Реферат: Розділ 1 роль І місце інноваційних процесів у діяльності підприємств залізничного транспорту

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1 РОЛЬ І МІСЦЕ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ



11

1.1. Сутність інновацій. Особливості інноваційної діяльності підприємств залізничного транспорту


11

1.2. Інноваційні процеси на підприємстві

26

1.3. Класифікація факторів інноваційних процесів на підприємстві. Структура інноваційного процесу підприємств залізничного транспорту


36

Висновки за першим розділом

54

^ РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙЦНОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ



56

2.1. Аналіз світового досвіду розвитку і підтримки інноваційної діяльності

56

2.2. Оцінка сучасного стану інноваційного середовища України. Причини інноваційної кризи в Україні і шляхи удосконалення управління інноваційною діяльністю

70

2.3. Діагностика і оцінка сучасних тенденцій у розвитку залізничного транспорту


89

2.4. Рекомендації з проведення інноваційних реформ на залізничному транспорті України на підставі аналізу світового досвіду


98

Висновки за другим розділом

109

^ РОЗДІЛ 3 ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ СТРАТЕГІЧНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ



111

3.1. Методика вибору оптимальної інноваційної стратегії підприємства залізничного транспорту


111

3.2. Методика оцінки інноваційного потенціалу підприємства залізничного транспорту


127

Висновки за третім розділом

157

ВИСНОВКИ

158

Додаток А - Вибір оптимальної інноваційної стратегії для підприємства залізничного транспорту


160

Додаток Б - Розрахунок меж часткових показників

167

Додаток В - Акти впровадження дисертаційного дослідження

186

Список використаних джерел

190

ВСТУП


^ Актуальність дослідження. В умовах глобалізації і стрімкого формування нового суспільства ключовою стратегією державної політики стає перехід до інноваційного шляху розвитку країни на основі обраних пріоритетів. Інновації є єдиним ефективним засобом забезпечення конкурентоспроможності будь-якого підприємства в умовах ринку незалежно від форми його власності та галузевої належності.

Розвиток залізничного транспорту тісно пов’язаний з розвитком інших галузей економіки. Характер рухливості населення, рівень розвитку виробництва і торгівлі визначають попит на його послуги. Разом з тим, залізничний транспорт, впливаючи на рівень життя і розвиток продуктивних сил, є системоутворюючим фактором. Геополітичне положення України і країн пострадянського простору, мультимодальна специфіка високотехнологічного перевізного процесу створюють об’єктивні передумови реалізації ідеї створення єдиного транспортного простору на євроазіатському континенті. У цих умовах найбільшої актуальності для залізничного транспорту України набувають питання активізації інноваційної діяльності.

Варто відзначити той факт, що в Україні розвиток економіки відбувається за рахунок відновлення старої технічної бази і завантаження вільних виробничих потужностей. Як тільки потенціал такого роду буде вичерпаний, що саме зараз відбувається на залізничному транспорті, економіка країни зіткнеться з погрозою чергової економічної кризи. У цій ситуації вивести економіку на шлях стабільного розвитку можуть тільки інновації.

Виявлена ситуація висуває нові вимоги до системи інноваційної діяльності в країні, які б стали адекватними сучасним завданням, що стоять перед підприємствами залізничного транспорту, промисловими підприємствами, а також транспортним і промисловим комплексом країни в цілому.

Все це зумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Питання розвитку інноваційних процесів, інноваційних стратегій, а також питання, що стосуються інноваційного потенціалу, при достатньому висвітленні їх у наукових дослідженнях закордонних і вітчизняних вчених, мають деякі аспекти, що лишаються маловивченими. Необхідно відзначити внесок у вирішення поставленої проблеми таких вчених, як: З.О.Адаманова, І.Ансофф, Н.П. Бутко, В.А.Верба, С.Г.Галуза, В.І.Герасимчук, Г.Я.Гольдштейн, О.Г.Дейнека, В.Л.Дикань, А.А.Динкін, П.Друкер, П.В. Завлін, А.М.Золотарьов, О.С.Іванілов., В.П.Ільчук, М.Кастельс, Ю.Ф. Кулаєв, Б.М Лапидус, І.Нонакі, Л.О.Позднякова, Є.М.Сич, Є.Тоффлер, Л.О.Українська, Р.А.Фатхутдінов, В.Г.Шинкаренко, В.Т. Шишмаков, Й.Шумпетер, В.Г.Щербак, А.І.Яковлєв , та ін.

Основну увагу дослідники приділяли питанням структури інновацій та інноваційного процесу, організації та управління інноваційною діяльністю, а також питанням, пов'язаним з управлінням знаннями. Водночас існуючі механізми формування і методики оцінки інноваційного потенціалу не повною мірою досліджені, поза увагою лишаються багато важливих аспектів, що знижує ефективність інноваційної діяльності транспортного підприємства.

У сучасній теорії інноваційного розвитку інноваційні стратегії не розглядаються в більшому масштабі, ніж на рівні функціональних стратегій. А це, у свою чергу, не дозволяє розглядати інноваційний потенціал транспортного підприємства як головний конкурентний ресурс і найважливіший фактор розвитку окремих підприємств транспорту та промисловості, а також економіки в цілому в існуючих умовах господарювання. Разом з тим ряд специфічних питань інноваційного розвитку залізничного транспорту, пов'язаних з особливостями формування будь-яких ресурсів, організаційної та управлінської політики, залучення інвестицій, форми власності тощо, які відповідають потребам сучасних ринкових відносин, потребують додаткових досліджень.

У зв'язку з цим актуальним стає завдання розробки механізму оцінки, формування і реалізації інноваційного потенціалу підприємства залізничного транспорту, а також інноваційних стратегій, вибір яких здійснюється за допомогою запропонованої методики оцінки його інноваційного потенціалу.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт на кафедрі економіки, організації та управління підприємством Української державної академії залізничного транспорту згідно до Концепції державної програми реформування залізничного транспорту, Закону України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні» №433- IV від 16.02.2003р.та Концепції Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008-2012рр» (схвалена розпорядженням КМУ від 6 червня 2007р. №381-р). Робота відповідає цілям та завданням, поставленим у Стратегії економічного та соціального розвитку України «Шляхом Європейської інтеграції» на 2004-2015рр (затверджена указом Президента України від 28.04.2004р. №493).

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування шляхів підвищення конкурентоспроможності підприємств залізничного транспорту на основі оцінки його інноваційного потенціалу та розробка рекомендацій щодо вибору оптимальної інноваційної стратегії.

Мета дослідження зумовила необхідність постановки та вирішення таких завдань:

дослідити існуючі визначення понять «інновація», «інноваційна діяльність», «інноваційний процес», їх класифікацію на транспорті та фактори впливу для доповнення ознак класифікації і класифікаційних груп;

розробити прогресивні форми і методи організації і стимулювання інноваційної діяльності вітчизняних підприємств залізничного транспорту на основі аналізу сучасного стану інноваційної діяльності у світі та в Україні; визначити роль інновацій в умовах міжнародної конкуренції;

проаналізувати сучасні тенденції розвитку залізничного транспорту України та реформи, що відбуваються на залізничному транспорті в інших країнах світу;

проаналізувати передумови проведення реформ на залізничному транспорті України з метою надання методичних рекомендацій щодо їх проведення;

дослідити існуючі поняття та класифікації інноваційних стратегій з метою уточнення і доповнення існуючої класифікаційної системи;

дослідити існуючі методи оцінки інноваційного потенціалу підприємств залізничного транспорту та розробити методику оцінки інноваційного потенціалу і механізм вибору найбільш ефективної інноваційної стратегії.

^ Об'єктом дослідження є інноваційна діяльність підприємств залізничного транспорту в умовах сформованої економічної ситуації.

Під підприємствами залізничного транспорту розуміються залізниці, а також промислові підприємства, що належать до відомства «Укрзалізниці».

^ Предметом дослідження є сукупність теоретичних та методичних основ підвищення конкурентоспроможності підприємств залізничного транспорту на підставі вибору оптимальної інноваційної стратегії.

^ Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою дослідження є праці вітчизняних і закордонних науковців в галузі інноваційної діяльності, системного аналізу економіки, визначення шляхів підвищення ефективності інноваційної діяльності на залізничному транспорті. У процесі дослідження використані методи порівняльного, системного, статистичного аналізу для дослідження стану інноваційного середовища на залізничному транспорті та в країні; економіко-математичні методи та методи експертних оцінок - для оцінки інноваційного потенціалу; абстрактно-логічний метод – для теоретичного узагальнення та формування висновків; графічний метод – для оформлення результатів проведених досліджень; діалектичний метод – для здійснення ретроспективного огляду процесів становлення та розвитку теорії інновацій.

^ Наукова новизна отриманих результатів:

вперше:

- запропоновано методичний підхід щодо вибору оптимальної інноваційної стратегії підприємств залізничного транспорту, що базується на системі критеріїв часткових показників рівня його інноваційного потенціалу та конкурентному становищу підприємства на ринку;

удосконалено:

- методику оцінки інноваційного потенціалу підприємств залізничного транспорту, що, на відміну від інших, базується на чотирьох факторах: конкурентоспроможності продукту на ринку транспортних послуг, якісному рівні інноваційних досліджень, технологічному та продуктовому оновленні та наукоємності продукту;

- класифікацію факторів, що впливають на інноваційну діяльність підприємств залізничного транспорту, яка на відміну від існуючих дає можливість відокремити фактори та нейтралізувати негативні;

- організаційно-економічний механізм процесу інноваційного реформування підприємств залізничного транспорту, в межах якого застосовується методичний підхід щодо вибору оптимальної стратегії;

дістали подальшого розвитку:

- шляхи управління інноваційною діяльністю підприємств залізничного транспорту на основі її стимулювання за рахунок податкових пільг, податкових знижок при інвестиціях у нове устаткування, пільгове кредитування інноваційних проектів, підтримка малого інноваційного бізнесу тощо;

- розробка рекомендацій щодо можливих шляхів виходу з кризи підприємств залізничного транспорту, які полягають в необхідності проведення переоцінки основних фондів, коригуванні правового забезпечення; розподілі методів управління в залежності від виду перевезень; залученні інвестицій на підставі концесії, створенні єдиної інформаційної мережі тощо.

^ Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці рекомендацій щодо вибору оптимальної інноваційної стратегії підприємств залізничного транспорту на основі оцінки його інноваційного потенціалу, що дозволить підвищити конкурентоспроможність галузі.

Запропонований організаційно-економічний механізм процесу інноваційного реформування підприємств залізничного транспорту сприятиме прийняттю обгрунтованих рішень щодо вирішення стратегічних питань інноваційної діяльності.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес Інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів та використовуються при підготовці магістрів та спеціалістів за спеціальностями: «Економіка підприємства», «Менеджмент організацій», «Управління процесами перевезень» (30.07.08. №2/30) та у навчальному процесі Української державної академії залізничного транспорту при викладанні лекцій, проведенні практичних занять для студентів денної й заочної форм навчання з дисциплін: «Економіка підприємства», «Забезпечення конкурентоспроможності підприємства», «Потенціал підприємства», «Економіка міжнародних транспортних перевезень», «Економіка і організація інноваційної діяльності» (29.08.08. №14/1).

Запропоновані шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємств залізничного транспорту на основі оцінки його інноваційного потенціалу та вибору оптимальної інноваційної стратегії використовуються і враховуються при визначенні основних стратегічних напрямків інноваційної діяльності Південної залізниці (17.07.08 №017/8-І).

^ Апробація результатів роботи. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися на: Х міжнар. наук-практ. конф. «Управління організацією: регіональні аспекти» (12-13 квітня 2002р., Чернігів-Київ); ІІ міжнар. наук. конф. «Проблеми економіки транспорту» (16-17 травня 2002р., Дніпропетровськ); І міжнар. наук.-практ. конф. «Проблеми міжнародних транспортних коридорів і єдиної транспортної системи України» (3-5 червня 2004р., Коктебель-Харків); ІІ міжнар. наук.-практ. конф. «Проблеми міжнародних транспортних коридорів і єдиної транспортної системи України» (7-11 червня 2006р., Коктебель-Харків); ІІІ міжнар. наук.-практ. конф. «Проблеми міжнародних транспортних коридорів і єдиної транспортної системи України» (4-10 червня 2007, Коктебель-Харків); ІV міжнар. наук.-практ. конф. «Проблеми міжнародних транспортних коридорів і єдиної транспортної системи України» (2-7 червня 2008, Коктебель-Харків).

^ Особистий внесок здобувача. Висновки і результати дисертаційного дослідження отримані автором самостійно. В статті [10], опубликованій у співавторстві, здобувачем запропоновано методику оцінки інноваційного потенціалу підприємств залізничного транспорту.

Публікації. Результати дослідження опубліковані в 16 працях, з яких 10 наукових статей надруковані в наукових виданнях, визначених ВАК фаховими з економічних наук. Загальний обсяг публікацій становить 4,77 друк.арк., з них особисто автору належить 4,65 друк.арк.

^ Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків.

Робота виконана на 202 сторінках тексту, містить 6 рисунків, 20 таблиць, 3 додатка, список використаних джерел налічує 173 найменування.


РОЗДІЛ 1

^ РОЛЬ І МІСЦЕ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ


1.1. Сутність інновацій. Особливості інноваційної діяльності підприємств залізничного транспорту


Розвиток цивілізації змінив відношення людини до його навколишнього середовища, зробив радикальну переоцінку цінностей.

Поширення сучасної техніки і технологій, їх зростаючий вплив на життя людського суспільства і навколишнє середовище викликало необхідність виробити нову технічну етику [150].

Прогрес людства, як і еволюція живої природи – це процес розвитку форм і способів взаємної адаптації із середовищем, що постійно ускладнюється .

Прогрес науки, техніки і технологій – вимушено необхідний шлях для успішного виживання, для вирішення усе більш складних задач, породжених розвитком людини, його власним впливом на природне і штучне середовище, але успіхи в сучасному виробництві, техніці, науці, культурі багато в чому визначаються тим, як швидко люди зможуть адаптуватися до умов розвитку, що змінюються.

Крім того, соціально-економічні системи припускають спрямованість на досягнення поставлених людиною цілей.

Інноваційна діяльність на залізничному транспорті – це комплексний процес виробництва нових чи удосконалених наявних транспортних послуг на основі розробки, впровадження прогресивних техніко-економічних і управлінських рішень. Цей процес охоплює етапи життєвого циклу товарів, послуг від зародження ідеї до впровадження інновацій у виробництво [143, с 236].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


Зародження ідеї запускає інноваційний цикл. Розвиток продовжує рух процесу. Оптимізація – наступна фаза інноваційного процесу. Потім випливає виконання, чим цикл і завершується (рис.1.2).



Рис.1.2. «Симплекс». Інноваційний цикл


На підприємстві всі чотири фази інноваційного циклу повинні знаходитися в рівновазі, тоді коло інновацій буде знаходитися в постійному русі.

Кожна з чотирьох фаз характеризує два типи діяльності.

Зародження: виявлення проблеми і пошук інформації.

Розвиток: визначення проблеми і пошук ідей.

Оптимізація: оцінка ідей і планування дій.

Виконання: отримання схвалення і здійснення.

У цьому випадку інноваційний процес представляється як діяльний, а не процесуальний. Співвідношення їх у тому, що інноваційний процес – це процес, твориться людиною штучно. Тобто діяльність людини створює цей процес.

У 90-і роки Б.Санто [128, с. 91] розробив кібернетичну модель інноваційного процесу. Його ідея полягає в тому, що він представляє інноваційний процес як систему з перетворення наукової інформації в товар. Модель представлена у виді кола ( рис. 1.3), замкнутість якого унеможливлює визначення першого та останнього етапу формування інноваційних знань. Однак у ній відсутній механізм управління. У системі при незмінній кількості ведучих елементів, можлива зміна послідовних зв'язків.



де И – результат досліджень;

Р – розробка;

О – дослідне виробництво;

П – виробництво;

М – маркетинг;

С - збут


Рис.1.3. Модель Санто. Замкнуте інноваційне коло

Значимість цієї моделі полягає у повноті опису інноваційного процесу як системи, причому системи замкнутої.

Разом з утворенням системи починається безупинна обробка інформації, унаслідок чого створюються серії нових знань, тобто відбувається безупинне відновлення. Хоча до недоліків кібернетичної моделі можна віднести те, що вона не занадто полегшує задачі поточної практики планування, не відбиває тимчасові залежності, не враховує систему зовнішніх умов і впливу факторів, що стримують процес перетворення інформації, а також замкнутість процесу означає відособленість від зовнішнього середовища.

Шмідт-Тідеманн [1] розробив інноваційну модель, у якій зв'язані в систему взаємодіючі компоненти і процеси, що розвиваються одночасно і випливають по черзі в рамках одного підприємства.

Перевага практичної моделі полягає в тому, що до деякої міри вона дозволяє розділити зміст діяльності з формування знань на окремі частини, тим самим створюється можливість для диференційованої інформаційної бази і можливість обліку в задачах інформаційно-інноваційних етапів кон'юнктурних змін і дозволяє виділити в його межах найбільш важливі за впливом на цей процес значення: сфера прийняття рішень, розміщення ресурсів і т.д., а також контрольні значення: проміжні результати, передача знань. Модель розділяє інформаційний процес на ієрархічні науково-дослідні, техніко-технологічні, комерційні функції. Виходячи з цілей підприємства, цей процес починається з оцінки наявних інформаційних та інших видів ресурсів, з науково-дослідних робіт, спрямованих на визначення стратегічної мети (мети розвитку) і завершується поверненням вкладених коштів. На стадії наукових досліджень керівництво формулює потребу в одержанні такого роду інформації, як ідея, пропозиція, рекомендація. Ця інформація формується як результат взаємодії учасників усіх функціональних підрозділів. Вибір інноваційних варіантів відразу ж одержує зворотну оцінку і характеристику технологічної і комерційної сфери.

Що стосується зворотного зв'язку елементів: після вибору ідеї розробляються більш тверді технологічні і комерційні прогнозні оцінки, що загалом визначають формування очікуваних технічних параметрів, витрат матеріальних коштів та часу, масштабів ризику і т.д., а у випадку появи проблем, створення і прийняття альтернативних варіантів рішення. Усі ці дії в сукупності є по-суті розробкою стратегічного плану.

Передача знань вимагає постійного зв'язку між підрозділами, що беруть участь в інноваційному процесі. В міру просування до виробництва, участь дослідницької групи і групи розроблювачів знижується, а також змінюється і характер інноваційного процесу. На цій стадії ці групи по неволі здобувають нові знання і кваліфікацію, що можуть бути використані для підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, мінімізації фактора ризику. З просуванням продукту на ринок цей підрозділ при обробці інформації, що надходить ззовні, враховує зворотні сигнали і вимоги ринку. При цьому він формує нові цілі для розвитку та удосконалення продукту.

На початковій стадії процесу приймається до уваги крива життєвого циклу виробу. Стосовно до ділянки підйому кривої під впливом накопичених знань і інформації йде розрахунок на модифікації, що ведуть до істотного підвищення ефективності.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Плідна технологія зберігається незмінною тривалий період часу, але при цьому має місце розробка змінюючих одне одного нових поколінь продукції з кращими показниками і більш широким спектром застосування. У рамках такої технології (наприклад в області обчислювальної техніки) розробка нових видів продукції стає вирішальним фактором досягнення економічного успіху. Новітній продукт із найкращими показниками захоплює ринок. Однак його лідерство може виявитися короткочасним через появу конкуруючих продуктів. У результаті підприємство виявляється перед необхідністю постійних технологічних інновацій.

Мінлива технологія. Вона характеризується тим, що протягом життєвого циклу попиту, крім появи все нових і нових товарів, спостерігається поява змінюючих одна одну базових технологій. Прикладом може послужити зміна вакуумних ламп транзисторами і тепер мікросхемами.

Зміна технологій має набагато більш глибокий ефект, чим поява нової продукції, тому що загрожує моральним застарінням всім інвестиціям у попередні технології, НДДКР, науково-технічний персонал і виробничі фонди. Тому перехід усередині підприємства до нової технології важкий не тільки з фінансової сторони, але і з організаційної та стратегічної.

Інноваційний процес варто оцінювати також з погляду життєвого циклу підприємства-інноватора:

Створення.

Становлення.

Зрілість.

Реорганізація.

Стабільність.

Занепад.

Ліквідація.

А також важливий часовий фактор існування самого інноваційного процесу:

Оперативний (до 1 року).

Короткостроковий (1-2 року).

Середньостроковий (до 5 років).

Довгостроковий (більш 5 років).

Тільки зіставивши дані по всіх цих показниках, а саме: товару, попиту, технології, підприємствуа-інноватору та інноваційному процесу, можна зробити висновок про життєвий цикл самого інноваційного процесу.

В інноваційному процесі ідеї, проекти і програми можуть мати різну спрямованість: наукову, технічну, технологічну, виробничу, маркетингову і комерційну, організаційну і управлінську тощо.

Інноваційні проекти на підприємствах залізничного транспорту повинні бути орієнтовані на проблеми формування та ефективного функціонування залізничного транспорту, удосконалення тарифної політики, обґрунтування перспективних параметрів процесу перевезень і його технічних засобів, формування транспортних коридорів, розробку принципово нових систем управління. Найбільш вагомим напрямком у розробці проектів стало впровадження інформаційних технологій з метою створення єдиної системи комунікацій залізничного транспорту, що буде інтегрована у світову інформаційну мережу.[143, с. 210]

Основні напрямки розвитку залізничного транспорту позначені в Державній програмі «Україна-2010», де виділені основні положення щодо реформування транспортного сектора, Концепції та програми реструктуризації на залізничному транспорті України, Концепції реформування транспортного сектора України та інших нормативних документах, що визначають перспективний розвиток галузі. [143, с. 167]

Ідеї, задуми, технічні рішення, а також проекти їх реалізації мають різні рівні науково-технічної значимості:

модернізаційний, коли конструкція прототипу або базова технологія кардинально не змінюється;

новаторський, коли конструкція нового виробу за видами своїх елементів істотно відрізняється від існуючих раніше (додавання нових якостей, що раніше не застосовувалися в конструкції даного виду виробу, але застосовувалися у виробах інших видів);

випереджальний, коли конструкція заснована на випереджальному технічному рішенні (введення конструкцій, що раніше не застосовувалися, наприклад, уведення турбореактивних двигунів);

піонерний, коли з'являються раніше неіснуючі матеріали, конструкції і технології, що виконують колишні чи нові функції (електронний годинник, комп'ютери та ін).

Рівень значимості проекту визначає складність, тривалість, склад виконавців, масштабність, характер просування результатів, інноваційнуа діяльність і ін.

З погляду масштабності, інноваційні проекти поділяються таким чином [154, с.22]:

монопроекти – проекти, виконані, як правило, одним підприємством або навіть одним відділом, відрізняються постановкою однозначної інноваційної мети;

мультипроекти – проекти, що представляються у виді комплексних програм, що поєднують деякі монопроекти, у сукупності спрямованих на досягнення складної інноваційної мети, такої, як створення науково-технічного комплексу, вирішення великої технологічної проблеми тощо. Для успішної роботи мультипроектів вимагаються координуючі підрозділи.

мегапроекти – багатоцільові комплексні програми, що поєднують мультипроекти і монопроекти, зв'язані між собою одним деревом цілей. Тут потрібно цільове фінансування і керівництво з координуючого центра. На основі такого роду проектів можуть досягатися такі інноваційні цілі, як технічне переозброєння галузі, вирішення регіональних та республіканських, а часом і національних проблем екології, підвищення конкурентноздатності вітчизняного виробника та ін. Формування і реалізація мегапроектів може зажадати об'єднання зусиль ряду галузей, регіонів, фінансово-промислових груп і великих корпорацій, іноді кілька країн поєднується для вирішення проблеми.

Інноваційна програма (мульти і мегапроекти) являє собою складний об'єкт, у якому проекти зв'язані між собою функціонально, а також за термінами, виконавцями і ресурсами, предмет управління виступає як мережа проектів. Їм потрібно єдине керівництво, централізоване за функціями стратегічного планування, фінансування, моніторингу, координації і правового забезпечення.

Прикладом інноваційної програми може бути створення науково-технічного комплексу, технологічний прорив у новому напрямку і підвищення науково-технічного престижу національної економіки, технічне переозброєння галузі та ін.

Сформувати і реалізувати програму в змозі лише велике об'єднання підприємств, наприклад, фінансово-промислова група (ФПГ), консорціум великих корпорацій, регіон мегаполіс, міждержавні альянси. Саме формування інноваційних програм вимагає об'єднання науково-технічних і промислових підприємств, фінансових структур, адміністрації регіонів і держав, міждержавних об'єднань. Прикладів цьому багато: це і космічні, авіаційні, військово-технічні та ін. У закордонній практиці це програма, наприклад, TACIS. Це програма, розроблена Європейським Союзом для країн Співдружності незалежних держав і Монголії, з метою сприяння розвитку економічних і політичних зв'язків між Європейським Союзом і цими країнами.

Необхідно відзначити також, що зазначені вище конструкції інноваційних процесів і програм не обов'язково будуть містити в собі всі зазначені етапи в їхній строгій послідовності. Але для кожного нововведення необхідним є генерування самої інноваційної ідеї, створення нововведення і його використання. Більш того, усі зазначені вище етапи можуть мати різну тривалість і розглядатися в часовому розриві. Перш, ніж ідея буде використана для винаходу, може пройти тривалий час, а винахід може бути використано не відразу, а з появою попиту на нього. Період панування нововведення може продовжуватися дуже тривалий час. Прикладом можуть служити такі інновації, як гроші або книги, використовуються донині і будуть грати свою роль незмінно ще довгий час. Але цей етап може бути відсутнім, якщо поширення нововведення припиняється з появою більш ефективної альтернативи. На заключному етапі використання нововведення може припинитися, а потім початися знову чи зберегтися на будь-якому рівні, незалежно від досягнутого на етапі максимального поширення.

У життєвому циклі нововведень ключову роль грають процеси їхнього поширення.

У більшості досліджень прийнято говорити про два зовсім різних види діяльності: створенні абсолютно нового, що носить більш творчий характер, і про наступний етап, що носить більш рутинний, повсякденний характер, зв'язаний поширенням чи дифузією інновацій [130, с. 123].

Виділяють наступні особливості поширення інновацій:

на початковому етапі, після створення першого промислового зразка, при освоєнні серійного випуску продукту, масштаби поширення нововведення в абсолютному вираженні розширюються не настільки помітно, хоча темпи цього розширення можуть бути дуже високими;

на основному етапі періоду поширення інновація завойовує потенційну сферу свого ефективного застосування. Протягом цього періоду нововведення поширюється на галузь, групу споживачів або утворюють нову галузь;

на завершальному етапі поширення нововведення проникає в області і сфери граничні з погляду порівняльної ефективності його використання стосовно альтернативних продуктів і техніки.

Поширення інновацій відбувається в часі і просторі. Таким чином, поширення чи дифузія інновацій має певну тимчасову і просторову форму. Під простором має сенс розуміти ринковий простір з певними економічними, соціальними, географічними чи територіальними характеристиками. Фактор часу є одним з вирішальних не тільки в процесі поширення інновацій, але й у цілому в інноваційному циклі. Чим менше часовий інтервал між зародженням ідеї і практичною її реалізацією, тим динамичніше розвиток економіки. Тимчасова тривалість процесу поширення нововведення повинна бути досить значною, щоб реалізувати потенційний ефект нововведення до того, як з'явиться його ефективна альтернатива.

Інновації можуть виконувати ключову роль у відновленні виробництва тільки в тому випадку, якщо вони здійснюються в потрібний час. Принципове значення при цьому здобувають масштаби і темпи втілення ідей у нові процеси, продукти і послуги, а також швидкість і широта поширення інновацій.

Складність просторово-тимчасової структурної ієрархії процесів створення і поширення нововведень викликає великі труднощі при аналізі та оцінці ефективності нововведень.

На початковому етапі життєвого циклу ефект цей незначний, але може бути виявлений і зіставлений з ефектом від традиційних товарів.

При переході нововведення на стадію широкого поширення така невизначеність тільки підсилюється.

Для оцінки майбутнього сукупного ефекту необхідно визначити сферу поширення нововведення, ступінь заміни ним іншого альтернативного товару, як уже створеного і функціонуючого, так і тільки розробленого.

Складність аналізу поширення інновацій зв'язана з тим, що недостатньо вивчити динаміку окремого локального нововведення в ході його життєвого циклу або статичну структуру інноваційного простору. Зародження, створення, розвиток і поширення окремого нововведення визначається не тільки власною динамікою і взаємозв'язками з іншими нововведеннями в кожен момент часу, але і попередньою історією існування, створення, модифікації інших конкуруючих інновацій і в цілому інноваційного простору.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Перехід підприємства до інноваційного стратегічного управління на сучасному етапі дозволить знайти резерви підвищення якості продукції, економію матеріальних і трудових витрат, підвищення продуктивності праці, удосконалення організації виробництва, підвищення ефективності діяльності підприємства в цілому. При цьому підприємство стає здатним забезпечити собі конкурентні переваги.

Інновація – поняття складне і багатогранне. Існує безліч достатньо повних її визначень. Автором були проаналізовані підходи до визначення характеристик поняття «інновація» і на підставі цього створена більш повна класифікація, що враховує, на наш погляд, практично всі існуючі класифікаційні ознаки.

Дана класифікація дозволить на практиці досить чітко ідентифікувати будь-яке нововведення та оцінити його значення в загальній кількості нововведень. Крім того, співвідношення різних типів інновацій дозволяє робити прогнози і формувати інноваційну стратегію.

Причинно-наслідковий підхід до з'ясування внутрішньої структури і життєвого циклу інноваційних процесів дозволяє розглядати їх не як окремо здійснювані етапи одного процесу, а як комплексну систему, у якій усі підсистеми (дослідження, розробка, виробництво, впровадження і т.д.) знаходяться між собою у взаємозв'язку і взаємодії всіх її складових елементів.

А також у процесі дослідження виявлені фактори, які впливають на інноваційний процес, що дозволяє розробити діагностику, необхідну для постановки і вирішення інноваційних задач.

РОЗДІЛ 2

^ ОЦІНКА СТАНУ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ІНОВАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА В СУЧАСНИХ УМОВАХ


2.1. Аналіз розвитку і підтримки інноваційної діяльності у світі та в Україні


В існуючих на сьогоднішній день складних економічних відносинах, що характеризують сучасний стан економіки, підприємствам досить складно самостійно вести інноваційну діяльність. Основною проблемою, на наш погляд, є відсутність організації діючого механізму регулювання і стимулювання інноваційної діяльності як на державному рівні, так і на рівні підприємств.

У цьому зв'язку достатнє значення має аналіз і, по можливості, використання досвіду розвитих країн світу з реалізації заходів державної підтримки інноваційних процесів в економіці, що дозволить сформувати дієву вітчизняну систему регулювання і стимулювання інноваційної діяльності.

Актуальність такого дослідження зростає ще і через те, що Україна прагне вийти на світовий ринок з конкурентноздатною продукцією.

Хоча ведучі економісти закордонних країн, говорять про те, що неможливо використовувати методи регулювання, застосовані в розвинутих країнах, для економік держав, які розвиваються, що останні повинні самостійно, з урахуванням своїх особливостей і культури, створювати творчі групи виробників, готових запроваджувати нові способи виробництва. Навіть закупівля високих технологій, матеріалізованих у підприємствах, що здобуваються, часто приводить до небажаних результатів, тому що для рентабельного їхнього функціонування потрібні відповідні супутні виробництва та інфраструктура, з урахуванням якої ця технологія створювалася і діяла у високорозвинених країнах.

Існує безліч класифікацій поділу моделей інноваційного розвитку проми