Реферат: Управління освіти Шосткинської міської ради

Управління освіти Шосткинської міської ради


Міський методичний кабінет


Філософський словник


термінів і понять


до курсу “Людина і суспільство”

(навчально-методичні матеріали)





Підготувала
творча група

вчителів історії


Шостка
2005


Навчально-методичні матеріали

“Філософський словник термінів і понять”

до курсу “Людина і суспільство”


/ упорядник: Л.Ю. Двоскін, вчитель-методист ШЗШ №11


^ Авторський колектив:


Гузь Л.М. – вчитель історії ШЗШ №1

Петрунькіна Ю.О. – вчитель історії і психології ШЗШ №1

Войтеховська Є.Л. – вчитель історії ШСЗШ “Ліцей”

^ Лапінський І.С. – вчитель історії ШЗШ №5

Портна С.М. – вчитель історії ШЗШ №5

Воронова В.М. – вчитель історії ШЗШ №6

Середа Н.В. – вчитель історії ШЗШ №7

^ Чайка Н.М. – вчитель історії ШЗШ №12


Рекомендовано до друку радою методичного комітету управління освіти Шосткинської міської ради від 14 червня 2005 року.


У посібнику запропоновано терміни і поняття до всіх тем курсу “Людина і суспільство”.


Рекомендовано старшокласникам, вчителям, які викладають основи філософії, історії, правознавство, студентам, абітурієнтам.

Відповідальна за випуск:

Таванець Н.М., методист методичного кабінету управління освіти Шосткинської міської ради.


Комп’ютерна верстка: Дерій С.В., Сисоєв А.О., Таванець Н.М
Передмова



Шкільна державна програма з основ філософії має курс “Людина і суспільство”, який викладається в старших класах. Його мета – допомогти сформувати учням світогляд, навчити мислити, працювати, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти “Хто Я і для чого існую?” Актуальність цих знань полягає, на наш погляд, в тому, що ніхто і ніде не може обійтись без них, тому що молода людина повинна для свого життя і своєї праці мати цілісний світогляд про себе, про суспільство і світ в якому вона буде жити далі.

Цей курс теорії має практичне спрямування і велике значення; він цікавий і необхідний учням, викликає жвавий інтерес. Але при його викладанні вчителі Шостки зіткнулися з труднощами. Діючи підручники, посібники, брошури часто затеоретизовані, перенасичені загальною інформацією, яка не завжди пов’язана з конкретним уроком в школі. Тому виникла потреба узагальнити викладання курсу “Людина і суспільство”, визначити всі терміни і поняття курсу.

Матеріал навчально-методичного посібника повинен поліпшити роботу, насамперед, вчителів історії, які викладають курс “Людина і суспільство”. Ці матеріали складені по чотирьом розділам і 27 темам програми курсу. Його зручно використовувати вчителям при підготовці до уроків. Матеріали містять визначення всіх термінів і понять, які є в темах всього курсу.

Програма “Людина і суспільство” містить 320 термінів . В посібнику автори подають визначення 408 термінів і понять в різних варіантах.


Матеріали підготовлені творчою групою вчителів-практиків з використанням діючих підручників, посібників. Список використаної літератури надається в кожному розділі. З цих існуючих джерел вчителі, з урахуванням особистого досвіду викладання, складали ці навчально-методичні матеріали на допомогу всім викладачам курсу “Людина і суспільство”. Творча група вчителів відібрала, узагальнила, систематизувала, упорядкувала матеріали для їх практичного використання на уроках.

Цей матеріал може бути творчо використаний у викладанні основ філософії, правознавства, історії, психології, політології, при підготовці до уроків, заліків, іспитів, тематичної атестації, при підготовці до олімпіад.
Зміст

Передмова . . . . . . . . . . 3


І розділ. Людина. Теми №1–9


Вступ. Проблема самовизначення людини і людства . . . 5

Тема 1. Сутність і походження людини . . . . . 6

Тема 2. Індивідуальне становлення людини . . . . 7

Тема 3. Життя людини . . . . . . . . 8

Тема 4. Самореалізація людини . . . . . . 11

Тема 5. Діяльність людини . . . . . . . 12

Тема 6. Духовний світ людини . . . . . . 14

Тема 7. Людина серед людей . . . . . . . 18

Тема 8. Цінності і краса людини . . . . . . 20

Тема 9. Ідеал людини . . . . . . . . 21


Розділ ІІ. Суспільство. Теми №10–14


Тема 10. Виникнення і сутність суспільства . . . . 22

Тема 11. Природні передумови суспільного життя . . . 25

Тема 12. Історичний процес та його етапи . . . . 29

Тема 13. Соціальне життя і соціальна структура суспільства . 31

Тема 14. Політичне життя суспільства . . . . . 34


Розділ ІІІ. Культура. Теми №15–21


Тема 15. Сутність і багатоманітність культури. Матеріальна і духовна культура . . . . . . . . . . 39

Тема 16. Світогляд як основа культури.Типи світогляду . . 41

Тема 17. Наука як явище культури . . . . . . 43

Тема 18. Художня культура . . . . . . . 44

Тема 19. Моральна культура . . . . . . . 45

Тема 20. Політична і правова культура . . . . . 46

Тема 21. Людина як творець культури . . . . . 47


Розділ ІV. Людина в сучасному світі. Уроки №22–27


Тема 22. Доля людини в ХХ столітті . . . . . 48

Тема 23. Особливості сучасної цивілізації . . . . 50

Тема 24. Людина в умовах науково-технічної революції та інформаційного суспільства . . . . . . 51

Тема 25. Глобальні проблеми сучасності . . . . . 53

Тема 26. Людина в системі міжнародних соціально-політичних

відносин . . . . . . . . . . 54

Тема 27. Проблеми культури в сучасному світі . . . 57


Використана література . . . . . . . 59

^ Розділ І. Людина


Вступ Проблема самовизначення людини і людства

Основні поняття: самовизначення, самосвідомість, світогляд.


Самовизначення – усвідомлення людиною свого місця в природі та суспільстві, вибір нею певної позиції, життєвого шляху і виду діяльності.


Самосвідомість – виділення людиною самої себе з навколишньої дійсності, усвідомлення нею свого ставлення до світу, інших людей і самої себе.


Самосвідомість – сукупність знань та уявлень людини про саму себе.


Світогляд – цілісне бачення людиною світу й себе в цьому світі, розуміння свого місця в ньому й свого призначення.


Світогляд - сукупність узагальнених уявлень людини про світ, своє місце у ньому та основи людських взаємин зі світом.


Філософія – (від давньогрецького “філос”- любити, любов, “софос” – мудрувати – “любов до мудрості”) – наука, яка вивчає загальні закони, закономірності розвитку Всесвіту, природи, суспільства і Людини.


^ Тема 1. Сутність і походження людини

Основні поняття: антропологія, антропосоціогенез, людина, людинознавство.


Антропологія – наука, що вивчає походження та еволюцію людини, особливості будови та прояви людини як реального матеріального об`єкта.


Антропологія філософська – вчення про сутність людини.


Антропологія філософська – напрям сучасної філософської думки, центром уваги якого є людина як соціальна істота.


Людина – душевно визначена природно–соціальна істота.


Людина – біопсихосоціальна істота, яка органічно поєднує у своїй життєдіяльності фізичний, практичний і духовний способи існування, спроможна цілеспрямовано удосконалювати світ і саму себе, керуючись при цьому заходами Істини, Добра і Краси.


Людинознавство – комплекс наук, що поглиблюють уявлення про людину як соціоприродний феномен та її буття.


^ Тема 2. Індивідуальне становлення людини

Основні поняття: задатки, здібності, обдарованість, онтогенез, самовиховання, самовдосконалення, соціалізація, соціальне середовище, спадковість.


Задатки – вроджені психічні й фізичні властивості.


Задатки – вроджені потенційні можливості розвитку людини, які знаходять свій вияв у її схильності до певних видів діяльності.


Здібності – індивідуально – психологічні особливості людини, які є передумовою оволодіння нею певною діяльністю.


Обдарованість – сукупність задатків людини, вроджена схильність до оволодіння певними видами діяльності.


Онтогенез – процес індивідуального становлення людини.


Онтогенез – процес індивідуального розвитку організму, що охоплює усі зміни, яких він зазнає від моменту зародження до завершення життя.


Самовиховання – власні зусилля людини, спрямовані на формування або вдосконалення самої себе.


Самовдосконалення – діяльність людини, спрямована на свідоме формування у себе певних рис і властивостей або їх вдосконалення.


Соціалізація – процес засвоєння людиною знань, норм, цінностей, які дозволяють їй бути повноправним членом суспільства.


Соціалізація – процес засвоєння індивідом знань, норм, цінностей, необхідних йому для повноцінного життя і діяльності суспільства


Соціальне середовище – безпосереднє людське оточення (сім`я, друзі, сусіди), великі групи людей або людські спільноти (народи, нації, класи, суспільства), до яких належить людина, а також певні умови (економічні, культурні, політичні), які існують у суспільстві.


Спадковість – здатність організмів повторювати з покоління в покоління подібні ознаки і забезпечувати специфічний характер індивідуального розвитку в певних умовах середовища.


Спадковість – реалізація людиною певної генетичної програми і відтворення певних ознак, переданих батьками.

^ Тема 3. Життя людини

Основні поняття: безсмертя, дитинство, довгожителі, життя, життєва позиція, любов до життя, марнування життя, мета життя, зрілість, оптимізм, отроцтво, песимізм, похилий вік, право на життя, сенс життя, смерть, спосіб життя, цінність життя, щастя життя, юність, якість життя.


Безсмертя – заперечення смерті.


Безсмертя – стан, що тлумачиться релігією як існування вічної душі після смерті тіла, атеїзмом – як продовження існування людини в тому, що вона зробила для інших людей.


Дитинство – віковий етап людського життя, що триває від народження до 11 – 12 років і характеризується вільним розвитком людини у процесі гри.


Довгожителі – люди похилого віку, які прожили довге та плідне життя і вже перейшли столітній рубіж.


Життя – одна з форм існування матерії, яка відрізняє світ організмів від усієї іншої дійсності.


Життя – комплекс феноменів ( харчування, асиміляція, зростання, відтворення народження і смерть), що характерні для організмів.


Життєва позиція – сукупність найважливіших або типових для даної людини ставлень до життя.


Любов до життя – повноцінне використання можливостей, що надає життя.


Марнування життя – безвідповідальне ставлення до життя, потурання шкідливим звичкам.


Мета життя – уявний або очікуваний результат дій людини.


Мета життя – уявний образ наслідків людських дій, який повинен бути досягнутий завдяки певним зусиллям.


Зрілість – віковий етап людського життя, що триває від 25 до 60 років і характеризується зрілістю мислення, повним розкриттям можливостей та здібностей, практичним самоствердженням і самореалізацією.


Оптимізм (від лат. “optimus” – “найкращій”) – ставлення до життя, що характеризується надією на перемогу істини, добра і краси, бачення у житті насамперед світлих проявів, переконанням у здатності змінити щось на краще, вірою у свої можливості.


Отроцтво – віковий етап людського життя, що триває від 11-12 до 14-15 років і характеризується зосередженням уваги людини на собі, програвання різних дорослих ролей, схильністю до створення різноманітних об`єднань і груп.


Песимізм (від лат. “pessimus” – “найгірший”) – ставлення до життя, що характеризується безнадійністю, невір’ям у краще майбутнє і схильністю бачити у житті тільки все погане, лише його темні сторони.


Похилий вік – віковий етап людського життя, що триває від 60 років і до завершення життя і характеризується зниженням працездатності, консерватизмом поглядів і переконань, мудрістю і життєвим досвідом.


Право на життя – невід`ємне право кожної людини, на чесне, суспільно корисне, вільне життя, всебічний розвиток своєї особистості.


Сенс життя – розуміння людиною змісту і спрямованості життя, свого місця у світі і призначення всього людства.


Смерть – природне завершення існування будь – якої живої істоти; припинення життєдіяльності організму, яке виражене у завершенні нормального обігу речовин між організмом і зовнішнім середовищем.


Спосіб життя – характеристика типових видів життєдіяльності людини у поєднанні з умовами життя суспільства.


Спосіб життя – сукупність типових видів повсякденної життєдіяльності людини в єдності з умовами життя суспільства.


Цінність життя – усвідомлення людиною того, що життя є безцінним даром, отриманим від народження, і від неї самої залежить, як вона ним розпорядиться.


Щастя життя – ступінь задоволення людини результатами своєї життєдіяльності.


Щастя життя – емоційно–піднесений стан задоволення людини своїм життям, досягненням мети і виконанням заповітних бажань.


Юність – віковий етап людського життя, що триває від 14-15 до 23-25 років (рання юність -14-17 років, пізня юність -18-25 років) і характеризується формуванням світогляду, активною участю у суспільних перетвореннях, професійним визначенням.


Якість життя – характеристика матеріальних і духовних умов, що задовольняють потреби гідного життя людини.

^ Тема 4. Самореалізація людини

Основні поняття: волюнтаризм, доля людини, життєве призначення, самовизначення, самопізнання, самореалізація, фаталізм.


Волюнтаризм – уявлення, що основою всього сутнього і рушійною силою є воля, ігнорування об’єктивних законів історичного процесу, потурання суб’єктивним бажанням, здійснення керування свавільними рішеннями.


Волюнтаризм – ненауковий суб’єктивний підхід до вирішення соціальних питань.

Доля (рок) людини – надприродна і неосяжна обумовленість і невідворотність подій та вчинків людей.


Життєве призначення людини – світоглядне питання, що полягає у спробах зрозуміти чи є життя людини визначальним від початку або вона сама може бути його господарем і творцем.


Самопізнання – процес пізнання людини самої себе з метою отримання певних знань про свою сутність.


Самореалізація – свідомі зусилля людини, спрямовані на розкриття наявних задатків і здібностей та здійснення своїх планів.


Фаталізм – уявлення про те, що людське життя із самого початку визначене і в ньому немає місця випадковостям і вільному виборові людини.


^ Тема 5. Діяльність людини


Основні поняття: види діяльності, відповідальність, діяльність, культура діяльності, мета і засоби, наміри і наслідки, наукова організація праці, норми і принципи, потреба, праця, професійна діяльність, саморегуляція діяльності, свобода і необхідність, творча діяльність.


Види діяльності – різні форми людської активності.


Відповідальність – ставлення людини до суспільства і до себе, яке характеризується виконанням нею свого морального обов’язку і правових норм.


Відповідальність – внутрішня потреба та зобов’язання відповідальності за свої діяння.


Діяльність – спосіб існування людини, її здатність задовольняти свої потреби завдяки змінам навколишньої дійсності і самої себе.


Культура діяльності – рівень оволодіння певними знаннями, уміннями і навичками, які необхідні для успішного здійснення будь-якого виду діяльності.


Мета (ціль) – ідеальне, мислене передбачення людиною результату своєї діяльності.


Засоби – той шлях, який обирається конкретною людиною для досягнення певної мети.


Наміри – уявлення людини, в яких вона передбачає те, чого збирається досягти внаслідок своєї дії.


Наміри – бажання людини здійснити що-небудь (діяння).


Наслідки – певний результат, до якого призвела діяльність людини, зміни, що відбулися.


Наслідки – зміни, викликані діяннями.


Наукова організація праці (НОП) – раціональна організація праці, структурована, упоряджена.


НОП – процес вдосконалення організації праці на основі досягнень науки і техніки, фізіології і гігієни праці. НОП спрямована на покращення організаційних форм використання живої праці.


Норми – зовнішні регулятори дій людини (від давньогр. - “правила поведінки”).


Принципи – основні вихідні положення якої-небудь теорії, вчення, науки, світогляду та ін.


Праця – специфічна, властива людині форма діяльності, спрямована на освоєння і перетворення природного середовища, поліпшення соціальних відносин або створення нових цінностей.


Праця – доцільна діяльність людини, спрямована на освоєння, перетворення світу і самої себе.


Потреби – залежність людини від певних предметів, станів або умов, необхідних для її нормального існування, що відчувається, усвідомлюється, переживається і служить для неї рушійною силою діяльності.


Професійна діяльність (від лат.”profetior” – “оголошую своєю справою”) – рід трудової діяльності, що потребує певної підготовки і є звичайно джерелом існування.

Саморегуляція діяльності – здатність людини самостійно упорядкувати свою діяльність, планувати і здійснювати самоконтроль.

Свобода – стан і можливості мислити і діяти відповідно до власних уявлень та бажань.


Необхідність – те, що неодмінно має статися внаслідок закономірного зв’язку між певними явищами.


Творча діяльність – діяльність, в процесі або в результаті якої людина створює якісно нові матеріальні і духовні цінності.

^ Тема 6. Духовний світ людини

Основні поняття: аналіз і синтез, відображення дійсності, духовний світ людини, духовність і бездуховність, емоції, ідеал, ідеалізація, індукція та дедукція, істина, логіка, метод пізнання, мислення, мозок, надсвідомість, настрій, оцінювання, пам’ять, підсвідомість, пізнання, почуття, психологія, свідомість, стрес, темперамент, уява, форми пізнання, характер, цілеутворення, ціннісні орієнтації, цінності.


Аналіз – метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини.


Синтез – метод пізнання, який полягає у поєднанні частин в єдине ціле.


Індукція – логічний умовивід, рух думки від часткового, одиночного до загального.


Дедукція – метод пізнання, в основі якого рух думки від загального до одиночного.


Духовний світ людини – сукупність духовних знань, уявлень, світогляду та ін. яким керується людина в житті.


Духовність – це здатність людини долати межі індивідуального буття і розвивати духовні потреби, ставити духовні інтереси і цінності вище за матеріальні.


Бездуховність – спустошеність внутрішнього світу людини, нездатність творчо, вільно і відповідально ставитися до оточуючого світу, коли ворожість і недовіра до усіх стає практично – корисливим виміром людського життя.


Почуття – вид емоційних переживань, що має виразний предметний характер і відрізняється певною стійкістю.


Настрій – відносно слабке, але існуюче тривалий час емоційне переживання, що визначає психологічний стан людини впродовж досить тривалого часу.


Психологія – наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.


Стрес - (від англ. “stress” – “напруження”) – стан напруження, що виникає у людини або тварини під впливом сильних зовнішніх впливів.


Ідеалізація – метод наукового пізнання, який полягає в абсолютизації певних властивостей, предметів і перетворення їх в ідеальні об’єкти (напр., абсолютно чорне тіло).


Логіка - наука про закони та форми людського мислення.


Логіка – наука про принципи правильного міркування, яким є виведення висновку з послань.


Метод – продумана система прийомів та дій, завдяки яким досягаються бажані результати у процесі пізнання або практичної діяльності.


Пам’ять – психічний процес закріплення, збереження й відтворення в мозку людини її минулого досвіду, інформації.


Уява – процес представлення інформації у вигляді образів, які відрізняються від реальної дійсності.


Мозок – центральний відділ нервової системи, матеріальний носій, орган психіки.


Форми пізнання – сукупність засобів пізнання.


Цілеутворення – усвідомлення певної мети діяльності.


Темперамент – характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів).


Підсвідомість – рівень несвідомого, де зберігається незапитувана інформація із власного і чужого досвіду. Підсвідомість є основою репродуктивної діяльності.

Надсвідомість – рівень несвідомого, де відчувається синтез свідомого і підсвідомого, де закладаються основи творчої діяльності.


Цінності орієнтації – відокремлення людиною з предметів та явищ навколишнього світу тих, що мають для неї значення і можуть задовольнити її потреби.


Емоції - (від лат. “еmoveo” – “хвилюю”) – реакції на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що мають ярко виражене суб’єктивне забарвлення та охоплюють всі види чуттєвості і переживань.


Емоції – усі можливі види емоційних (хвилюючих) переживань людини.


Істина – адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей.


Істина – зміст наших знань про дійсність, який відповідає самій дійсності й у більшості випадків може бути перевірений у практичній діяльності.


Оцінювання – уявне співставлення якогось об’єкта з еталоном або зразком з метою з’ясування відповідності властивостей даного об’єкта тим чи іншим людським потребам.


Оцінювання – схвалення чи осуд суспільних норм і цінностей, а також субординація їх за важливістю.


Мислення – активний процес узагальнення і опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв’язків цієї дійсності та вираження їх у системі понять.


Пізнання (раціональне) – процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстрактних образах (поняттях, теоріях) .


Пізнання – діяльність людини, від якої набуваються знання про навколишній світ, людську особистість, взаємовідносини людини і природи, людини і суспільства тощо.


Характер – сукупність стійких індивідуальних особливостей людини, які формуються і виявляються в її діяльності та спілкуванні, зумовлені типовими для неї способами поведінки.


Характер – індивідуальний склад особистості людини, який проявляється в особливостях поведінки і відношення до навколишньої дійсності.


Цінності – предмети і явища або їх властивості, які мають певне значення для задоволення потреб людини.


Цінності - значущість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (вибір, надання переваги тощо).

^ Тема 7. Людина серед людей


Основні поняття: група, ділове спілкування, дружба, засоби спілкування, “золоте правило” моралі, конфлікт, культура, спілкування, пряме і опосередковане спілкування, сім`я, спілкування, формальне і неформальне спілкування.


Група – довготривалі, сталі спільноти людей, що існують у масштабах усього суспільства.


Спілкування – спосіб взаємозв`язку між людьми в процесі їх взаємодій, в якому відбуваються обмін інформацією, діяльністю, досвідом, уміннями і навичками, а також результатами діяльності.


Ділове спілкування – спілкування, що передбачає визнання пріоритетності інтересів спільної справи над особистими розбіжностями у поглядах.


Дружба – міжособистісні відносини, засновані на спільності інтересів і взаємній прихильності.


Засоби спілкування – це те, за допомогою чого люди взаємодіють між собою та здійснюють обмін інформацією.


”Золоте правило” моралі – визначення, яке з кінця 17ст. закріпилося за однією з найдавніших нормативних вимог, що відображає загальнолюдський зміст моралі. Найпоширеніше її формулювання є таким: “(Не) чини стосовно інших так, як ти (не) бажав би, щоб вони чинили стосовно тебе!”


”Золоте правило” моралі – правило, за яким людина повинна завжди ставитися до інших людей так, як би вона хотіла, щоб ставилися до неї.


Конфлікт – зіткнення протилежних інтересів, поглядів; гостра суперечка, серйозна розбіжність у поглядах.


Культура спілкування – вміння людини спілкуватися з іншими людьми у різних ситуаціях, дотримуючись при цьому поширених у певному суспільстві норм і правил спілкування, що є складовою і показником загальної культури особистості.

Любов – почуття і усвідомлення людиною предмета чи явища як невід`ємної умови свого існування.


Міжособистісні стосунки – зв`язки між людьми, що переживаються суб`єктивно, а проявляються об`єктивно у взаємних впливах, що здійснюють люди в процесі спільної діяльності і спілкування.


Мови спілкування – система звукових сигналів чи знаків, які втілюють у собі людський досвід, мають певне значення і є головним засобом спілкування.


Пряме спілкування – спілкування в процесі безпосередніх контактів між партнерами.


Опосередковане спілкування – спілкування, при якому існує певна просторова – часова дистанція між учасниками.


Сім`я – мала соціальна група, яка існує на основі шлюбних зв`язків, кровної спорідненості або всиновленням і характеризується спільним проживанням її членів та їх спільною відповідальністю за виконання притаманних їй функцій.


Формальне спілкування – спілкування, яке регламентується певними нормами і має стереотипний характер.


Неформальне спілкування – спілкування близьких або цікавих одне для одного людей, що ґрунтується на взаємній симпатії, розумінні і довірі, не визначається сталими нормами.
^ Тема 8. Цінності і краса людини

Основні поняття: гуманізм та антигуманізм, гуманність, доброта, краса, мода, мораль, моральність, потворність.


Гуманізм – система поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її невід’ємні права на свободу, щастя і розвиток.


Гуманність – людяність, любов і повага до людей, до людської гідності.


Антигуманність – жорстокість, відсутність моральних переконань, заперечення милосердя та доброти, права на свободу, щастя і розвиток, неповага до людської гідності.


Мораль – спосіб регулювання дій людини в суспільстві за допомогою норм, що отримують ідейне обґрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, справедливості тощо.


Потворність – те, що викликає в людини відразу.


Потворність – категорія естетики, яка відображає негативну естетичну цінність.


Доброта – вияв гуманності до іншої людини.


Краса – одна з універсальних форм буття матеріального світу в свідомості людини, яка розкриває естетичний сенс явищ, їх зовнішні або внутрішні якості, що викликають задоволення, насолоду, моральне задоволення.


Моральність – особливий спосіб регулювання поведінки людини, що передує появі права й політики і закріплюються у звичаях, традиціях, заборонах тощо.


Моральність – свідоме підкорення нормам вчинків, почуттів і думок, ставлення морального обов’язку вище миттєвих настроїв і бажань.


Мода - (від лат. “modus” – міра, спосіб, правила) – тимчасове панування певного смаку в якій-небудь сфері життя або культури.

^ Тема 9. Ідеал людини


Основні поняття: ідеал, ідеал людини, ідеальна людина, самовдосконалення, всебічно і гармонійно розвинена людина.


Ідеал – уявлення або поняття людини про найдосконалішу форму якогось предмета, або явища, про найдосконаліші умови людського життя, суспільство або саму людину.


Ідеал – уявлення про найвищу досконалість, котра як взірець, норма і найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини.


Ідеал людини – взірець, ідеальний образ, що стає зразком для наслідування, метою певних зусиль у самовихованні і самовдосконаленні, орієнтиром у процесі життєдіяльності.


Ідеальна людина – гармонійно і всебічно розвинена людина, у якої є досконалими і зовнішність, і внутрішній світ, і поведінка, і інтелект, і моральні якості.


Всебічно і гармонійно розвинена людина – особистість з високо розвинутими духовними і фізичними якостями, у якої є досконалими і зовнішність, і внутрішній світ, і поведінка, і інтелект, і моральні якості.


^ Розділ ІІ. Суспільство


Тема 10. Виникнення і сутність суспільства


Основні поняття: антропосоціогенез, еволюція соціально-культурна, соціальна система, соціальні інститути, суспільні відносини


Антропосоціогенез – єдиний процес виникнення, становлення і розвитку людини та суспільства.


Суспільство – природно-соціальна самодостатня спільність людей.


Суспільство – сукупність соціальних взаємозв’язків людей у процесі задоволення їх потреб.


Суспільство – закономірна, органічна, цілісна система соціальних зв’язків і відносин та їх носіїв.


Суспільство – цілісна система інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку.


Суспільство – об’єднання колективів, головними факторами якого є центральна влада, згода та територіальна цілісність.


Суспільство – “друга” природа, особлива система законів людського життя, відповідних перетворень природи.


Суспільство – цілісна система зв’язків та відносин, в якій людина реалізує свою суть, і яка перебуває в постійному русі і саморозвитку.


Суспільство – соціальна система, що складається із множинності підсистем, утворених діяльністю та спілкуванням окремих людей.


Суспільство – реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер та існує об’єктивно, тобто незалежно від свідомості і волі людей.


Суспільство – соціальна система, що характеризується відносною самостійністю, урівноваженою територією, економічними ресурсами, вихованням та соціалізацією населення і культури.


Суспільство – сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, в яких відбивається їх всебічна залежність одне від одного.


Суспільство – сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми.


Суспільні відносини – зв’язки, способи єднання людини з іншими людьми і соціальними спільнотами.


Суспільні відносини – певні стосунки між людьми, які виникають у процесі їх життєдіяльності.


Суспільні відносини – зв’язки між суб’єктами з приводу тих чи інших предметів: матеріальних речей, цінностей, ідей, моральних і правових норм.


Суспільні відносини – цілісна система різноманітних та розгалужених стосунків між людьми, які взаємопов’язані між собою.


Суспільні відносини – суспільна форма діяльного спілкування, яка закріплюється певними органічно взаємопов’язаними соціальними інститутами.


Суспільні відносини – поняття, яке визначає необхідну суспільну форму людської діяльності. Вони перетворюють практичну діяльність людей у суспільно-історичну практику.

Соціальна система – певна сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства.


Соціальна система – сукупність соціальних умов та культурних зв’язків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності.


Соціальна система – утворення, яке складається із множинності компонентів, утворених діяльністю та спілкуванням окремих людей.


Соціальні інститути - (від лат. “institutum” – устрій, становлення) – структурні механізми, які забезпечують стабільність і нормальну життєдіяльність суспільства.


Соціальні інститути – заклади, що забезпечують відносну стабільність зв’язків і відносин між людьми в рамках соціальної організації суспільства.


Соціальні інститути – сукупність статусів і ролей людини.


Соціокультурна еволюція – процес формування соціального як культурного середовища життя людини в ході її діяльності.


Соціокультурна еволюція – процес виробництва культурних цінностей і передача їх від покоління до покоління.


Соціокультурна еволюція – процес створення людиною особливого світу – культури – внаслідок діяльності по перетворенню природи.

^ Тема 11. Природні передумови суспільного життя

Основні поняття: географічне середовище, географічний детермінізм, демографія, демографічна політики, демографічна ситуація, мальтузіанство, народонаселення, ноосфера


Природа – весь навколишній світ у безкінечній різноманітності своїх проявів; людське суспільство, весь світ в об’єктивній різноманітності його проявів.


Природа – безпосереднє природне середовище, в якому живе певна людська спільність; сукупність об’єктивних умов існування людства, те що протистоїть людині, існує за своїми власними законами.


Природне середовище – перша неолюднена природа, яка існує незалежно від людини та її діяльності і ще не стала об’єктом перетворення пізнання та освоєння.


Біосфера – „цілісна геологічна оболонка Землі, що населена життям і перетворена ним” (В. Вернадський)


Біосфера – зона активного життя, що охоплює частину атмосфери і літосфери, гідросферу і являє собою цілісну динамічну систему, в якій усі живі організми та середовище їх існування органічно взаємопов’язані і взаємодіють між собою.


Біосфера – оболонка земної кулі, яка охоплена життям і перетворена ним.


Ноосфера – поняття для позначення тієї частини Землі і навколопланетарного простору, яка опинилася під впливом розумної діяльності людини.


Ноосфера – сфера взаємодії природи і суспільства, в межах якої розумна людська діяльність виступає визначальним фактором розвитку. Ноосфера включає природне середовище, геосферу, біосферу, людську діяльність, людський розум у всіх формах його вияву, втручання у процеси, завдяки яким підтримується рівновага самої природи.


Ноосфера – нова і вища стадія розвитку біосфери, пов’язана із виникненням у ній людства. (В. Вернадський), сфера виникнення та існування розуму.


Географічне середовище – сукупність предметів, залучених на даному етапі розвитку суспільства до суспільного життя, які є необхідними умовами існування суспільства. До складу його входять земна кора з корисними копалинами, ґрунти, луки, ліси, води, болота, рослинний і тваринний світи, дороги, села, міста, нижня частина атмосфери.


Географічний детермінізм – напрям суспільно-політичної думки XVIII століття, який розглядав географічне середовище як визначальний чинник суспільного розвитку, історичної долі того чи іншого народу або держави. Засновником є французький мислитель Шарль Монтеск’є, який розвинув ідею про провідну роль географічного середовища в житті людей, культури, історії народів.


Геополітика – політична доктрина, яка абсолютизує роль географічного середовища у житті держави. Один із засновників геополітики – німецький вчений Фрідріх Ратцель. Він розглядав народи і держави як живі організми, які, щоб жити і розмножуватися, мусять вести боротьбу за „життєвий простір”. Цей термін широко використовується в сучасності для позначення будь-якої політики, пов’язаної з вирішенням головним чином територіальних питань. Геополітичні проблеми – основна причина війн в багатьох регіонах.


Геополітика – політична концепція, яка використовує географічні дані для виправдання експансії.


Соціосфера – сфера взаємодії суспільства і природи; навколишній простір, який охоплює людство і змінюване їм природне середовище.


Екологія – (від давньогнр.“oikos” – оселя, і “logos” – наука, вчення) – це наука про навколишнє середовище, оселю, людину,