Реферат: Розділ Сутність інфляції. Чинники, що впливають на її розвиток

ЗМІСТ:


Вступ
Розділ 1. Сутність інфляції. Чинники, що впливають на її розвиток
Форми інфляції

Інфляція попиту. Інфляційний цикл

Інфляція витрат
Розділ 2. Вплив інфляції на розвиток макроекономічних процесів
2.1. Інфляція і перерозподіл доходів

2.2. Інфляція і безробіття. Крива Філліпса

2.3. Вплив інфляції на обсяг виробництва валового внутрішнього продукту

2.4. Соцiально-економiчнi наслiдки iнфляцii

2.5. Антиiнфляцiйна полiтика держави
Розділ 3. Особливості інфляційного процесу в Україні Висновок
Список використаної літератури


Вступ


Історично склалося так, що одна з нових й, у деякому відношенні, найважливіша функція уряду полягає в тому, щоб стабілізувати економіку, тобто допомагати їй забезпечувати повну зайнятість ресурсів i стабільний рівень цін. Перед вченими-економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденції у розвитку сватової економіки. Одно з перших місць посідає аналіз інфляції та факторів , що її обумовлюють.

У процесі розвитку сучасної змішаної економіки ступінь державного втручання, а у рамках останнього - вибір адекватної макроекономічної політики, що дозволяє запобігти зростанню інфляції та безробіття, мають особливе значення.

Макроекономічна теорія дає достатньо чiткi рекомендації відносно умов й наслідків подібних рішень.

Жодна з відомих нині ринкових економічних систем не функціонує стихійно. Всі вони являються об’єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання зманюються відповідно до ситуації, що склалася у економічній системі.

Маніпулювання податками й розмірами видатків бюджету , контроль за цінами с одними з головних інструментів, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробіття та інфляції.


^ Розділ 1. Сутність інфляції. Чинники, що впливають на її розвиток

Інфляція як специфічна властивість паперових грошей відома вже кілька століть. В економічній теорії є кілька підходів до визначення сутності цього надзвичайно складного за своєю природою економічного явища.

Для кожного з нас очевидним є те, що інфляція пов’язана зі зростанням цін. Така трактова відбиває загальноекономічний підхід до цього поняття.

Водночас, коли йдеться про визначення інфляції у вузькому смислі, її можна розглядати як процес знецінення грошей. Найповніше зміст поняття “інфляції” можна подати так.
^ Інфляція є знецінення грошей, що виявляється через зростання цін
Інфляція вимірюється динамікою цін. Вона є обернено пропорційною величиною до цінової динаміки. Якщо впродовж року ціни зросли на 20 відсотків, то можна сказати, що на такий самий відсоток знецінилися гроші. У принциповому плані таке визначення буде правильним. Однак у цьому разі слід ураховувати, що інфляція може бути відкритою і подавленою.

Знецінення грошей може відбуватися і за умови відсутності відкритого зростання цін. Йдеться про утримання їх на відносно фіксованому рівні за допомогою адміністративних важелів. Якщо попит в 2 рази перевищує товарооборот, це означає, що ступінь отоварювання грошової одиниці не перевищує 50 відсотків. У цьому виявляється реальне її знецінення. У другій половині 80-х років у колишньому СРСР при відносно стабільній динаміці цін товарне забезпечення кожного рубля отриманої платні коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість грошової одиниці знизилась до 28 відсотків.

Слід зазначити, що подавлена інфляція є найбільш деструктивною. Вона позбавляє виробників економічних стимулів, потребує державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує тіньову економіку, спекуляцію, хабарництво. У кінцевому підсумку все зводиться до того, що утриманні на офіційно регульованому рівні ціни прориваються на чорному ринку. Динаміка таких цін і є відносним вираженням подавленої інфляції. У зв’язку з цим подавлену інфляцію називають адміністративною, - інфляцією, що породжена “адміністративними” (регульованими) цінами.


Форми інфляції


Відповідно до темпів інфляційного процесу розрізняються три різновиди інфляції:

“повзуча” – темп зростання не перевищує 10 відсотків річного зростання цін;

галопуюча – тем зростання цін сягає 10-100 відсотків на рік;

гіперінфляція – річні темпи приросту цін перевищують 100 відсотків.

У межах гіперінфляції виділяють більш вузьке поняття - суперінфляцію (або супергіперінфляцію), за якої темпи зростання цін становлять 50 і більш відсотків на місяць.

Коли йдеться про гіперінфляцію, то, як правило, наводять приклад Німеччини, де у 1922 р. ціни зросли на 5470 відсотків, а в 1923 р. - в 130000000000 разів. У грудні 1923 р. фунт масла на німецькому ринку коштував 1,5 млн., а батон – 200 тис. марок. Відомі й інші подібні приклади. В серпні 1946 р. 829 октильонів (одиниця з 22 нулями) угорських форинтів прирівнювалися до 1 довоєнного форминта, 1 дол. США коштував 3 х 1022 форинтів.

За статикою Міжнародного валютного фонду, Україна входила до першої п’ятірки країн світу з найвищими темпами інфляції. Впродовж лише одного року ціни зросли на 10 200 відсотків.

Світовий досвід свідчить про можливість ефективного “лікування” гіперінфляції, відносно швидкого її подолання. Як правило, для цього провадять грошові реформи, які органічно поєднуються з системою консервативних заходів. Однак для того щоб застосування цих лікувальних заходів було дійовим, щоб осмислено і ефективно управляти цим процесом, потрібний точний діагноз причин і винників, які впливають на його розвиток. У зв’язку з цим слід ураховувати, що інфляція є багаточинниковим явищем.

Теорія грошей виділяє досить протяжний ряд чинникових форм інфляційного процесу. Це інфляція, зумовлена надлишком в обігу грошової маси, кредитна, інфляція попиту, інфляція, викликана зростанням виробничих витрат, імпортована, структурна, інфляція, зумовлена податками, інфляція, пов’язана з збільшенням оплати праці.

Розмежування чинникових форм інфляції має важливе теоретичне і практичне значення. Справа в тому, що кожна з перелічених форм потребує застосування не лише неоднозначних, а інколи й протилежних за своїм змістом заходів. Власне, складності у подоланні інфляційного процесу багато в чому визначаються специфікою його розвитку.

У теорії грошей розглядаються також інфляційні форми, розвиток яких зумовлений монетарними чинниками, та інфляційні форми, що розвиваються під впливом немонетарних чинників. У першому випадку це, як правило, інфляція попиту, а у другому - інфляція витрат. При такому підході обидві різновиди виступають як синтезуючі чинникові форми інфляції. Слід ураховувати і те, що в умовах повномасштабного інфляційного процесу ці форми тісно переплітаються.


Інфляція попиту. Інфляційний цикл


Інфляція попиту безпосередньо пов’язана з дією монетарних чинників, насамперед з надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення попитом існуючої пропозиції товарів та послуг. У цьому разі безпосереднім чинником інфляційного процесу є зростання грошової маси. Однак і при такому припущенні темпи збільшення в обігу грошової маси і темпи зростання цін розвиваються асинхронно. Лаг, що утворюється між динамікою грошової маси і динамікою цін, дістав у теорії грошей назву інфляційного розриву.

Інфляційний розрив, якому належить важлива роль у розвитку макроекономічних процесів, утворюється під впливом сукупності чинників – механізму формування і використання касових залишків, наявності в економіці вільних виробничих ресурсів, умов інвестування, інфляційних очікувань та інших об’’єктивних і суб’єктивних чинників. У ході розвитку ціноутворювального процесу величина інфляційного розриву не залишається сталою. Під впливом внутрішніх само регуляторів він може зменшуватися або збільшуватися. Інакше кажучи, інфляційний розрив може мати місце, як правило, на відносно обмеженому відрізку часу. У довгостроковому плані встановлюється рівноважний темп інфляції, коли темпи зростання грошової маси і динаміка цін урівноважуються.

Отже, слід ураховувати наявність певної циклічної закономірності в розвитку інфляційного процесу. В цьому випадку йдеться про визначення закономірності цінових коливань, яка розвивається не під впливом виробничого циклу, а такої, що зумовлена суто монетарними чинниками. Хоча знову ж таки розмежування монетарних і немонетарних чинників, що визначають циклічність розвитку інфляційного процесу, є умовним і доцільним з точки зору теоретичного аналізу. У реальній же практиці дія цих чинників тісно переплітається.

У розвитку інфляційного (монетарного за своїм змістом) циклу розрізняють три етапи.

На першому етапі темпи знецінення грошей відстають від темпів збільшення в обігу грошової маси. Виникає ефект “запізнення”, що пояснюється, з одного боку, стимулюючою дією емісійного процесу на розвиток виробництва і випереджаючим зростанням у зв’язку з цим пропозиції товарів та послуг, з іншого – скороченням (на початковій стадії) швидкості обороту грошей. Як буде показано далі, в умовах наявності безробіття і не завантажених потужностей відставання темпів знецінення грошей від темпів зростання грошової маси може зберігатися тривалий час.

На другому етапі темпи інфляції випереджають темпи зростання в обігу грошової маси. В умовах посилення інфляційного зростання цін початковим стимулятором цього процесу стає прискорення обороту грошей. Воно випереджає темп збільшення кількості грошей в обігу. Кожен хоче якнайшвидше позбутися грошей, довіру до яких втрачено. Виникає різновид так званих “гарячих” грошей - грошей, що втрачають функцію нагромадження і не затримуються надовго у своїх власників.

Якщо повернутися до прикладу гіперінфляції у Німеччині, то показовими у цьому відношенні є такі дані. Прискорення швидкості обороту німецької марки по відношенню до 1913 р. становило (1913 р. = 1) у грудні 1920 р. – 1,06; у червні 1922 р. – 2,33; у грудні 1922 р. – 6,85; у жовтні 1923 р. – 17,65.

На третьому етапі виникає ефект “рваної інфляції”: темп знецінення грошей то випереджає темп зростання грошової маси, то відстає від нього. Така динаміка цінового процесу пов’язана з впливом кількох чинників. З одного боку, зберігають свій вплив інфляційні чинники, що діють на попередньому етапі. З іншого – при високих темпах зростання цін платіжна криза – “грошовий голод”, який погашається імпульсивною емісією. При високих темпах інфляції держава намагається утримати грошову емісію. Однак поглиблення платіжної кризи ставить її перед необхідністю вдаватися до нових, ще більш високих емісій. Як наслідок - плавність емісійного процесу, що є однією з визначальних умов стабільності грошового обігу, порушується. Настають так звані емісійні шоки, або грошово-кредитні імпульси. Емісійні поштовхи і породжувана ними “рвана інфляція” є найбільш деструктивними в економіці. За таких умов держава, як правило, втрачає головні важелі управління емісійним процесом. Інфляція стає неконтрольованою. Це в кінцевому підсумку і призводить до виникнення інфляційної спіралі, переростання повзучої інфляції в галопуючу, а останньої - в гіпер- і суперінфляцію.

При аналізі механізму формування інфляційного розриву потрібно враховувати і деякі інші обставини. В умовах існування неповної зайнятості та не завантаженості виробничих потужностей зростання ефективного попиту, викликане збільшенням грошової маси, не дає інфляційного ефекту. Навпаки, додаткові грошові ресурси сприяють більш повному використанню наявних чинників виробництва і його зростанню. Лише при повній зайнятості та максимальному завантаженні виробничого апарату додатковий попит стає чисто інфляційним.

З огляду на це можна стверджувати, що пропорційне відповідно до пропозиції грошей зростання можливе лише в умовах максимального (повного) використання чинників виробництва. При неповній завантаженості їх утворюється сфера так званого інфляційного розриву. Цю ситуацію ілюструє графік, наведений на рис. 1, де пропорційність зростання цін відповідно до збільшення грошової маси порушується розглянутою вище зоною інфляційного розриву.
Р
С

В




А




О М
Рис. 1. Пропорційність зростання цін відповідно до збільшення грошової маси

Точка В – критична точка інфляції, яка є межею, за якою розпочинається справжня (дійсна) інфляція.

Описана ситуація не є чисто теоретичною конструкцією. Вона має реальне втілення в умовах циклічного спаду виробництва, коли існує не завантаженість його чинників.


Інфляція витрат


Інфляційний процес може розвиватися під впливом ряду немонетарних чинників, що зумовлюють зростання цін через збільшення витрат виробництва і зростання собівартості одиниці продукції. Йдеться про інфляцію витрат, що формуються на принципово іншій чинниковій основі, ніж інфляція попиту.

Як інфляція витрат пов’язана з емісійним процесом?

Уже зазначалось, що інфляція витрат, як і інфляція попиту, можлива лише за умови, коли в обігу утворилася надлишкова грошова маса. Однак суттєвим моментом цієї ситуації є те, що у випадку, коли ціни зростають, під впливом немонетарних чинників, порушення рівноваги грошового обігу стає не причиною, а наслідком зростання цін. Воно може зумовлюватися, з одного боку, зменшенням в результаті збільшення витрат виробництва пропозиції товарів і послуг в усій економіці, з іншого – вимушеною додатковою кредитною емісією або прискоренням швидкості обороту грошей, викликаних знову ж таки суто виробничими потребами – необхідністю компенсації зростання виробничих витрат.

Одним з різновидів інфляції витрат є інфляція, зумовлена збільшенням заробітної плати. Якщо підвищення заробітної плати випереджає зростання продуктивності праці й не супроводжується збільшенням випуску продукції, зростають витрати виробництва на одиницю продукції та підвищуються ціни. Однак і в цьому разі проблема першого інфляційного поштовху зберігає своє значення. Сутність її визначається тим, чим викликано підвищення заробітної плати – прагнення профспілок, що представляють трудові колективи, домогтися перерозподілу доходів завдяки збільшенню в їхній структурі оплати праці, чи це реакція на попереднє підвищення цін суто компенсаційного характеру.

Розмежування чинників інфляції має принципове значення з точки зору визначення основних важелів дефляційної політики. Однак у реальній дійсності наскільки глибоко взаємо переплітаються різні причини інфляційного процесу, що їхнє структурне відокремлення стає практично нездійсненним.

Особливо рельєфно це видно на прикладі розвитку інфляційного зростання цін в Україні, де в один клубок переплелися структурна, імпортна, бюджетна та кредитна інфляція, інфляція попиту та інші її різновиди. Аналіз конкретних показників дає змогу з’ясувати сутність цієї проблеми глибше.

Слід ураховувати також зростаючий вплив на інфляційний процес зовнішньоекономічних чинників. Це порушення механізму грошової рівноваги зумовлене, з одного боку, структурною перебудовою зовнішньоекономічних зв’язків, спеціалізації виробництва і розподілу праці, з іншого – швидким зростанням витрат на товари так званого критичного імпорту (імпорту енергоносіїв, окремих сировинних матеріалів, комплектуючих виробів), що пов’язане з переходом до світових цін.

Отже, існує низка чинників, що взаємо виключають один одного, надаючи інфляційному розвитку особливої складності. З огляду на це дефляцій на політика держави не може зводитися до застосування суто монетарного інструментарію. Вона має носити комплексний характер.

Водночас при визначенні змісту дефляційної політики слід враховувати не лише чинникові специфіку інфляційного процесу. Як з теоретичної, так і практичної точки зору принципове значення має й інша проблема: якою мірою і в яких напрямках інфляційні процеси впливають на макроекономічні аспекти господарського розвитку? Чи завжди цей вплив деструктивний?


^ Розділ 2. Вплив інфляції на розвиток макроекономічних процесів

Інфляція впливає на розвиток комплексу макроекономічних процесів в цілому, а також кожної його структурної ланки. Інфляція відбиває внутрішній стан грошових відносин, які відповідно до свого функціонального призначення внутрішньо інтегровані в усі осередки економічної системи суспільства. Вона впливає також на весь комплекс відтворювального циклу – процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.


2.1. Інфляція і перерозподіл доходів


Інфляція не завжди призводить до зниження реальних доходів населення. Вона зменшує купівельну спроможність грошової одиниці, кількість товарів і послуг, які можна купити на ту чин іншу купюру, але її вплив на зниження життєвого рівня населення виявляється лише в тому разі, якщо динаміка номінальних доходів відстає від динаміки інфляційного процесу.

З огляду на це теорія розмежовує поняття номінального доходу (номінальну суму отриманої заробітної плати за відсотками, прибутку, рентних платежів тощо) і реального доходу (кількість товарів та послуг, які можна придбати на суму номінального доходу). Динаміку реального доходу визначають як різницю між номінальним доходом та інфляцією. Якщо за рік середній показник номінального доходу зріс на 12, а ціни протягом цього ж часу – на 7 відсотків, можна вважати, що реальні доходи населення за цей період збільшилися на 5 відсотків.

Однак за середньостатистичними показниками приховуються і більш складні процеси. Якщо людина працює в державній установі й отримує фіксовану платню, то її реальні доходи скоротяться рівно на стільки, на скільки зростуть ціни. Це ж саме стосується пенсіонера, якщо отримувана ним пенсія не індексується, а також інших осіб, які мають фінансові доходи. Відповідно до зростання цін зменшується і реальна вартість заощаджень населення, депозитних вкладів, страхових полісів тощо.

Однак цей процес не є одностороннім. У процесі інфляції реальне вираження валового внутрішнього продукту і валового доходу не змінюється. Відбувається лише перерозподіл їх. Змінюються частки доходу, які отримують різні верстви населення. Скорочення в умовах інфляції доходів певної частини населення компенсується протилежним процесом – зростанням доходів тієї категорії працівників, прибутковість праці яких випереджає динаміку цін. У цьому разі при однаковості всіх інших умов реальні доходи зростають. На цій основі в процесі посилення інфляції відбувається перерозподіл доходів серед різних верств населення. Це означає, що інфляція має не лише супротивників, а й прихильників. До останніх належать певні категорії працівників (суб’єктів ринку), що отримують в процесі перерозподілу реальних доходів зростаючу надбавку до своїх прибутків завдяки зростанню цін.

В умовах інфляції відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і дебіторами. Особа, що отримала на певний період позику, розплачується за неї грішми, які в ході інфляційного процесу частково втратили свою купівельну спроможність. Цей механізм діє на рівні не тільки економічних відносин між окремими суб'єктами ринку, а й держави, зокрема при компенсації державного боргу. Інфляція зменшує його величину.

Важливо враховувати і те, що держава може свідомо використовувати емісійну інфляцію для покриття своїх надмірних бюджетних витрат та дефіциту державного бюджету. Звичайно, така ситуація не є стандартною. Вона виникає у екстраординарних випадках, коли видатки бюджету значно перевищують його прибуткову частину. У цьому разі жоден уряд не погодиться визнати себе банкрутом, не вдавшись до послуг емісійного механізму, що є у його розпорядженні. При такі ситуації через канали інфляційних процесів відбувається перерозподіл доходів.

З урахуванням зазначених перерозподільних процесів досить важливе значення має прогнозування інфляції. Очікувана інфляція є менш деструктивною. Вона дає можливість за рахунок відповідної індексації доходів, застосування позитивної ставки відсотка та інших компенсуючи механізмів запобігти певною мірою (як правило, лише частково) деструктивним наслідкам інфляції в сфері розподілу.


2.2. Інфляція і безробіття. Крива Філліпса


Якою мірою інфляція пов’язана з безробіттям? Чи існує безпосередній зв’язок між цими складовими економічного процесу?

Найвагоміший внесок у теоретичне осмислення цих питань зробив англійський економіст А. Філліпс. У 1958 р. він опублікував статтю, в якій на основі емпіричних даних за досить тривалий період (з 1861 по 1957 рр.) виявив кореляційний зв’язок між динамікою номінальної заробітної плати і рівнем безробіття. Крива, що характеризує цей взаємозв’язок, в економічній теорії дістала назву “кривої Філліпса” (рис. 2). Вона вказує на обернено пропорційну залежність динаміки величин, що розглядаються: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст номінальної платні. Якщо враховувати, що у цій залежності величина заробітної плати подана у номінальному вираженні, то співвідношення “номінальна заробітна плата – рівень зайнятості” можна легко трансформувати у співвідношення “динаміка цін – темпи безробіття”.


Р\Р W/U

А


В



O U
Крива Філліпса АВ вказує на існування стабільної обернено пропорційної залежності між динамікою безробіття U та середньорічними темпами приросту цін Р/Р: високі темпи інфляції супроводжуються низьким рівнем безробіття і навпаки. Якщо враховувати, що рівень безробіття відображує рівень виробництва, то лінія АВ може бути подана і як відображення обернено пропорційної залежності між рівнем інфляції та рівнем виробництва.

Крива Філліпса дає концептуальні орієнтири щодо вибору принципів економічної політики держави. Сутність цього вибору, виходячи з викладеного, стає досить зрозумілою: хочете досягти стабілізації цін, миріться з високим рівнем безробіття і падінням виробництва; якщо віддається перевага високому рівню зайнятості, то слід усвідомлювати необхідність посилення інфляційного навантаження на економіку. Інфляція розглядається як “плата” за високий рівень зайнятості, а безробіття (і спад виробництва) - неодмінна плата за цінову стабілізацію. Або безробіття, або інфляція – такий діапазон вибору економічної політики, що ґрунтується на об’єктивних реаліях функціонування ринкової економіки.

Теоретично обґрунтована закономірність, виражена кривою Філліпса, має досить вагоме статистичне підтвердження. Особливо рельєфно альтернативність взаємозв’язку інфляції та безробіття спостерігалася в економічному розвитку країн Заходу в 50-ті та 60-ті роки. Можна говорити і про відповідність її (у певних межах) процесам, що відбуваються в країнах з перехідною економікою.

Розглядаючи зазначену відповідність теорії та реальної практики, слід враховувати і те, що як і будь-яка закономірність, крива Філліпса відбиває лише вихідний принцип взаємозв’язку інфляційного процесу і динаміки зайнятості. Тому цілком природними є і досить суттєві відхилення від зазначеної закономірності, що під впливом різних чинників мали місце в повоєнній історії різних країн. Йдеться про розвиток процесу, який дістав назву “стагфляція” – одночасного зростання безробіття та інфляції, збіг яких відзначався у більшості країн Заходу в 1973-1975 і 1979-1980 рр.

Чим зумовлюються стагфляцій ні процеси?

Порушення альтернативності співвідношення “інфляція - зайнятість” може зумовлюватися багатьма чинниками. Йдеться про зовнішньоекономічні шоки, що викликають імпульсивне зростання витрат виробництва. У економічній історії Заходу такими імпульсами стало більш як чотирикратне підвищення у 1973-1975 рр. цін на імпортовану нафту. Це призвело до одночасного зростання витрат виробництва, зростання інфляції та рівня безробіття. Аналогічний ефект можливий при впровадженні нових технологій, виникненні непередбаченого дефіциту в пропозиції сільськогосподарської продукції, проведенні демпінгової політики, при наявності інфляційних очікувань тощо.

Слід мати на увазі й те, що порушення альтернативності виявляється не тільки у виникненні ефекту стагфляції, а й у розвитку дезінфляційного процесу – одночасному скороченні темпів безробіття та інфляції. Скажімо, на початку 70-х років адміністрація Президента США дотримувалася політики державного контролю над цінами і заробітною платою, наслідком чого стало штучне обмеження інфляції при одночасному зростанні зайнятості.

Однак і стагфляція, і дезінфляційний процес можуть розглядатися не як загальна закономірність, а як відхилення від загального принципу розвитку, обґрунтованого кривою Філліпса. З погляду довготривалої тенденції альтернативність динаміки мікроекономічних параметрів, що нею визначається, зберігається. Характерним у цьому відношенні є те, що наприкінці 80-х – на початку 90-х років у економіці західних країн спостерігалося відновлення базової закономірності – стримування інфляційного процесу супроводжувалося загостренням проблеми зайнятості.


2.3. Вплив інфляції на обсяг виробництва валового внутрішнього продукту


Розгляд питання про те, як інфляція впливає на обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП), потребує диференційованого підходу. Слід розрізняти наслідки помірних темпів інфляційного процесу і вплив на розвиток виробництва гіперінфляції.

За статистичними даними, які характеризують розвиток економічного процесу багатьох країн Заходу, доведено, що помірні темпи інфляції (не більше 6 відсотків на рік) можуть сприяти прискоренню темпів економічного розвитку. Цього ефекту досягають завдяки кільком обставинам.

Повзуча (обмежена) інфляція стимулює платоспроможний попит населення. Вона зумовлює випереджаючі темпи його зростання порівняно з пропорцією товарної маси, що призводить до зростання цін. Однак, якщо таке зростання є, з одного боку, помірним, з іншого - непередбаченим, то суб'єкти ринку всіх рівнів мають змогу не тільки пристосовуватися до нього, а й використати його як чинник, що сприяє розвитку економічної кон’юнктури.

Інфляція, як уже зазначалося, викликає перерозподіл доходів на користь осіб, які займаються підприємництвом, що, в свою чергу, сприяє розвитку заощаджень – основи інвестиційного процесу. Однак і в цьому разі йдеться про досить помірні темпи інфляції, оскільки за умови, що її обсяги перевищують певний критичний рівень, домашні господарства починають скорочувати свої заощадження і збільшувати споживання.

Помірне і знову ж таки завчасно передбачене зростання цін породжує оптимізм у підприємців у оцінках очікуваних прибутків, що є вагомим стимулом підтримання інвестицій на високому рівні.

З урахуванням цих обставин держава у своїй політиці може здійснювати комплекс заходів, які мають за мету досягнення не нульового рівня, а помірних, стабільних у своїй динаміці темпів інфляції. Якщо головною метою економічної політики є забезпечення високого рівня зайнятості й стабільних темпів зростання виробництва, то вважають, що помірне підвищення цін (до 5-6 відсотків на рік), яке супроводжує цей процес, не повинно викликати серйозних занепокоєнь. Саме за такою схемою, яка виявилася достатньо результативною, розвивалася західна економіка у 50-60-і роки.

Як відомо, досягнення позитивного ефекту інфляційного процесу, його стимулюючого впливу на розвиток виробництва можливе лише в умовах достовірних інфляційних очікувань і прогнозованої динаміки цін. Економіка здатна адаптуватися до передбачених та стабільних (у певних розмірах) темпів інфляції. За цих умов відбувається відповідне узгодження основних макроекономічних параметрів та інфляційних процесів. Лише несподівані інфляційні поштовхи мають економічну значимість. У всіх інших випадках економічні параметри розвитку можна узгодити. Якщо відомо заздалегідь, що протягом року ціни зростуть на 5 відсотків, то економічні суб’єкти ринку мають можливість пристосувати відповідно до цього основні параметри своєї економічної діяльності. У цьому разі процес відповідного пристосування виконує дефляцій ну функцію.

Розглянуті питання не стосуються характеристики впливу на макроекономічні процеси гіперінфляції, наслідки якої завжди і у всіх аспектах є деструктивними.

Гіперінфляція призводить до розбалансування економічної рівноваги, порушення структури виробництва, підриває стимули довгострокових інвестицій, стримує процес нагромадження.

Відбувається перелив капіталу з сфери виробництва у сферу обігу, де більш швидкими темпами здійснюється його кругообіг. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.

Знижуючи реальні доходи широких верств населення, інфляція звужує ємність внутрішнього ринку, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, тіньовий бізнес.

Гіперінфляція неодмінно призводить до кризи державних фінансів, що розвивається внаслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень до державної скарбниці та одночасного зростання видаткової частини бюджету.

В умовах гіперінфляції відбувається натуралізація обміну. Гроші втрачають здатність виконувати функції міри вартості та засобу накопичення. За цих умов здійснюється стихійний перехід до бартерних операцій.

Розвиток гіперінфляції послаблює зовнішньоекономічні позиції країни, зменшує її конкурентні позиції на світовому ринку, призводить до падіння валютного курсу національних грошей, знецінення їх. В ході посилення інфляційного процесу загострюється дефіцит платіжного балансу, який викликає порушення зовнішньоекономічних пропорцій.

Нарешті, слід ураховувати пагубність політичних наслідків гіперінфляції, загострення соціальних конфліктів. Гіперінфляція, як правило, призводить до урядових криз, згортання демократії, встановлення тоталітарних режимів.

У зв’язку з викладеним зростає значимість активної дефляційної політики, яка завжди має займати чільне місце в діяльності владних структур будь-якої країни, її центральних банків. Їхня дієздатність, професіоналізм і компетентність значною мірою визначаються можливостями здійснення ефективної антиінфляційної політики.


2.4. Соцiально-економiчнi наслiдки iнфляцii


Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцii с: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальноi процентноi ставки на капiтал.

Основний розподiльчий вплив iнфляцii виникас через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i мас вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично с моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцii, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi1. Боржник при цьому тiльки виграс, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.

В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляс багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцii дас протилежний ефект.

Iнфляцiя c головним чинником, що впливас на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд ii дiсю змiнюсться купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшусться реальна прибутковiсть iнвестицiй.

Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливас на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив спралясться на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв’язку мiж цiнами i обсягом виробництва немас. Збiльшення сукупного попиту збiльшус i цiни, i обсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицii, перемiщуючи вгору криву сукупноi пропозицii, пiдвищать цiни i зменшать обсяг виробництва.

Iнфляцiя також породжус багато iнших спотворень в економiцi. Часто уряди не змiнюють реальноi вартостi своiх програм, що фактично скорочусться, коли цiни зростають. Це вiдбувасться частково тому, що бiльшiсть трансфертних програм не iндексованi в залежностi вiд зростання рiвня цiн. Деякi види державних закупок можуть “проходити” по статтях бюджету у номiнальному розмiрi. Такий стан речей призводить до того, що номiнальнi витрати будуть меншi за необхiднi при зростаннi рiвня цiн, так що реальнi витрати будуть зменшуватись.

Iншi наслiдки: зростають цiни на товари та послуги, що купус держава у рамках соцiальних програм. Тодi, наприклад, урядовi витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженнi, якщо уряд с неспроможним збiльшувати бюджет вiдповiдно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях iнколи виявлясться, що прохання фiрм про збiльшення цiн повнiстю не задовольняються або вiдкидаються в iнфляцiйнi роки.

Серйознi загрози для нацiональноi економiки, що створюс iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцii витрат, краiни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цiх краiнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацii цiн тiсно пов’язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках.

Звичайно, негативний вплив iнфляцii на економiчну систему цим не обмежусться, iншi, не менш важливi, наслiдки iнфляцii буде розглянуто у наступних питаннях.


2.5. Антиiнфляцiйна полiтика держави


Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцii антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсноi боротьби з iнфляцiсю, або адаптацii, пристосування до життя в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi. Перший метод реалiзусться шляхом змiн у системi оподаткування ( як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий-це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцii та iн. До того ж необхiдною с повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцii. Адаптацiйна полiтика мас своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiсю цi методи використовуються комплексно, що дас бiльш виражений ефект, i дозволяс пом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.


^ Розділ 3. Особливості інфляційного процесу в Україні


Інфляція в Україні характеризується такою динамікою: У 1997 р. ціни зросли у 21 раз, у 1999 р. – у 102, у 2000 р. – у 5, у 2001 р. – 2,8 рази. У наступні роки темпи інфляції значно зменшилися. У 2002 р. вони становили 39,7, а у 2003 р. – 10,1 відсотка.

Зазначена динаміка роздрібних цін, яка визначає темпи інфляції, визначалася кількома чинниками. Розгляне