Реферат: Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР


АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ





ВИЗНАЧАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ГЕНЕЗИСУ ДЕРЖАВНОСТІ І ПРАВА


ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ


МИКОЛАЇВ

2007

УДК 34

ББК 67

П 68

У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24 листопада 2007 року в Миколаївському навчальному центрі Одеської національної юридичної академії і проходила під гаслом святкування 160-річчя Одеської правової школи та 10-річчя перетворення Юридичного інституту Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова в Одеську національну юридичну академію.

Автори наукових статей досліджують актуальні проблеми генезису державності і права як в цілому, так і різної галузевої належності, з метою їх оптимізації та створення наукових засад для подальшого якісного перетворення.


^ Редакційна колегія:

Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Достдар Р.М. канд. юр. наук; Ємельянова Л.В. канд. юр. наук, доцент; Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Козляковський П.А. канд. пед. наук, доцент; Щук ін В.В. канд. іст. наук; Обручков Р.І.; Мусиченко О.М.


^ ВИЗНАЧАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ГЕНЕЗИСУ ДЕРЖАВНОСТІ І ПРАВА: Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання» /Під редакцією В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв, 2007. -___ С.


В сборнике научных трудов репрезентуются материалы докладов, которые были представлены во время проведения пленарных и секционных заседаний международной научно-практической конференции “Третьи Прибужские юридические чтения”, которая проходила 23-24 ноября 2007 года в Николаевском учебном центре Одесской национальной юридической академии под лозунгом празднования 160-летия Одесской правовой школы и 10-летия преобразования Юридического института Одесского государственного университета им. И.И. Мечникова в Одесскую национальную юридическую академию.

Авторы научных статей исследуют актуальные проблемы генезиса государственности и права как в целом, так и различной отраслевой принадлежности, с целью их оптимизации и создания научных основ для дальнейшего качественного преобразования.


The summary of the reports delivered during the plenary and sectoral meetings of the international scientific conference “The Third Law Readings of Prybughya” (23rd – 24th November, 2007) is presented. The conference took place at Odesa National Law Academy on the occasion of celebration the 160 th anniversary of Odesa Law school and the 10 th anniversary of Odesa National Law Academy.

The actual problems of the genesis and its different branches are researched with aim of their development and creation of the base for their future application.


© Миколаївський навчальний центр

Одеської національної юридичної академії


ПЕРЕДМОВА

Сучасний стан розвитку права і державності в Україні вимагає повернення полеміки відносно актуальних питань генезису права і пошуку оптимальних форм державотворення з метою приведення їх у відповідність до нагальних потреб розвитку суспільства. Найбільш вагомі результати таких дискусій традиційно отримують під час проведення наукових конференцій, в яких приймають участь представники юридичної еліти: від науковців до тих, на кого покладається завдання по реалізації новітніх здобутків правової науки. Не є виключенням конференція, яка протягом останніх трьох років збирає у листопаді на Миколаївщині науковців, представників судових і правоохоронних органів, працівників органів місцевого самоврядування – всіх тих, кому не байдужі проблеми розвитку українського права і держави, які всім серцем воліють надати праву оптимального змісту, а державності України ознак сучасної і сильної владної інституції, що створює умови для вирішення найскладніших питання соціального розвитку суспільства.

У збірник включені тези доповідей, які заявлені учасниками Міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що проводиться 23-24 листопада 2007 року на базі Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії. Звертає на себе увагу широке представництво науковців, які виявили бажання прийняти участь у науковому форумі – це посланці наукової юридичної еліти Польщі, Російської Федерації, Казахстану. Традиційно активну участь приймають представники всіх відомих наукових юридичних шкіл різних регіонів України.

Даний науковий форум проводиться під гаслом святкування 160-річчя Одеської правової школи та 10-річчя перетворення Юридичного інституту Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова в Одеську національну юридичну академію. Сьогодні Одеська національна юридична академія один з лідерів в Україні серед вищих навчальних закладів на базі яких здійснюється підготовка юристів всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів: молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста, магістра, за IV рівнем акредитації. Академія готує фахівців у сфері державного управління, місцевого самоврядування, правової роботи в державних та підприємницьких структурах усіх форм власності, міжнародного права і міжнародних відносин, європейського права, фахівців для роботи в судових, правоохоронних органах, у підрозділах митних та податкових відомств.

Сьогодні Академією встановленні міжнародні зв’язки з навчальними закладами і дослідницькими центрами Австрії, Данії, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Російської Федерації, Сполученнях Штатів Америки, Угорщини, Королівства Великої Британії, Болгарії та інших країн. Укладені Академією договори з центральними органами державної влади, зокрема, з Генеральною прокуратурою, Міністерством юстиції України, Службою безпеки України, Пенсійним фондом України, Державною судовою адміністрацією України, з місцевими органами виконавчої влади, судовими і правоохоронними органами на цільову підготовку фахівців, здатних вирішувати складні питання правозастосування в умовах функціонування різних органів державної влади.

Треба підкреслити, що діяльність Одеської національної юридичної академії по підготовці юристів здійснюється на засадах спадкоємності традицій. Ще в 1847 році юридичному відділенню Рішельєвського ліцею, який вважається першим вищим навчальним закладом в Одесі, було надано статус університетського факультету. В 1865 році юридичний факультет був підпорядкований Імператорському Новоросійському університету, в складі якого він існував фактично до 1997 року (на базі Новоросійського університету був створений Одеський державний університет), року створення Одеської юридичної академії. В 2000 році Одеська державна юридична академія отримала статус національного вищого навчального закладу.

Миколаївський навчальний центр є відокремленим підрозділом Одеської національної юридичної академії, в якому здійснюється навчання більше 1,5 тисяч майбутніх юристів за програмами підготовки бакалаврів і спеціалістів. В Миколаївському центрі активно працює дві кафедри – правових і гуманітарних дисциплін, до складу яких входить близько 20 науковців зі ступенями доктора і кандидата наук. Створені комфортні умови і для самостійної підготовки студентів та виконанню ними письмових робіт, оскільки бібліотечний фонд центру складає понад 40 тис. примірників навчальної та наукової літератури юридичного та гуманітарного спрямування, словників та енциклопедій.

Звертаючись до всіх учасників Третіх Прибузьких юридичних читань, хочу висловити побажання успіху і значної результативності в обговоренні актуальних проблем розвитку держави і права на сучасному етапі їх функціонування та надію на те, що перебування в Одеській національній юридичній академії залишить у Вас приємні спогади і бажання продовжити плідну співпрацю з навчальним закладом, в стінах якого працюють фахівці, яким не байдужі перспективи державо- і правогенезу в Україні.


Президент Одеської національної

юридичної академії, народний

депутат України С.В. Ківалов


Ківалов Сергій Васильович

^ СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРАВА УКРАЇНИ

Сучасний стан розвитку права України можна охарактеризувати різними категоріями, якими визначається суттєві та змістовні зміни, що мають доленосний характер. Так, право в умовах глобалізації набуває нових рис у зв’язку з обмеженням державного суверенітету при становленні нових міжнародних політичних інституцій наддержавного характеру. Впливає на зміст та систему сучасного права формування нового покоління прав людини, яке пов’язується з орієнтуванням на нові парадигми епохи постмодерну – сучасного стану розвитку людської цивілізації, яка орієнтована на широке використання біотехногенних, мультімедійних технологій, в тому числі і для покращення умов соціального буття людини. Не можуть залишитися без уваги і стрімка зміна правової сфери життя суспільства, яка визначається формуванням нових напрямків доцільності застосування правового регулювання в процесі оптимізації змісту суспільних відносин.

Усі зміни правового буття відбуваються, насамперед, в професійному юридичному середовищі, в правовому мисленні, яке повинно віддзеркалювати нові тенденції розвитку права. Однак відмова юристів від встановлення та дослідження характеру „соціального замовлення” на відповідні зміни у правовому бутті суспільства може детермінувати негативні соціальні зрушення, окремі відголоски яких ми можемо спостерігати і зараз. Таким чином, зміни правового сьогодення можливе виключно на підставі пошуку оптимального балансу між інтересами людини, суспільства і держави з відмовою від погляду на право, як на загальнообов’язкові положення, через які здійснюється захист інтересів виключно держави та її інституцій.

Зазначене вказує на необхідність переосмислення сучасного стану розвитку права як на загальнотеоретичному, так і галузевому рівнях. Сьогодні майже відсутні сумніви у необхідності пошуку нових орієнтирів розвитку державності і права, які, на загальному фоні втоми населення від явних промахів політичної еліти в процесі регулювання економічних, соціально-політичних сфер суспільного буття, що супроводжується девальвацією правових цінностей, втратою правом найціннішої риси – якісно регулювати суспільні відносини і формувати високий рівень правової свідомості, здатність сформувати нове відношення до права не тільки у професійному середовищі, але й на загальносоціальному рівні. Вважаємо, що нова парадигма сучасного права знаходиться у сфері культурних цінностей та духовних орієнтирів соціального розвитку, з урахуванням ментальних особливостей та загальновизнаних у світовому співтоваристві правових цінностей. На підставі зазначеного стає зрозумілим, що підготовка юридичної еліти України повинна здійснюватися не тільки на традиційних засадах формування у майбутніх юристів системи правових знань, але й на засадах духовності, яка поряд з правом стає вирішальним фактором у процесі правового регулювання окремих життєвих ситуацій.

Розвиток сучасного конституційного права повинен здійснюватися на засадах нормативного закріплення нової системи юридичних засобів у соціальному механізмі реалізації конституційних прав і свобод. В оптимальних формах таких засобів, їх єднанні і проявляється сутність та результативність функціонування соціально-правового механізму реалізації конституційних прав і свобод. Вимагає переосмислення і соціально-правовий склад сучасного громадянського суспільства, оскільки саме така форма суспільства створює підстави для подальшого розвитку правової держави з необхідністю набуття рис соціальної держави, яка здатна забезпечити реалізацію конституційних прав і свобод людини.

Дослідження проблем цивільного права повинно здійснюватися на засадах подальшого розвитку ідей приватного права і його домінування в умовах проголошення створення на теренах України соціальної держави. Цивільне право, одна із галузей українського права, на яку покладаються завдання по інструментальному забезпеченню регулювання відносин, що виникають в майновій та суміжних сферах буття людини, і які в умовах прискореного розвитку „безособистісних” відносин епохи постмодерну стають більш вагомі, і тому створюють підстави для пошуку нових засобів регулювання.

Аналіз змісту сучасних проблем розвитку трудового права і права соціального забезпечення вказує на необхідність інституційного оформлення, формування фундаментальних засад окремого правового інституту, націленого на нормативне регулювання загальнообов’язкового соціального страхування в Україні. Існує необхідність дослідження проблем нормативного регулювання соціального захисту найбільш уразливих верств населення – інвалідів, молоді, жінок, які мають дітей та ін., яке повинно супроводжуватися внесенням змін до нормативних актів, що регулюють пенсійне забезпечення та пенсійне страхування.

Розвиток підприємницького права повинен здійснюватися на підставі нормативного закріплення дефініції підприємницької діяльності, під якою слід розуміти спрямовану на отримання прибутку економічну діяльність стосовно виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, що має ініціативний, творчий, інноваційний, систематичний та соціально-відповідальний характер, за умови, що ця діяльність здійснюється легітимним суб’єктом, який несе юридичну відповідальність за результати такої діяльності.

При дослідженні проблем морського та митного права необхідно звернути увагу на відсутність концептуальних положень формування державної морської політики, яка, на жаль, в умовах загальносвітового зростання морських перевезень, в Україні залишається невизначеною. Крім того, діючі нормативні акти, в тому числі і Кодекс торгового мореплавства, не позбавлені недоліків, пов’язаних із наявністю значної кількості прогалин та існуючих колізій у нормативному регулюванні.

Подальший розвиток адміністративного права повинен здійснюватися по декільком напрямкам. По-перше, конче необхідно докорінно змінити інститут адміністративної відповідальності та його нормативі джерела. Необхідно сформувати єдиний кодифікаційний акт, в якому наводиться виключний перелік проступків, вчинення яких є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності. По-друге, у зв’язку з розширенням колективних форм господарювання, необхідно зосередити зусилля на дослідженні питань відповідальності колективних суб’єктів, створенні самостійного інституту адміністративного права. Враховуючи те, що в діючому Кодексі про адміністративні правопорушення України в якості суб’єкта адміністративного проступку розглядається виключно фізична особа, існує нагальна необхідність сформувати перелік стягнень, які можуть застосовуватися до колективних суб’єктів (юридичних осіб), таких як: тимчасове призупинення певного виду діяльності юридичної особи, позбавлення ліцензії, припинення діяльності юридичної особи та ін. Теоретичного обґрунтування вимагає і вирішення питання щодо суб’єктивної сторони адміністративного проступку, вчиненого колективним суб’єктом.

Розвиток кримінального права України пов’язується з необхідністю формування нової кримінальної політики держави. Зокрема, подальшого обговорення потребують шляхи гуманізації кримінального права, направлені на формування нових інститутів, які мають альтернативний, по відношенню до кримінальної відповідальності, характер; розширення переліку кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі; переорієнтація кримінального права на рейки відновлювального правосуддя. Подальшої розробки вимагають моделі кримінально-правового примусу, зорієнтовані на пошук компромісу між потерпілим, злочинцем і державою.

Перспективи розвитку кримінального процесу пов’язуються з підготовкою нового за змістом Кримінально-процесуального кодексу України, який повинен забезпечити нормативне регулювання порядку провадження по кримінальним справам. Приймаючи до уваги те, що подальша гуманізація кримінального права є перспективним напрямком його розвитку, в кримінальному процесі повинні отримати більш широке застосування такі принципи кримінального процесу як змагальність та диспозитивність, які в діючому законодавстві проголошені, однак їх реалізація в повному обсязі не забезпечена відповідними нормативними положеннями. Вимагає подальшої розробки і питання форм участі підозрюваного й обвинуваченого в кримінальному процесі, що є досить актуальним з огляду на проголошення основною метою кримінального процесу необхідність забезпечення державою всім учасникам процесуального провадження можливостей по реалізації наданих їм процесуальних прав.

Має міжгалузевий характер антикорупційне законодавство, яке необхідно корегувати, оскільки позитивних результатів у боротьбі з корупцією, на жаль, небагато. Сьогодні не треба нікого переконувати в тому, що корупція завдає збитки суспільству, іміджу та здатності функціонування держави, окремій людині, яка в умовах поширення корупційних зв’язків не може розраховувати на об’єктивне та чесне вирішення власної справи та можливості задоволення особистих інтересів законним шляхом. Не може бути відкладеним питання активізації боротьби з організованою злочинністю, тіньовою економікою, які стали повсякденним проявом суспільного життя.

Актуальність проблем міжнародного права пов’язується, в першу чергу, з проблемами глобалізації та стрімким розвитком технічного прогресу, який супроводжується спеціалізацією, кооперацією та іншими проявами, які мають міждержавний характер. Подальшого вивчення вимагає правосуб’єктність людини в міжнародному праві, яка не завжди відповідає національним уявленням про зміст прав та обов’язків фізичної особи.

Необхідно підкреслити, що викладені погляди на шляхи та подальші перспективи розвитку права в умовах розбудови сучасної української держави потребують подальшого обговорення і дискусій, які створять наукове обґрунтування для оптимізації сучасного українського права.


Michał Pindera

^ KONFLIKTY INTERPERSONALNE DZIECI W WIEKU PRZEDSZKOLNYM

Wiek przedszkolny to okres, w którym kontakty społeczne dziecka wzbogacają się o interakcje społeczne z rówieśnikami. Przedszkole jest niejednokrotnie pierwszym środowiskiem, gdzie dziecko tak dużo czasu przebywa z kolegami w zbliżonym wieku. Wszystkie te własności rozwojowe dzieci, a także fakt, że na terenie przedszkola następuje zderzenie rozmaitych cech charakteru dzieci, ich poziomu inteligencji, wiedzy i sprawności powoduje, że konflikty pomiędzy nimi są na porządku dziennym. Dzieci w grupach przedszkolnych, zwłaszcza tych starszych odczuwają wyraźną potrzebę towarzystwa w zabawie. Rozwój społeczny dziecka pozostaje w ścisłej zależności z jego kontaktami społecznymi, które nie zawsze przebiegają gładko i bez trudności.

Konflikty pojawiają się w praktycznej działalności ludzi, stanowią odbicie stosunków międzyludzkich, międzyosobowych, których istotą jest kontaktowanie się ze sobą, wywieranie wpływu na innych. Dotyczą osób w różnym wieku i z różnych kręgów środowiskowych. Ludzie różnią się między sobą przyzwyczajeniami, mają inne systemy wartości, odmienne do zderzenia poglądów, ocen, interesów, dążeń u osób kontaktujących się ze sobą.

Konflikt [1] wiąże się z takimi pojęciami jak: rywalizacja, konkurencja, agresja i występuje wówczas – gdy jedna osoba robi coś, przeciwko czemu oponuje druga, poprzez odmawianie, zaprzeczanie, sprzeciwianie, nie zgadzanie się.

Konflikty można klasyfikować na wiele różnych sposobów. Ze względu na zasięg wyróżnia się konflikty wewnętrzne i zewnętrzne. Pierwsze występują wtedy, gdy w samym człowieku zderzają się ze sobą sprzeczne cele, wartości czy pomysły ( np. uczeń ma do dyspozycji jeden wieczór, chciałby jednocześnie iść na prywatkę do kolegi i napisać wypracowanie z j. polskiego).

Drugą grupę tworzą konflikty zewnętrzne, do których zalicza się konflikty interpersonalne i konflikty grupowe. Konflikty interpersonalne występują pomiędzy jednostką a jednostką. Konflikty te mają różne uwarunkowania. Ze względu na to dzieli się je na konflikty interesów, konflikty ról, konflikty postaw. Konflikt interesów występuje wtedy, gdy jednostki zabiegają o korzyści indywidualne typu materialnego, społecznego czy politycznego, a sytuacja ma te właściwość, ze pozwala na realizacje interesu tylko jednej z ubiegających się stron ( np. tylko jeden uczeń może zosta przewodniczącym samorządu klasowego, mimo, iż chętnych może być wielu). Konflikt interesów występuje wiec wtedy, gdy ma miejsce niedostatek dóbr w stosunku do ilości osób o nie zabiegających lub niedostatek kandydatów do czynności społecznych, wymagających poświęceń osobistych.

Konflikt postaw jest częstym zjawiskiem występującym np. w zespołach dziecięcych. Postawy wyrażają określona gotowość do reagowania w stosunku do danego obiektu. Wiadomo przy tym, ze ta gotowość wymaga odpowiedniego nastawienia intelektualnego, uczciwego, motywacyjnego wobec tego obiektu.

Ponieważ ludzie różnią się miedzy sobą bardzo istotnie, różnica postaw utrudnia im nawiązywanie przyjaznych stosunków, ułatwia natomiast w sytuacjach powtarzających się konfliktów interpersonalnych narastanie konfliktów (np. uczniowie, którzy wykazują solidarność z nauczycielami, przestrzegają jednoznacznie norm oficjalnej moralności ludzi dorosłych, często bywają nazywani lizusami). Konflikty ról wynikają różnorodnych oczekiwań formalnych przez grupy formalne i nieformalne wobec jednostki, a także z odmiennych, indywidualnych interpretacji tych oczekiwań (np. chłopiec, który spełnia oczekiwania matki i wraca zaraz po zajęciach do domu aby pomoc w porządkach, podczas, gdy jego koledzy oczekiwali, iż rozegra on z nimi mecz w zespole sportowym). Sprzeczne oczekiwania z racji przynależności do różnych grup, np. formalnych i nieformalnych, światopoglądowych, towarzyskich, leżą zawsze u postaw konfliktu ról, występującego w danym zespole.

Do konfliktów zewnętrznych zalicz się również konflikty:

międzygrupowe – mające miejsce wtedy, gdy podmiotami starcia są grupy ludzkie. Z tego względu maja one szerszy zasięg społeczny niż konflikty interpersonalne. Pojawiają się one wtedy, gdy dwie grupy pozostają ze sobą w stanie współzawodnictwa lub frustrujących wzajemnych zależnościach. Konfliktowi takiemu towarzyszy z reguły próbą negatywnego określenia strony przeciwnej (np. stale dominującą grupę w zawodach sportowych określa się jako „ oszustów”);

międzynarodowe - (np. zbrojne starcia miedzy państwami);

globalne – o występowaniu których mówimy, gdy wkraczają swym zasięgiem i znaczeniem poza określone struktury państwowe – przykładem takiego konfliktu jest sprawa zanieczyszczania środowiska naturalnego.

Konflikty można podzielić również na wiele innych sposobów np. ze względu na sile działających jednostek: konflikty symetryczne i asymetryczne; ze względu na potencjał konfliktu: jawne i ukryte, trwale i nietrwale, zorganizowane i niezorganizowane; ze względu na użyte środki: pokojowe rozwiązywanie na drodze debat, wyborów, strajków, itp. oraz konflikty nie pokojowe, w których stosuje się gwałt i przemoc; ze względu na sposób rozwiązywania – konflikty funkcjonalne dotyczące sytuacji „zwykłych”, których rozwiązanie jest z reguły możliwe, oraz konflikty dysfunkcjonalne, które przynoszą z reguły szkodę dla całego społeczeństwa lub podsystemów.

Charakterystyczna cecha myślenia dziecka przedszkolnego jest jego egocentryzm, działanie zgodne ze swoimi potrzebami, dążeniami [2].

W takich sytuacjach dochodzi do nieporozumień, konfliktów, a każda z zaangażowanych stron oczekuje ustąpienia ze swoich racji na jej rzecz. Konflikty miedzy dziećmi wytwarzają sytuacje trudne dla jednostki, gdyż zakłócają jej działanie, zmniejszając prawdopodobieństwo osiągnięcia celu.

Powodem znacznej liczby konfliktów występujących wśród dzieci przedszkolnych jest ich niedojrzałość emocjonalna i społeczna. Dziecko nie umie maskować swoich przeżyć, które odzwierciedlają się natychmiast w jego zachowaniu, uzewnętrzniają się w ruchach i gestach, w okrzykach i słowach. Wyraziście przejawiają się takie uczucia jak gniew, strach, radość, wstyd, niechęć czy tez zazdrość.

Nieporozumienia i konflikty wśród dzieci przedszkolnych wynikają nie tylko z ich niedojrzałości społecznej i emocjonalnej. Należy zwrócić uwagę na środowisko wychowawcze, w którym dziecko nabywa wczesne doświadczenia, nawyki i sposoby reagowania na bodźce z otoczenia. Głównym i pierwszoplanowym środowiskiem wychowawczym dziecka mającym wpływ na jego uspołecznienie jest rodzina. Postawy rodziców wobec dziecka są uzależnione od struktury rodziny, wieku rodziców, rodzaju pracy zawodowej, norm wychowawczych charakterystycznych dla danej kultury.

Drugim środowiskiem wychowawczym dziecka jest przedszkole, a ściślej mówiąc grupa rówieśnicza. Dziecko styka się z nowymi wymaganiami, nowym otoczeniem dorosłych i rówieśników, tak jak ono samo dojrzałych i mało uspołecznionych, musi się przystosować do nowych warunków.

Przedszkole stwarza dziecku zespół stosunków zupełnie odmiennych od tych, które poznało w domu, szereg napiec, nowych trudności w obcowaniu z innymi ludźmi i nowych sposobów ich rozwiązywania w celu harmonijnego współżycia.

Całodzienny pobyt wychowanków w grupie rówieśniczej w przedszkolu daje wiele w okazji do powstawania zatargów, nieporozumień, a co za tym idzie sprzyja sytuacjom konfliktowym.

Dzieci w danej grupie wiekowej przejawiają podobne potrzeby psychofizyczne, ale nie identyczne. Zachodzą miedzy nimi różnice w rodzajach potrzeb, ich nasileniu, hierarchii ważności, sposobie zaspokajania, umiejętności rezygnacji i w reagowaniu w razie ich niezaspokojenia.

Różnice te wypływają z indywidualnych właściwości dziecka, jak również z oddziaływania środowiska, wzorów i doświadczeń, z kierunków wychowania. Zaspokojenie potrzeb fizycznych jest bardzo ważne dla prawidłowego funkcjonowania i rozwoju dziecka. Do potrzeb tych zalicza się m.in. pożywienie, sen, wypoczynek, ruch, itp.

Potrzeby psychiczne są bardziej zróżnicowane i bogatsze od potrzeb fizycznych. Znaczenie ich jako motywacji postępowania jest bardzo duże, chociaż rozpoznanie ich jest o wiele trudniejsze. Wśród najważniejszych potrzeb psychicznych dziecka należy wymienić: potrzebę bezpieczeństwa, poznawania, aktywności, posiadania, kontaktu, obcowania z ludźmi, więzi uczuciowej, przynależności, zwracania na siebie uwagi i uznania.

Poznanie potrzeb psychicznych wychowanków ułatwia rozumienie postępowania i zachowania się dziecka z różnorodnych sytuacjach konfliktowych i ułatwia objecie ich odpowiednim oddziaływaniem wychowawczym.

W prawidłowym rozwoju dziecka kontakty z rówieśnikami mają doniosłe znaczenie. Żadna kultura nie wychowuje swoich dzieci przez wyłączne kontakty z dorosłymi.

Kiedy dziecko wchodzi w interakcje z rówieśnikami stosunki stają się bardziej równorzędne, wymagają współpracy, negocjacji i przyjmowania cudzego punktu widzenia. Interakcje z rówieśnikami przyczyniają się do rozwoju umiejętności brania pod uwagę różnych perspektyw, co ma zasadnicze znaczenie dla bardziej zaawansowanej postaci rozumienia. Pozwalają dziecku odrzucenie pierwotnego egocentryzmu i przyjmowanie bardzo dojrzałych sposobów myślenia, będących przejawem poznawania i rozumienia świata społecznego.

W teorii rozwoju moralnego, podkreśla się role doświadczeń w kontaktach z rówieśnikami. Dzieci myślą o innych dzieciach, o dorosłych, o sobie samych. Rozumienie innych przez dzieci ukazuje wpływ na ich społeczne zachowania. Wychowanek identyfikuje się do pewnego stopnia najpierw ze swoimi rodzicami, potem z innymi członkami rodziny, z rówieśnikami, a w miarę upływu lat z innymi dorosłymi. Przyjmuje od otoczenia wartości moralne, uzewnętrznia reguły i standardy zachowania obowiązujące w środowisku, w którym wzrasta. Kontakty w grupie mogą mieć charakter pozytywny albo negatywny.

Kontakty pozytywne to stosunki miedzy dziećmi, które dają im możność zgodnego współdziałania, wzajemnego pomagania, życzliwego odnoszenia się do siebie, zawiązywania przyjaźni.

Kontakty negatywne prowadza zaś do powstawania konfliktów interpersonalnych. Mogą się pojawić w działaniach przemyślanych lub przypadkowych, w zamierzeniach uwarunkowanych na osiągnięcie własnego celu bez liczenia się z innymi. Są to działania o charakterze egocentrycznym, egoistycznym, nacechowane brakiem życzliwości, uczuciami niechęci, wrogości, zazdrości, a niejednokrotnie jest to celowe szkodzenie innym. Powstają spory, nieporozumienia: o własność i posiadanie, współzawodnictwo, rywalizacja, sprzeczność upodobań i temperamentów. Dziecko przyjmuje postawę obronna, staje się ostrożne, nieufne, niegrzeczne, nieposłuszne, uparte i samowolne.

W zależności od poczucia własnej przewagi fizycznej lub umysłowej, od ustępliwości drugich i impulsywności własnej woli przechodzi do postawy zaczepnej. Stara się podporządkować sobie i wyzyskać partnera, atakuje przeciwnika, mówi o nim pogardliwie, wyrywa mu gwałtem to , co samo mieć zechce, nie ustępując miejsca przepycha go siłą. Czasami dzieci uciekają się do kłamstwa, oskarżenia lub podburzania innych. Konflikty interpersonalne dzieci w wieku przedszkolnym nabierają szczególnego wyrazu ze względu na ich właściwości rozwojowe. Dynamika rozwojowa przejawia się w:

bardziej precyzyjnym nasileniu procesów wolicjonalno-dążeniowych. Dziecko potrafi stawiać sobie odlegle cele i dążyć do ich realizacji. W momencie napotkania trudności dochodzi nieraz do starcia woli jednego dziecka z drugim;

niedoskonałej jeszcze w tym okresie kontroli emocjonalnej, która często przybiera postać agresji;

przedkładaniu przez dziecko celów indywidualnych nad celami ponadosobistymi.

Wyniki badań

Badania przeprowadzono w 2007 roku i objęto dzieci przedszkolne oraz ich rodziców (25 matek i 25 ojców). Badaniach zastosowano obserwację uczestniczącej oraz wywiad z rodzicami. Większości badanych rodziców ma wykształcenie średnie (48%) i wyższe (44%). Pozostali mają ukończoną szkolę zawodową. Z badań wynika, że rodzice wraz z dziećmi spędzają czas następująco: oglądanie telewizji (20 wypowiedzi rodziców), wspólne chodzenie do kina (15 wypowiedzi rodziców), spacery (12 wypowiedzi), czytanie książek, bajek (10 wypowiedzi), wspólne zabawy na powietrzu, w domu (8 wypowiedzi rodziców), inne ( wyjazdy, teatr, wycieczki)- 10 wypowiedzi badanych rodziców.

Badania wykazały, że formy konfliktów dziecięcych są następujące:

- kłótnie, skarżenie;

- wyrywanie, podkradanie różnych przedmiotów;

- dokuczanie, kłótnie, skarżenie, przepychanie;

- bicie, potrącanie kolegów, obrażanie, uderzanie;

- odbieranie zabawek, pryskanie wodą, rozlewanie wody na podłogę, moczenie

ubrań własnych i rówieśników,

- agresja słowna, kopanie, plucie, ciąganie za ubranie.

Przyczynami konfliktów są:

- zdobycie miejsca do zabawy,

- chęć posiadania danej zabawki, brakującego elementu zabawki,

- egocentryzm, impulsywność, nadruchliwość,

- forma odwetu,

- brak zdyscyplinowania, nieprzestrzegania umów,

- brak przewidywania skutków własnego postępowania,

- trudności w kontaktach, impulsywność rówieśników,

- chęć zwrócenia uwagi na sobie,

- chęć zajmowania miejsca w pierwszej parze.

Okoliczności występowania konfliktów:

- zajmowanie kącików zabawowych,

- wchodzenie na teren zabawy,

- dążenie do zaspokojenia własnej potrzeby, nie zwracanie uwagi na innych,

- burzenie budowli, niszczenie prac plastycznych,

- korzystanie z zabawek przyniesionych z domu przez dzieci,

- mobilizowanie kolegów do sprzątania zabawek lub zareagowanie na polecenie

nauczyciela,

- ustawianie się w pary przed wyjściem z sali lub szatni,

- mycie rąk w łazience,

- nie chcące potrącenie rówieśników, uderzenie.

Podsumowanie

Wyniki badań potwierdziły, iż podstawowym rodzajem konfliktów występujących u dzieci są konflikty rywalizacyjne, nie mające charakteru antagonistycznego. Nie wywołują one na ogół negatywnego nastawienia do partnera. Badane dzieci wypowiadały się chętnie na temat powstałych konfliktów między nimi. Większości badanych dzieci po zakończeniu konfliktu wyrażała gotowość zgodnej, wspólnej zabawy z rówieśnikami.

W trakcie przeprowadzonych badań wykazano również, że 30% dzieci jest skłonnych przeprosić kolegę i chętnie przystąpi z nim do dalszej zabawy, 15% dzieci zaczyna bronić własnych racji podczas konfliktu, natomiast 12% nie wyraziło zgody na przeproszenie kolegi.

Nasuwa się także spostrzeżenie, że dzieci sześcioletnie nie mają jeszcze jednego wypracowanego sposobu zachowania podczas konfliktu, reagują różnie w zależności od sytuacji czy też zachowań oponenta. Tak więc, wciąż aktualne jest wskazanie organizowania zajęć z dziećmi, aby poprzez różne działania wypracować sposoby zachowań prowadzące do kompromisu.

Okazało się też, że nauczyciele pracujący w przedszkolu nie zawsze byli pewni jak mieliby się zachować w trudnej sytuacji w stosunku do dzieci. W wielu przypadkach osoba nauczyciela w całej rozciągłości swoich cech, czy zachowań nie pozostała w zgodzie z dziecięcymi pragnieniami. Wydaje się, że dla tych dzieci nauczyciel nie był pomocny w zaspokojeniu ich podstawowych potrzeb. Zabrakło, życzliwej akceptacji oraz wsparcia dzieci wchodzących dopiero w szersze relacje między sobą w grupie. Wyrazem tego był brak w ich postępowaniu wyraźnego wypracowania sposobów rozwiązywania konfliktu. Nauczyciele starali się zakończyć spór między dziećmi, stosując w znacznej mierze wobec dzieci kary, utwierdzając je w przekonaniu, że konflikt jest wyłącznie negatywnym zjawiskiem, które powinno się jak najszybciej zlikwidować i tak 100% dzieci potwierdziło w pierwszej fazie badawczej, że to nauczycielka decyduje kto w sporze ma zostać ukarany.

W związku z powyższym wydaje się, że bardziej skuteczne jest stosowanie metod aktywnych, symulacji sytuacji konfliktowych aniżeli teoretyczne zaznajamianie dziecka, jak powinno się zachować w takiej sytuacji.

Wyniki przeprowadzonych badań skłaniają do sformułowania wielu wniosków dotyczących obrazu nauczyciela w oczach dziecka. Ważnym dla nich jest prawidłowe reagowanie nauczyciela wobec autentycznych konfliktów zachodzących między dziećmi. Postawa, która nie będzie polegała na stłumieniu konfliktu, wyegzekwowaniu ładu i porządku, czy też rozstrzygnięciu go poprzez swoisty układ kar, a raczej na działaniach prowadzących do wypracowania rozwiązywania zadowalającego obie strony konfliktu.

Należy sądzić, że prawidłowy, świadomie kreowany proces wychowawczy realizowany w przedszkolu może zapobiec powstawaniu niekorzystnych cech osobowości dziecka. Już na tym etapie można uzyskać zmiany w jego zachowaniu, które pozytywnie powinny być umacniane przez rodziców i na dalszym etapie edukacji przez nauczyciela.

Motywami powodującymi konflikty w środowisku dzieci są w kolejności:

motyw posiadania – wiązał się z chęcią dysponowania w danym momencie pewnym przedmiotem np. zabawką, która albo jest potrzebna do osiągnięcia przez dziecko celu, albo wynikał z potrzeby naśladowania. Podłożem takiego zachowania była zawiść o przedmiot;

motyw bezwzględnego respektowania ustalonych reguł gier i zabaw, każde odstępstwo od reguły było powodem do wszczęcia konfliktu;

motyw obrony własnych praw i racji. Wynikał on z określonej świadomości moralnej, z tego, iż dziecko zaczęło dostrzegać prawo do obrony własnego zdania;

motyw dominacji, który wynikał z rywalizacji pomiędzy dziećmi. Wypływał z chęci górowania nad nimi. Była to rywalizacja o pozycję społeczną w grupie, o prawo do przewodzenia, narzucania swojej woli innym.

Streszczenie

W artykule przedstawiono występujące konflikty wśród dzieci w wieku przedszkolnym. Badaniami objęto dzieci przedszkolne oraz ich rodziców.

Michal Pindera,dr n.ped,prof.Akademii Świętokrzyskiej w Piotrkowie Trybunalskim.

Literatura:

1. H. Rylke, G. Klimowicz, Szkoła dla ucznia. Jak uczyć życia z ludźmi, Warszawa 1982; J. Szczepański, Psychologia dziecka, Warszawa 1995; L. Wołoszynowa (red.), 2. Materiały do nauczania psychologii, Warszawa 1969, t. III.

3. A. Brich, J. Malim, Psychologia rozwojowa w zarysie, Warszawa 1997.

4. Cywińska M., Konflikty interpersonalne wśród dzieci, Poznań 1995.

5. Dzierżanka - Wyszyńska A., Kontakty między dziecięce w grupie przedszkolnej, (W:) Materiały do nauczania psychologii pod red. L. Wołoszynowej, Warszawa 1969, t. III

6. Macek I., Konflikty, Wrocław 1993.

7. Pindera P.,Wspolpraca szkoly i rodziny w wychowaniu dzieci, ,,Nauczyciel i szkola” 2002,nr 1-2.


Гончаренко В.О.

^ ПРОБЛЕМИ ДОВІРЧОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Розробка нового законодавства нерідко характеризується пошуками рішень і вжиттям заходів, які мають задовольнити потреби усіх суб’єктів правовідносин. При цьому інколи використовуються конструкції, апробовані в закордонних правових системах, хоча не завжди таке «запозичення» є виправданим, тим більше в разі простого копіювання «чужих» правових рішень.

Яскравим прикладом використання неадаптованих юридичних конструкцій, запозичених з інших правових систем, є закріплення в українському законодавстві конструкції «довірчої власності».

Відомо, що концепції права власності в цілому, і відносини з управління майном, зокрема, істотно різняться в англосаксонській та континентальній правових системах. Так, поділ права на «право загальне» та «право справедливості» (властивий англійській системі та з якого веде своє походження траст) не знає жоден правопорядок континентальної правової системи, у тому числі український, тоді як англо-американському праву невідомим є поділ прав на речові та зобов’язальні.

З огляду на це юридичні конструкції національного законодавства, які регулюють суспільні відносини щодо «довірчої власності», потребують їх адаптації до континентальної системи права.

Через недосконалість національного права щодо довірчої власності та управління майном в Україні було зафіксовано багато випадків шахрайства щодо майна та грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розкрадання цих цінностей з боку посадових осіб довірчих товариств, страхових компаній та інвестеційних фондів.

Довірча власність - власність на майнові цінності, право управляти якими власник (довіритель, засновник) передає іншій особі, яка називається довірчим власником. Такі операції можуть здійснювати як фізичні, так і юридичні особи. Довірчі власники мають право розпоряджатися довіреним їм майном тільки таким чином і в тих межах, які зазначені довірчим договором (договором про управління майном). Засновник може доручити довірчому власникові передавати доходи від використання довірчої власності третій особі, яка називається бенефіціарієм (вигодонабувачем). [1]

Правовий інститут довірчої власності (траст) має досить довгу історію, на кожному етапі якої він здобував різні, відмінні від нинішньої, форми. Зародження трасту більшість юристів відносять до середньовіччя, а саме до XII – XIII ст., проте окремі фахівці доводять наявність ознак трасту в таких інститутах давньоримського приватного права (приблизно 126 р. до н. е. – 294 р. н. е.), як емфітевзис і суперфіцій.

Правова природа довірчої власності полягає у наданні довірчому власнику речового права, обмеженого цільовим характером його здійснення в інтересах визначених осіб. Цільовий характер означає обумовленість метою, для якої передається майно у довірчу власність. Особливість довірчої власності полягає в існуванні залежного характеру і наявності обмежень при здійсненні права власності довірчим власником. Довірчий власник набуває юридично повне право власності, з одночасною втратою цього правового титулу установником (фідуціантом), який передає належне йому на праві власності майно для досягнення конкретно встановлених цілей в інтересах визначених осіб. Замість втраченого права власності установник (фідуціант) може набувати виключні права контролю, надання згоди на розпорядження та/або відчуження майна до закінчення відносин довірчої власності. Установник також володіє реальним правом вимоги зворотного повернення титулу власності від довірчого власника або від третіх осіб, що незаконно заволоділи цим майном, з момента виникнення обставин, настання яких припиняє право довірчої власності. Наприклад, підставою для настання зобов’язання зворотного повернення довірчої власності може бути факт погашення забезпечуваного боргу, завершення будівництва і ведення в експлуатацію багатоквартирного будинку, досягнення повноліття або повернення вигодонабувача з тривалого відрядження, настання або досягнення будь-якої іншої мети, визначеної договором або законом.

В українське цивільне законодавство інститут довірчої власності введено ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19.06.2003 р., у відповідності з яким було внесено зміни і доповнення до ЦК України (п. 2 ст. 316, п. 2 ст.1029). Поняття, механізм і особливості здійснення права довірчої власності при будівництві житла та операціях з нерухомістю регулюються ЗУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» і «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 року.

ЦК України закріпив виключний перелік підстав виникнення відносин з управління майном. Управління майном може виникати внаслідок закону або договору управління майном. ЦК України не передбачає можливості виникнення управління майном на підставі одностороннього правочину, юридичного вчинку чи інших правових форм волевиявлення власника з передання належного йому майна в управління. Переважно в силу невизнання концепції «розщепленого» права власності і встановлення законом закритого переліку прав на чужі речі, більшість країн континентального права, на відміну від країн загального права, не визнає універсального за цільовим використанням інституту довірчої власності, законодавство яких допускає використання лише окремих його різновидів у вигляді забезпечувального (фідуціарного) та номінального права власності.

Запровадження в українське законодавство юридичної конструкції «права довірчої власності» у такому варіанті, в якому вона існує на сьогоднішній день, слід визнати такою, що потребує суттевого вдосконалення та більш детального врегулювання. За існуючих суспільних відносин і стадії розвитку вітчизняного цивільного законодавства відсутні деякі передумови та підстави для запровадження цієї конструкції, що призвело багатьох випадків правопорушень щодо довірчої власності з боку недобросовісних управителів майна та фінансових активів.

Можна стверджувати, що конструкція зобов’язального права у вигляді договору управління майном є цілком достатньою для вирішення задач правового регулювання відносин з управління чужим майном. Про це свідчить і аналіз положень актів законодавства, які зумовили внесення змін до Цивільного кодексу: законів України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» та «Про фін