Реферат: Матеріали круглого столу київ, 12 грудня 2007 року київ 2008

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ


Актуальні проблеми
професійної самореалізації

осіб з особливими потребами

на ринку праці


МАТЕРІАЛИ


КРУГЛОГО СТОЛУ

Київ, 12 грудня 2007 року


КИЇВ 2008

УДК 364

ББК 65. 9(2)27

А43


Рецензенти:


Киричук О.В., дійсний член ПН України, доктор педагогічних наук, професор;
^ Судаков В.І., доктор соціологічних наук, професор


Рекомендовано до друку Вченою радою
Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України,

протокол № 9 від 27 грудня 2007 року


А43 Актуальні проблеми професійної самореалізації осіб з особливими потребами на ринку праці: Зб. наукових праць / Упорядники: М.П. Лукашевич, Н.В. Коляденко, В.І. Жуков,

О.М. Ковбаско. – К.: ІПК ДСЗУ, 2008. – с.

ISBN 978-966-8640-35-3


Збірник наукових праць підготовлено на основі виступів учасників круглого столу «Актуальні проблеми професійної самореалізації осіб з особливими потребами на ринку праці», який відбувся 12 грудня 2007р. в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України (м. Київ).

Розрахований на науковців, викладачів, соціальних працівників, що займаються проблемами професійної самореалізації осіб з особливими потребами на ринку праці.


УДК 364

ББК 65. 9(2)27


© Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості

ISBN 978-966-8640-35-3 України (ІПК ДСЗУ), 2008



З М І С Т


Маршавін Ю.М.

Шляхи удосконалення технологічних засад працевлаштування осіб з особливими потребами...........................................................................................5


Шевченко Н.П.

Напрямки діяльності Державної служби зайнятості щодо забезпечення гідної роботи для людей з особливими потребами.......................................................16


Плачинда В.О.

Індивідуальна програма реабілітації як основа розробки заходів служби зайнятості щодо працевлаштування інвалідів на гідну роботу........................20


Лукашевич М.П., Пузіков Д.О.

Критерії ефективності працевлаштування інвалідів..........................................30


Дьомка О.В.

Соціальні аспекти працевлаштування людей з особливими потребами..........39


Жуков В.І.

Специфіка надання соціальних послуг центрами зайнятості особам з особливими потребами.........................................................................................44


Коляденко Н.В.

Профілактика соціальної дезадаптації осіб з обмеженими можливостями в процесі забезпечення безперервної професійної освіти інвалідів....................49


Здоровенко Н.В.

Психологічні аспекти соціально-трудової адаптації інвалідів.........................55


Дмитрієв-Заруденко В.В.

Формування єдиного інформаційного поля між службою зайнятості та соціальними партнерами щодо працевлаштування інвалідів...........................59


Сіманчук Л.І.

Практичний досвід реалізації соціальної політики щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в умовах сучасного ринку праці.........................63


Колєшня Л.Г., Стульпінас Н.К.

Професійна орієнтація осіб з особливими потребами як засіб підвищення їх конкурентоспроможності на сучасному ринку праці........................................68


Семигіна Т.В.

Типологізація моделей інвалідності та їх врахування при працевлаштуванні..................................................................................................73


Зезека Н.О.

Зайнятість і працевлаштування людей з інвалідністю: проблеми та шляхи їх вирішення...............................................................................................................78


Бондарчук Л.В.

Етичні засади, завдання та напрямки соціальної роботи з людьми, що мають особливі потреби, щодо їх професійної самореалізації на ринку праці...........84


Логвиненко В.П.

Сприяння суб’єктогенезу інвалідів в процесі профорієнтації та професійного навчання.................................................................................................................93


Бєляєва Н.М., Сторожук Л.О., Яворовенко О.Б.

Роль та місце МСЕК у виконанні та реалізації Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні». ІПР інваліда, порядок складання, можливості реалізації відповідно до державної типової програми реабілітації інвалідів................................................................................................................103


Коваль О.Ю.

Співпраця Державної служби зайнятості з роботодавцями щодо професійної самореалізації осіб з особливими потребами з урахуванням їх психологічних особливостей........................................................................................................112


Рухліс О.Б.

Типовой портрет человека с ограниченными физическими возможностями....................................................................................................116


Півторанюк У.П.

Досвід проведення профорієнтаційного семінару для осіб з обмеженою працездатністю....................................................................................................124


Цицюрська О.А

Роль механізмів психологічного захисту в соціально-психологічній реабілітації людей з особливими потребами....................................................126


^ Рекомендації круглого столу...........................................................................133


Ю.М. Маршавін, ректор Інституту

підготовки кадрів державної служби

зайнятості України, канидат істо-ричних наук, доцент, заслужений

працівник освіти України


^ Шляхи удосконалення технологічних засад працевлаштування осіб з особливими потребами


Реалізація в Україні конституційної норми щодо соціальної орієнтації держави поряд з іншим вимагає створення умов для повноцінного суспільного життя осіб з особливими потребами. Тим більш, що частка населення з інвалідністю в Україні постійно зростає (табл. 1)

Таблиця 1.




2000 р.

2006р.

Кількість інвалідів ( млн.осіб)

2.598

2.71

Питома вага інвалідів до загальної чисельності населення (%)

5

5.3


Проте особи з інвалідністю потребують не стільки посилення державної соціальної допомоги і соціального захисту, скільки виконання з боку держави своїх обов'язків щодо забезпечення їх законного права на працю.

Незважаючи на це, залучення до продуктивної праці інвалідів залишається слабким місцем у вітчизняній системі соціального захисту. Так, у 2006 році із 1140 тис. інвалідів працездатного віку трудовою діяльністю займалися лише 14,9%, що не перевищує 1,6% всього зайнятого населення. В той же час соціологічне опитування, що провів НДІ праці та зайнятості населення, показало, що більшість (79,6%) інвалідів бажає працювати [3, c.16].

Проте раціональне працевлаштування осіб з особливими потребами багато в чому визначається ефективністю технологій, форм і методів державного сприяння їхньому працевлаштуванню. У цьому зв'язку набуває великого значення розробка інструментарію діяльності державної служби зайнятості щодо допомоги інвалідам у підборі підходящої роботи.

Раціональне працевлаштування безробітних осіб з особливими потребами вирішальним чином визначається наявністю вільних робочих місць, на які вони можуть працевлаштуватися. Аналіз показує, що для працевлаштування інвалідів використовують один із трьох варіантів робочих місць: звичайні; адаптовані; спеціальні. Робочі місця першої групи не потребують спеціального облаштування і пристосування під потреби інвалідів, вони є підходящими для працевлаштування тих, хто за станом здоров'я не має обмежень для професійної діяльності. Робочі місця другої групи адаптуються шляхом незначного дообладнання до професійних можливостей окремих інвалідів. Робочі місця третьої групи призначаються для тих інвалідів, які можуть працювати тільки у спеціальних умовах, на спеціально створених для них робочих місцях. Кожен із цих варіантів робочих місць для працевлаштування безробітних може підбиратися із звичайних, вже існуючих на підприємствах або шляхом створення роботодавцями спеціальних робочих місць. Слід підкреслити, що для створення сприятливих умов для працевлаштування інвалідів чинне законодавство встановлює для підприємств нормативи робочих місць у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за рік, а якщо чисельність працюючих складає від 8 до 25 чоловік, – у кількості одного робочого місця. На реалізацію зазначеної мети спрямований також такий засіб, як надання роботодавцям за певних умов дотації у розмірі річного фонду оплати праці прийнятих на роботу інвалідів. Отже, характер робочого місця, метод його пристосування під потреби інваліда, форма працевлаштування й визначають предмет і методи співпраці центрів зайнятості з роботодавцями при працевлаштуванні осіб з обмеженими можливостями.

Звичайно, діяльність центрів зайнятості по працевлаштуванню осіб з обмеженими можливостями не може обмежуватися тільки підбором вільних робочих місць і навіть сприянням створенню спеціальних робочих місць. Аналіз свідчить, що процес працевлаштування цієї категорії клієнтів, його ефективність значною мірою визначається зусиллями, наполегливістю у пошуку роботи самих клієнтів, рівнем їх конкурентоспроможності на ринку праці. Серед безробітних є прошарок осіб, які з різних причин втратили активність – опустили руки. Так, у 2006 р. з питань працевлаштування до органів соціального захисту населення звернулося лише 14,3 тис., або 1,3% загальної чисельності інвалідів працездатного віку, причому, серед них лише 43,1% мали за мету пошук роботи [3, c.17]. Це висуває як важливе завдання центрів зайнятості сприяння формуванню у інвалідів мотивації до праці, їх активізацію у пошуку роботи.

Певна частка безробітних осіб з обмеженими можливостями не має професій (спеціальностей) або кваліфікації, яких потребує конкретний місцевий ринок праці. З тих, хто звернувся до зазначених органів, чисельність бажаючих оволодіти новою професією або підвищити свою кваліфікацію становить 49%. Тому для центрів зайнятості набуває значної актуальності організація професійного навчання клієнтів з особливими потребами.

У ході зазначеного опитування НДІ праці та зайнятості, більшість респондентів показала обсолютну необізнаність у стані ринку праці, можливостях працевлаштування, реальних потребах і вимогах ринку праці, що потребує від центрів зайнятості удосконалення профінформаційної роботи з цією категорією населення. З урахуванням професійної невизначеності багатьох клієнтів важливу роль грає надання їм профконсультаційних послуг, допомоги у професійному самовизначенні.

Як показує зазначене дослідження, інваліди мають занадто великий спектр бажань щодо виду, характеру і режиму роботи, оплати праці. Зокрема, на умовах скороченого робочого дня (тижня) хочуть працювати 43,6% опитаних, працювати на дому – 18,8%, займатися підприємницькою діяльністю – 21,4%. Більшість інвалідів має реальне уявлення про розмір зарплати, на яку вони можуть розраховувати, виходячи із реальної ситуації на ринку праці. Понад 40% готові працювати, якщо розмір їхньої зарплати буде рівнятися або перевищувати подвійний розмір прожиткового мінімуму (що в той період у півтори рази було меншим від середньої зарплати по країні). Отже, при розробці своєї стратегії щодо підбору для інвалідів підходящих робочих місць центри зайнятості мають враховувати такі наміри.

Таким чином, процес працевлаштування інвалідів складається із двох ланцюжків (гілок) і декількох етапів. Перший ланцюг пов'язаний з підбором для працевлаштування інваліда підприємства і конкретного робочого місця, включаючи спосіб його створення роботодавцем. Етапами цього ланцюга є визначення наявності вільних робочих місць, на які можна працевлаштувати конкретного безробітного, з’ясування дотримання роботодавцем 4- відсоткової квоти на працевлаштування інваліда; відношення і можливості роботодавця пристосувати певне робоче місце для праці інваліда або створити спеціальне робоче місце; погодити з роботодавцем час і місце зустрічі з претендентом на робоче місце.

Другий ланцюжок дій центрів зайнятості стосується безпосередньо співпраці з інвалідом. Він, в свою чергу, складається із таких етапів: виявлення намірів і побажань інвалідів щодо майбутньої роботи; з'ясування професійно-ділових якостей кожного з них; вивчення висновку МСЕК щодо протипоказань і рекомендацій майбутньої роботи. Після виконання (проходження) цих етапів центр зайнятості має разом із клієнтом обрати із усього спектра своїх програм і послуг (профорієнтація, оплачувані громадські роботи, профнавчання, інформаційні семінари тощо) саме ті, що прискорять працевлаштування на підходящу роботу цього конкретного клієнта.

Але в умовах центрів зайнятості, кожен з яких щоденно надає послуги з працевлаштування сотням безробітним, набуває надзвичайної значущості необхідність забезпечення цілеспрямованого характеру всіх заходів і дій, координація цієї діяльності між підрозділами і спеціалістами, вимір ефективності роботи, а в разі потреби – своєчасне корегування напрямків, заходів і дій. Для вирішення цього кола завдань пропонується, щоб кожен центр зайнятості спільно з інвалідом після виявлення намірів і побажань інвалідів щодо майбутньої роботи, з'ясування професійно-ділових якостей, вивчення висновку МСЕК щодо протипоказань і рекомендацій розробляв Індивідуальну програму його працевлаштування (ІПП). Ціллю ІПП є визначення найкоротшого, але найефективнішого шляху до працевлаштування інваліда на гідну роботу. Вона складається за умови відсутності вільного робочого місця (вакансії), що є підходящою роботою для особи з особливими потребами на час її звернення до державної служби зайнятості. За змістом ІПП являє собою перелік заходів, що мають виконуватися центром зайнятості і клієнтом для підвищення його конкурентоспроможності на ринку праці, адаптованості до реальних умов, а також пошуку підходящих робочих місць, а в окремих випадках – їх створення роботодавцем для раціонального працевлаштування інваліда.

Структурно ІПП складається з трьох розділів: професійна орієнтація; професійна підготовка; раціональне працевлаштування.

^ До розділу “Професійна орієнтація” включаються такі заходи:

– надання професійної інформації про попит і пропозицію на місцевому ринку праці, ознайомлення інваліда з паспортами підприємств, що стандартно маються у кожному центрі зайнятості;

– організація відвідувань підприємств з метою ознайомлення інваліда з особливостями та умовами праці на конкретних робочих місцях;

– проведення профконсультантом центру зайнятості індивідуально орієнтованих бесід з інвалідами, здійснення профдіагностики (експертизи потенційних професійних здібностей, професійного підбору професій);

 визначення професій і спеціальностей, доступних за станом здоров’я інваліда, з урахуванням його побажань та ціннісних орієнтацій, які він має опанувати з метою раціонального працевлаштування;

 надання інформації про соціальні установи, які опікуються проблемами інвалідів;

 надання консультацій з техніки пошуку роботи та адаптації до майбутнього професійного середовища.

^ Розділ “Професійна підготовка” включає заходи щодо:

 ознайомлення з переліком навчальних закладів і курсів, де можлива професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації осіб з інвалідністю за направленням державної служби зайнятості;

 ознайомлення з навчальними програмами відібраних навчальних закладів (при виникненні потреби  відвідування навчального закладу);

 визначення форми занять в процесі профнавчання.

^ До розділу “Раціональне працевлаштування” входять заходи щодо:

 підбору вільних робочих місць як звичайних, так і пристосованих та спеціальних з урахуванням безпеки й фізичних можливостей інваліда, в тому числі у межах нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, або заброньованих робочих місць для працевлаштування безробітних;

 забезпечення співпраці з роботодавцями щодо пристосування або створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його нозології та фізичних можливостей, а також безпеки праці;

 забезпечення співпраці з роботодавцем щодо врахування обмежень, визначених для інваліда медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), зокрема, скорочення планових і виробничих завдань, норм виробітку, надання гнучкого графіку роботи, звільнення від нічних змін тощо;

 у разі необхідності, очне представлення роботодавцю, в тому числі після закінчення інвалідом занять у навчальному закладі за направленням центру зайнятості.

Звичайно, при розробці ІПП інваліда спеціалісти центрів зайнятості мають керуватися рекомендаціями МСЕК щодо його трудових можливостей і обмежень, враховуючи відомості Індивідуальної програми реабілітації інваліда (обмеження життєдіяльності, рівень реабілітаційного потенціалу, перелік наявних засобів пересування та спілкування), а також результатами спілкування з інвалідом щодо власних побажань та уявлень про гідну працю. ІПП інваліда має стати частиною (шостим розділом) Рекомендацій центрів зайнятості щодо працевлаштування безробітного, які, в свою чергу, є додатком до соціального контракту, що укладається між особою і центром зайнятості. Рекомендації з працевлаштування є обов'язковими для кожної особи, зареєстрованої в центрі зайнятості і розробляються спільно спеціалістом центру зайнятості та клієнтом.

Із врахуванням того, що кожен клієнт має свої особливості як професійного, так і особистісного характеру, які багато в чому визначають зміст ІПП, для більш диференційного, індивідуалізованого підходу до добору заходів із працевлаштування у ІПП всіх клієнтів центру зайнятості з особливими потребами поза ознакою їх інвалідуючого захворювання доцільно згрупувати у чотири групи:

– особи з високим ступенем трудового потенціалу і низьким рівнем інвалідації;

– інваліди з середнім ступенем трудового потенціалу і середнім рівнем інвалідації;

– особи з низьким ступенем трудового потенціалу і високим рівнем інвалідації.

– особи, у яких відсутній трудовий потенціал при наявності надвисокого рівня інвалідізації.

Особи з високим ступенем трудового потенціалу обслуговуються у центрі зайнятості за такою ж схемою, як і всі інші категорії клієнтів. Тому зміст соціального контракту і рекомендацій щодо працевлаштування цієї категорії клієнтів центрів зайнятості не відрізняється від інших. Особам, у яких відсутній трудовий потенціал, державна служба зайнятості надає консультативні та інформаційні послуги про: установи соціального захисту інвалідів; соціально-реабілітаційні установи; спеціалізовані навчальні заклади.

Складання індивідуальної програми працевлаштування є обов’язковим для інвалідів з середнім та низьким трудовим потенціалом. З точки зору формальних процедур реєстрації та перереєстрації інваліди з високим, середнім і низьким ступенями трудового потенціалу обслуговується у центрах зайнятості за стандартною схемою, що визначається нормативними документами Міністерства праці та соціальної політики, Державного центру зайнятості.

У відповідності із ступенем трудового потенціалу інваліда до ІПП включаються два типи заходів підвищення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і працевлаштування на гідне робоче місце: основні заходи, у необхідності включення яких у ІПП ЦЗ зобов’язаний переконати безробітного; додаткові заходи, які можуть включатися у ІПП і мають характер додаткових соціальних послуг, які надаватиме ЦЗ. Але як основні, так і додаткові заходи пропонуються для включення в ІПП інваліда тільки за його згодою.

Отже, розробка Індивідуальної програми працевлаштування клієнта з особливими потребами (ІПП) здійснюється на підставі аналізу двох груп документів: ІПР, яка складається МСЕК та обов’язково надається особі при визначенні інвалідності2; дипломів, свідоцтв, трудової книжки, інших документів, що характеризують її професійно-кваліфікаційні якості. Але вирішальне значення для розробки ІПП має співбесіда спеціаліста центру зайнятості з клієнтом. Вона надасть змогу провести ідентифікацію безробітного інваліда і визначити заходи, спрямовані на підвищення його активності, конкурентоспроможності на ринку праці, підбір підходящої роботи. Принципова схема використання джерел інформації, необхідної для розробки ІПП, викладена на рис. 1.




рис. 1. Джерела інформації, необхідної для розробки ІПП


Розробка індивідуальної програми працевлаштування клієнта з особливими потребами (ІПП) складається з певних етапів.

^ Перший етап. Проведення ідентифікації особи (для інвалідів – на підставі індивідуальної програми реабілітації за МСЕК та спілкування із спеціалістом ЦЗ), перш за все визначення ступеня трудового потенціалу особи: високого; середнього; низького.

^ Другий етап. Вивчення трудових потреб клієнта з особливими потребами, насамперед визначення ознак робочого місця, на яке претендує або може працевлаштуватися особа, в тому числі, необхідності у професійному навчанні за певними спеціальностями; направлення на професійні консультації; роз’яснення змісту заходів самостійного пошуку роботи; відвідування підприємств; направлення роботодавцям резюме; вивчення в ЗМІ інформації щодо вакансій та вільних робочих місць тощо.

^ Третій етап. Визначення заходів, спрямованих на прискорення працевлаштування клієнта. У тому числі: необхідності у професійному навчанні, одержанні професійної консультації; опануванні методів самостійного пошуку роботи; відвідуванні підприємств; направленні роботодавцям резюме; вивченні в ЗМІ інформації щодо вакансії тощо.

Для інвалідів на третьому етапі заходи, що пропонуються у ІПП, певним чином визначаються рівнем їх трудового потенціалу. Зокрема, для інвалідів з середнім рівнем трудового потенціалу:

– визначення потреби у додаткових профорієнтаційних заходах.

– визначення потреби у спеціальних видах навчання.

– підбір навчального закладу для проведення спеціальних видів навчання.

– підбір робочого місця.

-- для інвалідів з низьким рівнем реабілітаційного потенціалу:

– визначення додаткових профорієнтаційних заходів.

– визначення спеціальних видів навчання.

– підбір спеціалізованих навчальних закладів.

– підбір спеціалізованого робочого місця.

– визначення засобів самостійного пошуку роботи.

підбір спеціальних форм праці.

При розробці ІПП спеціаліст центру зайнятості повинен мати на увазі, що:

– певні пункти програми мають віддзеркалювати дії центру зайнятості і клієнта на весь термін пошуку роботи до моменту працевлаштування, а деякі можуть розраховуватися на менш тривалий термін і змінюватися, доповнюватися, уточнюватися під час чергових зустрічей;

– під час кожної зустрічі з клієнтом і співбесіди безробітний і спеціаліст інформують один одного про результати виконання кожного пункту програми, а в разі невиконання – з'ясовують причини, висловлюють свої міркування з цього приводу та шукають шляхи виконання у подальшому кожного пункту плана;

– у результаті спільного аналізу спеціаліст і клієнт визначають заходи на наступний період;

– програма складається в двох примірниках, кожен з яких підписується клієнтом і спеціалістом. При цьому примірник перебуває у клієнта до його виконання, а другий – у персональній справі безробітного.

Таким чином, розробка і реалізація індивідуальних програм працевлаштування інвалідів сприятиме систематизації дій центрів зайнятості і клієнтів щодо пошуку і підбору підходящої роботи, прискоренню працевлаштування кожного з них на гідне робоче місце, їхньої інтеграції в українське суспільство.


^ Список використаної літератури:

1. Актуальні проблеми професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів. Матеріали науково-практичної конференції 25-26 грудня 2003 року. Тези доповідей. – К., 2003. – 174 с.

2. Зайнятість молоді з функціональними обмеженнями / О.О.Яременко (керівник авт. кол.), К.П. Бондарчук, Н.М.Комарова та ін. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003.- 139 с.

3. Інформаційна записка НДІ праці і зайнятості населення стосовно вивчення думки інвалідів щодо бажання працювати на підприємствах відповідних сфер економічної діяльності та можливих умов їх працевлаштування (на правах рукопису). – К., 2007. – 53 с.

4. Новіков М. Десять питань про формування Індивідуальної програми реабілітації. – М., 2004. – 24 с.

5. Прісецька Н.І. Як знайти роботу. Посібник для молодих інвалідів, які шукають роботу. – М., 2006. – 40 с.

6. Таланчук П.М., Кальченко К.О., Нікуліна Г.Ф. Супровід навчання студентів з особливими потребами в інтегрованому освітньому середовищі. – К.: Соцінформ, 2004. – 128 с.

7. Шевцов А.Г. Сучасні проблеми освіти і професійної реабілітації людей з вадами здоров’я. – К.: Соцінформ, 2004. – 200 с.


Н.П. Шевченко, заступник начальника

Управління організації надання соціаль-

них послуг Державного центру зайнятос-

ті Міністерства праці та соціальної

політики України, начальник відділу ор-

ганізації працевлаштування та надання

послуг роботодавцям


НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ ЩОДО Забезпечення гідної роботи для людей

з особливими потребами


Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, питання ефективної зайнятості й формування конкурентного ринку праці займає провідне місце в системі економічних і соціальних завдань. Разом з тим, нова хвиля глобалізації стрімко висуває нові виклики суспільству. Насамперед, це підвищення професійної компетентності кожної людини як основи подолання й запобігання бідності, як в масштабах окремої країни, так і конкретної людини.

Особливо відчутні ці проблеми на тлі старіння населення. Слід зазначити, що більше половини зайнятого населення - це люди після 40 років. При цьому, починаючи з 90-х років, спостерігається падіння народжуваності на тлі старіння суспільства й росту смертності населення. Тобто, робоча сила стає одним із дефіцитних ресурсів нашої країни.

Разом з тим, у результаті забруднення зовнішнього середовища через аварію Чорнобильської АЕС, збільшення кількості вроджених недоліків і хронічних захворювань, техногенних катастроф і дорожньо-транспортних випадків росте кількість людей з інвалідністю й сьогодні становить 5,3 % від загального числа населення України.

У цих умовах інтеграція в суспільство, забезпечення гідного рівня життя, гідної роботи для людей з особливими потребами стає однієї з найбільш актуальних соціальних проблем.

Ще півтора роки тому соціальний захист інвалідів розглядався в нашому суспільстві переважно у вигляді пенсій. Однак політичні, економічні й соціальні реформи кардинально змінили стан ринку праці в Україні. На сьогодні структура зайнятості в Україні не відповідає стандартам країн з ринковою економікою, але вона активно змінюється.

У цілому, за даними Держкомстату, з 2006 р. в Україні на ринку праці почали переважати позитивні тенденції. Сьогодні відбувається зростання економічної активності і зайнятості серед населення в працездатному віці, у тому числі серед людей з особливими потребами. Помітні позитивні зрушення в спільній роботі як між структурними підрозділами Міністерства праці, так і у взаємодії з усіма зацікавленими сторонами щодо підвищення конкурентоспроможності інвалідів.

Слід зазначити, що за минулі роки виконано значний обсяг робіт щодо вдосконалення законодавчої бази, визначено систему заходів, орієнтованих на поліпшення життєдіяльності інвалідів, відновлення їх соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності. Так, затверджено Порядок надання дотації роботодавцю на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, та проведення професійного навчання цієї категорії безробітних за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів. Набрав чинності наказ Мінпраці щодо організації взаємодії органів праці та соціального захисту населення, центрів зайнятості, відділень Фонду соціального захисту інвалідів та реабілітаційних установ. Це дало відповідні результати – протягом січня-липня 2007 р. чисельність інвалідів, які звернулися до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, збільшилась у порівнянні з відповідним періодом 2006 р. більш ніж на третину, склавши 13,4 тис. осіб. Чисельність інвалідів, працевлаштованих службою зайнятості за цей період, у порівнянні з аналогічним періодом 2006 р., збільшилась майже на третину і склала 4.1тис. інвалідів. Однак рішучого прориву поки ще немає.

Основні причини, що стримують зайнятість людей з особливими потребами:

порівняно низький професійно-кваліфікаційний рівень інвалідів, що обмежує їх конкурентоспроможність на ринку праці;

недостатня поінформованість інвалідів, що стримує їх власну мотивацію до адаптації в суспільство;

низька якість робочих місць, що пропонуються інвалідам, та відсутність зацікавленості роботодавців у працевлаштуванні людей з інвалідністю.

Україна як член Ради Європи приєдналася до Соціальної хартії, що визначає право громадян з інвалідністю на незалежність, соціальну інтеграцію та участь у суспільному житті. Тому сьогодні соціальний захист необхідно розглядати не тільки як систему соціальних виплат, послуг у підборі роботи і допомоги з безробіття, а в першу чергу, − як систему створення гідних умов праці й заробітної плати, легальної зайнятості, що забезпечить соціальні гарантії інвалідам.

Ми ставимо перед собою завдання інтеграції зусиль усіх учасників соціального діалогу в забезпеченні прав інвалідів, формування дієвих механізмів щодо мотивації роботодавців у створенні соціально-відповідального бізнесу. Разом з тим, на сьогоднішній день ще є недостатньою робота з кожною конкретною людиною, не забезпечується адресне надання послуг кожному інваліду.

З метою сприяння підвищенню конкурентноздатності інвалідів на ринку праці, їх трудовій реабілітації та працевлаштуванню державною службою зайнятості організовується професійне навчання інвалідів. Так, за рахунок коштів Фонду страхування на випадок безробіття пройшли професійне навчання 400 інвалідів, що становить лише незначну частку від числа осіб, які потребують набуття чи поновлення професійних навичок. Сьогодні виходом із цієї ситуації є направлення коштів Фонду соціального захисту інвалідів для фінансування професійної і трудової реабілітації інвалідів шляхом професійного навчання. Також очевидною є необхідність поєднання зусиль всіх зацікавлених сторін щодо формування у роботодавців мотивації до працевлаштування інвалідів.

Законодавством передбачено надання дотацій роботодавцям за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів для створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Разом з тим, на сьогоднішній день ця соціальна гарантія належним чином не працює. До цього часу Фонд соціального захисту інвалідів не повідомив структурні підрозділи служби зайнятості про закладення в кошторис видатків відповідних коштів.

Тільки при спільній, цілеспрямованій роботі можливе забезпечення всіх соціальних гарантій інвалідам, що визначені законодавством.

Державна служба зайнятості для цього:

розгортає повномасштабну інформаційну роботу з роботодавцями, суспільством щодо зміни ставлення до потенційних можливостей інвалідів, включення їх в суспільне життя країни;

розгортає інформаційну роботу з населенням, зацікавленими структурами щодо поширення інформування інвалідів про можливості державної служби зайнятості у поверненні до трудової діяльності;

забезпечує активну участь працівників центрів зайнятості в роботі медико-соціальних експертних комісій щодо визначення необхідних напрямів професійної та трудової реабілітації з урахуванням індивідуальних особливостей інваліда та потреб ринку праці.

Сьогодні для вирішення проблеми працевлаштування інвалідів в межах виконання наказу щодо взаємодії забезпечується оперативний обмін інформацією, гнучкість професійного навчання в реабілітаційних центрах відповідно до потреб ринку праці. Оскільки значна частка інвалідів, що отримують послуги в службі зайнятості, є незастрахованими особами, Фонду соціального захисту інвалідів необхідно забезпечити фінансову підтримку соціальних гарантій щодо працевлаштування з урахуванням реальних потреб інвалідів.

Лише плідне співробітництво відповідних установ, відомств, організацій забезпечить успіх у вирішенні державних завдань щодо забезпечення права інвалідів на гідну працю, сприяєтиме поверненню кожної людини до повноцінного життя.


^ В.О. Плачинда, заступник начальника відділу організації працевлаштування та надання соціальних послуг робото-давцям Державного центру зайнятос-ті Міністерства праці та соціальної політики України


Індивідуальна програма реабілітації як

основа розробки заходів служби зайнятості щодо працевлаштування інвалідів на гідну роботу


Працевлаштування інваліда, як правило, є складним і тривалим процесом і складається із низки заходів. Ці заходи зазначаються в індивідуальній програмі працевлаштування (далі – ІПП). Оскільки, результатом реалізації ІПП має бути раціональне працевлаштування інваліда, то при розробці ІПП необхідно врахувати стан його здоров’я, здібності, професійні навички, рекомендації медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК).

Для того, щоб допомогти інваліду підібрати підходящу роботу, спеціалісти центру зайнятості повинні отримати максимальну інформацію про інвалідність клієнта та види робіт, які він може виконувати. Частково таку інформацію можна отримати з індивідуальної програми реабілітації інваліда (далі –ІПР), яка розробляється на підставі відомостей акта огляду особи МСЕК за встановленою формою.

У ІПР зазначаються індивідуальні відомості про інваліда, які спеціалісти служби зайнятості враховують під час пошуку підходящої роботи:

освітній рівень (загальний та професійний);

професії та спеціальності, кваліфікації і роботи, що виконувала особа до моменту огляду МСЕК (у разі, якщо такі були).

В ІПР м^ КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНВАЛІДІВ

Постановка проблеми. Зв’язок проблеми з важливими науковими та практичними завданнями. Розбудова демократичної, правової, соціальної держави, входження України у світове та європейське співтовариство зумовлює особливу увагу до вирішення проблем інвалідів, захисту та реалізації їх прав.

Право на працю – одне з найважливіших прав людини і громадянина, передбачених Конституцією України. Захист та реалізацію права на працю людей з особливими потребами гарантовано багатьма міжнародними та національними нормативно-правовими актами, зокрема Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Реалізація права інваліда на працю вимагає створення ряду умов (економічних, правових, фінансових, організаційних, науково-методичних, інформаційно-освітніх, соціально-психологічних). Ключова проблема – це забезпечення оптимального, раціонального працевлаштування інваліда, адекватного як запитам самої людини, її соціальної реабілітації та інтеграції, так і потребам та можливостям суспільства, ринку праці.

Результативність працевлаштування інвалідів зростатиме в разі визначення і реалізації критеріїв та факторів ефективності цього процесу, розробки та застосування надійних методик контролю ефективності.

Таким чином, проблема дослідження – це розв’язання суперечності між недостатнім науковим і методичним забезпеченням контролю та оцінювання е