Реферат: Світова організація торгівлі

СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ


ТОРГІВЛІ







WT/ACC/UKR/152

25 січня 2008




(08-0399)







Робоча група з питань

вступу України

Оригінал: англійською мовою



ЗВІТ РОБОЧОЇ ГРУПИ
З ПИТАНЬ ВСТУПУ УКРАЇНИ
ДО СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ


ЗМІСТ


І. ВСТУП 1

НАДАНА ДОКУМЕНТАЦІЯ 1

ВСТУПНІ ЗАЯВИ 1

II. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА 2

- Монетарна та фіскальна політика 2

- Валютна система і платіжна система 4

- Інвестиційний режим 7

- Приватизація 9

- Підприємства державної форми власності, контрольовані державою та інші підприємства, яким надані виняткові або спеціальні пільги 12

- Політика ціноутворення 18

- Політика у сфері конкуренції 24

III. ЗАСАДИ ДЛЯ розробки ТА вПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ 25

^ IV. ПОЛІТИКА, ЩО ВПЛИВАЄ НА ТОРГІВЛЮ ТОВАРАМИ 29

- Права суб‘єктів торгівлі 29

A. РЕГУЛЮВАННЯ ІМПОРТУ 37

- Звичайний митний тариф 37

- Інші платежі та збори, що стягуються з імпортних, але не з вітчизняних товарів 38

- Тарифні квоти, звільнення від мита 39

- Платежі та збори за надання послуг 44

- Кількісні обмеження імпорту, у тому числі заборони та квоти 54

- Системи ліцензування імпорту 57

- Митна оцінка 62

- Правила походження товарів 66

- Інші митні формальності 69

- Інспекція до відвантаження 70

- Антидемпінговий режим, режими компенсаційних мит та захисних заходів 70

^ B. РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ 73

- Митні тарифи, збори та платежі за надані послуги, застосування внутрішніх податків до експорту та мінімальні експортні ціни 73

- Обмеження експорту 77

- Субсидування експорту 81

C. ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА, ЩО ВПЛИВАЄ НА ЗОВНІШНЮ ТОРГІВЛЮ ТОВАРАМИ 81

- Промислова політика, в тому числі субсидії 81

- Технічні бар’єри в торгівлі 86

- Санітарні та фітосанітарні заходи та інші регламенти 97

- Вільні та спеціальні економічні зони 105

- Дозволені Урядом зустрічна торгівля і бартер 112

- Державні закупівлі 114

- Торгівля цивільною авіатехнікою 115

- Транзит 116

- Політика у галузі сільського господарства 117

^ V. ТОРГОВЕЛЬНІ АСПЕКТИ ПРАВового режиму ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 127

2. Основні стандарти захисту, в тому числі порядок набуття та підтримання чинності прав інтелектуальної власності 130

^ 3. Заходи для запобігання зловживанню правами інтелектуальної власності 140

4. Процедури правозастосування 140

VI. ПОЛІТИКА, ЩО ВПЛИВАЄ НА ТОРГІВЛЮ ПОСЛУГАМИ 153

VII. ПРОЗОРІСТЬ 158

- Оприлюднення інформації про торгівлю 158

- Повідомлення 161

VIII. ТОРГОВЕЛЬНІ УГОДИ 161

ВИСНОВКИ 164

ДОДАТОК І 165



І. ВСТУП
Уряд України подав офіційну заяву про приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947 року) 30 листопада 1993 року. На своєму засіданні 17 грудня 1993 року Рада представників ГАТТ 1947 року створила Робочу групу для розгляду заяви Уряду України про вступ до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі згідно з положеннями її Статті XXXIII. У повідомленні від 20 грудня 1994 року (PC/W/30) Уряд України подав заяву про приєднання до Угоди про заснування Світової організації торгівлі (СОТ) згідно з положеннями Статті ХІІ Угоди СОТ. На підставі заявки України та з огляду на Рішення, прийняте Генеральною Радою СОТ 31 січня 1995 року (WT/GC/M/1), Робочу групу з питань приєднання України до ГАТТ 1947 року було перетворено на Робочу групу з питань вступу України до СОТ. Межі повноважень Робочої групи та умови членства у ній наведено в документі WT/ACC/UKR/20/Rev.25.

Засідання Робочої групи відбувалися 27-28 лютого та 11-12 грудня 1995 року, 24-25 червня 1996 року, 6-7 травня та 24-25 листопада 1997 року, та 10 червня 1998 року під головуванням пана Ендрю Столера (A.L. Stoler) (Сполучені Штати Америки); 12 липня 2000 року, 13-14 червня 2001 року, 25-26 червня 2002 року, 25 лютого та 27 жовтня 2003 року, 26-27 квітня та 20 вересня 2004 року; 22 березня та 23 листопада 2005 р, 15 червня 2006 року під головуванням пана Сержіо Маркі (Sergio Marchi) (Канада), та [...] під головуванням пана Маріо Матуса (Mario Matus) (Чилі). Крім того, Робоча група провела ряд неформальних зустрічей в проміжках між офіційними засіданнями з метою з’ясування позицій та опрацювання проекту Звіту Робочої групи.
^ НАДАНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
Робоча група мала у своєму розпорядженні, як основу для своїх обговорень, Меморандум про зовнішньоторговельний режим України (документ L/7499), питання і коментарі від членів щодо зовнішньоторговельного режиму України разом з відповідями на них та іншою інформацією, наданою Україною (документи WT/ACC/UKR/1, WT/ACC/UKR/3– 7, WT/ACC/UKR/16, WT/ACC/UKR/22–25, WT/ACC/UKR/41, WT/ACC/UKR/50, WT/ACC/UKR/53, WT/ACC/UKR/59, WT/ACC/UKR/91, WT/ACC/UKR/110, Додатки 1-4, а також Списки виправлень 1 і 2, WT/ACC/UKR/111/Add.1/Corr.1, WT/ACC/UKR/114, WT/ACC/UKR/116, WT/ACC/UKR/117 та Add.1, WT/ACC/UKR/118, WT/ACC/UKR/119 та WT/ACC/UKR/120, WT/ACC/UKR/125, WT/ACC/UKR/126, WT/ACC/UKR/127, WT/ACC/UKR/130, WT/ACC/UKR/131, WT/ACC/UKR/135–138, WT/ACC/UKR/140 та WT/ACC/UKR/141). Списки чинних законів та проектів законодавчих актів, що стосуються вступу України до СОТ, надані у документах WT/ACC/UKR/111/Add.1 та Rev.1, WT/ACC/UKR/106/Rev.1 та WT/ACC/UKR/93/Rev.4. Законодавчі акти, надіслані Україною до Робочої групи, перелічені в Додатку 1.
^ ВСТУПНІ ЗАЯВИ
Представник України заявив, що вступ до СОТ є невід‘ємною складовою загального процесу внутрішніх економічних реформ і важливим елементом економічної політики України. Виконання вимог Угод СОТ Україною зробить її надійним та прогнозованим партнером для всієї світової спільноти. Президент України поставив перед Урядом завдання прискорити всю технічну роботу, що стосується переговорів про вступ до СОТ, і Україна є прибічницею гармонізації свого національного законодавства з нормами та вимогами Угод СОТ. Він відзначив, що Україна ввела в дію Митний кодекс та Земельний кодекс, запровадження ефективного режиму захисту прав інтелектуальної власності, істотний прогрес у сфері гармонізації систем стандартизації та сертифікації, санітарних та фітосанітарних заходів, а також системи державних закупівель з принципами і нормами СОТ. Уряд України надав пріоритет налагодженню та підтримці широкого консенсусу для підтримки продовження економічних реформ та лібералізації ринку, які сприяють підвищенню рівня добробуту та розвитку унікальних промислових, сільськогосподарських, наукових, технічних, інтелектуальних та культурних можливостей і потенціалу України.

Протягом останніх років показники економіки України поліпшувались, і очікується їхнє подальше поліпшення завдяки поєднанню збільшення обсягів інвестицій, розвитку малих і середніх підприємств та виведення капіталів з неофіційного до офіційного сектору національної економіки. Для підтримки цієї тенденції проводиться податкова реформа, що передбачає зниження рівня оподаткування та скасування пільг і субсидій. Обсяги особистого споживання збільшувались завдяки зростанню особистих доходів населення. 15 серпня 2001 року Президент України підписав Указ № 673/2001, яким схвалив Стратегію подолання бідності, і ця стратегія здійснювалась шляхом реалізації комплексної програми, яка включала такі складові, як створення нових робочих місць у приватному секторі, скорочення заборгованості із зарплати та підвищення пенсій.

Члени Робочої групи вітали заяву України про вступ до СОТ, відзначаючи, що вона є кроком, дуже важливим для економічного розвитку України та її інтеграції до багатосторонньої торговельної системи. Амбітна програма України щодо реформування торгівлі, вдосконалення правової системи та масштабні зусилля у напрямку економічних реформ були першими багатообіцяючими кроками. Разом з тим членство в СОТ вимагатиме глибоких реформ та кроків щодо приведення режиму зовнішньої торгівлі у відповідність з правилами та вимогами СОТ. Члени Робочої групи запевнили про твердий намір конструктивно співпрацювати з Україною з метою завершення переговорів про вступ на прийнятних умовах та в найближчий можливий термін.

Робоча група розглянула економічну політику та зовнішньоторговельний режим України та можливі строки підготовки проекту Протоколу про вступ України до СОТ. Думки, висловлені Україною та членами Робочої групи щодо різних аспектів режиму зовнішньої торгівлі України та строків та умов вступу України до СОТ, підсумовано нижче у пунктах 8 – 511.
^ II. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА - Монетарна та фіскальна політика
Представник України повідомив, що Національний банк України (далі – «НБУ») виконує функції, покладені на нього Статтею 99 Конституції України та Законом України «Про Національний банк України» №  679-XIV від 20 травня 1999 року. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, тим самим мінімізуючи макроекономічні ризики з метою стимулювання інвестицій та сприяння прискоренню економічному розвитку. НБУ вдалося стримати інфляцію та стабілізувати обмінний курс гривні по відношенню до долара США. НБУ задовольнив попит на готівкові кошти шляхом інтервенції на валютний ринок; він проводив рефінансування банків та підтримував їх ліквідність шляхом проведення короткострокових і середньострокових тендерів, подовження добових кредитів банкам та здійснення операцій зворотного викупу («репо»). У разі необхідності, Національний банк проводив мобілізаційні операції, тобто розміщував власні депозитні сертифікати і проводив відкриті ринкові операції з державними цінними паперами. У 2006 році реальний розмір ВВП в Україні зріс на 7,1 %, в той час як інфляція за рік складала 11,6 %.

Економічна програма Уряду України спрямована на стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку. Програмою передбачається зниження податкового навантаження з метою стимулювання розвитку приватного сектору, реформування бюджетної системи, поглиблення інтеграції у світову економіку, зміцнення фінансів підприємств, подолання платіжної кризи та зростання доходів населення. Україна запроваджувала єдиний казначейський рахунок для бюджетів усіх рівнів.

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-XII від 25 червня 1991 року (зі змінами та доповненнями) та інших законів України з питань оподаткування, запровадження та скасування податків і обов’язкових платежів (наприклад, грошових внесків і зборів), а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами. Законами про оподаткування встановлюються ставки, а також механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування. Фізичні та юридичні особи зареєстровані для сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) у Державній податковій службі та інших державних органах у відповідності з чинним законодавством.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належать: (i) податок на додану вартість, який справляється за ставкою 20 %; (ii) акцизний збір  накладений на товари, внесені до переліку підакцизних товарів – та встановлюється відповідно до вартості одиниці товару, обсягу його продажу та на змішаній основі (тобто відповідно до обсягу продажу товару, але не менше вартості його одиниці); (iii) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоративними, казенними або комунальними підприємствами – справляється за ставкою 25 %; (iv) податок із доходів фізичних осіб за ставкою 13 %, яка почала діяти в 2004 році та зросла до 15 % з 2007 року; (v) митний збір; (vi) державне мито; (vii) податок на нерухоме майно (нерухомість); (viii) плата (податок) за землю та орендні платежі за оренду земельних ділянок, які перебувають в державній або комунальній власності; (ix) рентні платежі; (x) податок з власників автомобілів та інших самохідних машин і механізмів; (xi) податок на промисел; (xii) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; (xiii) збір за спеціальне використання природних ресурсів; (xiv) збір за забруднення навколишнього природного середовища; (xv) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; (xvi) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; (xvii) фіксований сільськогосподарський податок; (xviii) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; (xix) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; (xx) збір за використання радіочастотного ресурсу України; (xxi) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; (xxii) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію; (xxiii) збір за проведення гастрольних заходів; (xxiv) додаткова плата до схваленого тарифу на природний газ для споживачів всіх форм власності; (xxv) судовий збір. Окрім комунального податку, до місцевих податків належать податок з реклами. Також встановлені різні місцеві збори (обов'язкові платежі), які включають курортний збір, збір з осіб, які беруть участь у забігах на іподромі, збір на виграш на забіг та збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір за право використання місцевої символіки, збір за право проведення кіно- і телезйомок; ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за паркування автотранспорту та збір з власників собак. Представник України підтвердив, що вищезазначений перелік є точним переліком податків і зборів, які справляються на загальнодержавному та місцевому рівнях.

Система оподаткування ґрунтується на принципах рівності, недискримінації та стабільності. З 2002 року було прийнято низку законів, спрямованих на реформування податкової системи та зменшення податкового навантаження. Стратегічна ціль цих реформ полягає в тому, щоб окреслити нову систему податкових відносин між державою та бізнесом, яка не залежатиме від тієї або іншої форми власності, виду або сфери господарської діяльності. Мета полягає у створенні умов для подальшої інтеграції України у світове співтовариство. Податкова реформа здійснювалась у контексті реалізації програми діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям», якою було окреслено ряд пріоритетів, в тому числі: (i) уникнення нечітких податкових законів, які дозволяють неоднозначне тлумачення; (ii) розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, що надаються окремим галузям або територіям; (iii) максимальне зближення принципів податкового та бухгалтерського обліків; (iv) уніфікація правил, які регулюють оподаткування доходів, з міжнародними принципами бухгалтерського обліку; (v) усунення дискримінаційних норм, які застосовуються до певних видів діяльності; та (vi) гармонізація податкового законодавства із принципами та директивами Європейського Союзу. Податковий режим поступово перестає бути чисто фіскальним інструментом і стає ефективним важелем економічної політики держави.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» № 2505-IV від 25 березня 2005 року розв’язано невирішені проблемні питання у податковій сфері, вдосконалено принципи податкового адміністрування та усунуто галузеві пільги та пільги для суб’єктів господарської діяльності, зареєстрованих у спеціальних економічних зонах, територіях пріоритетного розвитку та технологічних парках. Цей законодавчий акт не змінив існуючих принципів оподаткування і не збільшив податкове навантаження на виробників.

В кінцевому підсумку передбачається, що система оподаткування України також включатиме такі риси і елементи, як: (і) податок на прибуток підприємств, не вищий 20 %; (іі) податок на нерухоме майно фізичних осіб і, можливо, єдиний соціальний збір; (ііі) єдині стандарти фінансової, статистичної та бухгалтерської звітності підприємств усіх форм власності; (iv) вдосконалений порядок нарахування податкової амортизації; (v) поступову гармонізацію бухгалтерського та податкового обліків, поетапне обмеження та скасування економічно необґрунтованих податкових пільг; (vi) спрощені системи правил оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності для суб’єктів малого бізнесу.
^ - Валютна система і платіжна система
Представник України повідомив, що українське керівництво запровадило національну валюту  гривню (ГРН), замінивши український карбованець, у співвідношенні 100 000:1  у вересні 1996 року. Курс гривні спочатку неофіційно прив’язувався до долара США, потім йому дали можливість коливатись у встановлених межах. У лютому 2000 року Україна перейшла до режиму «плаваючого обмінного курсу із втручанням центрального (Національного) банку». Національний банк має на меті досягти стабільності обмінного курсу і буде здійснювати інтервенції на валютному ринку з метою вирівнювання короткострокових коливань вартості гривні. Резерви іноземної валюти Національного банку станом на 1 квітня 2007 року дорівнюють 22 мільярди 942 мільйонів доларів США.

Він додав, що Україна 24 вересня 1996 року взяла на себе зобов’язання згідно зі Статтею VIII Угоди про Міжнародний валютний фонд (МВФ), і таким чином зберегла валютну систему без обмежень для здійснення платежів та переказів за існуючими міжнародними операціями, як визначено в Статті XXX Угоди про МВФ.

Після світової фінансової кризи в 1997 – 1998 роках Правлінням Національного банку України була запроваджена вимога щодо обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів для того, щоб забезпечити мінімальну гарантовану пропозицію іноземної валюти для підтримки обмінного курсу гривні, а також зменшити спекулятивний тиск на валютний ринок. У відповідь на висловлене членом Робочої групи занепокоєння стосовно відповідності такого обмеження зобов’язанням України, які випливають зі Статті VIII Угоди про Міжнародний валютний фонд, представник України зазначив, що вимога щодо обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів була скасована 15 квітня 2005 року, відповідно до Постанови Національного банку України № 101 від 31 березня 2005 року «Про скасування обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів».

Іноземну валюту можна придбати на внутрішньому міжбанківському ринку, а якщо вона призначається для здійснення імпортних платежів, то до уповноваженого банку необхідно надати належну документацію, яка б засвідчувала законність операції, для якої здійснюється запит іноземної валюти. Належною документацією у цьому випадку вважається копія договору з нерезидентом або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору; вантажна митна декларація для товарів, що ввозяться на територію України; акт (здавання-приймання тощо) або інший документ, який свідчить про надання послуг, виконання робіт, імпорт прав інтелектуальної власності; документи, що передбачені для документарної форми розрахунків (акредитив), вексельної форми розрахунків, або інша документація, що стосується розрахунків. Вимога надання довідки (декларації) з Державної податкової адміністрації для придбання іноземної валюти на суму, що перевищує 10 000 дол. США, була скасована відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 100 від 31 березня 2005 року.

Член Робочої групи поставив запитання про положення Постанови Правління Національного банку України №  482 від 14 жовтня 2004 року, яка вимагала відкриття іноземними інвесторами двох банківських рахунків в Україні – спочатку інвестиційні кошти мали розміщуватися на рахунку в іноземній валюті, потім конвертуватися в гривні та розміщуватися на другому рахунку. Представник України відповів, що даний порядок було скасовано Постановою Правління Національного банку України №  154 від 29 квітня 2005 року.

У відповідь на конкретне запитання представник України зазначив, що на втрати, пов’язані з обмінним курсом, не поширюється звiльнення вiд сплати податкiв (ці втрати відносяться на валові витрати підприємств).

Придбання іноземної валюти для здійснення операцій за рахунками основного капiталу дозволяється тільки для виконання конкретних зобов’язань резидентів перед нерезидентами. Таким чином, резидент, який давав гарантію щодо погашення заборгованості нерезидента перед іншим нерезидентом, не має змоги придбати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку у разі необхідності проведення оплати за гарантією. В такому випадку резиденту потрібно використовувати власні валютні ресурси. Однак резидент, який надав гарантію, має змогу придбати іноземну валюту для погашення заборгованості нерезидентів перед резидентами. Цей порядок було запроваджено з метою здійснення ефективного контролю за відпливом капіталів і підтримки таким чином макроекономічної стабільності і вирішення проблеми відмивання грошей. Після належного вирішення питання, пов’язаного з відпливом капіталів, ці заходи зрештою будуть скасовані. Постійні представництва нерезидентів – юридичних осіб, які частково здійснювали господарську діяльність на території України, мали право використовувати свої розрахункові гривневі рахунки для купівлі іноземної валюти та переведення коштів в іноземній валюті на користь юридичних осіб, чиї інтереси вони представляли в Україні. Продаж готівкової іноземної валюти фізичним особам – нерезидентам або продаж гривні в обмін на іноземну валюту фізичним особам – нерезидентам на суму, що перевищує 50 000 гривень, міг здійснюватися лише через каси банків або фінансових установ (Стаття 6 Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затверджена Постановою Правління Національного банку України № 502 від 12 грудня 2002 року).

Представник України зазначив, що згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 31 травня 2007 року імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики (операції на умовах відстрочення поставки вважаються операціями за рахунками основного капіталу). Це положення замінило положення Статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94-ВР від 22 вересня 1994 року, згідно з яким передбачався 90-денний період попередньої оплати за операціями імпорту.

Представник України відзначив, що Стаття 3 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23 вересня 1994 року (зі змінами та доповненнями) передбачає, що придбана резидентом іноземна валюта повинна бути переказана резидентом у відповідності до його зобов‘язань нерезидентові протягом п‘яти робочих днів від дати зарахування цієї валюти на валютний рахунок цього резидента. Член Робочої групи звернувся з проханням надати детальнішу інформацію про те, яким чином забезпечується виконання цієї вимоги та запитав конкретно, чи стосується «дата зарахування» саме імпорту. Цей Член Робочої групи розглянув дане положення у контексті Статті ІІІ:4 ГАТТ 1994 та Статті VIII Угоди про Міжнародний валютний фонд. Цей член Робочої групи був занепокоєний тим, що це положення накладає обтяжливе обмеження на фінансування поточних міжнародних операцій і попросив надати відомості про скасування цієї вимоги, зазначивши, що зараз ця вимога не є необхідною для забезпечення стабільності валютного курсу та резервів. У відповідь представник України сказав, що це положення фінансово дисциплінує суб’єктів господарської діяльності, не допускає нераціонального використання іноземної валюти та зменшує масштаби дестабілізуючої спекуляції валютою. Він дотримувався точки зору, що ця вимога надала Національному банку додатковий важіль впливу на внутрішній валютний ринок, який є дуже чутливим до внутрішніх та зовнішніх потрясінь. На його думку, це положення не обмежує права резидентів здійснювати перекази нерезидентам у терміни, передбачені контрактами, і таким чином не створює менш сприятливого режиму для здійснення платежів за імпортними операціями, ніж за товари вітчизняного виробництва. Він наполягає, що це положення не суперечить вимогам ГАТТ 1994 року.

Представник України підтвердив, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачає спрощення порядку продовження строку розрахунків. Відповідно, резиденти зможуть отримувати дозволи на продовження строку на 180 днів для здійснення розрахунків за імпортними операціями в центральному органі виконавчої влади у сфері економічної політики. На цей час таким органом є Міністерство економіки. Він також підтвердив, що 90-денний строк для здійснення розрахунків за імпортними операціями скасовано при покращенні валютної системи держави в цілому, і що Україна застосовуватиме заходи щодо іноземної валюти тільки відповідно до вимог СОТ. Робоча група взяла до уваги ці зобов’язання.
^ - Інвестиційний режим
Представник України сказав, що Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII від 18 вересня 1991 року та Закон України «Про режим іноземного інвестування» № 93/96-ВР від 19 березня 1996 року є базовими законодавчими актами, що регулюють інвестиційну діяльність. Спеціальним законодавством регулюються такі сфери, як мінеральні ресурси (Закон України «Про угоди про розподіл продукції» №1039-XIV від 14 вересня 1999 року) та інфраструктура (Закон України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» № 1286-XIV від 14 грудня 1999 року). Україна внесла зміни до законодавства з метою поліпшення умов іноземного інвестування, зокрема шляхом прийняття Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» № 1457-ІІІ від 17 лютого 2000 року, Указу Президента «Про деякі питання іноземного інвестування» № 748/98 від 7 липня 1998 року (викуп державних боргових зобов’язань), та Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності» № 977-XIV від 15 липня 1999 року, яким вносяться зміни до Закону України «Про податок на додану вартість». Закон України «Про власність» № 697-ХІІ від 7 лютого 1991 року дозволяє іноземним інвесторам мати у власності майно, а державну та комунальну власність можна брати в оренду на строк до 50 років згідно із Законом України «Про концесії» № 997-XIV від 16 липня 1999 року. Згідно зі Статтями 81 та 82 Земельного кодексу України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року, іноземним інвесторам дозволяється володіти земельними ділянками несільськогосподарського призначення у разі придбання об'єктів нерухомого майна та у разі намірів спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» гарантує рівність прав та умов діяльності національних та іноземних інвесторів. У Законі України «Про режим іноземного інвестування» передбачено особливості іноземного інвестування, у тому числі репатріація коштів у випадку припинення діяльності (Стаття 11), переказ доходів та прибутків (Стаття 12) та захист прав інвестора. Іноземними інвесторами визнаються фізичні або юридичні особи-нерезиденти, які мають право утворювати в Україні підприємства з повною власністю, відділення або спільні підприємства за участю українських компаній або фізичних осіб. Підприємством з іноземними інвестиціями визначається підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менше 10 відсотків. Згідно зі Статтею 19 Закону, підприємства з іноземними інвестиціями самостійно визнають умови реалізації продукції. Законом України «Про режим іноземного інвестування» передбачається захист іноземних інвестицій від націоналізації. Україна підписала угоди про заохочення та взаємний захист інвестицій з понад 50 країнами. Ці угоди регулюються Законом України «Про режим іноземного інвестування», іншими законодавчими актами, а також міжнародними угодами (положення яких мають переважну силу над положеннями національного законодавства). Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами у березні 2000 року.

Для того щоб мати право на отримання пільг та гарантій, передбачених законодавством України, іноземна інвестиція повинна бути зареєстрованою у відповідності до порядку, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій» № 928 від 7 серпня 1996 року. Іноземні інвестиції можуть бути зареєстровані урядом Автономної республіки Крим, обласними держадміністраціями, державними міськими адміністраціями у містах Київ та Севастополь протягом 3 робочих днів. Органи державної влади можуть відмовити заявникові у реєстрації, лише якщо документацію подано у неповному обсязі, або якщо здійснення даної інвестиції суперечить вимогам українського законодавства. Повідомлення про відмову в реєстрації надсилаються заявникові у письмовому вигляді і можуть бути оскаржені в суді.

У відповідь на запитання про відповідні повноваження державних і регіональних органів стосовно інвестиційного режиму представник України зазначив, що виконання рішень, які впливають на інвестиційний режим, тобто про подальшу лібералізацію, буде обов’язковим для державних органів всіх рівнів.

Зазначивши, що інвестиції можуть здійснюватись у будь-який об‘єкт за винятком тих, що заборонені законодавством, при тому, що в реєстрації інвестиції може бути відмовлено на тих самих засадах, деякі члени Робочої групи попросили Україну більш докладно описати особливості заборонених інвестицій. Зокрема, вони попросили Україну підготувати та подати до Робочої групи список заборонених видів інвестиційної діяльності.

Представник України відповів, що Закон України «Про інвестиційну діяльність» (Стаття 4) забороняє інвестування в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, екологічних, радіаційних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України. Інвестиції, що порушують інтереси і права громадян, які охороняються законом, –– тобто ті, що гарантуються законодавством, такі як права інтелектуальної власності та приватної власності, або інтереси і права підприємств або держави, забороняються. Спеціального списку заборонених видів інвестиційної діяльності не існує. Він зазначив, що загальні положення Закону України «Про інвестиційну діяльність» однаково застосовуються до іноземних і національних інвесторів, а також підтвердив, що не існує списку заборонених видів інвестиційної діяльності, який застосовується тільки до іноземних інвесторів. У відповідь на прохання надати детальнішу інформацію, представник України зазначив, що Україна готова надати відповіді на запити стосовно конкретно визначених інвестиційних проектів.

У відповідь на конкретне запитання представник України сказав, що іноземний інвестор не може володіти лісом в Україні (Статті 7 та 10 Лісового кодексу України).
- Приватизація
Представник України зазначив, що основні законодавчі акти, які регулюють процес приватизації в Україні, включають Закон України «Про приватизацію державного майна» № 2163-XII від 4 березня 1992 року, Закон України «Про державну програму приватизації», Господарський кодекс, Цивільний кодекс, Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Закон України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» та Закон України «Про оренду державного та комунального майна». Процес приватизації регулювався послідовно прийнятими Державними програмами приватизації («ДПП»). Перша Державна програма приватизації майна державних підприємств була схвалена Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року № 2545-XII. Остання Державна програма приватизації (на три роки) була прийнята Законом України № 1723-III від 18 травня 2000 року і залишатиметься чинною до прийняття нової програми приватизації. На цей час, Фонд державного майна України (урядовий орган у сфері управління державною власністю) розробив проект Закону України «Про Державну програму приватизації на 2007-2009 роки».

Він повідомив, що станом на 1 січня 2007 року 107 635 підприємств змінили форму власності з початку приватизації в Україні. З них близько 81 385 підприємств знаходились у колективній (комунальній) власності, а інші (26 250 підприємств) були державними. Було приватизовано 89 947 об’єктів малої приватизації та 4 835 об’єктів незавершеного будівництва. Великі підприємства у багатьох випадках було трансформовано у менші самостійні економічні суб‘єкти. У результаті процесу приватизації було створено приблизно 11 174 акціонерних товариств. З них 2 380 товариств було у колективній (комунальній) власності і 8 794 належало державі. Надходження від процесу приватизації загалом склали 39 581,5 мільйонів гривень, з яких 38 668,9 мільйонів гривень надійшли до загального фонду Державного бюджету та були використані на вирішення соціальних проблем.

Щодо кількості приватизованих підприємств, то станом на 1 січня 2007 року цей процес здебільшого торкнувся оптової та роздрібної торгівлі, у т.ч. підприємств з ремонту та продажу транспортних засобів (11 718); підприємств побутового обслуговування (4 869) та промислових підприємств (6 606), в тому числі будівельних (1 222), транспортних (919), харчової промисловості (1 000), легкої промисловості (357), будівельних матеріалів (458), а також машинобудівних та металообробних (1 458). На частку промислових підприємств, які пройшли процес трансформації власності, станом на червень 2007 року припадало 48,7 відсотка загального обсягу виробленої продукції. Він додав, що процес приватизації завершено у сфері сільського господарства, де більш як 8 000 підприємств (99 %) приватизовані. Зокрема, завершено процес приватизації переробних підприємств, підприємств з надання агротехнічних та агрохімічних послуг сільськогосподарським підприємствам, сервісних підприємств та підприємств у рибній промисловості. Інформація щодо приватизації за період 1 січня 2003 року – 1 січня 2007 року наводиться у Таблиці 1(a).

Таблиця 1(a): Приватизація підприємств, 1 січня 2003 року - 1 січня 2007 року

Сектори економіки

Кількість підприємств, контрольні або блокуючі пакети акцій яких продано на фондовому ринку та через аукціони

Балансова вартість основних фондів, (млн. гривень)

Кількість працюючих, чол.

Енергетика

4

4 009,23

35 657

Сільське господарство

27

155,42

1 871

Металургія

5

7 698,10

59 408

Машинобудування та металообробка

40

1 175,09

15 477

У тому числі суднобудування

1

47,37

136

У тому числі сектор пристроїв для телекомунікацій

1

32,86

762

Хімічна промисловість

1

64,40

871

Нафтохімія

3

38,04

437

Транспорт

14

38,16

1 569

Усього:

96

13 258,63

116 188

*25 % + 1 голос (малий блокуючий пакет акцій); або 40 % (великий блокуючий пакет акцій)


Представник України зауважив, що за роки приватизації було утворено близько 24000 приватних підприємств. Окрім цього, понад 8000 підприємств функціонували як акціонерні товариства із змішаним державно-приватним капіталом (в тому числі підприємства зі 100 % державної власності або підприємства зі 100 % приватної власності). Більш докладна інформація про ці підприємства наводиться у Таблиці 1(б).

Таблиця 1(b): Акціонерні товариства, в тому числі товариства державної та приватної форми в