Реферат: Нацiональна юридична академiя україни iменi ярослава мудрого на правах рукопису любченко павло миколайович

НАЦIОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМIЯ УКРАЇНИ iменi ЯРОСЛАВА МУДРОГО


На правах рукопису


ЛЮБЧЕНКО ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ


УДК 342.55


МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В СИСТЕМІ ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА:

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ


Спеціальність 12.00.02 – конституційне право


ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук


Харків – 2007


ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………..

Розділ 1. Громадянське суспільство: теоретичні основи становлення і розвитку………………………………………………….

1.1. Теоретико-методологічні проблеми аналізу ролі місцевого самоврядування в структурі громадянського суспільства ……………..

1.2. Розвиток теорії громадянського суспільства…………………………….

1.3. Особливості сучасної інтерпретації категорії «громадянське суспільство»……………………………………………………………….

1.4. Основні аспекти нової парадигми громадянського суспільства………..

1.5. Конституційні засади становлення та розвитку інститутів громадянського суспільства в сучасній Україні………………………...

1.6. Принцип “людина – найвища соціальна цінність” як конституційна передумова формування громадянського суспільства…………………

Висновки до розділу 1……………………………………………………..

Розділ 2. Місцеве самоврядування як основоположний інститут громадянського суспільства: теоретико-правові аспекти………….

Поняття й основні теорії місцевого самоврядування……………………

Місцеве самоврядування в структурі громадянського суспільства: теоретико-правові аспекти……………………………………………….

Місцеве самоврядування як форма реалізації народного суверенітету і конституційний засіб обмеження державної влади…………………….

Громадянська й політична активність як передумова розвитку місцевого самоврядування в Україні…………………………………….

Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аспект……………………..

Висновки до розділу 2……………………………………………………..

Розділ 3. Конституційно-правові основи взаємовідносин місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства………………………………………………………………..

3.1. Місцеве самоврядування і державна влада в аспекті формування громадянського суспільства………………………………………………

3.2. Політичні партії як елемент громадянського суспільства та їх вплив на розвиток місцевого самоврядування …………………………………

3.3. Громадські й професійні організації як структури громадянського суспільства та їх роль у розвитку місцевого самоврядування…………

3.4. Релігійні організації як елемент громадянського суспільства та їх взаємовідносини з органами місцевого самоврядування ………………

3.5. Засоби масової інформації як важливий структурний елемент громадянського суспільства та їх вплив на місцеве самоврядування ...

3.6. Суб’єкти підприємництва як елемент громадянського суспільства та їх взаємовідносини з органами місцевого самоврядування …………...

3.7. Місцеве самоврядування і сім’я як структури громадянського суспільства ………………………………………………………………...

3.8. Місцеве самоврядування і нація та національно-етнічні меншини…….

Висновки до розділу 3……………………………………………………..

Розділ 4. Основні напрямки розвитку місцевого самоврядування в аспекті становлення конституціоналізму в Україні………………..

4.1. Владні відносини в системі місцевого самоврядування ……………….

4.2. Місцеве самоврядування як чинник забезпечення стабільності конституційного ладу і становлення конституціоналізму в Україні…..

4.3. Конфлікти між інститутами місцевого самоврядування та шляхи їх вирішення………………………………………………………………….

4.4. Теоретико-правові аспекти регулювання контрольної й наглядової діяльності в системі місцевого самоврядування………………………..

4.5. Зміст, характеристика і специфіка відповідальності суб’єктів місцевого самоврядування….…………………………………………….

4.6. Правова політика у сфері місцевого самоврядування…………………...

4.7. Сутність і критерії ефективності місцевого самоврядування…………

Висновки до розділу 4……………………………………………………..

Висновки …………………………………………………………………..

Список використаних джерел…………………………………………..

5


18


18

33


51

66


81


97

108


111

111


130


144


155


174

193


196


196


210


224


244


257


268


281

292

302


306

306


317


327


340


352

366

378

388

391

400



ВСТУП

^ Актуальність дослідження. Загальною ознакою для більшості країн в третьому тисячолітті став пошук шляхів соціально-економічної, політичної, правової й духовної трансформації. Парламент, вирішуючи ці проблеми, визначив, що одним з пріоритетів національних інтересів України є розвиток громадянського суспільства і його демократичних інститутів. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають фундаментальні наукові дослідження теорії громадянського суспільства, його структури, правового статусу окремих інститутів.

Зростаючі тенденції глобалізації актуалізують питання розвитку основоположних конституційних цінностей, правового забезпечення розбудови громадянського суспільства, пошук балансу між свободою й публічною владою, потребу в гармонічному поєднанні яких значною мірою може задовольнити місцеве самоврядування. Становлення й розвиток місцевого самоврядування як основоположного інституту громадянського суспільства вимагає з'ясування ціннісних критеріїв та орієнтирів, які вказують на зміст і головні напрямки діяльності органів і посадових осіб територіальних громад.

За таких умов виникає необхідність суттєвого вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування з метою задоволення зростаючих потреб людини, територіальних громад і суспільства в цілому щодо організації місцевого управління, злагодженого функціонування всіх інститутів громадянського суспільства, що є головною передумову демократичних трансформацій, створення ефективної системи забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина.

Відродження традицій національної культури, духовності, зміна філософії влади, посилення соціальної і правової захищеності населення, яке багато в чому виявилося не підготовленим до використання тих можливостей і переваг, які надає місцеве самоврядування, зменшення патерналізму в діяльності держави вимагають активізації вивчення його взаємовідносин з політичними партіями, громадськими, релігійними організаціями, профспілками та іншими інститутами громадянського суспільства. Детального аналізу потребують також механізми, що сприяють узгодженому функціонуванню інститутів громадянського суспільства й підходи до конструювання системи стримувань і противаг у їх взаємовідносинах.

Окремі правові питання становлення й розвитку громадянського суспільства та його інститутів порушувалися в працях деяких науковців, однак цілісної завершеної концепції сьогодні бракує. На дисертаційному рівні переважно досліджувалися проблеми взаємовідносин держави і громадянського суспільства. Місцеве самоврядування вітчизняними правознавцями розглядалося здебільшого як організація публічної влади на місцях, окремо аналізувалися правовий статус територіальних громад, функції, компетенція, форми й методи діяльності їх органів та посадових осіб. Однак проблема місця і ролі місцевого самоврядування в системі інститутів громадянського суспільства та конституційно-правового регулювання їх взаємовідносин комплексно не досліджувалася.

Значну увагу вивченню конституційно-правових проблем організації й функціонування місцевого самоврядування приділяли такі вітчизняні вчені, як М.О. Баймуратов, О.В. Батанов, Ю.П. Битяк, В.І. Борденюк, В.Д. Волков, М.П. Воронов, Р.К. Давидов, В.М. Кампо, В.П. Колісник, А.М. Колодій, М.І. Корнiєнко, В.В. Кравченко, В.С. Куйбіда, О.В. Марцеляк, Н.Р. Нижник, М.П. Орзiх, Р.С. Павловський, О.В. Петришин, В.Ф. Погорілко, М.О. Пухтинський, П.М. Рабінович, А.О. Селіванов, С.Г. Серьогіна, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, В.М. Шаповал, В.Д. Яворський та ін.

Незважаючи на те, що багато науковців розглядають місцеве самоврядування як один з основних інститутів громадянського суспільства, у вітчизняній конституційно-правовій доктрині немає комплексних досліджень цієї проблематики, а тому існує гостра необхідність у її всебічній науковій розробці. Дана робота має за мету усунути цю прогалину й запропонувати вирішення теоретико-правових проблем правового регулювання статусу місцевого самоврядування в системі інститутів громадянського суспільства, гармонізації їх взаємовідносин, становлення й розвитку конституціоналізму в Україні. Місцеве самоврядування в дисертації досліджується комплексно, системно, із залученням наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених в галузі філософії, теорії держави i права, конституційного й адміністративного права, політології, соціології та історії.

Наведене зумовлює актуальність теми дисертаційного роботи, її важливе теоретичне і практичне значення для визначення стратегії розвитку місцевого самоврядування в Україні, вдосконалення чинного законодавства, створення ефективних механізмів забезпечення прав та свобод людини і громадянина на місцевому рівні.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, протокол № 5 від 20 грудня 2002р. Дисертація є складовою частиною наукових планів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і виконане в межах цільової комплексної програми «Права людини і проблеми становлення, організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування» № 0186.0.070865. Окремі положення роботи є складником досліджень за темою «Проблеми правового регулювання функціонування місцевого самоврядування і відносин комунальної власності» № 0100U006581, науковим керівником якої був автор дисертації.

^ Мета й завдання дослідження. Основна мета даної наукової роботи полягає в розробці, узагальненні й обґрунтуванні на основі нової парадигми громадянського суспільства й оновлених уявлень про його структуру, концептуальних засад організації і функціонування одного з його інститутів – місцевого самоврядування, яке є важливим складником процесу становлення й розвитку конституціоналізму в Україні і суттєво впливає на забезпечення й реалізацію прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до мети були поставлені такі основні завдання:

– дослідити генезис ідей громадянського суспільства у вітчизняній і зарубіжній політико-правовій думці, їх значення для сучасних політичних та інституційних трансформацій;

– узагальнити й систематизувати сучасні підходи до інтерпретації громадянського суспільства, провести аналіз його структури;

– здійснити аналіз конституційно-правових засад становлення й розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні, їх значення й соціальну роль у механізмі взаємного впливу, стримувань і противаг;

– на підставі системно-структурного аналізу запропонувати нову парадигму громадянського суспільства;

– визначити поняття «місцеве самоврядування», його місце й роль у громадянському суспільстві;

– з’ясувати сутність місцевого самоврядування як форми реалізації народного суверенітету й конституційного засобу обмеження державної влади;

– обґрунтувати значення громадянської й політичної активності людини, соціальних груп для розвитку місцевого самоврядування, сформулювати рекомендації щодо підвищення ініціативності громадян;

– провести порівняльний аналіз конституційного регулювання місцевого самоврядування в Україні та інших державах, на підставі чого опрацювати пропозиції стосовно можливості використання досвіду останніх при вдосконаленні національного законодавства;

– з’ясувати конституційно-правові основи взаємодії місцевого самоврядування з іншими інститутами громадянського суспільства;

– розглянути місцеве самоврядування як чинник забезпечення стабільності конституційного ладу і становлення конституціоналізму в Україні;

– визначити сутність і критерії ефективності місцевого самоврядування;

– сформулювати пропозиції й рекомендації по вдосконаленню конституційно-правового регулювання статусу територіальних громад, їх органів і посадових осіб, форм участі громадян у вирішенні місцевих завдань.

^ Об’єктом дослідженн
РОЗДІЛ 1

^ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ


1.1. Теоретико-методологічні проблеми аналізу ролі місцевого самоврядування в структурі громадянського суспільства


Теорія громадянського суспільства в Україні ще не отримала свого належного концептуального оформлення, а тому відсутня єдність щодо розуміння його сутності, інституційних і неінституційних аспектів функціонування. Відчувається гостра потреба в фундаментальних дослідженнях нової правової системи, правової культури і правосвідомості, які є важливою передумовою формування і розвитку громадянського суспільства в Україні. Необхідно відповісти на питання про природу суспільства і на якому етапі свого розвитку воно може іменуватися громадянським, як співвідноситься формування громадянського суспільства з процесом розвитку правової держави та місцевого самоврядування, для його становлення достатньо заходів політико-правового характеру, чи необхідні корінні зміни в системі соціально-економічних відносин, а також в індивідуальній свідомості? Пошук відповідей на поставлені питання зумовлює необхідність теоретико-методологічного аналізу ролі місцевого самоврядування в структурі громадянського суспільства.

Громадянське суспільство, як категорія методологічного рівня, виступає об’єктом ґрунтовних наукових досліджень [17; 24; 40; 43; 64; 80; 96; 99; 108; 111; 209; 232; 247; 248; 340; 354; 387]. Одним з визначальних його суб’єктів є місцеве самоврядування, на яке поряд з державою покладається основна роль в організації суспільного життя й забезпеченні реалізації прав та свобод людини і громадянина. Саме цей інститут здатен підтримати різноманітні прояви громадянської активності і спрямувати енергію розрізнених об’єднань громадян на досягнення суспільно значущих результатів. Місцеве самоврядування в силу своєї складності й багатоаспектності вимагає різноманітних форм наукового пізнання, у зв’язку з чим цілком очевидно, що наукові пошуки в даній сфері можуть бути результативними тільки за умови використання сучасної методології як певної сукупності теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів наукового пізнання цього складного й багатогранного явища, в якому постійно виникають різноманітні можливості й ситуації вибору. Проте слід визнати, що сьогодні у правовій науці спостерігається певне відставання розвитку методології, що проявляється у прагненні до збереження звичної й дійсно багато пояснюючої марксистської парадигми тлумачення правової реальності в межах таких її компонентів, як класовість, формаційність, економічна детермінація державно-правових явищ, їх надбудовний характер і розвиток за „законами діалектики”, ототожнення революційності з фундаментальністю, глибиною перетворень [62, с. 125]. Світовий досвід свідчить, що застосування лише таких підходів недостатньо для концептуального розуміння природи й тенденцій розвитку місцевого самоврядування.

Для більш ґрунтовного наукового вивчення місцевого самоврядування потрібно використовувати різноманітні дослідницькі підходи, кожен з яких є цінним і необхідним, адже лише методологічний плюралізм дає можливість пізнати глибинну сутність цього складного, багатогранного явища. Як цілком справедливо вказують провідні вітчизняні теоретики, „вся історія науки, в тому числі юридичної, свідчить, що найсприятливіші умови для її розвитку створює не моністичний стандартний підхід, а плюралізм методів дослідження” [82, с. 16]. Співставлення й інтегрування знань, набутих на основі різних підходів – матеріалістичного й ідеалістичного, ліберально-демократичного й соціалістичного – збагачує науку і підвищує цінність її висновків.

Особливе значення для дослідження місцевого самоврядування має діалектичний метод, який не допускає одностороннього підходу до явищ, а враховує їх суперечливість і вимагає розглядати дійсність у постійній динаміці. Саме такий підхід дозволяє виявляти й вирішувати проблеми самоорганізації та самоврядування в органічному зв’язку з політичним, економічним, соціальним, культурним та іншим розвитком суспільства. При цьому необхідно враховувати, що існує можливість не тільки прогресивного, але й регресивного розвитку, деградації місцевого самоврядування чи окремих його інститутів, форм аж до їх повного занепаду і зникнення. Застосування діалектичного методу дозволяє системно доcлідити зв’язок місцевого самоврядування з іншими інститутами громадянського суспільства, їх взаємний вплив і взаємообумовленість їх розвитку. Єдність і боротьба протилежностей характерна як для громадянського суспільства в цілому, так і для місцевого самоврядування як його інституту. Зокрема, від територіальної громади отримують владу сільський, селищний, міський голова і відповідна місцева рада, тому суперництво між ними може сприяти розвитку самоврядування, а то й навпаки – перешкоджати ефективному вирішенню питань місцевого значення. Ось чому досить актуальними є дослідження механізмів взаємодії суб’єктів місцевого самоврядування, розробка і впровадження системи стримувань і противаг, а також удосконалення порядку вирішення конфліктів з метою недопущення кризи місцевої влади.

На зміну непорушним ідеологічним стандартам радянського періоду прийшла повна деідеологізація. У зв’язку з цим великого методологічного значення для розвитку місцевого самоврядування набуває орієнтація на загальнолюдські цінності, на додержання принципів гуманізму, поваги до людської гідності, свободи, справедливості, на поєднання інтересів територіальної громади і держави. Закріплення в Конституції України принципу верховенства права дало новий поштовх обговоренню питання про поєднання нормативного і природно-правового підходів до розуміння права, формаційного й цивілізаційного – до визначення типів держави тощо. Поглиблене вивчення цих проблем сприяє розвитку теорії місцевого самоврядування й дозволяє з єдиних позицій аналізувати всі існуючі концепції цього політико-правового феномена. Значною мірою зумовлено це й тим, що сьогодні уявлення про місцеве самоврядування в сучасній юридичній науці є вельми аморфними. Сукупність різних теорій (громадівська, державницька, дуалістична) повною мірою не задовольняє новітніх потреб суспільного розвитку. За сучасних умов теорія місцевого самоврядування не може бути філософською абстракцією, а повинна виступати органічним складником загального процесу розвитку громадянського суспільства в Україні. При цьому необхідно враховувати, що існуючі у світі ті чи інші муніципально-правові теорії є, по суті, вираженням певних типів правової культури, які об’єктивно складаються у сфері правового життя конкретних суспільств.

Дослідження місцевого самоврядування неможливе без застосування системного підходу. Адже його природа, сутність, форми, роль у суспільстві, перспективи розвитку мають вивчатися у взаємозв’язку з іншими інститутами громадянського суспільства, а також у структурно-функціональному аспекті. Оперування термінами “елемент”, “структура”, “система” дозволяє розглядати місцеве самоврядування у сукупності соціальних зв’язків, вивчати окремі інститути в цілісній системі соціального організму. Методологічна специфіка системного підходу визначається тим, що орієнтує наукові пошуки на розкриття цілісності об'єкта й механізмів, що забезпечують його функціонування. Основною категорією, якою оперує системний підхід, є саме поняття системи, як сукупності елементів, пов'язаних між собою у процесі цілеспрямованої діяльності. Метод системного аналізу дає можливість виявити специфічні форми взаємозв’язку муніципально-правових інститутів, функціональне призначення й місце органів і посадових осіб у механізмі публічної влади на місцевому рівні. Місцеве самоврядування може здійснюватися в різних формах, а пошуки нових, універсальних форм реалізації громадських ініціатив, які сприяли б ефективному вирішенню питань місцевого значення, є нагальною потребою сьогодення.

Для детального аналізу сутності місцевого самоврядування важливе значення має синергетичний метод. Синергетика трактується як сучасна система самоорганізації, нелінійності в глобальній еволюції. Головними вихідними тезами цього методу є: а) практична недосяжність жорсткої обумовленості й програмування тенденцій еволюції складноорганізованих систем, тобто мова може йти лише про їх самоврядний розвиток; б) творчий потенціал хаосу, самодостатній для конституювання нових організаційних форм; в) будь-якій складній системі атрибутивно притаманна альтернативність сценаріїв її розвитку в контексті наявності відомої інерційно-історичної зумовленості її змін у точках розгалуження; г) ціле й сума його частин – якісно різні структури; д) нестійкість є однією з передумов стабільного й динамічного розвитку систем здатних до самоорганізації [228, с. 799]. Цей метод дозволяє виробити більш точний методологічний підхід до нормативно-правового регулювання місцевого самоврядування з точки зору не тільки природи й характеру цього явища, а й сучасних процесів його становлення і розвитку. Синергізм виходить не з силового впливу, а з правильної топологічної конфігурації, архітектури, резонансного впливу на складне, нелінійне середовище, що само організується [254, с. 148].

Ефективність наукових пошуків залежить від наявності всебічної, повної інформації про явища й процеси на місцевому рівні. Це завдання виконує соціологічний метод, застосування якого дає можливість отримати інформацію шляхом спостереження, опитування, анкетування, ознайомлення із судовою практикою вирішення спорів, учасниками яких є органи місцевого самоврядування, моделювання, проведення експериментів, аналіз статистичних даних. Ці дослідження використовуються для перевірки дій органів місцевого самоврядування, посадових осіб, оцінки ефективності їх діяльності, з’ясування громадської думки про функціонування інституту місцевого самоврядування й вирішення питання щодо напрямків його реформування.

Наочними й переконливими є результати задіяння статистичного методу. Статистичні дані нерідко виявляються переконливішими за будь-які слова. В узагальненому виді зібрані числові показники дають змогу зробити об’єктивні й неупереджені висновки про якісні характеристики тих чи інших явищ, зробити певні теоретичні висновки і прогнози розвитку місцевого самоврядування. Перспективним, але мало вивченим є аналіз випадковостей, що виникають на базі суспільної самоорганізації й випливають з наявності великої кількості можливостей (фінансові рішення, кадрові труднощі, екологічні проблеми та ін.).

Актуальним залишається історичний підхід до вивчення місцевого самоврядування. Аналіз історії функціонування місцевого самоврядування дозволяє виокремити тенденції й закономірності, спрогнозувати подальший розвиток цього інституту, удосконалювати правове регулювання форм самоорганізації населення. Історичний метод забезпечує зв’язок минулого й сучасного, теорії і практики, тому що нове в теорії муніципального права в кінцевому підсумку виростає з узагальнення досвіду, з практичних потреб суспільного розвитку [26, с. 95].

Посилення процесів глобалізації призводить до того, що в більшості країн проблеми на шляху розвитку місцевого самоврядування мають практично тотожний характер, а тому способи їх вирішення корисно знати й використовувати в національній нормотворчій і правозастосовчій діяльності. Порівняльно-правовий метод дозволяє вийти за межі національної правової системи, краще зрозуміти специфіку розвитку місцевого самоврядування в Україні в контексті світового досвіду. Такий підхід дає можливість порівняти національне місцеве самоврядування з аналогічними інститутами в інших країнах, завдяки чому виявляються спільні риси й відмінності, позитивний і негативний досвід у розв’язанні питань місцевого значення, тенденції розвитку досліджуваних інститутів, вивчається можливість застосування позитивного зарубіжного досвіду в Україні.

Сьогодні вже втратив своє панівне становище класовий підхід. Водночас слід відзначити наявність в Україні глибокого соціального розшарування, відмінність інтересів різних соціальних груп, які найбільш гостро проявляються саме на місцевому рівні. Тому значна частина напрацювань попередніх років не повинна бездумно відкидатися. Ці дослідження можуть використовуватися в процесі моделювання можливих систем самоорганізації, самоуправління й місцевого самоврядування, в ході аналізу факторів, що сприяють об’єднанню місцевих жителів у територіальні громади та інші співтовариства; в їх консолідації при вирішенні питань місцевого значення, що є спільними для всіх громадян, а не лише для окремих категорій чи соціальних груп. Грунтовного дослідження потребують поняття, які дають можливість висловлювати в коротких дефініціях усю різнобічність і багатство правових явищ у сфері місцевого самоврядування і сприяють уніфікації правотворчої й правозастосовчої діяльності.

Розвиненість громадянського суспільства та його інститутів залежить від активної участі індивідів у громадських справах. Адже на рівні громади можливі ефективна самоорганізація, активна добровільна участь у громадських справах, що формує відповідну естетику й культуру, що виявляються в здатності людини поступитися індивідуальними цілями на користь громадських. Ось чому для дослідження місцевого самоврядування дедалі актуальнішими стають культурологічні методи, що передбачають вивчення правових норм, інститутів, явищ і процесів з урахуванням типів загальної та муніципальних культур, місцевих звичаїв і традицій, що існують в різних країнах [26, с. 98]. Зрозуміло, що повернутися до громади, де людина була пов’язана ритуалами, обрядами, легендами й традиційними уявленнями, неможливо та й потреби в цьому немає. Однак за нових умов формування громадянського суспільства неможливе без аксіологічної орієнтації, відповідного культурного впливу, без дотримання суспільно прийнятих концептів. Вагому роль у їх розробці й контролі за їх дотриманням повинні відігравати територіальні громади та їх органи.

Громадянське суспільство окреслюється не просто як явище інституціоналізації свободи та правових відносин, а передовсім як система й структурний наслідок багаторівневої пов’язаності духовних, соціальних, культурних, економічних та інтелектуальних чинників, що утворюють певного типу життєвий світ і соціокультурну дійсність [96, с. 9]. Місцеве самоврядування, будучи інститутом громадянського суспільства, має низку ознак останнього, а тому їх розвиток багато в чому взаємозалежний. Поняття «громадянське суспільство» відображає самоврядний потенціал сучасного суспільства з погляду його здатності самоорганізуватися на основі виявлення й реалізації власних потреб, що формуються на фундаменті інтересів як окремих індивідів і соціальних груп, так і відносно автономних об’єднань, одним з яких і є територіальна громада. Активна участь громадян у вирішенні питань місцевого значення у формах, передбачених чинним законодавством, сприяє структуруванню суспільства. Визначальну роль в активізації громадськості в управлінській діяльності мають відігравати інститути самоврядування й самоорганізації населення [138, с. 7]. Використання різноманітного методологічного інструментарію дозволяє зрозуміти феномен місцевого самоврядування, всебічно дослідити вплив норм права на становлення його як інституту громадянського суспільства.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Вагомий внесок у розвиток теорії громадянського суспільства зробили представники дисидентських рухів у Центрально-Східній Європі. Під їх впливом інтерес до громадянського суспільства став знову поширюватися і в Західній Європі, США, а невдовзі ці проблеми стали обговорювати в Африці й Азії, що свідчить про поступовий перехід до нового етапу в розвитку цієї теорії. В. Гавел застосував поняття “громадянське суспільство” у взаємозв'язку з ідеєю „антиполітичної” активності, яку він називав засобом для реконструкції посткомуністичної соціальності в напрямку емансипації суспільства від політичного всепроникнення й надавав громадянському суспільству визвольного значення. Джерела опору тоталітаризму він вбачав у „дополітичній” сфері індивідуального розуму, моралі, свідомості, цінностей життя, де людина прагне бути сама собою, лише живучи правдиво [408, с. 52]. Досвід громадянського опору в Чехословаччині невдовзі одержав продовження в польських подіях, де дозволена конституцією профспілкова організація „Солідарність”, поряд з релігійною католицькою громадою, стала основою боротьби проти існуючого політичного режиму. Неполітична організація отримала потужну підтримку народу, але найбільш вражаючою особливістю було те, що вона не намагалася захопити державну владу неконституційними методами. Це стає загальною світовою тенденцією й ознакою нового етапу становлення й розвитку теорії громадянського суспільства.

Дослідження історичних аспектів соціальних процесів завжди є більш продуктивним за умови вирішення однієї з основних проблем – наукової періодизації. Принципи, покладені в основу будь-якої періодизації, відображають моменти загальнофілософського й історико-філософського характеру, впливають на всі сторони розвитку суспільства. Аналіз еволюції концепцій громадянського суспільства зумовлює постановку питання про його історичні типи. Однак, А. Мацюк вважає, що “слід вести мову не про історичні типи громадянського суспільства, а про ступені його зрілості”. При цьому він посилається на К. Маркса, який критикував громадянське суспільство як буржуазний інститут і вважав, що воно є результатом розвитку капіталістичних відносин, тобто результатом передусім вільного економічного розвитку. Із зародженням і визріванням капіталізму поступово виникали і визрівали певні елементи громадянського суспільства, аж поки воно не набуло своїх основних рис [209, с. 24]. На думку О.В. Петришина, “становлення громадянського суспільства відображає історичний перехід людей від їх природного стану, ізольованого існування в напрямку цивілізованих форм соціального спілкування” [248, с. 151]. А. Карась вважає, що уявлення про громадянське суспільство історично еволюціонує і простежується в декількох відмінних парадигмах – класичних і некласичних. Витоки класичного теоретичного бачення громадянського суспільства він поділяє на античну, середньовічну й модерну версії. Некласичні теоретичні форми ідеї громадянського суспільства мають декілька інтерпретативних інтенцій; деякі з них розгортаються в постмодерністичних версіях свободи й соціальності [95, с. 59].

У кожній країні громадянське суспільство розвивається під впливом комплексу різноманітних чинників, а тому етапи їх еволюції, як правило, не співпадають. Можна вести мову лише про певні тенденції європейського чи світового характеру, основними серед яких є: а) поява витоків громадянського суспільства, заснованих на елементарній саморегуляції життя людських спільнот (до XV ст.); б) становлення його окремих інститутів (корпорації, релігійні інститути тощо), як відносно відокремлених від держави суб’єктів (XV – XIX ст.); в) суперництво й поступове зближення держави й інститутів громадянського суспільства, на основі розуміння взаємозумовленості їх розвитку (XX ст.); г) інтеграція державних органів в систему громадянського суспільства, в якості основних управлінських інститутів і посилення впливу народу на органи публічної влади (кінець XX – початок XXI ст.)

В останні роки ХХ ст. спостерігалася тенденція відмови вчених від виключно раціоналістичної інтерпретації громадянського суспільства й використання більш складних теоретичних конструкцій. Сьогодні є всі підстави стверджувати про появу нових якісних ознак розвитку людства в XXI ст., збільшується кількість країн у яких пріоритетними є права, свободи, інтереси людини, а забезпечення їх реалізації є головним обов’язком держави та інших інститутів громадянського суспільства. Процес глобалізації сприяє прискоренню темпів розвитку громадянського суспільства в країнах, які ще донедавна вважалися опорою тоталітаризму. Історичний процес самоорганізації населення і формування громадянського суспільства характеризують складний шлях сходження людства від гноблення й беззаконня, політичного диктату й державного тоталітаризму до верховенства права, реального демократизму суспільних відносин і справжньої свободи особистості. Антиномії держави й ринку, суспільного й особистого, громадського й політичного не можуть вирішити сучасних актуальних проблем суспільного розвитку, тому продуктивнішим на шляху демократизації громадянського суспільства є нове, загальне для всіх тяжіння до сучасних форм самоорганізації та самоврядування [39, с. 28].

Отже, для громадянського суспільства, як і для будь-якого іншого явища, властивим є процес виникнення, становлення й розвитку. Як вбачається, загальною ознакою такого розвитку є багатовекторність і відсутність прямолінійності. На фоні поступальної суспільної еволюції спостерігається, інколи в окремих країнах, і протилежна тенденція – відхід від демократизму й конституціоналізму до авторитаризму чи навіть тоталітаризму. Це дає підстави для висновку, що громадянське суспільство не є невідворотним результатом суспільного розвитку, його становлення і зміцнення є наслідком цілеспрямованої діяльності всіх суспільних інститутів.

Навіть найдетальніше вивчення історії досліджуваної проблематики не в змозі зняти всі протиріччя сучасного розуміння поняття “громадянське суспільство”. Однак воно допоможе виявити окремі підходи, які є неприйнятними за сучасних умов. Історичний екскурс має насамперед систематизувати, поглибити й розширити категоріальну структуру громадянського суспільства, вичленити в ньому історичні і сучасні тенденції, вказати на характерні особливості його тлумачення, що були актуальними в минулому, але є сумнівними чи неадекватними для сьогодення.

Аналізуючи погляди на громадянське суспільство видатних мислителів минулого доходимо висновку, що більшість результатів досліджень не втратили своєї значущості й у даний час, висвітлюючи з певних кутів зору різні аспекти розглядуваної проблеми, адже у своїй сукупності вони є невід’ємним складником теорії громадянського суспільства. Потенціал громадянського суспільства не вичерпано, йому притаманні потужні чинники для пожвавлення громадської ініціативи, опору бюрократизації й корупції та поліпшення забезпечення прав людини, мінімізації будь-яких форм насильства і трансформації публічної влади на засадах самоврядування й самоорганізації.

^ 1.3. Особливості сучасної інтерпретації категорії «громадянське суспільство»


Протягом останнього десятиліття тема громадянського суспільства є однією з найбільш