Реферат: Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді «грані» запорізької обласної ради

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ «ГРАНІ» ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ





ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК НТТУМ

ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 3 (13)

ПЕДАГОГАМ ПОЗАШКІЛЛЯ

(Методичні матеріали)


м. ЗАПОРІЖЖЯ

2009

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Едель М. Г. – директор КЗ «ЗОЦ НТТУМ «ГРАНІ» ЗОР

Ревков О. В. – заступник директора з НМР;

Бережна С. Я. – завідувач відділу організаційно-масового

Лукашева А. О. – завідувач відділу методичного

Вороненко О. М. – завідувач профільного відділу

Матвієнко К. І.- методист відділу методичного

Вороненко Л. В. – методист клубу «Комп’ютер»


Над випуском працювали:

Едель М. Г., Ревков О. В., Лукашева А. О., Тарасова В. М., Вороненко Л. В., Матвієнко К. І., П’янкова О. Н.


Відповідальний за випуск:

Лукашева А. О. – завідувач відділу методичного


Підписано до друку 15.10.2009


Від редакційної колегії:

Більшість матеріалів, що ввійшли до цього випуску, були використані на засіданнях науково-методичної ради та педрадах Комунального закладу «ЗОЦ НТТУМ «Грані» ЗОР.


З М І С Т

Основні компоненти педагогічної діяльності……………………….

Позашкільна освіта і самоосвіта педагога………………………….

Створення умов для всебічного розвитку вихованців, задоволення

їх потреб для самовизначення і творчої реалізації засобами

науково-технічної творчості………………………………………….

Впровадження інноваційних технологій в навчально-виховний

процес позашкільних закладів……………………….....................

Удосконалення структури, змісту та форм методичної роботи

з педагогічними кадрами в позашкільному закладі…………..

Орієнтовні теми для самоосвіти працівників позашкільних закладів

Формування навичок інформаційної культури вихованців гуртка

комп’ютерних технологій………………………………………….

Створення мотивації успіху в учнів…………………………………

Оцінювання досягнень вихованців……………………………………

10. Класифікація гуртків науково – технічного напряму за профілями….


^ ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


З М І С Т


Вступ

2. Суть та рушійні сили педагогічного процесу

3. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного

процесу

4. Закономірності та організація педагогічного процесу

5. Література



Вступ


Слово «педагогіка» в буквальному перекладі з грецької означає дітоводство. Головними поняттями педагогіки як науки є виховання,

освіта, навчання.

Виховання - таке суспільне відношення, у якому люди впливають на інших з метою направленого формування особистості.

Освіта представляє ту сторону виховання, яка містить у собі систему наукових і культурних цінностей, накопленых людством.

Навчання - це процес засвоєння учнями певних сторін суспільно-історичного досвіду людства, здійснюваний під керівництвом спеціально підготовленої особи (учителя, вихователя, професора, інструктора), процес, що виконує освітню, виховну й розвиваючу функції в їхній органічній єдності. Навчання може бути досягнуто різними шляхами.

Всі ці понятійні визначення можна віднести і до позашкільної педагогіки. Однак, це особлива галузь педагогіки, предметом якої є мистецтво розвитку і виховання вільної, духовно повноцінної, творчої особистості з урахуванням її власних потреб і природних даних.

Позашкільну педагогіку можна розглядати як науку про виховання творчістю. Розумне поєднання шкільної і позашкільної освіти – це цілістний підхід до виховання особистості в єдиному процесі безпе-рервної освіти. Співробітництво і взаємодія школи і позашкільного закладузумовлені обопільною зацікавленністю: практична діяльність у позашкільному закладі стимулює її пізнавальну активність у школі.


^ Суть та рушійні сили педагогічного процесу


Термін процес (від лат. ргоcessus — просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукуп­ність послідовних дій з метою досягнення якогось результа­ту. Словосполучення педагогічний процес означає виховний рух, проходження, просування вперед.

Хто ж рухається в педагогічному процесі? Педагог ставить завдання виховання і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й самого себе. Взаємна активність вихо­вателів і вихованців у педагогіці позначається термінами пе­дагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогіч­не партнерство. Взаємодія — це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія. Разом — означає не сумарно, а взаємодоповнюючи.

Педагогічний процес — це динамічна взаємодія виховате­лів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої вихо­вної мети.

Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи ви­значаються завданнями виховання і навчання людей. Завдан­ня заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення влас­тивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї пере­творюються в якості особистості.

У педагогічній практиці та педагогічній літературі попе­редніх років вживається поняття «навчально-виховний про­цес». В основному терміни «навчально-виховний процес» і «педагогічний процес» тотожні. Однак, поняття «навчально-виховний процес не відображає, як показали дослідження П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М. Скаткіна та інших педагогів, усієї складності процесу і, найперше, його найважливіших рис — цілісності та спільно­сті. Головна ж суть педагогічного процесу — єдність навчання, виховання та розвитку на основі цілісності й спільності.

Педагогічний процес не є нерозривним ланцюгом розви­ваючих взаємодій вихователів і вихованців. В одному випад­ку в формуванні взаємин між ними виявляється позитивна тенденція, в іншому — виникають перешкоди, конфлікти. Так само суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток вихованця. Він може добре опанувати необхідний обсяг нау­кових знань, але не зробити світоглядних і моральних ви­сновків, що випливають з них. Він прагне поводити себе від­повідно до вимог загальнолюдської моральної норми, проте йому не вистачає сили волі й відповідних навичок.

Отже, суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу. Як же вирішити їх? Педагог не може і не повинен йти шляхом «зняття» протилежностей. Такі спроби, як переконує життя, залишаються безрезультативними.

Сьогодні збільшився обсяг знань людства про закони роз­витку природи і суспільства. В основу еволюційних теорій покладена концепція додатковості видат­ного датського фізика Нільса Бора. Домінуючим у цій кон­цепції є принцип компліментарності (втіш­не зауваження на чиюсь адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зникають не шляхом зняття, а за рахунок по­єднання, взаємодоповнення, компромісу.

Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, по­єднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.


^ Педагогічний процес як система.

Цілісність педагогічного процесу

Сучасна педагогічна теорія представляє педагогічний про­цес як динамічну систему. Слово «система» (від гр. systema — ціле, що складене з частин) означає цілісність, яка являє собою єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин. Основними ознаками системи є: а) наявність компо­нентів, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами і явищами; б) наявність внут­рішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами; в) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат; г) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об'єднують компоненти, як блоки, частини в єдину систему; д) взаємозв'язок з іншими системами.

Системне бачення педагогічного процесу дозволяє чітко виділяти складові компоненти, проаналізувати всю різнома­нітність зв'язків і відносин між ними, кваліфіковано управля­ти педагогічним процесом.

Педагогічний процес як система протікає в інших систе­мах: освіті, школі, класі, на окремому уроці тощо. Кожна з таких систем функціонує в певних зовнішніх, зокрема при­родно-географічних, суспільних, виробничих, культурних тощо та внутрішніх умовах, якими для школи є матеріально-технічні, морально-психологічні, санітарно-гігієнічні та інші умови. Кожна з систем має власні складові. Компонентами системи, в якій протікає педагогічний процес, є педагоги, вихованці та умови виховання.

Яка ж будова педагогічного процесу? У виховній роботі педагог ставить перед собою мету виховання. Для того, щоб її досягти, він конкретизує свої дії, тобто визначає завдання; для реалізації завдань застосовує відповідні педагогічні засо­би. Якщо при цьому достатньо враховуються закономірні зв'язки й умови, то між педагогом і вихованцями встановлює­ться співробітництво, педагог викликає й організовує активну діяльність учнів, спрямовану на засвоєння людського досвіду, домагається певного прогресу в індивідуальному розвитку відносно мети виховання, що потенціальне виявлятиметься в результатах виховання.

До педагогічних засобів у широкому розумінні належать: зміст, що підлягає засвоєнню; методи й організаційні форми виховання, за допомогою яких педагог викликає активну дія­льність вихованців, встановлює взаємозв'язки, організовує процес.

Отже, педагогічний процес характеризують: ціль, завдан­ня, зміст, методи, форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати.

Зазвичай, це і є цільовий, змістовий, діяльнісний, резуль­тативний компоненти, що утворюють систему. Цільовий ком­понент процесу містить усю різноманітність цілей і завдань педагогічної діяльності: від загальної мети — всебічного і гармонійного розвитку особистості — до конкретних завдань формування певних якостей чи їх елементів. Змістовий ком­понент відображає смисл, що вкладається як у загальну мету, так і в кожне конкретне завдання; зміст, який необхідно за­своїти. Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педаго­гів і вихованців, їх співробітництво, організацію й управління процесом. Результативний компонент процесу характеризує досягнуті зрушення відносно поставленої мети.

Другою важливою ознакою педагогічного процесу як сис­теми є наявність у ньому внутрішньої структури зв'язків між компонентами та їх підсистемами.

З метою наукового аналізу і характеристики педагогічного процесу ми говоримо про цей процес взагалі. Насправді ж педагог має справу з багатьма виховними процесами, сутність яких полягає в тому, що соціальний досвід перетворюється в якості людини, яка формується (М.0. Данилов). Педагогічний процес є не механічним поєднанням процесів виховання, навчання, розвитку, а новим якісним утворенням, у якому всі складові процеси підпорядковуються єдиній меті Складна діалектика відносин у середині педагогічного процесу полягає в єдності й самостійності процесів, що його утво­рюють; у цілісності й супідрядності систем, що входять де нього; в наявності загального і збереженні специфічного.

Специфіка процесів зумовлена їх домінуючими функція­ми. Домінуючою функцією процесу навчання є навчання, процесу виховання — виховання, процесу розвитку — розви­ток. Проте кожен з названих процесів у цілісному педагогіч­ному процесі виконує і супутні функції. Так, зокрема, вихо­вання здійснює не лише виховну, а й розвиваючу та освітню функції; навчання — виховну і розвиваючу. Цей характер взаємозв'язків відбивається на меті, завданнях, змісті, формах і методах органічно невіддільних процесів. Так, наприклад, у змісті навчання переважає формування наукових уявлень, засвоєння понять, законів, принципів, теорій, які згодом зна­чно впливають на розвиток та вихованість особистості. У змісті виховання домінує формування переконань, норм, пра­вил, ідеалів, ціннісних орієнтацій, установок, мотивів та ін., проте водночас формуються й уявлення, знання та вміння. Обидва процеси ведуть до головної мети — формування осо­бистості, але кожен з них сприяє досягненню цієї мети влас­тивими йому засобами.

Специфіка процесів виявляється у виборі форм і методів досягнення мети. Якщо в навчанні здебільшого використо­вують уроки, семінари, практичні, лабораторні роботи, тру­дові навчальні завдання тощо, то у вихованні переважають більш вільні, різнохарактерні форми. Методи (шляхи) нав­чання і виховання, хоча мають у своїй основі багато спільно­го, але відрізняються акцентом: якщо навчання використовує здебільшого способи впливу на інтелектуальну сферу, то ви­ховання, не відкидаючи їх, використовує засоби, які вплива­ють на мотиваційну і діяльнісно-емоційну сферу. Методи контролю та самоконтролю теж мають свою специфіку. У навчанні обов'язково застосовується усний контроль, пись­мові роботи, заліки, екзамени. Контроль за результатами ви­ховання менш регламентований. Інформацію про вихованість учня педагог отримує з допомогою спостереження за ходом діяльності й поведінки вихованців, громадської думки, жит­тєвих ситуацій та інших характеристик.

Отже, педагогічний процес не можна зводити лише до нав­чання чи виховання. Він є новим якісним утворенням, для якого характерні цілісність, спільність та єдність.


^ Закономірності та організація педагогічного процесу


У такій складній, великій динамічній системі, якою є педа­гогічний процес, проявляються численні різноманітні зв'язки й залежності. У закономірностях відбиваються об'єктивні, суттєві, необхідні зв'язки, що повторюються. Ці зв'язки мають різні рівні.

Виховання занесено до суспільних процесів розвитку і є їх складовою частиною. Зв'язки педагогічного процесу з цими процесами вважаються найбільш широкими, закономірними зв'язками. Наступним рівнем закономірних зв'язків є взаємо­дія вихователів і вихованців. У самому виховному процесі існує взаємозв'язок між його метою, завданнями, засобами і результатами. До цілісного педагогічного процесу входять і окремі процеси. На розвиток і виховання школярів зарівно діють численні свідомі й випадкові, незаплановані виховні впливи. Залежно від мети і завдань, що висуваються на пер­ший план, способу організації педагогічного процесу, в центр уваги потрапляють ті чи інші закономірності. Відповідно до функцій, які виконує педагог (викладання певного предмета, керування гуртком), визначається мета, обирається зміст, ор­ганізаційні форми і методи, які щоразу враховують законо­мірності різного рівня. Успіху ж педагог досягне лише тоді, коли враховуватиме найважливіші закономірні зв'язки.

Серед загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є:

1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу по­требами суспільства й особистості, можливостями (матері­ально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.).

2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості за­лежить від спадковості, виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної діяльності, засобів і спосо­бів педагогічного впливу

3. Закономірність управління педагогічними процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від інтенсивно­сті зворотних зв'язків між вихованцем і педагогом; обгрунтованості й характеру коректуючих впливів на вихованців.

4. Закономірність стимулювання Результативність педаго­гічного процесу залежить від дії внутрішніх стимулів і моти­вів навчально-виховної діяльності, доцільності, своєчасності й інтенсивності зовнішніх (суспільних, педагогічних, мо­ральних, матеріальних та ін ) стимуляторів

5 Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі Ефективність навчально-виховного процесу залежить від інтенсивності та якості чут­тєвого сприймання, логічного осмислення сприйнятого, прак­тичного застосування осмисленого

6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внут­рішньої (пізнавальної) діяльності Ефективність педагогічно­го процесу зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної навчально-пізнавальної діяльності вихованців

7 Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання. Правильно визначене завдання (пов'язане з суспільне зумовленою загальною ме­тою виховання), зрозуміле і сприйняте всіма учасниками пе­дагогічного процесу, значно впливає на вибір педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити доцільність обраного варіанта організації педагогічного про­цесу.

8. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педа­гогічний процес як розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати. Вели­чина всіх наступних змін зумовлюється величиною поперед­ніх.

9. Закономірність інтегрального (нерозривно зв'язаного, суцільного, єдиного) результату педагогічного процесу. Кін­цевий результат педагогічного процесу є наслідком взаємо­зв'язків результатів усіх етапів процесу. Кожний результат етапу — наслідком взаємозв'язків усіх компонентів етапу.

Теоретичні положення про педагогічний процес повинні знайти своє практичне застосування в педагогічній діяльнос­ті. Вони покликані допомогти педагогу спроектувати педаго­гічний процес, організувати співробітництво, оперативно контролювати хід процесу, вносити відповідні корективи, уважно аналізувати досягнуті результати, виявляти причини можливих недоліків і, нарешті, організувати цей процес на рівні, який забезпечує досягнення вищих цілей. Організація педагогічного процесу містить, отже, три головних етапи: підготовчий, основний і заключний.

На етапі підготовки педагогічного процесу створюються належні умови для протікання процесу в заданому напрямку. З цією метою вирішуються такі важливі завдання: цілепокладання, діагностика умов, прогнозування досягнень, проекту­вання та планування розвитку процесу.

Сутність цілепокладання (обґрунтування і постановки цілі) полягає в тому, щоб трансформувати загальну педагогічну мету, що стоїть перед системою народної освіти, в конкретні завдання, які можливо реалізувати на даному етапі педагогіч­ного процесу в наявних конкретних умовах. Цілепокладання завжди «прив'язане» до конкретної системи здійснення педа­гогічного процесу — школи, класу, уроку, виховної ситуації і под.

Правильно визначити завдання процесу неможливо без ді­агностики. Педагогічна діагностика (від грецької — здатний розпізнавати) — це дослідницька процедура, спря­мована на вияснення умов і обставин, у яких протікатиме пе­дагогічний процес. Її головною метою є отримання чіткого уявлення про ті причини, які будуть сприяти чи перешкоджа­ти досягненню накреслених результатів. Діагностика забез­печує усією необхідною інформацією про реальні можливості педагогів і учнів, рівень їх попередньої підготовки, умови протікання педагогічного процесу тощо. Часто конкретні умови коректують завдання, визначені спочатку.

Наступний крок етапу підготовки — прогнозування ре­зультатів педагогічного процесу. Сутність прогнозування в тому, щоб завчасно, до початку процесу оцінити його можли­ву результативність у даних умовах. Це потрібно для того, щоб своєчасно втрутитися в проектування та хід педагогічно­го процесу, не допустити небажаних наслідків.

Завершується цей етап скоректованим на основі результа­тів діагностики і прогнозування проектом організації проце­су, який після остаточного опрацювання перетворюється в план. План, як і сам процес, завжди «прив'язаний» до конкретної системи. План — це документ, у якому точно визначе­но, кому, коли і що потрібно робити. У педагогічний практи­ці застосовуються різні плани: проведення уроків, окремих виховних справ, виховної роботи в класі, управління нав­чально-виховним процесом у школі та ін.

Основним етапом є етап здійснення педагогічного проце­су. Він передбачає: постановку і роз'яснення мети та завдань діяльності, які необхідно виконати; взаємодію педагогів і ви­хованців; використання визначених методів, засобів і форм педагогічного процесу; створення сприятливих умов; стиму­лювання діяльності школярів; забезпечення зв'язку педагогіч­ного процесу з іншими процесами. Результативність педаго­гічного процесу залежить від того, наскільки доцільно ці елементи пов'язані між собою, наскільки їх спрямованість та практична реалізація відповідають загальній меті. На цьому етапі організації педагогічного процесу важливе значення мають зворотні зв'язки, які дають змогу знайти ра­ціональне співвідношення педагогічного управління і самоу­правління власною діяльністю з боку вихованців. Оперативні зворотні зв'язки дозволяють своєчасно здійснити корекцію, надати педагогічній взаємодії необхідного спрямування.

Завершальний етап організації педагогічного процесу — етап аналізу досягнутих результатів. Він необхідний для того, щоб проаналізувати хід і результати педагогічного про­цесу, зрозуміти причини їх відхилення від плану, визначити, де, як і чому допущені помилки. Практика свідчить, що най­більше помилок допускається тоді, коли педагог ігнорує діаг­ностику й прогнозування процесу і працює «навпомацки». Такий процес нічого, крім втрати інтересу, часу, зусиль, учням не дає.

Всі компоненти педагогічної діяльності властиві і в роботі позашкільних закладів.

Вагомими принципами позашкільного педагогічного процесу є його індивідуалізація, добровільність, приорітет виховання, співтворчість, єдиність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість міжособливих взаємин. У позашкільному педагогічному процесі дитина не просто відтворює те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності вона їх розвиває, доповнює і вдосконалює.

В цьому і полягає закон творчої поведінки, що заперечує функціональний підхід до дитини, особливість методів позашкільного педагогічного процесу, які будуються на всілякому заохоченні максимального творчого самовиявлення дитини, багатстві вражень, створенні спеціально передбачених і організаційних оптимальних стосунків, які є джерелом продуктивної творчої діяльності і дитячої спільності.
Оптимальне функціонування позашкільного педагогічного процесу забезпечується здатністю і вмінням його організаторів “притягувати таланти”, залучати дітей до власної системи цінностей, насичувати педагогічний процес такою творчою роботою, яка має велике духовне і соціальне значення.
Позашкільний педагогічний процес залежить від складу його вихованців і характеру взаємин між ними. Його ще називають “творчим процесом”, оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль.
Дитина у такому процесі виявляє свої кращі риси характеру, свідомо керує власними почуттями і бажаннями, робить їх відповідними ситуації. В одних випадках це може виявитись у самоотримуванні, в інших – в самоактивізації, в умінні тримати себе в руках, долати в собі негативні емоції, стан бездіяльності, страху та ін. Для організатора позашкільного педагогічного процесу найважливішим результатом є розвиток людських якостей вихованців, їх вміння досягти мети, докладати до цього певні зусилля – духовні, фізичні, нервові, морально-психічні.

Кінцевий результат для педагога позашкільних закладів – це поява у дітей більшої творчої енергії і наснаги, міра осмислення ними більш складних і гідних творчих цілей.

Саме цим і пояснюється випереджаючий характер позашкільного педагогічного шкільного процесу, який мусить бути наповнений глибоким особистісним змістом і здійснюватися в обстановці симпатії і щирої теплоти.

Ці та інші позиції та ідеї дають підстави розглядати позашкільний педагогічний процес, як процес цілеспрямованого духовного взаємозбагачення педагогів і дітей в умовах сприятливого психологічного клімату діалогічної культури та інтелектуальної співтворчості.


Література


1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. – К., 1991.

2. Діалогічна взаємодія в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Кн.для вчителя / За ред. Г.О.Балла, В.О.Киричука, Р.М.Шамонашвілі. – К.,1997.

3. Касьяненко М.Д.  Педагогіка співробітництва. – К.: Вища школа, 1993.

4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад.школа, 1989.

5. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К.,1996.

6. Педагогика / Под ред. Г.Нойнера, Ю.К.Бабанского. – М.,1984.

7. Подласый И.П. Педагогика. – М.,1996.

8. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибр. твори: В 5 т. – К.,1977. – Т.4.

9. Сущенко Т. І. Позашкільна педагогіка Навчальний посібник – К.: ІСДО, 1996. – 144 с.


Лукашева А. О. -

зав.відділу методичного

КЗ «ЗОЦ НТТУМ «Грані» ЗОР


^ ПОЗАШКІЛЬНА ОСВІТА І САМООСВІТА ПЕДАГОГА

З М І С Т


1. Вихідні поняття

2. Педагогічний процес у позашкільному закладі

3. Самоосвіта, мотиви, етапи, досягнення

3.1. Мотиви самоосвіти

3.2. Етапи самоосвіти педагога

3.3. Напрямки самоосвіти педагога

3.4. Джерела самоосвіти
3.5. Форми самоосвіти педагога

3.7. Результат самоосвіти

3.8. Продуктивність процесу самоосвіти

3.9. Використана література



Вихідні поняття

Позашкільна педагогіка покликана визначити закономірності формування гармонійно розвиненої особистості засобами позашкільної роботи, які випереджатимуть зміни , що відбуваються в суспільстві. Це особлива галузь педагогіки, предметом якої є мистецтво розвитку і виховання вільної, духовно повноцінної творчої особистості з урахуванням її власних потреб і природних даних. Позашкільна педагогіка – це педагогіка виховання дитини, яка будується на основі закону творчості, що передбачає залучення дітей до реальної співтворчості, діалогу, гармонізацію спілкування, успіх, здатність почувати себе вільними на випадок невдачі, мати право на невдачу.
Позашкільна педагогіка не допускає будь-якого примусу, побоювання і страху. Навпаки, вона є прихильницею розвитку незалежної думки, розробки системи діалогічних прийомів співтворчості та інтелектуальної напруги.

Головна особливість позашкільного педагогічного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, визнаній самостійності особистості дитини на взаємоповазі і взаємній зацікавленості в суспільному успіхові в результаті

їхньої діяльності.
Психологи довели, що співтворчість можлива тільки за сприятливих міжособистісних стосунків, духовно-психологічного комфорту. В атмосфері внутрішньої скутості і напруги кожний стає духовно біднішим, примітивні-шим, ніж є насправді.
Багатство духовних зв’язків є необхідною умовою і гарантом всебічного розвитку особистості. Тому, найпершим завданням позашкільного педаго-гічного процесу є створення таких психологічно-педагогічних умов, за якими дитина з першого дня перебування в позашкільному закладі змогла б реалі-зувати хоча б мінімум своїх очікувань.



^ Педагогічний процес у позашкільному закладі


Педагогічний процес у позашкільному закладі - явище більш виховне, аніж дидактичне, бо основною його характеристикою є не пізнання, а духовні стосунки. Цей процес за своєю природою схожий на розв’язання важливих життєвих ситуацій, які стимулюють свідоме й активне бажання самовдоско-налюватися й оновлюватися. Якщо таке прагнення стає невід’ємною рисою особистості, то це і є найвагоміший результат позашкільного виховання, бо схильність дитини до оновлення має сильну енергію.
Вагомими принципами позашкільного педагогічного процесу є його індивідуалізація, добровільність, приорітет виховання, співтворчість, єдність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість міжособистісних взаємин. У позашкільному педагогічному процесі дитина не просто відтворює те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності вона їх розвиває, доповнює і вдосконалює. У цьому і полягає закон творчої поведінки, що заперечує функціональний підхід до дитини, особливість методів позашкільного педагогічного процесу, які будуються на всілякому заохоченні максимального творчого самовиявлення дитини, багатстві вражень, створенні спеціально передбачених і організаційних оптимальних стосунків, які є джерелом продуктивної творчої діяльності і дитячої спільності.
Оптимальне функціонування позашкільного педагогічного процесу забезпечується здатністю і вмінням його організаторів “притягувати таланти”, залучати дітей до власної системи цінностей, насичувати педагогічний процес такою творчою роботою, яка має велике духовне і соціальне значення.
Позашкільний педагогічний процес ще називають “творчим процесом”, оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль. Дитина в такому процесі виявляє свої кращі риси характеру, свідомо керує власними почуттями і бажаннями, робить їх відповідними ситуації.
В одних випадках це може виявитись в самоотримуванні, в інших – у самоактивізації, в умінні тримати себе в руках, долати в собі негативні емоції, стан бездіяльності, страху та ін.
Для організатора позашкільного педагогічного процесу найважливішим результатом є розвиток людських якостей вихованців, їхнє вміння досягти мети, докладати до цього певні зусилля – духовні, фізичні, нервові, морально-психічні. Кінцевий результат для педагога позашкільних закладів – це поява у дітей більшої творчої енергії і наснаги, міри осмислення ними більш складних і гідних творчих цілей.
Саме цим і пояснюється випереджаючий характер позашкільного педагогічного процесу, який мусить бути наповнений глибоким особистісним змістом і здійснюватися в обстановці симпатії і щирої теплоти. Ці та інші позиції та ідеї дають підстави розглядати позашкільний педагогічний процес, як процес цілеспрямованого духовного взаємозбагачення педагогів і дітей в умовах сприятливого психологічного клімату діалогічної культури та інтелектуальної співтворчості.
У практиці позашкільні педагоги виконують ряд різноманітних функцій, а саме:
Діагностичну – (він визначає “соціальний діагноз”, вивчає і реально оцінює особливості діяльності і спілкування особистості, ступінь і спрямованість виховного впливу, особливості сім’ї, гурт ровесників, об’єднань дорослих, позитивних сил, а також джерела негативного впливу на дітей і підлітків);
Організаторську – (педагог відшукує і організовує соціально-значущу творчу діяльність дітей, впливає на плідну організацію їхнього дозвілля, формує справді демократичну і гуманну систему стосунків, взаємної відповідальності і взаємодопомоги);
Прогностичну – (він програмує і прогнозує “індивідуальну траєкторію” розвитку кожної особистості на віддалений період);
Організаційно-комунікативну – (сприяє залученню громадськості населення, вчених, представників культури до виховання дітей, до спільної з ними праці і відпочинку, до ділових контактів, зосереджує інформацію, про виховний вплив різних сил, установ, організацій, налагоджує повсякденні контакти між ними і вихованцями, їхніми сім’ями і школою).
Одна з основних стратегій позашкільного виховання – дати дітям такі найсучасніші додаткові знання і вміння: вести діалог, творчо спілкуватися, слухати, а також здатність до ризику, готовність знаходити потрібну інформацію, критично її оцінювати і використовувати, уміння працювати незалежно від інших, а також у колективі, здатність визначати цінність людських індивідуальних відмінностей, поважати себе і оточуючих людей, приваблювати до себе ровесників, не конкурувати, а співпрацювати.

Уся ця робота в повній мірі залежить від професійної якості педагога. Тому постійним і головним для кожного педагога, у тому числі і позашкільника, є підвищення кваліфікації та професійної майстерності, розвиток творчого потенціалу, досягнення позитивних результатів навчально-виховного процесу. Вона має ґрунтуватися на сучасних досягненнях психолого-педагогічної науки з урахуванням досвіду діяльності педагогів і конкретного аналізу результатів навчально-виховного процесу. Участь у методичній роботі має бути професійним обов'язком кожного педагогічного працівника, у тому числі керівників для безперервного вдосконалення фахової освіти і кваліфікації, підвищення їхньої психолого-педагогічної компетентності.

Підвищення професійної якості педагогічних працівників реалізується в основному через традиційні колективні (масові, групові) та індивідуальні форми її організації. До колективних форм належать:

методичні об'єднання, творчі майстерні педагогів, постійно діючі проблемні семінари, школи, у тому числі молодого спеціаліста, творчі мобільні та динамічні групи, педагогічні читання, науково-практичні конференції, педагогічні виставки, конкурси тощо.

Індивідуальні форми методичної роботи охоплюють наставництво,

стажування, консультування, відвідування занять і позакласних

заходів, дистанційне навчання, самоосвіту тощо.


^ Самоосвіта, мотиви, етапи, досягнення.

Мотиви самоосвіти

Удосконалювання якості навчання й виховання в позашкільному закладі прямо залежить від рівня підготовки педагогів. Безперечно, що цей рівень повинен постійно рости, і в цьому випадку ефективність різних курсів підвищення кваліфікації, семінарів і конференцій невелика без процесу самоосвіти педагога..

Самоосвіта є потреба творчої й відповідальної людини будь-якої професії, тим більше для професій із підвищеною моральною й соціальною відповідальністю, якою є професія педагога.
Самоосвіта – процес свідомої самостійної пізнавальної діяльності.
От як визначає поняття «самоосвіта» педагогічний словник:
«САМООСВІТА, цілеспрямована пізнавальна діяльність, керована самою особистістю; придбання систематичних знань у якій-небудь галузі науки, техніки, культури, політичного життя й т.п. В основі самоосвіти - інтерес матеріалу, яким займається педагог в органічному сполученні із самостійним вивченням.»
Якщо процес самоосвіти… :
1.Здійснюється добровільно;
2. Здійснюється свідомо;
3. Планується, управляється й контролюється самою людиною;
4. Необхідна для вдосконалювання яких-небудь якостей або навичок,
… то тут мова йде про самоосвіту.


3.2. Етапи самоосвіти педагога
Самоосвіта педагога є необхідна умова його професійної діяльності. Сус-пільство завжди пред'являло, і буде пред'являти до вчителя найвищі вимоги. Для того, щоб учити інших потрібно знати більше ніж усі інші. Учитель по-винен знати не тільки свій предмет, володіти методикою його викладання, але й мати знання в прилеглих наукових областях, різних сферах громад-ського життя, орієнтуватися в сучасній політиці, економіці й т.ін. Учитель повинен учитися всьому постійно, тому що в особах його учнів перед ним щороку змінюються тимчасов