Реферат: Тема: Мікроекономічний аналіз взаємозв’язку інвестицій та процентних ставок

Тема: Мікроекономічний аналіз взаємозв’язку інвестицій та процентних ставок


ВСТУП
Економіка України потребує сьогодні значного обсягу внутрішніх інвестицій, оскільки довогостровокий економічний приріст забезпечується через підвищення продуктивності праці.

Інвестиції – процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу. Джерелом інвестицій є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.

Протягом останніх 5 років вченим удалося проаналізувати і систематизувати основні помилки, які з’являлися в реальних інвестиційних проектах. Цікаво зазначити, що великі західні інструкції інвестори (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку), приходячи із своїм капіталом на “ринковий” простір країн СНД і виявляючи, що учасники переговорів не мають необхідної професійної кваліфікації, вдавалися до спрощеної оцінки критеріїв доцільності інвестицій.

Інвестиції означають збільшення капіталу. Приєднання до існуючого капіталу будівель та устаткування збільшує національний обсяг виробництва і забезпечує економічне зростання у довгостроковому періоді.

Інвестиції відіграють подвійну роль, визначаючи в короткостроковому періоду обсяг виробництва через впливи на сукупний попит.

У довгостроковому періоді вони впливають на економічне зростання через капіталоутворення, на потенційний обсяг виробництва та сукупну пропозицію.

У процесі функціонування виробництва підприємства не тільки здійснюють і відшкодовують свої поточні витрати, але і розміщують частину доходу в розширення виробництва шляхом інвестування або катіталоутворення. Як показують розрахунки, в середньому одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки становлять інвестиції. Це поняття на сьогодні є одним з тих, які найбільш широко вживаються в економічній діяльності суспільства.

У цілому ж в Україні створено всі умови для виведення інвестиційних процесів на європейський рівень. Для цього потрібна лише злагоджена система роботи усіх гілок влади.

1.1. Термін "інвестиція" походить від латинського invest, що означає вкладати. З точки зору економічної теорії інвестиції є вкладенням капіталу з метою подальшого його збільшення. Отже, інвестиції можуть розглядатися як рушійні сили самозростання вартості підприємств і економічного зростання держави та суспільства в цілому.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інвестиції як "всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької і інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту". Подібне визначення дається у матеріалах Комітету ООН з промислового розвитку: "Інвестиції являють собою довгострокове вкладення економічних ресурсів з метою одержання і створення чистих вигод у майбутньому”. Американські вчені Макконелл К.Р. і Брю С.Л. у популярному підручнику "Економікс" пишуть: "Інвестиції - це витрати на виробництво засобів виробництва та їх накопичення і на збільшення матеріальних ресурсів".

Юридичні та фізичні особи, які мають капітал і вкладають його в об'єкти інвестування, називаються інвесторами.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" передбачає, що інвестори можуть здійснювати інвестиції у вигляді:

грошових сум, цільових, банківських вкладів, паїв, акцій та інших цінних паперів;

рухомого і нерухомого майна (землі, будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей);

прав інтелектуальної власності, які мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, торгові, промислові і знаки обслуговування, фірмові найменування, "ноу-хау" та ін.;

сукупності технологічних, технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва;

права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням, а також інших майнових прав та цінностей.

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій називається інвестиційною діяльністю. Інвестиційна діяльність в Україні регулюється двома основними законодавчими актами - "Про інвестиційну діяльність" і "Про іноземні інвестиції"".

Інвестиційна діяльність у державі є одним із основних напрямків розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей підприємств на базі науково-технічного прогресу, що уможливлює регулювання розвитку економіки, Істотне підвищення її ефективності. Інвестиції по своїй суті є Двигуном економіки, що забезпечує її поступальний рух вперед.

Особливу увагу розвитку цьому процесу слід надавати в Період переходу до ринкових відносин, коли економіка потребує Великих інвестицій через необхідність перепрофілювання більшості підприємств. Великий попит на інвестиції спричиняють приватизаційні процеси. В умовах економічної кризи, яку переживає Україна, внутрішні інвестиційні ресурси значно зменшились, що пов'язано насамперед зі зменшенням можливостей бюджету. Покладаються надії на надходження зовнішніх інвестицій, але цей процес поки що гальмується складною податковою системою, повільними кроками приватизації, нестабільністю політичної системи.
^ Класифікація інвестицій
Для сутнісно-змістової характеристики інвестицій істотне практичне значення має класифікація інвестицій за окремими ознаками (рис.1.1.).

Основним класифікаційним критерієм при аналізі інвестицій є об'єкт інвестування.

За даною ознакою всі інвестиції поділяють на реальні та фінансові.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладання коштів в реальні активи, які, в свою чергу, поділяються на капітальні вкладення, інновації та інвестиції в нематеріальні активи.



За об’єктом вкладення

Реальні інвестиції

Фінансові інвестиції

Капітальні вкладення

Інновації

Нематеріальні активи

Депозити

Облігації

Акції










За характером участі в інвестуванні

Прямі

Непрямі




За місцем

розташування

Всередині країни

За

кордоном













За періодом

інвестуванні

Коротко-термінві

Довго-термінові




За причиною

виникнення

Первинні інвестиції

Похідні інвестиції










За функціональною спрямованістю і значенням в інвестиційному процесі

Валові інвестиції

Чисті інвестиції







За формою власності

Державні

Приватні






^ Рис. 1.1. Класифікація інвестицій.

Провідне місце в інвестиційній діяльності підприємств займають капітальні вкладення, тобто витрати матеріальних, трудовик і фінансових ресурсів на відновлення та приріст основних фондів. За допомогою капітальних вкладень розширюються й удосконалюються виробничі потужності, основні фонди, забезпечується підвищення технічного рівня виробництва, що є матеріальною основою для підвищення продуктивності праці.

Капітальні вкладення складаються з таких основних елементів:

витрати на будівельно-монтажні роботи (будівлі, споруди, роботи з освоєння, підготовки і планування території забудови, монтаж устаткування);

витрати на придбання машин, механізмів, інструментів, інвентарю тощо;

інші витрати (капітальні роботи і витрати на проектно-дослідницьку діяльність, утримання дирекції будівництва, підготовку та перепідготовку кадрів).

Співвідношення між основними складовими частинами: витратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю устаткування, машин, механізмів та іншими витратами - характеризує технологічну структуру капітальних вкладень. Прогресивність останньої визначається збільшенням у складі капітальних вкладень питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих фондів.

Технологічна структура істотно впливає на ефективність капітальних вкладень. Так, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування - найбільш активної частини основних фондів - дає змогу зменшити обсяги капітальних вкладень на одиницю продукції і тим самим підвищити економічну ефективність виробничої діяльності. Поліпшення технологічної структури капітальних вкладень сприяє підвищенню технічного рівня підприємства, дальшій механізації й автоматизації виробництва,

Відтворювальна структура капітальних вкладень - це розподіл їх за основними формами відтворення основних фондів-на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення функціонуючих підприємств.

До нового будівництва належить будівництво підприємств, філій, споруд та окремих виробництв на нових ділянках для введення в дію нових потужностей. До розширення діючих підприємств - будівництво додаткових виробництв, нових цехів та розширення деяких діючих цехів і об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення для спорудження нових чи додаткових виробничих потужностей. Реконструкція діючих підприємств включає перебудову діючих цехів і об'єктів, а також їх розширення у випадках, коли нове устаткування не можна розмістити в існуючих будівлях. Технічне переоснащення - це процес підвищення технічного рівня окремих ділянок виробництва завдяки впровадженню нової техніки і технології, модернізації та заміні старого устаткування на високоефективне, комплексній механізації й автоматизації виробництва.

Розширення, реконструкція та технічне переоснащення мають ряд переваг порівняно з новим будівництвом, бо вимагають менше капітальних вкладень на одиницю додаткової потужності за рахунок істотного зниження витрат на будівельно-монтажні роботи, дорожнє будівництво, освоєння території. При цьому значно скорочуються строки введення в дію додаткових потужностей.

У період переходу до ринкових відносин технічне переоснащення, реконструкція та розширення існуючих підприємств залишаються на найближчу перспективу основними формами відтворення основних фондів, оскільки вони забезпечують високу віддачу капітальних вкладень.

Основною формою розширеного відтворення основних фондів є капітальне будівництво, тобто створення виробничих і невиробничих основних фондів шляхом будівництва нових, розширення, реконструкції, технічного переоснащення і модернізації діючих об'єктів. За допомогою капітального будівництва здійснюється реновація морально та фізично спрацьованих основних фондів. Капітальне будівництво охоплює всі стадії створення останніх, починаючи від проектування об'єктів і закінчуючи введенням їх у дію. Основними стадіями капітального будівництва є здійснення комплексу будівельно-монтажних робіт, налагодження і випробування встановленого устаткування, забезпечення введення об'єктів у дію.

Тому важливою складовою частиною планування на підприємстві є план капітального будівництва, який розробляється одночасно з планом виробництва продукції. Завдяки цьому забезпечується комплексне вирішення питань виробництва і капітального будівництва. При розробці згаданого плану капітальні вкладення слід насамперед спрямовувати у виробництва, які забезпечують підвищення технічного рівня та нарощування виробничих потужностей за рахунок їх розширення, реконструкції, технічного переоснащення, впровадження прогресивних і новітніх технологій, модернізації та заміни спрацьованого устаткування.

План капітального будівництва підприємства складається з таких основних розділів:

1. Планове завдання з введення в дію виробничих потужно­стей і основних фондів.

2. Обсяг капітальних вкладень, їх напрями і структура.

3. Титульні списки об'єктів.

4. План проектно-пошукових робіт.

5. Техніко-економічне обґрунтування ефективності капітальних вкладень.

У титульних списках об'єктів капітального будівництва наводяться конкретні завдання щодо введення в дію виробничих потужностей, основних фондів, а також напрями капітальних вкладень по об'єктах.

План введення в дію виробничих потужностей складають у натуральних і вартісних показниках на основі розрахунків та балансу виробничих потужностей з виробництва продукції з Урахуванням максимального використання внутрішніх резервів підприємства. Планування введення основних фондів здійснюється у вартісних показниках за кошторисною вартістю, включаючи вартість устаткування, будівельно-монтажних робіт та інші витрати. Кошторис є основним документом на будівництво, на основі якого здійснюються: планування капітальних вкладень, фінансування будівництва та розрахунки між підприємством і будівельними організаціями.

У капітальному будівництві існують дві організаційні форми ведення робіт: підрядним і господарським способом. За підрядної форми будівельні організації ведуть будівництво за договором з підприємством-замовником. Підрядник несе відповідальність за виконання всього комплексу будівельно-монтажних робіт і введення об'єкта в експлуатацію. При господарському способі будівельні роботи здійснюють самі підприємства.

В умовах переходу до ринкової економіки капітальне будівництво повною мірою відображає загальну глибоку кризу в народному господарстві держави. Структурна перебудова економіки здійснюється в умовах обмеження інвестиційних ресурсів, що істотно впливає на обсяги капітальних вкладень. Причинами цього є підвищення цін на всі види ресурсів, що використовуються у будівництві, невизначеність їх динаміки, нестача власних коштів, скорочення бюджетних асигнувань, обмеженість кредитних ресурсів.

Інновації - це вкладення в активи, що забезпечують розвиток науково-технічного прогресу. Ці інвестиції реалізуються в процесі інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність - одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу.

Ця діяльність включає:

фінансування фундаментальних наукових досліджень;

прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій.

У практичній діяльності підприємств інновації є перетворенням досягнень науково-технічного прогресу в реальний процес, втілений в нові продукти та технології.

Інвестиції в нематеріальні активи - це інвестиції в патенти, ліцензії, промислові зразки, торгові знаки, "ноу-хау", технічну, науково-практичну, Інструктивну, технологічну, управлінську, проектно-кошторисну та іншу документацію.

^ Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у придбання фондових (інвестиційних) цінних паперів (акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання), спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї тощо. Капітал, вкладений у цінні папери, називають фондовим..

Найбільш поширеними формами цінних паперів є акції та облігації. Відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" акція є цінним папером без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Залежно від способу реєстрації акції можуть бути іменними і на пред'явника. Крім того, їх поділяють на прості та привілейовані. Акції на пред'явника вільно продаються і купуються на ринку цінних паперів без реєстрації нового власника. За іменними акціями дані про їх власника вносяться у книгу реєстрації акціонерного товариств, що значно ускладнює можливості їх продажу. Отже, вони менш ліквідні, ніж акції на пред'явника.

Привілейовані акції дають власникові право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. За простими ж акціями виплачуються дивіденди, розмір яких залежить від величини прибутку підприємства.

Випуск усіх видів акцій здійснюється акціонерним товариством у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства в разі перетворення останнього на акціонерне товариство. До цього треба додати, що привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10% статутного фонду акціонерного підприємства.

На ринку цінних паперів акції продаються за ціною, яка складається під впливом попиту та пропозиції на них, і, як правило, вона відрізняється від номінальної вартості. Таку ціну називають курсом акцій. Основними чинниками, що впливають на курс акцій, є рівень позичкового відсотка і доходності, які склалися на фінансовому ринку. При цьому доходність є визначальним фактором. Більш стала динаміка зростання дивідендів за акціями сприяє підвищенню рейтингу акціонерного товариства. Тому будь-яке підприємство має прагнути до збільшення виплачуваних дивідендів.

Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк її номінальну вартість з виплатою фіксованого відсотка. Облігації всіх видів розповсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Випускаються облігації двох видів: 1) облігації внутрішньої державної та місцевої позик; 2) облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються, або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішньої державної і місцевої позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій має бути зазначення товару (послуги), під який (яку) вони випускаються. Облігації, що призначаються для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні мати купонні листки на виплату відсотків.

Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної та місцевої позик ухвалюють відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві органи влади, а облігацій підприємств - емітент з офор­мленням відповідним протоколом. Підприємства (акціонерні товариства) можуть випускати облігації на суму не більше 25% від розміру статного фонду і за умови повної оплати всіх раніше випущених облігацій.

Підприємства також можуть поміщати свої кошти у вигляді банківських вкладів. Найпоширенішою формою таких вкладів є депозити.

Депозит - це грошові або інші види активів, розміщені на збереження у фінансово-кредитних закладах. Якщо кошти даються на зберігання протягом певного періоду, за це сплачується відповідний відсоток, що є доходом інвестора.

Окрім класифікації інвестицій за об'єктами інвестування їх ще поділяють за характером участі в інвестуванні. Розрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які беруть безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Як правило, інвестори добре обізнані з об'єктом інвестування й володіють механізмами інвестування. Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускаються інвестиційними та фінансовими посередниками. Посередники вкладають зібрані кошти у найефективніші на їхній погляд, об'єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами - інвесторами.

За періодом інвестування інвестиції розподіляються на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюються на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо. Довгострокові інвестиції здійснюються на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види з періодом інвестування: а) до двох років; б) від двох до трьох років; в) від трьох до п'яти років; г) понад п'ять років.

За формою власності виділяють приватні та державні інвестиції. Перші з них здійснюються недержавними суб'єктами господарювання та громадянами, другі - органами державної влади або державними суб'єктами господарювання. Вони відрізняються за напрямком, метою та джерелами фінансування. Приватні інвестиції спрямовуються, як правило, в найбільш рентабельні галузі економіки, а державні - у кризові галузі, сектори державного підприємництва, сфери виключної компетенції держави та інфраструктуру народного господарства. Зрозуміло, що основною метою здійснення приватних інвестицій є одержання прибутку та його максимізація. Здійснення дер­жавних інвестицій має на меті реалізацію невід'ємних функцій позикові кошти суб'єктів господарювання, а джерелом фінансування державних інвестицій - податки та інші обов'язкові платежі, акумульовані в бюджеті держави та в позабюджетних фондах.

За місцем розташування розрізняють інвестиції всередині країни та за кордоном. Інвестиції всередині країни передбачають вкладення коштів в об'єкти інвестування, розташовані в територіальних межах певної країни. Інвестиції за кордоном - в об'єкти, розташовані за межами вказаної країни (до їх числа належать цінні папери емітовані нерезидентами).

За причиною виникнення доцільно виділити первинні і похідні інвестиції. Причинами виникнення первинних інвестицій є зовнішні фактори (досягнення НТП, розширення зовнішніх ринків, демографічні зміни, пов'язані з приростом населення, політичні катаклізми). Похідні інвестиції являють собою створення капіталу внаслідок збільшення рівня споживацьких витрат. Тобто первинні інвестиції дають початковий поштовх зростанню економіки, тоді як похідні, з одного боку, є результатом зростання доходу, а з іншого - фактором його подальшого зростання.

За функціональною спрямованістю і значенням в інвестиційному процесі розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції - це загальний обсяг інвестування в певному періоді.

Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про економічний занепад і зменшення обсягу випуску продукції, а якщо перевищує суму амортизаційних відрахувань, це свідчить про розвиток економіки.

^ 1.2. Джерела фінансування інвестицій

Для забезпечення ефективного інвестиційного процесу на підприємстві важливе значення має визначення джерел фінансування інвестицій. Можливі джерела фінансування інвестицій на підприємстві показано на рис. 1.2.

Найважливішим джерелом фінансування інвестицій є власні кошти підприємства. Вони формуються за рахунок прибутку, амортизаційних відрахувань та інших джерел.

Безумовно, що основним джерелом власних коштів є частина прибутку від основної та інших видів діяльності підприємства, яка спрямовується на розвиток виробництва.

Не менш важливе значення мають амортизаційні відрахування, що включаються в собівартість продукції, надалі акумулюються в спеціальних фондах і використовуються для заміни застарілого устаткування.


Власні кошти підприємства

Прибуток

Амортизація

Інші джерела








Позики

Кошти з бюджету



Оренда майна

Кошти вищестоящих організацій



Іноземні інвестиції

Кошти дрібних інвесторів (акціонування)





Благодійні

внески та пожертвування

^ Рис. 2. Джерела фінансування інвестицій


Окрім того, джерелами власних коштів можуть бути інші джерела: виручка від реалізації вибулого і надлишкового майна позареалізаційні доходи (від володіння корпоративними правами, оренди, лізингових операцій та ін.), виручка від попутного видобутку корисних копалин, кошти на відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха.

Суттєвим джерелом інвестування в ринкових умовах є позики. Тут основною формою фінансування є кредит, тобто надання грошових сум в борг на певний час за відповідну плату, За рахунок кредитів значно розширюються фінансові можливості підприємства, але водночас виникає ризик, пов'язаний з необхідністю повернення боргів і сплати процентів за кредит. Тому підприємству слід підтримувати оптимальне співвідношення між власним і позичковим капіталом. Зменшення питомої ваги позичкового капіталу у його загальній структурі погіршує фінансові можливості підприємства, призводить до зниження прибутковості, але надмірна заборгованість загрожує втратою довіри інвесторів через можливу неспроможність сплатити надто великі борги.

Спеціальними формами довгострокового кредитування є оренда і лізинг.

Оренда - засноване на договорі строкове і відшкодовуване володіння і користування майном, яке необхідне орендарю для здійснення господарської або іншої діяльності. В оренду можуть бути передані:

• земля, інші природні ресурси;

• підприємства в цілому, їх структурні підрозділи;

• окремі будівлі, обладнання, транспортні засоби;

• інші матеріальні цінності.

Формою розрахунку між суб'єктами оренди є орендна плата-регулярні платежі орендодавцю за здане в оренду майно, яке використовується протягом терміну оренди. Розміри цих платежів і порядок їх внесення фіксуються в договорі оренди.

Орендна плата включає в себе амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна, орендний процент (частина прибутку, недоодержана через неможливість використання власником орендованого майна), який встановлюється, як правило, на рівні, не нижчому, ніж банківський процент.

Найсуттєвішими перевагами оренди в порівнянні із придбанням певних об'єктів є те, що вона не вимагає від орендаря значних початкових інвестицій на купівлю об'єктів, а також той факт, що ризик за техніко-економічне старіння орендованого майна (найчастіше устаткування) несе орендодавець. Разом з тим оренда обмежує підприємницьку діяльність орендаря, оскільки він не є власником орендованого майна.

Доцільність оренди вимагає ретельного вивчення і обґрунтування у кожному конкретному випадку.

Лізинг - оренда майна у кредитора, який придбав його з метою здачі в оренду. Розрізняють оперативний і фінансовий лізинг. Оперативний лізинг передбачає надання орендарю права користування матеріальними цінностями орендодавця на термін їх повної амортизації з обов'язковим збереженням права власності орендодавця на орендоване майно та його обов'язкове повернення. Фінансовий лізинг передбачає придбання орендодавцем майна на замовлення орендаря і передачу його орендарю в користування на термін, не менший, ніж термін повної амортизації, з обов'язковою наступною передачею права власності на майно орендарю.

За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи державної влади країни. У розпорядженні держави є як важелі прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі - це встановлена державою система різних видів податків, що практично визначають такий перерозподіл доходів підприємств і громадян країни, який держава вважає оптимальним для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть зрівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання інвестицій взагалі та їх міжгалузевої структури. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету отримують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції для цього.

Окрім цього, держава може надавати підприємствам фінансову допомогу у вигляді дотацій, субсидій, бюджетних позик тощо.

В умовах структурної перебудови економіки України за кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією (інтеграцією) виробничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб'єктів господарювання, впровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки. Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами прямих іноземних інвестицій зазвичай бувають:

а) створення спільних підприємств (організацій);

б) започаткування діяльності дочірніх підприємств (філій);

в) укладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами;

г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів;

д) купівля контрольних пакетів акцій у підприємств.

В Україні розроблене законодавство про іноземні інвестиції, до якого входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить і прийнятий у квітні 1996 р. Закон України «Про режим іноземного інвестування». У ньому є ряд позитивних моментів, пов'язаних з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється спеціальний режим інвестиційної та іншої діяльності. Зазначається, що для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, рис.3.

Проте варто ще раз зазначити, що вся законодавча база має принаймні два основних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадійність; по-друге, відсутність комплексності та суперечності в самих законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об'єктів інвестування. Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливіше, ніж пільги.

Значні фінансові кошти для інвестування можуть залучатись підприємствами з фондового ринку. Формами їх залучення є продаж акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, що можуть випускатись підприємством згідно з чинним законодавством України.




Створення привабливого інвестиційного клімату



Надання митних пільг


Створення системи гарантій (неможливість націоналізації та примусового вилучення інвестицій)


Інформаційне забезпечення


Упровадження системи страхування



Надання податкових пільг


Створення спеціальних економічних зон


Використання фінансового механізму


Механізм залучення іноземного капіталу









Створення центрів допомоги іноземних інвесторів


^ Рис. 3. механізм залучення іноземного капіталу
У країнах з ринковою орієнтацією економіки існують біржовий і позабіржовий ринки цінних паперів, кожний з яких виконує властиві йому функції.

Біржовий ринок цінних паперів уособлюють фондові біржі -спеціалізовані установи, які створюють умови для централізова­ної торгівлі цінними паперами через об'єднання попиту і пропозиції, а також надання місця, системи та засобів для їхнього первинного розміщення і вторинного обігу. У процесі приватизації майна державних підприємств через фондові біржі може відбуватися первинне розміщення частки їхніх акцій, що реалізується за грошові кошти. Через фондові біржі здійснюється також розміщення державних цінних паперів. Варто зазначити, що фондові біржі мають забезпечувати формування максимально справедливої ціни на цінні папери через процедуру лістингу та механізм біржових торгів і цим самим підвищувати довіру інвесторів до них.

З метою сприяння залученню фінансових ресурсів для вироб­ничих підприємств і створення фондової інфраструктури має роз­виватися й цивілізований позабіржовий