Реферат: Всеукраїнский благодійний фонд

ВСЕУКРАЇНСКИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД

„ГРОМАДЯНСЬКА ЕНЕРГІЯ”


за фінансової підтримки

Координаційного Бюро Німецького Товариства Технічного Співпробітництва (ГТЦ) ГмбХ, м. Київ


Моніторинг стану та пропозиції щодо подальшого розвитку ремісничої діяльності в Україні на основі аналізу міжнародного і європейського досвіду





Аналітичне дослідження підготовлено

за сприяння Німецького Товариства

^ Технічного Співпробітництва (ГТЦ) ГмбХ


м. Київ


З М І С Т


Вступ………………………………………………………………........2


Перелік нормативно-правових актів, що регулюють питання ремісничої діяльності в Україні…………………………………7




Аналіз міжнародного і європейського досвіду розвитку ремісничої діяльності……………………………………………..8

Міжнародне законодавство у ремісничій сфері…………8

2.2 Аналіз міжнародного досвіду країн з найбільш розвинутим ремісничим сектором………………………………9

А) Республіка Польща………………………………...................11

Б) Італійська Республіка………………………………………..13

В) Французька Республіка…………………………...................15

Г) Федеративна Республіка Німеччина……………………….16

Д) Велике Герцогство Люксембург…………………................18

Е) Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії…………………………………………………………….19

Ж) Російська Федерація………………………………………....20


Пропозиції щодо використання кращого міжнародного і європейського досвіду в Україні……………………………….22



Аналіз розвитку ремісничої діяльності в Україні у т. ч. нормативно-правове регулювання у цій сфері…………........25


^ 5. Пропозиції щодо розвитку ремісничої діяльності в Україні..31

5.1 Формування інфраструктури сприяння розвитку

ремісничої діяльності………………………………………........43

5.2 Організація професійної освіти ремісників…………........45


Висновок……………………………………………………………...50


В С Т У П

Ремісництво, у тому числі народні промисли, в Україні, як і в багатьох країнах - найдавніша форма соціальної організації виробництва, один із видів підприємницької діяльності. Реміснича діяльність має глибоке національне коріння. У Х-ХІ століттях на наших землях були відомі ремісники понад 60 різних спеціальностей. Тільки із заліза та сталі майстри виробляли понад 150 видів різних виробів. Спостерігався значний ріст ремесла і дрібнотоварного виробництва і в XV - XVI століттях. У цей період на слов'янських територіях налічувалося вже понад 220 ремісничих спеціальностей. Вперше, заходи державного впливу на організацію ремісничої общини і ремісничу діяльність були прийняті Петром І (Указ 1722 р.). В подальшому затверджено Ремісниче положення (1785 р.), Статут ремісничих цехів (1799 р.), введено закон про ремісниче управління (1852 р.).

В 1885 р. у 50 губерніях Європейської Росії налічувалося 660 міських поселень, з яких 165 припадало на Україну. В містах України проживало 28 % усіх міських жителів Російської імперії (міщан, купців, ремісників, робітників).

Історично в Російській імперії в українських губерніях, до середини 19 століття більша частина предметів побуту, як у місті, так і в селі виготовлялася ремісниками, число ремісників і кустарів в 5 разів перевищувало число робітників, зайнятих у середній та великій промисловості.

При становленні великого виробництва по мірі розвитку капіталізму потреба у продукції та послугах, що створювалися ремісниками, стала знижуватися. Але ремісництво в господарському житті суспільства закріпило за собою нішу, в умовах мінливої кон'юнктури ефективно обслуговувало дрібні ринки, куди не доходила велика промисловість. До початку XX століття в Україні налічувалося понад 2,5 млн. ремісників, які становили цілу спільноту, забезпечували населення країни різноманітними послугами і товарами ремісничого виробництва. Число ремісничих професій і промислів було дуже велике і співвідносилося з устроєм життя в містах і селах, демографічними, етнічними, місцевими особливостями побуту людей. ПРОМИСЕЛ в тлумачному словнику трактується як ремесло або інше підсобне заняття. Особливе місце в економіці України займає КУСТАРНИЙ ПРОМИСЕЛ - дрібна сімейна організація виробництва виробів на збут.

В енциклопедичному словнику «Росія», виданому в 1898 р., показані основні центри зосередження кустарних промислів. Ремісники задовольняли щорічно потребу імперських губерній в 20 млн. коліс для возів, кустарями вироблялося в рік до 8 млн. ложок, до 20 тис. плугів. В українських губерніях працювало 1300 ковалів, виробництвом гармонії в Тульської губернії займалося близько 10 тис. чоловік. Центрами швейної справи були Тверська і Курська губернії, де шили 2,5 млн. чобіт на рік. Широке поширення одержали артілі кустарів: бондарні, столярні, пральні, майстрів чавунного лиття та ін. Артіль складалась, часом, з кількох десятків осіб. Наприклад, бондарна артіль купувала ділянку лісу, вирубувала його, перетворювала на дошки, виготовляла та продавала бочки. Уряд Росії заохочував розвиток ремісництва, народних промислів та кустарної промисловості. Підприємцям надавалися кредити, здійснювалося сприяння в отриманні на пільгових умовах сировини і матеріалів, збуті їх виробів, у тому числі і через держзамовлення. Держава брала участь в організації шкіл ремісників, зразкових майстерень, колективних складів, музеїв, виставок, а також у поширенні серед народних умільців кращих моделей і малюнків виробів. У 1874-1887 рр. працювала урядова комісія за участю фабрикантів і працівників заводів з вивчення стану та проблем кустарного промислу та підготовки пропозицій щодо стимулювання цього сектора економіки. У роки першої світової війни багато майстерень пристосували виробництво до потреб оборони і за обсягом продукції, навіть досягли рівня фабрико-заводських підприємств. У зв'язку з чим значення окремих видів промислів та ремесел значно зросла.

В XX столітті багато ремесел та промислів пережили глибоку кризу, не витримавши спочатку капіталістичної конкуренції, а потім розвитку великої державної промисловості та період соціалістичної індустріалізації країни. Ремісництво як явище, що несе через свою продукцію матеріальну культуру народу, поступово стало зникати з побуту радянської людини.

Ремісничий сектор припинив існування і як сектор економіки народного господарства, а як форма трудової діяльності продовжував існувати в основному напівлегально. Слово «ремісник» стало синонімом фахівця низької кваліфікації, низького рівня культури і не престижним в суспільній свідомості. Повністю ремісництво не зникло, більше того стало поступово, стихійно відроджуватися, проте через тривалу перерву, в силу порушення традицій, багато виробів не досягають необхідного якісного рівня. Найчастіше реміснича праця характеризується як ручна або переважно ручна праця. Дійсно, коріння ремісничої праці йде в давнину, але насправді ця праця завжди була заснована на застосуванні знарядь праці і в тих видах ремесла, де це було можливо, вона успішно використовувала сучасну техніку і технологію, особливо так звані малі форми технічного прогресу.

В нинішній час, Україна знаходиться у складному економічному становищі, тому досить важко розраховувати на значну допомогу малому бізнесу. Разом з тим, ремісник маючи незначну кількість засобів виробництва, лише своєю надомною працею в межах своєї сім’ї або з допомогою невеликої кількості найманих працівників міг би швидко відновити ринок простих споживчих товарів та послуг без особливих дотацій з боку держави. Як засвідчує світовий досвід, у країнах з ринковою економікою ремісниче виробництво залишається найкращим способом розвитку соціально-економічної структури міських центрів. По-перше, воно задовольняє місцеві потреби в товарах та послугах, по-друге, сприяє організації простих ремісників в структури індустріального типу, які далі інтегруються в сучасні підприємства, здатні підтримувати як саму державу, так і ремісників.

Слід зауважити, що за результатами аналізу розвинених ринкових економік країн світу, протягом останніх років спостерігаються тенденції, щодо руху їх національних господарств від масового виробництва стандартної продукції до високоспеціалізованих малих форм виробництва та сервісу, розрахованих на індивідуальні потреби. Саме сектор малого та середнього бізнесу в таких країнах є одним з найважливіших і забезпечує близько 50-65% виробництва валового внутрішнього продукту.

Сьогодні у підприємців в Україні виникли потреби кардинальних змін у підходах до організації власної справи - матеріального виробництва. Товариства з великомасштабними виробничими потужностями втрачають соціальну перспективу і саме ремісництво як вид малого підприємництва в цілому, уособлює цю тенденцію розвитку як світового, так і національного господарства.

Ремісництво, як вид виробничої підприємницької діяльності, спрямованої на виробництво товарів і послуг, здатне підвищити продуктивність національної економіки та реальні доходи громадян України.

Вивільнення кваліфікованих кадрів всіх галузей господарства з великих підприємств під час економічної кризи або при реструктуризації виробництва створює значний соціальний потенціал і широке поле для розвитку ремісничої діяльності в Україні.


1. Перелік нормативно-правових актів, що регулюють питання ремісничої діяльності в Україні.

На даний час в Україні відсутні науково-методична, нормативна база та інфраструктура сприяння технічному ремеслу та ремісничій справі, державне статистичне спостереження за розвитком цього виду діяльності, затверджений перелік ремісничих професій і підприємців, атестованих комісією, які отримали дипломи державного зразка, що засвідчують належність до ремісництва, як це прийнято в країнах Європейського Союзу, США, Англії, Білорусії, Росії (м. Москва).

Тому, на сьогодні основними нормативними актами у даній сфері регулювання відносин в Україні є:

Конституція України; Цивільний кодекс України; Господарський кодекс України;

Указ Президента України від 11.07.05 № 1073/2005 «Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні»;

Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 № 103/98;

Закон України «Про народні художні промисли» від 21.06.2001 № 2547-ІІІ;

Постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 283 «Деякі питання реалізації Закону України «Про народні художні промисли»;

Постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №768 «Про затвердження програми збереження, відродження і розвитку народних та художніх промислів на період до 2010 року»;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 9.09.2009 № 1110-р «Про затвердження плану заходів з розвитку ремісничої діяльності на період до 2015 року».

2. Аналіз міжнародного і європейського досвіду розвитку ремісничої діяльності.

^ 2.1 Міжнародне законодавство у ремісничій сфері

Реміснича діяльність в зарубіжних країнах регулюється наступним законодавством:

1. Постанова ЄЕС «Про умови реєстрації в реєстрі ремісників громадян країн-членів Європейського економічного суспільства та інших країн-учасниць угоди про Європейський економічний простів».

2. Постанова ЄЕС «Про утворення Реєстру ремісників та визначенні змісту посвідчення ремісника».

3. Директива ЄЕС про визначення дипломів ремісників.

4. Постанова Республіки Башкортостан від 29.02.2008 №53 «Про затвердження переліку видів ремісничої діяльності з визначенням кодів загальноросійського класифікатора видів економічної діяльності, продукції і послуг».

5. Указ Президента Республіки Білорусь від 16.05.2005 №225 «Про деякі питання здійснення фізичними особами ремісничої діяльності».

6. Закон «Про впорядкування ремісництва», Положення «Про промисли» (Німеччина).

7. Кодекс ремісничого виробництва (Франція).

8. Закон «Про ремісництво» (Італія, Люксембург, Польща, Латвія).

^ 2.2 Аналіз міжнародного досвіду країн з найбільш розвинутим ремісничим сектором.

Досвід різних країн світу (Австрія, Бельгія, Люксембург, Угорщина, Німеччина, Нідерланди, Франція, Італія Швейцарія, Чехія, Росія, Білорусія, Латвія та ін.) показує, що ремісництво є органічно необхідним сектором будь-якої господарської національної системи. Національні господарства розвинених країн рухаються від масового виробництва стандартної продукції до високоспеціалізованих малих форм виробництва та сервісу, розрахованих на індивідуальні потреби. Товариства з великомасштабними виробничими потужностями втрачають соціальну перспективу.

Ремісництво, як і мале підприємництво в цілому, добре вписується в цю тенденцію розвитку світового господарства. Більшість всіх робочих місць в економіці країн ЄС припадає саме на ремісничі підприємства. Близько 99% всіх підприємств у Європі - це малі та середні підприємства, 90% малих та середніх  підприємств є мікропідприємствами, які належать або прирівнюються  до ремісничих. Ці мікропідприємства налічують близько 53% всіх робочих місць у Європі. Сучасне ремісниче підприємництво найбільш розвинене в Німеччині, де в цій сфері зайнято біля 7 мільйонів людей, а за річним сукупним оборотом цей сектор займає друге місце в економіці країни (на їх частку припадає 19% від загальної кількості робочих місць та понад 9% вироблених в країні робіт і послуг). База даних Британської ремісничої ради складає більше 30 тисяч індивідуальних підприємців, в Польщі їх більше на 10 тисяч чоловік. США – світовий лідер нових технологій. Але і тут практично в кожному штаті існують палати ремесел. Декілька років тому відродження ремісництва стало предметом постійної опіки уряду Білорусі.  В країнах, де ремісник працює в рамках закону він є суб’єктом підприємницької діяльності, що займається ремісниством та має професійну кваліфікацію, яка підтверджена документом.

Сучасна реміснича діяльність в Європі характеризується наступним:

- активною участю власника або керівника підприємства на всіх етапах виробничого процесу (фінансова незалежність, висока особиста відповідальність);

- наявністю ремісничих, технічних й управлінськими компетенцій;

- активним внеском у виробництво товарів та послуг;

- близькістю до клієнта, участь на місцях.

В країнах Європи важливу функцію в економічному розвитку ремісничого сектору виконують ремісничі палати, інститути ремісничої технічної освіти, центри дослідження ремесла як сфери економіки та інші інституції, діяльність яких спрямована на підвищення якості трудових ресурсів, професійної освіти ремісників, участь у розвитку діяльності та стабілізації функцій ремісничого підприємництва, всебічне сприяння гармонізації зайнятості та врегулювання методичних та організаційних питань.

Реміснича діяльність на території Європейського Союзу активно підтримується з боку Комісії ЄС.

Комісія ЄС щорічно виділяє значні кошти на розвиток ремісництва, мікро підприємництва, малого та середнього бізнесу.

Проаналізуємо існуючий досвід розвитку ремісничої діяльності у ряді країн.

^ А) Республіка Польща

Ремеслом є професійна діяльність за участю кваліфікованого ремісника-власника підприємства, що має можливість залучати до роботи 50 чоловік найманих працівників.

Види діяльності, які не можуть бути ремісничими: торгівля, гастрономічна діяльність, транспортна, готельна, медична, а також діяльність вільних професій (художники, артисти і т.п.). У всі інших видах діяльності ремесло має місце.

Польська реміснича асоціація (далі - ПРА) представляє собою загальнонаціональну організацію підприємців, заснована в 1933 році.

ПРА, об'єднуючи разом 27 регіональних ремісничих палат, 479 ремісничих гільдій і 222 кооперативи, є найбільшою і однією з найдавніших структур економічного самоврядування у Польщі.

Ремісничі організації в Польщі об'єднують приблизно 300 000 мікро-, малих і середніх підприємств. ПРА представляє їх інтереси перед урядом та регулюючими органами, державною адміністрацією, судами, соціально-економічними організаціями в Польщі та за кордоном (особливо в країнах Європейського Союзу).

У національному соціальному партнерстві, ПРА бере участь у засіданнях Тристоронньої комісії. Комісія формується польським Урядом, найбільшими організаціями роботодавців і профспілок. Таким чином, ПРА має можливість впливати на законопроекти з економічної та соціальної політики: податки, державний бюджет, ринок праці, структурні фонди ЄС та заробітної плати.

Польська асоціація приймає активну участь в професійно-технічній освіті. Членам ПРА пропонується широкий спектр можливостей для професійної підготовки, в т.ч. за сучасними унікальним професіям. В даний час пройшла підготовку понад 92 000 учнів за 100 професіями.

Основні завдання ПРА:

• презентація спільноти ремісників у відносинах з органами державної влади, державного управління, судами та соціально-економічними організаціями в країні та за кордоном;

• ініціювання та розвиток соціально-професійних, економічних і соціальних заходів для збереження цілісності ремісничої спільноти;

• забезпечення всебічної допомоги пов'язаним з ПРА організаціям;

• ініціювання і вироблення правових рішень, пов'язаних з ремеслом і МСП;

• координація діяльності, що стосується професійної освіти;

• поширення етичних стандартів у професійній практиці;

• популяризація досягнень польських ремесел і МСП;

• здійснення діяльності, спрямованої на підготовку МСП та їх організацій, що функціонують на єдиному європейському ринку.

^ Б) Італійська Республіка

Ремісництво існує як сектор економіки та складає 33% від загального числа підприємств - 15% від ВВП.

Конституція Італії ст. 45: “Закон передбачає захист та розвиток ремесла”.
Практично вся  італійська промисловість побудована на іменах великих ремісників та їх брендах. Індустрія ремісничого бізнесу в Італії охоплює широкий спектр як технічних так і художніх ремесел та ґрунтується на комерції і  промисловості. Це і меблева  промисловість, і текстильна, взуттєва та ювелірна, харчова, видобувна, та обробна  (деревообробка, видобуток кам’яних покладів тощо), а також сільське господарство, будівельна галузь, виробництво інструментів, обладнання, машинобудування, приладобудування, торгівля (магазини, ресторани, пекарні, ексклюзивні майстерні та ремонтні ательє тощо).

Ремісничі підприємства Італії:

- підприємства класичних, технічних ремесел, художніх, традиційних промислів без обмеження кількості працюючих;

- підприємства без серійного виробництва (з числом працюючих не більше 10 чол. + 10 учнів);

- серійне підприємство з числом працюючих 5 чол.+5 учнів.

У всьому світі відома висока якість ексклюзивних італійських ремесел. В Італії у 1901 році було створено Об’єднану палату (Італійське об’єднання комерції, індустрії, ремесел, сільського господарства). Об’єднана палата є державним органом, який повинен представляти та розглядати загальні інтереси італійських ремісничих та комерційних палат у відношеннях зі всіма зацікавленими організаціями місцевих, регіональних, національних та міжнародних організацій.

Функції ремісничих палат такі:

- ведення реєстру та видача сертифікатів ремісникам;

- організація навчання та професійної підготовки кадрів;

- сприяння наявними засобами розширенню ремісничого сектору та ринків збуту;

- створення професійних організацій (технологічних, наукових, організацій зі збуту, рекламних тощо), організацій взаємодопомоги ремісникам;

- дослідження та вирішення технічних, економічних та соціальних проблем ремісників.

Основні напрями діяльності, в яких Об’єднана палата виконує свої обов’язки керівництва та координації діяльності палат є:

- забезпечення прозорості та регулювання ринку;

- захист національного виробника та забезпечення якості роботи вітчизняних виробників;

- підтримка створення нових підприємств;

- дифузія інновацій, наукових досліджень та передача технологій;

- статистичний економічний аналіз підприємницької діяльності;

- створення шляхів аналізу та прогнозування потреб у навчанні;

- просування нових послуг для врегулювання попиту та пропозиції на ринку праці;

- вивчення питань, пов’язаних з адміністративною децентралізацією;

- примирення та арбітраж;

- здійснення реформи законодавства з підприємництва;

- активна участь в національному електронному уряді;

- захист прав промислової вартості;

- соціальна дисципліна;

- розвиток корпоративної соціальної відповідальності.

^ В) Французька Республіка:

У Франції ремісництво існує як сектор економіки, а ремісник - це особа, яка:

- здійснює за свій рахунок певну роботу, керує своїм підприємством і зазвичай бере особисту участь в його роботі.

- має професійну кваліфікацію (диплом або стаж, підтверджений сертифікатом Ремісничої палати).

- працює з членами своєї родини, учнями і максимум з п'ятьма компаньйонами (зараз ці обмеження майже знято).

- входить до Ремісничого реєстру і є членом Ремісничої палати департаменту.
Ремісничі палати створюються по одній на кожен департамент.

Функції ремісничих палат такі:

• ведення реєстру та видача сертифікатів ремісникам;

• організація навчання та професійної підготовки кадрів;

• сприяння розширенню ринків збуту;

• вивчення та вирішення технічних, економічних і соціальних проблем ремісників.

Франція налічує близько 2-х млн. ремісників.

Структура: 40% - будівництво та суспільні (комунальні) роботи; виготовлення і ремонт меблів; 25% - харчова продукція, 15% - перукарські, косметичні послуги, 10% - пошиття одягу; 26% - ремонтні роботи (автомашини, велосипеди, побутова техніка, годинники тощо) та інші.

Г) Федеративна Республіка Німеччина:

Ремісництво займає друге місце в економіці Німеччини. Ремесла представляють собою найбільш багатогранну економічну сферу Німеччини. Малі та середні ремісничі підприємства формують кістяк німецького народного господарства.

За даними Центрального союзу німецьких ремесел (ЦСГР), на майже 1.000.000 ремісничих підприємствах зайнято біля 9 мільйонів чоловік. Тут проходить навчання професії 625.000 учнів. Таким чином, практично 20% всіх працюючих у народному господарстві і майже 40% учнів пов’язані з ремеслами.

Ремісник - виробник продукції, робіт, послуг на підприємстві без обмежень за кількістю працюючих. Це ремонтник, монтер, сантехнік, кравець, перукар, модельєр тощо.

До ремісничої діяльності віднесені: ремонт квартир, теле-радіо та побутової техніки, фотографування, автомеханічні послуги (частина допоміжних структур великих фірм) тощо.

Чисельність ремісників по ремонту та обслуговуванню зростає (близько95%).

У Німеччині ремісник - особа (група осіб), які повинні відповідати наступним вимогам:

• бути зареєстрованими в Ремісничій палаті;

• належати до однієї з 135 професійних федерацій з ремеслам або ремісничим видами діяльності;

• мати свідоцтво, що підтверджує професійну майстерність;

У Німеччині понад 68 Ремісничих палат, що створюються за географічним принципом (по землях), які здійснює юридичний нагляд за діяльністю професійних федерацій на своїй території.

Функції Ремісничих палат такі:

• ведення реєстру ремісничих підприємств;

• формування правил конкурентної боротьби, згідно з правовими нормами;

• здійснення експертизи (сертифікація, ліцензування тощо);

• рішення загальних економічних питань, проведення технічних консультацій;

• участь у вирішенні питань захисту навколишнього середовища;

• інформаційне забезпечення залученням преси, радіо, телебачення;

• розробка схем раціонального розміщення ремісників по зонах, планування будівництва, транспортування вантажів;

• зовнішньоекономічна діяльність;

• митна діяльність;

• професійне навчання та розробка програм.

^ Д) Велике Герцогство Люксембург

Палатам ремесел підпорядковані:

- всі особи, зареєстровані в Люксембурзі в якості ремісників відповідно з люксембурзьким законодавством про заснування підприємств;

- всі колишні ремісники, які подали заявку на реєстрацію в їх якості, за умови, що вони здійснювали цю діяльність протягом не менше 9 років у відповідно до умов, передбачених люксембурзьким законодавством про заснування підприємств, а також що вони не належать до якої-небудь іншої професії.

Пленарна асамблея Палати ремесел складається з діючих членів і тих, що заміщують їх. Інші члени призначаються в ході таємного голосування на 5-річний термін і можуть бути переобрані.

Пленарна асамблея об'єднує 6 секторів економіки:

- харчування;

- моди, здоров'я та гігієни;

- механіки;

- будівництва - оптова торгівля і роботи, пов'язані із завершенням будівництва;

- будівництва - технічне обладнання; різні професії, які не входять в - жоден з попередніх секторів.

Функції Палати ремесел:

- сприяти створенню політичного, економічного та громадського середовища, вигідного для розвитку та процвітання сектора ремісничого виробництва;

- створювати спеціальні структури з надання консультаційної допомоги, яка відповідає вимогам членів, що входять до неї.

Палата ремесел: організовує іспити в кінці процесу навчання і управляє контрактами на навчання; організовує спеціальні курси та іспити для отримання диплома майстра; організовує подальшу професійну підготовку і перепідготовку; надає загальне, галузеве та індивідуальне консультування.

^ Е) Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії:

У Великобританії ремісництво – це сектор економіки, який налічує 35000 сучасних ремісничих виробників (з них самозайнятих, які працюють в ремісничому секторі 34%), загальний річний обіг складає більш ніж 1 млрд. фунтів стерлінгів на рік.

Ремісники, більш ніж 88250 спеціалістів, зайнятих у промисловості є частиною сектору економіки.

Ремісниче виробництво забезпечує в економіку Великобританії кожного року 3 млрд. фунтів стерлінгів валової доданої вартості.

Ремісниче виробництво складає 13% всіх зайнятих у сфері сучасних технологій, класичних та спадкоємних ремесел.

Британські ремісники підтримуються Урядом.

^ Ж) Російська Федерація:

У Москві з 1993 р. реалізується ПРОЕКТ СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ РЕМІСНИЧОГО САМОВРЯДУВАННЯ при організаційній і фінансовій участі німецької сторони. Прийняті концепція, закон і програма розвитку ремісництва. На сьогодні створено Московська Палата ремесел (понад 1000 членів), Центр ремісництва, Професійний ліцей ремісників, 13 асоціацій підприємців-ремісників, об'єднаних за професійною ознакою (пекарі, теслі, швачки, перукарі та ін.). Розпорядженням мера міста 41 вид діяльності віднесено до ремісничих. Реалізація проекту дозволила накопичити досвід відродження ремісництва у суб'єктів РФ і сформувати модель системи сприяння ремісництву для російських регіонів. Аналогічні заходи за останні роки здійснюються в Московській, Нижегородській, Ростовській, Тверській, Тюменській, Свердловській та інших областях РФ. У Чуваській республіці функціонує Міністерство розвитку підприємництва та ремесел, в Кіровській області створена у формі недержавної організації обласна палата ремесел.

Треба відзначити, що на початку впровадження реформ ставлення до ремісництва державних структур та об'єднань підприємців у різних регіонах було неоднозначним, від безумовної підтримки до категоричного заперечення необхідності виділення цієї проблеми в самостійну, переважив підхід, при якому ремісництво трактується як частина малого підприємництва, а відродженню підлягають національні корені ремісничої діяльності, при продуманому копіюванні та використанні зарубіжного досвіду.

На федеральному рівні здійснена спроба підготувати закон про розвиток ремісництва в Росії, було пройдено більшість необхідних законодавчих процедур. Однак розробники припустилися помилки, вирішивши підкорити ремісництво корпоративним структурам. Президент Росії в середині 1999 р. представлений законопроект відправив на доопрацювання.

Мета прийняття такого Закону: забезпечити підвищення зайнятості населення через створення додаткових робочих місць, заснованих на особистій праці громадян-ремісників з використанням їх матеріально-технічних, інтелектуальних та організаційних ресурсів, місцевої сировини, матеріалів.

Проект Федерального Закону «Про ремісничу діяльність та ремісничі об'єднання у Російській Федерації», буде регулювати специфічні відносини, що виникають у процесі професійної підготовки ремісників.


3. Пропозиції щодо використання кращого міжнародного і європейського досвіду в Україні.

У всіх країнах ЄС діють закони про ремісничу діяльність, а в СОТ спеціальна класифікація ремісничих товарів та послуг. Законодавча неврегульованість ремісничої сфери в Україні сприяє  подальшому відставанню України у процесах гармонізації  її законодавства  у відповідності до міжнародних  стандартів, щодо ремісничої діяльності, формуванні переліку ремісничих товарів, робіт та послуг, входженні до спеціального класифікатора ремісничих товарів та послуг СОТ.

Враховуючи міжнародний та європейський досвід сьогодні існує гостра необхідність у розробці та прийняті Закону “Про ремісничу діяльність” та низки нормативно - правових актів, метою яких має стати, врегулювання ремісничої діяльності в Україні. При розробці Закону України “Про ремісничу діяльність” слід передбачити:

-   визначення основних термінів як “ремесло”, “ремесло класичне”, “ремесло технічне”, “реміснича діяльність”, “ремісник”, “учасники ремісничої діяльності”, “ремісничий реєстр”, “реміснича організація”, “реміснича палата” тощо;

- основні напрямки державної підтримки ремісничої справи, взаємодії державних органів, органів місцевого самоврядування та ремісничих палат;

- особливості створення ремісничих об’єднань;

- правовий статус та повноваження ремісничих палат;

- критерії віднесення професії до ремісничої;

- основні засади професійної освіти та атестації ремісників.

Крім того, при розробці та прийнятті відповідних державних нормативних актів необхідно узгодження понятійного апарату з міжнародною практикою. Це важливо, оскільки вивчення питання показало, що в багатьох країнах, які розпочали відродження ремісничої діяльності, а також у наукових і підприємницьких структурах саме понятійний апарат ремісництва викликає найбільш жваві суперечки.

У поняття «ремесло», «ремісник» в різних країнах вкладається свій зміст у відповідності до традицій ремесел та індивідуального історичного досвіду, пов'язаного з їх розвитком.

У країнах Європейського Союзу дотримуються загальної для всіх типізації, дотримуючись якої, а також з урахуванням вітчизняного досвіду, можна сформулювати сучасні поняття ремісничої діяльності, без претензії на остаточний і вичерпний підхід, наступним чином:

РЕМІСНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ (РЕМЕСЛО, РЕМІСНИЦТВО) - вид виробничої підприємницької діяльності, яка спрямована на виробництво товарів і послуг, у тому числі тих, що відносяться до народних промислів, за індивідуальними замовленнями, невеликими серіями, виходячи з конкретних запитів людей, для задоволення утилітарних, естетичних та інших потреб громадян або суб'єктів господарювання.

Реміснича праця, перш за все, характеризується дрібносерійним виробництвом товарів і послуг, а також тим, що дрібна серія або кожен виріб і послуга мають особливості індивідуального виготовлення, властиві майстру або ремісничому колективу.

Ремесло у нинішній час - це висококваліфікована праця, заснована на предметно втіленій індивідуальній творчості і традиціях, що не заважає йому (ремеслу) постійно розвиватись та створювати нові професійні напрями та форми, включаючи багато видів високотехнологічного і навіть інноваційного виробництва, у той же час там, де технологія виробництва не дозволяє, використовувати традиційні знаряддя праці, в тому числі ручну та маломеханізовану працю.

ТЕХНІЧНЕ РЕМЕСЛО - вид виробничої діяльності, яка спрямована на виробництво товарів та послуг високої якості, з використанням знарядь праці (спеціальних), сировини, матеріалів та застосуванням навичок, технічних й інших знань виробничого процесу у сукупності з певними технологіями виробництва та використання сировини.

Технічне ремесло - основа розвитку промисловості, або вид виробничої діяльності у всі часи, що створює професійне середовище для виробництва товарів та послуг, в тому числі сучасного високотехнологічного виробництва.

РЕМІСНИК - майстер (підмайстер), що виробляє один або з обмеженою кількістю підмайстрів (учнів) предмети побуту та послуги утилітарного характеру. Відмінною рисою ремісника-підприємця є його професія, професійна кваліфікація, спеціальні навички, знаряддя праці, що забезпечують ознаки і властивості, характерні тільки для даного виду ремісничої продукції.

МАЙСТЕР - фізична особа, що досягла вищого рівня кваліфікації, підтвердженого документом встановленого зразка і є носієм традиції якогось ремесла чи промислу, здатний керувати власним підприємством, включаючи підготовку майбутніх ремісників.

ПІДМАЙСТЕР - фізична особа, що має досвід роботи в одному з видів ремесел і (або) пройшов навчання за встановленою програмою, отримала документ встановленого зразка та працює у майстра або у створеній ремісниками комерційній організації за трудовою угодою.

РЕМІСНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО - юридична особа - суб'єкт малого підприємництва, у випуску товарів і послуг якого ремісничі вироби, становлять не менше 50%.

СУБ'ЄКТИ РЕМІСНИЦТВА - фізичні особи-ремісники, юридичні особи, що ведуть ремісничу діяльність, а також некомерційні організації, основна функція яких полягає у сприянні розвитку ремісництва.

Професійна діяльність, яка використовує назви «підмайстер», «ремісник», «ремісничий майстер», відповідає вимогам директиви Європейського Союзу 92/51/ЕЕС.

4. Аналіз розвитку ремісничої діяльності в Україні у т. ч. нормативно-правове регулювання у цій сфері.

Реміснича діяльність по всій території українських земель має давні традиції. Причому, на 70% промислу зберігало форму домашнього сімейного виробництва. Широке поширення мали такі промисли як художня ковка і обробка металу, чавунне лиття виготовлення посуду, виробництво одягу. Всюди були такі ремесла і промисли, як швейні, лозоплетіння, різьба та розпис по дереву, смолодігтярний та ін. Народним ремеслом займалися, часом, цілі села, все населення, передаючи від батька до сина свій досвід і знання. Міста та села розвивалися, перетворюючись у центри ремісництва і торгівлі. Всюди виникали різні майстерні, магазини. За обсягами валового виробництва дрібної промисловості Київщина займала друге місце.

В Україні ремісництво як вид діяльності існувало до 1917 року. «Радянські» заборони на індивідуальну трудову діяльність поставили в нелегальне становище ремісників, які були економічно активним прошарком населення України. Під забороною радянської влади ремісництво знаходилося протягом 70 років.

До ремісничої діяльності відносяться також і численні виробники народних художніх промислів. Їх сучасний стан є одним із прикладів розвитку ремісництва в Україні.

До розпаду Радянського Союзу народні промисли опікали Міністерство місцевої промисловості, Міністерство лісового господарства, Художній фонд України і підприємство «Укрхудожпром». Була організована ефективна система збуту, завдяки якій майстри могли укл