Реферат: Програма з «української літератури» українського медичного ліцею національного медичного університету

ПРОГРАМА

З «УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ»

УКРАЇНСЬКОГО МЕДИЧНОГО ЛІЦЕЮ

НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

(10-11 КЛАСИ)

Київ - 2011


Рецензенти:

Д-р філол.. наук, проф.. Ткачук С.П.

Канд..філол.наук, проф. Стрюк Л.Б.

Вчитель-методист Коломієць В.Є.


Затверджено Радою Українського медичного ліцею

Національного медичного університету імені О.О.Богомольця


Програма з «Української літератури» Українського медичного ліцею Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (10-11 класи) // Упорядник Гаєвська Н.М. 4-є вип. доп. та перероб. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. – 48 с.


^ Авторський колектив: проф. Гаєвська Н.М., канд. пед. наук Іваненко Р.В., канд. пед. наук Переймибіда Л.В., канд. філол. наук Швець Г.Д.


У програмі визначені твори для текстуального й оглядового вивчення та твори для уроків позакласного читання з української літератури для 10-11 класів медичних ліцеїв, та ІІ-ІІІ курсів медичних училищ.


Цілковите або часткове тиражування окремих розділів і всього

видання допускається лише з письмового дозволу авторів.


Навчальне видання


Програма з «Української літератури»

Українського медичного ліцею

Національного медичного університету

імені О.О.Богомольця (10-11 класи)


Упорядник : Гаєвська Н.М.

Відповідальний за випуск: Цехмістер Я.В.


Свідоцтво внесено до державного реєстру ДК №1103 від 31.10.2002.


© Український медичний ліцей Національного медичного університету імені О.О.Богомольця,

Цехмістер Я.В., Гаєвська Н.М., 2011, з доповненнями


^ ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Предмет «Українська література» в 11-річній загальноосвітній школі набуває особливого значення, адже він засобами мистецтва слова допомагає формувати, збагачувати внутрішній світ дитини, позитивно впливати на формування її самосвідомості, спрямовувати морально-етичний потенціал, розвивати інтелектуальні, творчі здібності, естетичні смаки.

Метою вивчення української літератури є:

— підвищення загальної освіченості молодого громадянина України, досягнення належного рівня сформованості вміння прилучатися через художню літературу до фундаментальних цінностей, культури, розширення культурно-пізнавальних інтересів школярів;

— сприяння всебічному розвитку, духовному збагаченню, активному становленню й самореалізації особистості в сучасному світі;

— виховання національно свідомого громадянина України;

— формування і утвердження гуманістичного світогляду особистості, національних і загальнолюдських цінностей.

Ця мета реалізується через такі конкретні завдання вивчення української літератури:

1. Зацікавлення учнів художнім твором як явищем мистецтва слова, специфічним «інструментом» пізнання світу і себе в ньому.

2. Підняття загальної освіченості учнів, ознайомлення з найвизначнішими і найпоказовішими взірцями української народної творчості та художньої літератури.

3. Формування читацької культури учнів, розвиток естетичного смаку, вміння розрізняти явища справжньої класичної та «масової» культури.

4. Формування стійкого інтересу до української літератури як вагомого духовного спадку народу, повноцінного оригінального мистецтва, виховання палкого шанувальника української книги.

5. Формування гуманістичного світогляду, духовно багатої особистості, з високими загальнолюдськими морально-етичними орієнтирами.

6. Сприяння національному самоусвідомленню та стійкому відчуттю приналежності до європейської спільноти.

7. Вивчення української літератури в національному та світовому культурологічному контекстах, у міжпредметних зв’язках.

8. Розвиток творчих і комунікативних здібностей учнів, їхнього самостійного і критичного мислення, культури полеміки, вміння аргументовано доводити власну думку.

9. Вироблення вміння компетентно і цілеспрямовано орієнтуватися в інформаційному і комунікативному сучасному просторі, застосовувати здобуті на уроках літератури знання, практичні навички у житті.

10. Розвиток навичок самоосвіти, бажання і спроможності вчитися протягом життя.

Вивчення української літератури забезпечує реалізацію ключових компетентностей, які сприяють розвитку особистості та її повноцінній самореалізації в сучасному житті, у таких напрямках:

— соціальні компетентності (активна участь у суспільному житті; здатність знайти, зберегти і розвинути себе як особистість; розвиток комунікативних якостей; здатність розв’язувати проблеми; формування світоглядних і загальнолюдських ціннісних орієнтирів);

— мотиваційні компетентності (розвиток творчих здібностей, здатності до навчання, самостійності мислення);

— функціональні компетентності: естетичні, культурологічні, мовні, комунікативні (вміння оперувати набутими знаннями, сформованими навичками, використовувати їх у практичному житті).

Літературний курс академічного рівня у 10–11 класах є системно-історичним, а не історико-літературним. У сучасній загальноосвітній школі вивчається не історія літератури, а українська література, що дає більшу можливість активізувати морально-етичні аналогії, суспільно-ціннісні орієнтири через естетико-літературознавчі категорії, поняття; зацікавити учнів близькими їхній свідомості художніми творами; змінити усталений, застарілий імідж української літератури на цілісній карті світової літератури.

Для учня пропонуються теми у формі стислих літературних портретів письменників із виділенням для текстуального вивчення одного чи кількох творів, які займають важливе місце у їхній творчості та літературному процесі України і розглядаються у зв’язках з розвитком світової літератури та в мистецькому контексті.

Українська література як шкільний предмет водночас виконує кілька рівноцінних функцій, серед яких виділяються: естетична, пізнавальна, виховна. Це означає, що кожен запропонований твір не лише відображає певну історично-художню дійсність, а й засобами мистецтва слова виховує українського читача. Тому особливий акцент робиться на тих художніх творах, що сприяють зародженню у свідомості молодої людини якостей, які є носіями позитивної, життєствердної енергії. Адже в умовах національного державотворення актуалізуються пріоритет людини-гуманіста, людини-патріота, оптимістичні суспільні настрої, духовне здоров’я особистості, ці твори повинні приносити естетичне задоволення і давати моральне опертя (оптимізм, життєствердність, намагання долати труднощі, воля до перемоги, досягнення мети у житті).

Українська література для 10−11 кл. розглядається у хронологічній послідовності. Крім того, програма поділяється на окремі хронологічні розділи і «жанрові» підрозділи. Наприклад, у 11 класі: «Українська література 1920−1930 рр.» має підрозділи: «Поезія», «Проза», «Драматургія»; «Українська література за межами України»: «Література в Західній Україні (до 1939 р.)», «Еміграційна література»; «Українська література 1940 –1950 рр.»; «Українська література др. пол. ХХ− поч.. ХХІ ст.»: «Поети-шістдесятники», «Проза др. пол. ХХ ст.», «Українська історична проза»; «Сучасна українська література», «Українська російськомовна поезія». Кожен клас старшої школи починається з уроку «Усна народна творчість» і закінчується уроками: «Література рідного краю», «Урок-підсумок», які дають широкий простір для вибору як учителя, так і учнів.

У програмі подано стислі огляди літературного процесу в різні періоди розвитку української літератури. Але на них найчастіше не виділяється спеціальних годин, вони служать ніби преамбулою до вивчення творчості письменників, тому вчитель на свій розсуд може обирати з них найголовніше.

Крім того, у всіх класах до кожного розділу програми подано основні теоретичні поняття, які повинні засвоїти учні, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, назви творів для заучування напам’ять. Виділено орієнтовну кількість годин для розвитку мовлення (вони використовуються на підготовку та написання класних творів), а також на позакласне читання. В кінці програми для кожного класу подано списки літератури для додаткового (самостійного) читання учням.

Під час навчально-виховного процесу програмою передбачено таку його організацію, у процесі якої вчитель дає необхідні опорні знання, висловлює власні судження, заохочує до глибшого пізнання, зацікавлює учнів вивченням теми. Але не вимагає прийняття єдиної думки, не диктує своє прочитання тексту, він лише спонукає до певних оціночних висновків, а учень вчиться їх робити самостійно, так само, як і самостійно мислити, оцінювати, порівнювати, проводити аналогії з сучасним життям, власним досвідом тощо. Загалом така демократична побудова програми спрямована на постійну творчу співпрацю, діалог учителя та учня з художнім текстом, дає широкий простір для самостійного сприйняття і осмислення літератури як явища мистецтва.

Робоча навчальна програма з дисципліни “Українська література” для середніх навчальних закладів медичної професійної орієнтації (10 – 11 класи медичних ліцеїв, 2 – 3 курси медичних училищ) була розроблена спільно з кафедрою новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка і кафедрою української мови та літератури ліцею під загальним керівництвом професора Н. М. Гаєвської.

Література вводить молодь у реальне життя з усіма його складностями та суперечностями, знайомить її з минулим рідного народу і сучасністю, допомагає свідомо обрати громадянську позицію.

Насамперед це стосується середніх навчальних закладів, де учні здобувають певну спеціальність (профтехучилищ, середніх спеціальних навчальних закладів, медичних училищ), а також середніх шкіл певного спрямування – ліцеїв, гімназій, коледжів гуманітарного, медичного, фізико-технічного та інших профілів, де учні вже визначилися з вибором своєї майбутньої професії.

Зрозуміло, що такі заклади мають працювати за спеціальними навчальними планами, до яких включаються предмети, що визначаються їхньою професійною спеціалізацією.

Крім спільних для всіх середніх навчальних закладів завдань та мети викладання української літератури, у відповідних закладах медичного профілю існують і певні особливості, визначені специфікою майбутньої професії медичного працівника.

Насамперед це стосується такої грані діяльності будь-якого медика, як деонтологія, тобто професійної етики медичних працівників, принципів поведінки, спрямованих на максимальне підвищення ефективності лікування хворих засобами мови, спілкування з ними.

Лікарі постійно мають справу з хворими людьми, які перебувають у стані страху, тривоги, психологічного напруження, тому кожне слово медичного працівника може допомогти їм вийти з цього стану, або, навпаки, поглибити його. Недаремно ж у народі говорять, що слово може вбити людину, а може й вилікувати її.

Література, яка відтворює життя найчастіше у виявах найбільшого психологічного напруження людини, коли та перебуває у стані гострого емоційного піднесення, тривоги, горя або радощів, допомагає вдумливому читачеві, у даному разі – учневі, глибоко осягнути душевні переживання персонажів, проникнути в найпотаємніші закутки людської психіки.

Проте і це ще не все. Адже можна із співчуттям ставитися до хворого, який перебуває в тяжкому психологічному і фізичному стані, щиро хотіти розрадити, втішити й заспокоїти його, але так і не знайти потрібних у такий момент слів.

Отже, лікар має не лише бути добрим фахівцем і всебічно розвиненою людиною, а й обов’язково бездоганно володіти мовою, мати багатий словниковий запас та вміти вибрати з нього саме ті слова , які в конкретній ситуації зможуть принести найбільшу користь у лікуванні хворого. А цього можна досягти лише за умови досконалого володіння рідною мовою, яке формується в процесі вивчення в школі мови та літератури.

Інтегрована навчальна програма з української літератури для середніх навчальних закладів медичного профілю розрахована на медичні ліцеї та коледжі, медичні училища та відділення, що працюють на основі дев’ятирічної школи.

Вона побудована в такий спосіб, щоб учні володіли знаннями в обсязі базових вимог, визначених відповідними документами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Міністерства охорони здоров’я України.

Медична профорієнтація досягається в процесі вивчення літератури включенням до програми творів на тему життя та праці медичних працівників (Ю. Мушкетик “Крапля крові”, у якому порушуються складні та актуальні фахові й морально-етичні проблеми праці медиків, оповідання О. Довженка “Воля до життя”, Ю. Щербака “Що таке любов?”, Б. Антоненка-Давидовича роман «За ширмою», О. Коломійця «Голубі олені», І. Драча «Чорнобильська Мадонна», М.Старицького «Не судилось», А.Малишка поема «Любов»).

Внесено до програми також і деякі інші зміни.


10-й клас

Усього – 70 години

Текстуальне вивчення – 62 год.

Розвиток мовлення – 4 год.

Позакласне читання – 2 год.

Резервний час – 2 год.

^ Усна народна творчість
Місце і значення фольклору в розвитку української літератури 70-90 років ХІХ ст.


ПІСНІ-БАЛАДИ “Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?”, “У неділю рано зілля копала...”, “Їхав козак на війноньку”


Змалювання глибоких ліричних почуттів у піснях-баладах. Мотиви трагедійності. Соціальні мотиви.

Зв’язок пісні-балади “Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?” з “Тополею” Т. Шевченка.

Пісня “У неділю рано зілля копала...” Твори за її мотивами в українській літературі (поезія Л. Боровиковського, драма М. Старицького “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, повість О. Кобилянської “В неділю рано зілля копала...”, роман у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай”).

Народні приказки та прислів’я про здоров’я та його значення в житті людини, здоровий спосіб життя, про хворих та хвороби

ТЛ: Пісня-балада. Художній прийом метаморфози.


^ УКРАЇНСЬКІ ПІСНІ ТА РОМАНСИ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ

М. Петренко “Дивлюсь я на небо...”, В. Cамійленко “Вечірня пісня” („Тихесенькій вечір на землю спадає”), К. Думитрашко “Чорнії брови, карії очі”, С. Руданський “Повій, вітре, на Вкраїну...”,

Б. Лепкий “Чуєш, брате мій...”


^ ПІСНІ ТА РОМАНСИ НЕВІДОМИХ АВТОРІВ

„Місяць на небі, зіроньки сяють...”, “Проліски” (“Ой принесіть мені пролісок з лісу...“), “Дівчино, кохана, здорова була...”, “Волошки”, “Вечір надворі, ніч наступає...”

Варіантність пісень (також і відомих авторів). Традиції народної лірики в піснях літературного походження.

Зв’язок пісень з історичними обставинами, життям автора пісні. Народні пісні на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського, Олександра Олеся.

ТЛ:. Пісні літературного походження. Романс як різновид пісні. Народний романс.


ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 70 – 90-х РОКІВ

^ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ


Історичні умови другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Розвиток капіталізму, посилення національного та соціального визвольного руху.

Особливості розвитку української літератури ІІ половини ХІХ ст. в світовому контексті.

Творчість письменників старшої генерації – І. Франка, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького, П. Грабовського.

Прихід у літературу молодих письменників – М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Стефаника, О. Кобилянської, А. Тесленка, С. Васильченка, В. Винниченка.

Утворення НТШ – прообразу Національної академії наук. “Історія України-Руси” М. Грушевського. Створення українських політичних партій. Розгортання національно-визвольного руху. Ідея державності й суверенності народу.

Розширення ідейно-тематичних горизонтів літератури, поява різноманітних художніх напрямів і течій. Літературна дискусія 1873 – 1878 рр. Основний зміст виступів І. С. Нечуя-Левицького “Сьогочасне літературне прямування” та І. Я. Франка “Література, її завдання і найважливіші ціхи”.

Нові якості реалізму. Теорія “новітнього” (наукового) реалізму І. Франка. Поява героя нового типу, національно та соціально свідомого селянина (Зінько Сиваш у Б. Грінченка, сільської молоді у повісті “Fata Morgana” М. Коцюбинського), інтелігентів (Павло Чубань – “Не судилося” М. Старицького, Калинович, Золотницький – “Хазяїн” І. Карпенка-Карого, ліричний герой новели М. Коцюбинського “Intermezzo” ), робітників (Марко Гуща – “Fata Morgana” М. Коцюбинського, Бенедьо Синиця – “Борислав сміється” І. Франка), нових соціальних конфліктів та підходів до конструювання художніх образів.

Посилення уваги до національних та загальнолюдських морально-етичних ідеалів, філософського осмислення дійсності, пошуки шляхів національно-визвольної боротьби в умовах загострення соціальних і національних суперечностей.

Нові якості романтизму як типу естетичного освоєння дійсності, творчого методу. Неоромантизм і творчість Лесі Українки.

Взаємопроникнення родів і жанрів літератури, поширення ліро-епічних жанрів.

Виникнення декадансу в європейських літературах як течії, що відходила від реалістичних і романтичних засад зображення дійсності. Модерністські течії: неокласицизм (Леконт де Ліль, Ередіа), символізм (А. Рембо, П. Верлен, М. Метерлінк, Р.-М. Рільке, З. Гіппіус, Д. Мережковський). В Україні – “Молода муза” (П. Карманський, В. Пачовський, О. Луцький, М. Яцків, М. Вороний, Олександр Олесь).

Імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм у зарубіжних та українській літературах. Нові якості та розвиток реалізму.

^ ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
(1838 – 1918)
“Кайдашева сім’я”
Для самостійного читання: “Баба Параска і баба Палажка”

Огляд життєвого і творчого шляху письменника. Творчість І. Нечуя-Левицького – новий етап у розвитку української літератури.

Повість “Кайдашева сім’я” як енциклопедія народознавства. Широке охоплення різних сфер людського буття, зображення типових представників різних класів, станів тогочасної України. І. Франко про І. Нечуя-Левицького.

“Кайдашева сім’я” – класичний зразок соціально-побутової повісті. Новаторство у відтворенні сільської дійсності. Картини побуту, їх значення для розуміння характерів героїв та вираження ідеї твору. Типовість персонажів, їхня індивідуалізація. Осуд егоїзму в образах Кайдашів. Сатиричне зображення потягу до збагачення, власницьких інтересів, духовної черствості. Ліричні мотиви в образах Лавріна та Мелашки. Конкретно-історичне та загальнолюдське, вічне в повісті “Кайдашева сім’я”. Гумор та сатира у творі. Майстерність композиції, описів та діалогів, багатство мови, змістова та естетична наповненість художньої деталі.

І. Франко про “Кайдашеву сім’ю”. Значення творчості І. Нечуя-Левицького. Видатні митці, вчені про суспільну та естетичну цінність художньої спадщини письменника. Вшанування його пам’яті.

ТЛ: Поглиблення поняття про повість як епічний жанр, соціально-побутова повість, повість-хроніка, поглиблення поняття про реалізм.


^ ПАНАС МИРНИЙ (ПАНАС ЯКОВИЧ РУДЧЕНКО) (1849 – 1920)
„Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Для самостійного читання: „Повія”

Життєвий і творчий шлях письменника. Тематична і жанрова різноманітність творчості. Проза Панаса Мирного – новий етап у змалюванні тогочасної дійсності, суспільних типів. Психологізм розповіді.

Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Два автори твору. Історія написання та видання. Своєрідність композиції (багатоплановість сюжету, екскурси в минуле, оригінальність початку роману, масові сцени). Багатство деталей побуту, різноманітність реалістично виписаних характерів, проникнення в соціальні суперечності доби, глибокий психологізм. Сміливе розкриття соціальних суперечностей, що породили стихійного бунтаря. Образ Чіпки. Еволюція його характеру під впливом несправедливих суспільних обставин. Чіпка – “пропаща сила”. Втілення в образі Чіпки загальнолюдських рис – правдошукацтва, непримиримого ставлення до соціальної несправедливості, почуття взаємодопомоги.

Народнопісенні витоки жіночих образів – Мотрі, Галі, Христі. Їхня доброта, щирість, висока моральність, самозреченість. Сатиричне змалювання панства (пани Польські), нащадків козацької старшини, що зреклися свого народу (Кряжов, Саєнко), земських діячів.

Народ у романі. Історія та наслідки запровадження на Україні кріпацтва. Вагомість і місткість художньої деталі. Нова ідейно-естетична функція картин природи. Ідейний зміст назви твору.

Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – етапний твір у художньому освоєнні теми села, його вплив на подальший розвиток реалізму.

Трагедія людської долі в романі “Повія”. Образ Христі Притиківни – жертви суспільних обставин. Гуманістичний пафос твору.

Панас Мирний і наша сучасність. Ушанування пам’яті письменника.

ТЛ: Жанрові різновиди епічних творів. Поняття про роман. Соціально-психологічний роман. Художня деталь.


Українська драматургія і театр

^ 70 – 90-х років ХІХ століття


Фольклорні джерела української драматургії і театру.

Виникнення з початком піднесення національно-визвольної боротьби у другій половині ХІХ ст. аматорських гуртків і театральних колективів у Чернігові, Єлисаветграді, Харкові, Житомирі та інших містах. Аматорський драматичний гурток при Київському університеті за участю М. Старицького, М. Лисенка, П. Чубинського.

Заборона та переслідування російським самодержавством діяльності українського театру в 70 – 80-х рр. ХІХ ст.

Створення в Єлисаветграді першої професійної трупи М. Кропивницького. Театральна діяльність М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Садовського.

Трупа корифеїв та її роль у становленні українського професійного театру.

Поєднання реалістичних і романтичних тенденцій у драматургії, увага до соціальної психології, розвиток жанрових форм драматургії.

Збагачення театрального репертуару. Розвиток української національної музики. Творчість М. Лисенка. І. Франко й інші культурні діячі в боротьбі за новий демократичний театр.


^ Михайло Старицький

(1840 – 1904)

(оглядово)

„Оборона Буші”

Для самостійного читання: „Талан”„Поету”, „До молоді”,

„До України”, Борвій”, „Виклик”, „Не судилося”

Життєвий і творчий шлях митця. М. Старицький – поет, драматург, прозаїк демократичного спрямування, перекладач, видатний культурний діяч, один з основоположників українського професійного театру. Боротьба проти утисків і заборон української мови. Тематика поетичних творів. Роль митця і мистецтва в суспільному житті („Поету”, „На роковини Шевченка”), краса людських почуттів, природи („Виклик”), політично-злободенні теми боротьби за кращу долю народу, соціальне і національне визволення („Борвій”, „До України”, „До молоді”), національно-визвольна боротьба слов’ян проти турецького панування („Поклик до братів-слов’ян”). Поет як оборонець покривджених у світі капіталу („Швачка”, „Край коминка”). Особливості поетичної форми віршів.

Викриття фальшивого народолюбства у драмі „Не судилося”. Образи буржуазної і демократичної інтелігенції. Стосунки поміщиків і селян. Викриття „панського болота”.

Втілення в образі лікаря Павла Чубаня кращих рис демократично настроєної народницької молоді: щира любов до народу та самовіддана праця на терені медицини й освіти народу. Гнівний осуд фальші та підлості Михайла. Дійова допомога селянству в боротьбі проти поміщиків за його права. Доброта, гуманність, демократизм, високе почуття національної свідомості, любов до народної пісні. Образи селян (Катря Дзвонарівна, Дмитро Ковбань). Показ протесту проти панської жорстокості.

Історико-романтична повість «Оборона Буші». Багатопроблемність твору. Образи. Роль природи в творі.

І. Франко про творчість М. Старицького.

ТЛ: Соціально-психологічна драма. Конфлікт і засоби зображення характерів у драматичному творі.


Іван Карпенко-Карий

(ІВАН КАРПОВИЧ ТОБІЛЕВИЧ)

(1845 – 1907)

„ Мартин Боруля”

Для самостійного читання: „ Хазяїн ”

Життєвий і творчий шлях. Багатогранність драматургічного обдарування. Новаторство І. Карпенка-Карого.

Комедія «Мартин Боруля» - особливості конфлікту, новизна та актуальність теми; роль діалогів, сценічна доля твору.

Різноманітність тем і жанрових форм. Традиції І. Карпенка-Карого в новітній драматургії. „Хазяїн” – сатирична комедія нового типу. Життєва основа твору. Прототипи дійових осіб.

Основний конфлікт комедії – між невтримною гонитвою за баришами, що вбиває все людське, духовне, та ідеями гуманізму, просвітництва, добра і справедливості. Образ Пузиря – „героя наживи” нового часу. Сатиричні засоби творення образу, його типовість та індивідуальність. Персонажі управителів – Феногена, Зеленського, Ліхтаренка – майбутніх „пузирів”. Соня, Калинович, Золотницький, їхні просвітницькі ідеали. Показ бунту робітників. Драматургічна майстерність комедії. Індивідуалізація мови персонажів, роль діалогів та монологів, авторських ремарок у п’єсі.

Трагедія „Сава Чалий”. Народнопісенна основа твору. Проблема ролі особистості й народу в історії. Складність і суперечливість образу Сави Чалого – гайдамацького ватажка, що перейшов на бік польської шляхти. Трагізм його характеру і долі.

Образи гайдамаків – Гната Голого, Гриви, Медведя, їхня відданість ідеям визвольної боротьби. Високий драматургічний рівень п’єси. І. Франко про „Саву Чалого” як твір, що „гідний стати в ряді архітворів нашої літератури”.

Інші п’єси І. Карпенка-Карого: „Наймичка”, „Суєта”, „Житейське море”, „Безталанна”.

ТЛ:. Жанри драматичних творів: трагедія, комедія, драма.


Іван Франко

(1856 – 1916)

„Гімн”, „Ой ти, дівчино, з горіха зерня...”, „Чого являєшся мені у сні?”, поема „Мойсей”, „Сідоглавому”, „Сікстинська мадонна”,„Безмежне поле”, „Легенда про вічне життя”, „Розвивайся ти, високий дубе…”, „Декадент”, „Сойчине крило”

Для самостійного читання: „Украдене щастя”, „Не пора, не пора”, „Земле, моя всеплодющая мати”,„Моя любов”, повість „Перехресні стежки”,


Життєвий і творчий шлях письменника. І. Франко – поет, прозаїк, драматург, критик, публіцист і вчений. Збірка „З вершин і низин”, її новаторський характер, місце в історії української літератури, в оновленні суспільної свідомості. І. Франко – майстер поетичних форм самовираження, поет боротьби і тонкий лірик. Широкий діапазон громадянської лірики.

Поезія „Гімн” – заклик до оновлення життя. Емоційна наснаженість твору. Популярність поезії, покладення її на музику М. Лисенком.

Багатогранність образу жінки в сонеті І.Франка «Сікстинська мадонна». Віра поета у відродження України „Розвивайся ти, високий дубе…”.

„Не пора, не пора” – вірш, що став своєрідним гімном національно-визвольної боротьби. Музична інтерпретація твору.

Цикл „Веснянки” (збірка „З вершин і низин”). Поезія „Гримить”. Передчуття революції, яка змете існуючий лад і принесе людині радість нового життя. Художня майстерність вірша. Поетичне кільце, художній паралелізм.

Вірші „Земле, моя всеплодющая мати”, „Не покидай мене, пекучий болю” – високопоетична декларація ліричного героя. Поетичний образ землі як символ народної сили, творчості, праці, правди.

Поезія „Моя любов” у контексті всієї творчої і суспільної діяльності І. Франка. Вияв патріотичних почуттів. Діалектика інтернаціонального й національного.

Збірка „Зів’яле листя” – лірична драма. Автобіографічний елемент у збірці. Поетичний образ коханої. Ліричний герой, складність його почуттів. Використання І. Франком різноманітних форм поезії, відомих у літературі з найдавніших часів. Авторська передмова до „Зів’ялого листя”. Поезії „Ой ти, дівчино, з горіха зерня...”, „Чого являєшся мені у сні?”, «Безмежнеє поле…» експресивний і мелодійний романс. Герой твори – інтроверт – особа занурена у внутрішній світ своїх переживань, живе у власному світі своїх фантазій. Використання народнопісенних інтонацій. Музичні інтерпретації Франкової лірики. М. Коцюбинський, В. Щурат, Д. Павличко про збірку „Зів’яле листя”.

Осуд декадентства і псевдопатріотизму в поезіях „Декадент” і „Сідоглавому”. Ідейно-естетичне кредо поета.

Високий патріотичний пафос та філософська глибина поеми „Мойсей”. Переосмислення біблійних мотивів. Прагнення народу до національної самостійності, волі, любов до рідної землі.

„Пролог” до поеми як ключ до розуміння ідейно-художнього змісту твору. Вболівання поета за ганебне сучасне й тверда віра у велике майбутнє українського народу. Поетична майстерність твору. Роль біблійної образності та лексики. „Безмежнєє поле…” за жанром – роман, мелодійний і експресивний про неподілене кохання.

«Легенда про вічне життя» – написана двовіршем. Сюжет – це шлях до пізнання ідеї, образне судження про людину і світ.

Своєрідність, багатство мови І. Франка – поета-новатора.

Тематична і жанрова різноманітність прози І. Франка. Село в його прозі. Робітнича тема. Повість „Борислав сміється”.

Новела „Зойчине крило” – відтворення жіночної долі в новітній інтерпретації.

„Перехресні стежки” – повість про боротьбу справедливості з жорстокістю й насильством. Яскраве зображення життя інтелігенції та селянства на Західній Україні в кінці ХІХ ст. Образ Євгена Рафаловича – чесного інтелігента, що прагне прислужитися рідному народові. Його моральна перевага над Стальським. Краса кохання Євгена і Регіни. Роль художніх деталей, ліричних відступів, особливості жанру твору. Екранізація повісті. Новела «Сойчине крило» – особливості твору.

І. Франко – видатний драматург. „Украдене щастя” – найвизначніший драматичний твір письменника. Фольклорне джерело п’єси. Мистецтво розкриття соціально-психологічного конфлікту. Сценічне життя п’єси.

І. Франко – літературознавець, критик, публіцист і вчений. „Із секретів поетичної творчості”.

Світове значення спадщини письменника. І. Франко і наша сучасність. ТЛ: Традиції й новаторство в художній літературі. Поняття про суспільну роль літератури. Анафора.


^ БОРИС ГРІНЧЕНКО

(1863-1910)

«Каторжна» (Оглядово)

Життя і творчість письменника. Багатогранна діяльність митця. Організатор і голова товариства «Просвіта» Видання 4-томного «Словаря української мови». Поетична спадщина письменника. Проза Б.Грінченка – тематика, проблематика. Особливості стилю. Дилогія з життя селянства («Серед темної ночі», «Під тихими вербами»).


ЛІтературний процес 10-х років ХХ ст.

^ ПОЧАТКИ УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ

(О.Кобилянська, М.Коцюбинський, В.Стефаник, Леся Українка, М.Вороний, В.Винниченко) Угрупування «Молода муза»; альманах «З-над хмар і з долин».


Михайло Коцюбинський

(1864 – 1913)

„Тіні забутих предків”, „Intermezzo”,

Для самостійного читання: „Fata morgana”, „Цвіт яблуні”

Життєвий і творчий шлях письменника. Періоди творчості письменника. Рання проза М. Коцюбинського.

Повість „Fata morgana”. Історія написання. Змалювання настроїв, подій в українському селі напередодні та під час революції 1905 – 1907 рр. у Російській імперії. Основні герої повісті – незаможні селяни.

Образи представників українського трудового селянства (Маланка й Андрій Волики, Хома Ґудзь, Панас Кандзюба), нової молоді села (Марко Гуща, Гафійка, Прокіп Кандзюба). Зображення жорстокості багатіїв (Підпара).

Новаторський характер композиції твору. Майстерність у змалюванні характерів, індивідуалізації образів. Ідейний смисл назви твору. Помітне місце повісті у висвітленні вічної проблеми – земля і людина – у світовій літературі. Продовження традицій М. Коцюбинського в новітній літературі (А. Головко, Олесь Гончар, М. Стельмах, Василь Земляк).

Краса рідної землі, екзотичність народних образів у повісті „Тіні забутих предків”. Поєднання фантастичного та реального у творі. Гармонія людини і природи; прагнення людини до ідеалу. Високе кохання Івана та Марічки. Поезія гуцульських народних звичаїв, вірувань, обрядів. Ідея незнищенності духовного начала в житті. Фольклорне тло твору. Образи. Поетика повісті.


„Intermezzo”. Форма твору. Риси імпресіонізму. Осуд ренегатства і занепадницьких настроїв у часи реакції. Багатство духовного світу героя, його тонке відчуття природи, слова. Майстерність зображення природи, яка підпорядкована завданню відтворити психологічний стан героя, його фізичне і моральне одужання, наснагу до активної праці та боротьби. Глибокий ліризм новели, інтонаційне багатство її мови, символізм.

„Цвіт яблуні”. Автобіографічні мотиви. Модерністська концепція „я” героя: майстерне зображення складності й непізнаваності внутрішнього світу людини. Контраст як прийом художнього образотворення в етюді.

„Подарунок на іменини” – зображення духовної звироднілості поліцая – представника реакційних сил.

Творчість М. Коцюбинського – визначне явище української і європейської прози початку ХХ ст., її подальший розвиток у новітню добу.

ТЛ: Поняття про імпресіонізм.


Ольга КОБИЛЯНСЬКА

(1863 – 1942)

„Земля”

Для самостійного читання: „В неділю рано зілля копала”

Життєвий і творчий шлях. Знайомство і дружба з І. Франком і Лесею Українкою. Синтез української та європейської культур.

Повість „Земля” – визначний твір О. Кобилянської. Вічна, загальнолюдська тема землі. Проблема влади землі в суспільстві. Соціальні причини родинної трагедії Федорчуків. Система художніх засобів у повісті. Психологічна характеристика образів. Портрет і пейзаж, їх художні функції.

Інші твори О. Кобилянської. Тема соціального й духовного розкріпачення жінки („Людина”, „Царівна”).

Романтична повість „В неділю рано зілля копала”. Її фольклорні джерела.


^ Василь Стефаник

(1871 – 1936)

„Камінний хрест”

Для самостійного читання: „Кленові листки”, „Марія”, „Сини”

Огляд життя і творчості письменника. Формування демократичного світогляду під впливом Т. Шевченка та І. Франка. Від поезій у прозі до реалістичних новел. Пошуки самого себе. Громадська діяльність письменника, пафос його публіцистики.

Збірка новел „Синя книжечка”. В. Стефаник – письменник-новатор, один із найвидатніших реформаторів української прози. Художня майстерність В. Стефаника. Глибина розкриття внутрішнього світу героя, ліризм та психологізм. Ущільненість і місткість письма, принципи творення образу, своєрідність композиції, простота вислову, багатство підтексту, мистецтво художньої деталі. Твори, пройняті пафосом віри в людину, в її творчі, духовні можливості й устремління.

Новела „Новина”. Життєва основа. Трагізм і правдивість ситуації. Роль художньої деталі в новелі, зокрема в розкритті психології Гриця Летючого.

Стислість і змістова наповненість викладу. Гостре викриття експлуататорського ладу в новелі.

„Камінний хрест”. Глибоке відтворення внутрішнього світу Івана Дідуха, змушеного покинути рідну землю через злидні. Довершеність художньої форми новели. Багатство мови. Символічне значення образу камінного хреста.

„Марія”. Образ матері-страдниці, що трьох синів віддала боротьбі за визволення України. Паралель між образами Марії та Божої Матері в новелі.

Глибина й художня переконливість відтворення переживань Марії. Мати – однодумниця своїх синів.

Новела „Сини”. Образ Максима, який благословляє синів на боротьбу у складі січових стрільців за волю України. Його глибоке розуміння національної ідеї.

Конкретно-історичне та загальнол