Реферат: Мій світ з весняного сувою ”

Рецензія

„Мій світ з весняного сувою...”


Є люди, з якими приємно спілкуватися за будь-яких настрою чи обставин. Геннадій Горовий із числа таких моїх знайомих. І це незважаючи на суттєву різницю у віці. Завжди радію успіхам хлопця у навчанні й особливо у поетичній творчості.

Коли п’ять років тому хтось із викладачів спеціальності „Видавнича справа та редагування” порадив звернути увагу на вірші Геннадія Горового, признаюсь, сприйняв це спокійно, без особливого ентузіазму. Хто-хто, а майже всі майбутні видавці і журналісти щось творять. І вірші ще в ранньому дитинстві понаписували. Та вже навіть побіжне читання поезій Геннадія переконало: йому притаманні образне бачення світу, вміння передати найтонші людські почуття.

Наша газета неодноразово друкувала вірші молодого поета, його невеличкий образок і дослідження. Щиро вітали хлопця з появою його першої і другої поетичних книжок. Тепер, напередодні свого 26-ліття, Геннадій запропонував читачам третю свою збірку. Її назва – „Крапки не ставлю”.

Редагував книжку відомий український поет Дмитро Чередниченко. Щиру і теплу передмову написала вчений-літературознавець, член Національної спілки письменників України Алла Диба.

Важко щось додати до їхніх дуже високих оцінок творчого доробку молодого поета. І все ж спробую. Геннадію Горовому важко, майже неможливо було не стати поетом. Та й інші чинники сприяли тому. Слово – Геннадію: „Отож, народився 18 червня 1981 року. Ця знаменна подія відбулася в історичному селі Трипіллі, що на Обухівщині. Там я вперше зіп’явся на ноги, відчув присмак Дніпрової води, познайомився з українськими піснями та казками, що вечорами розповідала мені бабуся. Під впливом тих розповідей став і собі писати. Щось таки виходило”.

Раннє дитинство було затьмарене повною втратою зору. Але ніколи і нікому не скаржився на підступну долю. З усіх віршів Геннадія, що мені вдалося прочитати, лише в одному-єдиному йдеться про сліпу людину, точніше про ставлення до неї з боку окремих членів нашого суспільства. Жодного разу я не помітив у хлопця пригніченого настрою. Так, інколи він скаржився на брак часу, на те, що щось не встигає. Це щодо навчання в нашому університеті. Але ж це навчання, попри всі проблеми і труднощі, успішне. 2006 року хлопець закінчив Університет „Україна” за фахом бакалавра, отримав диплом із відзнакою. А загалом живе повноцінним і дуже змістовним життям. Знову слово Геннадію: „Беру активну участь у житті університету. Член літературного гуртка. В університетській газеті друкуються мої вірші, оповідання та статті. У 2003-му році став лауреатом студентського фестивалю „Сяйво надій”, номінація “Літературна”. Спільно з деканом факультету Н.В. Барною написав слова гімну Університету „Україна”.

Вірші Горового знають читачі газет „Обухівський край”, „Обухівські вісті”, „Зірка”, „Промінь”, „Дзвони сердець”, „Я сам(а)”, „Літературна Україна”, журналів „Заклик”, „Соціальний захист”, „Барвінок”, „Малятко”, „Однокласник”, „Школяр”. Два роки тому Геннадій Горовий був учасником наради-семінару молодих письменників столиці, а на поетичному турнірі одержав приз фундації ім. Івана Багряного. Вірші нашого студента були гідно представлені на сторінках альманаху ”Вогняні барви” (2005), антології літераторів Обухівщини (2005), збірника „Дванадцять місяців” (серія „Скарбничка школяра”, 2006р.)

Невеличка за обсягом остання збірка Г. Горового переконливо засвідчує: він не зупиняється у своєму творчому зростанні. Зримо окреслилися нові грані його таланту. Ось коротенька замальовка, що відкриває нову книгу:

Півнеба – в сонячному сяйві,

Півнеба – в хмарах грозових,

І сонця промені не зайві,

І дощ потрібен для живих.

Увагу молодого поета привертають „ледь помітна гра вітрів та барханів”, „блискавка в небі”, що „ширяє жар-птицею” і „переможно регоче відлунням у дальнім просторі”. Геннадій радить (очевидно, не тільки собі):

Не зійти б лише з дороги

У густім тумані,

На манливі звуки смути

Чорного роялю.

Важко не погодитися і з таким висновком поета:

Наводить лихо макіяж,

Щоб видати себе за щастя.

Риторичне запитання, на яке має відповісти читач, звучить у віршах:

Що першим сходить на вершину Евересту,

Нога альпініста чи його серце?

Глибокі за змістом, не можуть не привернути уваги своїми лаконічністю та образністю поезії „У сутінках морського пляжу”, „Дрімати чи іти”, „Пітьма і світло, я – між ними” та чимало інших.

Певне місце у новій книжці Горового займає інтимна лірика. Це, зокрема, „Тужить скрипка розлуки часто”, „У ніч свята”. Поет залюблений у природу, в красу рідного краю. Причому чимало таких віршів написані, на думку літературознавця Алли Дуби, із легкою, доброю, іронічною усмішкою.

Маленький сонях

У брилику жовтенькім

У дзеркало небесне задивився:

- Який я великий!

Літературна дорога Горового, на наш погляд, стелиться гарно й успішно. Віриться, що поетична палітра (а, можливо, він спробує себе і в інших жанрах) тільки збагачуватиметься тематично та образно. Щедрий і щирий талант поета, серйозне і відповідальне ставлення до творчості – запорука того, що в майбутньому ми неодноразово познайомимося з новими книжками Г. Горового. Щасти Тобі, Геннадію!


^ Анатолій Урбан


Пропонуємо увазі наших читачів кілька віршів із останньої книги молодого поета.


Життя – складне й таке просте

Життя – складне й таке просте,

І водночас жорстоке.

То снігом душу замете

В квітучу пору року,

А то розіллється дощем

В зимову стужу люту.

І знову біль. Та де ж той щем,

Солодкий і розкутий?

Небесний крик бузкових пав

Кресав з вогню намисто –

Весняний день із кручі впав

На берег кам’янистий...

Життя – складне й таке просте,

І ні в кого спитати,

Коли ж добро те проросте,

Що сіє кожна мати...


Іноді, щоб перемогти темряву

Іноді, щоб перемогти темряву,

треба втратити стежку до світла.


^ Хто стає тінню чийогось сонця

Хто стає тінню чийогось сонця,

Мусить пам’ятати:

Настане час, і сонце зайде за обрій,

Світло зникне,

А заразом розтане

І сама тінь.


^ Зачинено двері

Зачинено двері

в душу.

І викинуто у вікно

ключа.

Але є воно,

вікно...


Добро і зло

Добро і зло –

Як два сусіди

По різні сторони межі.

Добру і ніччю сонце зійде.

До зла і вдень сичать вужі.


Ходить Правда по землі

Ходить Правда по землі

У подертих черевиках

Та в дірчастому брилі –

Хто, як хоче, її смика:


Той за коси, той за поли,

Той звалив її додолу.

Але в Правди сила є.

Знов на ноги устає,


Узува свої сандалі

Та й іде по світу далі.

В кожну хату забреде,

Десь притулок та знайде.


Хто не хоче правди знати,

Там не буде гостювати.

Ходить Правда по землі...


Газета «Університет «Україна», № 9-10, 2007