Реферат: Партнери по тиранії

Джон Коласкі


ПАРТНЕРИ

по

ТИРАНІЇ


P A R T N E R S

i n

T Y R A N N Y

THE

N A Z I – S O V I E T


PACT

August 23, 1939


By

John Kolasky


Джон Коласкі


ПАРТНЕРИ

по

ТИРАНІЇ


ПАКТ

ПРО НЕНАПАД


23 серпня 1939 р.


Переклав з англійської


Фелікс Редько


Київ 2006


ЗМІСТ


Вступ 3

Хронологія ключових подій у російсько-німецьких відносинах

1920-1941 років 8

Скорочення 15

Розділ І. Комерційні та військові відносини часів Веймарської

республіки 16

Розділ II. Відносини з нацистським режимом (1933 – 1938) 29

Розділ IIІ. Виковування Пакту 39

Розділ IV. Віроломство пожинає нагороди 49

Розділ V. Напруження і конфлікт 68

Розділ VI. Післямова 80


Додатки:

I. Нацистсько-радянський Пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р. 88

Секретний додатковий протокол 89

ІІ. Німецька пропозиція росіянам окупувати східні регіони Польщі 90

III. Масові вбивства у Західній Україні 91

IV. Остання сторінка Списку сімдесяти восьми латишів,

засуджених на смерть 93

V. Меморандум Міністерства іноземних справ 94

VI. Потрійний пакт від 27 Вересня 1940 р. 95

VII. Умови російського уряду щодо приєднання до потрійної угоди 96

VIII. Російське Спростування розриву відносин з Німеччиною

14 червня 1941 р. Вісім днів до німецького вторгнення. 98

ІХ. Німецьке комюніке Москві від 21 червня 1941 р. Один день

до вторгнення. 99

Покажчик імен 103

Notes 109

Select Bibliography 115

By The Same Author 117


ВСТУП


Коли я вперше на початку 2005 р. почав читати цю англомовну книгу, вона мене зацікавила. Коли я її закінчив - вона мене вразила. Тоді й здалося: коли вже для мене, людини з майже 30-річним військовим стажем, яка до того ж опановувала історію радянської дипломатії в московській академії, зміст книжки в окремих аспектах новина, то для менш досвідчених вона може стати відкриттям. І я почав готувати книгу для нового життя − україномовного. Термінологію, яка не завжди збігається з загальноприйнятою в СРСР, по можливості залишав незмінною.

А тепер про книгу.

Нацистсько-радянський Пакт про ненапад вже вінець таємної злочинної співпраці диктаторів з метою нового розподілу світу. Радянська сторона намагалася не тільки повернути СРСР до кордонів Російської імперії 1914 року та просунутися до теплих морів але й перетворити світ на комуністичний, залежний від московського центру; нацистська − силою об’єднати німець-кий етнос, здобути життєвий простір на Сході для надлюдей нової великої Німеччини та провести перерозподіл колоніальної системи. Життєвий простір Гітлер бачив на території слов’ян-ських територій, головним чином − Польщі, України та європей-ської частини Росії, а Сталін вважав, що Європа, і в першу чергу Німеччина, вагітна революцією і настає час допомоги пологам. Конфлікт був очевидний, але стримувався взаємною залежністю: сировиною з одного боку та сучасними технологіями − з іншого. Світові наддержави: США, Англія, Франція − в очікуванні цього зіткнення намагалися займати сторонню позицію. Неминуче насувалася Друга світова війна.

Суперечливі закрути німецько-російського військового співробітництва повертають нас у 1921 р. і ведуть через далекі 30 і та 40-і роки ХХ ст. Книга легко читається й сприймається. В світі інтриг і обману диктатори – Сталін і Гітлер – неодноразово мали короткострокові вигоди від такої співпраці. Їх ганебний Пакт про ненапад привів до падіння Польщі і Франції. Сталін продовжував підтримувати Гітлера в його війні за світове лідерство. Він навіть намагався приєднатись до вісі Рим-Берлін-Токіо, але запросив велику ціну: протоки Босфор і Дарданелли, поділ Балкан та вихід до Персидської затоки. Кінець закономірний. Відбувся передбачуваний але, на погляд Сталіна, передчасний, поворот вже загартованих німецьких армій проти радянської імперії. Гітлер вирішив шукати перемогу над Англією на теренах Радянського Союзу. Він вважав, що впорається у три тижні. Факти знайомі, але вони так часто спростовувалися, що Джон Коласки змушений підсилювати їх текстами ключових документів.

23 серпня 2009 р. виповниться 70 років від дня підписання нацистсько-радянського Пакту про ненапад. Події в Російській імперії повинні знов привернути увагу світу до цього договору. Росія, офіційна спадкоємиця СРСР, − така ж спадкоємиця злочи-нів Сталіна, як Німеччина − злочинів Гітлера. Будемо сподіватися, що її керманичі усвідомлюють відповідальність за імперські амбіції, утворюючи гарячі точки на околицях переобтяженої держави.

Ця книга – спроба окреслити головну ідею Пакту, хід подій, умови і наслідки. Її мета − схематично описати головні елементи відносин між Росією і Німеччиною, що привели до Пакту, а відтак до Війни.

Автор користувався публікаціями з джерел західної преси, частина з котрих досі недоступна в російських і українських архівах, найвизначнішими з них були: колекція з архівів німець-кого Міністерства закордонних справ, опублікована під заголов-ком „Нацистсько-Радянські відносини 1939-1941 років”; доку-менти німецького міністерства закордонних справ 1918-1945 рр.; мемуари німецького дипломата Густава Хільґера, який служив у Москві в цей період і пролив світло на деякі аспекти взаємо-відносин несумісних союзників; дослідження військового співро-бітництва Німеччини і Росії Джона Еріксона. Серед вторинних джерел були: „Російсько-німецький альянс” Россі (серпень 1939 - червень 1941 рр.), „Секретна війна Сталіна” Тол-стого, статті Карстена, Гатске і Хальгартена − про важливі для розуміння військових відносин Веймарського періоду.

Російське блокування питань Пакту та його наслідків триває майже 70 років. Продовжується замовчування змісту секретних протоколів, а з приводу самого договору принесено лише виба-чення. У липні 1989 р. офіційний представник Кремля Валентин Фалін вперше визнав, що СРСР приєднав держави Балтії згідно з умовами секретних протоколів, саме тих, існування яких завжди заперечували. Це стало причиною того, чому 23 серпня 1989 р. два мільйони балтів з’єднали руки через свої країни, виражаючи протест. Того ж дня у Москві кілька сот росіян розігнала міліція під час спроби провести демонстрацію проти ганебної угоди.

Підготовка до реваншу Радянської парії та національно приниженої Німеччини часів між двома світовими війнами поча-лася секретним військовим співробітництвом Леніна з німецьким урядом, досягла апогею в часи дії Радянсько-нацистського пакту і закінчилася, зі зміною їх інтересів, несподіваним нападом Гітлера на свого компаньйона Сталіна. Вочевидь, що імперські зазіхання не закінчилися після Другої світової війни, тому книга є заповітом продовженню боротьби за єдність, свободу і гідність народів, незалежно від їх чисельності, з будь-якими проявами міжнаціо-нального розбрату на державному рівні.

Я глибоко вдячний пані Ользі Пугач за допомогу літера-турою, з якої доповнив склад світлин, порадами та підготовкою до видання українського варіанту тексту. Ця праця не побачила б світу, якби не поради мого старого доброго друга професора Олександра Гаркавця з Алмати (Казахстан).

Фелікс Редько

Київ, вересень, 2006


ІЛЮСТРАЦІЇ


1. Генерал Ганс фон Зект, виразник духу впливових кіл що-до встановлення військової співпраці з Росією.

2. Президент П.Гінденбург вітає групу радянських воєна-чальників. Серед них М.Тухачевський, Й.Якір та ін.

3. По прибутті Ріббентропа до Москви 23 серпня 1939 р. його зустрічають В.Потьомкін – заступник Наркома закордонних справ (праворуч) та інші російські посадовці.

4. Сталін і Moлoтoв радо посміхаються, оскільки Ріббен-троп підписує Пакт. Праворуч від нього Скворцов (російський посол в Німеччині) і Хільґер − радник посла Німеччини в Україні. Між ними (на другому плані) генерал Шапошніков.

5. Сталін і Ріббентроп усміхаються під час підписання Пак-ту Молотовим. Генерал Шапошніков, голова штабу Червоної Армії, дивиться на нього. Позаду Річард Шуле, охоронець Ріббен-тропа, якого, за наказом Сталіна, було видалено зі світлини.

6. Чергові вітання з нагоди підписання Пакту Moлoтoвим.

7. Сяючі від задоволення Ріббентроп і Сталін після під-писання Пакту про ненапад.

8. Гітлер несамовито вітає Ріббентропа по його поверненні з Москви після підписання Пакту.

9. 12 листопада Ріббентроп вітає Молотова, який щойно прибув до Берліна. Хільґер перекладає.

10. Гітлер, Кейтель, Йодль.

11. Фюрер виступає на з'їзді нацистської партії.

12. Спільний парад радянських і німецьких військ у Бресті приймають генерал Гудеріан і комбриг Кривошеїн.

13. Лінія демаркації встановлена Пактом про ненапад. 1939 рік, серпень.

14. Лінія демаркації після підписання договору про дружбу і кордон. 1939 рік, вересень.

15. Зустріч Молотова у Берліні. Листопад 1940 р.

16. Бесіда з Гітлером, у центрі Г. Хільґер.

17. Німецькі танки на території Польщі. 1939 рік, вересень.

18. Німецькі війська на території України. 1941 р., червень.

19. Карл Густав Еміль Маннергейм, голова Ради національ-ної оборони Фінляндії − друга жертва спільної агресії Сталіна і Гітлера.

20. Фюрер і рейхсфюрер Гімлер.

21. Дуче і Фюрер на військових маневрах

22. Єва Браун − багаторічна супутниця, дружина Адольфа Гітлера.

23. Геля Раубаль − племінниця, коханка Гітлера.

24. Фюрер із сестрою Анжелікою, матір'ю Гелі Раубаль. Економка Гітлера до 1936 р.

25. Сталін в оточенні соратників (Мікоян, Хрущов, Мален-ков), червень 1951 р.


^ ХРОНОЛОГІЯ КЛЮЧОВИХ ПОДІЙ

У РОСІЙСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ВІДНОСИНАХ

1920-1941 РОКІВ


1920

16 квітня − Російський представник у Берліні дізнався про можливість російсько-німецької військової співпраці.

25 квітня − 12 жовтня − Війна між Росією і Польщею.

1921–1923

Комерційні угоди і російські концесії Німеччині для будівництва фабрик, виробництва літаків, танків, військового спорядження та отруйного газу.

1922

15 березня фірма „Юнкерс” отримала контракт на будівництво заводів з виробництва двигунів і фюзеляжів літаків у Філях, біля Москви. Робота розпочалася негайно. Річна потуж-ність заводу складала 600 літаків.

16 квітня між Росією і Німеччиною підписано Г.Чичеріним та В.Ратенау Рапалльський договір під час Генуезької конфе­ренції.

29 липня в Берліні Росією і Німеччиною підписана попередня таємна комерційна угода. 1 серпня у Москві в умовах глибокої секретності була підписана подібна, але окрема, угода між генеральними штабами двох армій. Вона містила деталі планів німецьких військових тренувань на російській території.

З 1922 р. німецькі офіцери діяли як інструктори в Червоній військовій авіації.

1923

У серпні 1923 р. в Берліні Розенгольц, (член Революційної військової ради і голова Центральної ради радянських військово-повітряних сил9) підписав військову угоду щодо виробництва для німецької армії 300 тис. оболонок снарядів.

1924

У Poсії створено три військові тренувальні полігони: авіаційний − у Липецьку, танковий − в Казані і хімічний − у Саратові.

1925

З цього року офіцерів Червоної Армії і Військово-Повітряних Сил запрошували відвідувати німецькі військові навчання, маневри і демонстрацію озброєнь. Німецькі армійські офіцери отримали ті ж права від Червоної Армії. Вони прибували в цивільному і представлялися як "Німецька комуністична делегація робітників".

^ 1926

24 квітня у Берліні підписано „Договір про дружбу і нейтралітет” між СРСР і Німеччиною.

1928

Восени − Генерала Вернера фон Бломберга запрошено для спостереження за військовими навчаннями Червоної Армії.

1933

6 лютого 1933 р. СРСР, у Лізі націй під час Конференції по роззброєнню запропонував внести до проекту резолюції сесії значення терміну „агресор”: „будь-яка країна, що оголосила війну проти іншої країни або захопила територію іншої держави без оголошення війни і здійснювала військові операції на землі, морі, в повітрі.”

23 березня Гітлер висловив бажання підтримувати дружні відносини з Росією і додав, що боротьба проти більшовизму в Німеччині не повинна позначитися на їх відносинах.

28 квітня російського посла в Берліні Kхінчука запевняли Геринг а потім Гітлер, що не повинно бути змін як економічних, так і щодо спільних ворогів у відносинах між двома державами.

У травні Комісар оборони Климент Ворошилов вітав у Москві високопоставлену німецьку військову делегацію, очолю-вану генералом фон Брокелбергом. Він виразив надію, що зв’язки Рейхсверу і Червоної Армії залишаться непорушними.

Влітку і восени за наказами Гітлера припинено всю радян-сько-німецьку військову співпрацю.

16 листопада 1933 р. СРСР встановив дипломатичні відносини з США.

^ 1934

18 вересня СРСР став членом Ліги націй

1935

16 березня 1935 р. денонсація Гітлером статей Версальського договору.

2 травня 1935 р. Франція і Росія підписали договір про взаємодопомогу.

21 грудня − Бессонов, радник російського посольства в Берліні, офіційно оголосив в німецькому Міністерстві іноземних справ: „...Було б бажано наповнити Пакт про нейтралітет від 1926 р. між Німеччиною і Росією „взаємним пактом про ненапад”.

1936

17 липня 1936 р. розпочалася громадянська війна в Іспанії;

1 листопада − сформовано вісь Берлін–Рим.

24 листопада − Німеччина та Японія підписали Антико-мінтернівський пакт.

1938

12 березня − Німеччина анексувала Австрію.

22 травня 1938 р. у Берліні німецькою та італійською сторонами підписано "Сталевий пакт" .

Червень 1938 р. − розпуск Комінтерну.

29 вересня у Мюнхені (запрошені Муссоліні, Чемберлен і Даладьє, Росію і Чехословаччину Гітлер не запрошував) схвалено угоду і силою примушено чехів на відділення до Німеччини Судетів, переважно населених німцями.

1 жовтня − Німеччина зайняла Судети.

Наприкінці року в Берліні була підписана німецько-російська торгова угода.

1939

10 березня − Сталін оголосив на XVIII конгресі Компартії, що Росія стоїть на позиціях дружніх відносин з усіма країнами.

15 березня − Німеччина окупувала Чехословаччину.

У березні − травні Велика Британія взяла на себе зобов’я-зання щодо прямої однобічної військової допомоги Польщі, Румунії, Греції та Туреччині на випадок неспровокованої агресії.

13 квітня Велика Британія і Франція дали односторонні гарантії військової допомоги Румунії у разі нападу.

17 квітня − Meркaлoв, Посол Росії в Берліні, висунув пропозиції німецькому Міністерству іноземних справ щодо поліпшення взаємовідносин.

4 травня − Литвинова було усунено і замінено Молотовим на посаді Наркома закордонних справ.

17 травня − Aстахов, керуючий справами Росії в Берліні, заявив Шнуре, що в зовнішній політиці Німеччини і Росії немає місця конфліктам.

20 травня − під час переговорів з англійською і французькою делегаціями Молотов пропонує Шуленбургу реконструювати „політичні основи”.

15 червня − Aстахов поінформував Драганова, посла Болгарії в Берліні, що Росія дотримується положень Пакту про ненапад в стосунках з Німеччиною.

27 липня − Велика Британія і Франція погодилися відправити військову місію до Росії. Того ж дня відбулася зустріч між Aстаховим і Шнуре, з яким розпочалися переговори в рамках Пакту.

11 серпня − англійська і французька військові місії прибули до Москви.

17 серпня − Moлотов пропонує Шуленбургу включити до Пакту про ненапад „спеціальний протокол”.

19 серпня − у Берліні підписано торговий договір між СРСР і Німеччиною.

20 серпня поспіхом з ініціативи СРСР другорядними чиновниками підписано господарський договір СРСР-Німеччина, на що не було навіть звернуто уваги.

23 серпня − нацистсько-радянський Пакт про ненапад з доповненнями підписано в Москві.

25 серпня ратифіковано англо-польський договір про односторонню допомогу Польщі Англією у разі неспровокованої агресії. Гітлер негайно відкликав наказ про наступ на Польщу, запланований на 26.08. У той же день в Німеччині почалася загальна мобілізація. 27-го введено карткову систему, а 28 Гітлер віддав остаточний наказ про наступ 1 вересня.

26 серпня − перша дата планованого нападу на Польщу.

1 вересня − німецькі армії вторглися у Польщу.

3 вересня − Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині.

8 вересня оголошено спільне російсько-німецьке комюніке щодо операції російських і німецьких сил в Польщі, яка „не мала на меті чогось несумісного з духом або буквою Пакту про ненапад”.

16 вересня підписано угоду про ненапад між Японією і СРСР.

17 вересня − війська Червоної Армії вторглися у Польщу.

18 вересня у Москві підписано протокол про припинення вогню у Монголії.

28 вересня підписано договір про дружбу і кордони в Польщі.

28 вересня підписана угода, за якою Росія зобов’язалася поставляти сировину, отримуючи промислові товари, а також забезпечувати перевезення залізницею вантажів між Німеччиною і Румунією, Іраном, Афганістаном та Далеким Сходом. Підписано секретний протокол про недопущення польської агітації на окупованих територіях.

28 вересня Естонія підписала договір про взаємодопомогу, за яким Росія одержала право на військово-морські, військові і повітряні бази та розміщення загонів чисельністю 25 тис. осіб.

5 жовтня Латвія була змушена підписати подібний договір. Чисельність загонів досягла там 30 тис. осіб.

10 жовтня, після рішучого опору російським загонам, Литва також підписала договір. Чисельність загонів у Литві склала 50 тис. осіб.

26 листопада росіяни організували провокацію на фінському кордоні і розірвали дипломатичні відносини з фінським урядом.

29 листопада Росія визнала т.зв. Національний уряд Фінської демократичної республіки на чолі з Отто Куусіненом.

30 листопада без оголошення війни війська під команду-ванням генерала Мерецкова розпочали штурм Карельського перешийку Фінляндії.

14 грудня за ініціативою Бразилії СРСР виключено з Ліги Націй.


1940


11 лютого − укладено Російсько-німецьку комерційну угоду, згідно з якою Росія зобов’язалася поставляти сировину Німеччині на термін понад 18 місяців.

12 березня − підписано мирний договір з Фінляндією.

Договором від 22 березня 1940 р. Фінляндія поступилася СРСР як територіями на північ від Ладозького озера уздовж її південного кордону та в центральних і північних областях, так і військово-морськими базами на острові Ханко і островах Фінської затоки.

9 квітня − вторгнення німців до Данії і Норвегії.

Квітень − різанина польських офіцерів радянськими окупаційними силами у Латинському лісі.

10 травня − вторгнення Німеччини у Францію через Бельгію, Люксембург і Нідерланди.

15 травня − ультиматум Молотова заступнику прем’єр-міністра Литви Kреве-Miскевічусу щодо приєднання до Радянського Союзу.

16 червня − Латвія й Естонія отримали подібні ультиматуми. l6-17 червня російські війська займають Литву, Латвію та Естонію.

23 червня укладено перемир’я Франції з Німеччиною.

24 червня Росія встановила дипломатичні відносини з Югославією і обіцяла їй військову допомогу, якщо вона не підкориться тиску Німеччини.

28 червня Червона армія окупувала Бессарабію і Північну Буковину.

3-6 серпня − Естонії, Латвії і Литві оголошено про приєднання до СРСР.

18 серпня 1940 р. Німеччина підписала договір з Фінляндією на постачання зброї.

22 вересня Німеччина уклала угоду з Фінляндією про транзитні перевезення військ до Норвегії.

27 вересня − Німеччина, Італія і Японія підписали Потрій-ний пакт.

12-14 листопада − Moлoтoв прибув до Берліна для розмов з Гітлером і Ріббентропом.

20 листопада Угорщина приєдналася до Потрійного пакту.

23 листопада Румунія приєдналася до Потрійного пакту.

25 листопада Молотов вручив Шуленбургу меморандум (з п’ятьма секретними протоколами) умов російського уряду щодо приєднання до Потрійного пакту.

1941

27 лютого Болгарія уклала угоду про приєднання до Потрійного пакту з 1 березня.

1 березня німецькі загони зайняли Болгарію.

25 березня уряд Югославії погодився на членство в Потрійному пакті.

27 березня це рішення було спростовано через позицію проросійської фракції.

5 квітня у Москві підписано Договір про ненапад і дружбу з Югославією.

6 квітня Німеччина напала на Югославію.

13 квітня − Росія і Японія підписали Договір про нейтралітет.

17 квітня Югославія беззастережно капітулювала.

15 травня − перша планована дата вторгнення Німеччини на територію СРСР.

22 червня − німецькі армії вторглися на територію СРСР.


СКОРОЧЕННЯ

ЦК: Центральний Комітет,

Комінтерн: Комуністичний інтернаціонал,

КПРС: Компартія Радянського Союзу,

ДЗПН: Документи Зовнішньої Політики Німеччини,

KПН: Компартія Німеччини,

НКВС: Народний Комісаріат Внутрішніх Справ (Російська секретна поліція, KДБ − Комітет Державної Безпеки),

НРВ: Нацистсько-Радянські Відносини,

РРФСР: Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка,

СРСР: Союз Радянських Соціалістичних Республік.


І

^ КОМЕРЦІЙНІ ТА ВІЙСЬКОВІ ВІДНОСИНИ

В ЧАСИ ВЕЙМАРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ


Російсько-німецький Договір 23 серпня 1939 р. був кульмінацією складних і заплутаних відносин між Німеччиною і Poсією. Вони, в свою чергу, були логічним результатом близької співпраці між двома військовими потугами, і тривали з незнач-ними перервами, починаючи від закінчення Першої світової війни.

Ленін і більшовики загалом вважали Німеччину наріжним каменем своєї міжнародної стратегії. Політика була заснована на переконанні, що революція повинна промчатися на захід як мінімум через усю Німеччину, де ліва соціалістична група „Спартак” культивувала тренувальні змагання з боксу. Під керівництвом Карла Лібкнехта і Poзи Люксембург група планувала підбурення та переворот за російським зразком. Вже 30 грудня 1918 р. Комуністична партія Німеччини (КПН) була укомплектована членами „Спартака” й іншими соціалістичними елементами. Представник російського уряду Карл Радек брав у цьому безпосередню участь.

На початку січня 1919 р. ліве повстання за участі КПН спалахнуло в Берліні. Комуністичні сподівання Лібкнехта і Радека заходили настільки далеко, що згідно з непідтвердженими поголосками, було підписано договір про визнання, взаємну допомогу і кооперацію між Російською Радянською Федера-тивною Соціалістичною республікою (РРФСР) і Німецькою радянською республікою (НРР) 5 січня 1919 р., яким Poсія зобов’язувалася надати фінансову і військову допомогу НРР.

Десятьма днями пізніше Лібкнехта і Люксембург було заapeштовано і страчено. Російський уряд продовжував надавати підтримку КПН, але коли перспективи перевороту зникли, почалися пошуки зближення з німецьким урядом, який зовсім не був схильним до цього.

Дві переможені держави керувалися різними загальними інтересами: політичними, економічними і військовими. Обидві були вигнанцями з Ліги Європейських Націй: Німеччина − як переможена, Poсія − як більшовицька парія через її політику, що виражалася у конфіскації майна, що їй не належало, та підтримку міжнародної пролетарської революції, котра ставила за мету знищення приватної власності.

Оновленню минулих дружніх відносин і співробітництву між ними сприяло те, що Poсія мала сировину, конче потрібну Німеччині, а Німеччина − засоби виробництва, тобто потужні підприємства промислових товарів, включаючи сучасні верстати. Poсія конче потребувала реконструкції військової економіки і сприяння індустріалізації. Німецька індустрія хоча й мала перспективи на Заході, але оживити німецьку економіку могли тільки комерційні відносини з Poсією. Мали значення й інші фактори: обидві країни були в опозиції до Версальського договору та мали свої претензії до Польщі. Так зав’язався один з міцних вузлів між двома потужними військовими державами.

Польща відігравала історично важливу роль у російсько-німецьких відносинах. У 1772 р. Poсія і Прусія брали участь в актах, що названі Першим поділом Польщі, що продовжився другим у 1793 р. і завершився третім у 1795-1796 рр. До останнього поділу підключилася також Австрія. Протягом півтора сторіччя, час від часу, західноєвропейські військові потуги намагалися відновити польську державу, а Poсія і Німеччина утверджували правомірність інтервенції. Після припинення існування Польщі як держави і особливо після польського повстання 1863 р., зацікавленість у зв’язках Poсії з Пруссією розтанула і вони дрейфували окремо.

Польща була відновлена лише після Першої світової війни, і стала аванпостом західних союзників завдяки Версальському договору. Польські територіальні надбання за рахунок Німеччини перетворили їх на запеклих супротивників.

До Польщі вороже ставилася й Росія, бо обидві претендували на Галичину, західну українську територію, яка колись була частиною Польщі а потім Австро-Угорської імперії. Восени 1914 р. війська Росії анексували Галичину але залишили її наступного pоку через зміни обставин на фронті.

З колапсом російської і австрійської монархій українці, відповідно 22 січня 1918 р. і 1 листопада 1918 р., проголосили незалежність. Проте переважаючі сили російської Червоної Армії перемогли загони Української Народної Республіки (УНР) і Польщі, підкорили й анексували Західну українську народну республіку.

Побоюючись російської загрози, Польща, за підтримки Симона Петлюри, чинного Президента УНР, ініціювала превен-тивний удар проти Росії. Наступ досяг несподіваного успіху і завершився захопленням Києва, стародавньої української столиці, окупованої росіянами. Коли Червона Армія змінила військову ситуацію і здійснила контрнаступ до околиць Варшави, німці захвилювалися. Колапс німецького супротивника і бастіону Версальського договору виявився неминучим. На допомогу Польщі об’єднані сили Альянсу послали військове спорядження і консультантів. Хоч Німеччина заборонила транзит військового спорядження, та страйки докерів німецького Данцигу сповільняли постачання зброї для Польщі. Польща все ж таки мала успіх і дала відсіч наступу Червоної Армії. За Ризьким мирним договором 18 березня 1921 р. Польща отримала Волинь та інші західноукраїнські території. Галичина була приєднана до Польщі рішенням Ради послів Альянсу 19 березня 1923 р. за умови автономії цього краю.

Втрата території, що була частиною Російської імперії, її приниження і падіння військового престижу внаслідок поразки від Польщі зміцнили тонкий зв’язок, що вже розвивався між Poсією і Німеччиною. Польща опинилася в оточенні двох могутніх ворожих сусідів.

У 1921-1922 рр. між Poсією і Німеччиною було підписано різноманітні комерційні угоди; у Росії було засновано кілька компаній і ряд німецьких корпорацій. Найбільш важливими проектами були: тракторний завод і агротехнічна дослідницька станція, спроектовані Крупом.

16 квітня 1922 р. дві держави підписали Рапалльський договір, який забезпечив поновлення консульських і посольських відносин. Poсія відмовилася від будь-яких репараційних вимог і пообіцяла Німеччині мир і дружбу.

Договір мав важливе значення вже завдяки самому факту об’єднання двох вигнанців перед обличчям обуреного і ворожого європейського Альянсу. Це було рівноцінно політичній декларації опозиції по відношенню до Версальського договору і до факту втрати території обох країн на користь Польщі.

Щоб кинути виклик Польщі і Версальському договору, Німеччина вважала необхідним переозброїтись, зберігаючи військово-технічні кадри і розробляючи сучасні методи ведення війни. Але їй як переможеній було відмовлено у праві переозброєння. Ці ножиці можна було подолати тільки порушенням Версальського договору, шляхом перетворення Радянської держави на місце таємного тренування військових кадрів Німеччини, виробництва і випробування її нового озброєння.

Отже, набагато важливішим ніж бізнес, який перетворився на рутинне і звичне явище, була реформа військових відносин. Ще до початку комерційних і дипломатичних переговорів, представники Німеччини і російських збройних сил проводили переговори і готувалися полегшити переозброєння Німеччини.

Рушійною силою досягнення домовленості була група, що складалася переважно з військових, на чолі з генералом Гансом фон Зектом (Seekt) − реакціонером, засновником Рейхсверу і шефом групи військових з березня 1920 до жовтня 1926 року, який мав велику антипатію до Франції як небезпечної сусідки Німеччини. Він був не проти єднання з Poсією, чия державницька філософія збігалася з його власною.

До того ж, Зект у l920 р. зазнав невдачі при спробі отримати дозвіл від союзників на утримання двохсоттисячної армії або на-віть відстрочки на вирішення цього питання. Надалі союзні умови самої ідеї військової співпраці з Poсією стали першорядними.

Зект оголосив, що порозуміння з Poсією мало бути „постійною метою закордонної політики Німеччини”,1 і що „тільки в міцній кооперації з великою Poсією Німеччина має шанс повернути собі колишні позиції в світі”.2

Одним з головних факторів, що робили Зекта таким завзятим прихильником альянсу з російськими військовими, був спільний антипольський знаменник. 11 вересня 1922 р. він напише, що „...існування Польщі як держави нестерпне, несумісне з вижи-ванням Німеччини. З таким станом речей має бути покінчено, Польща має зникнути, і вона зникне завдяки власній слабкості та Poсії − з нашою допомогою... З Польщею зникне один з найміц-ніших стовпів Версальської угоди − зверхність Франції... Віднов-лення широкого загального кордону між Poсією і Німеччиною − передумова відновлення обох країн. Poсія і Німеччина в межах кордонів 1914 року! Це повинно бути основою досягнення взає-морозуміння між двома державами”.3

На думку Зекта народи, що проживають на території союзних країн, потрібно тримати у покорі, вони мають повністю залежати від урядів країн-союзників, аж доки не з’являться можливості для торгу на рівних з позиції сили. І саме Радянська Росія уявляється йому достойним по силі партнером. Він повірив у можливість співіснування з більшовиками і навіть підготувався до співпраці з ними, звичайно на його власних умовах. Тому він започаткував, а потім і керував втіленням політики співробіт-ництва з росіянами. Він проголосив, що його політика має „підготувати для війни і посилити військові позиції Німеччини так, щоб надати можливість використати наступний міжнародний конфлікт для боротьби за свободу”.4

Росіяни виявили не менше розуміння у стосунках з німцями. Перші контакти між німецькими військовими і російськими представниками мали місце в другій половині 1919 р. з ініціативи Карла Радека, що як представник радянського уряду прибув до Німеччини та мав вплив на результати конгресу Компартії Німеччини.

16 квітня 1920 р. Віктор Koпп, російський представник у Берліні, з’ясовував цілком відверто у розмові з бароном Аго фон Малтзаном, головою російського відділу Міністерства закордонних справ Німеччини, можливість співпраці між Червоною Армією і збройними силами Німеччини. А в грудні він же розпочав таємні переговори з німецькими промисловцями і військовими авторитетами щодо відновлення російської індустрії озброєнь під німецьким технічним управлінням у відповідь на радянську допомогу. Ленін стимулював таємні переговори формальним зверненням до німецької армії про допомогу в реорганізації Червоний Армії.5

20 серпня 1920 р., після поразки Росії у війні з Польщею, Зект направляє у Poсію, для встановлення контактів, свого старого друга, колишнього лідера младотурків, Енвера Пашу. Той повідомив, що „Його партія... прихильна до зближення з Німеччиною... Вона готова визнати німецький кордон 1914 р. Вона бачить тільки один шлях подолання міжнародного хаосу: кооперацію між Німеччиною і Туреччиною.”6

Пізніше, восени 1920 р., Зект утворює надзвичайно секретну, але ефективну, адміністративну організацію у межах військового міністерства, зондергрупу „Р”, для налагодження військових контактів з росіянами. У січні 1921 р. він надсилає полковника Ніколаі (Nicolai), шефа німецької агентури під час війни, для продовження військових переговорів. Зект також інформував Koппа, що німецькі військові та індустріальні кола були зацікавлені в пропозиції Леніна стосовно концесій у Росії.

Перша стадія у Російсько-Німецькому військовому співробітництві передбачала будівництво німецькими фірмами заводів зброї у Poсії. 7 квітня 1921 р. Koпп повідомив Москву, що він провів переговори з німецькими фірмами озброєння, запропонувавши їм передислокацію німецької технічної місії до Москви. Місія, очолена майором Оскаром Ріттером фон Нієдермауером, близьким колегою генерала Зекта, відвідала Росію на початку літа 1921 р. як представницька від німецького військового міністерства.

У вересні пройшли таємні переговори в Берліні між російськими представниками: Віктором Koппом і Л.B.Красіним, наркомом зовнішньої торгівлі, з генералом Паулем Хассе, лідером „Трупенамт”, німецьким генералом Стаффом та іншими офіцерами. Ці переговори, що мали воєнний і економічний зміст, були схвалені Леніним, який характеризував німецькі підприємства виробництва зброї як „концесії”.7 Істотним для росіян у цих переговорах було переозброєння держави з таємною метою підготовки війни з Польщею, для чого вони вимагали літаків. Щоб забезпечити цю потребу, вони переконували керів-ництво фірми „Юнкерс” укласти торгову угоду з Poсією.

17 січня 1922 р. Карл Радек повернувся до Німеччини з майором Нієдермауером. 10 лютого він зустрівся з генералом Зектом, і передав тому на розгляд пропозиції щодо відродження російської індустрії озброєнь з німецькою допомогою, консуль-тацій між двома генеральними штабами про військові плани і користування німецькою військовою літературою та інструкціями для навчань російських офіцерів.

На початку липня 1922 р. російський агент Розенблат, прибув до Берліна і був прийнятий Зектом, а 29 липня попередня таємна комерційна угода була підписана. Подібна але окрема угода між генеральними штабами двох армій була опрацьована під час серії переговорів і містила деталі планів німецьких військових тренувань на російській території. Її було підписано 1 серпня 1922 р. у Москві в умовах глибокої конспірації. Разом з тим тимчасовою угодою передбачалася практична співпраця між збройними силами обох держав. Рейхсвер наголосив на сприянні продовженню навчань щодо удосконалення тактики бойових дій, та технічного забезпечення військ; удосконалення теорії і практики застосування заборонених озброєнь; тренувань вищого персоналу щодо застосування такого озброєння, експериментів з ним в умовах, наближених до бойових; продовження їх у Німеччині а також завершення теоретичної розробки таких випробувань. Вони зобов’язалися консультувати планування тренувань і розробку практики поповнення військ особовим складом. Конкретно було три запити до Червоної Армії. Перший − відносно користування військовими базами для тренування авіації, моторизованих загонів і хімічних способів ведення війни. Другий − стосовно свободи дій по управлінню випробуваннями зброї та тактичними навчаннями. Третій − повний обсяг обміну результатами роботи у військовій сфері.8

Починаючи з 1922 р. перші німецькі офіцери відправлялись у Poсію, а росіяни − до Німеччини з метою відвідування спецкурсів. Німецькі офіцери діяли як інструктори в Червоній військовій авіації. Військові маневри кожної сторони відвідува-лися офіцерами високої кваліфікації.

Тим часом німецьке воєнне міністерство організувало компанію „Підприємства розвитку торгівлі” (GEFU − німецька абревіатура). Під її наглядом кілька німецьких проектів озброєння почали діяти в Poсії. Найважливіші військові концесії були створені для виробництва літаків. За угодою, підпи