Реферат: Соціологія як наука

Соціологія як наука

УДК 316(042.4)

ББК 60.5я73

Р 56

М.О. Ричков. Соціологія (Лекції з соціології).

Затверджено вченою радою Академії ДПС України


Рецензенти:

В.В. Танчер, доктор філософських наук, професор, завіду­ючий відділом історії, теорії та методології Інституту соціології НАН України.

В.Д. Тихоненко, кандидат філософських наук, в.о. профе­сора, завідуючий кафедрою гуманітарних дисциплін Академії ДПС України.


Ричков М.О.

Р 56 Лекції з соціології: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. – 235 с.


ISBN 9667257-43-6


УДК 316(042.4)

ББК 60.5я73


ISBN 9667257-43-6 © Ричков М.О., 2000


Передмова
У час, коли соціологія в нашій країні нарешті отримала статус окремої, самостійної науки і курс соціології почали викладати в навчальних закладах різних рівнів акредитації, нагальним постало питання забезпечення студентів під­ручниками з цієї дисципліни. За останні десять років з’явились російськомовні видання як російських, так і українських авторів, почали друкувати переклади праць західних соціологів. Подекуди вийшли з друку і підручники та посібники, написані українською мовою. Але перелік цих книжок поки що невеликий, наклад їх видань не задо­вольняє всезростаючого попиту у молоді, що навчається. Отже, у подібній ситуації кожна нова книжка з соціології, кожний окремий навчальний посібник є певним кроком уперед на шляху пізнання соціологічної науки, а разом з цим і суспільства, в якому ми живемо, його потреб, проблем і можливих зрушень у майбутньому розвитку.

Соціологічна наука в сучасній Україні лише починає розвиватися, тому важко прогнозувати, якою вона стане у майбутньому. Але вже зараз позначилась деяка тенденція плюралістичного підходу як до розуміння соціології й основних її категорій, так і до процесу викладання її основних положень студентам. Вже у минулому ті часи, коли всі студенти СРСР на величезному його просторі навчались за однаковими підручниками, узгодженими з партійними органами, і тому витриманими в одному партійно-політичному напрямі, підвладному певній ідео­логічній парадигмі. Настав час, коли представники науки мають змогу викладати матеріал, висвітлюючи його за власним баченням, висувати і розвивати свої власні теорії й таким чином просувати вперед соціологію. Чи не саме так утворюються різні напрями і школи у науці?

Наука взагалі не повинна бути чимось застиглим, догматичним. Вона завжди знаходиться у динаміці постійних змін. Тому плюралізм думок у науці є нормальним і позитивним явищем. Нема нічого поганого в тому, що студенти одного навчального закладу, вивчаючи соціологію, отримають дещо інше бачення її проблем, ніж студенти іншого навчального закладу. Тільки так можуть з’явитися певні наукові школи, які здатні будуть конкурувати між собою. Разом з тим, вихід у світ різноманітних навчальних посібників дасть змогу свободи вибору як студентам, так і викладачам схи­литися до тієї чи іншої точки зору на певну проблему.

Отже, сучасна економічна криза і, як її результат, змен­шення можливостей централізованого друку великим накладом окремих навчальних видань є певною мірою позитивним явищем, бо дає змогу появи окремих, своєрідних, хоча і невеликих за обсягом друку видань, що повинно сприяти розвитку науки в цілому і, особливо, формуванню нових угрупувань спеціалістів зі своїм особистим баченням проблем соціології. Саме це має значення у світлі того положення, що наука повинна переходити у стіни навчальних закладів, де б студенти могли отримувати інформацію безпосередньо з перших рук науковців і мати змогу ознайомлюватись на лекціях з найвищими розробками у науці, а не завчати лише застиглі істини вчорашнього дня. Наука ніколи не стоїть на одному місці, і щоб випускник навчального закладу після його закінчення на починав наздоганяти науку, а одразу ж включився у її рух, він повинен вже на студентській лаві отримувати всі передові, нові знання, які тільки з’являються в науці.

Останнім часом вийшли з друку навчальні посібники з соціології, написані київськими, харківськими, львівськими, дніпропетровськими та одеськими авторами. Це вже приємно, оскільки свідчить про появу нових осередків науковців у різних регіонах України, а не лише у одному її центрі – Києві. І це потрібно тільки вітати. Життя покаже, які посібники набудуть більшої популярності, а які не витримають конкуренції, що буде проявом ринкових відносин у сфері навчального процесу. Але загальновизначеним повинен бути імператив: студентство має право на вибір і повинно отримувати різноманітну інформацію, щоб з самого початку своєї професійної діяльності, яка вже починається у стінах навчального закладу, набути навичок плюралізму думок.

Даний посібник – це занотовані лекції з соціології, які автор читав студентам Українського фінансово-економічного інституту (нині Академія державної податкової служи України) протягом 1996-1999 років і продовжує читати їх зараз. Їх метою було загальне ознайомлення студентів з основами соціології як науки про суспільство. Метою ж процесу шляхом кращого забезпечення даного посібника було, перш за все, поліпшення навчального студентів текстом лекцій, які їм викладались в аудиторії. Посібник було написано у той час, коли відчувалась велика нестача підручників і головним помічником у процесі навчання студентів був лише конспект цих лекцій. Зараз, у зв’язку з появою нових підручників, положення дещо змінилося, і це на краще, бо дає змогу студентам ознайомитися з різними думками і стати на позицію того чи іншого автора. Усе це, безумовно, повинно позитивно вплинути на практику навчального процесу та виховання у студентів самостійності в розумінні основних положень і, отже, більшої самостійності у їх подальшому житті.

Автор сподівається, що його скромна праця буде ко­рисною для формування особистісного сприйняття студентами основних положень соціологічної науки.

Кандидат історичних наук М.О. Ричков
^ Лекція І. Соціологія як наука


Об’єкт і предмет соціології

Структура та функції соціології

Взаємозв’язок соціології з іншими науками


Людина – істота біосоціальна і від інших живих істот на земній кулі відрізняється характеристиками, які протис­тавляються природному, біологічному. Ця відмінність лежить у сфері відносин між людьми і їх групами. Суспіль­не це сукупність певних відносин між людьми, яких не існує між іншими живими істотами. Тобто тих відносин, які відбуваються завдяки другій сигнальній системі (мова, свідомість). Соціальне ж – це те суспільне, що відбиває поло­ження індивідів у суспіль­стві. Тому воно існує у всіх сферах діяльності людства.

На відміну від інших живих істот у світі, людина організувалась у певні спільності, які докорінно відрізня­лися від угрупувань інших тварин саме цими відносинами. Такі спільності називають соціальними організмами. Вони створювались з метою кращого пристосування до оточую­чого середовища шляхом зміни своїх внутрішніх відносин. Усе людство на земній кулі складається з цих соціальних організмів, які вза­ємодіють як з природним, так і з соціаль­ним середовищем. Отже, соці­альний організм – це система взаємодії людей, яка може залежно від зміни зовнішніх умов змінювати свою структуру.

Ми живемо у суспільстві, яке є також одним із головних видів со­ціальних організмів. Особисте життя кожного з нас багато в чому залежить від того, яким є це суспільство. Тому ми повинні думати про те, як найкраще «обладнати» суспільство, в якому живемо. Саме цим і повинна займатися соціологія, саме тому вона як наука визнана усі­ма прогресивними суспільствами світу. Жоден економічний чи політичний проект, будь-які культурні перетворення не відбуваються в цих країнах без поперед­нього вивчення проблеми соціологами. Соціологічні факультети учбових закладів провідних країн світу користу­ються, разом з правознавчими дисциплінами, найбільшою популярністю серед молоді, яка бажає отримати знання саме з соціології.

Соціологія, на відміну від інших гуманітарних наук, вивчає усі сфери діяльності людства, бо її мета – поліпшен­ня життя людей шляхом вдосконалення суспільства. У нашому нестабільному суспільстві, в умо­вах перебудови всіх його структур, значення цієї науки набуває ще більшої ваги, тому що до недавнього часу соціологія в країні практи­чно не мала самостійного статусу, і тепер їй потрібно багато у чому наздоганяти західну науку. Необхідність вив­чення соціології полягає як у тих змінах, що відбуваються у нашому суспільстві, так і у тих, які ще мають відбутися. Це і зміна консервативних та інтегративних соціальних інсти­тутів, і перебудова культурних стереотипів мислення та свідомості людей. Сьогодні достовірне знання про самого себе є життєво необхідним для мінімізації ризику і підви­щення ефективності реформ, які необхідно проводити у нашому суспільстві.

Метою пропонованих нижче лекцій є отримання загального цілісно­го уявлення про соціологію як науку, її роль у пізнанні і перетворенні суспільства.
^ 1.1. Об'єкт і предмет соціології
Соціологія – наука відносно молода, їй трохи більше ста років. Але, не дивлячись на такий вік, вона вже довела свою необхідність і значимість у суспільстві й у XX столітті стала академічною наукою, визнаною у всьому світі.

Сам термін «соціологія» введений вперше в обіг французьким філософом – позитивістом О. Контом у ХП ст., походить від латинського слова SOCIO – суспільство, і грецького LOGOS – вчення, наука. Отже, дослівно він озна­чає – наука про суспільство.

Перш ніж перейти до визначення науки «соціологія», зупинимося на визначенні поняття «суспільство». Таких визначень бага­то. Наведемо декілька з них.

Суспільство – соціальна реальність, сукупність відно­син між лю­дьми, що історично розвиваються і складаються у процесі їх сумісної діяльності (суспільне середовище – тканина, що пов‘язує людей один з одним (К. Маркс).

Суспільство – сукупність соціальних відносин і між­особистісних взаємодій людей (Г.Зіммель).

Суспільство – надіндивідуальна духовна реальність, що грунтує­ться на колективних уявленнях (Е. Дюркгейм).

Суспільство – взаємодія людей, що є продуктом соці­альних дій, спрямованих на інших людей (М. Вебер).

Суспільство – система взаємовідносин між людьми (Т. Пар­­­сонс).

Суспільство – соціальна спільність (В.О. Ядов).

Отже, як бачимо, сказати, що соціологія – наука про суспільство, – ще замало. Для визначення соціології, та й будь-якої науки взага­лі, треба встановити її об‘єкт і пред­мет. У науці є різні, навіть протилежні, погляди щодо цих понять. Але, здається, правильнішою є думка про те, що поняття «об‘єкт науки», ширше поняття «предмет». Об‘єкт може бути спільним для декількох наук, а предмет повинен бути притаманним тільки одній науці. Це й відрізняє її від інших.

Щодо поняття об‘єкта соціології, то тут великих супе­речок немає: більшість вчених вважають, що ним є сус­пільство як об‘єктивна реаль­ність. Що ж стосується предмета, то тут є розбіжності: у багатьох підруч­никах предмет соціології визначають як суспільство в цілому, як ці­лісний організм з його соціальними механізмами функ­ціонування й ро­звитку і, навіть, як результат досліджених дій. П.О. Сорокін визна­чав, що предметом загальної соці­ології є зміни у житті людей. Як і чому люди змінюються? Зміни ці відбуваються тому, що суспільство – це динамічна система. Воно весь час змінюється, змінюються і взаємо­відносини між людьми, а це, відповідно, призводить до зміни самих людей.

Отже, ці відносини і потрібно розглядати як предмет соціології. У соціології існують поняття суспільних і соці­альних відносин. Вони не тотожні (останнє вужче). Соці­альні відносини вважають аспектом суспільних, що виражає ступінь рівності і нерівності у становищі соціальних суб‘єк­тів. Отже, можна сказати, що предметом соціології є соці­альні відносини. Ця наука стосується усього суспільства в цілому саме тому, що соціальні відносини відбуваються у будь-якій сфері діяльності людини.

Щодо визначення соціології як науки, то їх теж дос­татньо, і вони досить різноманітні. Наведемо декілька при­кладів.

Н.Смелзер визначає соціологію як наукове дослідження суспільства та соціальних відносин. Радянський вчений В.О. Ядов – як науку про соціальні спільноти, механізми їх становлення, функціонування і вза­ємозв'язку. Н.Черниш – як науку про становлення та функціонування со­ціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину – творця цих спільнот. Під спільнотою тут розуміється сукупність інди­відів, яка характеризуєть­ся відносною цілісністю і придатна до емпіричної фіксації. У цьому визначенні «слабке» місце – фраза про емпіричну фіксацію. Тому навіть будь-яка соці­альна група індивідів, двоє товаришів, чи закоханих, а тим більше сім‘я є спільнотою. Понят­тя «спільнота» і «соці­альний організм» не тотожні: якщо кожний соці­альний організм – це спільнота, то не кожна спільнота є соціальним організмом.

Соціологію визначають як науку про родові влас­тивості й основні закономірності суспільних явищ; як науку про закони становлення, фун­кції, розвитку суспільства; як науку про суспільства, соціальні інститути, процеси у спіль­нотах людей і т.д.

Що ж означає дати визначення науці? Відповідь прос­та: щоб визначити науку, треба окреслити її об‘єкт і пред­мет. Отже, соціологія – наука про суспільство як складну, динамічну систему і соціальні відносини між її складовими.

Ми бачимо, що у цьому визначенні є й об‘єкт науки – суспільство, і її предмет – соціальні відносини. Суспільство – це система. Система (з грецької – «ціле», складене з частин) – це упорядкованість певної кількості елементів, які взаємо­діють між собою та утворюють пе­вне ціле. Суспільство є соціальною системою, бо основними елементами її є люди, які постійно знаходяться у соціальних відносинах. Ми каже­мо, що суспільство – це складна система, тому що воно складається з багатьох різноманітних складових. Вона ще й динамічна, бо весь час змінюється. Упорядковані певним чином зміни у суспільстві є його соціальним розвитком. Якщо розвиток іде від простого до складного, від гіршого до кра­щого, від меншого до більшого і т.д., то він вважається прогресивним, якщо навпаки – регресивним. Поступове на­копичення певних змін у суспільстві складає еволюційний процес, відносно швидкі й одночасні зміни великої кількості елементів системи складає процес революційний. Останнім часом, із-за цієї вдастивості суспільства постійно зміню­ватися соціологи часто замість терміну «система» вживають термін «м‘яке поле взаємовідносин», яке змінюється подібно до зміни магнітного поля з постійною його флуктуацією.

Суспільство, як система, утворюється завдяки взаємо-зв‘язку і взаємодії між її елементами. Оскільки його елемен­тами або складовими є індивіди та їх групи, то саме взаємо­зв‘язки або взаємовід­носини між ними й утворюють сус­піль­ство. Частину цих відносин (соці­альну) і вивчає соціологія, вона є її предметом, чим і відрі­зняється від інших наук (рис.1).





Рис. 1. Об’єкт і предмет соціології


^ 1.2. Структура та функції соціології
Отже, визначивши соціологію як науку, можна перейти до окре­слення її внутрішнього устрою або структури. Будь-який об‘єкт світу має свою структуру. Структура – це внут­рішня форма організації системи. Термін походить від латинського STRUCTURA – порядок, побудо­ва, розміщення. Її визначають також як сукупність стійких зв‘язків частин об‘єкта, що забезпечує його цілісність. Отже, і соці­ологія як наука, як певна цілісність теж має свою структуру. У під­ручниках з соціології наводяться різні схеми структур, кожна з яких будується за різними ознаками. Не викликає сумніву необхідність поділу соціології на макро- та мікро­соціологію. Перша вивчає загальні закономірності функ­ціонування та розвитку соціуму як цілого, а друга – соціальні явища та процеси через призму дії і взаємодії людей, їх поведінки. У центрі її уваги – особистість. Термін «мікро­соціологія» ввів Г.Д.Гурвич, французький соціолог російського походження. Він позначив ним прикладний напрям соціо­логії, який вивчає взаємовідносини особистості у малих групах. У сучасній соціології виділяють ще й со­ціологію середнього рівня (мезосоціологію), яка спрямована на вив­чення взаємодії окремих структурних частин соціальної системи. Як бачимо, у цьому поділі знаходить вираз спів­відношення загального, особливого та одиничного: людство – макрорівень, соціальні спільності – мезорівень, індивід – мікрорівень.

Відповідно до цього поділу можна виділити: загальні соціологіч­ні теорії, теорії середнього рівня, які поділяють на теорії, що вив­чають окремі спільності (етнос, місто, село), теорії, що вивчають життя спільностей в окремих сферах (праці, побуті, економіці, освіті) теорії, що вивчають окремі елементи соціального механізму (соціальну активність, ор­ганізацію, контроль), а також теорії конкретних соціологіч­них досліджень (рис.2).




Залежно від рівня дослідження соціологію поділяють на тео­ретичну та емпіричну, фундаментальну та прикладну. Можна поділити соціологію на загальну, яка вивчає сус­пільство в цілому, і галузеву, яка вивчає соціальні відно­сини в конкретній сфері діяльності суспі­льства. На сьогод­нішній день у соціології виокремлюються більше 40 різних галузей (рис. 3).





Ще засновник соціології О. Конт поділяв соціологію на соціальну статику і соціальну динаміку. Подібний підхід ви­користав і П.О. Сорокін, який поділяв соціологію на 4 категорії: соціальну аналітику – загальне вчення про суспільство, його будову; соціальну механіку – вчення про закономірності соці­альних явищ, процеси у суспільстві; соціальну генетику – вчен­ня про еволюцію суспільного життя, походження і розвиток суспільства; соціальну політику – прикладну соціологію, метою і головним завданням якої є поліпшення життя людей шляхом вдосконалення суспільства. В останній повинно відбиватися саме те, заради чого існує соціологія, – розробка рекомендацій для покращання життя людей. Без цієї основної мети соціо­логією не варто було б займатися (рис. 4).

Усі елементи даної структури взаємодіють між собою, тому знання, отримані в кожній з вказаних частин, впливають на зна­ння в іншій. Ра­зом з тим, така структура не суперечить існуванню теоретичного й емпіричного рівнів дослідження: соціальну аналі­тику, механіку і генетику можна розглядати як теоретичний рі­вень, а соціальну політику – як емпіричний (практичний).





Якщо соціальна аналітика, генетика і механіка як еле­менти теоретичного знання про суспільство взагалі, впливають на виробітку практичних заходів щодо вдосконалення кон­кретного суспільства (соціальну політику), то тут існує і зворотний зв‘язок, коли ця практика вносить свої корективи у теорію. Крім того, дана структура універсальна і може виступати як структура конкретного дослідження. Адже, перш ніж виробити певні практичні рекомендації, вивчаючи певне явище або процес, треба розглянути історію його ви­никнення (соціальна генетика), проаналізувати його складові (соціальна аналітика) та дослідити їх функціонування (соці­альна механіка).

Чи можна поєднати цю структуру з галузевою? Можна (рис. 2). У кожній з галузей дослідження відбуваються за тією ж схемою і на виході мають отримувати рекомендації з вирішення певних проблем саме цієї галузі. Згодом вис­новки, зроблені у різних галузях, поєднуються за тією ж схемою і виступають складовими у дослідженні вищого теоретич­ного рівня, що стосується даного процесу чи явища взагалі, а не тіль­ки в окремому суспільстві. Отже, у будь-якому випадку, на виході кожної науки має бути чітко ок­ресленою її головна мета. Саме тому дану схему структури соціології можна вважати однією з найцікавіших.

Прямуючи до своєї основної мети, соціологія виконує цілий ряд певних функцій. Не перераховуючи всі, нак­реслимо невеликий їх логічний ряд. Для того, щоб щось змінити у суспільстві, необхідно мати про нього вичерпну інформацію. Для цього існує інформаційна функція соціо­логії. Отримавши інформацію, соціолог, як лікар, повинен встановити діагноз, на що «хворіє» суспільство, що в ньому потрібно змінювати. Саме цьому і сприяє діагностична функція. Після встановлення діагнозу треба ліку­вати хворого. Це виконує конструктивна або рекомендаційна функція. Крім рекомендацій на сьогоднішній день, можуть бути і рекомен­дації на майбутнє, щоб запобігти можливих негараздів, що можуть виникнути. На це спрямована прогностична функція. Вже сьогодні багато соціологів прогнозують можливу за­гибель людства через 60 – 70 років, якщо воно не змінить свого хижацького ставлення до природи. Це застереження повинно збудити весь людський інтелект на пошуки шляхів для уникнення цієї можливої катастрофи.

Перерахованими вище функціями соціологія не обме­жується. Можливо функції можна поділити на наукові і практичні, теоретичні й описові, соціальної технології та експертизи. Відокремлюють також і ідеологічну функцію. Кожній з функцій відповідають конкретні завдання, яких може бути набагато більше. Наприклад, завданнями інфор­маційної функції є: збір інформації, її збереження, систе­матизація, доведення до широкого загалу населення у разі потреби тощо. Існують конкретні завдання, які, як ми вже казали, відповідають кожній з функцій, а також загальні завдання, яким безпосередньо відповідають ці функції (завдання збагачення соціологічних знань, розробка певних законів, категорій, з’ясування сутності суспільства і людини тощо).

^ 1.3. Взаємозв‘язок соціології з іншими науками
Соціологія, як і більшість наук, вийшла з філософії і тому зв‘я­зок між ними, особливо з соціальною філософією, є органічним. Але вони не переплітаються, бо якщо філософія вивчає сутність людини, особистості, то соціо­логія – особистість як соціальний тип. Во­на виходить з того, що людина є в її взаємозв‘язках з іншими людьми. Со­ціальна філософія розглядає суспільство як феномен і місце цього феномену серед природного. Предметом вивчення філософії є суспільне життя з точки зору світоглядних проблем, а соціології – суспільне життя як відносини між індивідами та їх групами, тобто процес функціонування. Якщо предметом загальної філософії є взаємодія людини зі світом, то соціології – людини з людиною.

Соціологія пов’язана і з психологією, без якої немож­ли­во вивчати людські стосунки. Зв‘язок з історичною нау­кою є особливим, бо обидві ці науки цікавляться усіма сферами діяльності суспільства. Але вони відрізняються у підходах до вивчення одних і тих самих об‘є­ктів, процесів, подій. Якщо для історика важлива послідовність кон­кретних подій з усіма подробицями, то соціолога, перш за все, цікавить ця подія як певний тип людської поведінки. Тому багато хто з соціологів називав соціологію «гене­ралізуючою наукою», а історію – «індивідуалізуючою».

Можна і далі перераховувати науки, з якими пов’язана соціологія (політологія, статистика, економіка, правоз­навство тощо). Цей зв‘язок призводить до подальшого розгалуження соціології і, відповідно, до появи між­галузевих дисциплін, яким відповідають дослідження міждисциплінарного рівня. У прогнозах на майбутнє відмічають зростання таких зв‘язків соціології. Виникає питання: а чи не розчиниться загальна соціологія в інших науках завдяки такому розгалуженню і чи не зник­не таким чином загальна соціологія? П.О.Сорокін вважав, що та­ке розгалуження призводить не до зникнення і розчинення соціології в інших науках, а до її збагачення, завдяки отриманню новішої і детальнішої інформації про сус­пільство. Соціологія не зникне саме тому, що у будь-якому своєму відгалуженні зберігатиметься основний її предмет – соціальні відносини. Кожна галузь досліджує соціальні відносини у своїй сфері: економічній, політичній, духовній, а загальна соціологія синтезує ці дані, підсумовуючи їх, щоб виявити найголовніші за­кономірності розвитку і функ­ціонування суспільства взагалі.

Звичайно, не можна відкидати можливість, що у май­бутньому, з розвитком науки, певна гілка соціології може перетворитися в окрему науку зі своїм конкретним пред­метом вивчення. Це цілком природний процес. Але таке відокремлення буде означати не зникнення соціології як науки, а лише перехід її на інший рівень, як це сталося, наприклад, у фізиці, де теоретична фізика існує поруч з експериментальною.

Сучасний англійський соціолог, професор Кембрідж­ського універси­тету Е. Гідденс висунув дев‘ять тез щодо майбутнього соціології. На його думку, у майбутньому в соціології будуть відбуватися такі процеси:

– поглиблення аналізу культури людства. Тобто людство поступово відійде від генералізуючого економічного де­термінізму;

– оскільки тенденція відокрем­лення і функціонування національних держав залишиться, вивчення їх як основного втілення суспільства буде одним з головних зав­дань соціології;

– зі зростанням міжнародного поділу праці, соціоло­гія більше уваги буде приділяти вивченню світової системи (проблеми влади, міжнародного порядку тощо);

– збільшення зв‘язків соціології з іншими науками, в тому числі «розмивання традиційних кордонів» між різними гуманітарними науками;

– посилення зв’язку соціології з полі­тикою. На дані со­ціології у своїй діяльності будуть державні діячі та політики;

– зі зростанням будь-яких громадських рухів (політичних, екологічних, релігійних тощо) соціологія повинна буде більше уваги приділяти їх вивченню;

– теорія у науці буде тісніше переплітатися з практикою, взаємозв'язок цих двох напрямів буде постійно посилюватися;

– у соціології, як і в науці взагалі, повин­на відбуватися уніфікація теоретичної мови. Це необхідно для того, щоб не виникало непорозумінь між фахівцями;

– у соціології повинна постійно відбуватися внутрішня дискусія як засіб позитивного її розвитку. Тільки свобо­да мислення і здорова конкуренція думок може бути засобом від застою у науці.

Як бачимо, перераховані вище тези є не тільки прогнозом на майбу­тнє соціології, а й умовами її подальшого існування. Отже, можна зробити висновок про те, що соціологія не тільки вивчає суспільство, але й впливає на нього завдяки вивченню взаємовідносин між його складовими і вироб­ленням рекоменда­цій щодо змін в організації цих відносин (рис. 1).
^ Питання для роздумів
1. Що таке «соціальне» у широкому і вузькому розумінні цього слова?

2. Як можна визначити предмет соціології? Які існують погляди на поняття «об‘єкт» і «предмет» науки?

3. Яке ставлення до науки «Соціологія» у нашій країні?

4. У чому полягає значення соціології, і чому зростає її роль у сучасних умовах?

5. У чому полягає сутність основних функцій соціології? Чи існує різниця між поняттями «завдання» і «функції» соціології?

6. Чим можна відрізнити поняття «структура» і «система»?

7. Чому соціологія «не розчиняється» і «не змішується» з іншими на­уками?

Література
1. Борокноев А.О. и др. О предмете социологии как общей науке об обществе //Социологич. исслед. – 1991. – № 5.

2.Дискусії про предмет соціології // Социологические исследования. – 1990–1992.

3. Радутин А.А., Радугин К.А. Соціологія: Курс лекций.– М., 1995.

4. Смелзер Н. Социология. – М., 1994.

5. Социология как предмет социального научного иссле­дования. – М., 1992.

6. Социология: наука об обществе: Уч. пособие. – Харьков, 1996.

7. Сорокин П.А. Социология как наука. – М., 1992.

8. Сорокин П.А. Человек, цивилазация, общество. – М., 1992.

9. Соціологія: Матеріали до лекційного курсу /Піча В., Семашко О., Черниш Н. – Київ, 1996.

10. Осипов Г.В. Социология. – М., 1990.

11. Тощенко Ж.Т. Социология. – М., 1994.

12. Тадевосян З.В. Социология.: Уч. пособие. – М., 1995.

13. Фролов С.С. Социология. – М., 1994.

14. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996.

15. Щепанський Я. Элементарные понятия социологии. – М., 1969.

16. Энциклопедический социалогический словарь. – М., 1995.

17. Якуба Е.А. Социология. – Харьков, 1996.
^ Лекція 2. Історія соціології Етап глобальних концепцій розвитку суспільства
Етап ствердження соціології як самостійної науки

Бурхливий розвиток емпіричної соціології

^ Сучасна соціологія

Розвиток соціології в Росії та Україні


Знання про суспільство існувало давно, але для того, щоб їх було оформлено у науку, потрібен був час. Це сталося лише у XIX ст., коли для цього визріли достатні умови. Соціологія як наука не виникла «ні з чого», потрібні були певні передумови: накопичення суспільством соціально-політичних, економічних та духовних знань, що стало мож­ливим лише у XIX ст. До цього часу людство увійш­ло в епоху бурхливого розвитку промислового виробництва, що було по­в‘язане з використанням парових двигунів та впро­вадженням машинної індустрії. Були зроблені фунда­ментальні відкриття майже в усіх областях природо­знавства, стались вагомі соціально-політичні зміни у Єв­ропі й особливо у Франції. На тлі цього різко позначилось відстава­ння знань людей про самих себе та про суспільство, в якому вони жи­вуть. Так само, як рівень розвитку капіталістичних відносин у Англії був добрим підгрунттям для появи класичної еко­номічної теорії А. Сміта та Д. Рікардо, рівень суспільно-політичних відносин, перш за все у Франції, став підгрунттям для народження соціології.

В історії соціології можна виділити декілька етапів.

^ 2.1. Етап глобальних концепцій розвитку суспільства (середина і друга половина XIXст.)
У 30-40-х роках ХІХ ст. у суспільному житті Європи відчувалась істотна нестабільність. Отже, виникає потреба у стабілізації розвитку суспільства. Визначні відкриття в хімії та біології спону­кали К. Маркса і Ф. Енгельса винайти діалектичний матеріалізм, а О. Конта та його послідовників Г. Спенсера й Е. Дюркгейма – «органічну тео­рію розвитку суспільства». Європа стала тією частиною світу, де най­повніше визріли умови для осягання людським розумом теоретичної та практичної перебудови суспільства. Ствердилася думка, що наука може впливати на розвиток суспільства, спрямовуючи його у потрібному напрямі.

Засновником соціології вважають французького вченого, філософа-позитивіста О. Конта (1798 – 1857). У 1839 р. вийшов третій том його «Ку­рсу позитивної філософії», де вперше використано термін «соціологія». Розглядаючи історію суспільства, О. Конт дійшов висновку про існуван­ня трьох стадій розвитку людського інтелекту в історії людства:

– тео­логічна (до 1300 р.) – панує релігійний світогляд, тому винуватцями усього, що робиться у суспільстві, є над­природні істоти або трансцендентні сили (духи, Боги);

– метафізична (1300-1800 рр.) – панує абстрактно-умоглядне тлумачення речей, замість богів на арену вихо­дять абстрактні причини і сутності, які сприймає розум (ідеї сувере­нітету, права, легітимність уряду у політиці тощо). Зароджується кри­тика існуючого суспільства; – позитивна або наукова (з 1800 р.), коли стає відчутним вплив науки на суспільство, – вчені стають у центрі його духовного життя. Люди звертаються до законів, заснованих на емпіричній очевидності, експерименті. Розвиток стає відкритим, завдяки науці людина все більше пізнає реальність.

О. Конт, як і більшість тогочасних вчених, визнавав еволюцію і прогрес, який, на його думку, полягав у еволюції методів отримання і накопичення знань. Він розробив свою класифікацію наук відповідно до їх ускладнення й утворив такий ряд: математика – ас­трономія – фізика – хімія – біологія – соціологія. Спочатку він наз­вав соціологію соціальною фізикою і поділив її на дві частини: соці­альну статику і соціальну динаміку. Соціальна статика вивчає умови існу­вання, закони функціонування соціальної системи, її структуру й елементи. Результатом цих знань є теорія суспільного по­рядку. Соціальний порядок базується на трьох чинниках: сім’ї як ба­зовому елементі суспільства, державі – органі соціальної солідарнос­ті, гаранту порядку та на релігії – регулятору соціальної поведінки. Со­ціальна динаміка вивчає і фіксує закони розвитку і зміни соціальних систем. На виході тут маємо теорію суспільного прогресу (прогресу розуму).

Головне завдання соціології, за О. Контом, – вироб­лення позитив­ної політики наукового реформування сус­пільства. Цей шлях повинен бути оптимальним, у ньому не повинно бути ні застою, ні рево­люційної анархії.

^ Г. Спенсер (1820 – 1903), послідовник О. Конта, мав своє особисте бачення соціології та її завдань. Він так багато зробив для впровадження цієї науки, що деякі дослідники вважають його засно­вником соціології нарівні з О. Контом. Він розвинув ідею соціальної еволюції як розвитку від простого до складного. Еволюційні процеси у суспільстві бувають трьох видів: органічні, неорганічні і надорганічні. Суспільство є соціальним організмом, який за анало­гією з організмом біологічним народжується, збільшує масу, що й ускла­днює його структуру. Ускладнення структури відбивається у створенні суспільствам соціальних інститутів (домашніх або сімейних, обрядових, політичних, церковних і професійно-промислових) і веде до дифе­ренціації функцій соціальних інститутів, від чого частини тісніше пов’язуються між собою. Разом з фіксацією подібності соціального і біоло­гічного організмів Г. Спенсер відмітив і їх принципову різницю: якщо у біологічному організмі частини служать для цілого, то в соціально­му ціле існує для частин. Однією з функцій цього цілого, за Г. Спенсером, є соціаль­ний контроль, який тримається на двох страхах: страх перед живими створює державу, страх перед мертвими – церкву. Ідеї Г. Спенсера стали основою теорії структурного функ­ціо­налізму, яка виникла пізніше.

У межах соціології позитивізму О. Канта та органічної чи натура­лістичної школи Г. Спенсера існували й інші со­ціологи, які зробили свій внесок у розвиток цього напряму.

Австрійський вчений ^ Л. Гумплович (1838 – 1909) був прибічником тео­рії соціального дарвінізму та соціального конфлікту. В його роботах стверджується головний принцип природного відбору – боротьба за існу­вання, виживання найбільш пристосованих, вражаюча агресивність людей, Все це має місце у суспільстві як продовженні розвитку природи. Зго­дом послідовник теорії конфлікту американ­ський вчений А. Смол розви­нув цю думку, вважаючи, що конфлікти необхідні, оскільки їх розв‘яза­ння є благом для суспільства. На конфліктах вчаться, ліквідуючи їх наслідки. Таким чином іде вдосконалення суспільства.

Французький соціолог ^ Ж.А. Гобіно (1816 – 1882), представник расо­во-антропологічної школи, вважав, що соціальне життя – наслідок расо­вих чинників. Раси віді­грають головну роль в історії суспільства, во­ни можуть бути вищими і нижчими. Змішування їх призводить до деградації людини. Соціальна поведінка останніх залежить від біологічного чин­ника.

Англієць ^ Г.Т. Бокль (1821 – 1862) належав до геогра­фічного напрям­у в соціології, для якого характерна абсолю­тизація природних чинни­ків і недооцінка людини як соціальної істоти. Він вважав, що культура і пси­хіка людини залежать лише від природи.

Перелічені вище соціологи були представниками соціо­логічної позитивістської школи, для якої характерним є: підкорення соціальних явищ законам природи; побудова соціології подібно природничим наукам і використання їх точних методів; об‘єктивність знання, яке описує со­ціальну дійсність незалежно від людини; людина є істотою природною.

Окремим було вчення ^ К. Маркса (1818 – 1883), яке суттєво відрізня­лося від позитивістського підходу:

– суспільство – не вищий продукт природи, а об‘єктивна реальність, яка саморозвивається. Саме в цьому і полягають основні причини розвитку суспільства;

– капіталістичний лад не еволюціонує, його треба ре­формувати;

– принцип наукового знання відкидається. Захищається не людина як така, а лише один клас пролетаріату. Саме тому марксизм вважають не с