Реферат: Пластовий індивідуалізм

Яро Гладкий, скавтмастер


Пластовий індивідуалізм

в аспектах — суспільно-політичному українського народу,

пластового устрою та фундаментів пластової виховної методи


В тих самих кліматичних і ляндшафтних умовах, на берегах тих самих річок і на просторах тих самих плато, на масній чорноземлі, шляхом між золотавими ланами пшениці — простують воли. Сивий дим здіймається вгору з хат, обмазаних глиною й розписаних смугами кольорових барв. Як і за часів трипілля, так і досі — жінка підмазує глиною долівку, розписує фарбами хату й піч. І при вході в хату висить зображення вічного дерева, в теперішній деформації: квітка в вазоні, мотив вишиванок, що сходить в своєму прототипі до трипілля, коли його позначали малюнками на прясельцях.

...Туркестан і Ніневія — це периферія. Центр — Україна. На Обі в Заураллі ми знаходимо скитські поховання, але скитські городища ми знаходимо не на Обі, а в Придніпров’ї... Ми знаємо, — Україна в першій половині останнього тисячоліття п. Христом була імперією. Вона підкорила собі простори до Обі: вона опанувала Ніневію й тримала її в своїх руках. Своїм збіжжям вона годувала Середземномор’я.

(Віктор Петров: Походження Українського Народу).


Завданням моєї доповіді є проаналізувати в аспектах — суспільно-політичному Українського народу, пластового устрою і фундаментів пластової виховної методи такі вживані в Пласті поняття, як індивідуалізм — елітарність — масовість; демократія — виборність — провідництво; централізація — децентралізація. На тлі тих понять вияснити фундаменти пластової виховної методи та торкнутися формальних постанов пластової організації, зв’язаних із цими поняттями або з пластовою виховною методою.

Вдумливий та критичний слухач, зазнайомившися із темою моєї доповіді, мусить поставити собі питання, як це так є, що в середовищі, де виховується молодь, яким є Пласт, маємо до діла з поняттями, що виходять далеко поза рамки педагогіки і належать радше до сфери виключно соціології та політики, або до групи принципів організації праці та техніки побудови організацій. А дальше, який є зв’язок поміж цими групами питань, що ми вважаємо потрібним порушити їх в одній і цій самій доповіді.

Тут хочемо звернути увагу, що наша доповідь є вміщена в цілості програми Конґресу, а тому деякі питання, передовсім з ділянки пластової ідеології та пластового світогляду, що їх треба було б тут роз’яснювати, приймаємо за з’ясовані іншими доповідями, а з другої сторони, з уваги на потребу ясніше представити основні питання нашої доповіді, будемо змушені повторити деколи те, що є чи повинно бути основне для тем інших доповідей.

Зокрема, моя тема є зовсім новою для ширшого загалу слухачів та у цій формі ще не була опрацьовувана, а тому є великі труднощі в доборі джерел, упорядкуванні матеріялу та поданні в короткій доповіді того, що повинно б бути предметом наукової праці.

В нашій доповіді порушені дуже різнородні питання, часто в дуже ляконічній формі, щоб слухач не розгубився і не згубив суті властивої теми, підкреслюємо ще раз, що основним в нашій доповіді буде питання пластового індивідуалізму, а інші поняття — це його похідні, або, коли йде про фундаменти пластової виховної методи, його тло.

Щоб як слід підійти до найважнішого із наших питань — пластового індивідуалізму, та висвітлити його суть в суспільно-політичному аспекті Українського народу і в цілості пластової проблематики, треба до цього нам вибрати відповідний методичний підхід при розгляді цього питання. Здається нам, що одиноко можливою та доцільною методою буде зробити глибоку аналізу того, чим на ділі Скавтінґ і Пласт є та яку ролю відограє Скавтінґ для англійського народу, чи то Британського коммонвелту, а Пласт для української національної спільноти.

Нам треба звернутися до причинків до генези Скавтінґу і Пласту, причин їх постання, їх виховного матеріялу і методи, їх ролі і місця в суспільному середовищі в найширшому розумінні цього слова, — треба нам дати те, що можна б назвати причинками до теорії Скавтінґу і Пласту.

При так прийнятій методі розгляду основних питань нашої доповіді та з’ясуванні більшости тих питань будемо послуговуватися прикладами, що мають крайні змісти, себто найменший і найбільший, або неґативний і позитивний. Натомість, з огляду на обмежений час доповіді не будемо брати до уваги того, що між такі крайності вміщається.

Передусім візьмім до уваги знані нам найбільш характеристичні дефініції Скавтінґу і Пласту. Наведім дефініції основника Скавтінґу Бейдена Павела й основника Пласту Тисовського.

Перша дефініція така:

„Скавтінґ — це гра для хлопців під проводом хлопців, що в ній старший брат створює молодшому братові здорове середовище і заохочує його до здорових занять, що допоможуть розвинути в ньому громадянські чесноти”.

^ Знана дефініція Тисовського має такий текст:

„Пласт — це організація молоді для всестороннього патріотичного самовиховання”.

У першій дефініції висувається на чільне місце, побіч її ідейного змісту, один із елементів скавтової виховної методи — гру, що являється чи не найбільш притягаючим чинником з уваги на заінтересування та психологію молоді (юнака).

^ У другій дефініції побіч громадянського призначення Пласту висувається на перше місце організація, як форма побудови Пласту для зреалізування його виховних цілей, побіч іншого елементу, пластової виховної методи — самовиховання.

Крім тих двох дефініцій Скавтінґу і Пласту маємо цілу низку інших дефініцій, що наближаються чи то до однієї, чи то до другої, але залишаються завжди між бігунами двох, вище згаданих.

Обидві дефініції, з формального і змістового погляду дещо різні, мають основні елементи подібні, а у своїх тенденціях навіть тотожні.

Поняття „гра” й „організація” мають в собі елементи ладу, пляновости, розподілу занять, ми б сказали — праці, розподілу ролей виконавців, окреслення певних залежностей — гієрархії, а передусім усталені форми та етичні норми взаємовідношення поміж учасниками.

„Гра” й „організація” видвигають на перше місце індивідуальне, а потім укладають його в якийсь спосіб в рамках цілости та тій цілості підпорядковують.

Ці елементи, „гра” й „організація” першої і другої дефініції, тотожні в тенденціях, є доказом, що обидві дефініції стосуються однієї і цієї самої речі і ставлять перед собою одну й цю саму мету: індивідуальне і збірне.

Не диво отже, що ми послуговуємося цими дефініціями з однаковим успіхом, бо перша через елемент гри є для юнака надто зрозумілою і приємливою, а друга — через атрибути „всесторонній” і „патріотичний” надає Пластові певних прикмет всеобіймаючости, — тут конкретно в аспекті виховному, — та окреслює його ролю в рамках національної спільноти.

Все ж таки ці обидві дефініції та їхні більш чи менш поширені похідні не роз’яснюють нам досить докладно цього нашого найважнішого питання пластового індивідуалізму, так зокрема того, чим Скавтінґ і Пласт є, чому вони такі популярні, а передусім, чому Скавтінґ так легко і швидко перещепився на терен різних національних спільнот, що часто не мають з собою нічого спільного, або, що навіть виглядає на певну суперечність, на терен націй, що їхні інтереси стоять з собою у різкій суперечності або яких суспільне і політичне положення є бігуново протилежним.

Наприклад, ^ Скавтінґ в Англії і Пласт в Україні. В першому випадку маємо до діла з нацією повної державної суверенности з імперіяльними атрибутами, а в другому випадку нація політично поневолена, що її етнографічні землі були до останнього часу розділені по різних займанщинах, а сьогодні хоч „з’єднані”, то в рамках чужої й ворожої імперії.

Залишім отже дефініції Пласту як щось, що вже готове і завершене, а тому таке, що не може нам з’ясувати цілої низки питань „чому”, та перейдім до інших можливостей розгляду. Тут замітимо, що розгляд т.зв. пластового виховного матеріялу, пластової виховної методи, а навіть ідейної сторінки Пласту повної і всеобіймаючої відповіді на наші питання нам не дасть. Це ж зрозуміле, — бо ж пластовий виховний матеріял, пластова виховна метода й ідейна сторінка Пласту є в цьому випадку наслідками певних причин, а не самими причинами.

Натомість — ми розгляньмо цю справу з іншої сторони, а саме вийдім із генези Скавтінґу, а радше із мотивів, що ними кермувався основник Скавтінґу, створюючи ідейну, виховну та методичну сторінку Скавтінґу.

Загально вважають дату облоги міста Мефекінґ як дату започаткування англійського Скавтінґу. Але це не відповідає дійсності. Хоч Бейден Павел вживав під час цієї облоги з великим успіхом для різних допоміжних цілей у війську хлопців та називав їх скавтами, то все ж це не були ті самі скавти за своїми ідейними заложеннями, виховною програмою та скавтовою виховною методою, що постали по 1908 році.

Треба все ж таки думати, що під час облоги Мефекінґу мусіли зродитися або поглибитися у Бейдена Павела деякі критичні рефлексії на тему майбутности англійців як народу, його політичної та цивілізаційної місії та з приводу того, як цей нарід до реалізування цієї місії себе підготовляє та як він її реалізує.

І щойно з цієї рефлексії, що пізніше мусіла ще більше поглибитися, зродилася у Бейдена Павела думка, то далеко пізніше, організувати Скавтінґ.

Доказати цю думку — дуже важко, передовсім тому, що в скавтовій літературі, яка писана для хлопців, чи то для виховників, такої тонкої аналізи постання Скавтінґу не знаходимо. У всій доступній нам скавтовій літературі англійською мовою ми находимо Скавтінґ так під оглядом генетичним, як і виховної скавтової програми, скавтової методи та ідейних заложень, як щось вже викінчене, завершене, а передовсім щось наскрізь позитивне.

З уваги на те, що ця література була призначена здебільша для молоді, у ній немає вже нічого рефлексійного, інтроспективного, — а тільки подані готові зразки до наслідування без ставлення питання „чому” і без відповідей на нього.

Все ж таки в найдавніших джерельних скавтових матеріялах, хоч у дуже скромній формі, але зате з незвичайно різким і виразним змістом, це питання „чому” поставлено і дано на нього відповідь.

До помочі приходить нам у цій справі тенденція британського та французького Скавтінґів до повороту до найбільш первісних заложень Скавтінґу, так, як вони були з’ясовані через Бі-Пі в самому початку. Але не тільки в Англії та Франції помічаються ті тенденції, вони є теж замітні у скавтів швайцарських та скандинавських народів. У зв’язку із цими тенденціями скавтова преса поміщує в останніх часах матеріяли на цю тему, що були дуже давно видані, але в міжчасі їх призабуто.

І саме у тих джерельних матеріялах, у дуже короткому, але зате маркантному змісті це питання глибинного мотиву є поставлене і є дана на нього відповідь.

На цьому місці хочемо покликатися на один дуже важний пассус, що ним послуговується Бі-Пі на самім початку свого першого памфлету, яким в 1907 році започатковує зорганізовану працю для англійського Скавтінґу. Той пассус такий:

„...„Ті самі причини, що викликали упадок Римської Імперії, діють сьогодні у Великій Британії”. Цю думку висловив колись один із наших загальнозвісних демократичних політиків, а її правдивість засвідчать ті, що студіюють та порівнюють загальні умовини в обидвох країнах.

Головною причиною упадку Риму був занепад правдивих громадянських чеснот у його громадян, брак у них активного патріотизму, спричинений переростом нахилу до вигод і лінивства і — надмірного перецінювання льокальних партійних політиків.

Я особисто не думаю так песимістично, як інші люди, що вважають ситуацію за безнадійну. Навпаки — я думаю, що ми є тільки на роздоріжжю, на якому на кожного із нас, що має в собі ще крихту патріотизму, спадає обов’язок поважно помогти, навіть у найменшій мірі, щоб завернути доростаючу генерацію на правильний шлях до правдивої громадськости...”

Це є одиноке місце, що його находимо в доступній для нас англійській скавтовій літературі, де Бі-Пі висловлює критичні рефлексії про суспільну та політичну ситуацію англійського народу та користується фразою, яка в переносному — ставить під сумнів дальше існування Британського коммонвелту.

Коли ми сьогодні читаємо це місце і прирівнюємо його з дійсністю, то мусимо з найбільшим подивом оцінити вмілість помічати і робити висновки у Бі-Пі.

І саме ці сумніви та негайна потреба шукати правильних шляхів, що радикально запобігли б загрозі розпаду Британського громадянства, були основними мотивами у створенні скавтової виховної системи, що її виразниками стали пізніше — скавтовий рух і скавтова організація.

У цій першій фазі розвою Скавтінґу в Англії є один дуже важний момент для дальшого вияснення нашої проблематики. А саме — Бі-Пі не творить відразу скавтової організації, тільки пропонує певні ідейні заложення, певну виховну програму і методичний підхід та поручає стосувати їх на терені вже існуючих в Англії організацій молоді: в Хлоп’ячих бригадах, у Вістових, Крікетних і Футбольних клюбах, Корпусі кадетів, при церквах тощо. Зокрема поручає їх учителям, священикам і тим всім, що мали що-небудь спільного з вихованням молоді.

Щойно пізніше, майже цілий рік опісля постає скавтова організація — як окрема організація молоді. Себто в початках Скавтінґ постав як ідейний рух молоді, а потім — для порядкування виховних справ цього руху постала скавтова організація.

Тут виринає питання, як це сталося, що в тому часі, коли Бі-Пі мав вже готову систему скавтового виховання вповні опрацьовану, так під ідейним оглядом, як скавтового матеріялу та скавтової виховної методи, він не творить своєї організації, а тільки поручає свою систему скавтового виховання вже існуючим організаціям молоді та тим всім, що у вихованні молоді в будь-який спосіб були заінтересовані, або тим, що він їх справами молоді хотів заінтересувати.

Вияснення цього треба шукати в двох дуже важних обставинах. Перше — Бі-Пі був противником будь-яких штучних організаційних форм. Він постійно вистерігався їх, боронився перед ними, натомість був приклонником росту від долини. Свою систему скавтового виховання, що не мала вже майже ніяких недомагань і залишилася без найменших майже змін по сьогоднішній день на терені Англії, він називав суґестіями. Бі-Пі очікував, що молодь сама, захопившися спершу тими суґестіями та створивши скавтовий рух своєю працею і заінтересуваннями, дасть в пізнішому спонуку — до творення скавтової організації, як виразника і репрезентанта цього руху. Про цей природний ріст знизу Бі-Пі висловив незвичайно виразно свої думки на 9 Міжн. Скавтовій Конференції в Газі. Ось його слова: „...Я хочу вам на цьому місці пригадати, що я завжди від самого початку нашого Руху говорив, що все в нашій історії має характер природного росту — не тільки постають нові проблеми, але збільшується ріст і розвій Руху. Наприклад, як ви собі пригадуєте, я не накинув хлопцям Скавтінґу. Мені запропоновано тільки написати книжку про Скавтінґ, а хлопці з поза тих організацій перейняли Скавтінґ на своє добро. Це саме і був природній ріст...”

З другої сторони, Бі-Пі хотів тим підкреслити, що важливість його помислу не у формі, а в ідеї, і що його система пластового виховання не призначена тільки для якогось одного круга молоді, об’єднаного в одній організації, але для всієї Британської спільноти.

З цього бачимо, що Бі-Пі хотів, щоб його скавтова система прищепилася серед молоді непомітно, без примусу, добровільно і тільки серед тих, що були у ній заінтересовані та хотіли працювати згідно із його системою.

Цей непомітний вплив скавтової системи виховання молоді, вплив, що всеціло охоплював юнака, що вироблював його світогляд і характер, що згори опреділював спосіб його поведінки супроти себе самого, рідні, школи, церкви, друзів, а дальше супроти цілого скомплікованого суспільно-громадського життя, можна б хіба прирівняти до впливу на людину цього непомітного, але дуже сильного чинника в житті спільнот, що ми його назвали б громадського опінією спільноти, — що її часто називають „дух часу”.

Кожна національна спільнота має сповнити певну історичну місію — певне післанництво, обумовлене її історичною традицією, культурою та геополітичним положенням. Кожна національна спільнота мусить до виповнення цієї місії приготовитися чи мати до цього відповідні дані.

Історію творять люди, і все залежить від цього, наскільки члени даної нації відповідають своєю духовістю її історичному післанництву.

Людина як суспільна істота живе в спільноті, піддається її впливам та, навпаки, в якійсь мірі впливає на неї. Важко є ствердити, під чиїм впливом виховується „людина пересічна”. В загальному прийнято, що людина формується під впливом різних чинників:

родини, Церкви, школи, війська, державної адміністрації;

політичних течій, кіна, театру, вулиці тощо.

Але й інші чинники, як традиція, культура, спадковість мають дуже великий вплив на формування пересічної людини.

Всі погляди і впливи, які нуртують в згаданих суспільних інституціях і поза ними, дають певну вислідну, що ми її називаємо громадською опінією спільноти. І саме пересічна людина діє під впливом тієї громадської опінії. Коли ця громадська опінія діє згідно з історичним післанництвом даної національної спільноти, тоді — все правильно. Коли ж ні, тоді мусить прийти до розпаду громадянства.

Величезний вплив громадської опінії на людину підкреслює теж і Бі-Пі. Ось його погляд на цю справу:

„Як я вже давніше сказав, перший крок до успіху — це знати хлопця, а друге — це знати його дім. Тільки тоді, коли ви знаєте, в якому окруженні перебуває хлопець, коли він є поза скавтовими заняттями, ви можете подати, як на нього треба впливати, щоб його виховати". Або:

„^ Характер є найчастіше вислідом середовища”. Знаючи про засадничий вплив середовища на пересічну людину, Бі-Пі пильно стежив за тим, що було громадською опінією англійського громадянства і чи вона йшла згідно з історичним післанництвом.

Наведений нами пассус з памфлету Бі-Пі є доказом цього, що він бачив, як на терені британської спільноти зарисовується розрив між громадською опінією англійського народу і його історичним післанництвом. Розрив, що його дальший ріст треба було негайно і радикально стримати.

Це можна було зробити тільки так, щоб неґативній громадській опінії протиставити навіть штучно сформовану позитивну опінію, згідну з історичною місією англійського народу, та з допомогою тієї опінії як виховного засобу виховати нове покоління. Цією позитивною громадською опінією, що її видвигнув Бі-Пі серед молоді, а яка саме мала стати противагою до чинників розкладу — була саме його скавтова система виховання.

Цю позитивну громадську опінію англійського народу можна б за Бі-Пі схарактеризувати одним словом „BRANCIA”.

До цієї позитивної опінії і цього дивного слова Бі-Пі доходить так:

„Чи ви коли-небудь подумали про те, що ми завдячуємо тим морським вовкам, нашим прадідам, які виходили на незнані моря на дряхлих корабликах, щоб шукати для вас нових земель на поселення. З нашими братами і сестрами в тих великих просторах ми об’єднані в одну сім’ю, в один мир, з багатьма відземками від родинного дерева, що його можемо окреслити назвою „BRANCIA” — це є Британія, Австралія, Нова Зеландія, Канада, Індія, Африка. Наша імперія — це в’язанка палиць, її можна легко переламати, коли брати одну по одній, але, коли вони зв’язані всі в одну в’язку вузлом патріотизму, то вона є не до зламання”.

Але Британська імперія була вже в цьому часі фактом, вона існувала як щось конкретне та вповні закінчене. Себто були колись особистості, що мали всі громадянські чесноти і цей патріотизм, потрібні для створення імперії. Тепер ішло тільки про те, щоб цю імперію зберегти, себто, щоб ці чесноти англійської спільноти не вигасли. Цей факт характеризує англійську скавтову ідею як консервативну, як щось, що має зберігати і піддержувати те, що ще притаманне та існуюче.

До пересічного англійця поставлено домагання, щоб він себе виявляв британцем завжди і всюди. Важко було в імперіяльному масштабі передбачити ті всі можливості і ситуації, що в цих пересічний англієць міг себе найти. Треба було, отже, у виховній системі взяти до уваги такі елементи, що давали б успіх, без уваги на те, яка ситуація.

У своїй системі скавтового виховання Бі-Пі взяв до уваги чотири універсальні елементи виховання: світогляд і характер, тілесну справність і здоров’я, зарадність і зручність та службу для других.

Завдання, що станули перед Британською імперією, поставили вимогу вирощувати особистість шляхом індивідуального виховання з уваги на потребу виховувати світогляд і характер і підпорядкувати особисте історичним потребам нації.

Так доходимо до розуміння скавтового індивідуалізму в аспекті суспільно-політичному.

Коли переглянути заложення скавтового світогляду і характеру, то побачимо, що скавтовий індивідуалізм, побудований на Трьох Головних Обов’язках пластуна і Пластовому Законі, має характер наскрізь етичний та позитивний.

Його основною ціллю являється: свобідна воля прагнути великого і досконалого з допомогою постійної праці над собою, постійного збагачування та поглиблювання чеснот характеру, знання та охоти і готовости помагати іншим.

Цей індивідуалізм, побудований в дальшому на вимозі проявляти ініціятиву в змістовому оформлюванні, переводженні та завершуванні прийнятих на себе до виконання чинностей. А через те скавтовий індивідуалізм має характер наскрізь конструктивний та позитивний щодо своїх етичних мотивів і суспільницький щодо свого пристосування. Окремою його прикметою є почуття відповідальности в історичному аспекті не тільки за свої особисті вчинки, але теж і за націю як цілість.

Найкращим представником так зрозумілого скавтового індивідуалізму являється сам Бі-Пі. Ось декілька слів його характеристики в цілому аспекті:

„...У нього безкомпромісова ворожнеча до сухих схем і неінтеліґентного муштрування, він поставив собі за ціль розвинути ініціятиву й особисту відповідальність не тільки серед молодших старшин, але у кожного вояка в полку, і завжди клав велику вагу на вміння і застосування спостерігання та інтеліґенції під час війни. Його оригінальність у майже екзотичній атракції до незвичайностей у війні; він радше створює прецеденти, аніж користується чужими...”.

Такі теж є і його особисті погляди:

„Основа кожної чинности — чи то для себе, чи для нації (в службі громадянства) — виховання особистости — грає завжди першу ролю. Нація, щоб мати успіх, мусить бути здисциплінована, а дисципліну в масі можна защепити виключно через виховання дисципліни індивідуальної".

Такого стану дисципліни „не можна осягнути примусовими засобами, але заохотою та вихованням хлопців у самодисципліні, самопосвяті та посвяті власних приємностей в користь загалу. Це можна осягнути тільки через приклад, накладаючи на юнака відповідальність та вимагаючи від нього правдомовности у великому ступені”.

Клясичну ілюстрацію важливости індивідуального виховання подає Дрот у „Житті в Пласті” із хлопцем, що, приглядаючися собі в дзеркалі, віднаходить своє „я” та вчиться на собі самім спостерігати закріплені хиби, з якими він вродився або до яких звик, а тепер через індивідуальне виховання в Пласті має їх визбутися.

У технічному пластуванні є одна дуже важлива ділянка, що стосується виховання особистости в аспекті протиставити себе зовнішньому світові, а опісля включитися в нього в найбільш догідному моменті і в спосіб, для витвореної ситуації найбільш доцільний.

Ця ділянка — це слідження, що на нього складаються наступні елементи:

спостерігання, запам’ятування, відтворювання спостереженого, асоціювання подібних елементів поміченого і відтворювання цілости, роблення висновків, вкінці протиділання.

Як бачимо — в цьому процесі слідження, як у виховному засобі для вироблення особистости, почуття і душевні чинності мають повну експресію та мусять бути вповні чинні. Почуття, пам’ять, думання, інтеліґенція, почування і воля є в гармонійному напруженні і користуванні.

Значить, від кожного скавта вимагається не тільки вмілости спостерігати довкілля (тобто не бути тільки пасивним глядачем), але займати теж становище до проявів довколишнього життя згідно з ідейними засновками Скавтінґу, а передусім бути завжди готовим помагати другим.


***

З черги призадумаймося над суттю та ролею пластового індивідуалізму в аспекті суспільно-політичної дійсности Українського Народу.

Передусім переаналізуймо те характеристичне явище, що Скавтінґ як виховна система прийнявся так легко на українському ґрунті, без уваги на те, що суспільно-політична ситуація українського народу була і є діяметрально інша, як та, що є притаманна британській спільноті. Це дуже важно знати, в чому все ж таки певна подібність.

Вже на початку було згадано, що англійський нарід має повну державну суверенність з імперіяльними атрибутами, а український нарід політично поневолений і його етнографічні землі, розшматовані ще донедавна на різні займанщини, сьогодні об’єднані одним ворожим українству імперіялізмом. Те, що в англійців було тільки загрозою розбиття Британської імперії, це в українській дійсності було давно доконаним фактом, що триває довгі сторіччя, переривані тільки короткими моментами піднесення в часах добуття власної держави.

Тільки дуже давні часи княжої доби 10 і 13 сторіччя та їх суспільний і політичний лад можна б було до деякої міри порівняти із суспільною та політичною дійсністю англійського народу. Пізніший упадок політичної самостійности українського народу привів за собою упадок здорових проявів в цілому суспільному житті: в політиці, церкві, війську, науці, праві, родині, культурі тощо. Розчленування української національної території на різні займанщини довело до психічного відчуження українців між собою. Відчуття матеріяльної переваги противника викликало почуття незарадности, безпомічности і, в дальшому, почуття меншевартости. Під впливом тиску духовости займанців почала змінятися психіка українця в неґативному напрямі.

Зокрема, російська духовість найбільш неґативно вплинула на зміну психіки українця. Це довело до проявів безвольности, упадку віри і навіть подекуди й до нігілізму — себто вбило віру в можливість власними силами змінити біг історичних подій у власну користь. Наслідком цього був теж упадок виховної думки та виховного ідеалу і потреби виховної праці взагалі.

А все ж таки український нарід не міг себе звільнити від цієї історичної місії і від цього історичного післанництва, що стояли перед ним з уваги на його історичну традицію та геополітичне положення. І в цьому саме був найбільший конфлікт народу в розумінні психологічному. Будова держави і її вдержання в таких умовинах вимагала людей повних сили і віри, з почуттям своєї самовартости, з довір’ям до державних інституцій та упорядкованого життя. Бо ж треба признати, що довговічна неволя мусіла викликати в психіці українця глибоку нехіть до державних інституцій та державного порядку. Нехіть, що була до польської, російської чи румунської влади, державної адміністрації, війська, культурних надбань тощо в одного покоління, мусіла згідно із психологічними правами перемінитися у пізніших поколінь на нехіть і недовір’я до державности, влади, правопорядку, війська тощо взагалі, й українських зокрема. Цей психологічний процес у психіці поодинокого українця, або пересічного українця, відтворював правдивий дух часу, або громадську опінію, що була неґативно і вороже наставлена до історичної місії українського народу. Заки приступити до боротьби за власну державу і її правопорядок, треба було передусім в пересічного українця перебороти те все неґативне, що цьому завданню стояло на перешкоді. Це можна було зробити тільки належним перевихованням пересічного українця, або вихованням особистости. В цьому саме й подібність між англійським й українським народом, там — „BRANCIA”, тут — розподіл української національної території між Москву, Польщу, Румунію, Мадярщину і Чехословаччину. Кордони, що ділили українця з Галичини і Росії, не були меншою перешкодою для виміни думок, чим віддаль з Англії по південної Африки, чи Австралії до Англії; вплив середовища середніх Індій на англійця, що перебував там довгі десятки років — це той самий нищильний вплив середовища, що його дізнавав українець в психічному середовищі москалів. Там була Імперія, далекі краї та безмежні простори з усіми їхніми відосередніми силами, що їх треба було вдержати при метрополії, а тут, у нашій дійсності, були розшматовані частини однієї і тої самої етнографічної території, що їх треба було визволити від ворогів і знову об’єднати в одну цілість. Але і там і тут треба було людей великої сили, щоб здійснити своє післанництво.

Важко було передбачити всі ті можливості, що їх життя в неволі ставить перед людиною, та подати їй вказівки, як вона має поводитися в кожній ситуації, щоб себе постійно наближати до бажаної мети. Для цього треба було створити певні універсальні права, що були б обов’язуючі завжди і всюди. І тут саме приходить з поміччю та розв’язка, що її подав Бі-Пі у скавтовій виховній системі та скавтовому русі і скавтовій організації.

Досягнення успіху в таких обставинах можливе тільки через поодиноку людину, а до цього конечне індивідуальне виховання в універсальному масштабі, себто таке, щоб брало б до уваги її світогляд і характер, тілесну справність і здоров’я, зарадність і зручність та службу для спільноти.

Такою системою саме в українській дійсності став Пласт. Його завданням було відбудувати знову всі позитивні прикмети українця-державника, та привернути в ньому повагу й авторитет до тих всіх цінностей, що складаються на державність народу. Знищенням почуття меншевартости треба було загамувати психічний процес денаціоналізації та упадку моральної сили. Але з уваги на те, що всі важніші для будови власної держави психічні вартості були вже зіпхнуті в пересічного українця в глибинні шари його свідомости, треба було їх викликати знову на поверхню, а через те характер української пластової ідеї є в порівнянні до англійської скавтової ідеї революційним. Але пластова виховна система, себто пластовий виховний матеріял, пластова ідея і пластова виховна метода, відповідали потребам перевиховання української нації не тільки тим, що брали до уваги принцип індивідуалізму, але й через те, що вони психологічно відповідали психіці українця в історичному аспекті та мали своє віддзеркалення в традиції українського виховання. Коли ми пригадаємо замітки в справі виховання молоді, подані Володимиром Мономахом, і порівняємо їх з принципами пластового виховання, то матимемо дуже малі різниці, що випливають не так із суті одного і другого виховання, як радше із різниці цивілізаційних та історичних епох, тодішньої та сучасної. При тому найбільш характеристичне те, що виховні принципи Володимира Мономаха мають характер наскрізь індивідуальний. Коли ми говоримо про перещеплення скавтової системи на український ґрунт, то це значить радше відродження українського виховання молоді, що програмово, ідейно та методично їй найбільше відповідає, а яке заникло в нашому житті тільки через упадок нашої держави.

Дальшим моментом, що виявляє велику подібність у виховній ділянці між українським й англійськими відносинами, є той факт, що, подібно як в Англії існували різні організації молоді, але все ж таки прийшло до створення нового руху і нової організації молоді, в яких відбилися найбільш інтензивно історичні тенденції Британської Імперії, так само, не зважаючи на те, що в українському світі існували в різних періодах в часі упадку власної держави різні організації молоді або були спроби засновувати різні об’єднання молоді, то тільки на терені Пласту українська національна ідея одержала своє найбільш різке і характеристичне виявлення. Згадати б тільки організації „січових молодиків”, „козакофільські гуртки молоді” чи гуртки молоді із доби Франка.

Все ж є деяка різниця в тому, в яких формах виявила себе скавтова система в Англії, а в яких виявила себе пластова система в українській дійсності. Наперед постала зорганізована форма Пласту, а щойно потім пластовий рух молоді. Це однак не має засадничого значення, а тільки тактичне. Залежало воно передусім радше від темпераментів основників, а не від засновків системи.

Не маючи можливости подрібно аналізувати фундаментальну вимогу індивідуального виховання молоді в Пласті, спертого на ідеалістичному принципі, вернемося тільки до дефініції Пласту, а радше до одного поняття тієї дефініції, що є для Пласту засадниче, а саме до „самовиховання”. Самовиховання — це поняття, що бере до уваги індивідуальне. Шляхом інтроспекції, шляхом вишукання своїх власних недостач, шляхом праці над собою самим, маючи перед собою конкретний взір чесноти до наслідування (патрон куреня), але в рямках окресленої спільноти (принцип організації в дефініції) відбувається індивідуальна праця в Пласті.

Міркування над відношенням між Пластом і „громадською опінією” української дійсности, чи то „духом часу”, були б такі самі, як такі ж міркування над Скавтінґом — і тому, з уваги на вузькі рамки нашої доповіді, цієї теми торкатися не будемо.

На тлі міркувань про ґенезу й суть пластового індивідуалізму, його ролі в ширшому суспільно-політичному житті народу в аспекті Пласту як суспільного руху можемо з черги перейти до дальших питань, що стосуються теми нашого докладу, розглядаючи їх під кутом пластового індивідуалізму.

Елітарність в аспекті етичних вартостей пластового індивідуалізму є питомою прикметою Скавтінґу і Пласту. Натомість елітарність не є основним елементом ні Скавтінґу, ні Пласту. Підкреслювання елітарности Скавтінґу і Пласту є тільки тактичним засобом для реалізації тих цілей, що їх поставив перед собою Скавтінґ і Пласт. Саме ж поняття елітарности в Пласті не має ні соціяльного, ні політичного змісту.

Є річчю вповні висвітленою, що ^ Пласт не робить різниці поміж своїми членами в площинах: віроісповідній, соціяльній та освітній. З другої ж сторони з’ясовано, що вступлення до Пласту не спирається ні на моральнім, ні на фізичнім примусі, але зовсім добровільне.

З уваги на те елітарність Пласту лежить виключно в елітарності його виховних засновків.

Таке поняття елітарности можна було б заступити з успіхом поняттям духового аристократизму.

Неясність в інтерпретації елітарности Пласту виходить з помилкового інтерпретування прийнятих Пластом деяких лицарських устроєвих елементів, що має своє пристосування виключно у пластовій романтиці. Себто Пласт прийняв за свої лицарські ідеї служби Богові і Батьківщині, але не прийняв за свої тих лицарських устроєвих форм і приписів чи традицій, що виокремлювали лицарство в суспільний стан.

З уваги на те є слушним таке ствердження:

„Пласт є призначений безумовно для всієї української молоді, і він хоче — але з часом — з’єднати для себе всю молодь. Підкреслення елітарности Пласту — це тільки тактичний засіб в боротьбі за іде