Реферат: Цей навчальний посібник практично перша в Україні спроба на академічному рівні комплексно дослідити І висвітлити сутність та основні складові сучасної інформаційної політики

Цей навчальний посібник – практично перша в Україні спроба на академічному рівні комплексно дослідити і висвітлити сутність та основні складові сучасної інформаційної політики. Особлива увага приділяється питанням побудови інформаційного суспільства, проблемам правового регулювання інформаційної сфери, становленню та впровадженню системи електронного урядування з урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду. Ґрунтовно розкривається технологія використання інформаційних стратегій та ведення сучасних інформаційних війн.

Видання розраховане на студентів гуманітарних спеціальностей, аспірантів, викладачів, докторантів з державного управління, науковців, працівників державних установ і органів виконавчої влади. Книга буде корисною всім, кого цікавлять питання інформаційного суспільства, міжнародна інформація, теорія комунікації та інформаційна політика.


ЗМІСТ

ВСТУПРозділ 1. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ1.1. Інформаційна політика на сучасному етапі1.2. Інформаційне суспільство і відкритість влади1.3. Загрози в інформаційній сфері1.4. Державна інформаційна політика у контексті інтеграції України в Європейський Союз1.5. Телебачення в системі соціальних комунікацій суспільства1.6. Імідж України: варіанти можливих інформаційних стратегій1.7. "Перебудова" в контексті породження сучасної міфологіїЛітератураРозділ 2. ІНФОРМАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ2.1. Мислення інформацієюФрейми2.2. Інформаційні стратегії в різних сферах життєдіяльності2.3. Основні прояви стратегійСтратегія як структурування майбутнього. 2.4. Стратегія як нетактика2.5. Стратегія як методологія роботи з невідомим2.6. Стратегічні виклики Україні2.7. Стратегічні наслідки розвитку інформаційних технологій для військової справиМережева війна (Дж. Арквілла і Д. Ронфельдт)Мережево-центрична війна (А. Цебровські)Війна, що базується на ентропії (М. Херман)ЛітератураРозділ 3. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН3.1. Загальні аспекти зарубіжного досвіду регулювання інформаційної сфери3.2. Інформаційна політика Організації Об'єднаних Націй1. Роль усіх зацікавлених кіл у сприянні застосуванню ІКТ з метою розвитку інформаційного суспільства2. Інформаційна і комунікаційна інфраструктура: необхідний фундамент інформаційного суспільства3. Доступ до інформації і знань4. Нарощування потенціалу5. Забезпечення впевненості, довіри і безпеки при використанні ІКТ6. Сприятливе середовище7. Додатки на базі ІКТ: переваги у всіх сферах шиття8. Культурна самобутність, мовна розмаїтість і місцевий контент9. Засоби масової інформації10. Етичні аспекти інформаційного суспільства11. Міжнародне і регіональне співробітництвоОкінавська хартія глобального інформаційного суспільства.3.3. Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури3.4. Канадський досвід побудови інформаційної магістралі3.5. Інформаційна політика Європейського Союзу щодо побудови інформаційного суспільстваФорум для обговорення загальних проблем побудови інформаційного суспільства.ЛітератураРозділ 4. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ4.1. Сучасний стан інформаційної сфери в УкраїніТелебачення та радіомовлення.Рекламний ринок.4.2. Державна інформаційна політика України та шляхи її вдосконалення4.3. Центральні органи державної влади України в галузі інформаціїДержавний комітет телебачення і радіомовлення України.Державний комітет зв'язку та інформатизації України.Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Головне управління інформаційної політики.Рада з питань інформаційної політики при Президентові України.Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.4.4. Концепції державної інформаційної політикиКонцепція національної інформаційної політики України.Концепція розвитку державної інформаційної інфраструктури.Концепція державної інформаційної політики Росії.ЛітератураРозділ 5. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН5.1. Правове середовище діяльності засобів масової інформації5.2. Доступ до інформації (документів) та його структурні аспекти5.3. Регулювання концентрації засобів масової інформаціїВелика БританіяФранція5.4. Законодавство про дифамацію5.5. Основні проблеми правового регулювання мережі ІнтернетСШАЄвропейський СоюзЗахист персональних даних пасажирівПроблема спамуСтворення загальноєвропейської ідентифікаційної карткиЛітератураРозділ 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ6.1. Основи законодавства України в інформаційній сфері6.2. Закони України щодо регулювання різних аспектів інформаційної діяльності6.3. Проблеми та перспективи правового регулювання інформаційної сфери в УкраїніЛітература Розділ 7. ЕЛЕКТРОННИЙ УРЯД: ПРОБЛЕМИ ТА ПРІОРИТЕТИ7.1. Сутність електронного уряду, методи та принципи його організаціїПринципи організації електронного урядуВпровадження ініціатив е-уряду в деяких країнах світу7.2. Досвід створення електронного уряду в СШАПроект американського урядового порталу "FirstGov"Загальні положення і принципи перебудови федерального управління АмерикиІніціатива щодо розвитку електронного уряду7.3. Е-уряд як складова програми "е-Європа"План дій "е-Європа 2002"Пріоритетні напрямки програми "е-Європа 2002"Дешевий доступ в ІнтернетПрискорення впровадження е-комерціїШвидкий Інтернет для дослідників та студентівСмарт-карти для електронного доступуОнлайновый уряд7.4. Електронний уряд Великої Британії7.5. Перешкоди на шляху до електронного уряду (проблеми цифрової нерівності)7.6. Російський проект електронного урядуФедеральна цільова програма "Електронна Росія (2002– 2010 роки)"7.7. Основні аспекти формування електронного уряду УкраїниПрограма "Електронна Україна" (проект)"Україна – розвиток через Інтернет"ЛітератураРозділ 8. ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ8.1. Поняття інформаційної війни8.2. Інформаційні війни/психологічні операції і національна безпекаАсиметрична інформаційна дія8.3. Пропагандистські дії в XX століттіПропагандистський аналізЗ історії досліджень пропаганди8.4. Комунікативні складові психологічної/ інформаційної операціїФактори підвищення ефективності інформаційної операціїФактор еквівалентності.Фактор соціального середовища.Фактор візуального домінування.Фактор тематичного домінування.Фактор домінування форми. Фактор невідповідності власної та чужої комунікації.Фактор неоднорідності аудиторії.Фактор переведення в дію.Фактор спростування контраргументів.Фактор деталізації контексту.Фактор розбіжності візуальних і вербальних повідомлень.8.5. Інформаційні війни у структурі сучасних цивілізацій8.6. Інформаційна асиметрія у формуванні інформаційного просторуЛітература


^ 8.1. Поняття інформаційної війни
Інформаційні впливи на масову свідомість існували завжди. Як технологію його використовували ще шамани і жерці, коли вони намагалися "конструювати майбутнє" в тому чи іншому напрямку.

Вперше термін психологічна війна в 1920 р. застосував британський історик Дж. Фуллер, котрий аналізував першу світову війну. І цей термін взяли на озброєння американці. Вони датують власне використання цього терміна 1940 роком. Відповідний англійський варіант цього терміна – політична війна. Термін психологічні операції вперше в документі застосував капітан (потім контр-адмірал) Е. Захаріас. Саме цей термін почали з 1957 р. Використовувати в американських офіційних документах, адже він дав змогу застосувати відповідний інструментарій в ситуації відсутності широкомасштабних військових операцій. Тобто цей інструментарій можна застосовувати не лише до ворогів, а й до нейтральних країн чи навіть союзників.

Цікаво, що сучасний термін, який використовує НАТО, а саме інформаційні операції, може використовуватися взагалі при відсутності натяку на бойові дії. Це, наприклад, випадок миротворчих операцій. Проте, як вважають аналітики, мирна ситуація навіть важча для застосування психологічних операцій, оскільки для неї характерна досить динамічна зміна навколишнього середовища, тоді як у випадку військових дій воно має відносно сталий характер.

Психологічні/інформаційні операції в різні періоди різною мірою привертали уваги з боку владних і військових структур. Внаслідок в'єтнамської війни, наприклад, зменшилося значення цього напрямку, він не був представлений на вищих рівнях військового керівництва. І саме тоді американське суспільство відчуло зневіру у власних військових силах.

Освіта в цій сфері в США почалася зі Школи спеціальних операцій повітряних сил, де в 1967 р. був запроваджений відповідний курс. Але вже в 1968 р. у зв'язку з відсутністю додаткового фінансування його було закрито. З 1974 р. у тій самій школі знову почалося навчання офіцерів стратегії і тактиці психологічних операцій, її планування і проведення.

Термін пропаганда найдавніший з усіх цих термінів. Уперше це слово з'являється в назві відповідної інституції в 1622 p., коли папа Урбан VIII заснував конгрегацію пропаганди як комісію кардиналів, які мали нести відповідальність за іноземні місії церкви. Тобто тут, як і у випадку психологічної війни, йдеться лише про іноземну аудиторію. В XVIII і XIX ст. термін пропаганда був повністю нейтральним, під ним розуміли поширення політичних ідей.

У XX ст. активне використання цього терміна під час Першої світової війни та у двох тоталітарних державах – СРСР та Німеччині – перетворило його на далеко не нейтральне поняття, яке у деяких випадках отримало суто негативне значення.

Сьогодні термін пропаганда знову може бути нейтральним для широкого вжитку, хоча частіше він використовується як журналістське негативне визначення дій тих чи інших інформаційних підрозділів, особливо військових. Це саме стосується і випадків політичного протистояння, коли опоненти можуть вказувати на вислів свого супротивника як на пропагандистський.

Визначення

Нас в першу чергу цікавлять різні види системного впливу на індивідуальну і масову свідомість. Таких впливів достатньо багато. Це може бути і стаття в газеті, і тоталітарна секта, і порада авторитетної людини. Все це випадки того, як інформація впливає на прийняття нами рішень.

Психологічні війни (операції) є комунікативними технологіями, що спрямовані на внесення змін у поведінку індивіда за допомогою модифікації його моделі світу, що здійснюється шляхом внесення змін у інформаційні потоки.

Усі американські визначення чітко вказують на іноземну аудиторію як на об'єкт комунікативного впливу. Американський військовий словник навіть вказує в цьому випадку на "вороже налаштовану іноземну аудиторію", що ще більше "відводить" використання цих методів від власної аудиторії. Однак сьогодні за наявності глобальних комунікативних потоків важко впливати на іншу аудиторію, не вводячи одночасно в оману власну. Будь-які повідомлення можуть легко перетинати кордони, стаючи відомими одночасно всім одразу.

Цікаво, що навіть вимоги до персоналу підрозділів із психологічних операцій говорять про розуміння, або навіть про любов до цільової аудиторії, ненависть до неї має залишитися вдома*141. Це знову ж таки говорить не просто про необхідність знання своєї аудиторії, а й про те, що емоційно ця аудиторія може бути чужою для комунікатора.

*141: { Psyop personnel requirement profile // Military propaganda. Psychological warfare and operations. – New YorK, 1982.}

Інформаційні війни є інформаційними технологіями, що впливають на інформаційні системи, маючи на меті введення в оману масової чи індивідуальної свідомості, виведення з ладу або десинхронізацію процесів управління суспільством та його складовими, передовсім військовими. Уін Швартоу, що є адептом цього напрямку в США, пише: "Інформаційна війна є електронним конфліктом, де інформація є стратегічним здобутком, який варто захопити чи знищити. І комп'ютери, й інформаційні системи стають привабливим напрямком першого удару"*142.

*142: { Schwartau W. An introduction to information warfare // War in the information age: new challenges for U.S. security policy. – Washington etc., 1997. – P. 49.}

Пропаганда є терміном, який вже з часів першої світової викликає негативні асоціації, тому частина країн до сьогодні його уникає. Під пропагандою ми будемо розуміти інтенсивні комунікативні процеси, що мають на меті зміну поведінки аудиторії, на яку вони налаштовані. Витоки пропаганди можна побачити в будь-якій людській цивілізації.

Суттєвим для поглядів на пропаганду є намагання відокремити її від інших варіантів комунікативного впливу, таких як реклама чи виборчі технології. В історії та теорії визначено два можливі варіанти впливу, що мають назву маніпулятивна та підсилювальна теорії. Як приклад можливостей маніпулятивної теорії наводять фашистську Німеччину, яка під керівництвом Геббельса досягла в цьому нечуваних успіхів. Згідно з цією теорією комунікація може змінити ставлення населення в будь-який бік. Сьогоднішнім прикладом такої активної ролі може слугувати теорія, що розглядає пресу як таку, що задає порядок денний для суспільства. Ми обговорюємо лише те, що записано в цьому переліку. Факти, які до нього не потрапили, залишаються невідомими суспільству. У межах підсилювальної теорії вважається, що досить важко переконати людей у протилежному, якщо вони вже мають власну думку про той чи інший об'єкт чи подію. Пропаганда в її старому розумінні скоріше стосується першого підходу. Реклама вже є представником другого, вона ближча підсилювальної теорії.

Ще одним підходом до розрізнення цих процесів є намагання акцентувати увагу на двох варіантах цілей комунікації: з одного боку, це може бути породження повідомлень, з іншого – породження позитивних контекстів того чи іншого майбутнього рішення. Паблік рилейшнз (а з ним і пропаганда) може стосуватися породження позитивних контекстів. Реклама – породжує повідомлення. Хоча сучасна іміджева реклама теж спрямована на породження контекстів. Виходячи з того, що пропаганду розрізнюють за тим, наскільки в ній утаємничений пропагандист, пошук правильного визначення може йти і в цьому напрямі. Пропаганда є "білою", коли джерело відоме, "чорною" – коли ні, або джерело є перекрученим. "Сіра" пропаганда може мати і відоме, й невідоме джерело. Джерело стає прихованим, якщо пропагандист не хоче асоціювати цілі повідомлення із собою. Цей акцент на прихованості, що дає змогу навіть класифікувати пропагандистські повідомлення, говорить як про суттєві зміни в поведінці, які хоче викликати пропагандист, так і про невідповідність цих цілей нормам аудиторії. З іншого боку, найефективніші листівки, що спонукають до дезертирства, ніколи не приховують, що йдуть від противника.

Гітлер розмежовував пропагандистські й організаційні потреби: завдання пропаганди – вербувати прихильників, завдання організації – вербувати членів партії*143. Вдало виконане перше завдання зменшує необхідність у другому. Є й протилежний погляд, коли применшується значення пропагандистської підготовки, вважається, що перехід влади може бути здійснено за будь-яких обставин за вдалого вибору напряму удару*144. Проте сам Л. Троцький, якого автор хвалить і пропагує як взірець, негативно відізвався саме про цю книгу*145. Досить важливий аспект сучасної методології військових дій – асиметричний удар – визначив К. Мала парте. Держава завжди діє симетрично там, де вона набагато сильніша, тому перемагати її можна лише в асиметричних ситуаціях, які є принципово не очікуваними. Так робили не лише революціонери часів К. Мал а парте, а й сучасні терористи.

*143: { Гитлер А. Моя борьба. – [Б.м.], 1996.}

*144: { Мал а пар те К. Техника государственного переворота. – М., 1998.}

*145: { Троцкий Л Д. К истории русской революции. – М., 1990.}

Наведемо деякі інші підходи до визначення пропаганди. Дж. Браун говорить про пропаганду, як про будь-яку доктрину чи практику, яка будується на впливі на емоційне ставлення інших*146. Ефективна пропаганда дійсно перебуває та діє в емоційному шарі впливу, а не в раціональному, оскільки в раціональному можна знайти не лише аргументи, а й контраргументи, і це відразу може включити протидію.

*146: { Brown J.A.C. Techniques of persuasion. From propaganda to brainwashing. – Harmons worth, 1963. – P. 12.}

Ф. Тейлор, директор Інституту комунікативних досліджень Лідського університету (Велика Британія), робить акцент в пропаганді на намаганні слугувати тому, хто організовує цей процес. Тобто це комунікація, завданням якої є задоволення інтересів людей, які виконують цю комунікацію*147. При цьому він вважає паблік рилейшнз кращою назвою для цього напрямку взагалі. Але, з нашого погляду, у такому разі важко буде розрізнити рекламу і пропаганду. Вдалим в його підході є наголос на тому, що пропаганду визначають як за тим, про що треба говорити, так і за тим, про що треба мовчати.

*147: { Taylor PM. Munitions of the mind. A history of propaganda from the ancient world to the present day. – Manchester etc., 1995. – P. 6–7.}

Дж. Джоветт і В. О'Доннелл визначають пропаганду як "заздалегідь заплановане і системне намагання формувати сприйняття, маніпулювати розумінням і спрямовувати поведінку, щоб досягти результатів, які задовольняють пропагандиста"*148. Тут знову робиться акцент на невідповідності устремлінь пропагандиста і того, хто отримує його інформацію. Але, на наш погляд, досить важко розрізнити, що відповідає, а що не відповідає бажанням аудиторії.

*148: { Jowett J.C., O'Donnell V. Propaganda and persuasion. – Newbury Park etc., 1992. – P. 4.}

А. Еделстайн вводить поняття нової пропаганди, яка, на його думку, формується сьогодні вже за іншими законами*149. Якщо стара пропаганда тоталітарна і прямує від невеликої кількості комунікаторів до багатьох, то нова пропаганда демократична і задається як породження комунікації від багатьох до багатьох. Якщо для старої пропаганди були характерні обмежений доступ і гомогенність, то для нової характерними є широкий доступ і різноманітність. Стара пропаганда характеризується спрощеними повідомленнями і захищеністю своїх форм, нова пропаганда – складністю повідомлень і творенням нових мовних форм. Він вважає, що сучасний американський президент, спілкуючись з виборцями за допомогою Інтернету, є прикладом нової пропаганди. Усі мають доступ до такої комунікації, усі є її творцями, отже, це варіант нового варіанту пропаганди.

*149: { Edelstein A. Total propaganda. From mass culture to popular culture. – Mathway N.J. etc., 1997.}

Стара пропаганда зорієнтована на цінності виробництва, нова – на цінності споживання. Якщо перша задається лідерами, то друга – за допомогою консенсусу. Якщо першою керують правила, то другою – ситуація. Загалом, якщо комунікація полегшує можливості індивідам і групам брати участь у популярній культурі, то це нова пропаганда, якщо зменшує, то це стара пропаганда. Побудована А. Еделстайном модель робить акцент на тих змінах, які відбуваються в самій пропаганді, коли відбувається перехід до нових форм впливу.

Пропаганда як інтенсивна комунікативна технологія постійно потребуватиме використання нових методів і нових дослідницьких теорій, оскільки вона має прикладні цілі, що потребують постійного оновлення всіх механізмів. Змінюється людство, і разом з ним змінюються методи впливу, переходячи від простих до значно складніших.

^ 8.2. Інформаційні війни/психологічні операції і національна безпека

Психологічні операції, як зазначалося, мають такі цілі щодо зміни поведінки аудиторії, які б відповідали національним інтересам тих, хто породжує цю комунікацію*150. Тобто чітко зрозумілі загальні стратегічні настанови, якими керуються у питаннях інформаційних війн.

*150: { McLaurin M.D. Psychological operations and national security // Military propaganda. Psychological warfare and operations. – New Yonc, 1982. – P. 2.}

У. Швартау бачить як загальну мету створення національної інформаційної політики, а серед можливих рівнів застосування інформаційної зброї – такі*151:

*151: { Schwartau W. An introduction to information warfare // War in the information age: new challenges for U.S. security policy. – Washington etc., 1997. – P. 52–54.}

• особиста інформаційна війна, куди відносять різні види маніпуляцій з особистою електронною інформацією:

• корпоративна інформаційна війна, куди відносять ситуації атаки інформаційних систем компаній;

• глобальна інформаційна війна, де інформація розглядається як національний здобуток, за яким можуть полювати інші країни.

Як бачимо, ця класифікація побудована за рівнем об'єктів: від однієї людини до цілої держави. І це є найпростішим варіантом можливої класифікації, оскільки вона має суто формальний характер, і не розкриває змістовне наповнення.

М. Вікерс розглядає можливості інформації у двох аспектах: зміни форми та паралізування*152. Перший варіант передбачає маневри для введення в оману супротивника, другий – паралізування його центрів управління. Усе це пов'язано із втручанням в інформаційні системи супротивника. До речі, саме входження в системи прийняття рішень і є найголовнішою новою ціллю майбутніх воєн.

*152: { Vickers M.J. The revolution in military affairs and military capabilities // War in the information age: new challenges for U.S. security policy. – Washington etc., 1997. – P. 39.}

На думку Д. Маклауріна, нерозрізнення стратегічних і тактичних психологічних операцій може призводити до зниження їх ефективності*153. У випадку стратегічних психологічних операцій є більший вибір можливостей. Помилковим він вважає використання в'єтнамськими пропагандистами у листівках проти американських солдат стратегічних концептів (на кшталт "американські імперіалісти") тоді як слід було наголошувати на питаннях виживання, які для солдата на фронті є більш важливими. До цього слід додати ще й те, що до концепту "американські імперіалісти" ставлення двох різних сторін конфлікту буде різним, а проблема виживання є нейтральною.

*153: { McLaurin M.D. Objectives and policy: the nexus // Military propaganda. Psychological warfare and operations. – New YorK, 1982.}

К. Лем вважає, що психологічні операції важче провадити в невійськових ситуаціях, оскільки виникає необхідність динамічного реагування на тактичні зміни*154. Наприклад, після бойових дій в Сомалі необхідно було відразу оголосити реакцію Америки на події. Швидкі зміни ситуації потребують таких самих швидких змін у проведенні психологічних операцій. Інформаційні війни принципово змінюють стратегічні й тактичні принципи сучасної армії, без застосування яких є неможливим подальший розвиток військової доктрини. Хоча, за класифікацією Дж. Купера, ми ще не пройшли всі етапи впровадження нових інформаційних ідей і технологій*155. За інформаційною революцією мають відбуватися військова тех нічна революція, революція у військових справах і революція в питаннях безпеки. Дії американських військ у війні в Перській затоці належать лише до першої категорії, інші ще не реалізовані. Надалі інформація та інформаційні технології насправді стануть новими джерелами національної могутності.

*154: { Lamb Ch. J. The impact of information age technologies on operations other than war // War in the information age: new challenges for U.S. security policy. – Washington etc., 1997. – P. 268.}

*155: { Див.: O'Neill R.P. Integrating offensive and defensive information was fare // War in the information age: new challenges for U.S. security policy. – Washington etc., 1997.}

Взагалі, сучасні військові доктрини, наприклад, США, переходять від концепції інформаційної війни до концепції війни знань, оскільки інформація змінює знання, на підставі яких будуть прийматися ті чи інші рішення. Слід згадати приклад з новітньої історії: коли перебудова змінила типи знань, якими володіла масова свідомість, остання почала приймати інші рішення.
^ Асиметрична інформаційна дія
Постіндустріальні країни мають досить потужну інформаційну інфраструктуру, що робить їх сильнішими в галузі інформаційного впливу. Водночас ці країни стають більш вразливими для інформаційної зброї. Країни аграрного типу розвитку не мають такої інфраструктури, тому є менш вразливими. Але вони можуть планувати і здійснювати власні дії для справляння інформаційного впливу на постіндустріальні країни. Можна говорити про асиметричний характер інформаційної зброї, що дає змогу, наприклад, терористам тримати в напрузі сучасне суспільство: малій силі – велику. Останній приклад – "Норд-Ост", коли невелика група змогла керувати (умовно) цілою країною, висуваючи власні вимоги (наприклад, проведення мітингу на Червоній площі).

Саме про такий вплив (хоча і неінформаційний) писав К. Малапарте*156. Його основна ідея полягає в тому, що на дії держави можна відповідати лише неадекватно, завдяки цьому зводячи нанівець. Можна навести такий приклад з китайських стратегій, коли місто, не маючи змоги захиститись від наступаючого війська, відкрило свою браму і жителі щось там почали прибирати. Військо зупинилося і обминуло місто, бо полководець подумав: мабуть, у них сильне військо, якщо вони нас не бояться. Неадекватна дія принесла перемогу проти сильного противника. Симетрична (адекватна) відповідь принесла б лише поразку. У цьому випадку дія мала інформаційний характер. Тобто ми можемо сформулювати таке правило: чим сильніший супротивник, тим більш асиметричною має бути інформаційна дія, що здійснюється проти нього.

*156: { Малапарте К. Техника государственного переворота. – М., 1998. 566}

Сьогодні розроблено велику кількість таких асиметричних варіантів поведінки, які отримали назву ненасильницьких дій протесту. Загалом у цьому списку 198 видів таких дій, деякі з яких ми вже бачили на вулицях Києва. Це і намети, і спалення опудала, і голодування. Дж. Шарп, що був основним розробником цього напряму підкреслював, що його розробки використовувала польська "Солідарність", Прибалтика під час виходу з СРСР, Югославія під час боротьби проти С. Милошевича.

Асиметричність дії інформаційної зброї можна побачити, наприклад, у ситуації впливу на противника, коли переконують його здатися в полон. Солдат в такій ситуації отримує значно більше підтримуючих його дії пропагандистських повідомлень, і лише одне повідомлення у вигляді листівки здатне викликати його протилежні дії: проти масової пропаганди може спрацювати лише асиметрична інформаційна дія. Але вона повинна мати інший якісний рівень, що дасть змогу перемогти систему впливу іншої сторони.

Однотипно асиметрично породжував інформацію, приміром, блазень, на чиї витівки було важко не реагувати його королю. Але в цьому випадку поведінка блазня була запрограмована на асиметрію. Взагалі будь-яке повідомлення має сенс саме завдяки своїй асиметричності. Звідси відомий вислів: коли собака вкусив людину, це не новина, новина – це коли людина вкусила собаку. Ідеологію асиметричності можна побачити в теорії карнавала М. Бахтіна, коли в середньовіччі були періоди "зворотної поведінки": блазень ставав королем, виникала можливість критикувати короля, бо король переходив на позиції блазня. До речі, Ф. Фукуяма серед причин, що призвели до розвалу СРСР, називав неможливість легітимного висловлювання негативних оцінок*157. Успішність дії інформаційної зброї, можна вважати, полягає в ступені її асиметричності. Асиметричність реалізується, коли відомі місця вразливості системи, що атакується.

*157: { Fukuyama F. The end of history and the last man. – London, 1992.}

Асиметричність дії інформаційної зброї особливо виявляється в негативних контекстах. Це може бути, наприклад, звинувачення чи спростування, на які сучасне суспільство реагує достатньо неадекватно. Ми звикли породжувати позитивні контексти і не вміємо працювати з негативними контекстами, які завжди становлять труднощі. Наприклад, було таке замовлення для однієї з фірм Санкт-Петербурга: розробити етикетний варіант відмови у спонсорстві. Давати гроші – завжди приємніше, ніж відмовляти у цьому, тому саме це завдання потребує спеціальної комунікативної підготовки.

Породження негативних контекстів потребує особливого вміння, а тому – і окремої спеціалізації. В американському комунікативному просторі професія спін-доктора (spin-doctor), одним із завдань якого є виправлення ситуації, якщо вона починає набувати не бажаного висвітлення в мас-медіа. Або він виконує свою роботу ще до того, як подія відбулася, щоб запобігти неправильному висвітленню її в ЗМІ.

Д. Уоттс, цитуючи інших дослідників, нараховує п'ять видів "спіну", тобто "викручення" ситуації заради того, щоб вона набула потрібної форми*158:

*158: { Watts D. Political communication today. – Manchester etc., 1997. – P. 121.}

1) до спін – підготовка перед подією;

2) після-спін – наведення блиску на подію;

3) торнадо-спін – намагання спрямувати інтерес до чогось, що реально не викликає його;

4) контроль кризи – менеджмент подій, що виходять з-під контролю;

5) зменшення втрат – менеджмент подій, що вже вийшли з-під контролю, щоб зменшити подальші втрати.

Спін-доктори працюють як частина медіа-команди. Наприклад, саме спін-доктори готували "каяття" Б. Клінтона в 1998 р. з приводу його зв'язків з Монікою Левінськи. Внаслідок цього виступу населення змінило своє негативне ставлення до Б. Клінтона. Виступ американського президента відбувся лише тоді, коли населення вже готово було вибачити його, вважаючи слова каяття достатніми для цього.

Спін-доктор готує в інформаційному просторі майбутню подію, або виправляє ситуацію, яка висвітлюється не належним чином в мас-медіа. Це активна інформаційна поведінка, яка може принципово впливати на розвиток подій в інформаційному просторі.

В історії американського президентства був виступ Р. Ніксона 30 квітня 1973 р., де він відводив від себе звинувачення у зв'язку з "уотергейтом". Відводив невдало, бо в результаті цього виступу американська більшість прийняла рішення про провину президента. Однією з причин цього було те, що публіка зреагувала не лише на текст, а й на невербальний виклад його, який передавав збудження і провину американського президента*159.

*159: { Eco U. Strategies of lying 11 On signs. – Baltimore, 1985.}

Але у Ніксона був і вдалий виступ 23 вересня 1952 p., який теж був відповіддю на звинувачення, коли його звинуватили в наявності таємного виборчого фонду. Переглянувши цей виступ через багато років, можна зробити такі висновки. Виступ Ніксона мав досить людяний, неофіційний за обговорюваними темами характер. Наприклад, він сказав, що його діти отримали у подарунок цуценя кокер-спанієля Чекерса, але він не може його віддати, бо це дитячий подарунок. Ця доповідь, до речі, залишилися в історії за ім'ям цього песика, який помер через 12 років після неї у 1974 р. 48,9% потенційної телевізійної аудиторії почули цей виступ, що тривав півгодини.

Серед раціональних аргументів Ніксона було розмежування моральної помилку і юридичної. Він чітко перерахував, на що саме сенатор витрачає отримувані гроші. Він перерахував усе, що вони мають у сім'ї і скільки це їм коштує. Чітко підкреслив, що за весь час його дружина Пет не отримала ані цента з урядових грошей, хоча працювала в нього як стенографістка.

Але основною перевагою цієї доповіді слід вважати її емоційний компонент. Ніксон оприлюднив усі свої грошові рахунки до кожного цента. Він використав емоції своїх дітей і дружини. Дружина сиділа трохи далі й без жодного слова дивилася на свого чоловіка, камера демонструвала її, коли в цьому виникала потреба. Ніксон розмовляв відкрито, дивлячись в камеру, подеколи заглядаючи в текст. Одночасно він виступив проти демократів, які заявляли, що якщо немає грошей, нема чого йти на вибори. Ніксон у відповідь сказав, що не може погодитися з таким твердженням, що політика тільки для багатих людей. Він активно жестикулював, то однією рукою, то відразу обома. Навів як приклад лист одного з виборців, який надіслав йому чек на десять доларів. І це виглядало як його всенародна підтримка. Тим більш, що на початку цієї промови він говорив про те, що особисто на себе не витратив нічого.

У цій промові Ніксон переміг, відвівши від себе всі звинувачення.

Асиметричні інформаційні дії мають більше шансів на успіх, бо їм не можна знайти відповідника. Наприклад, у випадку Ніксона раціональні обвинувачення були зняті емоційним контрвиступом, тобто реально в іншій площині. Асиметричність – єдиний варіант виступу проте сильнішого супротивника. Для психологічної війни це стає нормою, бо в цьому випадку йдеться про породження комунікативного повідомлення, як виступає в ролі "одинака" проти пропагандистської армії супротивника.

Ще одним варіантом асиметричної інформаційної дії можна вважати демонстрації і маніфестації, які сьогодні широко використовуються для організації впливу на владні структури через громадську думку*160. На них владні структури не мають змоги відповідати симетрично, тобто шляхом проведення власної демонстрації. Звідси випливає принципова асиметричність їхніх дій. Останнім часом в Україні є поширеним такій варіант комунікативної дії, як голодування, що застосовується як вияв протесту.

*160: { Шампань П. Делать мнение. Новая политическая игра. – М., 1997.}

Асиметричні інформаційні дії можуть стати можливими ще й тому, що супротивник може "не помітити" їх на стадії прийняття рішення, бо вони є прихованими від нього. Один із таких варіантів виникає, коли дія опонента реалізується в середині циклу прийняття рішення – англійською: OODA (Observe-Orient-Decide-Act), українською: СОРД (Спостереження – Орієнтація – Рішення – Дія). Дж. Макдональд вважає, що саме так діяли, наприклад, татаро-монгол и, що могли зникати в нікуди і з'являтися невідомо звідки*161. Вони контролювали велику, навіть за сьогоднішніми мірками, територію, до речі, використовуючи для цього з-поміж іншого пропаганду щоб посіяти страх серед населення. Взагалі, однією з особливостей інформаційної зброї є можливість її непомітного застосування, коли країна до останнього моменту може не бачити цього спланованого впливу.

*161: { McDonald J.W. Exploiting battlespace transparency: operation inside an opponent's decision cycle // War in the information age: new challenges for U.S. security policy. – Washington etc., 1997.}

Асиметричність може спрацювати у специфічній моделі подання виступу політика по телебаченню, коли демонструється неуважність до нього з боку аудиторії чи коли коментарі журналіста перекривають виступ політика. Це все те саме породження інформації у несиметричній площині, можливості якої, як ми бачимо, досить великі.

З історії

В історичному плані нас цікавлять ті етапи розвитку чи комунікативні жанри, де відбувається відповідна професіоналізація комунікації. Тобто, якщо подивитися на основні складники комунікативного процесу (комунікатор, процес комунікації, одержувач інформації), то нас цікавить, коли виникають (і чому виникають) професійний комунікатор, професійний процес передачі та професійні умови сприйняття повідомлення, тобто спеціальні умови, які задають моясливість процесу комунікації. Професіоналізація одного складника, як правило, спричинює професіоналізацію інших.

Серед жанрів, які вже пройшли професіоналізацію, можна зазначити релігійну, літературну, управлінську (включаючи військову), пропагандистську комунікацію. Візьмемо, наприклад, релігійну комунікації. Для неї характерним є не тільки особливий комунікатор, а й особливі умови проведення, що задаються в просторі (храм) і часі (служби). Проповідь у храмі у середньовіччі була одночасно і варіантом засобу масової комунікації, оскільки виконувала функції інформування населення про події, що відбувалися у світі. Військова комунікація, як і інші види комунікації, намагається запрограмувати можливі варіанти поведінки солдата, наприклад, накази не обговорюються. Усе це не просто комунікативні процеси, вони одночасно виконують функції соціального управління. Саме в них ми переходимо від випадкового рішення проблеми до системного, професійного.

Як приклад одного з перших варіантів такого рішення, на які спирається сучасний світ, розглянемо Стародавній Рим. І в мирному, і в воєнному житті він реалізував багато знайомих нам сьогодні комунікативних моделей. Наприклад, саме у Стародавньому Римі застосовувалися варіанти перших виборчих технологій. Бойовий дух солдатів теж досить інтенсивно підтримувався.

Рим потребував досить серйозного програмування людини на поведінку справжнього солдата, порівняно зі Стародавньою Грецією, виходячи з таких відмінностей між двома країнами. Рим не мав такого Олімпу богів, як у Греції, в результаті чого довелося віднаходити свої приклади для власних солдат. (Схожим варіантом можна вважати радянський період, коли треба було створювати власних богів у різних сферах соціального життя, наприклад, Павлик Морозов чи Олексій Стаханов). Рим мав іншу від грецької фаланги форму збройного