Реферат: Загальна характеристика роботи

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Господарська сфера потребує організації на різних рівнях (державному, регіональному, локальному), що здійснюється суб’єктами організаційно-господарських повноважень. Сучасний етап становлення соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні характеризується необхідністю дослідження правового статусу суб’єктів організаційно-господарських повноважень, з огляду на їх важливу роль у сфері економіки, відсутність уніфікованого правового регулювання і комплексних наукових досліджень правового становища цих суб’єктів. За часів планово-розподільчої економіки колишнього Радянського Союзу в органів управління народним господарством було достатньо широке коло повноважень. Ці органи в сучасних умовах набули нових рис, що зумовлює потребу у переосмисленні призначення та особливостей функціонування згаданих органів та інших суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні.

Важливою ознакою господарських правовідносин є їх опосередкування як безпосереднього здійснення господарської діяльності, так і/або організації такої діяльності. З цієї ознаки господарських правовідносин випливає поділ суб’єктів господарського права на: суб’єктів господарювання та суб’єктів організаційно-господарських повноважень.

Необхідно відзначити, що якщо порядок створення та організація діяльності суб’єктів господарювання достатньо широко досліджені у вітчизняній науковій літературі такими вченими як О.М. Вінник, О.Р. Кібенко, В.М. Кравчук,
І.М. Кучеренко, Н.О. Саніахметова, І.В. Спасибо-Фатєєва, В.С. Щербина,
О.В. Щербина та ін., то щодо аналізу суб’єктів організаційно-господарських повноважень відсутнє комплексне, цілісне дослідження їх правового становища.

Розкриті лише окремі аспекти організаційно-господарських повноважень у дослідженнях правового становища окремих видів суб’єктів таких повноважень, зокрема: господарських об’єднань (С.М. Грудницька, 1997; І.В. Бейцун, 2006); холдингових компаній (І.В. Лукач, 2007; Ю.А. Слюсаренко, 2008); органів місцевого самоврядування (К.І. Апанасенко, 2006; В.А. Устименко, 2007); органів державної влади (Л.Р. Грицаєнко, 2001; А.С. Ластовецький, 2002; Т.М. Кравцова, 2004). Важливою для даного дослідження є монографія В.С. Щербини „Суб’єкти господарського права” (2008 р.), де висвітлюються особливості правового становища органів державної влади та органів місцевого самоврядування як учасників господарських відносин.

Недостатній рівень наукового дослідження правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень, не міг не відбитися на законодавстві. Так, норми розділу ІІ Господарського кодексу України (далі – ГК України) „Суб’єкти господарювання” регулюють порядок створення та організації діяльності суб’єктів господарювання та господарських об’єднань. При цьому залишається поза увагою чи лише побіжно згадується в ГК України більшість суб’єктів організаційно-господарських повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, власники майна), тобто в кодифікованому акті господарського законодавства відсутні положення щодо основ правового становища цієї важливої категорії суб’єктів господарських правовідносин та окремих їх видів.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з держбюджетною науково-дослідною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми: 06БФ042-01; номер державної реєстрації: 0106U006631).

^ Об’єктом дослідження є відносини, що складаються в процесі створення та організації діяльності суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні та зарубіжних країнах.

^ Предметом цього дослідження є правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень відповідно до законодавства України.

Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні, виявленні теоретичних та практичних проблем, з цим пов’язаних, характеристиці основних видів суб’єктів зазначених повноважень і на цій основі – обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України, яке регулює їх правове становище.

Для реалізації вказаної мети були поставлені такі завдання:

1) дослідити історію виникнення та розвитку суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні;

2) окреслити коло суб’єктів організаційно-господарських повноважень, виявити їх характерні риси та особливості правового становища їх окремих видів: органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об’єднань, власників майна;

3) розробити пропозиції щодо вдосконалення господарського законодавства України, що регулює правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень, з врахуванням досвіду зарубіжних країн та міжнародних співтовариств (союзів) економічного спрямування.

^ Методологічна основа дослідження. У дисертаційному дослідженні використаний комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. В основу методології дослідження покладено діалектичний метод пізнання правових процесів та явищ, це дало змогу розглядати процеси і явища в їх розвитку та взаємозв’язку. Історичний метод використано при характеристиці становлення суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні. Формально-логічний метод застосований при з’ясуванні стану нормативно-правового регулювання правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень. Порівняльний метод використовувався для виявлення особливостей правового становища суб’єктів, що здійснюють повноваження з ознаками організаційно-господарських (далі – ПООГ) у різних країнах (Республіці Білорусь, Італії, Німеччині, Польщі, Португалії, Російській Федерації, США, Угорщині, Франції, Японії) і міжнародних співтовариствах, у тому числі в Європейському Союзі (далі – ЄС), зокрема щодо відповідності законодавства України кращим зразкам регулювання діяльності зазначених суб’єктів в зарубіжних країнах та міжнародних співтовариствах (союзах).

^ Науково-теоретичну основу дослідження складають роботи вітчизняних та зарубіжних учених-юристів: К.І. Апанасенко, С.І. Аскназія, М.О. Баймуратова,
І.В. Бейцун, О.А. Беляневич, А.Г. Бобкової, А.В. Венедиктова, О.М. Вінник,
О.П. Віхрова, Л.К. Воронової, Д. Гарнера, Г.І. Грибанової, І.А. Грицяка,
С.М. Грудницької, К. Дейвис, Б.В. Деревянка, О.В. Дзери, С.Е. Жилинського,
Д.В. Задихайла, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, О.Р. Кібенко, М.І. Коняєва, В.М. Кравчука, Є.Б. Кубка, Н.С. Кузнєцової, С.Н. Ландкофа, В.В. Лаптєва,
І.В. Лукач, В.К. Мамутова, Г.В. Пронської, І.М. Разнатовського, Н.О. Саніахметової, Е.В. Талапіної, Ю.О. Тихомирова, В.А. Устименка, О.І. Харитонової, О.О. Чувпила, І.С. Шиткіної, В.С. Щербини, О.І. Ющика та інших.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень, на основі якого запропоновано нові теоретичні положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення правового становища суб’єктів вказаних повноважень у господарському законодавстві України. Новизна роботи конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є такі:

Вперше:

обґрунтовано, що формами здійснення організації господарської діяльності є управління господарською діяльністю і регулювання господарської діяльності;

запропоновано поняття організаційно-господарських повноважень як сукупності прав та обов’язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об’єднань, власників майна (у т. ч. контролюючих власників корпоративних прав) та інших суб’єктів, яким вони делегуються, з управління господарською діяльністю та/або її регулювання, складовою яких є контроль;

обґрунтовано, що суб’єкти, які здійснювали ПООГ функціонували в Україні з стародавніх часів (в т.ч. за Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Литовської доби);

виділено основні ознаки суб’єктів організаційно-господарських повноважень: а) обов’язкові учасники господарських відносин з організації (управління та/або регулювання) господарської діяльності; б) прямо або опосередковано здійснюють управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання (визначають мету, предмет господарської діяльності, склад і компетенцію органів управління, правовий титул майна господарських організацій) та/або регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання; в) юридичними підставами їх виникнення є нормативно-правові акти, установчі документи господарських організацій/об’єднань, організаційно-господарські договори, а фактичними – відносини власності, відносини контролю-підпорядкування, наділення організаційно-господарськими повноваженнями з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, делегування організаційно-господарських повноважень;
г) у ході реалізації своїх повноважень приймають обов’язкові рішення для суб’єктів господарювання, щодо яких здійснюються ці повноваження; ґ) здійснюють контроль по відношенню до суб’єктів господарювання щодо яких реалізують свої повноваження;

обґрунтовано визначення поняття суб’єкта організаційно-господарських повноважень як такого суб’єкта господарських правовідносин (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, господарська організація, громадянин, іноземець, особа без громадянства), який здійснює управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання та/або її регулювання (складовою яких є контроль) за наявності для цього правових підстав та фактичних можливостей;

здійснено поділ суб’єктів організаційно-господарських повноважень на види за такими критеріями: 1) форма здійснення організації господарської діяльності;
2) характер організаційно-господарських повноважень; 3) межі здійснення організаційно-господарських повноважень; 4) сфера дії організаційно-господарських повноважень;

запропоновано поняття контролюючого власника корпоративних прав як учасника/акціонера господарської організації корпоративного типу, який має вирішальний вплив на формування складу органів управління та контролю такої організації, результати голосування на загальних зборах та прийняття рішень цими органами, завдяки володінню контрольним пакетом акцій (відповідною часткою в статутному капіталі/фонді);

обґрунтовано зміст та запропоновано проект розділу ІІ1 ГК України під назвою: „Суб’єкти організаційно-господарських повноважень” та інші зміни до ГК України.

Удосконалено:

поняття управління господарською діяльністю як комплексу необхідних заходів, що реалізуються на підставі права власності на майно, на базі якого провадиться господарська діяльність, або делегованих повноважень з метою ефективного її здійснення (збільшення доходу від використання такого майна, збільшення вартості та/або кількості майна, досягнення певного соціально-економічного ефекту);

поняття регулювання господарської діяльності як встановлення уповноваженими законом суб’єктами умов здійснення господарської діяльності господарськими організаціями всіх форм власності та індивідуальними підприємцями (громадянами, іноземцями, особами без громадянства, зареєстрованими у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності), з метою гарантування свободи підприємництва, обмеження монополізму і захисту економічної конкуренції з одночасним здійсненням контролю за дотриманням встановлених правил, норм і застосування відповідальності за їх порушення;

перелік критеріїв ефективності управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки: 1) задоволення інтересів територіальної громади в життєво необхідних товарах, роботах і послугах; 2) належна якість таких послуг, товарів і робіт; 3) залучення інвестицій;
4) ефективність використання майна суб’єктами господарювання комунального сектору економіки; 5) рівень рентабельності суб’єктів господарювання комунального сектору економіки.

^ Отримали подальший розвиток:

відмежування організаційно-господарських повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування від владних повноважень зазначених суб’єктів і, відповідно, виділення характерних ознак перших (організаційно-господарських повноважень), а саме: здійснюються у сфері господарської діяльності; реалізується по відношенню до суб’єктів господарювання, перелік яких наведений у ч. 2 ст. 55 ГК України; при їх реалізації відсутній владний вплив на суб’єктів господарювання; організаційно-господарські відносини нерозривно пов’язані з майновими відносинами (у той час, як адміністративно-правовим відносинам не властива така ознака); формою їх реалізації є організаційно-господарське зобов’язання;

визначення організаційно-господарських повноважень як складової господарської компетенції суб’єктів цих повноважень;

обґрунтування поняття організаційно-господарських повноважень власників корпоративних прав як таких, що виникають у разі встановлення між ним і господарською організацією, щодо якої виникли корпоративні права, відносин вирішальної залежності (у розумінні ч. 3 ст. 126 ГК України);

визначення необхідності запровадження наступних механізмів контролю територіальною громадою ефективності управління органами місцевого самоврядування господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки: забезпечення відкритості інформації про прийняття цими органами рішень при здійсненні ними організаційно-господарських повноважень шляхом розміщення такої інформації на їх Інтернет-сайтах, врахування громадської думки при прийнятті подібних рішень тощо.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дослідженні теоретичні положення та практичні пропозиції можуть бути використані: (1) у законотворчій діяльності для вдосконалення правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень; (2) у підготовці монографій, наукових публікацій, підручників, навчальних посібників; (3) при викладанні навчальної дисципліни „Господарське право”, спецкурсу „Корпоративне право”; (4) у правозастосовчій практиці.

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, в якій комплексно досліджується правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані авторкою в результаті дослідження та аналізу вітчизняних і зарубіжних нормативних джерел, у тому числі джерел міжнародних організацій, монографічної та періодичної літератури, матеріалів практики.

^ Апробація результатів дисертації. За результатами дослідження були зроблені доповіді на Науково-методологічному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(17 лютого 2007 р.) та на кафедрі господарського права (21 квітня 2007 р.). Результати дослідження були оприлюднені на: Науково-практичній конференції студентів і аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (20–21 квітня 2006 р., м. Київ), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Проблемні питання цивільного та господарського права” (16 лютого 2007 р., м. Харків) та інших.

Публікації. Основні висновки і теоретичні положення дослідження знайшли відображення у 14-ти публікаціях (9-ти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та 5-ох тезах виступів на науково-практичних конференціях).

^ Структура дисертації обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, з них список використаних джерел із 422 найменувань займає 44 сторінки.


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його об’єкт та предмет, визначаються мета та завдання роботи, методологічна та науково-теоретична основа дослідження, сформульовані положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів, висвітлюється їх практичне значення.

Розділ 1. „Теоретичні засади правового регулювання діяльності суб’єктів організаційно-господарських повноважень” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню історії виникнення та становлення суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні, визначенню поняття та ознак суб’єктів організаційно-господарських повноважень, системному дослідженню нормативно-правової основи діяльності суб’єктів зазначених повноважень.

У підрозділі 1.1. „Становлення суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні” аналізуються виникнення та основні етапи розвитку суб’єктів, що здійснювали ПООГ в Україні. Авторкою відзначається, що прояви ПООГ, що здійснювалися певними суб’єктами спостерігалися з моменту формування суспільства, оскільки необхідно було організовувати господарську діяльність (у розумінні задоволення потреб в одязі, житлі, предметах побуту тощо) відповідних громад.

Становлення суб’єктів, що здійснювали ПООГ досліджується з огляду на історичні етапи розвитку нашої держави, зокрема, у період Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Литовської доби (в т. ч. період надання містам України магдебурзького права), Козацької держави, перебування земель нашої держави у складі Російської імперії, Центральної Ради. Подальший розвиток відносин у сфері господарювання в радянський і пострадянський періоди свідчить про вдосконалення правового становища суб’єктів, що здійснювали ПООГ, появу нових їх видів, що зрештою дозволило українському законодавцю закріпити в ГК України низку положень про організаційно-господарські повноваження та деяких їх суб’єктів.

У підрозділі 1.2. „Поняття організаційно-господарських повноважень” обґрунтовуються визначення понять управління господарською діяльністю та регулювання господарської діяльності як форм здійснення організації господарської діяльності, організаційно-господарських повноважень, розмежовуються ознаки організаційно-господарських та владних повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування.

Аналіз відповідних положень господарського законодавства та теоретичних праць дозволили визначити такі форми здійснення організації господарської діяльності як управління господарською діяльністю та її регулювання.

Управління господарською діяльністю здійснюється такими суб’єктами:
(1) органами державної влади, органами місцевого самоврядування щодо суб’єктів господарювання, які належать відповідно до державного та комунального секторів економіки; (2) господарськими об’єднаннями відносно учасників таких об’єднань; (3) власниками майна унітарних підприємств та контролюючими власниками корпоративних прав щодо відповідних підприємств/господарських організацій корпоративного типу; (4) іншими суб’єктами, яким організаційно-господарські повноваження щодо управління господарською діяльністю делеговані власником відповідного майна.

Регулювання господарської діяльності здійснюється державними органами та органами місцевого самоврядування з метою забезпечення балансу між приватними інтересами підприємців та публічними інтересами (суспільства, держави, територіальних громад, споживачів). На думку дисертантки, обов’язковою складовою організації господарської діяльності (управління та/або регулювання) є контроль, оскільки за його відсутності здійснення організаційно-господарських повноважень втрачає сенс.

У роботі обґрунтовується, що формою реалізації організаційно-господарських повноважень є організаційно-господарські зобов’язання, визначаються їх види з пропозицією відобразити ці положення у запропонованій редакції ст. 176 ГК України.

У підрозділі 1.3. „Поняття та класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень” характеризуються ознаки суб’єктів організаційно-господарських повноважень, на підставі яких визначається поняття суб’єкта організаційно-господарських повноважень, класифікація цих суб’єктів, нормативно-правова основа діяльності суб’єктів організаційно-господарських повноважень.

Класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень здійснюється за такими критеріями:

1) залежно від форми здійснення організації господарської діяльності на:
(а) суб’єктів, які здійснюють управління господарською діяльністю (власник майна щодо заснованого ним унітарного підприємства, контролюючий власник корпоративних прав щодо відповідних господарських організацій корпоративного типу, в т.ч. холдингова компанія щодо її корпоративних підприємств); (б) суб’єктів, які здійснюють регулювання господарської діяльності (Кабінет Міністрів України, міністерства, Національний банк України, Фонд державного майна України, органи місцевого самоврядування та інші);

2) залежно від характеру організаційно-господарських повноважень на:
(а) суб’єктів, які здійснюють власні організаційно-господарські повноваження (Кабінет Міністрів України, міністерства, засновники і власники майна щодо заснованих ними унітарних підприємств, холдингові компанії щодо її корпоративних підприємств); (б) суб’єктів, які здійснюють делеговані організаційно-господарські повноваження (органи місцевого самоврядування, господарські об’єднання щодо підприємств-учасників);

3) залежно від меж здійснення організаційно-господарських повноважень на: (а) суб’єктів, які повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (органи державної влади, органи місцевого самоврядування); (б) суб’єктів, які можуть діяти в межах повноважень та у спосіб, що не заборонені законами України (засновники і власники майна щодо заснованих ними унітарних підприємств, холдингові компанії щодо їх корпоративних підприємств, господарські об’єднання щодо підприємств-учасників);

4) за сферою дії організаційно-господарських повноважень на: (а) суб’єктів, які здійснюють ці повноваження по відношенню до суб’єктів господарювання на всій території України (Кабінет Міністрів України, міністерства, Національний банк України, Антимонопольний комітет України); (б) суб’єктів, які здійснюють ці повноваження по відношенню до суб’єктів господарювання певної адміністративно-територіальної одиниці (органи місцевого самоврядування, територіальні відділення Антимонопольного комітету України); (в) суб’єктів, які здійснюють ці повноваження по відношенню до визначених суб’єктів господарювання (засновники і власники майна щодо заснованих ними унітарних підприємств, контролюючі власники корпоративних прав господарських організацій корпоративного типу щодо останніх тощо).

У Розділі 2 „Особливості правового статусу окремих видів суб’єктів організаційно-господарських повноважень”, який складається з чотирьох підрозділів, дається характеристика окремих видів суб’єктів організаційно-господарських повноважень: органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об’єднань та власників майна.

У підрозділі 2.1. „Правове становище органів державної влади як суб’єктів організаційно-господарських повноважень” авторкою зазначається, що формами здійснення органами державної влади організації господарської діяльності є:
(1) управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки; (2) регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності.

Проаналізовано організаційно-господарські повноваження з управління господарською діяльністю та регулювання господарської діяльності таких органів державної влади як: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, господарські міністерства/відомства, Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет України, Національний банк України.

Авторкою пропонується поділ суб’єктів організаційно-господарських повноважень з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, залежно від основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, на одинадцять груп (суб’єктів організаційно-господарських повноважень, що здійснюють їх у сфері структурно-галузевої політики, інвестиційної політики, амортизаційної політики, політики інституційних перетворень, цінової політики, антимонопольно-конкурентної політики, бюджетної політики, податкової політики, грошово-кредитної політики, валютної політики, зовнішньоекономічної політики).

У підрозділі 2.2. „Правове становище органів місцевого самоврядування як суб’єктів організаційно-господарських повноважень” зазначається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки, реалізують повноваження, передбачені ст. 135 ГК України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими актами законодавства України.

Підкреслюється, що органи місцевого самоврядування реалізують свої організаційно-господарські повноваження з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, що знаходяться на відповідній території, згідно з визначеними державою напрямами економічної політики із застосуванням форм і засобів, передбачених ГК України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими актами законодавства України.

Особлива увага приділена питанню здійснення організаційно-господарських повноважень безпосередньо територіальною громадою.

У підрозділі 2.3. „Господарські об’єднання як вид суб’єктів організаційно-господарських повноважень” відзначається, що господарське об’єднання зі статусом юридичної особи – це суб’єкт організаційно-господарських повноважень, що здійснює ці повноваження відносно учасників такого об’єднання.

Юридичними підставами виникнення у господарського об’єднання зі статусом юридичної особи організаційно-господарських повноважень є закон (зокрема, гл. 12 ГК України), установчі та внутрішні документи об’єднань, в яких закріплюються ці повноваження; фактичними – делегування об’єднанню низки організаційно-господарських повноважень його засновниками/учасниками (у разі створення добровільного об’єднання) або єдиним засновником об’єднання, що утворюється в розпорядчому порядку з числа підприємств/господарських організацій, підвідомчих (підконтрольних) засновнику як власнику їх майна або уповноваженій власником особі (в такому порядку, зокрема, створюються державні та комунальні господарські об’єднання). Обсяг організаційно-господарських повноважень господарського об’єднання залежить від: його виду (асоціація, корпорація, концерн, консорціум); положень актів законодавства; установчих (статуту чи засновницького договору) та внутрішніх документів.

У роботі зазначається, що від господарських об’єднань зі статусом юридичної особи як суб’єктів організаційно-господарських повноважень відрізняються об’єднання, що не мають такого статусу, оскільки у останніх (холдинговій групі за участю холдингової компанії та корпоративних підприємств; промислово-фінансовій групі) суб’єктом організаційно-господарських повноважень є окремий учасник групи: холдингова компанія, а у промислово-фінансовій групі – головне підприємство.

У підрозділі 2.4. „Власники майна як суб’єкти організаційно-господарських повноважень” визначається, що засновники унітарних підприємств та господарських товариств однієї особи здійснюють свої організаційно-господарські повноваження, передбачені ст. 135 ГК України та іншими актами законодавства України.

Що ж до господарських організацій корпоративного типу, то організаційно-господарські повноваження власника корпоративних права виникають у разі встановлення між ним і господарською організацією, щодо якої виникли корпоративні права, відносин вирішальної залежності (у розумінні ч. 3 ст. 126 ГК України). Хоча всі учасники зазначених господарських організацій володіють корпоративними правами (майновими та організаційними), проте лише контролюючі власники корпоративних прав цих господарських організацій, на думку авторки, є суб’єктами організаційно-господарських повноважень стосовно останніх.

Аналіз організаційно-господарських повноважень центральних органів виконавчої влади, уповноважених осіб та господарських структур, які здійснюють корпоративні права держави, свідчить про їх різний обсяг, що доцільно закріпити у запропонованій дисертанткою новій редакції ч. 2 ст.168 ГК України.

Розділ 3. „Проблеми адаптації законодавства України, що регулює діяльність суб’єктів організаційно-господарських повноважень, до стандартів зарубіжних країн та міжнародних організацій” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень у зарубіжних країнах” зазначається, що в зарубіжних країнах, як і в Україні, на рівні держави та територіальних громад діє ціла система суб’єктів (органів), що здійснюють ПООГ. Це стосується як країн розвинених ринкових відносин, так і країн перехідної економіки. Разом з тим підкреслюється, що в першій групі країн ця система є досить усталеною, як і правове регулювання відносин у сфері господарювання. Друга група країн (з трансформаційною економікою) перебуває у стані, значною мірою подібному до вітчизняного: реформування економіки позначається на суб’єктах, що здійснюють ПООГ, в т.ч. щодо вдосконалення їх правового становища.

З огляду на зарубіжний досвід, авторкою пропонуються правові механізми, що мають сприяти покращенню діяльності суб’єктів організаційно-господарських повноважень, зокрема: (1) розроблення методики визначення та критеріїв ефективності здійснення органами місцевого самоврядування управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки, запропоновані дисертанткою критерії наводяться вище;
(2) запровадження таких механізмів контролю з боку територіальної громади за ефективністю здійснення організаційно-господарських повноважень органами місцевого самоврядування як (а) забезпечення відкритості інформації про прийняття цими органами рішень при здійсненні ними організаційно-господарських повноважень шляхом розміщення такої інформації на їх Інтернет-сайтах та
(б) врахування громадської думки при прийнятті подібних рішень тощо;
(3) за прикладом Німеччини створення в Україні „Ради областей”, з метою координації діяльності органів місцевого самоврядування, зокрема в здійсненні ними організаційно-господарських повноважень.

У підрозділі 3.2. „Правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень за правом Європейського Союзу та інших міжнародних організацій” дисертанткою здійснюється класифікація суб’єктів, що здійснюють ПООГ ЄС на:

1) суб’єктів, що здійснюють ПООГ загального рівня, до яких відносяться: Європейський парламент (встановлює основи економічної політики ЄС та його держав-членів); Рада ЄС (забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів ЄС, прийняття та виконання рішень в установлених межах); Європейська комісія (забезпечує функціонування спільного європейського ринку, здійснює контроль за процедурою злиття);

2) спеціалізованих суб’єктів, що здійснюють ПООГ: (а) у сфері валютних відносин – Європейський центральний банк, Європейська система центральних банків, Європейський інвестиційний банк; (б) у сфері економічного та соціального розвитку – Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів; (в) у сфері стандартизації – Європейський комітет з питань стандартизації, Європейський комітет з питань стандартизації в електротехнічній сфері, Європейський інститут стандартів у сфері телекомунікацій; (г) у фінансово-бюджетній сфері – Рахункова палата; (ґ) у сфері захисту конкуренції – Генеральна дирекція № 4 Європейської комісії, Дорадчий Комітет з концентрації.

Аналіз положень актів законодавства ЄС, що стосуються суб’єктів ПООГ, свідчить про доцільність запровадження в Україні низки нових правових механізмів: твіннінгу (співпраці органів ЄС з державними органами влади України з питань адаптації вітчизняного законодавства до права ЄС); створення Економічного і соціального комітету (шляхом узагальнення позицій представників різних категорій учасників відносин у сфері економіки має надавати пропозиції суб’єктам організаційно-господарських повноважень щодо здійснення ними зазначених повноважень); застосування органами державної влади України процедур моніторингу ефективності правового регулювання (з метою його вдосконалення) подібно до тих, що використовуються в ЄС за допомогою своєрідних актів – Зелених книг ЄС.

В контексті суб’єктів, що здійснюють ПООГ аналізуються Європейська хартія місцевого самоврядування та міжнародно-правові документи Співдружності Незалежних Держав, асоційованою учасницею якої є Україна.

У висновках за результатами дослідження викладені основні наукові та практичні результати, одержані в дисертації, та сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення чинного законодавства України щодо регулювання правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень, зокрема стосовно:

визначення поняття та форм здійснення організації господарської діяльності (управління та/або регулювання);

поняття організаційно-господарських повноважень та їх суб’єктів;

класифікації та характерних рис суб’єктів організаційно-господарських повноважень;

відмежування організаційно-господарських повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування від владних повноважень зазначених суб’єктів;

обсягу організаційно-господарських повноважень центральних органів виконавчої влади, уповноважених осіб та господарських структур із здійснення корпоративних прав держави;

внесення низки змін у ГК України: 1) нового розділу ІІ1 під назвою „Суб’єкти організаційно-господарських повноважень”, в якому закріплюються визначення поняття суб’єкта організаційно-господарських повноважень, підстави виникнення організаційно-господарських повноважень, основи правового становища таких видів суб’єктів вказаних повноважень, як органи державної влади,