завжди автори вкладають у нього одне і теж значення. Його зміст здається доступним на інтуїтивному рівні. Проте, незважаючи на широке застосування, його сутність і зміст залишаються теоретично не досліджені.

У Конституції України виділяють три основних різновиди безпеки: “безпека громадянина” (стаття 3), “громадська безпека” (статті 16, 36, 39, 92), “безпека держави” (статті 18, 37, 106) [1, с. 32, 55 - 242]. В Законі України “Про основи національної безпеки України” визначається національна безпека України – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам [15].

Тут головними об’єктами національної безпеки є:

людина і громадянин – їхні конституційні права та свободи;

суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне й навколишнє природне середовище і природні ресурси;

держава – її конституційний лад, суверенітет, цілісність і недоторканість кордонів.

Всі органи, що забезпечують громадську безпеку, утворюють універсальну систему взаємного захисту особистості, суспільства і держави. При цьому громадська безпека є метою визначення і захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави в розглянутій сфері суспільних відносин. Систему органів, що забезпечують національну безпеку в Україні складають: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об’єднання громадян. На кожному рівні здійснюється державна влада, заснована на поділі її на законодавчу, виконавчу і судову.

Слід зазначити, що у Законі України “Про основи національної безпеки України” в статті 4 визначаються суб’єкти забезпечення громадської безпеки. У дисертаційній роботі ми спробуємо дослідити систему державних органів, які забезпечують громадську безпеку в цілому як найбільш сформовану і стійку систему.

Загальне керівництво державними органами, що забезпечують громадську безпеку, відповідно до статті 5 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України”, здійснює глава держави – Президент України, що, на підставі статті 107 Конституції України, є гарантом прав і свобод людини і громадянина. Він визначає основні напрямки діяльності держави із захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Президент України видає укази з питань забезпечення громадської безпеки при настанні подій, що загрожують життю і безпеці громадян, нормальній діяльності державних органів, а також при стихійних лихах, епідеміях, епізоотіях, великих аваріях, які ставлять під загрозу життя і здоров’я населення, потребують проведення аварійно-рятувальних і відбудовних робіт, вводить на території України чи в окремих її місцевостях надзвичайний стан з негайним інформуванням про це Верховної Ради України. Президент України вживає також інших організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення громадської безпеки, координує і контролює роботу державних органів щодо забезпечення безпеки, приймає стратегічні і оперативні рішення із забезпечення безпеки.

Важливі функції із забезпечення громадської безпеки здійснює конституційний орган – Рада національної безпеки й оборони України, яка безпосередньо підпорядкована Президентові України.

Основними напрямками державної політики з питань національної безпеки України є: у зовнішньополітичній сфері, у галузі державної безпеки, у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону, у внутрішньополітичній, економічній, науково-технологічній, екологічній, соціальній та гуманітарній сферах та в галузі інформації.

Конституційний характер Ради національної безпеки і оборони України визначається не тільки статтею 107 Конституції України, але і тим, що її статус регулюється Законом України “Про Раду національної безпеки і оборони України” та Законом України “Про основи національної безпеки України”.

Діяльність Ради національної безпеки і оборони України забезпечується її апаратом, затвердженим Президентом України, у структуру якого входять Секретаріат, управління державної і громадської безпеки, міжнародної безпеки, економічної і промислової безпеки, військового будівництва, військ