Реферат: Зміст вступ

ЗМІСТ

Вступ

4

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади фіскального регулювання соціального розвитку суспільства

16

1.1. Соціальна функція держави: сутність та еволюція концепцій

16

1.2. Зміст і структура фіскального забезпечення соціальної функції держави


38

1.3. Система індикаторів та показників соціодинаміки суспільства

70

1.4. Соціальні імперативи реформування фіскальної системи в Україні

90

Висновки до розділу 1

114

Розділ 2. Податкова система у реалізації соціальної функції держави в Україні

118

2.1. Оподаткування і соціальна справедливість

118

2.2. Непрямі податки в системі фіскальних інструментів соціальної політики держави


134

2.3. Соціально-регулятивний потенціал системи прямого оподаткування

159

Висновки до розділу 2

192

Розділ 3. Видатки бюджету як інструмент реалізації соціальної політики держави в Україні

198

3.1. Державні видатки у забезпеченні соціальної безпеки особи і суспільства


198

3.2. Видатки державного бюджету у формуванні умов для розвитку і реалізації соціального капіталу


221

3.3. Міжбюджетні трансферти та видатки місцевих бюджетів у системі державного регулювання соціальних відносин


241

Висновки до розділу 3

265

Розділ 4. Державні позабюджетні цільові фонди в системі фіскального регулювання соціальних відносин в Україні


270

4.1. Централізовані позабюджетні фонди та їх вплив на соціальні процеси у суспільстві


270

4.2. Державне соціальне страхування як провідний інститут забезпечення соціального захисту населення країни


283

Висновки до розділу 4

311

Розділ 5. Напрями підвищення ефективності фіскального забезпечення реалізації соціальної функції  держави в Україні

316

5.1. Посилення соціальної спрямованості реформування податкової системи

316

5.2. Удосконалення механізму бюджетного регулювання соціальних процесів у суспільстві


337

5.3. Оптимізація системи державних позабюджетних цільових фондів

369

5.4. Соціальні пріоритети фіскальної політики України в умовах глобалізації


393

Висновки до розділу 5

407

Висновки

414

Додатки

427

Список використаних джерел

479


^ ВСТУП

Актуальність теми. До закономірностей розвитку сучасного суспільства слід віднести об’єктивний процес посилення соціалізації економічних систем, підпорядкування економічної політики завданням розвитку людини. Як наслідок, у відповідності з новою домінантою соціально-економічних відносин посилюються роль і значення соціальної функції держави. У країнах з перехідною економікою потреба у розробці та реалізації ефективної соціальної політики зростає у зв’язку зі значними соціальними втратами, якими супроводжуються процеси суспільної трансформації. Оцінка соціального стану українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики досягли масштабів, які можуть становити реальну загрозу національній безпеці держави, що є наслідком не тільки системної кризи, яка супроводжує трансформаційні процеси в Україні та в інших країнах перехідного типу, але й недосконалості державного управління соціальними процесами у суспільстві.

Серед інструментів державного впливу на розвиток суспільства провідна роль належить фіскальним засобам, пов’язаним з використанням державних фінансів для регулювання соціальних процесів у суспільстві, що безпосередньо реалізується у цілеспрямованому впливі фіскальних відносин практично на усі найважливіші параметри життєдіяльності соціальних суб’єктів та суспільства в цілому. Виконуючи соціальну функцію, держава в процесі перерозподілу фінансових ресурсів створює умови для забезпечення достатнього життєвого рівня людини, необхідного для її відтворення та розвитку, гарантування рівноправності й особистої свободи, захисту особи від негативного впливу навколишнього природного і соціального середовища, а також соціальних ризиків, пов’язаних з глобалізаційними процесами. Використовуючи фінансові ресурси, держава впливає на формування відповідних пропорцій розвитку продуктивних сил, розподілу факторів виробництва та його результатів для досягнення в країні соціальної злагоди і стабільності як необхідної умови існування та поступального розвитку суспільства.

Соціалізація економічних систем як об’єктивний процес цивілізаційного розвитку, а також суспільна трансформація в Україні суттєво актуалізують проблеми, пов’язані з формуванням ефективної системи фіскального забезпечення реалізації соціальної функції держави, та визначають вагомість і значущість розробки теоретичних засад формування фіскальної системи, адекватної цілям і завданням розбудови в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

Слід зазначити, що, незважаючи на значну кількість наукових праць у сфері державних фінансів, серед яких найвідомішими є праці зарубіжних вчених: Дж. Б’юкенена, А. Вагнера, К. Ерроу, А. Ігудіна, Дж. М. Кейнса, Е. Ліндала, П. Мальцева, І. Озерова, В. Парето, А. Пігу, Д. Рікардо, П. Самуельсона, А. Сміта, М. Сперанського, Дж. Стігліца, В. Танзі, О. Улюкаєва; наукові роботи українських вчених: В. Андрущенка, В. Базилевича, О. Барановського, Т. Боголіб, С. Буковинського, С. Булгакової, З. Варналія, О. Василика, В. Вишневського, В. Геєця, О. Гребельника, А. Даниленка, М. Дем’яненка, Ю. Іванова, М. Карліна, Б. Кваснюка, О. Кириленко, В. Кравченка, А. Крисоватого, М. Крупки, І. Луніної, І. Лютого, В. Мельника, C. Онишко, В. Опаріна, Ю. Пасічника, Д. Полозенка, Г. П’ятаченка, А. Соколовської, В. Суторміної, В. Федосова, І. Чугунова, С. Юрія та ін.; наукові дослідження закономірностей соціалізації економічних систем, зокрема це роботи Дж. К. Гелбрейта, Ф. Енгельса, Я. Корнаї, В. Леніна, К. Маркса, М. Мюрдаля, В. Ойкена, Г. Плеханова, М. Фрідмена, Ф. Хайєка, а також праці українських науковців О. Бєляєва, О. Білоруса, А. Гальчинського, А. Гриценка, О. Грішнової, А. Колота, В. Лагутіна, Е. Лібанової, В. Мандибури, Л. Мельника, О Новікової, Ю. Пахомова, А. Чухна та російських вчених: Л. Абалкіна, О. Бузгаліна, С. Валентея, С. Глазьєва, В. Іноземцева, Е. Кочетова, Р. Нурєєва та ін., дотепер в економічній літературі бракує комплексних досліджень державних фінансів як засобу реалізації соціальної функції держави. У більшості праць українських вчених аналіз фінансових інструментів державного регулювання не виходить за межі економічної системи, а дослідження фіскального забезпечення соціальної політики держави обмежуються вивченням окремих його аспектів, найчастіше це – добробут та соціальний захист населення. Відтак, необхідність всебічного дослідження соціального призначення державних фінансів, шляхів та механізмів посилення їх соціальної спрямованості, актуальність вирішення зазначених проблем як для економічної науки, так і для господарської практики зумовили обрання теми, мету та завдання дисертаційної роботи.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою комплексних науково-дослідних держбюджетних тем: Науково-дослідного фінансового інституту Академії фінансового управління Міністерства фінансів України: “Науковий супровід пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства” (реєстраційний номер 0103U007209); “Система податкових пільг в Україні в контексті європейського досвіду та шляхи її удосконалення” (реєстраційний номер 0104U010812); “Стратегія розвитку податкової системи України” (реєстраційний номер 0108U008179); економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: “Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (реєстраційний номер 0101U006977). Особистий внесок автора у рамках проведених досліджень полягає в розробці методологічних засад фіскального забезпечення реалізації соціальної функції держави, а також у обґрунтуванні пропозицій щодо запровадження в Україні єдиного соціального внеску, оптимізації системи податкових пільг, посилення соціальної спрямованості податкової системи України.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад фіскального забезпечення реалізації соціальної функції держави з визначенням напрямів та обґрунтуванням пропозицій щодо посилення ролі державних фінансів у вирішенні пріоритетних завдань соціальної політики в умовах трансформації суспільних відносин в Україні.

Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлені такі завдання:

удосконалити науковий інструментарій дослідження соціальної функції держави та фіскальних засобів її реалізації з позицій методології складних систем;

розкрити сутність, еволюцію концепцій і взаємозв’язок соціальної функції та соціальної політики держави;

визначити сутність та зміст фіскального забезпечення реалізації соціальної функції держави;

проаналізувати методологічні та методичні підходи щодо визначення системи індикаторів і показників соціодинаміки суспільства;

з’ясувати соціальні імперативи реформування системи фіскального забезпечення реалізації соціальної функції держави в Україні на сучасному етапі її розвитку;

проаналізувати структурні компоненти системи фіскального забезпечення функцій держави – бюджетний та податковий механізми, а також механізми формування, розподілу і використання державних позабюджетних цільових фондів – у контексті їх впливу на соціальні процеси в Україні;

оцінити адекватність діючої в Україні фіскальної системи сучасним потребам та стратегічним орієнтирам державної соціальної політики;

визначити напрями удосконалення системи фіскального забезпечення реалізації соціальної політики держави за умов трансформації суспільних відносин в Україні;

з’ясувати роль фіскальної системи держави у забезпеченні соціальної безпеки українського соціуму та його соціальних суб’єктів в умовах глобалізації;

розробити пропозиції щодо підвищення ефективності фіскальної системи України як засобу державного регулювання соціального розвитку українського суспільства.

^ Об’єктом дослідження є система фіскального забезпечення функцій держави.

Предметом дослідження є механізм фіскального забезпечення реалізації соціальної функції держави в Україні.

^ Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використані загальнонаукові і спеціальні методи пізнання явищ і процесів у сфері фіскального регулювання соціального розвитку суспільства. Використання системного методу дало змогу розкрити сутність соціальної функції держави, зміст і завдання державної соціальної політики, а також місце і роль фіскальної системи у реалізації соціальної функції держави. Метод єдності історичного і логічного надав можливість дослідити еволюцію поглядів на соціальну функцію держави як відбиття закономірного процесу розвитку цивілізації. Для кількісного аналізу базових параметрів стану соціальної безпеки соціального суб’єкта та соціуму, а також ролі фіскального механізму у реалізації соціальної політики держави використані статистичні методи. На основі методу порівняльного аналізу розкрито вплив державних фінансів на стан соціальної безпеки людини і соціуму у розвинених країнах і трансформаційних суспільствах.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні акти України, які визначають правові засади фіскальної й соціальної політики держави, аналітичні матеріали Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики та праці України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету статистики України, міжнародних інституцій, наукові розробки вітчизняних та зарубіжних дослідників.

^ Наукова новизна одержаних результаті
РОЗДІЛ 1

^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІСКАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Соціальна функція держави: сутність та еволюція концепцій

Конституція України визначає основні риси української держави як суверенної, незалежної, демократичної, правової і соціальної. Відсутність у вітчизняній науці комплексних наукових розробок, пов’язаних з дослідженням сутності, а також форм і методів реалізації соціальної функції держави залишає нерозв’язаною низку завдань, пов’язаних із оптимізацією процесу розбудови України як соціальної держави. Зазначене зумовлює необхідність теоретичного узагальнення та певного переосмислення накопичених наукою поглядів щодо соціального призначення держави та засобів його реалізації, в системі яких чільне місце посідають фіскальні інструменти державного регулювання соціальних процесів у суспільстві.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы щелкните по ссылке.

Так, формування і розвиток соціально-ринкових відносин, соціально орієнтованого господарства сприяє посиленню соціальної безпеки людини й суспільства, соціальної захищеності особи, її незалежності від держави. Розвиток соціально-трудових відносин і насамперед ринку праці та зайнятості населення забезпечує підвищення ефективності використання трудового потенціалу, продуктивної зайнятості, зниження рівня прихованого безробіття, створення нових і ефективне використання наявних робочих місць, передбачає здійснення політики ефективної підтримки самозайнятості населення, підвищення його територіальної мобільності з метою перерозподілу робочої сили між регіонами. Повнішій реалізації соціального потенціалу сприяє розвиток територіально-поселенських відносин через регулювання соціально-просторових форм організації суспільства (насамперед розселення), соціально-культурних процесів урбанізації, а також міграційних процесів, дотримання необхідних пропорцій у розширеному відтворенні міського й сільського населення. Основна мета етнонаціональної політики полягає в забезпеченні умов вільного розвитку народів країни, дотриманні конституційних прав, свобод і рівності громадян всіх національностей перед законом, участі їх в усіх сферах суспільства, оптимальному врахуванні їхніх інтересів, створенні сприятливих умов для розвитку кожної національності.

Виходячи з положень загальної теорії систем, що вивчає взаємозв’язки не тільки між окремими частинами системного цілого, але й закономірності розвитку складних систем у взаємозв’язку і взаємодії із зовнішнім середовищем, у процесі дослідження розвитку суспільство варто пам’ятати про стан навколишнього середовища соціальної системи, під яким розуміється сфера буття, до якої належить і природа як об’єктивно існуюча фізична реальність в усьому розмаїтті форм, що відображається у поняттях “матерія”, “універсум”, “всесвіт” тощо, адже добробут і можливості самореалізації індивіда як головне завдання соціальної політики держави залишаються порожніми деклараціями, якщо не брати до уваги якість і безпеку того навколишнього середовища, у якому живе і діє кожна людина. “Упродовж усього періоду розвитку людського суспільства, удосконалюючи умови своєї життєдіяльності і прагнучи забезпечити життєвий рівень відповідно до власних ціннісних орієнтацій, людина використовувала для цього багатства навколишньої природи, часто не замислюючись над наслідками свого втручання у природні закономірності, чим непомітними, мирними засобами загрожувала своєму життю не в меншій мірі, ніж воєнними діями як засобами масового знищення. “Підкорюючи” природу, людина завдавала і продовжує завдавати непоправної шкоди довкіллю як найважливішій умові власного існування” [68]. Це зумовлює той факт, що наразі життєвою цінністю стає екологія буття людини, а однією з найважливіших соціальних проблем є взаємодія людини з навколишнім середовищем

Вивченням загальних закономірностей взаємовідносин соціальної системи і навколишнього середовища займається соціальна екологія, предмет якої найчастіше звужують до соціологічних методів природоохоронних проблем. На наш погляд, це хибна точка зору. Соціальна екологія повинна вивчати процеси і взаємовідносини між спільнотами людей і природним навколишнім середовищем, виявляючи безпосередні і опосередковані впливи господарської діяльності людини на якісні властивості навколишнього середовища і, навпаки, впливи антропогенних та інших екологічно значущих факторів на фізичне і психічне здоров’я людини.Її теоретичні напрацювання повинні стати однією з найважливіших складових методологічного забезпечення соціальної політики держави, а екологія буття людини як життєво важлива соціальна проблема має бути включена до складу об’єктів соціальної політики.

Проведений аналіз сутності базових категорій соціального порядку дає можливість побудувати структурно-логічну схему дослідження сутності соціальної функції держави та визначити зміст і основні напрями державної соціальної політики (рис. 1.1).

Практично кожний із визначених напрямів соціальної політики передбачає використання державою фіскальних підойм регулювання. Наприклад, одним із напрямів створення умов для забезпечення достатнього рівня життя кожної людини є формування системи державних соціальних стандартів і державних соціальних гарантій, їх фінансове забезпечення за рахунок бюджетних коштів і коштів державних цільових позабюджетних коштів, а також через систему податкових пільг. Зменшенню диференціації доходів населення можуть сприяти державне регулювання оплати праці працівників бюджетної сфери та застосування прогресивних ставок оподаткування тощо. Важливу роль відіграють фіскальні методи регулювання також у розвитку соціально-трудових, сімейно-шлюбних, соціально-демографічних, етнонаціональних, територіально-поселенських відносин, становленні соціальної інфраструктури та в інших сферах суспільства.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы щелкните по ссылке.

Зокрема, до податкових звільнень з податку з доходів фізичних осіб, які не є податковими пільгами, слід, на нашу думку, належить сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт у розмірі, що не перевищує суму витрат платника на таке відрядження, оскільки до складу об’єкта оподаткування відповідно до Закону входить тільки сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

Певні види податкових звільнень, які не є податковими пільгами, можна об’єднати у групу за критерієм необхідності дотримання принципу уникнення подвійного оподаткування. До цієї групи, наприклад, можуть входити: кошти або вартість майна (немайнових активів), які надходять платнику податку за рішенням суду внаслідок поділу спільної сумісної власності подружжя у зв’язку з розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним або за добровільним рішенням сторін; кошти або майно, подаровані одним членом подружжя іншому, у межах їх частини спільної часткової чи спільної сумісної власності; вартість товарів, які надходять платнику податку як їх гарантійна заміна; дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку); сума податків, сплачених резидентом за кордоном у разі, якщо питання уникнення подвійного оподаткування врегульовані відповідним міжнародними угодами.

Такі виключення з оподатковуваного доходу, як сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримувана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя або недержавне пенсійне забезпечення (за виконання певних умов), не є податковою пільгою з двох причин. По-перше, з метою уникнення подвійного оподаткування, оскільки сума страхового відшкодування для даного платника податку частково сформована за рахунок його страхових внесків, які на момент сплати вже були очищені від податку з доходу фізичних осіб. По-друге, визначені Законом умови, за яких суми страхових виплат не входять до оподатковуваного доходу, обумовлюють призначення цих коштів, а саме для компенсації втрат платника, пов’язаних із настанням страхового випадку. За таких умов відсутній об’єкт оподаткування, оскільки немає нетто-приросту майна платника податку.

Як правило, не входять до оподатковуваного доходу допомога у зв’язку із смертю, втратою працездатності чи хворобою тощо. Такі звільнення не є податковою пільгою, оскільки це не стимули, а компенсація непередбачуваних витрат. В Україні до таких доходів можуть належати: сума грошової допомоги, яка надається згідно із законом членам сімей військовослужбовців чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які загинули (безвісно пропали) або померли внаслідок виконання ними службових обов'язків; цільова або нецільова благодійна допомога, яка надходить платнику податку, постраждалому внаслідок екологічних, техногенних та інших катастроф, стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій загальнодержавного або місцевого характеру, які завдали або створюють загрозу здоров’ю громадян, навколишньому природному середовищу, викликали або можуть викликати людські жертви або втрату власності громадян; кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на поховання платника податку.

Як і в усіх країнах ЄС, в Україні найбільша кількість звільнень з податку з доходів фізичних осіб, які можна класифікувати як податкові пільги, спрямовані на забезпечення соціальних гарантій та громадянських прав населення країни. Насамперед, йдеться про податкові звільнення, що поширюються на доходи платників, пов’язаних із соціальним захистом населення, право на отримання яких виникає внаслідок настання певних подій. Це виплати, пов’язані з пенсійним забезпеченням та інші виплати соціального характеру. На основі аналізу відповідних положень Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” до таких звільнень можуть належати сума пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету, з іноземних джерел (за певних умов). До виплат соціального характеру, які звільняються від оподаткування, слід віднести суму відшкодування платнику податку розміру шкоди, завданої йому внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Звільнення від оподаткування сум виплат чи відшкодувань, які здійснюються у вигляді благодійної допомоги, має подвійне призначення, оскільки метою такого звільнення може бути як соціальна підтримка громадян (благодійна допомога будинку маляти, будинку дитини, будинку-інтернату, школі-інтернату, дитячому будинку сімейного типу; школі соціальної реабілітації тощо), так і стимулювання певних видів діяльності платника (благочинна допомога платнику податку, який здійснює наукове дослідження або наукову розробку).

До податкових звільнень, які спрямовані на заохочування певних видів діяльності платника, входять суми коштів, сплачених працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку – найманої особи за профілем діяльності чи виробничими потребами працедавця. Водночас, зважаючи на рівень життя населення в сучасній Україні, такі звільнення можна трактувати і як форму перекладення державою своїх соціальних функцій на роботодавців для розв’язання проблеми підвищення освітнього рівня населення в умовах, коли у його більшості власних зароблених коштів для цього не вистачає.

До податкових звільнень як форми пільгового оподаткування, що має і заохочувальний характер, і характер соціальної підтримки, можуть належати: кошти або вартість майна (послуг), що надаються у вигляді допомоги на лікування та медичне обслуговування платника податку його працедавцем за рахунок чистого прибутку підприємств; вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування на території України платника податку або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або зі знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, або за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування; сума стипендії, яка виплачується з бюджету учню, студенту, ординатору, аспіранту або ад’юнкту у межах, визначених законом; вартість одягу, взуття, а також суми грошової допомоги, що надаються дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків; знижена на 60 % сума одноразової страхової виплати за договором довгострокового страхування життя при досягненні застрахованою особою певного віку, обумовленого у такому страховому договорі, чи при її дожитті до закінчення строку такого договору; суми виплат пенсії на певний термін, що проводиться з недержавного пенсійного фонду учаснику фонду в порядку та строки, визначені законодавством; суми регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя, пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, виплат довічної пенсії (довічні ануїтети), крім випадків, визначених Законом.

Чітко виражене стимулююче призначення з метою активізації інвестиційної діяльності платника податку має звільнення від оподаткування сум доходів, отриманих від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України; виграшів у державну лотерею; дивідендів, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою-резидентом, що нараховує такі дивіденди. Заохочувальне спрямування має і виключення із об’єкта оподаткування сум, одержуваних платником податку за здану ним вторинну сировину та побутові відходи; доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції вирощеної ним на земельних ділянках, наданих для ведення особистого селянського господарства.

Слід окремо згрупувати пільги як форму відновлення соціальної справедливості і компенсації втрат для осіб, що зазнали моральних та матеріальних збитків за певних обставин, що визначені Законом та мали місце у їхньому житті, оскільки такі пільги не можна пояснити заохочувальними мотивами. Йдеться, наприклад, про суми допомоги, які виплачуються жертвам нацистських переслідувань, особам, визнаним репресованими та/або реабілітованими тощо.

У практиці оподаткування доходів фізичних осіб західноєвропейських країн немає чіткого розмежування між податковими вирахуваннями та податковими знижками: сутність обох полягає у зменшенні об’єкта оподаткування на суму витрат у випадках та межах, встановлених законом. Відмінність може полягати у одиницях виміру розміру пільг (фіксована сума, відсоток від витрат, відсоток від базової ставки податку, знижена, порівняно з базовою, ставка податку), що застосовуються як з метою соціальної підтримки платників податку, так і з метою стимулювання певних видів їхньої діяльності. Найчастіше ці пільги використовуються до витрат, пов’язаних з навчанням, лікуванням, страхуванням, інвестиційною діяльністю тощо. Це є характерним і для українського податкового законодавства. Особливості полягають у розмірах цих пільг та конкретних сферах застосування. Специфічною рисою вітчизняного законодавства у цій частині є і те, що за своїм змістом такий вид податкової пільги, як податковий кредит також практично не відрізняється від знижок та вирахувань. Основна відмінність – пролонгація у часі процесу зменшення об’єкта оподаткування (за результатами звітного року).

Практично в усіх країнах ЄС використовується такий вид зниження податкового навантаження, як неоподатковуваний мінімум доходів громадян. В Україні його аналогом у практиці оподаткування доходів фізичних осіб є податкова соціальна пільга. Згідно із Законом право на податкову соціальну пільгу, розмір якої визначається рівнем мінімальної заробітної плати, має обмежене коло платників податку. По-перше, це ті особи, дохід яких у вигляді заробітної плати не перевищує визначеної Законом межі. Крім того, право на соціальну пільгу у розмірі 150 % суми пільги мають: самотня матір або самотній батько; платник податку, який утримує дитину-інваліда, або має троє чи більше дітей віком до 18 років; вдівець або вдова; особа, віднесена законом до 1 або 2 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; учні, студенти, аспіранти, ординатори, ад’юнкти; інваліди I або II групи. Окремі категорії громадян мають право скористатися податковою соціальною пільгою у розмірі 200 % суми пільги. Наприклад, це особи, що є Героями України, Героями Радянського Союзу, Героями Соціалістичної Праці або повними кавалерами ордена Слави чи ордена Трудової Слави; учасники бойових дій під час Другої світової війни та деякі інші категорії громадян, що мають певний соціальний статус.

На наш погляд, податкову соціальну пільгу у частині надання права використання якої певному платнику податку, або ж тим платникам, на утриманні яких перебувають непрацездатні особи, не можна назвати податковою пільгою, оскільки звільнення від оподаткування доходів, необхідних для задоволення мінімальних фізіологічних і соціальних потреб платника повинно бути нормою оподаткування, а не відхиленням від неї. В Основному Законі нашої країни проголошено, що Україна є соціальною державою, де кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48 Конституції України). Вартісною величиною такого рівня в Україні є прожитковий мінімум, що має статус базового державного соціального стандарту, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти. Згідно із Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” до числа основних державних соціальних гарантій, які встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, належать: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, відповідно до закону, усі громадяни України (а не лише ті, у кого дохід у вигляді заробітної плати не перевищує визначеної Законом межі) мають право на звільнення від оподаткування певної величини доходу (неоподатковуваний мінімум доходів громадян – далі НМДГ) на рівні встановленого законом прожиткового мінімуму. Розрахунки показують, що запровадження цієї норми за інших рівних умов може привести до зменшення податкових надходжень до бюджету приблизно на суму 1,2 млрд грн. (у тому числі “втрати”, які несе бюджет країни в умовах діючого механізму застосування податкової соціальної пільги) Звичайно, це суттєва для бюджету України сума. Воднораз, як свідчать результати контрольно-аналітичних експертних заходів Рахункової палати у ході їх проведення тільки у 2006 р. виявлено факти неефективного використання коштів Державного бюджету України та державних позабюджетних фондів на загальну суму 10,74 млрд грн [17].

Зрозуміло, що в умовах перехідної економіки дотримання зазначених нормативів оподаткування повною мірою є поки що неможливим. Водночас намагання влади віднайти за рахунок зменшення соціальних гарантій додаткові надходження до бюджету (у контексті наведених фактів незаконного та неефективного витрачання бюджетних коштів) не є виправданим. Ідеться про зменшення суми податкової соціальної пільги зі 100 % до 50 % мінімальної заробітної плати з 1 січня 2006 р. [227].

Отже, у відповідності до Конституції України та Закону України “Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії”, стаття Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, де у чинній редакції йдеться про податкову соціальну пільгу, повинна мати назву “Неоподатковуваний мінімум доходів громадян”, а розмір цього мінімуму має бути не нижчим за прожитковий мінімум, який щорічно визначається відповідним законом України. Крім цього, сума вирахувань з оподатковуваного доходу у вигляді НМДГ повинна збільшуватися кратно чисельності осіб, які перебувають на утриманні платника податку (діти, інваліди тощо). За своєю природою ці вирахування не є податковими пільгами. Набувати форми пільги НМДГ може лише за несприятливих соціально-економічних умов як результату кризових явищ. Виходячи з цього, податкова соціальна пільга, яка використовується у вітчизняному податковому законодавстві, за тих умов, що склалися на сьогодні в Україні, має пільгову природу і застосовується як форма податкових вирахувань, оскільки право на її використання має певне коло осіб. Тобто її застосування є відхиленням від нормативів оподаткування, що є головною ознакою податкової пільги. Але таку норму необхідно розглядати як тимчасове явище і зафіксованою вона має бути у прикінцевих положеннях Закону із визначенням поетапного переходу до застосування неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для будь-якого платника податку на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум.

Однією з форм податкової пільги з податку з доходів фізичних осіб в Україні є застосування зниженої, порівняно з базовою, ставки податку (5 %) від доходу, отриманого у вигляді процента на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, процентного або дисконтного доходу за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом. Ц має стимулююче призначення, оскільки, на думку законотворців, сприятиме зростанню сум заощаджень населення як одного з найважливіших джерел інвестиційних коштів. Хоча на наш погляд, питання про оподаткування доходу у вигляді процентів за вкладами в країні, яка за показником ІРЛП посідає 76-ме місце у світі (2005 р.), а за обсягами іноземних інвестицій – одне з останніх серед країн СНД, у найближчому майбутньому взагалі не має порушуватися.

За зниженими ставками здійснюється оподаткування доходу від операцій з нерухомістю. Зокрема, за ставкою 1 % доходу від продажу будинку, квартири чи кімнати, якщо загальна площа цих об’єктів не перевищує 100 м² і 5 % – коли перевищує зазначену площу та у частині такого перевищення. При цьому має місце не пільгове оподаткування, а диференціація ставок податку залежно від виду доходу, яка у даному випадку не має ні стимулюючого, ні соціального характеру, як не є податковою пільгою і оподаткування за нульовою ставкою доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, а також суми коштів, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю при отриманні спадщини членами сім’ї першого ступеня споріднення та оподаткування за ставкою 5 % суми страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, укладеними спадкодавцем, а також суми, що зберігаються на пенсійному рахунку спадкодавця згідно з договором недержавного пенсійного забезпечення, пенсійного вкладу у разі успадкування її членом подружжя спадкодавця. Варто припустити, що у цьому разі опосередковано заохочуються дії платника до зберігання коштів у банківських та інших фінансових установах і до використання ним недержавних форм пенсійного забезпечення. З другого боку, може не бути приросту чистого доходу, тоб