Реферат: Взаємодія внутрішнього та зовнішнього ринків в умовах глобалізації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА


На правах рукопису


ДАНИЛЕНКО ОЛЕНА ЛЕОНІДІВНА


УДК: 339.3:339.5


ВЗАЄМОДІЯ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО РИНКІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук


Науковий керівник

доктор економічних наук, професор

Гриценко А.А.


Харків – 2008

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО РИНКІВ………………………… 1.1. Глобалізація і відкрита економіка як передумова взаємодії внутрішнього і зовнішнього ринків…………………………………………

1.2. Економічний зміст взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків…………………………………………………………………………. 1.3. Зовнішньоекономічні стратегії для транзитивних економік……………………………………………………………………….Висновки до першого розділу……………………………………………… РОЗДІЛ ІІ. МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО РИНКІВ………………………………………………… 2.1. Вплив зовнішнього попиту і зовнішнього ринку на трансформацію внутрішнього ринку………………………………………………………….

2.2. Вплив внутрішнього попиту і внутрішнього ринку на зовнішньоекономічну діяльність…………………………………………… 2.3. Механізм регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків…………………………………………………………………………. Висновки до другого розділу……………………………………………… ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ….………………………………………………… ДОДАТКИ…………………………………………………………………….


3


10


10


41


67

94


100


100


126


146

161

165

170

188



ВСТУП


^ Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку економіки України одночасно пов'язаний із ринковою трансформацією та складними й суперечливими процесами глобалізації, які виступають об’єктивними і визначальними детермінантами формування як напрямків, так і результатів соціально-економічного розвитку. Необхідність органічного входження України на рівноправних умовах до системи світового господарства означає трансформацію економічних відносин та послідовний перехід до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього ринку. Це завдання ускладнюється розвитком нових форм зовнішньоекономічних відносин та трансформацією якісних параметрів ринкових відносин під впливом глобалізаційних процесів. Крім того, зростаюча відкритість економіки країни зумовлює відповідну залежність внутрішнього ринку від зовнішнього, та підсилює їх взаємодію, яка характеризується складним, багаторівневим, різноспрямованим та взаємним впливом основних елементів ринків. У цьому контексті важливим стає визначення умов, за яких взаємодія внутрішнього та зовнішнього ринків позитивно впливає на сталий соціально-економічний розвиток національної економіки та підвищує добробут населення. Ключове місце у цьому процесі повинна займати політика держави, яка має спиратися на вичерпну інформацію про основні тенденції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є наукові розробки зарубіжних і вітчизняних економістів. Глобалізаційним аспектам розвитку економіки присвячені роботи зарубіжних вчених У. Бека, П. Дікена, М. Кастельса, Д. Родріка, Дж. Сакса, Дж. Стігліца, Е. Уорнера, Т. Фрідмана та ін., у тому числі російських вчених В. Бєлоліпецького, С. Глазьєва, С. Долгова, Е. Кочетова, Б. Кузика, А. Холопова, Ю. Яковца та ін. Теоретичні питання зв'язку глобалізаційних процесів і внутрішньогосподарської діяльності щодо транзитивної економіки досить широко розглядаються в сучасній економічній літературі такими вітчизняними науковцями, як В. Базилевич, О. Власюк, М. Долішній, Л. Лазебник, Д. Лук'яненко, С. Макуха, О. Рогач, О. Черепніна, А. Чухно, Т. Циба, О. Шнипко та ін.

Окремі аспекти дослідження внутрішнього ринку, інституцій та їх ролі для економічного розвитку України знайшли своє відображення у роботах В. Гейця, А. Гриценка, С. Давиденка, О. Михайленко, Т. Осташко, В. Попової, В. Точиліна, О. Яременка та ін.; зовнішньоекономічної діяльності та політики – у роботах Т. Вахненко, В. Гацька, Я. Жаліла, В. Сіденка, А. Філіпенка та ін.; формування валютно-курсової політики в Україні – у роботах Я. Белінської, О. Береславської, А. Гальчинського, І. Крючкової, Ю. Харазішвілі та ін.

Водночас, відкритість економіки країни, незважаючи на складність та неоднозначність об’єкта дослідження, здебільшого розглядається з точки зору впливу зовнішньої торгівлі та іноземного інвестування на економічний розвиток країни. Це не відображає повною мірою всієї складності відкритості економіки та різноманітності форм і напрямів взаємодії суб’єктів внутрішнього та зовнішнього ринків. Велика кількість робіт присвячена вивченню внутрішнього ринку та його впливу на економічний розвиток країни, а також дослідженню зовнішнього ринку у розрізі вивчення структури та динаміки зовнішньоекономічної діяльності. Але залишаються недостатньо вивченими теоретичні питання, що розкривають зміст взаємодії внутрішнього попиту та пропозиції із зовнішніми попитом і пропозицією. Всеохоплюючі процеси глобалізації та інформатизації суспільства висувають потребу теоретичного осмислення взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків у нових умовах. Таким чином, необхідність вироблення цілісного уявлення про стан та зміст взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків зу­мовлює нагальну потребу дослідження цих питань у контексті зростаю­чої відкритості національної економіки та глобальних тенденцій розвитку світо­вого господарства. Це зумовило вибір теми дослідження та визначення його основних завдань.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідницької теми кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна «Соціально-економічний механізм і наслідки ринкових перетворень» (№ держ. реєстрації 0104U000675).

^ Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні основних напрямів та економічного змісту взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків, впливу відкритості економіки на цей процес та розкритті механізму регулювання внутрішнього та зовнішнього ринків для потреб ринкової трансформації і підвищення ефективності інтеграції країни у світове господарство. Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

– виявити основні передумови розширення і посилення взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків за сучасних умов глобалізації суспільства;

– проаналізувати й систематизувати наслідки різноспрямованого впливу глобалізації та відкритості економіки країни на інтенсивність і структуру взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків;

– визначити економічний зміст, структуру та динаміку взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків в умовах глобалізації;

– дати визначення поняття внутрішнього та зовнішнього ринків у сучасному вимірі світогосподарських процесів глобалізації;

– розкрити сутність і основні напрями впливу зовнішнього ринку на трансформацію внутрішнього ринку транзитивних економік;

– визначити роль внутрішнього ринку для розвитку зовнішньоекономічної діяльності країни;

– обґрунтувати шляхи вдосконалення та механізм регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків в умовах глобалізації.

^ Об’єктом дослідження є внутрішній та зовнішній ринки в умовах ринкової трансформаційної економіки та процесів глобалізації.

Предметом дослідження виступає система економічних відносин між суб’єктами внутрішнього та зовнішнього ринків відносно формування внутрішнього попиту, внутрішньої пропозиції, зовнішнього попиту і зовнішньої пропозиції, а також роль останніх у забезпеченні умов ринкової трансформації, розширення зовнішньоекономічних зв’язків і сталого економічного розвитку країни в умовах глобалізації.

^ Методи дослідження. Для реалізації мети та вирішення завдань дослідження використані такі методи наукового пізнання: метод індукції і дедукції, який дозволив із усього розмаїття економічних наслідків впливу глобалізації на ринкову трансформацію економіки України узагальнити ті напрями, які пов’язані із становленням і розвитком її відкритості як важливої передумови взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків; метод аналізу та синтезу, на основі якого запропоновано комплексну класифікацію складових відкритості економіки, а також досліджено основні напрями впливу внутрішнього ринку на розвиток зовнішньоекономічної діяльності та зовнішнього ринку на трансформацію внутрішнього ринку; метод системного аналізу, який дав можливість узагальнити і систематизувати ряд найновітніших тенденцій розвитку ринкових відносин, визначити вплив останніх на зміни основних елементів ринку та відносин між його суб’єктами, а також запропонувати визначення внутрішнього та зовнішнього ринків з урахуванням терміну «економічний простір країни»; метод кластерного аналізу дозволив розподілити галузі економіки, які характеризуються сильною диференціацією та виділити три однорідних кластери за показниками відкритості; статистичні методи використані для оцінки основних якісних і кількісних тенденцій у зовнішній торгівлі товарами та послугами.

Інформаційну базу дослідження складають: наукові роботи іноземних та вітчизняних авторів з проблем зовнішньої торгівлі транзитивних країн, розвитку їх внутрішнього ринку, наслідків глобалізації та формування зовнішньоекономічних стратегій; публікації у наукових періодичних виданнях; звіти, огляди та рейтингові оцінки міжнародних організацій та фондів (Міжнародного валютного фонду, фонду Heritage, Світового банку, Конференції ООН з торгівлі та розвитку, компанії A. T. Kearney, Організації економічного співробітництва та розвитку); матеріали досліджень українських науково-дослідних інститутів, дані Державного комітету статистики України; матеріали науково-практичних конференцій; особисті розрахунки здобувача.

^ Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в розкритті механізму взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків в умовах глобалізації. Важливі результати, які містять наукову новизну і отримані автором особисто, полягають в наступному:

Уперше:

1. на основі багатоаспектного аналізу відкритості економіки з’ясовано її складну структуру і запропоновано адекватну їй комплексну класифікацію, яка включає внутрішню і зовнішню відкритість; відкритість сфер економічної діяльності: фінансову (ринку грошових ресурсів та ринку фінансових послуг), торговельну (ринку товарів та послуг, ринку технологій та ринку інформації), ринку трудових ресурсів; державного та приватного секторів;

2. розкрито економічний зміст та механізм регулювання взаємодії внутрішнього і зовнішнього ринків в умовах глобалізації шляхом виявлення співвідношень внутрішніх і зовнішніх компонентів попиту та пропозиції, впливу на них через систему важелів державної політики (промислової, аграрної, валютно-курсової, кредитної, митно-тарифної, інвестиційної, бюджетно-податкової та політики розвитку підприємництва) з метою стимулювання зростання внутрішнього попиту та імпортозаміщення, експорту високотехнологічної продукції та розвитку і диверсифікації внутрішньої пропозиції.

Удосконалено:

3. уявлення про зміст економічного простору за рахунок включення до його складу діяльності віртуальних підприємств, нематеріальних форм руху товарів, вартості, інформаційних послуг, знань, здібностей, глобального капіталу та ін.;

4. визначення внутрішнього і зовнішнього ринків на основі використання поняття економічного простору країни:

внутрішній ринок представляє собою систему економічних відносин між суб'єктами, які формують як попит, так і пропозицію в межах економічного простору країни при певному рівні цін відповідно до законів товарного виробництва і грошового обігу;

зовнішній ринок – це система економічних відносин між резидентами даної країни та нерезидентами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг в межах міжнародного економічного простору з урахуванням співвідношення цін на вітчизняні та іноземні блага, а також обмінного курсу національних валют.

Дістало подальшого розвитку:

5. характеристика впливу різних складових взаємодії внутрішнього і зовнішнього ринків на рівень конкурентоспроможності національних виробників;

6. розкриття вирішального впливу інноваційно-інвестиційної, валютно-курсової та інтеграційної політик при виборі домінування стратегій експортоорієнтації або імпортозаміщення в різних секторах транзитивних економік;

7. обґрунтування положення про вплив внутрішнього ринку на диверсифікацію зовнішньоекономічної діяльності шляхом розширення внутрішнього попиту, розвитку високотехнологічної пропозиції, інституційного середовища, транспортної та інформаційно-комунікаційної інфраструктури.

^ Практичне і теоретичне значення одержаних результатів. Положення дисертації містять розробки теоретичної бази дослідження основних напрямів взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків, аналізу можливих дисбалансів і обмежень, які можуть бути використані як елементи вивчення моделей та напрямів розвитку внутрішнього ринку та зовнішньоекономічних зв’язків.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання результатів дослідження у навчальному процесі, для викладання курсів лекцій та спецкурсів, а також при подальших дослідженнях, спрямованих на вдосконалення системи державного управління внутрішньо- та зовнішньоекономічними процесами для визначення основних пріоритетів розвитку внутрішнього та зовнішнього ринку.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідались на чотирьох науково-практичних конференціях: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Освіта і наука без меж – 2005» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Економічні проблеми інноваційно-структурних перетворень в Україні» (м. Харків, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Економічний розвиток України в актуальному просторі і часі» (м. Харків, 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Соціально-економічні проблеми розвитку країн з транзитивною економікою» (м. Харків, 2007 р.).

Публікації. Основні положення, висновки і результати дисертаційної роботи викладено у 9 роботах загальним обсягом 2,97 д.а., з них 5 статей у наукових фахових виданнях, обсягом 2,33 д.а.


РОЗДІЛ І


^ ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО РИНКІВ


1.1. Глобалізація і відкрита економіка як передумова взаємодії внутрішнього і зовнішнього ринків


Глобалізація виступає невід’ємним атрибутом сучасного розвитку. Внаслідок того, що процес глобалізації є складним, нерівномірним і багаторівневим явищем, у сучасній економічній літературі немає однозначних визначень змісту цього процесу, його факторів і наслідків. Термін глобалізація широко використовується у літературі для визначення зростаючої інтернаціоналізації фінансової системи та ринків товарів і послуг. Глобалізація надає новий вимір світовому ринковому господарству та проявляється у постійному русі національних господарств до все більшої відкритості до зовнішнього ринку. За цих умов, успішність економічного розвитку окремих країн значною мірою визначається здатністю до гармонійної інтеграції у глобальний економічний простір. Водночас, інтенсифікація зовнішньої торгівлі між країнами та зростаюча конкуренція між національними економіками за більшу частку на світовому ринку, висувають нові виклики для економічної політики держав.

Дослідження процесів глобалізації почалось у 80-х роках ХХ століття і отримало всебічний розвиток у роботах західних вчених: У. Бека [], П. Дікена [], М. Кастельса [], Д. Родріка [], Дж. Сакса [], Дж. Стігліца [], Е. Уорнера [], Т. Фрідмана [] та ін.

Феномен глобалізації досліджується вченими різних напрямків у соціології, політології, економіці, культурі та ін. Однак, досі існують суттєві протиріччя відносно початку розвитку глобалізації, що, скоріше за все, пов’язано із розбіжностями у розумінні різними вченими сутності глобалізації, її причин та особливостей розвитку.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com


Посилення взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків в умовах глобалізації не викликає сумнівів. Виділемо основні передумови глобалізації, які чинять вирішальний вплив на посилення взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків:

– лібералізація торгівлі та розширення технічних можливостей для обміну, що призводить до того, що національні кордони перестають бути перешкодою для вільного руху товарів, послуг, капіталу та людей;

– транснаціоналізація бізнесу і капіталу, діяльність ТНК;

– зміни у співвідношенні різних секторів та галузей економіки, переважання високотехнологічних і наукоємних виробництв;

– випереджальні темпи зростання торгівлі порівняно із темпами зростання виробництва;

– дифузія технологій із розвинених країн у менш розвинені;

– об’єднання країн у торговельні і інші союзи;

– стандартизація світового попиту на окремих ринках внаслідок використання ТНК глобальних маркетингових стратегій;

– розбиття виробничого процесу на окремі етапи, які виконуються в окремих країнах;

– перенесення виробництва із розвинених країн у менш розвинені, де існують нижчі ціни на фактори виробництва;

– підвищення мобільності товарів та послуг завдяки розвитку інформаційних технологій та регулюючих правил міжнародних організацій;

– зростання обсягів фінансових потоків та посилення ролі фінансової сфери на основі розвитку глобальних валютних, фондових, кредитних ринків та ін.

Слід окремо виділити мобільність товарів та послуг як важливу передумову посилення взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків. Глобалізація сприяє підвищенню мобільності товарів та послуг за рахунок зниження торговельних витрат у двох напрямках. У першому випадку – це ринковий фактор, який пов'язаний із технологічним прогресом і зменшенням витрат внаслідок використання сучасних технологій у виробництві. Другий напрямок відображає політичний фактор і пов'язаний із зменшенням торговельних обмежень окремих країн щодо руху капіталу, товарів та послуг.

Внаслідок цього внутрішні рин­ки більшості країн виявляються все більш відкритими для імпорту-експорту товарів, послуг, капіталів. Таким чином, становлення відкритої економіки – об'єктивна тенденція світового розвитку. Відкрита економіка припускає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі (по більшості позицій при збереженні державного контролю), ефективне використання принципу порівняльних переваг у міжнародному поділі праці, активне використання різних форм спільного підприємництва, організацію вільних економічних зон. Відкрита економіка припускає розумну доступність внутрішнього ринку для припливу іноземного капіталу, товарів, технологій, інформації, робочої сили. Відкрита економіка, тобто національна економіка з високим ступенем включеності в міжнародні економічні відносини, сприяє поглибленню міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва; раціональному розподілу ресурсів залежно від ступеня її ефективності; поширенню світового досвіду через систему зовнішньоекономічних відносин; зростанню конкуренції між вітчизняними виробниками, яке стимулюється конкуренцією на світовому ринку.

Поняття відкри­тість національної економіки пов'язується з відносинами, що визна­чають умови розширення та межі можливостей економічної системи у розвитку міжнародного співробітництва. Багато уваги приділяється дослідженню між відкритою економікою, з одного боку і, темпами економічного зростання, з іншого. Так, американські економісти Дж. Сакс та Е. Уорнер дослідили зв'язок між відкритістю та економічним зростом для 79 країн за період 1970-1989 рр. і розробили індекс відкритості національної економіки []. Економіка вважається закритою, якщо є наявними одна чи більше з наступних умов:

– не менше 40% імпорту проміжних товарів і капіталу піддається нетарифним обмеженням;

– середній рівень мит складає більше 40%;

– валютний курс на чорному ринку на 20% відрізняється від офіційного курсу;

– домінування соціалістичної економічної системи;

– існування державної монополії на основні експортні товари.

Сакс і Уорнер прийшли до висновку, що відкритість економіки відіграє значну роль у пожвавленні темпів економічного зростання і, темпи економічного зростання у відкритих економіках виявилися на 2,2-2,4% вищими ніж у закритих.

Ідентифікація рівня відкритості залишається до­сить дискусійним питанням у сучасній економічній науці. Класично, до кількісних індикаторів відкритості можна віднести питому вагу експорту та імпорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП). Їх комбінація дає уявлення про масштаби зв'язків окремих національних економік зі світовим ринком. Так, відношення експорту до ВВП визначається як експортна квота (Ек):

, (1.1)

де Е – обсяг експорту.

Прийнято вважати ступінь відкритості економіки прийнятним, якщо Ек = 10%. Іншим показником відкритості економіки, що відображає відношення між імпортом і ВВП, є показник імпортної квоти (Ік):

, (1.2)

де І – обсяг імпорту.

До числа більш комплексних показників відкритості звичайно відносять зовнішньоторговельну квоту (ЗТК):

, (1.3)

де ЗТ – обсяг зовнішньоторговельного обігу.

Під відкритою економікою розуміється таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями світового розвитку, зростає значення зовнішньоекономічних зв’язків і при цьому зовнішньоторговельний обіг досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальне економічне зростання. Вважається, що він починає робити стимулюючий вплив на господарство з того моменту, коли він досягає рівня близько 25% до валового внутрішнього продукту. Це положення виявляється більш обґрунтованим для застосування у розвинутих країнах світу, але досить обмеженим щодо транзитивних країн. Це пов’язано, перш за все, з тим, що відкритість економіки у транзитивних країнах проявляється у високій долі зовнішньоторговельних операцій у ВВП (у 2006 та 2007 рр. в Україні обсяг зовнішньоторговельних операцій дорівнював 96% від ВВП), високому ступені енергозалежності внутрішнього виробництва, та високими показниками експорту сировинної продукції тощо.

Таким чином, іншим важливим індикатором включеності економіки у світовий поділ праці є структура зовнішньоторговельного обороту, а не тільки його об’єм. Чим вища в структурі зовнішньоторговельного обороту доля проміжної, низькотехнологічної продукції (полуфабрікатів), та продукції з низької мірою переробки (сировинних товарів), тим сильніше національна економіка залежить від світової кон’юнктури.

Слід зазначити, що не завжди вищезазначена сукупність показників адекватно відображають стан відкритості економіки. Наприклад, зовнішньоторговельна квота, характеризуючи певною мірою відкритість економіки, не може бути її основним показником. Відношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП відображає в основному ступінь участі країн у міжнародному поділі праці, що може бути лише однією зі складових проявлення відкритості економіки. Показник відкритості економіки має бути більш складним, комплексним.

Оцінка глобалізації є актуальним питанням і різні світові організації і консалтингові фірми постійно працюють над вдосконаленням методологічних засад кількісного аналізу. Якщо раніше оцінка глобалізації здебільшого проводилися у сфері фінансів, товарів і послуг, сьогодні оцінка глобалізаційних процесів охоплює також і науково-технічну та інноваційну сфери. Так, у 2005 році Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) випустила Інструкцію ОЕСР з економічних показників глобалізації []. Оцінка глобалізації за методологією ОЕСР охоплює чотири сфери: ПІІ, економічну діяльність транснаціональних компаній, інтернаціоналізацію технологій та глобалізацію торгівлі. За цією методологією особливе місце займають показники інтернаціоналізації технологій та торгівлі наукомісткою продукцією, які виступають важливим елементом визначення рівня глобалізації. Це пов’язано в першу чергу з тим, що розвиток технологій, у тому числі інформаційно-комунікаційних технологій, відіграє найважливішу роль у поглибленні і інтенсифікації глобалізаційних процесів. Генерування знання є суто глобальним процесом, який неможливо замкнути у межах однієї країни. Для втілення знань у нові технології та інновації, фірми отримують інформацію із багатьох ресурсів, розміщених у різних країнах. Самі дослідницькі лабораторії і центри в багатьох випадках засновані на капітальних вкладеннях багатьох країн, мають відділення у різних країнах та персонал таких центрів включає науковців різних національностей. Тобто сам процес створення знання і його втілення у технології є інтернаціональним процесом, який, звичайно, призводить до міжнародного трансферу технологій.

Водночас, форми інтернаціоналізації самих технологій можуть відрізнятися. У вищезазначеній Інструкції ОЕСР з економічних показників глобалізації досліджуються 3 напрями інтернаціоналізації технологій:

– інтернаціоналізація промислових науково-дослідницької та дослідно-конструкторської роботи (НДДКР),

– трансфер технологій,

– торгівля високотехнологічними продуктами.

Іншими формами інтернаціоналізації технологій можуть бути державні НДДКР, патентна торгівля, стратегічні технологічні союзи між фірмами, коопераційні угоди між недержавними організаціями, міграційні потоки висококваліфікованих робітників тощо.

На нашу думку, оцінка технологічного аспекту відкритості економіки країни є вкрай важливою для транзитивних економік і, зокрема, для України, тому що саме цей аспект має слугувати стратегічним пріоритетом економічного розвитку.

Нещодавно була запропонована модель дослідження зростання відкритості і його впливу на зростання прибутку в будь-якій країні або регіоні – модель моніторингу зросту відкритості (Openness Growth Monitoring Model (OGM- Model)) []. Особливою відзнакою цієї моделі є підхід до оцінки відкритості економіки країни, який базується на аналізі відкритості виробничих секторів, а саме секторів сільського господарства, промисловості, енергетики та послуг. Індикатори відкритості цих секторів оцінюються як співвідношення зовнішньоторговельного обороту в цьому секторі (сума експорту та імпорту) та ВВП країни.

Схожий підхід при дослідженні впливу глобалізації на економічне зростання в Україні використали вітчизняні вчені Василенко В. М. та Даниліна Т. О. []. Виходячи із структури зовнішнього сектору економіки в якості факторів, які характеризують глобалізацію як джерело економічного зростання України, розглядалися такі показники як відкритість до зовнішньої торгівлі, відкритість до ПІІ, відкритість до портфельних інвестицій, зовнішній борг як частка ВВП, валові міжнародні резерви як частка ВВП, індекс економічної свободи. При цьому окремо виділялись такі елементи як відкритість сектору послуг, паливно-енергетичного, металургійного, хімічного, машинобудівного та харчового комплексів.

Ці підходи до аналізу відкритості економіки за різними сферами економічної діяльності, на нашу думку, є доцільним для економік, які мають дуже різнорідні за рівнем розвитку сектори економіки.

Комплексний аналіз відкритості відображає Індекс Глобалізації (Globalization Index), який розроблений консалтинговою компанією A. T. Kearney та журналом Foreign Policy. Згідно з цим показником оцінка залучення країн світу до процесів глобалізації здійснюється на основі синтезу чотирьох показників, а саме:

– економіч­на інтеграція – обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій та різного роду виплат (у тому числі зарплат), що здійснюються з перетинанням державних кордонів;

– персональні контракти, зокрема, міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, пошто­вих відправлень та переказів;

– розвиток глобальних технологій, а саме кількість користувачів Інтернету та кількість інтернет-сайтів;

– включення в глобальні політичні процеси, зокрема членст­во у міжнародних організаціях та кількість по­сольств.

Слід зазначити, що розвитку інформаційних технологій в країні приділяється значна увага при складанні рейтингів. Простежується також тенденція все більшого впливу неекономічних факторів інтеграції (таких як зріст телефонного трафіка та використання Інтернету) на світові взаємозв’язки. Це пов’язано в першу чергу з тим, що розвиток глобальних інформаційних технологій за останні роки змінив систему ведення бізнесу і саму міжнародну торгівлю.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Цей новий підхід до торгівлі послугами обумовив можливість міжнародної торгівлі майже всіма видами послуг. Тобто, з урахуванням цього підходу, майже всі послуги стають тими, що торгуються. Разом з цим, змінився і підхід до визначення того, яка операція є експортом, а яка імпортом. Так, наприклад, українська туристична фірма, яка направляє туристів до Турції є імпортером послуг, а турецька фірма у цьому випадку (приймаючи українських туристів) є експортером послуги. А іноземне підприємство, яке використовує залізничний або автомобільний транспорт в Україні, є імпортером транспортних послуг.

Підсумовуючи вище сказане, треба зауважити, що останні тенденції у розвитку технологій, віртуалізації торгівлі послугами і товарами разом із глобальними тенденціями усунення торговельних бар’єрів, переводять всі товари і послуги у категорію тих, що торгуються, принаймні теоретично. Також не можна не відзначити зовсім іншого рівня цієї тенденції – деякі окремі види товарів, брендів або галузей економіки стають «глобалізованими», тобто такими, які вільно купуються і продаються на світовому ринку і на які створюється зовнішній попит з боку багатьох країн.

Якщо дослідити це питання більш глибоко, то не можна не заперечити, що в певні відрізки часу та за певних умов можуть виникати певні бар’єри, які будуть перешкоджати вільному руху товарів та послуг. Але це не означає, що ці бар’єри для одних і тих самих груп товарів в різних країнах будуть однаковими. Виділимо наступні групи факторів, що можуть обмежувати мобільність товарів або послуг: фактори пропозиції та фактори попиту.

Фактори пропозиції впливають на збільшення вартості товарів та послуг, які призначені для зовнішнього ринку, та зниження або зникнення економічної доцільності щодо експорту цього товару або послуги. Фактори пропозиції можуть включати торговельні і неторговельні бар’єри, транспортні і комунікаційні витрати та ін., які мають прямий вплив на формування ціни окремого товару та послуги. Високі витрати підвищують вартість виробництва товару (послуги), зменшують його цінову конкурентоспроможність і роблять економічно недоцільним експорт такого товару або послуги. Фактори попиту можуть складатися із культурних особливостей (моди, способу життя, освіти, релігійних відмінностей та ін.), кліматичних особливостей, законодавчого середовища, технічного рівня розвитку виробництва та суспільства та ін. Так, наприклад, в низько розвинених країнах, де не має комунікаційних мереж, технічно неможливо продати таку послугу як Інтернет-банкінг. Або в країнах з субтропічним кліматом малоймовірне виникнення попиту на хутрові вироби. Тобто ця група факторів впливає на первинне виникнення потреби і формування попиту на товар.

Останні тенденції щодо соціально-економічних та виробничих змін внаслідок глобалізації і розвитку інформаційних технологій охоплюють різні рівні трансформації ринку та його основних елементів. Зокрема, змінюється змістовність трудової діяльності. Це пов’язано з тим, що основа виробничих сил, яку складають засоби виробництва, предмети та продукти праці вже не ототожнюються з матеріальністю. Інформація стає базовим фактором суспільного виробництва. Змінюється сама сутність економічних відносин шляхом встановлення пріоритетів на нематеріальній інформаційній складовій та трансформації зв’язків економічної діяльності у просторі і часі.

Так званий «електронний бізнес» використовує переваги Інтернет як для розширення можливостей існуючих форм економічних зв’язків, так і для створення нових, організаційних форм, які можу бути як окремою складовою здійснення операцій (наприклад, система електронних розрахунків), так і самостійною формою організації економічної діяльності (наприклад, Інтернет-банкінг). В Україні електронний бізнес знаходиться на початковій стадії свого розвитку. Однак, швидко розвиваються системи Інтернет-банкінгу (системи проведення банківських операцій через мережу Інтернет), електронні платіжні системи, системи, що надають можливість торгівлі цінними паперами он-лайн, надаються в Україні і електронні брокерські послуги. Розвиваються системи для електронної торгівлі. Розробляються системи дистанційної освіти, інтернет-страхування та інші.

В Україні за останній рік також посилилась тенденція створення комп'ютерних фірм, що працюють за схемою аутсорсингу. Так, у Києві нараховується майже півтори сотні висококваліфікованих комп'ютерних підрядчиків, що виробляють інформаційні продукти на Захід. Цілий ряд вітчизняних компаній співпрацюють через Інтернет зі своїми західними постачальниками.

Нове інформаційне суспільство, глобальний інформаційний простір як якісно нове середовище функціонування і розвитку міжнародних відносин, органічно містить у собі економічні, політичні, соціальні і культурні процеси, а самі інформаційні технології стають значною змістовною характеристикою цих процесів, створюють принципово нові умови та обсяги економічних, політичних та інших відносин між державами. Всі ці зміни, які відбуваються сьогодні під впливом швидкого розповсюдження інформаційних технологій, вимагають іншого економічного трактування поняття ринку як внутрішнього, так і зовнішнього. Якщо перше і саме повсякденне визначення стверджувало, що ринок – це площа, публічне місце купівлі-продажу товарів, благ і послуг, то сьогодні, при визначенні понять внутрішнього та зовнішнього ринків, стає вже неможливо відштовхуватися тільки від географічної і навіть економічної території країни.

Електронна торгівля також є частиною внутрішнього чи зовнішнього ринку країн, але правове визначення самої торговельної операції часто стикається з низкою проблем, що, в свою чергу, викликає неможливість обліку таких операцій.

Якщо звернутися до основних елементів ринку, то за умов зростаючої інформатизації економічного життя та переходу до постіндустріальної стадії розвитку суспільства змінюється і їх значення, і сама філософія ринкових відносин.

Такий основний елемент індустріальної економіки як підприємство, класично трактується як «основний елемент народного господарства, що забезпечує виробництво переважної маси товарів і послуг, проводить науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання доходу (прибутку)» [, с. 350]. Однак, розвиток електронної торгівлі та інформ