Реферат: Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Кравчук Валентина Миколаївна

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


На правах рукопису


Кравчук Валентина Миколаївна


УДК 340.111.5:061.2(477)


ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ І ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ)


Спеціальність 12.00.01   теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук


^ Науковий керівник:

доктор юридичних наук,

професор Козюбра Микола Іванович


КИЇВ - 2008 ЗМIСТ
Стор.
ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1 ^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ



1.1. Методологія наукового дослідження і ступінь наукової розробки теми

13

1.2. Громадянське суспільство: поняття, основні ознаки

28

1.3. Еволюція державної влади в умовах формування

громадянського суспільства

52

1.4. Висновки до першого розділу

65
^ РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК НЕВІД’ЄМНОГО ЕЛЕМЕНТУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЇХ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ



2.1. Поняття громадських організацій і їх місце

у громадянському суспільстві

68

2.2. Класифікація громадських організацій та принципи їх діяльності

85

2.3. Правова регламентація створення і діяльності громадських організацій

103

2.4. Межі втручання держави у створення та діяльність

громадських організацій

118

2.5. Висновки до другого розділу

138

РОЗДІЛ 3

^ ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОВІДНОСИН ДЕРЖАВИ З ОКРЕМИМИ

ВИДАМИ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ




3.1. Держава та профспілкові, професійні, правозахисні організації

143
^ 3.2. Держава й культурно-релігійні, просвітницькі, етнічні, екологічні організації
158
3.3. Держава та благодійні організації і фонди
174

3.4. Держава й жіночі, молодіжні, інші громадські організації

180

3.5. Висновки до третього розділу

192

ВИСНОВКИ

195

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

202

ВСТУП


Актуальність теми. Після першої хвилі демократичних перетворень в Україні 1990-х років концепт громадянське суспільство набув широкого схвалення і визнання. Це цілком закономірно, оскільки неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найрозвиненішою і на яку сьогодні орієнтуємося, було розгортання системи суспільних інститутів, які утворюють громадянське суспільство. Лише громадянське суспільство, що базується на ініціативі “знизу”, соціальна активність громадян, їхнє прагнення до самоорганізації, утворення самодіяльних структур, які перебувають поза системою державної влади і слугують захисту та задоволенню їх власних інтересів, здатне протистояти руйнівним процесам, стабілізувати і консолідувати суспільство і державу.

Однією з найхарактерніших рис громадянського суспільства є існування організованих груп людей, достатньої критичної маси недержавних організацій, які можна вважати артеріями взаємодії держави і громадянського суспільства.

Правова регламентація діяльності громадських організацій   необхідна умова для їх успішного функціонування, адже саме за допомогою права ефективно, економічно і раціонально вирішуються істотні питання цивілізованого розвитку спільноти людей, створюються умови для піднесення соціальної активності учасників відносин, кожної особистості. Процес формування громадянського суспільства в Україні безпосередньо залежить від правового визначення статусу його інститутів і зокрема максимально ефективного законодавчого закріплення скоординованого порядку створення та діяльності громадських організацій. Законодавче регулювання має базуватися на достатньо виваженому, розумному балансі інтересів держави і громадянського суспільства.

Зрозуміло, що діяльність громадських організацій певним чином регламентована і забезпечується державною владою, але межі цього регулювання необхідно чітко визначити. Від масштабів державного втручання у діяльність об’єднань громадян залежить державний режим і напрями подальшого розвитку держави.

Серед опитаних автором респондентів 98 відсотків вважає потрібним функціонування громадських організацій в Україні, однак рівень їх розвитку отримав невисоку оцінку   34 відсотки вважають, що громадські організації є недостатньо розвинутими. Серед причин, які перешкоджають їхньому розвитку, найчастіше називають такі: невіра в реальну силу організацій, їх спроможність вирішувати проблеми – 22 відсотки, тиск з боку держави – 19 відсотків, низька фінансова життєздатність – 17 відсотків, нерозвиненість традицій і культури громадянського суспільства – 15 відсотків.

Вищезазначене дає змогу обґрунтувати актуальність обраної теми, її теоретичну й практичну значущість. Вже назріла потреба у всебічному теоретичному аналізі проблем становлення і розвитку громадянського суспільства, у визначенні його співвідношення, взаємодії з державою, встановленні меж втручання держави, в тому числі законодавчого, у створення та функціонування громадських організацій. Поза увагою науковців залишається чимало інших важливих питань, зокрема аналіз закономірностей функціонування громадських організацій, виявлення й оцінення факторів підвищення їх ролі у суспільному житті та формуванні громадянського суспільства. Хоч інтерес до правового забезпечення їх діяльності та осмислення цих і подібних питань зростає, проте навіть тепер, в період інтенсивного розвитку вітчизняної політичної і правової теорії, проблема взаємовідносин громадських організацій та держави здебільшого залишається поза межами ґрунтовних теоретико-правових досліджень.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тема №06 БФ 042-01 «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (номер державної реєстрації 0101U003579), а також у межах напрямків наукових досліджень, визначених державними та галузевими дослідницькими програмами і планами, серед яких теми: “Теоретичні проблеми реалізації Конституції України” (№ д/р 0101U012890) та “Актуальні напрями реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції” (№ д/р 0104U004048), та пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2004-2009 рр. (Наказ МВС України від 05 липня 2004 р. № 755).

Автор поставила перед собою багатопланову мету: на основі всебічного системного та критичного аналізу теорії і практики функціонування громадських організацій в Україні здійснити спробу оптимізації правового механізму взаємовідносин держави й громадських організацій як одного з найважливіших елементів громадянського суспільства та розробити на цій основі практичні рекомендації щодо його вдосконалення.

^ Основні завдання дослідження:

розкрити нормативний зміст поняття “громадянське суспільство”, визначити його риси як суспільства ідеального правового типу;

з’ясувати поняття та сформулювати характерні риси державної влади в громадянському суспільстві, охарактеризувати еволюцію державної влади в умовах формування громадянського суспільства в Україні;

визначити теоретичні основи функціонування громадських організацій, їх місце і роль у формуванні та розвитку громадянського суспільства;

встановити найважливіші критерії та провести класифікацію громадських організацій, виокремити головні правові засади створення і діяльності громадських організацій, які б сприяли ефективнішому їх функціонуванню;

проаналізувати правову базу створення і діяльності громадських організацій в Україні, її недоліки і прогалини;

визначити межі, в яких держава та її органи можуть легітимно регулювати й контролювати діяльність громадських організацій;

обґрунтувати основні напрями вдосконалення законодавчої бази діяльності громадських організацій з метою їх реального повноцінного функціонування в умовах громадянського суспільства.

^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що становлять процес формування в Україні громадянського суспільства, правова взаємодія громадянського суспільства з державою.

^ Предметом дослідження є теоретико-правові основи і практика функціонування громадських організацій у процесі формування та розвитку громадянського суспільства в Україні, стан та перспективи їх правового забезпечення, юридичне визначення меж втручання держави у створення і діяльність громадських організацій.

^ Методологічну та теоретичну основу становлять філософсько-світоглядні, загальнонаукові, спеціальнонаукові та конкретнонаукові методи і принципи, які відповідають меті й завданням наукового дослідження. У процесі їх вирішення автор намагалася виходити з принципів діалектики, обґрунтованості, об’єктивності, системності. Підхід до досліджуваних суспільних процесів здійснювався з урахуванням реальних умов, часу та рівня морально-етичного й духовного розвитку суспільства.

Використано також проблемно-теоретичний та логічний методи, які сприяли цілісному сприйняттю об’єкта дослідження і всебічному аналізу зв’язку між окремими елементами в рамках цілого.

За допомогою історико-цивілізаційного методу забезпечувався розгляд динаміки історичного розвитку громадянського суспільства та його відносин з державою (підрозділи 1.2., 1.3.); на підставі порівняльно-правового методу проводилася класифікація державно-правових явищ, зокрема громадських організацій (підрозділ 2.2.), обґрунтовувався їхній взаємозв’язок та історична послідовність; з використанням методу раціональної критики проаналізовано сутність законодавчих документів і проведено вияв колізій та інших негативних явищ у текстах нормативно-правових актів (підрозділ 2.3.); спеціально-юридичний метод сприяв конкретизації юридичних понять, визначенню специфічних ознак правових явищ (підрозділи 1.3., 2.1.); метод правового моделювання сприяв відтворенню наявної реальності взаємовідносин держави і громадянських організацій та їх модифікацій (підрозділ 2.4., розділ 3). У роботі використовувалися й інші методи наукового дослідження.

Теоретичною основою дисертаційної роботи стали праці вітчизняних і зарубіжних вчених, а також висновки щодо експериментально зібраних статистичних даних.

Під час дослідження аналізувалися статистичні дані з функціонування громадських організацій як в Тернопільській області, так і загалом в Україні, результати загальнонаціонального опитування громадської думки, що проводилися соціологічними фірмами, а також дані, отримані при анкетуванні 250 респондентів різного віку (які за своїми соціально-демографічними характеристиками репрезентують доросле населення), проведеному з метою вивчення ставлення населення до громадських організацій та участі у їх діяльності.

Перспектива дослідження взаємовідносин громадських організацій і держави в умовах формування громадянського суспільства була відзначена працями вчених-юристів, хоча в Україні недостатньо фундаментальних наукових праць із зазначеної проблематики, а лише деякі її аспекти стали предметом окремих наукових досліджень. Зокрема низка робіт присвячена дослідженню загальних теоретичних аспектів сучасного громадянського суспільства, серед яких слід виокремити праці українських дослідників (І. Воронов, А. Грамчук, В. Денисенко, Т. Довгунь, А. Карась, С. Кириченко, Т. Ковальчук, А. Колодій, О. Костенко, В. Кратюк, М. Патей-Братасюк, І. Пасько, С. Рябов, В. Селіванов, В. Сіренко, В. Тимошенко, С. Тимченко, Г. Щедрова та ін.) і зарубіжних авторів (Е. Арато, А. Володін, Г. Єськов, Дж. Кін, І. Кальной, Д. Коген, Ю. Габермас, Ю. Литвиненко та ін.).

Потрібно виділити наукові розвідки провідних вчених, які відбуваються з 90-х років ХХ ст., які спрямовані на переосмислення традиційних підходів до аналізу проблем теорії права та держави, філософії права, політології на посттоталітарному етапі розвитку суспільства та мають важливе методологічне значення (С. Алексеєв, В. Бабкін, С. Бобровник, А. Венгеров, В. Гаєць, В. Горбатенко, Р. Гринюк, С. Гусарєв, О. Долженков, В. Євдокимов, А. Заєць, О. Зайчук, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копейчиков, В. Котюк, Л. Кравченко, М. Кравчук, В. Кремень, І. Кресіна, В. Нерсесянц, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, О. Онищенко, П. Рабінович, Ф. Рудич, М. Рябчук, Ю. Саєнко, А. Селіванов, В. Селіванов, О. Скакун, О. Скрипнюк, О. Сурілов, О. Тихомиров, В. Ткаченко, Ю. Тодика, М. Томенко, В. Цвєтков, М. Цвік, М. Цимбалюк, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та інші вчені).

На розв’язання проблем, пов’язаних зі створенням, функціонуванням об’єднань громадян, спрямовували увагу в контексті своєї тематики такі науковці: О. Ващук (їх конституційно-правовий статус), Є. Додіна (їх адміністративно-правовий статус), Л. Кормич, Д. Шелест (політичні аспекти діяльності об’єднань громадян), М. Новіков (правовий статус переважно правозахисних об’єднань), О. Гейда, В. Примуш (суто політичні партії), В. Купрій, В. Надрага, О. Хуснутдінов (державно-управлінський аспект), В. Перевалов, І. Рожко, А. Щиглик, Ц. Ямпольська (дослідження громадських організацій часів Радянського Союзу, що представляють інтерес для критичного, порівняльного аналізу), Н. Гаєва, І. Кичко, О. Максименко (окремі публікації з деяких питань правового регулювання об’єднань громадян) та інші. З точки зору практики у цій сфері працюють М. Дейчаківський, І. Підлуська, О. Сидоренко, Л. Шара, Ю. Шкарлат та ін.

Проблему меж державної влади в контексті правового впливу на суспільство досліджували у своїх працях О. Богінич, О. Верник, М. Козюбра, П. Куфтирєв, А. Машков, І. Панкевич, В. Самохвалов, Т. Чехович та інші науковці.

Такі вагомі і актуальні напрацювання науковців не вичерпали можливостей дослідження широкого кола питань, що виникають у процесі формування громадянського суспільства в Україні. Дана дисертаційна робота є однією з перших спроб ґрунтовного, систематизованого дослідження теоретико-правових засад функціонування громадських організацій, їх взаємовідносин з державою в умовах становлення і розвитку громадянського суспільства в Україні.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження, яким властиві елементи наукової новизни, є такі положення та висновки.

Уперше:

сформульовано поняття громадських організацій як сукупності добровільних, суспільно корисних, сталих і свідомо скоординованих для досягнення загальної мети соціальних зв’язків та відносин між індивідами, які об’єднуються для спільного задоволення своїх потреб та інтересів, є головною сполучною ланкою між державою та громадськістю у межах єдиного правового поля. Виходячи з цього, громадські організації виконують важливі завдання: вони є активними контролерами дій влади, узгоджують, відображають та артикулюють безліч особистих інтересів громадян, лобіюють інтереси суспільства чи його окремих груп в процесі ухвалення владних рішень, забезпечують його інтеграцію, зміцнюють комунікативні зв’язки, здійснюють інформативну функцію тощо. Проведена класифікація громадських організацій, що дає загальну картину їхньої існуючої мережі, визначає найбільш розвинені форми суспільної активності;

сформульовано висновок про те, що межі державного регулювання функціонування громадських організацій визначаються справедливістю, самоврядністю, невідчужуваними правами людини на свободу об’єднань, необхідністю дотримання загальнодозвільних принципів, а також диференціюються: а) за специфікою змісту діяльності організації; б) за предметом нормативного закріплення; в) за статусом учасника громадської організації;

обґрунтовано авторське бачення вдосконалення взаємовідносин держави і громадських організацій у процесі становлення в Україні громадянського суспільства. Доцільно: а) прийняти консолідований Закон України “Про громадські організації в Україні”, який систематизував би нормативно-правові акти щодо створення і діяльності різних видів громадських організацій, чітко регламентував би порядок утворення, діяльності та ліквідації громадських організацій, межі контролю з боку державних органів; б) нормативно закріпити можливість додаткового регулювання окремих питань за допомогою корпоративних норм, які містяться у статутах та інших документах громадських організацій, а також договірного нормативно-правового регулювання; в) реформувати систему оподаткування, заохочуючи таким чином фінансування діяльності громадських організацій вітчизняними бізнесовими структурами.

Удосконалено:

класифікацію та зміст принципів функціонування і розвитку громадських організацій з поділом їх на загальносоціальні, нормативні принципи, принципи створення та діяльності, юридичне закріплення яких сприятиме процесу формування громадянського суспільства;

систематизацію основних недоліків правової бази, що регламентує порядок створення і функціонування громадських організацій в Україні: роздрібненість, неекономічність законодавства про громадські організації; дублювання основних положень у загальному та у спеціальних законах, що значно знижує їх ефективність і дієвість; прогалини у законодавстві, нечіткість окремих положень; відсутність механізмів реалізації законодавчих норм; поглиблено аналіз цих недоліків та сформульовано пропозиції щодо шляхів їх усунення;

класифікацію факторів, що сповільнюють розвиток громадянського суспільства в Україні, зокрема громадських організацій, з їх поділом на об’єктивні й суб’єктивні, внутрішні та зовнішні, правові, фінансові, соціальні, ідеологічні, моральні. Найсуттєвіша перепона – відсутність позитивної мотивації держави у роботі громадських організацій, частково через загрозу контролю за її діями з боку останніх.

^ Набуло подальшого розвитку:

положення про те, що інститут громадянського суспільства, генезис якого відбувався протягом тисячолітньої історії, доцільно сприймати як складну багаторівневу систему невладних зв’язків та структур, сукупність громадських інститутів, сформованих на добровільних засадах, котрі діють на основі самоврядування у межах законодавства та через які індивіди реалізують свої основні невідчужувані права і свободи, як соціальне утворення, що може протистояти етатистським тенденціям з боку держави, а також домагатися рівноваги з державною владою.

^ Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційній роботі висновки та теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвитку науки теорії права і держави. Проведене у роботі дослідження взаємовідносин держави і громадських організацій дає можливість чіткіше визначити межі нормативно-правового регулювання функціонування громадських організацій, виявити прогалини і негативи чинних нормативних документів з цього питання, а отже, є важливим для вдосконалення чинного законодавства. Подані висновки, обґрунтування, узагальнення дають змогу диференційовано підійти до оцінювання процесу формування громадянського суспільства та правової державності в Україні.

Сформульовані висновки будуть корисні при виборі оптимальних шляхів розбудови громадянського суспільства в Україні, дадуть можливість обрати найкращу модель взаємовідносин держави і громадських організацій, уникнути різноманітних негативних тенденцій та явищ.

Теоретичні положення дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету від 04.03.08 р.), можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з теорії права і держави, конституційного права, навчально-методичної літератури, лекцій тощо. Результати дослідження є також корисними у практичній діяльності державних органів (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльності управління сім’ї, молоді та спорту Тернопільської міської ради від 18.03.08 р. № 157/04-3).

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки, що містяться у роботі, обговорювалися на кафедрі теорії та історії держави і права Київського національного університету ім. Т. Шевченка, кафедрі теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, оголошувались на наукових конференціях (Щорічні міжвузівські конференції ЮІ ТАНГ “Актуальні проблеми правознавства” 2001 р., 2002 р., 2003 р., 2004 р., 2006 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція “Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи”, м. Тернопіль, 2007 р., 2008 р.; Регіональні міжвузівські наукові конференції молодих вчених та аспірантів “Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України”, Прикарпатський університет ім. В. Стефаника, 2003 р., 2004 р., 2006 р., 2007 р.; “Молодь в юридичній науці” Другі осінні юридичні читання, м. Хмельницький, 2003 р., Треті осінні юридичні читання, м. Хмельницький, 2004 р., Четверті осінні юридичні читання, м. Хмельницький, 2005 р., П’яті осінні юридичні читання, м. Хмельницький, 2006 р.; Всеукраїнська наукова конференція “Юридичні читання молодих вчених”, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, 2004 р.; Дні науки НаУКМА, ХІІ Щорічна наукова конференція “Україна: людина, суспільство, природа”, 2006 р.; Міжнародна науково-практична конференція “Взаємодія молодіжних громадських організацій та органів влади в реалізації молодіжної політики”, м. Харків, 2006 р., Міжнародна науково-практична інтернет-конференція “Забезпечення реалізації прав людини”, 30 вересня 2007 р. - www.lex-line.com.ua та ін.).

Публікації. Результати дослідження викладені у 20 публікаціях (загальним обсягом близько 5,75 друкарських аркушів), 11 з яких вміщено у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

^ Структура та обсяг роботи. Виходячи з поставленої мети, завдань, враховуючи характер, обсяг та зміст даного наукового дослідження, а також логіку викладу проблеми, структурно воно містить: вступ, основну частину, що складається з 3 розділів, які охоплюють 14 підрозділів, висновки, список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, у тому числі: основного тексту – 201 сторінка (близько 9 друкарських аркушів), бібліографії – 28 сторінок (297 найменувань).

РОЗДІЛ 1

^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ



Методологія наукового дослідження і

ступінь наукової розробки теми

Сучасний рівень розвитку юридичної науки, в першу чергу загальнотеоретичної як базової, фундаментальної правової науки, свідчить про її постійне прагнення виявити основні й загальні закономірності їхнього розвитку та функціонування, виокремити систему знань про право і державу, втілену у вироблену термінологію і понятійний апарат та на цьому фундаменті забезпечити ефективний поступ суспільного життя.

Для якісного виконання такого важливого наукового завдання, безперечно, необхідна оптимізація наукового пошуку, застосування досконалого інструментарію. Таким дієвим засобом у сучасній науці є методологія. Деталізуючи сутність терміна “методологія”, професор О. Скакун зазначає, що це – “система принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослідження предмета науки” [256: 13]. Філософський енциклопедичний словник визначає методологію як сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, які застосовуються у процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою у науковому пізнанні є отримання об’єктивного істинного наукового знання або побудова наукової теорії та її логічне обґрунтування.

Методологія – це вчення про правила мислення при створенні теорії науки [263: 56]. Сам метод визначають як підтверджену практикою теорію, об’єднавче начало теорії та практики; форму практичного і теоретичного освоєння дійсності, що виникає із закономірностей розвитку досліджуваного об’єкта. Матеріалістична філософія розглядає метод як адекватне віддзеркалення певних явищ та закономірностей об’єктивного світу, як аналог дійсності [199: 243].

Сучасна методологія – складне за змістом і формами вияву утворення, система різноманітних, подекуди протилежних підходів до вивчення державно-правових явищ, розбіжності між якими зумовлені відмінностями у світогляді дослідників і осягненні та розумінні ними правового світу, їх наукової і практичної кваліфікації (тобто суб’єктивними якостями дослідників), умовами їх соціального та індивідуального буття, змінами соціально-політичної, культурологічної ситуації в світі, соціокультурними детермінантами розвитку науки.

Нова якість українського суспільства вимагає відповідного критично-конструктивного аналізу досягнень і прорахунків науки й практики та створення якісно досконалішої теоретико-методологічної основи. Її складовими мають стати: об’єктивність та історизм; аксіологічний, системно-структурний і фундаментальний підходи; органічна єдність теорії та практики (оскільки в нашому перехідному суспільстві теорія і практика, на жаль, розвиваються самі по собі, без взаємного збагачення і без тісної єдності); поєднання критичного і раціонального, конструктивного, порівняльно-ретроспективного, логічного підходів [198: 35].

Тож одним з наших завдань є пошук методологічних та загальнотеоретичних підходів для наукового дослідження правових основ взаємодії громадських організацій і держави у громадянському суспільстві, визначення наукових прийомів, концептів, методів дослідження теорії та практики функціонування громадських організацій в умовах становлення і розвитку громадянського суспільства в Україні, які надали б можливість ефективно здійснити розробку цієї теми.

Методологічною базою нашого дослідження є комплекс відповідних фундаментальних, загальнонаукових, спеціальнонаукових та конкретнонаукових методів, які використовуються сучасними гуманітарними, в тому числі юридичними науками. Вибір методології зумовлений специфікою теми, предметом дослідження, його метою і завданнями.

Філософська, або фундаментальна, методологія є вищим рівнем наукової методології, що визначає загальну стратегію принципів пізнання явищ, процесів, сфер діяльності. Для нашого дослідження особливе значення має діалектичний метод, що дав змогу визначити загальний підхід до вивчення проблеми, пізнати багатопланову та суперечливу дійсність, проаналізувати філософські погляди найвидатніших мислителів.

Загальнонаукова методологія використовується у переважній більшості наук, оскільки будь-яке наукове відкриття має не лише предметний, а й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, факторів, передумов і підходів до інтерпретації об’єкта дослідження.

До загальнонаукових методів, які використовувалися у процесі нашого дослідження, належать: історичний, логічний, термінологічний, системний і структурно-функціональний, синергетичний метод та інші. Вони забезпечили цілісне сприйняття об’єкта дослідження і всебічний аналіз зв’язку між окремими елементами в рамках широкого цілого.

Історичний метод широко використовувався при дослідженні генези концепту “громадянське суспільство”, адже перш ніж вивчати сучасний стан взаємодії громадських організацій та держави в умовах громадянського суспільства необхідно було проаналізувати й оцінити попередню теорію і практику громадянського суспільства як явища, що розвивається під впливом факторів, які відповідають певному історичному етапові, а також визначити механізм його взаємодії з державою в цілому.

У процесі роботи над дисертацією застосовувалися логічні прийоми – дедукції та індукції, аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення, що допомогли уникнути випадковостей, окремих факторів, несуттєвого.

Теоретичне дослідження потребує аналізу та уточнення понятійного апарату, чого успішно можна досягти за допомогою застосування термінологічного методу. З приводу понятійного матеріалу академік АПрН України М. Панов застерігає: “Як і кожна наука, юридична наука (або її галузі), припускаючи наявність розвинутої та впорядкованої системи знань про державно-правові явища, повинна мати як обов’язковий атрибут й інструментарій пізнання розвинуту систему категорій і понять (далі понятійний апарат), який визначається предметом даної науки. У зв’язку з цим формування понять, як і в цілому понятійного апарату юридичної науки, є найважливішим завданням та її власним призначенням, інакше кажучи константою її буття” [156: 54]. Власне, науковець на основі таких підходів і позицій повинен будувати своє дослідження. Найбільше термінологічний метод використовувався при визначенні понять громадянського суспільства, об’єднання громадян, громадської організації.

Застосування системного підходу спрямоване на комплексне дослідження великих і складних об’єктів, пізнання їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням всіх елементів та частин. За допомогою цього методу ми дослідили сутність громадянського суспільства, зокрема в його інституціональному значенні.

В межах системного підходу значною мірою використовувалися структурно-функціональний (допомагає виокремити у громадянському суспільстві структурні елементи і визначити їх роль) та системно-діяльнісний методи (вказує на певний компонентний склад людської діяльності).

Синергетичний метод надав можливість розглядати процес самоорганізації і самовдосконалення громадянського суспільства як макросоціосистеми в єдності усіх її компонентів. Синергетичні підходи дають можливість подолати стійкі стереотипи, сформовані минулим досвідом [198: 41].

Оскільки громадянське суспільство є також культурним явищем, то його дослідження вимагає культурного підходу з використанням порівняльного аналізу.

Завдяки застосуванню методу раціональної критики проаналізовано нормативно-правові акти, що встановлюють правовий статус громадських організацій в Україні й проведено вияв колізій та інших негативних явищ у текстах нормативно-правових актів. Цей метод також використовувався при опрацюванні досліджень радянських науковців.

Метод моделювання і прогностичний метод певною мірою надали можливість виробити пропозиції щодо вдосконалення механізмів взаємодії громадських організацій та держави, а також визначити межі втручання держави у функціонування громадських організацій. Метод моделювання також сприяв відтворенню наявної реальності правового взаємозв’язку держави і громадянського суспільства та його модифікацій.

Конкретнонаукова методологія – це сукупність тих специфічних підходів і методів, які використовуються конкретною наукою, а також концепції, на які спирається конкретний дослідник. Для дослідження державно-правових явищ використовуються порівняльно-правовий, спеціально-юридичний, статистичний, конкретно-соціологічний, нормативно-догматичний та інші методи.

На підставі порівняльно-правового методу здійснювався аналіз змісту діючого законодавства, зіставлення законів, інших нормативно-правових актів. Спеціально-юридичний метод сприяв конкретизації юридичних понять, визначенню специфічних ознак правових явищ.

Поряд з класичною методологією в юридичній науці дедалі ширше застосовується сучасна методологія, для якої характерні такі особливості: відмова від жорстких детерміністичних схем у поясненні соціальної реальності; визнання можливості і навіть необхідності використання різноманітних дослідних парадигм; забезпечення єдності казуального і аксіологічного підходів; використання методів і методик, які об’єднують об’єктивні (ритми, цикли, ресурси, стимули, тенденції) і суб’єктивні (стереотипи, орієнтації, мотиви, оцінки, забобони, страхи, потяги) основи соціальної активності; ствердження зв’язку раціональності, здатності руху до істини з такими соціальними умовами, як свобода, автономія, добробут.

За останній час активно відбувається засвоєння і використання знань інших наук шляхом так званої юридизації методів різних наук та формування нових юридичних дисциплін на межі юриспруденції і суміжних наук. Однією з сучасних дисциплін, яка проходить процес такої трансформації і активного включення в методологію правознавства, є герменевтика. Герменевтика – це теорія (наука) тлумачення та інтерпретації текстів, для якої характерна установка на роз’яснення предмета, тобто на привнесення в нього свого розуміння. Правнича герменевтика на сьогодні сприймається не тільки як метод розв’язання проблем правотворчого і правозастосовчого характеру (роз’яснення і тлумачення законодавства і його проектів, інтерпретація нормативних положень у процесі реалізації, застосування права тощо), вона також здатна забезпечити визначення і розуміння базових правових цінностей [234: 13].

У ході дослідження також важливо враховувати національні правові традиції. На думку професора Ю. Оборотова, “цілісність права досягається не тільки збереженням і використанням традицій, забезпеченням і використанням наступності, а й самим існуванням правової спадщини. … Національна правова культура в кожний конкретний момент містить у собі правову спадщину і творить її. … Сучасний правовий розвиток України слабо орієнтований на використання своєї правової спадщини, характеризується значною правовою акультурацією (запозичення положень інших правових культур, яке підриває наступність власної правової культури), некритичним запозиченням досягнень західної традиції права” [145: 70 71]. Цілком погоджуємося з вченим, оскільки є недоцільним і неефективним механічне перенесення на наш український ґрунт тих чи інших моделей громадянського суспільства, формальне створення його інститутів. Спираючись на світовий досвід, потрібно врахувати внутрішні, національні особливості та можливості, а також фактор часу.

Отже, важливим критерієм кожної дослідної роботи є її методологічна база. Вона за суттю виступає тим науковим базисом, який забезпечує якість, впорядкованість та ефективність наукового пошуку. З огляду на проведений аналіз методології необхідно зазначити, що використання вказаного наукового апарату покликане оптимізувати процес дослідження, підвищити рівень, результативність і якість дисертації в цілому.

Пошуки методологічних основ нашого дослідження здійснювалися під час вивчення наукових праць як вітчизняних, так і зарубіжних учених, узагальнення їх ідей, аналізу концепцій наукової й практичної діяльності дослідників-теоретиків та професіоналів-практиків.

За роки незалежності України юридична наука інтенсивно формувалася, з’явилося чимало навчальних та наукових видань, що пояснюється демократизацією державного і суспільного життя, можливістю висловити свою оцінку усталених політико-правових ідей. Йдеться не про занепад політичних чи ідеологічних ідеалів, а про закономірний процес неперервного розвитку і вдосконалення юридичної науки та освіти.

Багато зусиль було спрямовано на ліквідацію ідеологічних стереотипів, вироблення нових підходів, концепцій, принципів, що базуються на світових стандартах державотворення. Частина видань підготовлена науковими колективами, інші   окремими авторами з різних методологічних позицій і на основі різних підходів до основоположних юридичних понять, категорій, конструкцій. Але, разом з тим, сучасна загальнотеоретична юридична наука недостатньо просувається в розробці багатьох понять, як