Реферат: Методичний посібник

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Відділ правової роботи, правової освіти,

реєстрації нормативно-правових актів та легалізації об’єднань громадян


МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
«Коротко про податковий кодекс»





Рівне-2010

ЗМІСТ


Коротко про податковий кодекс ……………………………………………

3

^ Список використаних джерел ………………………………………………

8






Розроблено

провідним спеціалістом відділу

правової роботи, правової освіти,

реєстрації нормативно-правових актів

та легалізації об’єднань громадян А.С. Попович

^ Коротко про Податковий кодекс

Документ містить розділи про: загальні положення; адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів); податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; рентну плату за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; плату за користування надрами; місцеві податки і збори; плату за землю; спеціальні податкові режими; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; особливості оподаткування платників податків в умовах дії угоди про розподіл продукції; прикінцеві та перехідні положення.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Документом, зокрема, визначено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Кодексу, і у межах їхніх повноважень стосовно цього, визначених Конституцією та цим Кодексом. В Україні установлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Згідно із Кодексом, до загальнодержавних податків та зборів належать: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу екологічний податок; рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; плата за користування надрами; плата за землю; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства (застосовується до 31 грудня 2014 року); мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

^ До місцевих податків належить: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: єдиний податок, до місцевих зборів - збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Кодексом передбачено, що місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують й питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо установлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Він містить також положення про спеціальні податкові режими (система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів), які встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначеному виключно цим Кодексом.

Документ містить положення про податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль в частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю.

^ Податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому іншими спеціальними законами, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Органи прокуратури, Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами та проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.

Кодексом передбачено створення системи обліку в розрізі платників податків, їх відокремлених підрозділів та об'єктів оподаткування. Зокрема, центральний орган державної податкової служби визначає порядок обліку платників податків в органах державної податкової служби та порядок формування Реєстру великих платників податків на відповідний рік.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби ведеться за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом державної податкової служби.

Кодексом передбачено створення цілісної системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної податкової служби.

Згідно із документом, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби виключно у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби. Забороняється вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за виключенням випадків, передбачених кримінально-процесуальним законом.

Кодексом вводиться вичерпний перелік фінансових санкцій, що можуть бути застосовані до платників податків у зв'язку із порушенням податкового законодавства. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна.

Список використаних джерел


Конституція України вiд 28.06.1996  № 254к/96-ВР.

Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI.

Цивільний процесуальний кодекс України вiд 18.03.2004  № 1618-IV.

Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 № 1798-XII

Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001  № 2341-III.

http://www.ligazakon.ua/

http://www.rada.gov.ua/

http://www.president.gov.ua/

Протесты предпринимателей даром не прошли. Президент таки наложил вето на скандальный Налоговый кодекс (далее - НК), и Верховная Рада его предложения тотчас поддержала. Но, как оказалось, без неприятных сюрпризов для "упрощенцев" в новом варианте НК не обошлось.

Власть действительно пошла на уступки, и сохранила упрощенную систему налогообложения почти в том виде, который предусмотрен Указом Президента "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства" (далее - Указ). Это значит, что и физические лица, и юридические лица, независимо от видов деятельности (кроме тех, что запрещены Указом) смогут уплачивать единый налог почти в том же порядке, в котором они уплачивают его сейчас. Кроме того, сохраняется возможность уплаты фиксированного налога путем приобретения торгового патента.

На период до внесения изменений в НК плательщики единого налога не будут платить налог на прибыль, НДФЛ, НДС, земельный налог, плату за пользование недрами, сбор за специальное пользование воды, сбор за специальное использование лесных ресурсов, сбор за осуществление определенных видов предпринимательской деятельности.

Но в то же время, они обязаны будут уплачивать единый социальный взнос в порядке, определенном Законом "О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование". То есть, помимо единого налога придется платить еще и единый соцвзнос. Причем, не только за себя, но и за работников в размере, не меньше минимального страхового взноса на одно лицо.

При этом, уплачивать единый и фиксированный налоги придется в той части, которая направляется в бюджет соответствующего уровня. А вместо уплаты той части единого или фиксированного налога, что ранее перечислялась в фонды соцстрахования, необходимо будет платить единый социальный взнос в полном размере. То есть, помимо 84 гривен единого налога (42% процента при ставке в 200 гривен), подлежащих перечислению в городской и местный бюджеты, необходимо будет уплачивать 338-458 гривен единого социального взноса.

Конечно, учитывая, что и сейчас "упрощенцы" обязаны платить минимальный пенсионный взнос, существенного увеличения размера выплат по сравнению с теперешними отчислениями не произойдет. Но поскольку размер единого соцвзноса выше размера пенсионных отчислений, дополнительно придется отчислять еще до 100 гривен. К тому же, с ростом минимальной заработной платы будут расти и отчисления на единой соцвзнос, что не очень хорошо для "упрощенцев", желающих уплачивать, в первую очередь, стабильные платежи.


К валовым нельзя будет отнести расходы на приобретение товаров и услуг у единоналожников
А вот что может быть действительно страшным для многих плательщиков единого налога, и на что Президент и его окружение не обратили внимание (или не захотели обратить?), так это запрет на отнесение в состав валовых расходов, понесенных в связи с приобретением товаров, работ и услуг, а также других активов, у физических лиц, уплачивающих единый налог (кроме работ и услуг в сфере информатизации). Статья 139.1.12 НК, предусматривающая такой запрет, не была ветирована Президентом, и сохранилась и новом варианте НК.

Возможно, все дело в том, что она находится в разделе, посвященном налогу на прибыль, и на нее никто не обратил внимание. И тогда шансы на ее исключение посредством внесения изменений в НК достаточной высоки.

В бочке меда, дарованной Президентом под этикеткой "вето для упрощенцев", обнаружилась изрядная порция дегтя



Сотрудничество физлиц-единоналожников и налогоплательщиков на общей системе налогообложения сделали невыгодным



Протесты предпринимателей даром не прошли. Президент таки наложил вето на скандальный Налоговый кодекс (далее - НК), и Верховная Рада его предложения тотчас поддержала. Но, как оказалось, без неприятных сюрпризов для "упрощенцев" в новом варианте НК не обошлось.

Власть действительно пошла на уступки, и сохранила упрощенную систему налогообложения почти в том виде, который предусмотрен Указом Президента "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства" (далее - Указ). Это значит, что и физические лица, и юридические лица, независимо от видов деятельности (кроме тех, что запрещены Указом) смогут уплачивать единый налог почти в том же порядке, в котором они уплачивают его сейчас. Кроме того, сохраняется возможность уплаты фиксированного налога путем приобретения торгового патента.

На период до внесения изменений в НК плательщики единого налога не будут платить налог на прибыль, НДФЛ, НДС, земельный налог, плату за пользование недрами, сбор за специальное пользование воды, сбор за специальное использование лесных ресурсов, сбор за осуществление определенных видов предпринимательской деятельности.

Но в то же время, они обязаны будут уплачивать единый социальный взнос в порядке, определенном Законом "О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование". То есть, помимо единого налога придется платить еще и единый соцвзнос. Причем, не только за себя, но и за работников в размере, не меньше минимального страхового взноса на одно лицо.

При этом, уплачивать единый и фиксированный налоги придется в той части, которая направляется в бюджет соответствующего уровня. А вместо уплаты той части единого или фиксированного налога, что ранее перечислялась в фонды соцстрахования, необходимо будет платить единый социальный взнос в полном размере. То есть, помимо 84 гривен единого налога (42% процента при ставке в 200 гривен), подлежащих перечислению в городской и местный бюджеты, необходимо будет уплачивать 338-458 гривен единого социального взноса.

Конечно, учитывая, что и сейчас "упрощенцы" обязаны платить минимальный пенсионный взнос, существенного увеличения размера выплат по сравнению с теперешними отчислениями не произойдет. Но поскольку размер единого соцвзноса выше размера пенсионных отчислений, дополнительно придется отчислять еще до 100 гривен. К тому же, с ростом минимальной заработной платы будут расти и отчисления на единой соцвзнос, что не очень хорошо для "упрощенцев", желающих уплачивать, в первую очередь, стабильные платежи.


К валовым нельзя будет отнести расходы на приобретение товаров и услуг у единоналожников
А вот что может быть действительно страшным для многих плательщиков единого налога, и на что Президент и его окружение не обратили внимание (или не захотели обратить?), так это запрет на отнесение в состав валовых расходов, понесенных в связи с приобретением товаров, работ и услуг, а также других активов, у физических лиц, уплачивающих единый налог (кроме работ и услуг в сфере информатизации). Статья 139.1.12 НК, предусматривающая такой запрет, не была ветирована Президентом, и сохранилась и новом варианте НК.

Возможно, все дело в том, что она находится в разделе, посвященном налогу на прибыль, и на нее никто не обратил внимание. И тогда шансы на ее исключение посредством внесения изменений в НК достаточной высоки.

А возможно, это сделано умышленно, с целью перекрыть возможность установления гражданско-правовых отношений с физлицом-единщиком, фактически являющегося наемным работником, а также для прикрытия схем минимизации налогообложения. И тогда шансов отмены этой нормы значительно меньше. Пострадать же от этого ограничения могут не только "минимизаторы", но и честные плательщики единого налога, имеющие отношения с налогоплательщиками на общей системе налогообложения.

Так что победа предпринимателей (такое вето, несмотря ни на что, все-таки можно считать победой) хоть и состоялась, но определенные, для многих болезненные, потери в ходе сражения за "упрощенку" все же присутствуют. Бочка меда под этикеткой "вето для упрощенцев" оказалась с изрядной порцией дегтя.

Впрочем, во вновь принятом НК изменились не только нормы, касающиеся упрощенной системы налогообложения, но ряд других, в особенности касающихся администрирования налогов и сборов. И там ситуация оказалась даже более мрачной. Анализ этих изменений, а также всех основных разделов НК, проведенный с привлечением юристов ведущих юридических фирм, специализирующихся на налоговом праве, читайте уже в ближайшем выпуске издания ^ "ЮРИСТ & ЗАКОН" от 07.12.2010 года № 33.



http://news.ligazakon.ua/news/2010/12/2/34368.htm


2.12.10 | 16:20
^ Пропозиції Президента України до Податкового кодексу України


Прийнятий парламентом 18 листопада 2010 року Податковий кодекс України несе суттєві ризики, що можуть обернутися звуженням прав громадян і порушенням засадничих гарантій прав і свобод, визначених Конституцією України.

 

 

І. Порушення конституційного принципу презумпції невинуватості

 

У Кодексі проігноровано закріплений у статті 62 Конституції України принцип невинуватості особи та звільнення її від необхідності доведення своєї правоти.

Так, у разі, якщо платник податків в адміністративному порядку оскаржує будь-яке рішення податкового органу, тягар доведення помилковості такого рішення покладається на платника (пункт 56.4 статті 56). Іншими словами, в даному випадку Кодекс виходить із того, що податковий орган у відносинах із платником податків апріорі правий. 

Вважаю, що такий підхід є неприйнятним у демократичному суспільстві і тому потребує кардинальної зміни.

Адже у випадку судового оскарження того самого рішення податкового органу за процедурою Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення правомірності такого рішення несе суб’єкт владних повноважень.

Пропоную цей принцип запровадити і в податкове законодавство, передбачивши, що обов'язок доведення правомірності рішення контролюючого органу, в тому числі щодо нарахувань податкових зобов'язань, покладається на контролюючий орган.

У зв'язку з цим абзац перший пункту 56.4 статті 56 Кодексу пропоную викласти в такій редакції:

"56.4. Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган".

Це буде запорукою виконання норм статті 62 Конституції України щодо принципу невинуватості особи та необхідності доведення вини у відносинах громадян з органами податкової служби.   

 

ІІ. Порушення конституційних гарантій захисту особою своїх прав і свобод

 

А. Кодекс запроваджує можливість обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків за результатами перевірки, навіть якщо правомірність результатів цієї перевірки оскаржується платником податків у суді.

Більше того, у разі порушення такої кримінальної справи платник податку фактично буде позбавлений можливості довести процедуру судового оскарження результатів податкової перевірки до кінця і одержати рішення суду по суті.

Між тим, нині чинна процедура адміністрування податків та зборів відповідні гарантії забезпечує. У законодавстві наявні норми, за якими платник податку за будь-яких обставин вправі одержати рішення суду, що спростує або підтвердить правомірність вимог контролюючого органу.

Скасування таких норм, що зроблено в Кодексі, є звуженням обсягу і змісту існуючих прав громадян і не відповідає конституційній забороні звужувати обсяг і зміст існуючих прав громадян при прийнятті нових законів (стаття 22 Конституції України).

Це також порушує гарантоване Основним Законом держави право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб (стаття 55), яке за Конституцією України не може бути обмежено (стаття 64).

У зв'язку з цим пропоную доповнити главу 4 "Визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів" розділу ІІ "Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)" Кодексу такими положеннями:

"№.№. Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження".

 

Б. Звуженням існуючого конституційного права платників податків на судове оскарження рішень податкових органів (стаття 55 Конституції України) є й інше положення Кодексу.

Ідеться про запровадження правила, за яким факт звернення платника податку до суду із позовом на рішення про визначення суми податкового зобов'язання одразу тягне виникнення у нього обов'язку сплатити цю суму (пункт 56.17 статті 56 Кодексу).

Для недопущення такого звуження існуючого права платників податків на судове оскарження пропоную виключити з Кодексу підпункт 56.17.4 пункту 56.17 статті 56.

Натомість пропоную доповнити главу 4 "Визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів" розділу ІІ "Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)" Кодексу положенням такого змісту:

"№.№. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили".

 

В. Кодексом запроваджується норма, за якою податкове зобов'язання, що нараховане, утримане податковим агентом відповідно до норм Кодексу,                       не підлягає оскарженню (підпункт 56.11.2 пункту 56.11 статті 56). Таким чином унеможливлюється оскарження працівником суми зобов'язання, наприклад, зі сплати податку на доходи фізичних осіб, нарахованого роботодавцем із сум заробітної плати.

Це обмежує конституційне право особи захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами (стаття 55 Конституції України). Встановлення такого обмеження не відповідає конституційному принципу неможливості обмеження зазначеного конституційного права (стаття 64 Конституції України).

Виходячи з цього, пропоную виключити з Кодексу підпункт 56.11.2 пункту 56.11 статті 56.

 

Г. У деяких випадках Кодекс дозволяє проведення документальних та фактичних перевірок без видання наказу керівника контролюючого органу. В тих же випадках, коли видання такого наказу і передбачено, Кодекс позбавляє платника податків права одержати його копію.

За таких обставин платник податків обмежується у праві судового оскарження рішення про проведення перевірки, що не відповідає статті 55 Конституції України.

Вважаю за необхідне передбачити у Кодексі положення про обов'язкове видання наказу керівника контролюючого органу для проведення документальних та фактичних перевірок, а також про необхідність надання платнику податків копії відповідного наказу.

Кодексом також передбачається можливість зупинення органами державної податкової служби документальних виїзних перевірок великого платника податків на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в окремих випадках на необмежений строк. За таких умов може виникнути  ситуація, коли під час проведення перевірок правомірності заявлених до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість буде значно відтерміновано таке відшкодування, що в свою чергу на необмежений строк зменшить обігові кошти підприємств.

У зв'язку з цим пропоную:

1) пункт 77.4 статті 77 викласти в такій редакції:

"77.4. Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у  випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки";

2) пункт 78.4 статті 78 викласти в такій редакції:

"78.4. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у  випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки";

3) пункт 79.2 статті 79 викласти в такій редакції:

"79.2. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки";

4) абзац перший пункту 80.2 статті 80 викласти в такій редакції:

"80.2. Фактична перевірка може проводитись на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин";

5) абзац перший пункту 81.1 статті 81 викласти в такій редакції:

"81.1. Посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, і фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об’єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за  наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби";

6) пункт 82.4 статті 82 викласти в такій редакції:

"82.4. Проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки великого платника податків може бути зупинено за рішенням керівника податкового органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.

При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов’язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.

Загальний термін проведення перевірок, визначених у  пунктах 200.10 та 200.11 статті 200 цього Кодексу, з урахуванням установлених цим пунктом строків зупинення не може перевищувати 60 календарних днів";

7) пункт 85.2 статті 85 викласти в такій редакції:

"85.2. Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому великий платник податків зобов’язаний також надати в електронному вигляді з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб (у форматі та порядку, визначених центральним органом державної податкової служби) копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, не пізніше робочого дня, наступного за днем початку документальної виїзної планової, позапланової перевірки, документальної невиїзної перевірки".

 

ІІІ. Порушення конституційних гарантій права власності, права здійснення підприємницької діяльності

 

А. У Кодексі передбачено можливість установлення платнику податків заборони вчиняти будь-які дії щодо свого майна, крім дій з його охорони, зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані, шляхом застосування адміністративного арешту майна на строк до 96 годин (пункти 94.3 і 94.10 статті 94).

Однак не виключається ситуація, коли деякі види майна, на яке може бути накладений арешт, можуть бути задіяні у виробничій або іншій господарській діяльності.

За цих обставин обмеження можливості платника податків використовувати належне йому майно у такій діяльності може заблокувати підприємницьку діяльність платника податків, а отже, призвести до порушення конституційних гарантій підприємницької діяльності, гарантій непорушності права власності (статті  41, 42 Конституції України)

До того ж Кодекс створює підгрунтя для маніпуляцій з тривалістю адміністративного арешту майна.

Зокрема, за пунктом 94.10 статті 94 Кодексу в разі звернення керівника відповідного органу державної податкової служби (його заступника) до суду за продовженням строку адміністративного арешту, накладеного на майно платника податків, строк дії такого арешту майна автоматично продовжується до прийняття судом остаточного рішення, що набрало законної сили.

Іншими словами, платник податків на невизначений строк обмежується у праві розпоряджатися належним йому майном просто за фактом звернення податкового органу до суду.

Така норма може бути використана для зловживань та безпідставного розтягнення у часі дії адміністративного арешту без наявного рішення суду, що порушує конституційне право власника розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України).

Вважаю, що 96-годинний строк адміністративного арешту є достатнім для того, щоб звернутися до суду та отримати рішення про обгрунтованість адміністративного арешту, і що адміністративний арешт не може обмежувати дальше використання арештованого майна для здійснення підприємницької діяльності.

 

 

 

 

Тож пропоную:

1) пункти 94.3 і 94.5 статті 94 викласти відповідно в такій редакції:

"94.3. Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті";

"94.5. Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником органу державної податкової служби, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення";

2) пункт 94.10 статті 94 викласти в такій редакції:

"94.10. Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обгрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі коли майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні";

3) пункти 94.19 – 94.21 статті 94 викласти в такій редакції:

"94.19. Припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв’язку з:

94.19.1. відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;

94.19.2. погашенням податкового боргу платника податків;

94.19.3. усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту;

94.19.4. ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

94.19.5. наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи;

94.19.6. скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт;

94.19.7. прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту;

94.19.8. пред'явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

94.19.9. фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

94.20. У випадках, визначених підпунктами 94.19.2 - 94.19.4, 94.19.8, 94.19.9 пункту 94.19 цієї статті, рішення щодо звільнення з-під арешт