Реферат: Олександр Харлан Церква в ім’я Архангела Михаїла в містечку Старий Кодак Архітектурно-історичний нарис Бібліографія Дніпропетровськ 2010 ббк 86. 372. 27я1

Дніпропетровська

обласна

універсальна

наукова

бібліотека


Краєзнавчий відділ


Серія: «Святині Запорозького краю»


Олександр Харлан


Церква в ім’я Архангела Михаїла

в містечку Старий Кодак


Архітектурно-історичний нарис

Бібліографія


Дніпропетровськ

2010

ББК 86.372.27я1

УДК 281.9(092)

Х 21


Харлан О. Церква в ім’я Архангела Михаїла в містечку Старий Кодак: Архітектурно-історичний нарис. Бібліографія / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010.– 46 с. (Сер.: «Святині Запорозького краю»).


© О.В. Харлан, текст, ілюстрації, 2010

© ДОУНБ, 2010

^ Від упорядника


Пропоноване видання продовжує серію ДОУНБ «Святині Запорозького краю» і розповідає про православну святиню, яка не дійшла до нашого часу – церкву в ім’я Архангела Михаїла в старовинному козацькому містечку Старий Кодак (нині село Старі Кодаки).

У випуску також описано історію спорудження низки старокодацьких храмів, що будувалися один за одним на теренах поселення в різні часи і кожен із яких був неповторною пам’яткою народних майстрів Запорожжя. Досліджено окремі сторінки існування стародавньої фортифікації а також дерев’яних церков Старого Кодака та їх архітектурних особливостей.

Видання складається з архітектурно-історичного нарису архітектора і художника, активного члена клубу «Ріднокрай» при ДОУНБ, Олександра Харлана «Втрачений шедевр запорозької дерев’яної архітектури. До 260-річчя від часу збудування церкви в ім’я Архангела Михаїла в містечку Старий Кодак», його доповнює бібліографія праць і публікацій, присвячених церкві та с. Старий Кодак.

До бібліографії увійшли наукові дослідження з архітектури, мистецтвознавства, видання загального характеру, художні твори і періодичні публікації. Більшість із цих джерел можна знайти у фондах ДОУНБ. Допоміжній апарат доповнює іменний покажчик авторів матеріалів.

Видання ілюстроване графічними роботами автора, виконаними на снові архівних досліджень матеріалів ХVIII–ХІХ ст. виявлених у архівах і бібліотеках України та Росії.

Наведені матеріали стануть в нагоді при відновленні пам’ятки, а також при вивченні історії архітектури запорозького краю. Видання може бути використано при підготовці книжкової виставки, відзначенні ювілейної дати та інших заходах в бібліотеках, школах тощо. Більшість вказаних джерел можна отримати у краєзнавчому відділі та відділі документів з питань мистецтв ДОУНБ.

Видання розраховане на бібліотекарів, істориків, краєзнавців, архітекторів, мистецтвознавців, вчителів, школярів і усіх, хто цікавиться історією архітектури рідного краю.

^ Втрачений шедевр запорозької дерев’яної архітектури


До 260-річчя від часу збудування церкви в ім’я Архангела Михаїла в містечку Старий Кодак


У 1635 році в пониззі Дніпра на правому березі навпроти Кодацького порогу польським урядом збудовано Кодацьку фортецю. Більша частина дослідників і науковців пов’язують виникнення поселення Кодак (Старий Кодак) із її заснуванням. Існують також думки, що доводять більш давнє походження цього населеного пункту1 і навіть існування у ньому козацьких укріплень2.

Фортецю було збудовано для контролю за діями запорозьких козаків3 і перекриття постачання Січі припасами й лісом із Самарських лісів. Вона не була розрахована ні для відсічі татарських наїздів, ані для припинення потоку втікачів з України. Її призначення добре видно з інструкції для коменданта Кодака Жана Маріона: «...щоб знищити вогнище конфліктів, [ ]…на річці Бористен, річищем якого звикли пропливати козацькі кораблі на шкоду туркам...»4.

На відомих картографічних матеріалах добре видно, що перша Кодацька фортеця – невеликий редут. Укріплення, збудоване французьким інженером Гійомом Левасером де Бопланом5, являло собою чотирикутник з двома напівбастіонами. Його було збудовано на північній стороні величезного мису на правому березі Дніпра. Місце для фортеці було обрано дуже ретельно і вдало. Знаходячись на високій скелі, вона мала вигідне стратегічне значення, бо відкривалась широка панорама місцевості і прострілювалася широка ділянка ріки.

У південно-західній частині редуту виступали два невеликі напівбастіони, продовження фасів яких сходилися в середині бастіонного фронту. Саме на цій ділянці, позбавленій куртини6, за архівними джерелами знаходилась в’їзна брама з підйомним мостом, перекинутим через рів. Оборонний рів із валом оточували фортецю з чотирьох боків, ширина профілю укріплення (рову і валу) була майже 15 метрів. Довжина північно-східної сторони редуту, повернутої до річки, була трохи меншою від 100 метрів. Дві бічні сторони південно-східна і північно-західна дорівнювали 115-ти метрам кожна. Кут двох напівбастіонів становив приблизно по 60˚, а кут між продовженнями фасів бастіонів – 130˚. Виходячи з вказаних даних, легко підрахувати площу першого укріплення Кодацької фортеці. Загальна площа забудови редуту дорівнювала 1 га. Площа внутрішнього простору (без валгану) – 0,6 га. Загальна довжина периметру редута (зовнішній край рову) дорівнювала трохи більше 430-ти метрів. Від північно-східного боку укріплення до скелястого обриву відстань сягала близько 30-ти метрів.

Ось як фортецю змальовує польський історик О. Чоловський: «була то не фортеця, а скромний форт, який після побудови міг одночасно вмістити найбільше двісті чоловік, а з точки зору оборони не являв собою нічого імпозантного. За планом він утворював невеликий чотирикутник, оточений кругом ровом і земляним валом, який з півдня виступав двома кутовими півбастіонами, між котрими була в’їзна брама. Яке було озброєння фортеці не відомо»7.

Існують досить стислі відомості про внутрішній устрій фортеці. На її території було викопано глибоку криницю, збудовано кілька землянок для гарнізону, криту ґонтом хату для коменданта, льохи для зберігання пороху, продовольчих припасів і для в’язнів8.

Споруджували замок із землі та дерева, яке сплавляли до Кодака із самарських лісів9. «Фортецю...[ ] польські магнати хотіли щонайшвидше спорудити... а тому роботи, що розпочалися в травні копанням ровів і насипанням валів, у липні 1635 року були закінчені»10. Тож менш ніж за три місяці невелике укріплення збудували (очевидно, будівництво велося надто повільними темпами). За іншими даними Кодацький редут ще не був завершеним під час нападу загону запорожців на чолі з Сулимою, на це вказує велика кількість людей з капітаном Маріоном в невеличкому укріпленні11.

У тому ж 1635 році, 12 серпня (за новим стилем), фортецю захопили запорозькі козаки. Гарнізон фортеці було знищено, коменданта покарано, робітників розігнано і зруйновано укріплення в кількох місцях12.

Польський уряд, бажаючи повернути новоутворену твердиню, вирішує посилити втрачений на деякий час форпост і відновити контроль над Запорозькими Вольностями. Після придушення повстання приймається постанова про будування нової фортеці Кодак. В універсалі 1636 року наказувалося: «всім українським містам і містечкам.., аби з кожного міста для збудування й завершення згаданого замку дали й прислали стільки потрібних робітників із заступами й мотиками, скільки ясновельможний великий гетьман коронний накаже й визначить з кожного міста або містечка»13. Через брак грошей будівництво було відкладено. Його розпочали тільки в 1638 році.

У липні 1639 року було закінчено будівництво нової фортеці Кодак. Будівництвом фортеці керували Фрідріх Геткант, Ілля Арцишевський та Ян Пляйнер14.

Нова дерево-земляна фортеця була набагато міцнішою. Її було збудовано на південний схід від попередньої за найсучаснішими на той час зразками фортифікаційного мистецтва.

У плані земляна фортеця бастіонного типу являла собою трохи видовжений чотирикутник, що витягся вздовж вісі північний схід – південний захід із відхиленням від вісі північ-південь у 50º. В кожному куті чотирикутника було влаштовано могутні бастіони, майже чітко орієнтовані по сторонах світу. Північно-східна сторона укріплення проходила вздовж урвистого берега річки, її конфігурація повторювала обрис берегової лінії. На південно-східній стороні бастіонний фронт було посилено равеліном, відділеним від куртини ровом. Виходячи з цього, південний і східний бастіони отримали найпотужнішу атакуючу силу, а для їх прикриття боковим вогнем влаштовано допоміжну зовнішню споруду. В середині таких бастіонів часто розміщували спеціальні споруди, щоби вести ярусний вогонь по місцевості.

Загальна площа забудови (зовнішній край рову) нової Кодацької фортеці дорівнювала 21 га. Площа внутрішнього простору фортеці (без валгану15) дорівнювала приблизно 4,4 га. Тож, як бачимо, нова споруда в цілому, була набагато більшою за свою попередницю – в 21 раз, хоча внутрішній майдан був більший всього в 7,3 рази. Набагато потужнішим було збудовано профіль укріплення.

Основним елементом фортифікації був вал. Висота його від основи досягала 12,8 м, ширина в цілому складала 40,5 м, загальна довжина його із зовнішньої сторони бруствера по периметру дорівнювала 1600 м. З трьох боків перед валом було вирито глибокий оборонний рів, у дно якого вбито загострені дубові палі, а з четвертого – північно-східного, укріплення підносилося над Дніпром. Тут фортеця дотикалась до крутої непідступної скелі.

Глибина рову дорівнювала 10,7 м, ширина зверху (від берми до прикритого шляху) – 27,7 м, ширина дна рову – 15 м. Головним елементом валу слугував бруствер, що прикривав військо та гармати від прицільних пострілів. Його було посилено горизонтально виступаючим густим рядом дубового частоколу16. Вал від рову відділяла невеличка горизонтальна ділянка – берма шириною 2,1 м.

Північно-західна сторона мала єдину браму, що звалася Криловська (від назви великого містечка Крилова). До неї, через рів, було влаштовано міст довжиною близько 55 м (у цьому місці рів мав найбільшу ширину). Браму було посилено двома дубовими вежами17 та підйомним мостом.

З північного схилу вів хід до Дніпра, з півдня, де фортеця не мала природного захисту, перед нею розкидали металеві колючки, щоб завадити наскоку ворожої кінноти18. У валу з боку Дніпра був вузький, замкнений хвірткою прохід для виходу по воду19.

Картографічні матеріали ХVІІ ст. переконують, що споруда, яку будували 3.000 чоловік, була величною, неприступною і справляла виняткове враження на сучасників своїми розміром і грізним виглядом. Її було розташовано на вигідній у стратегічному значенні ділянці з максимальним використанням при спорудженні природних захисних рубежів. На відміну від попередньої фортеці, значно більше значення відіграє штучно влаштована система укріплення. Але, як відомо, в середині фортеця справляла протилежне враження.

Про забудову внутрішнього простору фортеці лишилися спомини сучасників. Наприклад М. Дуб’єцький пише: «Певна кількість малих, вкопаних у землю землянок, де пухирі служили замість скла і вікон, та дерев’яний будинок з ґонтовим дахом, зроблений з балок, сплавлених із лісів самарських, призначений на мешкання коменданта. Тут же склади, порохівня і в’язниця. Все це утворювало будови фортеці...». А ось ще один варіант: «...На її території спорудили дерев’яний будинок, покритий ґонтом, для коменданта, зліпили кілька мазанок. Побудували багато повіток для припасів, льох-вязницю, глибоку криницю, з якої таємний хід виводив до Дніпра»20.

Як бачимо, внутрішнім начинням нове укріплення мало чим відрізнялося від попереднього. Описи забудови, досить сухо і з огидою передають зовнішній вигляд місцевих споруд. Добре видно, що в фортеці був єдиний дерев’яний будинок – дім коменданта. Решта – землянки й напівземлянки, велика кількість господарських споруд.

Дуже дивно, але, як для центру польської колонізації Дикого Поля, адміністративного та військового центру нових земель21, то наявність невідповідності статусу міста, що потрапило на всі європейські карти ХVІІ–ХVІІІ ст. Більш за все фортеця мала забезпечувати захист іншому містобудівному утворенню, яке мало з’явитися поряд.

Спочатку новоутворене поселення справляло гірке враження: «...Поза валами ще скромніший вигляд мала купка землянок, ліплянок, які становили початок майбутньої осади... Дерево і земля були єдиним матеріалом, вжитим до будови...»22, але досить швидко коло фортеці виросла невеличка слобода. Про зовнішній вигляд укріплення й поселення поряд у 1647 році маємо опис Б. Маскевича: «...Вал був таким високим, що ледве можна було бачити верх замкового будинку. У пана капітана була та повинність, щоб кожного року на лікоть підсипав вали навколо замку. Під валом є глибокий рів, а в самому замку повно було маленьких халупок-мазанок (в деякі доводилося рачки лізти). В цих мазанках жили різні ремісники. Біля валу постійно працювали полонені татари...[ ]. У слободі під замком було з 60 будинків, у котрих мешкали прийшлі люди. Землю тут не обробляли через ординську небезпеку, а якщо хто й обробляв, то небагато й обережно...[ ]. Над самим Дніпром був базар, де продавали ремені й інші дрібниці. За півмилі від Кодака стояла висока вежа, з котрої було видно на вісім миль довкола. На цій вежі стояла постійна сторожа...»23.

На картографічних матеріалах ХVІІ ст., привертає увагу прилегла до Кодацької фортеці територія. Із заходу та півдня від замку знаходилася велика кількість прямокутних у плані споруд, що розміщувалися довгими рядами і утворювали так звані поселення допоміжного складу залоги. Ззовні їх було обведено лінійним земляним укріпленням, що простягалося з північного заходу на південний схід майже на 900 метрів. З північного заходу вище по течії Дніпра на 900 метрів від рову фортеці, а також з південного сходу на відстані 550 метрів нижче по течії Дніпра високий правий берег перерізали величезні яри, утворюючи природний захист майбутнім поселенцям слободи. Тож, вищевказані укріплена лінія і яри разом слугували кордонами укріпленого посаду і так званого передмістя.





^ Мал.1. Загальний вигляд фортеці Кодак у другій пол. ХVІІ ст.

Малюнок-реконструкція автора.


Також добре простежується контур валу колишнього укріпленого посаду старої фортеці, у складі якого зображено саму фортецю (редут) і колишні казарми першого гарнізону. Він знаходився на північний захід від нової фортеці і мав прямокутний обрис. Площа старого посаду дорівнювала 4,6 га (включаючи й площу редуту), а довжина валу посаду приблизно дорівнювала 1270 м. За експлікацією перша фортеця позначена як Редут Маріона. Ще далі на північний захід видно базарний майдан, який показано в плані трьома видовженими спорудами (можливо, торговими рядами).

Існують дані, що біля стін укріплення було споруджено кляштор-монастир і костьол, де правили службу отці-домініканці24. За другою версією монастир було розміщено у фортеці25. На присутність у фортеці служителів церкви – ксьондзів, вказує один з пунктів угоди капітуляції гарнізону в 1648 році26.

У містобудуванні надзвичайно важливою, часто – вирішальною, була роль організаторів заселення нових теренів та фахівців у розплануванні поселень. Методика роботи, обумовлена практичною необхідністю враз розселити кілька сот, а то й тисяч людей, визначала майже одночасне розпланування фортеці, посаду і ближніх слобід. Саме це й було розроблено для нового міста Кодака, що мав з’явитися на високому скелястому березі Бористена. Поява величної фортеці – то перший крок до виникнення значного містобудівного утворення Речі Посполитої на теренах Надпорожжя. Ось як розповідав про це місто Микита Корж: «…Сей Кодак был городом и находился под Польскою державою, в нем была устроена знатная побережная крепость, обведення глубоким рвом и высоким земляным валом с подземными воротами…[ ]. В сей крепости жил некогда Польский князек, вроде коменданта…»27.

Історично доля майбутнього міста склалася інакше. Йому не судилося досягти проектних розмірів і стати польською твердинею. У 1648 році розпочалася Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. У цей період Надпорожжя стає театром значних воєнних дій, а Кодак стає одним із найвидатніших козацьких міст28.

Даних після 1648 року про стан поселення, прилеглого до фортеці поки не знайдено. Відомо тільки, що частина населення Кодака переселилася в 1650 році до містечка Новий Кодак. У фортеці ж було розміщено козацький гарнізон, вона використовувалась як тилова база гетьмана: в’язниця, переправа, пристань, продовольчий та військовий склади29.




^ Мал.2. План фортеці Кодак у 1776 році. Прорис автора.


На пониззі Дніпра в середині ХVІ ст. виникла система поселень, фортець, хуторів і зимівників Запорозької Січі. Заснування нових поселень та відродження стародавніх зумовлювалося освоєнням земель, та захистом кордонів від нападів турків і татар. Великі поселення були джерелом сталих доходів, бо ремесло, різні промисли й торгівля давали в 5–10 разів більший прибуток, ніж сільське господарство. У містечках і слободах раз або двічі на тиждень відбувався малий торг, а два–три рази на рік – великі ярмарки. Переважали невеличкі містобудівні утворення з населенням від 500 до 1000 мешканців, більшість яких займалась землеробством та промислами30.

Кодак з 1656 року переходить до володінь Запорозької Січі, хоча постачанням фортеці займався гетьманський уряд31. У цьому ж році в поселенні Старий Кодак влаштовано першу похідну церкву в ім’я Архістратига Михайла. Її було привезено з Запорозької Січі та встановлено для затвердженої вперше берегової варти з «охочих козаків-лоцманів», при ній був ієромонах Самарського Миколаївського монастиря32.

За документами 1656 року існуюче поселення називають містечком, в якому жили поляки та українці – лоцмани, що проводили плоти через пороги. В містечку діяли домініканський костьол і нововстановлена похідна церква33.

У 1658 році гарнізон замку було посилено, але в 1664 році замок спорожнів, його охороняли всього 20 козаків. У 1672 році фортеця вистояла під час турецько-татарської навали, але було зруйновано прилегле містечко. Церкву та костьол спалено.

Зберігаючи велике стратегічне значення, продовжує існувати фортеця, а поселення, що було невдало розташоване відносно сухопутних шляхів, втрачає своє адміністративне та економічне значення. Первинного значення набуває місто, розташоване вище по течії Дніпра – Новий Кодак34.

Зберігся опис замку запорозькими послами для Малоросійського приказу 1673 року: «Місто Кодак. Земляний вал стоїть на Дніпрових верхніх порогах, в урочищі Кодак, на правім березі Дніпра від Києва. А будували його за указом польського короля Владислава ІV німці, тому вже років 40 з гаком. Бійниці зроблені з землі, вхід до нього з одного боку між валами, а палів і колод нема. А від порогів, навкруг нього, рів обрізаний, і в рові набито дубовий частокіл. А обміром той городок Кодак навколо 900 сажень…»35.

Матеріалів про існування поселення біля Старого Кодака кінця ХVІІ ст. досить мало, ситуацію ускладнює використання назви «Кодак» для двох населених пунктів – Нового Кодака і Старого Кодака. Іноді дуже важко атрибутувати місто про яке йдеться36.

Ймовірно, на кінець ХVІІ – початок ХVІІІ ст. забудова Старокодацького поселення почала потроху розростатись, у цей час переселенці з Гетьманщини селилися у старовинному містечку. Але події 1709 року знову припинили розвиток населеного пункту. Російське каральне військо спалило поселення «чтобы впредь не быть пристанищем для воров», а мешканців відправили до Новобогородицької фортеці. Запорожці залишили свій край, та й росіянам не вдалося закріпитися в Кодацькій фортеці.

За архівними джерелами Старокодацьку фортецю знищено за умовами Прутського трактату 1711 р. (найвірогідніше, фортецю не зруйнували, лише частково було розрито північно-східний бастіонний фронт, що прилягав до скелястого берега і повністю ліквідовано равелін, тим самим було послаблено південно-східний бастіонний фронт). Пізніше, фортеця була відновлена козаками (при реконструкції північно-східної сторони, що проходила над скелястим берегом, було спрощено конфігурацію бастіонного фронту, равелін не відновлювався), але у 20-х рр. її зруйнував кримський хан (ймовірно, було тільки засипано ров, оскільки в цілому конфігурація і розміри залишків фортеці ідентичні первинним), а права на Кодак на певний час передав Речі Посполитій37. В 1733 році у фортеці стояла татарська залога38, яку після повернення вибили запорожці39.

Поселенці з Гетьманщини (Миргородського та Полтавського полків) активно починають залюднювати терени Запорожжя, засновуючи хутори та села. Населення Старого Кодака швидко зростає на початку 1730-х рр. У 1739 році після чергової російсько-турецької війни (1735–1739 рр.) до Кодака переселилося кілька десятків родин із Полтавщини та Чернігівщини. А в 1744–1748 рр. село Старий Кодак збільшується за рахунок переселенців зі Старої Самари40.

Настоятель усіх запорозьких церков – ієромонах Павло в період російсько-турецької війни у 1736–1737 рр. «збудував» нову церкву в слободі Старий Кодак41 для запорожців та російських військ, що тут знаходилися. Мова ведеться про другу похідну військову церкву, в ім’я святого Архістратига Михаїла. На жаль, не відомо про зовнішній вигляд цієї мобільної споруди (у вольностях Запорозьких існувало декілька типів походних церков, в російській армії використовували так звані «церковные ящики», в яких перевозили начиння для походних храмів). Храм розташовувався всередині фортеці. Близько 1739 року в поселенні вже існувала парафіяльна громада православного козацтва42.

У 1748 році з дозволу та благословення митрополита Київського, Галицького і Малої Росії Тимофія Щербацького, у місті Старому Кодаку замість похідної церкви на кошти запорозького козацтва побудовано сталу дерев’яну церкву в ім’я святого Архангела Михаїла і до неї призначено постійний церковний причт43. Приблизно в цей же час на захід від фортеці виник цвинтар44, залишки якого ще збереглися.

За офіційними документами 1768 року в містечку Старому Кодаку було 50 парафіяльних дворів, бездвірних хат 32 і населення 1.015 душ45.

На карті кінця ХVІІІ ст. добре видно, що церкву збудували всередині існуючого укріплення. Тому вона вціліла від нападу татар у 1769 році. Перша постійна дерев’яна церква була хрещата в плані, п’ятизрубна, зі скороченими бічними гілками (північною і південною) і видовженою західною. Навколо храму існувало огородження у вигляді неправильного п’ятикутника. Зі сходу від церкви, в середині фортеці, у 1776 році знаходилися кілька видовжених

у плані споруд, ймовірно залишки казарм російського гарнізону.

Із зовнішнього боку земляних укріплень знаходилось містечко. Воно складалося з двох слобід. Одна «західна» з північно-західної сторони фортеці (вище за течією Дніпра), друга «східна» з південно-східної сторони (нижче за течією). Так звана західна слобода, значно більша за східну (майже в 2 рази), ймовірно утворилася раніше. Вони різнились не тільки розміром, а й планувальною схемою. З розташування споруд добре видно, що західна слобода формувалася в декілька етапів. Одна група будинків збудована за орієнтацією схід-захід, а інша за орієнтацією на дорогу. Важко встановити, яка орієнтація первинна, оскільки поселення багато разів нищили. Через слободи й фортецю проходила одна ґрунтова дорога, що на північному заході розходилася в двох напрямках.

Місце для слобід було обрано дуже вдало. Їх поставлено у відкритому полі на невеличких підвищеннях величного пагорба так, що з протилежної сторони ріки Старий Кодак чітко змальовувався на фоні неба. Витончений силует церкви, який підтримував величе зний масив земляної фортеці, організовував увесь простір житлового середовища. Обидві слободи було утворено в межах старовинного посаду, про який йшлося вище. До кінця ХVІІІ ст. вже не існувало


Мал.3. Поселення Старі Койдаки на мапі другої половини ХІХ ст. Прорис автора.


першої Кодацької фортеці – Редуту Маріона, з його невеличким посадом. На її місці розкинувся величезний яр. Друга Кодацька фортеця потроху руйнувалася: вали розповзалися, змінюючи обриси укріплень.

З ліквідацією у 1775 році Запорозької Січі Старий Кодак було визначено державною слободою, а його населення поповнилося колишніми запорозькими козаками46, оскільки їх зганяли з насиджених місць у слободи й містечка, де порядкувала вже нова адміністрація.

Як пише Ф. Макаревський близько 1780 року Старокодацька дерев’яна церква зістаріла й опинилася в жалюгідному стані: «стены ея всецело обветшали; подвалины сгнили и розрушились; во время дождей течь сильно лилась по стенам и по углам как во всей церкви, так и в олтаре; от сырости и течи во многих местах появился мох и выросли губки; в церкви свободно летали птицы и в олтаре свили гнезда (добре видно, що за спорудою просто не доглядали певним чином, всього за 32 роки її довели до жахливого стану – О.Х.); по местоположению своему церков очутилась вне села (мається на увазі новий адміністративний центр, оскільки церква знаходилась в дуже зручному місці – О.Х.), в далеком и непристойном месте, вокруг нея от истекающей из гор воды в осеннее и весняное время образовались глубочайшие рвы; от этого дорога в церков сделалась весьма неудобною; как в церкви удаленной от жилых домов, было опасно оставлять церковныя вещи и имущество, то оныя забирались церковным старостою в его дом и хранились там между хозяйственными вещами; богослужение в той церкви само собою прекратилось»47.

Мешканці поселення вирішили «в замен устаревшей и обветшавшей», влаштувати дерев’яну церкву в новоутвореному центрі. Для будівництва храму було приготовлено різаного дерева триста колод, двадцять дубів на підвалини і 20 лютого 1781 року було подано прохання до Слав’янського духовного Правління про надання дозволу на будівництво церкви у Старому Кодаку посеред села.

Справа з дозволом на будівництво нової церкви затяглася. Вважаючи старий Кодак безперспективним, Слав’янське духовне Правління, пропонувало перенести церкву до сусіднього поселення – Лоцманської Кам’янки. Справу вирішили мешканці Кодака. Після спорудження нової церкви, стару зобов’язались відремонтувати і передати до Лоцманської Кам’янки48 (молитовний будинок зі Старокодацької церкви було влаштовано у 1784 році).

Новоросійська губернська Канцелярія відмежувала 120 десятин зручної землі для священнослужителів Старокодацької Архангело-Михайлівської церкви й вислала для церкви затверджений план. 12 травня 1782 року було освячено і закладено місце для нової церкви.

До початку березня 1785 року було споруджено новий дерев’яний храм в ім’я святого Архангела Михаїла, вже 1 квітня того ж року церкву було освячено й почато богослужіння49. За деякими архівними документами нова церква стояла вище старого кладовища на місці сучасних крамниць50.

Поступово забудова села зростала довкола нового центра з церквою і старовинним цвинтарем, житлові квартали тяглися вздовж сучасної вулиці Леніна, оскільки з іншого боку заважала балка Сажівка. У другій половині ХІХ ст. значно зростає кількість мешканців села, через брак вільного місця садиби зводили навіть у залишках фортеці. Ось як про це пише наприкінці ХІХ ст. Д.І. Яворницький: «...Теперь в бывшей крепости стоит десять крестьянских хат и кроме того большая усадьба купца Зверева...[ ]»51.

У 1818 році церкву перебудовують. Вважається, що її було «пересипано і складено без змін» від попередньої52. Того ж року на захід від храму було зведено дерев’яну дзвіницю.

Завдяки вивченим архівним матеріалам ми маємо уявлення про зовнішній вигляд старої дерев’яної церкви (перекладеної у 1818 р.) і дзвіниці (1818 р.) коло церкви. Дерев’яна церква в ім’я Архістратига Михаїла в селі Старий Кодак належала до типу хрещатих триверхих храмів, з прямокутними раменами і центром (значно вищим за рамена). Просторово-композиційне рішення пам’ятки збудовано на підкреслено домінуючому значенні вертикалей. Центральна дільниця мала окремий зруб. На західному, південному та північному раменах були двоколонні ґанки, перекриті двосхилим дахом. Пізніше до східного рамена з півночі й півдня було прибудовано невеличкі прямокутні в плані притвори.

Мал.4. Церква в ім’я святого Архангела Михаїла (перекладена у 1818 р.) і дзвіниці (1818 р.) в селі Старий Кодак Лоц-Каменської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії. Зовнішній вигляд з північного заходу.

^ Малюнок автора за архівними матеріалами кінця ХІХ ст.


Верх центру був двозаломним, а верхи західного й східного рамен – однозаломними. Всі вони увінчувались низькими шатрами з восьмигранними глухими баньками і грушоподібними маківками. Південне й північне рамена перекривались двосхилим дахом, якому на фасаді відповідали трикутні фронтони, увінчані невеличкими глухими баньками з грушоподібними маківками. Різна висота зрубів надавала значного динамізму центричній пірамідальній композиції храму.

Високі зруби, було завершено профільованими карнизами. Стіни ззовні ошальовано дошками горизонтально з нащільниками. Дверні прорізи – прямокутні. Наличники прямокутних вікон, дверей та карнизи прикрашені простою різьбою.

Із західного боку, трохи на північ від головної вісі схід-захід розташовувалась окремо від церкви невеличка двоярусна дзвіниця, подібна до церкви за характером архітектурних форм, але досить приземкувата у порівнянні з композицією храму.

Прямокутний нижній ярус був перекритий пластичною покрівлею і увінчаний восьмигранною банею з відкритими арочними прорізами вікон. Зруби було завершено профільованим карнизом. Стіни ззовні ошальовано дошками горизонтально з нащільниками, це надавало статичності й посилювало приземкуватість. Дверні прорізи – склепінчасті, прикрашені трикутним різьбленим одвірком у вигляді напівколон з капітелями. Наличники вікон та карнизи прикрашені простою різьбою.

До того ж, обидві споруди були увінчані чудовими пам’ятками ставрографії53 – металевими кованими хрестами (на церкві – 5, на дзвіниці – 1), які різнилися між собою і являли справжні витвори народного мистецтва. Церковну садибу було огороджено невибагливою дерев’яною огорожею.

Силует культового ансамблю був важливою містобудівною домінантою у ландшафті й забудові Старого Кодака, це ж підтверджують фотоматеріали кінця ХІХ – початку ХХ ст. Єя відомості про ремонти церкви протягом ХІХ ст.

Старокодацька церква була не менш відомою, ніж дерев’яний Троїцький собор у Новомосковську. У 1880-му році її відвідав і намалював відомий російський живописець Ілля Рєпін54. У цей час він мандрував колишніми землями Запорожжя, збираючи матеріали для картини «Запорожці». Ним було зроблено замальовку олівцем «Церква в Старому Кодаку», на якому зображено дзвіницю з церквою55.

З 1880-х років церкву Старого Кодака відвідував Д.І. Яворницький, але його більше цікавили запорозькі старожитності, які тут зберігалися: «В настоящее время о прошлом Старого-Кодака говорят только остатки земляной крепости да те немногие вещи, которыя сохраняются в церкви села...»56.





^ Мал.5. Комплекс Старокодацької Архангело-Михайлівської церкви. Зовнішній вигляд 1880 року.

Прорис автора за малюнком Іллі Репіна.


У 1911 році на церкву звернула увагу навіть Імператорська Археологічна Комісія! Селяни с. Кайдак, священик о. І. Сугаренко и селянин А. Білоконь 28 квітня і 23 листопада 1911 року надіслали листи на ім’я голови Імператорської Археологічної Комісії з клопотанням про виділення грошей на ремонт храму. На реставраційному засіданні Комісії було розглянуто клопотання: «Считая себя прямыми потомками запорожцев, ревнуя о вере наших предков, сражавшихся за Святой Господний Крест, мы бы хотели сохранить для потомства этот драгоценный памятник старины наших предков, но на это не имеется достаточных средств, почему позволяем себе обратиться с усерднейшей просьбой к Вашему Сиятельству, не найдете ли Вы возможным выдать нам субсидию на реставрацию нашей церкви, или же доложить об этом Его Императорскому Величеству Государю Императору, милостивому и щедрому покровителю отечественной старины»57. Наданий кошторис на ремонт складав 16.845 рублів. Припущено було: розібрати усі верхи й главки і «срубить» їх наново, перекрити наново підлогу, розібрати хори і влаштувати нові «такіе же», зробити нову драбину на другий ярус дзвіниці, викласти два нових вінця з дубових колод зверху, зробити залізну покрівлю, старі ґанки замінити новими, наново ошалювати стіни, відремонтувати фундамент, визолотити хрести.

Було заведено справу (Дело Императорской Археологической Комиссии 1911 г., № 91.58) з невеличкою історичною довідкою: «Церковь основана при Кодацкой крепости, отбитой запорожцами у поляков в 1637 г. В ней сохраняются: серебряная дарохранительница 1761 г., вложенная Сем. Бардадиным, пара железных венцов, серебряный подсвечник с фигурою ангела, железное копье»59.

На реставраційному засіданні того ж року справу було розглянуто. В засіданні брали участь видатні фахівці Російської імперії з археології, історії та архітектури. Тому, доцільним буде навести текст протоколу: «Е.А. Сабанеев нашел церковь весьма ценною и высказал, что к ней надо отнестись с особым вниманием. Настоящая обшивка, повидимому, поздняя. А.В. Щусев заметил, что церковь прелестна и заслуживает поддержки. В.В. Суслов обратил внимание на то, что резьба церкви поздняя, что доски, быть может, тесаныя; необходимо сохранить все старое, добавить недостающее. Е.А. Сабанеев указал на то, что при разборке частей церкви для ремонта ея необходимо отмечать все размеры и снимать шаблоны, потому что малейшия изменения размеров, как показывает опыт, приводит к искажению существенных частей. П.П. Покрышкин, в дополнение к этому замечанию, сообщил свое предположение, что линии церкви кверху несколько суживаются»60.

Засіданням було постановлено: зажадати акту огляду, просити визначити роботи більш-менш негайні і звернути увагу на необхідність точніших обмірів, особливо у верхніх частинах, а також зняття шаблонів61.

Поки що невідомо про проведення реставраційних робіт (деякі джерела вказують на їх проведення62), але, як бачимо, Імператорська Археологічна комісія підтримала таку ідею.

На жаль, Радянська доба стала принципово новим етапом історії міста та її г^ Художня література та фольклор



Земляний В. Кодак [Текст]: [Вірш] / В. Земляний // В. Земляний Петриківська вишня.– Дніпропетровськ: Січ, 1991.– С. 23–24.




Кащенко А.Ф. Зруйноване гніздо: Іст. повісті та оповідання [Текст] / А.Ф. Кащенко ;упоряд., авт післямови та приміт. В.Г. Бєляєв.– К.: Дніпро, 1991.– 647 с. (Б-ка іст. прози)




Кодак – твердиня на Дніпрі [Текст] // Голуб І. Сім чудес Дніпропетровщини: Літ.-пізнавальне видання.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– 166 с.




Мартиненко Т. Кодаки [Текст]: [Вірші] / Т. Мартиненко // Крила.– 2001.– № 6.– С. 25.




Микитин Т. Над Кодаком: Історична повість [Текст] / Т. Микитин.– Львів: Каменяр, 1970.– 159 с.




Нікуліна Н.П. Кодак [Текст]: Вірш / Н.П. Нікуліна // Нікуліна Н.П. Знамення калини: Вибране.– Дніпропетровськ: Січ, 2000.– 231 с.; Також: Нікуліна Н. Кодак [Текст]: Вірш / Н.П. Нікуліна // Вітчизна.– 1999.– № 5–6.– С. 15.




Сенкевич Г. Огнем и мечом: Роман [Текст] / Г. Сенкевич; пер. с польск. А. Эппеля, К. Старосельской.– М.: Правда, 1991.– 736 с.: ил.




Старицкий М.П. Богдан Хмельницкий. Трилогия [Текст] / М.П. Старицкий.– К.: Дніпро, 1991.




Тарасов К. Кодацький порог. Август 1635 год: Повесть [Текст] / К. Тарасов // Тарасов К. Вибрані твори.– Дніпропетровськ, 2002.– С. 14–45.




Украинские народные думы [Текст].– М., 1972.– С. 259.




Чемерис В.Л. Фортеця на Борисфені [Текст] В.Л. Чемерис.– К.: Укр. письменник, 1993.– 463 с.

* * *

Миколаєнко М. Старі Кодаки [Текст]: [Вірш] / М. Миколаєнко // Зоря.– 2003.– 9 січ.



Іменний покажчик


Агафонов А.І. – 81.

Андреев Д. – 66.

Апанович О. – [41].

Багалий Д.И. (Багалі