Реферат: Польща І Україна на шляху інтеграції до Євросоюзу

Польща і Україна

на шляху інтеграції

до Євросоюзу


ЗМІСТ


ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В ЄС (ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ)...........................................................................................................................................2

Доступ до інформації про середовище.................................................................................................6

Система правової охорони вод і водного господарства Європейського Союзу.............................16

Основні нормативно-правові положення у сфері водно-каналізаційного господарства в польських органах місцевого самоврядування..................................................................................31

Правові аспекти управління відходами в Європейському Союзі....................................................49

Основні правові аспекти управління відходами в органах місцевого самоврядування Польщі....................................................................................................................................................60


^ ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В ЄС (ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ)

Правова охорона навколишнього середовища в Європі була відома ще в давнину. Проте система, яка нині функціонує, почала розвиватися у другій половині ХХ століття. Спочатку охорона середовища виникала із суто економічних переконань, на цю організацію не впливали чинники, які керують нами сьогодні. З погляду на господарське використання середовища та природних ресурсів їх треба було лишень узяти під охорону і впорядкувати.

Проте, з іншого боку, з’являлися перші спроби охорони природи, що випливали з бажання зберегти унікальні природні та естетичні вартості. Спочатку ці дії мали місцевий, потім реґіональний і загальнодержавний характер. У минулому столітті темп антропологічного пресинґу доволі прискорився. Природне середовище було вивчене так докладно, що виникла необхідність розпочати рятівні дії всенародного й глобального характеру. На форми правової охорони навколишнього середовища Європейського Союзу, безперечно, вплинули опублікований у 1969 році Рапорт У.Танта на тему “Людина та її середовище”; Стокгольмська Конференція і Декларація 1972 року; публікація “Рапорт Комісії Брундтлянд”; Декларація, проголошена в Ріо де Жанейро на “Зустрічі Землі” 1992 року - іншими словами – “Хартія Землі” і “Порядок денний на 21 століття” (або Глобальна Програма Дій); і, врешті, Декларація у справі Сталого Розвитку Йоганнесбурґ, а також План Дій 2002 року.

Ідея сталого розвитку, викладена в документах ООН, реалізується міжнародною правовою Угодою, що стосується охорони середовища. Державні сторони, підписуючи і ратифікуючи цю Угоду, зобов’язалися перенести її умови у площину внутрішнього законодавства, яке можна змінювати і постійно вдосконалювати. Система законодавства Європейського Союзу становить специфічний приклад законодавчих розв’язань міжнародного характеру. Система обов’язкова для усіх країн-членів ЄС і дає змогу гармонізувати внутрішнє законодавство.

Обговорюючи правову систему охорони середовища Європейського Союзу, треба неодмінно ознайомитися з терміном acquis communautaire (фр.), який означає правовий доробок Європейської Спільноти. В цей доробок вкладені первинне законодавство, міжнародне законодавство у формі визначених правових актів, судові органи, міжнародні угоди Союзу та угоди, пов’язані з діяльністю країн-членів ЄС. Кожна держава - дійсний член Європейського Союзу, а також держави, які вступають до ЄС, повинні визнати acquis communautaire і насамперед ввести його до внутрішнього законодавства. Водночас цей термін означає не тільки власне законодавчі акти, а й також (а можливо, передусім) їхні розуміння, правове застосування, відповідальність і т.ін.

Правові документи Європейського Союзу можна поділити на документи обов’язкового характеру, застосування і дотримання яких є обов’язкові, вони мають означення так званого “твердого законодавства” (англ. hard law) і документи необов’язкового характеру, що визначаються як “м’яке законодавство” (англ. soft law).

До документів, які мають обов’язковий характер, належать первинні і вторинні законодавчі акти. Первинні законодавчі акти - це:

a) засновницькі трактати;

б) трактати, що вносять зміни в засновницькі трактати;

в) трактати про прийняття нових членів (трактати про приєднання).

Друга група документів - це вторинні законодавчі акти (акти, котрі постійно можна поповнювати). Серед них обов’язкові акти: Директиви, розпорядження, рішення, та

документи, які не мають обов’язкового характеру: програми, експертизи, рекомендації, Зелена Книга, Біла Книга, ухвали і рапорти.

Директиви є правовими актами, які, будучи скеровані до держав-членів ЄС, зобов’язують їх доступними для себе засобами та механізмами осягнути, мету, окреслену в Директиві. Директиви не виконуються безпосередньо! Тільки національні законодавчі акти, прийняті на підставі Директив , є основою прав та обов’язків для фізичних та юридичних осіб.

Розпорядження є правовими актами загального характеру, які у внутрішньому законодавстві відповідають законам. Розпорядження належить застосовувати безпосередньо в державах-членах ЄС. Вони визначають права та обов’язки фізичних і юридичних осіб, їх застосовують в адміністративних та судових справах.

Рішення є правовими актами індивідуального характеру, скерованими до конкретно визначених адресатів (відповідають адміністративним рішенням). Адресатами рішення можуть бути держава або кілька держав-членів ЄС, або фізичні чи юридичні особи. У правовій охороні зовнішнього середовища досить значну роль відіграють програми, які є актами необов’язкового характеру. Ці документи мають політично-стратегічне значення. Програма - це список дій, що їх європейські органи реалізують у визначеній сфері в певний час. У сфері охорони середовища Європейська Спільнота впровадила шість Програм Дій.

У процесі прийняття вторинних законодавчих актів для ЄС мають місце чотири процедури: консультативна процедура, процедура співпраці, процедура прийняття спільного рішення, а також процедура згоди. Ці процедури відрізняються між собою роллю Європейського Парламенту в процесі встановлення вторинних законодавчих актів. Спільним елементом для цих процедур є те, що Рада або Парламент з Радою можуть затвердити законодавчий акт лише на підставі пропозиції Комісії.

Нині у країнах Європейського Союзу реалізовується так звана ^ Шоста Програма Дій: “Environment: Our Future, Our Choice 2001-2010”1. Програма охоплює рівневі проблеми, а також обговорює чотири головні тематичні групи. Ця Програма реалізує концепцію так званого нового підходу і відпрацьовує стратегічні механізми, необхідні для реалізації мети в окремих секторах економічного та суспільного розвитку. В Програмі підкреслено необхідність відпрацювання результативніших методів впливу на суб’єкти, які користуються середовищем, незалежно від інших важелів впливу на сфери бізнесу, споживачів, політиків, громадян.

Як було згадано раніше, у системі права Європейського Союзу програми не є документами обов’язкового характеру. Вони - стратегічні акти. У випадку охорони середовища та природних ресурсів їх можна трактувати як ориґінальну політику країн Європейської Спільноти. Загальні цілі Політики Охорони Середовища ЄС такі:

збереження, охорона, поліпшення якості навколишнього середовища,

охорона здоров’я людей,

осмислення дій, які стосуються питань охорони й раціонального використання природних ресурсів,

охорона природного середовища на рівні великих реґіонів чи на глобальному рівні.

Реалізація та досягнення цілей, поданих раніше, можливі за умови встановлення “твердого законодавства” у формі Директив, розпоряджень, а також внутрішніх законодавчих актів країн-членів ЄС.

Законодавчі акти, що стосуються охорони середовища в Європейському Союзі - це близько 300 правових актів, що містять Директиви, розпорядження та пропозиції. Згідно із сферами застосування їх можна поділити на такі категорії:

рівневі законодавчі акти;

промислові забруднення;

повітря;

води;

управління відходами;

охорона природи;

небезпечні субстанції;

біотехнології;

шум;

інше.
^ Доступ до інформації про середовище


ХТО ПОВИНЕН НАДАВАТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНУ?

Усі органи суспільної адміністрації, що володіють інформацією про середовище і його охорону:

війт, бурґомістр чи президент міста;

староста, воєвода;

міністр навколишнього середовища;

а також інші суб’єкти, призначені для виконання суспільних завдань, що стосуються середовища та його охорони.

^ ХТО МАЄ ПРАВО ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНУ?

Будь-які:

фізичні та юридичні особи;

організаційні одиниці без юридичної особи;

організації, органи, інституції.


Незалежно від:

віку,

громадянства чи місця проживання або місця перебування,

правового чи фактичного інтересу.



^ ЯКА ІНФОРМАЦІЯ ПІДЛЯГАЄ ОПРИЛЮДНЕННЮ?
Далі подані види документів:

проекти політик, стратегій, планів чи програм, що потребують визначеної процедури у справі оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС);

політики, стратегії, плани чи програми, що потребують певної процедури у справі ОВНС;

прогнози впливу на середовище;

пропозиції про видання рішень, а також рішення та постанови, що вимагають певної процедури у справі ОВНС;

пропозиції рішень місцевих органів, а також рішення місцевих органів, що потребують певної процедури ОВНС;

рапорти про вплив заходів на середовище;

аналізи після реалізації заходів;

екофізіографічні опрацювання;

пропозиції про видання дозволу, а також дозволи;

екологічні перегляди;

реєстри небезпечних субстанцій;

рапорти та рішення про безпеку;

зовнішні проекти оперативно-рятувальних планів;

рішення про розмір, відтермінування оплати, зменшення і можливість плати за користування середовищем чи адміністративно-грошові покарання;

рішення, що визначають величину поточного покарання;

земельно-геологічна документація ліквідованих вугільних підприємств;

результати дослідницьких і наукових робіт у сфері охорони середовища;

вибрані документи зі сфери законодавства про охорону природи;

вибрані документи зі сфери законодавства про відходи;

вибрані документи зі сфери законодавства про дотримання чистоти й ладу в ґмінах2;

пропозиції про видання дозволу, а також дозвіл на забір води (зі сфери питань, що регулює закон “Водне Право”);

реєстри серйозних аварій (зі сфери питань, що їх регулює закон “Про Інспекцію Охорони Середовища”);

а також усі інші інформації у вигляді документів, агрегованих даних, зокрема в письмовій, візуальній, фонічній та інших формах, що стосується:

стану природних елементів і їх взаємного впливу,

викидів у атмосферу, а також дій і речовин, що впливають чи можуть неґативно впливати на середовище;

впливу стану навколишнього середовища на здоров’я і умови життя людей, на культурні блага;

адміністративні та економічні дії і заходи, що мають на меті охорону середовища;

плани, програми, фінансовий аналіз, пов’язаний з прийняттям суттєвих рішень стосовно охорони середовища.



^ ЯК ЗБИРАЄТЬСЯ ІНФОРМАЦІЯ ПРО СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНУ?

Адміністративні органи, відповідальні за стан довкілля, зобов’язані вести суспільно - доступний перелік даних про документи, що приймаються у справі середовища і його охорони.
^ ЯКИЙ ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНУ?
Терміни:

без особливого зволікання;

не пізніше, ніж протягом місяця з дня отримання (подання) заявки;

до двох місяців у разі складної справи.


Безоплатні – без заявки (подання):

пошук і перегляд у приміщенні адміністративного органу документів, поданих у детальній картотеці і які є суспільно-доступними;

надання в усній формі інформації, що не потребує пошуку.


Оплатні – на письмове замовлення (подання):

(стосовно ставок, визначених розпорядженням міністра Середовища):

пошук інформації;

виготовлення копій документів або відомостей;

пересилання копій документів або відомостей.



^ КОЛИ Й КОМУ МОЖЕ БУТИ ВІДМОВЛЕНО В ДОСТУПІ ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНУ

Адміністративний орган не надає доступу до інформації, якщо:

доступ до неї міг би порушити законодавство про охорону державної таємниці;

доступ міг би порушити законодавство про охорону первинних даних, отриманих при статистичних дослідженнях;

стосується справ, що належать до чинного судового, дисциплінарного або карного процесу, якщо розголошення інформації могло б зашкодити судовому веденню справи;

стосується справ, що належать до авторських або патентних прав і якщо розголошення такої інформації могло би порушити ці права;

стосується документів або відомостей, поданих третіми особами, і якщо ці особи брали на себе відповідальність за нерозголошення цих даних;

стосується документів або даних, розголошення яких могло би створити загрозу для середовища.


^ Адміністративний орган може відмовити в доступі до інформації, якщо:

це потребувало би доставки документів або відомостей, які перебувають у процесі опрацювання або призначені для внутрішнього користування;

замовлення (подання) на доступ до інформації є безперечно неможливе для реалізації або сформульоване в досить загальному вигляді;

оприлюднення технологічних відомостей могло би погіршити конкурентну позицію того, хто передає інформацію;

відмова доступу до інформації оформляється у вигляді рішення.


Процедури прийняття рішень щодо охорони середовища за участю суспільства:

^ КОЛИ ПОТРІБНА УЧАСТЬ СУСПІЛЬСТВА
Завжди в разі:

опрацювання політики, стратегії, планів і програм, що потребують певної процедури оцінки впливу на середовище;

видачі рішень стосовно запланованих заходів, які могли б суттєво впливати на середовище;

видачі інтегрованих екологічних дозволів;

опрацюванні зовнішних оперативно-рятувальних планів, пов’язаних з ризиком промислової аварії;

видачі рішення у справі генетично модифікованих організмів (ГMO).



^ ЯКОЮ МАЄ БУТИ ПРОЦЕДУРА З УЧАСТЮ СУСПІЛЬСТВА?

Заява в засобах масової інформації про початок заходу і розміщення інформації у суспільно доступних місцях:

у приміщенні адміністративного органу, конкретно стосовно справи;

оголошення неподалік місця запланованого заходу;

додатково - оголошення у пресі або на інтернет-сторінці.


Ознайомлення з документацією справи, тобто:

із заявкою на видачу рішення;

з проектом програми чи планом;

з документацією, тобто рапортом чи прогнозом впливу на середовище.


Складання зауважень і пропозицій упродовж 21 дня з часу подання відомостей у ЗМІ:

фізичними та юридичними особами;

організаційними одиницями без зареєстрованої юридичної особи;

організаціями, органами, інституціями;

незалежно від віку, громадянства чи місця проживання або місця перебування, юридичного або фактичного зацікавлень у справі або осіб незацікавлених.


Розгляд адміністративними органами зауважень і замовлень через:

вираження думки щодо них;

проведення адміністративних процедур.


Подання до відома громадськості інформації про рішення, а також можливість ознайомлення з ним:

у приміщенні адміністративного органу;

оголошення поблизу місця запланованого заходу;

додатково - оголошення у пресі або на інтернет-сторінці.



^ ЯКИМИ Є РЕЗУЛЬТАТИ ПРОЦЕДУРИ БЕЗ УЧАСТІ СУСПІЛЬСТВА Рішення, прийняті з порушенням вимог, що стосуються участі суспільства, є недійсні.


^ КОЛИ НЕ ТРЕБА ПРОВОДИТИ ПРОЦЕДУРУ ЗА УЧАСТЮ СУСПІЛЬСТВА Процедура прийняття рішення у справі охорони середовища за участю суспільства не застосовується тоді, коли рішення, що їх приймають, пов’язані з обороною або державною безпекою.

Процедура у справі оцінки впливу запланованих заходів на середовище

^ КОЛИ СТАВИТЬСЯ ВИМОГА ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ОЦІНКИ ВПЛИВУ НА СЕРЕДОВИЩЕ?
У разі прийняття рішення у справі запланованого заходу, що може суттєво впливати на середовище, тобто:

рішення про умови забудови й освоєння території, видане на підставі Закону “Про освоєння простору”,

рішення про дозвіл на будівництво або руйнування об’єкта чи його частини, видане на підставі Закону “Будівельне Право”,

концесії на пошук або виявлення покладів корисних копалин, на видобуток корисних копалин, на складування субстанцій без резервуарів, а також складування відходів у териконах, у тому числі й у підземних гірничих виробітках, виданих на основі Закону “Геологічне і Гірниче Право”,

дозвіл у сфері водного законодавства, у межах будівництва водних об’єктів, забору підземних вод і сільськогосподарського використання стоків, виданий на основі Закону “Водне Право”;

рішення, згідно з якими встановлюють умови проведення робіт щодо регулювання вод, будівництва протиповеневих гребель, меліоративних робіт, водовідведень та інших земельних робіт, які змінюють водні співвідношення на територіях з особливими природними вартостями, зокрема на територіях, на котрих є ареали поширення рідкісних рослин, видані на підставі Закону “Про охорону природи”;

рішення, що затверджують проекти відродження чи рекультивації ґрунтів, видані на підставі Закону “Про відродження і рекультивацію ґрунтів”;

рішення про зміну лісу на сільськогосподарські угіддя, видане на підставі Закону “Про ліси”;

рішення про побудову місцевої автостради, видане на підставі Закону “Про платні автостради”, коли це рішення стосуються відрізків, які, згідно з документами місцевих органів, не можуть бути місцевою автострадою, зважаючи на умови охорони середовища або можливість виникнення суспільних конфліктів.



^ ЧОГО СТОСУЄТЬСЯ ОЦІНКА ВПЛИВУ НА СЕРЕДОВИЩЕ Процедура оцінки впливу на середовище зазначає, аналізує, оцінює безпосередній і посередній вплив конкретного заходу на:
середовище, здоров’я і умови життя людей;

б) матеріальні блага;

в) блага культури;

г) взаємний вплив між чинниками, про які йдеться мова у пп. а)- в);

д) доступ до покладів корисних копалин;

можливості, а також способи запобігання і обмеження неґативного впливу на середовище;

вимоги до обсягу моніторинґу.



^ ЯКІ ІЗ ЗАПЛАНОВАНИХ ЗАХОДІВ ПОТРЕБУЮТЬ ОЦІНКИ ВПЛИВУ НА СЕРЕДОВИЩЕ ^ Вимога проведення процедури оцінки впливу на середовище охоплює:
планування заходів, що можуть суттєво впливати на середовище, для яких згідно із законодавством є обов’язковою підготовка рапорта;

планування заходів, що можуть суттєво впливати на середовище і для яких обов’язковим згідно з рішенням відповідного органу є підготовка рапорта.
^ ХТО КЕРУЄ ПРОЦЕДУРОЮ ОЦІНКИ ВПЛИВУ НА СЕРЕДОВИЩЕ Процедурою оцінки впливу на середовище керує адміністративний орган, відповідальний за видачу рішення, тобто:
війт, бурґомістр або президент міста,

староста,

воєвода,

після узгодження з відповідним органом охорони середовища, та із санітарним інспектором.

^ КОЛИ ПОТРІБЕН РАПОРТ ПРО ВПЛИВ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ?
Рапорт про вплив заходу на середовище вимагають для:

планованого заходу, що може суттєво вплинути на середовище, для якого обов’язок підготувати рапорт виникає з чинного законодавства,

планованого заходу, що може суттєво вплинути на середовище, для якого обов’язок підготовки рапорту є встановлений відповідним органом.



^ ХТО ФОРМУЄ РАПОРТ ПРО ВПЛИВ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ За підготовку рапорту про вплив заходу на середовище відповідальним є замовник.


^ ЯК ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ ОБСЯГ РАПОРТУ ПРО ВПЛИВ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ?


Адміністративний орган, який відповідає за видачу рішення, підтверджує обов’язковість підготовки рапорту про вплив заходу на середовище і окреслює його обсяг на підставі:
інформації, що її подає замовник про планування заходу, де є дані про:

вид, масштаб і організацію заходу;

б) площу, яку займають будівлі, при тому спосіб їх використання до початку заходу, інформація про рослинне покриття;

в) інформація про технологічний процес, що використовуватиметься;

г) можливі варіанти заходу;

д) передбачену кількість використаної води та інших матеріалів, сировини, пального й енерґії;

е) заходи, спрямовані на збереження середовища;

є) види і передбачену кількість введених до середовища субстанцій або енерґії, при застосуванні заходів щодо охорони середовища;

ж) думка відповідного органу охорони середовища;

з) думка санітарного інспектора.


^ ЩО ПОВИНЕН МІСТИТИ РАПОРТ ПРО ВПЛИВ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ?


Рапорт про вплив заходу на середовище повинен враховувати вплив заходу на етапах його впровадження, експлуатації і також ліквідації, та при тому містити:

опис планованого заходу, а саме:

a) характеристику цілого заходу й умови використання території на етапах започаткування та проведення,

б) головні характерні риси виробничих процесів,

в) передбачувану кількість викидів, що виникне із функціонуванням планованого заходу,

опис елементів природного середовища, що охоплені обсягом передбачуваного впливу планованого заходу,

опис проаналізованих варіантів, у тому числі:

a) таких, що полягають у відмові від проведення заходу;

б) найкращого для середовища варіанту, водночас з обґрунтуванням його вибору;

окреслення передбаченого впливу на середовище, проаналізованих варіантів, при тому можливості серйозної промислової аварії, а також можливого транскордонного впливу заходу на середовище;

обґрунтування вибраного замовником варіанту з описом його впливу на середовище, зокрема на людей, тварин, рослинність, земну поверхню, воду, повітря, клімат, матеріальні блага, блага культури, ландшафт на взаємний вплив між цими елементами;

опис передбачуваних істотних впливів планованого заходу на середовище - безпосередній, посередній, вторинний, акумульований, короткий, середній, довготерміновий, постійний, тимчасовий впливи на середовище, що виникають з:

a) існування заходу;

б) використання природних благ;

в) наявності викидів;

а також опис методик прогнозування, застосованих замовником,

опис дій, передбачених для запобігання, обмеження або компенсування природних неґативних впливів на середовище,

якщо планований захід пов’язаний із використанням обладнання - порівняння пропонованої технології з технологією, що відповідає окресленим вимогам,

висновок, чи для планованого заходу обов’язковим є встановлення території обмеженого вжитку і тим самим окреслення межі такої території, обмежень щодо призначення території, технічних вимог, що стосуються споруд і способів користування ними,

представлення проекта у графічній формі,

аналіз можливих суспільних конфліктів, пов’язаних із планованм заходом,

представлення моніторинґу впливу планованого заходу на довкілля на етапах будівництва й експлуатації об’єкта;

вказання труднощів, що виникають у зв’язку з нестачею техніки або пробіл у сучасній науці, на який наткнулися, опрацьовуючи рапорт,

конспект інформації, що міститься у рапорті, написаний доступною, неспеціалізованою мовою;

прізвище особи або осіб, які готували рапорт,

джерела інформації, на підставі якої приготовано рапорт.


^ ЧИ В ПРОЦЕДУРІ У СПРАВІ ОЦІНКИ ВПЛИВУ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ ПОТРІБНА УЧАСТЬ СУСПІЛЬСТВА?


Участь суспільства потрібна:

якщо підготовка рапорту є обов’язкова або коли цей обов’язок встановлений відповідними адміністративними органами,

в час здачі замовником рапорту про вплив заходу на середовище.


^ ЧИ У ПРОЦЕДУРІ ОЦІНКИ ВПЛИВУ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ Є МОЖЛИВИМ


Доступ суспільства до інформації є можливий на кожному етапі процедури оцінки впливу на середовище планованого заходу.


Вміщення інформації про процедуру в суспільно доступних базах даних означає те, що:

документ має бути доступний в той самий день,

за його пошук не беруть плати.


^ Система правової охорони вод і водного господарства Європейського Союзу


Політика охорони водних ресурсів у Європейському Союзі

Якісна і кількісна охорона водних ресурсів є найстаршою і найбільш розвинутою формою охорони довкілля у країнах Європейської Спільноти. Від введення у половині 70-х років “Першої Програми Дій Охорони Середовища” до нині прийнято понад 30 правових актів: Директив або рішень стосовно забруднення континентальних і морських вод. Водна політика містить характерні для усіх програм щодо довкілля ЄС закони.

встановлення певних стандартів якості вод на окремих територіях, де майбутнє використання вод змушує до їх охорони;

практичне досягнення цих стандартів, обмеження викидів небезпечних для водного середовища субстанцій.

Реалізація стратегічних завдань і цілей, визначених у водній політиці, стала можливою з прийняттям і впровадженням у життя у 1975 - 1980 роках багатьох Директив, з яких найважливішими є Директива з 1976 року про впровадження небезпечних субстанцій для середовища, яка дала змогу обмежити викиди у водні об’єкти близько тридцяти субстанцій, що надмірно забруднюють середовище; Директиви, що стосуються особливого використання вод (Директиви якості), як, наприклад, виробництво питної води (1975), рибальство (1978), розведення молюсків (1978), курорти (1976), а також Директива 1980 року, яка встановлює єдині для усіх держав Європейського Союзу стандарти якості питної води. В 1991 році видана Директива про очищення комунальних стоків - вона стала основою для опрацювання асенізаційних програм у країнах Спільноти. Окрему увагу звернено на забруднення внутрішніх вод. Обмеження викидів у внутрішні водойми встановлено Директивою 1991 року “Про запобігання забрудненню територій нітратами сільськогосподарського походження”. Результати впровадження Директив можна оцінити тільки з часом. У міру впровадження Директив зросли фінансові витрати, що виникали з обов’язкового впровадження також окремих положень. Диференційований підхід до управління водними ресурсами зумовив аналіз ефективності законодавчих актів. Пропозиції були однозначні: треба розпочати роботу над гармонізацією окремих Директив і опрацювати загальні законодавчі акти, що стосуються водного господарства й охорони вод.

У 1995 році Рада Європи і Європейський Парламент разом надіслали до Європейської Комісії пропозицію про опрацювання положень загальної Директиви, яка мала ґрунтовно змінити водну політику Спільноти. Пропозиція Комісії була представлена на початку 1997 року. Остаточна текстова редакція Директиви прийнята в червні 2002 року, третє читання відбулося у вересні, а в жовтні 2002 року Директива була прийнята Парламентом і Радою.


^ Правові джерела

Законодавство ЄС, що стосується проблематики водного господарства, складається з багатьох нормативних актів, предметом яких є:

вимоги до якості води;

контроль викидів з одиничних і розкиданих джерел;

інституціональні розв’язання.

Законодавче забезпечення питань господарювання водою і охороною якості води, у країнах Європейського Союзу, викладене в таких правових актах:

Директива Ради 73/404/EWG від 22 листопада 1973 року - про зближення законодавства країн-членів ЄС щодо питань детергентів.

Директива Ради 75/440/EWG від 16 червня 1975 року - про вимоги до якості поверхневих вод, призначених до забору питної води в державах-членах ЄС.

Директива Ради 79/869/EWG від 9 жовтня 1979 року - про методи і частоту відборів проб питної води та аналізу поверхневих вод, призначених до забору питної води, у державах-членах ЄС.

Директива Ради 76/160/EWG від 8 грудня 1976 року - про якість води на курортах.

Директива Ради 78/659 від 18 липня 1978 року - про прісні води, що потребують охорони або очищення для підтримання життя риб.

Директива Ради 79/923/EWG від 30 жовтня 1979 року - про якість води для існування панцирних і молюсків.

Директива Ради 76/464/EWG від 4 травня 1976 року - про забруднення, спричинені деякими субстанціями, що належать до водного середовища.

Директива Ради 80/68/EWG від 17 грудня 1979 року - про охорону підземних вод від забруднень, спричинених деякими небезпечними субстанціями.

Директива Ради 80/778/EWG від 15 липня 1980 року - про якість питної води (25 грудня 2003 року замінена Директивою 98/83/ UE).

Директива Ради 98/83/ЄС - про якість питної води.

Директива Ради 82/176/EWG від 22 березня 1982 року - про гранично допустимі величини - стоків і критерії якості вод, при викидах гримучої ртуті у процесі промислового електролізу хлорування лужних металів.

Директива Ради 82/242/EWG від 31 березня 1982 року - про методи дослідження здатності поверхнево-активних неіонізованих субстанцій до біологічної деградації.

Директива Ради 83/513/EWG від 26 вересня 1983 року - про гранично допустимі величини стоків і критерії якості вод при викидах кадмію.

Директива Ради 84/156/EWG від 8 березня 1984 року - про гранично допустимі величини стоків і критерії якості вод при викидах ртуті із секторів інших, ніж промисловий електроліз хлорування лужних металів.

Директива Ради 84/491/EWG від 9 жовтня 1984 року - про гранично допустимі величини стоків і критерії якості вод при викидах шістьхлорциклогексану.

Директива Ради 86/280/EWG від 12 червня 1986 року - про гранично допустимі величини стоків і критерії якості вод при викидах деяких небезпечних субстанцій, вказаних у реєстрі І Додатку до Директиви 76/464/EWG.

Директива Ради 91/271/EWG від 21 травня 1991 року - про очищення комунальних стоків.

Директива Ради 91/676/EWG від 12 грудня 1991 року - про охорону вод від забруднень спричинених нітратами сільськогосподарського походження.

Директива Ради 93/75/UE від 13 вересня 1993 року - про теплоходи, що прямують до портів Спільноти або покидають порти і перевозять небезпечні та забруднені речовини.

Загальна Директива від 7 вересня 2000 року, що встановлює підставу дій Європейського Союзу у сфері водної політики.

Директиви Комісії 77/535/EWG від 22 червня 1977 року - про зближення правових актів Спільноти, що стосуються методів відбирання проб та аналізу добрив.

Рішення Ради EWG № 75/437 від 3 березня 1975 року, що затверджує від імені Спільноти Паризьку Конвенцію.

Рішення Ради EWG № 77/585 від 25 липня 1977 року, що від імені Спільноти затверджує Барселонську Конвенцію.

Рішення Ради EWG № 77/586 від 25 лютого 1977 року, що від імені Спільноти затверджує Конвенцію про охорону Рейну від хімічних забруднень і додаткові умови (підписана у Брно 29 квітня 1963 року і стосується Міжнародної Комісії Охорони Рейну від забруднень - т.зв. Бернська Конвенція).

Рішення Ради EWG № 77/795 від 12 грудня 1977 року - про єдину систему моніторинґу й обміну інформацією стосовно якості річок і водних потоків;

Рішення Ради EWG № 81/420 від 19 травня 1981 року - про вступ від імені Спільноти до Протоколу, що стосується співпраці в боротьбі із забрудненнями Середземного моря мазутами, мастилами (або оливами) та іншими шкідливими субстанціями у випадках надзвичайних ситуацій.

Рішення Ради EWG № 83/101 від 28 лютого 1983 року, що затверджує Протокол до т.зв. Барселонської Конвенції - про охорону Середземного моря від забруднень із континентальних джерел.

Рішення Ради EWG № 84/132 від 1 березня 1984 року, що затверджує протокол до т.зв. Барселонської Конвенції - про особливо захищені території Середземного моря.

Рішення Ради EWG № 84/358 від 28 червня 1984 року, що затверджує від імені Спільноти т.зв. Боннське Порозуміння про співпрацю у боротьбі із забрудненнями Північного моря мазутами, мастилами (або оливами) та іншими шкідливими речовинами.

Рішення Ради EWG № 85/613 від 20 грудня 1985 року, Програми, опрацьовані в рамках т.зв. Паризької Конвенції - про забруднення моря з континентальних джерел.

Рішення Ради EWG № 86/85 від 6 березня 1986 року, що впроваджує інформаційну систему.


Поданий перелік Директив та рішень не є вичерпний, але треба пам’ятати, що цілісність правового доробку Спільноти, окрім Директив і рішень, складається також із розпоряджень і документів, що не мають обов’язкового характеру (таких, як Зелені та Білі Книги, програми, рекомендації, ухвали і т.ін.).

^ Загальні положення водної політики

Положення, цілі і головні завдання у водному господарстві Європейського Союзу були комплексно сформульовані у процесі роботи над Головною Директивою і виражені в документі Комісії від 21 лютого 1996 року “Про водну політику Європейського Союзу”. Цей документ визначає підхід Комісії до проблематики охорони вод у країнах-членах Союзу, окреслюючи при тому мету водної політики:

забезпечення постачання питної води;

забезпечення водних ресурсів для інших господарських потреб;

охорона водного середовища;

обмеження наслідків природних катастроф (повені, посухи).

Документ визначає основні джерела забруднень та причини деградації водного середовища. Найважливішими чинниками, що впливають на стан якості вод, є:

точкові забруднення;

забруднення розпорошені;

забруднення, які виникли внаслідок аварій;

прокисання водного середовища;

евтрофікація3 водних джерел.

Стосовно запобігання забрудненню вод і охорони водних ресурсів - документ формулює загальні положення, якими треба керуватися у процесі створення і виконання нормативно-правових актів. Отже, водна політика має опиратися на такі положення:

високий рівень охорони водного середовища;

прозорість і профілактика;

ліквідація забруднень “біля джерела”;

забруднені місця;

інтегрування водної політики з іншими політиками Спільноти;

спільний підхід до точкових і розпорошених забруднень;

застосування доступних технічних і наукових знань;

використання “найкращої доступної техніки” для обмеження точкових викидів;

використання найкращої доступної практики для обмеження територіяльних забруднень;

планування;

субсидіювання;

обґрунтований звіт - витрати/вигода;

зрівноважене користування водами;

міжнародна співпраця.

Принципово вищі вимоги має впроваджувати Головна Директива 2000/60, яка впорядковує принципи водного господарства й охорону вод від забруднень.


^ Реалізація водної політики в Головній Директиві

Цілі і загальні принципи

Завданням Головної Директиви є реалізація чотирьох головних цілей зрівноваженої водної політики Спільноти. А саме: забезпечення людей питною водою, постачання води для інших господарських потреб, охорона водного середовища і, обмеження наслідків повеней і посух. На практиці ці цілі взаємно суперечні, але існує потреба встановити ступінь їхньої важливості. Охорону середовища трактують як головну мету, завдяки якій можна реалізувати два перші завдання. З погляду на місцеве адміністративно-організаційне обґрунтування, у Директиві безпосередньо не врахована четверта ціль. Проте існує механізм посередньої реалізації цих положень. Головними цілями регулювання є:

впровадження концепції інтегрованого управління басейнами рік, беручи до уваги потреби всіх споживачів;

впровадження принципів творення водних реґіонів;

єдине визначення цілей і методів правового регулювання;

визначення спеціалізованої урядової адміністрації на рівні басейнів рік;

впровадження програм і планів як інструмента для досягнення належног