Реферат: Розділ Теоретичні основи стратегії економічного розвитку

Экономическая библиотека

ЭКОНОМИКА 2000

http://e2000.kyiv.org



Лукінов І.І.

"Економічні трансформації на прикінці 20-го сторіччя"

Зміст
Вступ



Частина І. Методологічні і політичні аспекти економічної трансформації



^ Розділ 1. Теоретичні основи стратегії економічного розвитку



Нова соціально-економічна парадигма




Потреба в новій стратегії та її зміст




Соціалізм чи капіталізм?




Етапи і характер здійснення трансформаційної стратегії




Характер і причини кризових явищ




Особливості економічної ситуації в Україні




Загострення промислової кризи




Кризові явища в аграрно-продовольчій сфері




Потрібні принципово нові підходи




Деякі напрями курсу ринкових реформ




Умови політики економічних зрушень




До основи економічної безпеки




Економічний зміст моделі перехідного періоду



^ Розділ 2. Трансформації в контексті світового розвитку



Тенденції структурних і якісних змін. Протиборство інтеграційних та дезінтеграційних процесів




Великий бізнес у світовому прогресі. Причини нерівномірного розвитку і нестабільності системи




Новий варіант парадигми реформ російської економіки




Причини невдач трансформації на початкових етапах




Оцінки іноземними вченими-економістами ринкових реформ у країнах євразійського континенту




Дослідження групи "Андженда"




Дослідження американських і російських учених




Частина II. Механізм регулювання і структурна трансформація



^ Розділ 3. Ринкові реформи і регулюючі механізми



З досвіду економічно розвинутих країн




Цивілізовано здійснювати роздержавлення і приватизацію




Коригування валютно-фінансової та кредитної політики




Управління економічними реформами




Що в сучасну епоху регулює ринок і що держава?




Цінова політика і закони ринкового середовища




Введення інфляційної політики




Ціновий вибух і його наслідки




Вплив держави на рух цін




Механізм регулювання в інвестиційній політиці



Розділ 4. Структурна політика і макроструктурні пріоритети
Структуроутворюючі процеси в економічній трансформації та методи їх пізнання




Структурне реформування




Структурні зміни у виробництві споживчих товарів




Тенденції та зміни в аграрній структурі




Інвестиційна політика в структуроутворенні




Макроструктурні пріоритети




Концептуальні підходи




Сучасні пріоритети в структурі української економіки




Виробництво, експорт та імпорт енергоносіїв




Деякі напрями подолання енергетичної кризи



Розділ 5. Агропромислова політика у макроструктурних пріоритетах
Причини труднощів здійснення агропродовольчого курсу реформ




Тенденції змін у виробництві і споживанні сільськогосподарських продуктів




Гальмування переходу до цивілізованого




ринку і розвитку переробної промисловості




Регулюючі ринкові і державні механізми агробізнесу




До методології і методів підтримки цінового паритету




Дія інших регулюючих факторів




Стан і перспективи матеріально-технічного забезпечення села



^ Розділ 6. Пріоритетна політика держави в технологічних перетвореннях



Взаємозв'язок між технологічними і суспільно-економічними змінами




Інвестиції. Причини і тенденції їх скорочення




Наука в технологічному прогресі




Пошуки реальних джерел прогресу




Першочерговий розвиток високотехнологічних галузей




Частина III. Регіональні та міжнародні аспекти економічної політики



^ Розділ 7. Соціальна переорієнтація економіки перехідного періоду з відносинами внутрішніх і зовнішніх ринків



Концепція регіональної політики




Наукові основи регіонального розвитку і принципи регіональної політики




Трансформація регіональних структур у системі інтеграційних зв'язків




Аграрний аспект регіоналізації




Регіональна науково-технічна політика




Особливості регулювання зайнятості в регіонах




Причини стримування і напрямки розвитку регіонального підприємництва




Розвиток міських і сільських поселень в системі екологічної безпеки




Основні принципи формування вільних економічних зон




Інтереси і потенціалиУкраїни в розвитку партнерських взаємовідносин з країнами Центральної Азії та Кавказу




Постсоціалістична криза




Зміни в трансформаційних процесах




Економічні відносини України з Іраном




Гарантії економічної безпеки держави




Активізація створювальної діяльності




Складність ринкових трансформацій, їх ідеали та рух назад




Поняття спекулятивної і підприємницької діяльності




До якого ж ринку йти?




Від теорії до реалізації ринкових програм . Гроші і ціни




Нарощування товарного виробництва




Зміни результативності господарювання України в контексті загальносвітових тенденцій



Післямова



Вступ

Сучасне і майбутнє соціально-економічних перетворень завжди пов'язані з об'єктивною необхідністю подолання живучих застарілих догм і стереотипів мислення минулого та ґрунтовної розробки нової теоретичної бази, наукових концепцій майбутнього прогресу як надійного фундаменту стратегії і тактики загальнодержавної політики. Саме вона орієнтує і диктує визначення цілей і завдань, методів і засобів їх досягнення. Для цього розробляються і здійснюються відповідні законодавчі акти, загальнодержавні концепції та Урядові програми високоефектив­ного використання ресурсного потенціалу з врахуванням динамізму внутрішніх і зовнішніх передумов, знань, умінь і інтересів в активізації трудових зусиль, спрямованих на розвиток системи цивілізованого підприємництва.

В основі його успіхів лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна й порядок, чітка система організації й управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання. Високі темпи прогресивних зрушень і конкурентоздатність досягаються за рахунок використання новітніх наукових відкриттів і технологій, інформатизації і моделювання прогнозних передбачень кон'юнктури (змін у співвідношеннях попиту і пропозицій) ринків з пристосуванням до неї гнучкої і збалансованої структури макро- і мікроекономічного відтворення потрібної ресурсної, товарної і грошової маси, всього товарно-грошового обігу. Інакше кажучи, сучасний бізнес -високоорганізована й ефективно функціонуюча система дій підприємців, незалежно від форм власності і господарювання в ринковій економіці демократичного суспільства. Вона (ця система) нічого спільного не має з хаотичною базарною економікою і регулюванням "невидимої руки", що діяла в далекому минулому. Різноманітні форми бізнесу знаходяться зараз під впливом досить складного механізму державних і ринкових регуляторів прямої і зворотньої дії.

З розвитком економічних відносин відповідно удосконалював­ся і весь регулюючий механізм. До ринкової кон'юнктури приєдна­лися регулюючі функції держави через банківсько-фінансову, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, антимонопольну,

податкову політику тощо. Держава зараз по суті прийняла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами майже в усіх країнах з ринковими системами. Країни, що встають на шлях глобальних трансформацій - якісного оновлення суспільного устрою і його економічної системи - мають, перш за все, точно визначати модель переходу в нову якість з альтернативним вибором найкращого варіанту: йти шляхом або революційного вибуху, або - поступового еволюційного сходження на вищі щабелі прогресу.

Багатовіковий досвід світового економічного розвитку свідчить про те, що революційні вибухи неминуче завершувалися розвалом економіки з великими втратами, вкрай негативними соціальними наслідками і людськими трагедіями. При цьому програми подолання цих наслідків вимагали величезних інвестиційних і поточних затрат, а також відповідного часу. На економічне й технологічне відновлення навіть до рівня стартових рубежів, з яких починається подальший розвиток, здебільшого уходили десятиріччя.

У той же час еволюційний прогресивний розвиток, не викликаючи соціальних потрясінь, забезпечує планомірну трансформацію темпами більш високими, бо виключаються періодичні руйнації господарських структур і джерел внутрішніх нагромаджень, які спрямовуються в інвестиційну та інноваційну діяльність у чергових відтворювальних циклах. Інакше кажучи, безперервні процеси оновлення старих і створення якісно нових конкурентоздатних систем, розвитку інфраструктури відбуваються в епохи еволюцій значно інтенсивніше і з меншими сукупними витратами. Так звані "перехідні періоди" взагалі виключаються, оскільки нормальні відтворювальні цикли і загальноекономічні кругообороти не порушуються.

Навіть з цих суто прагматичних міркувань нав'язана іззовні урядам країн, що реформують свої економічні системи, політика "шокового удару" завдала їх економіці великої шкоди, не наблизивши ні на крок до бажаних цілей. Навпаки, за минулі шість (1991-1996) років на величезному економічному просторі, де розміщено більшість цих країн, зруйновано значну частину економічного і науково-технічного потенціалу, втрачено близько половини ВВП та внутрішніх інвестиційних нагромаджень, різко

знижено рівень життя основної маси населення. Отже, такими сумними наслідками обернувся помилковий вибір трансформаційної моделі.

Про це, до речі, попереджали політиків і урядовців з досить точним прогнозом наслідків видатні вчені-економісти різних країн світу. Про наукові дискусії, які відбувалися з цього приводу, мова піде далі в цій монографії. Проте до тверезого голосу вчених "революційні" реформатори тоді зовсім не прислухалися. Більше того, їх ганьбили і навішували всілякі ярлики "консерваторів, "очернителів" і "ворогів реформ". Істина ж була на боці вчених, підтверджуючись практикою швидкого економічного занепаду під гаслами негайного переходу до "вільного ринку", як це не парадоксально, з антиринковою спрямованістю. На цьому "дикунському ринку" взяли гору примітивний бартер, вкрай роздрібнені й малоефективні форми човновиків, торгових палаток, кіосків, вуличних базарів з низькою культурою торгівлі, масовою спекуляцією, розвитком хабарництва, корупції, рекету та інших криміногенних дій.

Справа з політикою монетарного регулювання за моделлю молодих "класиків неомонетаризму" зайшла настільки далеко, що, наприклад, в Україні вслід за шаленою, по суті, безконтрольною емісією грошей, вибуховою гіперстагфляцією, розпочався прямо протилежний процес небувалого стиснення грошової маси в обігу. І це негайно зумовило глобальну кризу платежів. Переважна більшість юридичних і фізичних осіб країни не може своєчасно ні купувати, ні продавати. Механічна заміна гостроти колишнього товарного дефіциту на ще більш гострий дефіцит грошей створили ілюзію товарного багатства. У результаті було штучно заморожено весь економічний кругообіг, паралізовано інтереси людей до створювальної праці, можливості підприємницьких і бюджетних нагромаджень для оновлення і розвитку національного товаровиробництва. Банківські структури, в свою чергу, здувши процентні ставки, навіть не пов'язуючи їх з дійсними темпами інфляції, паралізували довгострокове кредитування. Таким чином, однобічна монетарна політика досягла своєї кінцевої мети. Національні капітали в цьому варіанті відпливають у тіньовий обіг і за кордон. Зовнішні кредити в інвестування структурних перетворень і створення конкурентоздатних виробничих об'єктів залишаються мізерними або зовсім відсутні. Інакше кажучи, відплив капіталу з країни значно переважає його приплив. Здебільшого широкій громадськості невідомо, в які сфери він спрямовується або у чиїх кишенях осідає.

За цих умов не дивно, що люди втрачають віру в чесність і справедливість, в реальні заробітки і особисті доходи. Сама платня занадто мала і не виплачується своєчасно (заборгованість сягає кілька місяців із загрозою, що її взагалі ніколи не буде погашено), що аж ніяк не стимулює інтенсивну і високоякісну працю. Підприємства, притиснуті такою недолугою монетарною і фінансовою політикою держави, починають переходити на оплату праці своїх співробітників, як було в середні віки, натурою -продукцією, яку вони самі випускають. Наприклад, цукрові заводи -цукром, швейні фабрики - одягом, взуттєві - взуттям, шинні заводи - автомобільними шинами, підприємства по металевих виробах -відрами, бідонами, каністрами, різноманітним посудом, підприємства по виготовленню кераміки - керамічними виробами тощо. Кваліфіковані фахівці промисловості змушені самі ж поштучно торгувати власними товарами. Такий своєрідний бартер є ніщо інше, як пародія на сучасну ринкову економіку. Це викликатиме неабиякий подив у нащадків, які будуть вивчати історію ринкових перетворень в Україні.

У той же час ринкові трансформації за еволюційною моделлю в Китаї та інших країнах так званих "малих тигрів" Тихоокеанського регіону, планомірно й цілеспрямовано реформуючи свої економічні системи під чітким державним регулюванням і контролем, досягли видатних успіхів в економічному оновленні й зростанні. За темпами росту ВВП вони вийшли на передові позиції серед інших країн світу. Моделювання трансформаційних процесів, що безпрограшно приносять позитивні результати, здійснюється за оціночним критерієм приросту реального ефекту при одночасній розробці й реалізації конкретних проектів формування принципово нових виробничих і ринкових структур. Вони досить швидко перетворюються, порівняно з старими, в конкурентоздатні на внутрішньому і зовнішніх ринках. Відомо, що розширення платоспроможного попиту підштовхує відповідний розвиток сфери товаровиробництва, а вона в свою чергу, впливає на зворотне зміцнення місткості споживчого ринку.

Тепер і на ближчу перспективу Україні, як ніколи, потрібна скоригована в створювальному напрямку концепція і загально­національна програма виходу з гострого кризового стану, в який її загнано політикою "ринкового шоку", стабілізації становища і переходу в фазу економічного зростання. Одночасно належить, замість уже зруйнованої, жорстко централізованої системи тоталіта­ризму, ввести властиві ринковій економіці більш гнучку, достатньо демократичну, дієздатну й ефективну систему менеджменту в усій ієрархії державного і господарського управління "знизу до верху", спираючись на державне законодавсто. Це, безумовно, нічого спільного не має з "демократичною" анархією, дезорганізацією і безвідповідальністю, які, на жаль, набрали силу під час розбазарювання і розкрадання українського багатства, безконтрольного реформування, що супроводжувалися руйнацією продуктивних сил і зупинкою національного товаровиробництва. Звідси випливає загроза масового безробіття з усіма її негативними наслідками. Витрачений на розвал старої економіки без створення нової час значно розширив нестабільний перехідний період.

Зараз дуже важливо в законодавчому порядку, виходячи із загальнодержавних і приватних інтересів, з урахуванням мінливої ринкової кон'юнктури, спрямовувати діяльність банківсько-фінансових, а також бізнесових структур на першочерговий розвиток власного товаровиробництва, конкурентоздатного на зовнішніх ринках, активно знаходячи на них нішу збуту своїх товарів і послуг. Отже, тільки після завершення перехідного періоду економіка країни зможе вступити в стадію нормального її функціонування в умовах сучасного цивілізованого ринку.

Помилково розраховувати на те, що якісне оновлення всього економічного організму відбуватиметься само собою, без активного державного впливу і глибокої господарської трансформації на принципах справжнього підприємництва, використання стимулю­ючих факторів ринкової кон'юнктури, застосування новітніх технологій і жорсткого менеджменту. На структурну і якісну трансформацію потрібен великий інвестиційний капітал як з внутрішніх нагромаджень і амортизації, так і з власних і зарубіжних кредитів та інших джерел інвестування. Без цього ніяких, тим більше швидких прогресивних зрушень не відбудеться. В усіх сферах людської діяльності має бути висока фінансова і матеріальна зацікавленість, трудовий ентузіазм, чітка система програмування, планування й управління. Сподівання на автоматизм дії міфічної "невидимої руки" ринку ілюзорні. Тільки чітка система управління й організації перетворень, жорсткого контролю за виконанням накреслених програм і бізнез-планів з фінансовим і ресурсним забезпеченням по кожному об'єкту, зацікавленість людей активно працювати приводять до прогресивних зрушень. Капітал, інтерес, праця, знання й вміння управляти і організовувати відтворювальний процес на сучасному конкурентоздатному рівні, дія справжнього ринку з розвиненою інфраструктурою, а не квазіринку - реально вирішують справу. Все інше від лукавого.

Монографічна робота, що пропонується читачеві, підготовлена на базі досліджень, які проводив автор протягом останніх років - у період бурхливих соціально-економічних перетворень в Україні, Росії та інших країнах, розміщених на величезному євроазіатському просторі колишніх СРСР і країн соціалістичної співдружності. До книги включено частину тих праць, що вже друкувалися в наукових і загальнотеоретичних журналах України, Росії та виданнях інших зарубіжних країн, а також матеріали, що публікуються вперше. Автор прагнув до того, щоб у монографії достовірно відбилися складні й суперечливі процеси, тенденції й наслідки економічних трансформацій за принципово новою теоретичною і методологічною парадигмою та соціальне- економічною політикою держав, що зробили корінний поворот від недосконалої соціалістичної системи з нашаруванням тоталітаризму до інших форм господарювання.

Поняття "ринкової економіки" надто розпливчасте і незрозуміле. Зараз ринкової економіки взагалі не існує, бо вона пройшла величезний шлях свого історичного розвитку, структур­ного і якісного вдосконалення - від зародження первісних форм до сучасних високорозвинених і досконалих систем з різними моделями їх формування та функціонуванння. Тому країнам, які зараз прагнуть до ринкової економіки, треба, перш за все, точно визначитися з стратегією структурних і якісних трансформацій у нову систему, моделюючи її, виходячи з конкретних умов і специфічних особливостей своєї країни, за відповідними оціночними критеріями ефективності. Вибір найкращого варіанту має вирішальне значення для майбутнього розвитку. Доводиться також ретельно зважувати на ресурсні та інвестиційні можливості щодо визначення темпів трансформації, маючи на увазі, що в нормальній економіці кожний черговий відтворювальний цикл має забезпечувати відповідний приріст товарного продукту під ринковий попит, доходів і фондів нагромадження та споживання. Процес самовідтворення й економічного зростання без боргової ями є для країн з перехідною економікою найбільш сприятливим, хоча й дуже важким, навіть майже нереальним варіантом.

Виходячи зі складних проблем, що виникають в трансформаційних процесах, автор зосередив головну увагу, перш за все, на теоретичних аспектах їх розв'язання, стратегії перехідного періоду на тлі світових тенденцій, по-друге - на механізмі державного й ринкового регулювання, по-третє - на здійсненні стратегічної політики структурних перетворень, визначенні макроструктурних пріоритетів, по-четверте - на розвитку інтеграційних процесів, зокрема, на інтеграції України в Міжнародні ринкові угруповання. Критичному осмисленню піддано перетворюючі процеси і їх наслідки в загальноекономічній, банківсько-фінансовій, енергетичній і агропромисловій сферах.


^ Частина І. Методологічні і політичні аспекти економічної трансформації

Розділ 1. Теоретичні основи стратегії економічного розвитку
^ Нова соціально-економічна парадигма
Економічна теорія як важливий складовий елемент нової парадигми суспільного мислення переживає сьогодні складні часи. У суспільства виникла реальна потреба в фундаментальних дослідженнях і розробках економічних відносин на створюючих ринкових началах. Ідеться про глибинні трансформації всього економічного організму так званих "постсоціалістичних" країн, формування соціальне орієнтованої моделі господарювання з притаманними їй функціями активної мотивації високих темпів динамізму і оновлення.

Переважання руйнівних тенденцій перехідного періоду (80-90 рр.) входження в "ринкову економіку" колишнього СРСР, а після й Росії, України, Білорусі, Молдови, Казахстану та інших країн Центральної Азії, Кавказу і Прибалтики, які вийшли з нього, нічого спільного не має з сучасними теоріями і регулюючими механізмами економічного зростання, структурного і якісного оновлення макро- і мікроекономічних систем ефективного ведення господарства, конкурентоздатних на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Економічна наука цивілізованого світу спирається на критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів, що грунтуються на моделюванні складних і суперечливих соціально-економічних процесів, які властиві сучасному і майбутньому прогресу людства. Саме ці погляди стали визначальними для різноманітних моделей і регулюючих механізмів соціально-економічного управління ходом суспільного розвитку. Стратегія і тактика економічного керівництва базується на органічному поєднанні ринкових і державних регуляторів з широким використанням новітніх наукових відкриттів і досягнень у галузі технології, інформатики, менеджменту і багатьох інших сферах знань і умінь створювальної людської діяльності. У кінці XX століття мало хто серйозно сподівається на чисто "ринкові регулятори" невидимої руки Адама Сміта епохи більш ніж двохсотрічної давнини так само, як і на ідеологію архіреволюційних суспільних перетворень і силового поневолювання сильних слабкими.

Разом з тим очевидно й те, що як показує досвід, на основі характерного для прихильників прямого запозичування економічних теорій і моделей сучасних західних мислителів і механічного перенесення їх на свій національний грунт, тобто в інші соціально-економічні й суспільні умови, не можна одержати достовірних відповідей на багато досить складних і гострих питань вітчизняної дійсності, у тому числі й щодо входження посттоталітарної економіки в сучасну високоорганізовану ринкову економіку. Мабуть, країни колишнього Радянського Союзу ще не переживали такої катастрофічної ситуації розвалу в умовах мирного часу на величезній території (1/6 земної суші). І це не може не впливати на весь хід сучасного світового розвитку. Вже звідси випливає об'єктивна необхідність старанного визначення і виваження сукупності причин і наслідків вибухового економічного занепаду, всебічного врахування глибоких історичних традицій і національних особливостей розвитку, ведення системного аналізу процесів, що відбуваються в часі й просторі, щоб новітні теоретичні концепції відображали дійсність, були надійним фундаментом творчої соціально-економічної політики держави. За справедливим визначенням М. Кондратьєва, потрібне врахування "суспільного середовища", в якому формувалися ті чи інші економічні явища і знаходили відображення в наукових розробках сучасників певної епохи1.

Тільки на такому базисі, доповненому застосуванням основних принципів історико-критичного методу, а також методів моделювання і вибору оптимальних варіантів сучасних і майбутніх процесів можливо адекватно їх оцінити, створюючи новітні теорії майбутнього суспільного прогресу, відібрати з світового досвіду за оптимальними оціночними критеріями зразки соціальної "корисності", моделі високоефективного господарювання, які можуть стати органічною складовою ланкою вітчизняної моделі ринкової економіки, адекватної загальносвітовим створювальним процесам.

Серед важливих складових елементів формування такої моделі є проблема власності і пов'язана з нею система відносин. Від її фундаментального наукового вирішення значною мірою залежить швидке подолання не лише кризових явищ, а й трансформація економіки в новий якісний стан. Без глибокого пізнання генезису форм і відносин власності державна політика "зверху", не рахуючись з інтересами "знизу", так званого роздержавлення і приватизації шляхом одночасного правового акту "перетворення" нібито всього населення в "паперових власників".

Швидше це можна назвати наданням видимості "законності прихватизації" суспільної (названої тепер "нічийною") власності, кримінальне розбагатілою верхівкою, котра переважно не заінтересована, та й по-справжньому не володіє знанням і умінням конкурентоздатного виробничого бізнесу. До того ж паралізовані економічні передумови для його успішного розвитку. Законодавча й виконавча гілки державної влади своєчасно не створюють необхідних правових і виконавчих основ для економічного пожвавлення, оновлення та зростання.

Втрата державою регулюючих функцій соціально-економічного оновлення під виглядом демократизації суспільного устрою і вільного ринку супроводжується проявом хаосу. Що ж до реформації відносин власності з метою формування на принципі нереальної вартісної (ринкової) основи "рівноправних власників", включаючи до них і вкрай зубожілі верстви населення, то вона є не більше, ніж фарсом. Російська "ваучеризація за Чубайсом" особливо наочно показала, в чиїх руках концентрується де-факто суспільна власність і в якому економічному становищі опиняються рядові "власники" ваучерів.

У щорічній доповіді Президента України "Економічний і соціальний розвиток України в 1995 р." відзначається, що всього приватизовано у 1992-1995 рр. 27903 об'єкти, а структура промислових підприємств за формами власності в 1995 р. склалася так: загальнодержавна - 36,5%, комунальна - 6,9%, колективна власність - 56,3%, власність міжнародних організацій - 0,2%2. У групах колективної і комунальної власності, які вже вийшли із загальнодержавної, сформувалися різноманітні господарські структури перехідного типу. В більшості вони виявилися не здатними, без належного інвестиційного капіталу, знань і умінь здійснення нормального відтворення, структурного і якісного оновлення виробництва, щоб перемагати в сучасній ринковій конкуренції. Надії лише на приватні ініціативи в цих структурах не справдилися. В результаті промисловість і виробниче будівництво опинилися в глибокому занепаді, а їх структура - в ще більш деформованому стані, ніж була за тоталітарного режиму. Національне промислове виробництво досить успішно витісняється з свого внутрішнього ринку іноземними конкурентами.

У сільському господарстві змінили форму господарювання з розпаюванням майна 92% колгоспів, приватизовано 650 радгоспів (34% загальної їх кількості)3. Збільшено земельні ділянки присадибних господарств селян. За принципом паювання передбачається трансформація земельної власності. Створено близько 35 тис. фермерських господарств. Торгівля фактично вже давно є приватною і неймовірно марнотратною, враховуючи, що значна її частина набула човниково-базарного характеру; розкрадено й розпродано значну частину рухомих транспортних засобів.

Приватизуються обслуговуючі підприємства. Купується і продається державний квартирний фонд. І це важливий етап переходу до ринкових перетворень. Але суть проблеми полягає в тому, що такого роду бурхлива й безсистемна реформація поки що не приносить ні стабілізації, ні економічного пожвавлення, ні тим більше зростання. Навпаки, вона виступає активним каталізатором спаду національного товарного виробництва, ВВП і НД, перетворивши власний споживчий ринок у всевладдя низькоякісних і дорогих товарів іноземного виробництва. З цим багажем на рівних у світове і навіть у європейське співтовариство не ввійти.

В умовах руйнівної інфляції, що хоча останнім часом й загальмована, але ж не припиняється, скорочуються робочі місця, зростає явне і особливо приховане безробіття. Відбувається процес дискваліфікації і деградації робочої сили. Продуктивність промислової й аграрної праці, так само, як і праці в ряді інших сфер діяльності, має тенденцію до зниження. Рівень реальних доходів населення та його купівельна спроможність знаходяться на надто низькій відмітці навіть відносно рівня 1990 р., коли вони вже були незрівнянно нижчі аналогічних показників економічно розвинутих країн. І це не може не викликати соціальної напруженості, розгулу протиправності в суспільстві, закладаючи відповідні негативи в його майбутній розвиток. Багато соціальних прошарків населення України, також як і Росії та інших країн СНД, стали значно гірше харчуватися, гірше одягатися і жити, що загострює не лише загальноекономічну, а й демографічну кризу, призводить до небувалого суспільного розшарування, проявів соціальних конфліктів.

Формування не примітивного рудимента минулого (хаотичного базару), а високорозвиненого і високоорганізованого сучасного ринку, соціальне орієнтованої ринкової економіки постіндустріальної епохи вимагає відповідно вищих форм і відносин власності, систем господарювання новітнього типу, що встановлюється в ході послідовного еволюційного розвитку, створення розгалуженої інфраструктури на найновіших технологічних і організаційно-управлінських розробках. Привати­зація і формування високоефективних форм господарювання, безперечно, є одним із важливих, але в той же час складних і суперечливих процесів трансформації системи соціально-економічних відносин. Вона стосується інтересів усіх без винятку соціальних прошарків населення і, отже, вимагає виваженого і обережного підходу. Тільки розвиток по-справжньому здорової системи ринкової конкуренції однозначно розкриває, які системи й форми господарювання життєздатні й прогресивні, а які приречені кінець кінцем на банкрутство і природне відмирання.

Держава покликана на суворо законодавчій базі створювати рівні умови для форм власності і господарювання, при відмові від попередньої державної монополії, широкого розвитку на ринкових засадах приватної, державної, колективної, корпоративної і змішаної форм власності в межах національних і транснаціональних систем; відповідно - орендних, акціонерних, кооперативних, корпоративних, приватно-індивідуальних та інших форм господарювання, з забезпеченням єдиного правового поля їх функціонування на принципах конкуренції, взаємовигідних зв'язків та взаємовідносин.

При цьому держава забезпечує законодавче регулювання, а ринок - стимулювання, своєрідний каталіз реформування в найбільш результативні за критеріями прибутковості й темпами розвитку форми й відносини власності та господарювання. Дрібновласницька її система в сучасну епоху науково-технічного прогресу, як свідчить досвід багатьох економічно розвинених країна не є пануючою. Національні і транснаціональні корпорації, кооперовані й інтегровані системи поступово втягують дрібновласних господарів у більш інтенсивні і високоефективні господарські й ринкові структури. Проблема розмірів ("великих", "середніх" і "дрібних" господарських і ринкових структур) сугубо конкретна, вирішується і формується стосовно до умов, форм і видів діяльності, технологічних, ресурсних і організаційно-управлінських можливостей забезпечувати максимальний економічний, соціальний і духовний ефект. Проте загальносвітові тенденції до інтеграції спеціалізованих і кооперованих структур формування велетенських регіональних світових ринків зараз очевидні.

Аналізуючи різні форми і відносини власності, їх складну ієрархічну структуру і динамізм, деякі дослідники часом непомірне захоплюються лише зарубіжним досвідом, досягненнями західної економічної думки, іноді однобічно й помилково їх тлумачать, забуваючи при цьому про власну наукову спадщину, теорії, розроблені російською й українською наукою, особливо в епоху, коли розвиток ринкових відносин ще не згортався диктаторськими режимами.

Між тим, у цих теоріях знайшли відображення проблеми, що не втратили актуальності й сьогодні. У теоретичному аспекті, наприклад, система орендних відносин має багато спільного з ідеями розподіленої власності, які широко розвинуті в працях М. Туган-Барановського. Актуальні для сучасного розвитку фермерських господарств і системи . їх кооперації розробки визначних російських економістів М. Макарова і О. Чаянова. Дуже багато є співзвучним сьогоднішньому дню у широкій науковій спадщині М. Кондратьєва, М. Туган-Барановського, П. Струве, С. Булгакова та ін. Вони аж ніяк не дивилися на форми й відносини власності як щось застигле, раз і назавжди дане економічне явище. Суспільно-економічний прогрес немислимий без прогресивних зрушень у системі відносин власності. Дуже примітивно виглядають у цьому світлі вимоги деяких сучасних архірадикалів, які називають себе "демократами", негайно перетворити всю власність у приватну після сімдесятирічного панування суспільної, тобто здійснити стрибок з однієї крайності в іншу, зробити чергову революцію з відповідним господарським розвалом.

Прогресивний суспільний розвиток значною мірою наперед визначається усвідомленням механізму дії мотивації в системі відносин власності, розумінням їх динамізму, неминучих структурних і якісних змін у взаємодії з новими науковими і технологічними відкриттями та господарськими перетвореннями. Не вина, а біда геніальних для свого часу вчень К. Маркса і його найбільш вірного послідовника В. Леніна, на мій погляд, перш за все, в однобічній трактовці ідеї революційного зламу відносин власності, зведенні їх у кінцевому рахунку до єдиної суспільної (комуністичної) власності шляхом негайної націоналізації, при цьому не навчившись і не вміючи створювати більш ефективне нове. І хоча заради справедливості слід сказати, що ними робилися відповідні застереження про необхідність дозрівання умов і передумов, перехідних етапів у часі, проте однозначність політичних висновків дала підстави архіреволюційним комуністичним силам взяти їх на беззастережне ідеологічне озброєння для розгрому системи, що діяла, а заразом і розгрому ефективного ринкового господарства. Дальші спроби і щирі прагнення В. Леніна повернути державну машину до ринкового господарства (непу) ні до чого радикального не привели, а лише посилили подальші устремління до сталінської диктатури й тоталітаризму. Потребують уточнення і марксистські теоретичні трактування поділу суспільної праці на продуктивну й непродуктивну, щоб не припускати зневажливого ставлення до праці, яка створює духовні блага.

Ефективне функціонування ринкової економіки вимагає від держави здійснення активної і жорсткої валютно-фінансової і кредитної політики. Наші дослідження надійно свідчать про те, що економіка України не може прогресивно розвиватися, якщо по-справжньому не стабілізувати валютно-фінансове й кредитне становище, не подолати згубні інфляційні й стагфляційні процеси. За допо