Реферат: На правах рукопису

Європейський університет


На правах рукопису


УДК 65.014.1.:621


Ганущак – Єфіменко Людмила Михайлівна


УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ


спеціальність 08.00.04. – економіка та управління підприємствами


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук


Науковий керівник:

Доктор економічних

наук, професор

Єрмошенко М.М.

Вищий навчальний заклад

«Національна академія управління»,

проректор з наукової роботи,

Заслужений діяч науки і техніки України


Київ – 2009

^ ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ I. Теоретичні засади управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі ……..……..12

1.1. Сутність інноваційного потенціалу та його роль в розвитку
підприємств ……………………….………………………………………..12

1.2. Основні чинники розвитку інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі …………………………………………………….31

1.3. Організаційно-економічний механізм управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств ………………………………….43

Висновки до розділу І …………………………………………………………..66

РОЗДІЛ II. Системний аналіз управління інноваційним потенціалом підприємств машинобудування ……………………………….70

2.1. Аналіз зарубіжного досвіду організаційно-правових форм управління інноваційним потенціалом підприємств ………………………………….70

2.2. Аналіз управління розвитком інноваційного потенціалу
за показниками господарювання підприємств машинобудівної
галузі України …………………………………………………………….102

2.3. Оцінка інноваційного потенціалу підприємств
машинобудівної галузі ……………………………………………...……116

Висновки до розділу ІІ ………………………………………………………...156

РОЗДІЛ ІІІ. Організаційно-економічні основи удосконалення
управління розвитком інноваційного потенціалу
підприємств машинобудівної галузі ………………………….160

3.1. Модель управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування …………………………………………………….…..160

3.2. Формування організаційно-економічного механізму
управління розвитком інноваційного потенціалу
підприємств машинобудування ………………………………………….170

3.3. Методика комплексної оцінки інноваційного потенціалу
кластерної структури об’єднаних підприємств
машинобудування при виборі стратегічного партнера ………………...181

Висновки до розділу ІІІ ………………………………………………………..214

ВИСНОВКИ ………………………………………………………..………….219

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………..224

Додаток А. Зміст визначень категорії інноваційний потенціал в різних дослідженнях ………………………………………………..……224

Додаток Б. Аналіз наукової та науково-технічної діяльності ………………226

Додаток В. Динаміка промислових підприємств, що впроваджували
інновації у 2005—2007 pp., за типами інновацій
за видами діяльності ……………………………………………..228

Додаток Г. Джерела фінансування технологічних інновацій …………...….230

Додаток Д. Алгоритм експертної оцінки стану елементів
інноваційного потенціалу ………………………………………..232

Додаток Е. Результати факторного аналізу ……………………………….....235

Додаток Ж. Результати факторного аналізу …………………………………237

Додаток З. Лістінг результатів регресійного аналізу ………………………..239

Додаток К. Математичне моделювання дій учасників кластерної
структури управління ………………………………………...….241

Додаток Л. Результати комплексної оцінки інноваційного потенціалу кластерної структури об’єднаних підприємств при виборі партнера ………252

Додаток М. Відомості про використання дисертаційних розробок ………..257

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..260


Вступ


Актуальність теми. Європейський вибір України відповідна, її інтеграція у високотехнологічне конкурентне середовище зумовили необхідність формування інноваційної моделі розвитку, в якій роль головного джерела довготривалого економічного зростання відіграють наукові надбання та їх технологічне застосування, що надає можливість підвищувати конкурентоспроможність економіки, гарантувати її економічну безпеку та чільне місце в Європейському Союзі за умови стабільних і високих темпів економічного зростання. Водночас інноваційна модель розвитку має розглядатися як інструмент формування засад інноваційно–інформаційного суспільства в Україні.

Питання переходу України до інноваційної моделі розвитку привертає до себе дедалі більшу увагу науковців, політиків, представників практичного бізнесу. Зважаючи на сучасні тенденції розвитку світової економіки стає, все очевиднішим, що лише на цьому шляху національна економіка може зайняти пристойне місце в світовому ринковому середовищі. Створення належних стимулів для поширення інноваційної моделі економічної поведінки українського бізнесу стає пріоритетним завданням економічної політики держави. Інноваційна діяльність підприємств виступає сьогодні як об’єкт поєднання інтелектуальних, фінансових, матеріальних та інших процесів вкладання ресурсів з метою, насамперед, одержання ефекту. Запорукою розв’язання проблем активізації інноваційної діяльності підприємств машинобудування є науково розроблені й обґрунтовані питання стосовно спроможності суб’єктів господарювання до інноваційної діяльності, наявності у них необхідних першочергових передумов, тобто наявності інноваційного потенціалу.

Широке коло питань, пов’язаних з дослідженнями сутності інноваційного потенціалу та управління його розвитком на підприємствах, знайшло своє відображення у працях відомих вітчизняних і зарубіжних учених–економістів, серед яких: О. Ареф’єва, І. Балабанов, О. Василенко,
Л. Водочек, В. Бесєдіна, О. Волков, В. Вітлінський, А. Гриньов,
Н. Гончарова, М. Денисенко, М. Єрмошенко, С. Ілляшенко, М. Йохна,
М. Краснокутська, Т. Лепейко, В. Мединський, М. Портер, В. Парсяк,
О. Рудченко, Т. Сааті, В. Стадник, Р. Фатхутдінов, Г. Хакен, Й. Шумпетер та інші.

Їхні праці покладені в методологічну основу виконання даного дисертаційного дослідження, а запропоновані в даній роботі методи вирішення зазначених проблем можна розглядати як продовження наукових розробок даних учених–економістів. Разом з тим, наявні напрацювання не завжди враховують специфіку управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування, а у більшості випадків є значною мірою затеоретизованими, у той час як практика розвитку ринку інноваційної продукції машинобудівної галузі вимагає пошуку нових підходів та механізмів, які відповідають світовому рівню розвитку. Так, насамперед, потребує науково–методичного обґрунтування сутність і структура інноваційного потенціалу, оцінка його рівня і ефективності на підприємствах машинобудування; необхідним є систематизація принципів, методів, функцій і чинників, які впливають на формування, розвиток і управління інноваційним потенціалом. Невирішеність перерахованих вище проблем, недосконалість їх висвітлення у наукових публікаціях стали визначальними при виборі та обґрунтуванні актуальності теми дисертації, її завдань і структури.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково–дослідних робіт Європейського університету: «Організація та управління стратегічним розвитком промислових підприємств» (номер державної реєстрації 0107U0002007), особисто автором розроблені пропозиції щодо оцінки інноваційного потенціалу, формування організаційно–економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу та запропоновано модель управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування з використанням кластерної структури.

^ Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення й розвиток теоретичних підходів та методичних основ управління розвитком інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств, обґрунтування положень та практичних засад управління розвитком інноваційного потенціалу, а також розробка рекомендацій стосовно підвищення ефективності управління розвитком інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств в умовах ринкових відносин.

Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі були поставлені і вирішені такі задачі:

— провести теоретичний аналіз сутності та змісту поняття «інноваційний потенціал»;

— визначити структурні складові, джерела формування та чинники впливу на розвиток інноваційного потенціалу досліджуваних підприємств;

— сформувати організаційно–економічний механізм управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств;

— здійснити аналіз існуючих організаційно–правових форм і методів управління інноваційним потенціалом підприємств машинобудування;

— проаналізувати методи оцінки та оцінити інноваційний потенціал підприємств, що досліджуються, на основі визначення рівня їхньої інноваційної активності;

— розрахувати інноваційний потенціал підприємств машинобудування на основі факторного аналізу;

— запропонувати методику оцінки інноваційного потенціалу, яка враховує кількісний і якісні аспекти розвитку інноваційного потенціалу досліджуваних підприємств;

— створити модель управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування;

— обґрунтувати аспекти взаємодії підприємств машинобудування і банків у формі кластерної структури для ефективного управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств;

— визначити і обґрунтувати основні шляхи удосконалення організаційно–економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування;

— запропонувати методику комплексної оцінки інноваційного потенціалу кластерної структури управління підприємств машинобудування при виборі стратегічного партнера;

— проаналізувати ефекти від інтеграції підприємств і банку у кластерній моделі управління.

^ Об'єктом дослідження є сукупність економічних відносин з управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі.

Предметом дослідження є сукупність умов, чинників, методів та інструментів забезпечення ефективного управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування.

^ Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано загальнонаукові й спеціальні методи дослідження економічних явищ: аналіз і синтез – для визначення понять інноваційного потенціалу; факторний аналіз – для дослідження факторів, що впливають на управління розвитком інноваційного потенціалу; структурний аналіз – для дослідження динаміки та структури показників інноваційного потенціалу; екстраполяції – для визначення тенденцій розвитку досліджуваних підприємств; групування й класифікації – для систематизації факторів, що впливають на зростання потенціалу підприємств; порівняння та експертних оцінок – для визначення вагомих коефіцієнтів виміру рівня інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств; економіко–математичне моделювання – для розробки економетричних моделей прогнозування розвитку інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств; при побудові організаційно–економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу та розробці імітаційної моделі управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі – цільовий підхід, моделювання і ситуаційний аналіз.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження є аналітична інформація Держкомстату України, матеріали галузевих міністерств, дані статистичної звітності господарської діяльності машинобудівних підприємств, матеріали анкетного опитування керівників і фахівців досліджуваних підприємств та організацій, теоретичні роботи вітчизняних і зарубіжних дослідників, а також фундаментальні положення в області інноваційного менеджменту, системного теоретико–економічного аналізу інноваційних програм зарубіжних країн.

^ Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в запропонованих автором науковообґрунтованих теоретичних та практичних розробках щодо удосконалення управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств, до яких можна віднести наступні:

вперше:

— розроблено модель управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств, яка базується на взаємодії підприємств досліджуваної галузі і фінансової установи шляхом об'єднання конкурентних потенціалів з використанням кластерної структури управління, що дозволило підприємствам поглибити спеціалізацію виробництва, розподілити внутрішні ризики, підвищити генерацію нововведень та забезпечити економію внутрішніх витрат;

— на основі розробленої моделі запропоновано організаційно–економічний механізм управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств об’єднаних в кластер, що складається з набору методів, принципів, функцій та організаційного забезпечення, в поєднанні яких через координацію дій можливе досягнення досліджуваними суб’єктами господарювання головної мети — розвитку інноваційного потенціалу і управління ним;

удосконалено:

— визначення «інноваційного потенціалу» як сукупності організаційно–управлінського, ресурсного блоку та інноваційної культури, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного клімату бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності підприємства, метою якої є задоволення нових потреб суспільства;

— організаційно–економічний механізм управління розвитком інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств, що підвищує ефект синергії розвитку складових інноваційного потенціалу за рахунок їх одночасної реалізації;

набули подальшого розвитку:

— особливості управління розвитком інноваційного потенціалу досліджуваних підприємств на основі врахування впливу зовнішніх і внутрішніх чинників і розрахованого інтегрованого показника, що в сукупності дозволяє об'єктивно оцінити рівні інноваційного потенціалу і його структурних блоків;

— методичний підхід до оцінки розвитку інноваційного потенціалу, який дозволяє на основі загальних та часткових показників визначити ефективність розвитку інноваційних можливостей усіх видів складових інноваційного потенціалу, що має в своєму розпорядженні суб'єкт господарювання;

— методика комплексної оцінки інноваційного потенціалу кластерної структури з метою вибору стратегічного партнера, яка заснована на синтезі методів експертних оцінок і теорії ймовірностей, математичної статистики й економетрії, що дозволяє оцінити наявні альтернативи і вибрати кращу з урахуванням певних умов, що враховує при цьому кількісну і якісну інформацію, динаміку показників та дозволяє оцінити альтернативні варіанти і здійснити вибір партнерів, визначити і оцінити кластерний інноваційний потенціал, здійснити кількісно обґрунтований прогноз його розвитку в часі.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні й апробації методичних рекомендацій щодо моделі управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств в галузі машинобудування на основі ефективного використання складових блоків інноваційного потенціалу; використанні методів оцінки інноваційного потенціалу підприємств; застосуванні кластерного механізму для прискореного зниження витрат; генерування впровадження інновацій, розподілу внутрішніх ризиків між учасниками кластерної системи; у розробці рекомендацій щодо підвищення економічної ефективності управління розвитком інноваційного потенціалу на основі ефекту синергії, що дозволить досліджуваним підприємствам поглиблювати спеціалізацію виробництва і забезпечувати економію внутрішніх витрат завдяки фінансовій підтримці банку, що входить в дану структуру.

Запропоновані в дисертації висновки та рекомендації, які мають прикладний характер, впроваджено на промисловому підприємстві ВАТ «Могилів–Подільський машзавод» (акт про впровадження №1041 від 15.06.2008 р.), ЗАТ «Бориспільський автозавод» (акт про впровадження №1044/08 від 12.06.2008 р.), АТ «Барський машинобудівний завод» (довідка без /н).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення важливої науково–прикладної задачі удосконалення ефективного управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування.

^ Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати досліджень відображено в наукових працях автора та в матеріалах науково–практичних конференцій і семінарів, що проводились в Україні, зокрема на: V, VI, VІI Міжнародних наукових семінарах «Сучасні проблеми інформатики в управлінні, економіці, освіті» (Національна академія управління, Українська академія інформатики, оз. Світязь-Київ, 2006, 2007, 2008 рр.); ІХ Всеукраїнській науково–практичній конференції «Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість» (25–27 квітня 2006 р., м. Київ, Європейський університет, Національний педагогічний університет ім.
М. Драгоманова); ІІІ Міжнародній науково–практичній конференції «Розвиток агропродовольчого сектора економіки і проблема підготовки кадрів» (21–25 травня 2007 р., м. Одеса, Одеський аграрний університет); ІІІ Міжнародній науково–практичній конференції «Інформаційна економіка: проблеми і шляхи розв’язання» (5–10 листопада 2007 р., м. Стамбул–Київ, Українська академія інформатики); VІ Міжнародній науково–практичній конференції «Актуальні проблеми економіки 2007» (13–14 грудня 2007 р.,
м. Київ, Національна академія управління).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових робіт, у т.ч. 6 статей у фахових виданнях, а також підрозділи у двох наукових колективних монографіях. Загальний обсяг публікацій складає 3,32 ум.–друк. арк., з яких особисто здобувачеві належить 3,32 ум.–друк. арк.

^ Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (який складає 183 найменування) та 10 додатків. Загальний обсяг роботи становить 223 сторінки машинописного тексту, містить 48 таблиць та 35 рисунків.

^ Розділ I. Теоретичні засади управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі


1.1. Сутність інноваційного потенціалу та його роль в розвитку підприємств


Питання переходу України до інноваційної моделі розвитку привертає до себе дедалі більшу увагу науковців, політиків, практиків бізнесу. Зважаючи на сучасні тенденції розвитку світової економіки, стає все очевиднішим, що лише на цьому шляху національна економіка може зайняти пристойне місце в світовому ринковому середовищі. Створення належних стимулів для поширення інноваційної моделі економічної поведінки українського бізнесу стає пріоритетним завданням економічної політики держави [65, с. 3].

Європейський вибір України і відповідна її інтеграція у високотехнологічне конкурентне середовище зумовили необхідність формування інноваційної моделі розвитку, в якій роль головного джерела довготривалого економічного зростання відіграють наукові надбання та їх технологічне застосування, що надає можливість підвищувати конкурентоспроможність економіки, гарантувати її економічну безпеку та чільне місце в Європейському Союзі за умови стабільних і високих темпів економічного зростання. Водночас інноваційна модель розвитку має розглядатися як інструмент формування засад інноваційно–інформаційного суспільства в Україні [65, с. 4].

Разом з тим, практична реалізація державної інноваційної політики в Україні наштовхується на чимало проблем, які заважають створенню сприятливих умов для здійснення інноваційної діяльності, формування попиту та дифузії інновацій. Певна сукупність політико–правових, фінансових, організаційних, технологічних та інших перешкод досі фактично блокує масову реалізацію інновацій в Україні, не дозволяє залучати до інноваційного обігу достатні фінансові ресурси.

Для створення умов інноваційного розвитку потрібно переорієнтувати увагу з розподілу дефіцитних ресурсів на максимальну мобілізацію підприємницького ресурсу національної економіки з тим, щоб якнайшвидше перетворити його на головний рушій інноваційних процесів в Україні. Завданням держави в цьому напрямі має бути зацікавлення суб’єктів господарювання рухатися шляхом інноваційного розвитку і створення для цього належних умов та інфраструктури.


Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.


— виробничо–технологічний потенціал відображає здатність оперативно переорієнтовувати виробничі потужності і налагоджувати економічно ефективне виробництво нових продуктів, які відповідають ринковим потребам. Ця складова характеризує матеріально–технічний і технологічний стан підприємства, наявність резервів чи можливості їхнього швидкого отримання, гнучкість виробничого обладнання і технологій, оперативність роботи конструкторських і технологічних служб;

— науково–дослідний потенціал відображає наявність створеного резерву результатів науково–дослідних робіт, достатнього для генерації нових знань, спроможність проведення досліджень з метою перевірки ідей, новацій і можливості їх використання у виробництві нової продукції;

— фінансово–економічний потенціал характеризує фінансовий стан, інвестиційну привабливість, кредитоспроможність і ефективність управління фінансами підприємства щодо забезпечення стійкої інноваційної діяльності на всіх етапах інноваційного циклу;

— маркетингово–інформаційний потенціал показує наявність комунікаційних зв’язків, які відображають рівень визначеності та ефективності взаємодії підприємства з елементами зовнішнього середовища і сприяють реалізації мети інноваційної діяльності. При цьому дослідження ринкового середовища, наявність надійних зв’язків з партнерами, постачальниками ресурсів, каналами розповсюдження і збуту, ефективної рекламної кампанії мають бути спрямовані на вироблення інноваційної продукції. Відображає також інформаційну забезпеченість підприємства, ступінь повноти і точності інформації, необхідної для прийняття ефективних інноваційних рішень;

— інтелектуальний потенціал визначає можливості генерації і сприйняття ідей і задумів новацій і доведення їх до рівня нових технологій, конструкцій, організаційних і управлінських рішень. Це передбачає наявність фахівців не лише з високою фаховою підготовкою, а й здатних до продукування нових орієнтованих знань і втілення їх в інновації, які відповідають потребам ринку. Важливим є і те, що вказана складова здійснює безпосередній вплив не тільки на ресурсний блок інноваційного потенціалу, але й на внутрішній, який має бути особливо, результативним.

Чим ближче до центру, тим важливішою є наявність цієї компоненти реалізації потенціалу. Наприклад, для створення продукту, що володіє новими властивостями, вирішальне значення матимуть кадровий потенціал, наявність учених, інженерів і конструкторів. В той же час для модернізації виробництва стануть потрібними значні фінансові і технічні ресурси підприємства.

Ранжирування складових інноваційного потенціалу дозволяє виявити критичні чинники, які впливають на кінцевий результат управління. Але крім наявних потенціалів, необхідна наявність ще одного блоку для ефективного управління інноваційним потенціалом, – розвиненої інноваційної культури.

Інноваційна культура в структурі інноваційного потенціалу посідає важливе місце. Під інноваційною культурою слід розуміти міру сприйнятливості організації до нововведень, досвід впровадження нових проектів, політику менеджменту в області інновацій, відношення персоналу до новацій. [6, с. 74] Інноваційна культура підприємства повинна забезпечувати сприйняття персоналом нових ідей, готовність і здатність підтримувати та реалізовувати нововведення. Вона відображає ціннісну орієнтацію персоналу, яка закріплена знаннями, уміннями і навиками, а також мотивами і нормами поведінки. Необхідно відзначити, що інноваційна культура як особлива форма людської культури породжує тісний взаємозв’язок з іншими її формами, насамперед, з правовою, управлінською і організаційною. Розвиток інноваційної культури є могутнім організаційно–управлінським і правовим імпульсом для роботи механізму саморегулювання працівників на підприємстві, що породжує організацію, упорядкований процес з певною структурою відносин, правил поведінки і відповідальністю працівників.

Отже, інноваційний потенціал можна представити у вигляді сукупності векторів, направлених на кінцевий результат. Чим більший інноваційний потенціал підприємства, тим вірогіднішим є позитивний результат його розвитку і управлінні ним. Але необхідно врахувати, що розвиток інноваційного потенціалу підприємства наштовхується на подолання зовнішніх бар’єрів, таких як адміністративні, технологічні, інфраструктурні та ін.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

До зовнішніх чинників, що впливають на процес управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування, належать:

— загальний стан економіки країни. Кризові явища в економіці, її нестабільність унеможливлюють належне інвестування інноваційних процесів, що спричиняє зниження попиту на інноваційну продукцію, особливо техніко–технологічного характеру, що послаблює розвиток інноваційного потенціалу підприємств;



— політична ситуація. Цей чинник залежно від виду інноваційного продукту може мати різний вектор впливу. Зокрема, політична нестабільність знижує попит на інновації у сфері виготовлення товарів широкого вжитку, водночас стимулюючи його для продукції машинобудівної галузі, яку реалізують у зонах конфлікту;

— правова база інноваційної діяльності. Може стимулювати процес управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств шляхом створення попиту на інновації, а за умов недосконалості — може зменшувати процес його розвитку;

— стан екології. Несприятлива екологічна ситуація в регіоні і жорсткість її державного регулювання є стимулом попиту на нову екологічно чисту продукцію, що дозволить розвивати наявний інноваційний потенціал підприємств, виготовляючи екологічно–інноваційну продукцію та реалізуючи її;

— прискорення науково–технічного прогресу та його вплив на машинобудівну галузь економіки. Спричиняє швидке моральне старіння великої кількості видів продукції, що випускається, обумовлює зростання попиту на інновації в даній галузі;

— доходи споживачів. Використання інноваційної продукції машинобудівних підприємств підвищує ефективність роботи її споживача, підвищуючи тим самим його доходи (прибутки), це стимулює зростання попиту на неї;

— податкове стимулювання. Наявність гнучкої системи податкових ставок для інноваційної продукції стимулюватиме виробничий процес в цілому, і як наслідок, розвиватиме наявний інноваційний потенціал підприємств;

— видача пільгових кредитів для розвитку інноваційного потенціалу підприємств машинобудування. Пільгове кредитування досліджуваних підприємств надасть змогу швидше і ефективніше розвивати наявний інноваційний потенціал або комерціалізувати його;

— розбалансування попиту і пропозиції на ринку інновацій. Економічні служби підприємства повинні реагувати на зміну маркетингового середовища, насамперед, на коливання попиту і пропозиції. Зміна в попиті зумовлює необхідність коригування виробничої програми, що впливає на розвиток інноваційного потенціалу, а також перегляд інноваційного портфеля замовлень, змін у інноваційній політиці і відповідно – інноваційного потенціалу;

— неконтрольований потік іноземних технологій. Блокує розвиток інноваційного комплексу в сфері машинобудування, створює небезпеку технологічної залежності вітчизняної промисловості від іноземних розробок.

— витік інтелектуального капіталу. Цей процес викликаний продовженням відпливу вчених із наукових і виробничих організацій, які займаються інноваційними розробками;

— транснаціональний рівень галузі (підприємств машинобудівної сфери). Чим він вищий, тим ширша зовнішня інтеграція галузі, що прискорює поширення продукції і збільшення попиту на неї;

— спеціалізація і кооперування – найважливіші чинники територіальної організації машинобудівного комплексу. Зокрема, за умови близького розташування головного підприємства та його суміжників створюються сприятливі передумови для формування спеціалізованих промислових районів машинобудування. Спеціалізація і кооперування сприяють підвищенню технічного рівня машинобудівних заводів, економії сировини, більш низької собівартості виробленої продукції, масовості виробництва і використання поточного методу роботи. Розвиток усіх видів спеціалізації в машинобудуванні нерозривно пов’язаний із широким розвитком кооперування як між підприємствами галузі, так і з підприємствами–постачальниками з інших галузей. Кооперування проявляється у формуванні внутрішньогалузевих і міжгалузевих виробничих та внутрішньорайонних і міжрайонних економічних зв’язків[49, с. 117].

Внутрішні чинники впливу – це наявні елементи, які мають прямі зв’язки з підприємством та впливають на формування атмосфери діяльності підприємства. В рамках даного дослідження доцільно виділити такі внутрішні чинники: мотивоване керівництво; інтеграція технологічних і організаційно–управлінських інновацій; висока продуктивність; ефективні відносини з персоналом, широке залучення його в інноваційний процес; безперервне організаційне навчання; ефективна система маркетингу, що здійснює комунікації з кінцевими споживачами; управління якістю, інфраструктурою, організаційним і інноваційним розвитком [72, 73, 74, 75].

До внутрішніх чинників, що впливають на процес розвитку інноваційного потенціалу, формують його довгострокову прибутковість та перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу підприємства відносять:

— цілі і завдання підприємства в управлінні розвитком інноваційного потенціалу;

— стратегію інноваційної діяльності підприємства;

— якісний кваліфікаційний склад працівників, який забезпечує високу результативність роботи на всіх стадіях створення нового продукту та виведення його на ринок, що в кінцевому підсумку забезпечує прогнозований попит на неї;

— систему управління й організаційну структуру підприємств;

— інформаційне і ресурсне забезпечення [31, 32];

— оцінку внутрішніх і зовнішніх можливостей розвитку інноваційного потенціалу та обмежень;

— розмір витрат на наукові дослідження і розробки підприємств-інноваторів. Достатній їх рівень для досліджуваних підприємств забезпечує відповідність інновації запитам споживачів, що сприяє досягненню очікуваного попиту на неї;

— високу швидкість впровадження інновації та розвитку наявного інноваційного потенціалу, що забезпечує першість у просуванні новинки на ринок та гарантує переваги в уподобаннях споживача і відповідно вищий рівень збуту, ніж у можливих конкурентів;

— ціну на інноваційну продукцію підприємств досліджуваної галузі. Може бути і стимулом для просування товару на ринок, якщо вона прийнятна для споживача, і перешкодою для проникнення на нього нових фірм, якщо її рівень для них неможливий через високі витрати;

— використання реклами та інших засобів комунікації для пропагування продукції–новинки. Вплив даного чинника в наш час особливо важливий завдяки інформаційному забезпеченню споживача, який може знайомитися з новинкою ще до виведення її на ринок, формуючи попит на неї;

— слабкий розвиток підприємницької науки та інфраструктури трансферу технологій в машинобудуванні;

— неготовність наукового сектора підприємництва до супроводу інновацій протягом усього їхнього життєвого циклу;

— сировинний чинник, який є одним з провідних, оскільки виробництво усіх видів машинобудування тісно пов’язане з використанням металу. На 1 т готової продукції витрачається до 1,5 т основних матеріалів і сировини. В загальних витратах на виробництво машин сировина і основні матеріали становлять до 50%, а іноді і більше. В цілому, сировинний чинник свій визначальний вплив чинить на розміщення найбільш металомістких галузей, зокрема виробництва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продукції важкого машинобудування [148, с. 48].

— споживчий чинник. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості. Виключно на споживача орієнтуються морське і річкове суднобудування, яке розміщується у морських та річкових портах. Мережа довгострокових контрактів забезпечує сталість роботи машинобудівних підприємств, їхню кооперацію і створює необхідну базу для перспективного та поточного планування виробництва інноваційної продукції. Контракти, їхній рівень виконання – це один із основних засобів захисту цін і витрат, а також продаж і поставок за цими цінами. При цьому вплив чинників необхідно розглядати у їх сукупності, тому що деякі галузі машинобудування одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача, і на трудові ресурси;

— високу якість нового продукту. Результатом нарощування інноваційного потенціалу підприємства є реалізація інноваційної продукції, яка залежно від свого функціонального призначення забезпечує впевненість споживачів у її надійності, корисності, привабливості, підвищенні ефективності роботи при використанні новації тощо;

— чинники інноваційного ризику. Необхідно виокремити проблеми платежів, дебіторської та кредиторської заборгованості як суттєві чинники інноваційного ризику, що також впливають на розвиток інноваційного потенціалу підприємств машинобудування. Внаслідок зростання обсягів неплатежів посилюється спад розвитку інноваційного потенціалу, через незабезпеченість грошовими засобами внутрішній інноваційній потенціал підприємств машинобудування занепадає, і, як наслідок, попит виробництва на пріоритетні інновації залишається незадоволеним. У багатьох випадках пріоритетні напрями інноваційної діяльності в галузі машинобудування не реалізуються через неплатоспроможність контрагентів, а також через фінансову політику державної влад
Розділ II. Системний аналіз управління інноваційним потенціалом підприємств машинобудування


^ 2.1. Аналіз зарубіжного досвіду організаційно–правових форм управління інноваційним потенціалом підприємств


Інноваційний процес охоплює багатьох учасників і має свою інфраструктуру. Його здійснюють на державному і міждержавному рівнях, у регіональних і галузевих сферах, місцевих (муніципальних) формуваннях, безпосередньо на підприємствах. Всі учасники мають свої цілі і формують організаційні структури для їх досягнення. Інноваційна активність великих і дрібних організацій різниться, що зумовлено різною стратегією їхньої діяльності. Звідси й множинність організаційних форм інноваційної діяльності: від бізнес–інкубаторів, які допомагають реалізувати підприємницькі проекти на початковій стадії існування фірми, до стратегічних альянсів, покликаних реалізовувати складні інноваційні проекти, в тому числі міжнародного рівня.

Інноваційна інфраструктура ринку забезпечує організаційну, правову та ек