Реферат: Основи християнської етики

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА


для загальноосвітніх

навчальних закладів


ОСНОВИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ


1-11 КЛАСИ


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України


ОСТРОГ, 2010

УДК 2-426: 37 (073)

ББК 86.37-4

Н 15

Програма „Основи християнської етики для учнів 5-6 класів” рекомендована Міністерством освіти і науки України (Лист 8/1-2 від 29 червня 2006 року)


Програма “Основи християнської етики для учнів 1-4, 7-11 класів” рекомендована Міністерством освіти і науки України (Лист 1/ІІ-6347 від 13 липня 2010 року)


^ Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Основи християнської етики. 1-11 класи. – Острог: Видавництво Національного університету "Острозька академія", 2010. – 160 с.


^ Над програмою працював колектив у складі:

Барщевський Тарас, кандидат біблійних наук, викладач Українського Католицького університету, м.Львів.

Васьків Андрій., кандидат історичних наук, доцент філософського факультету Львівського національного університету ім. І. Франка, м.Львів.

Влад ( Аузяк) Марія, магістр богослов’я, викладач Буковинського православного університету ім. Євгена Гакмана, м.Чернівці.

Гаврисюк Оксана, аспірант Волинського національного університету, вчитель християнської етики, м.Луцьк.

Гнатів Іван, голова комісії у справах шкільництва УГКЦ, м. Львів

Голянчук Роман, магістр релігієзнавства, магістр теології, м. Запоріжжя

Добош Галина, викладач катехитично-педагогічного інституту Українського Католицького університету, м.Львів.

Жуковський Василь, доктор педагогічних наук, професор, декан гуманітарного факультету Національного університету «Острозька академія», м. Острог.

Євтушенко Раїса, головний спеціаліст департаменту початкової і середньої освіти МОН України, м.Київ.

Клинченко Тетяна , кандидат історичних наук, викладач Національного університету «Києво-Могилянська Академія», м.Київ.

Лахман Наталія, вчитель основ християнської етики, заступник директора Мізоцького навчально-виховного комплексу Рівненської області.

Николин Микола, кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри Тернопільського інституту післядипломної педагогічної освіти, м. Тернопіль

Огірко Олег, доктор філософії, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри філософії та політології Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького, м. Львів.

Саннікова Тетяна, кандидат педагогічних наук, старший викладач Одеського інституту післядипломної педагогічної освіти, м. Одеса.

Сіданіч Ірина, кандидат педагогічних наук, доцент Київського університету імені Бориса Грінченка, доктор філософії з педагогіки, м.Київ.

Сохань Галина, кандидат філологічних наук, доцент кафедри культурологічної освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, м.Львів.

Федик Михайло, магістр богослов’я, викладач Буковинського православного університету ім. Євгена Гакмана, м.Чернівці.

Филипчук Світлана, кандидат історичних наук, доцент кафедри релігієзнавства Національного університету, м. Острог.

Цюпа Луїза, директор Катехитично-педагогічного інституту Українського Католицького університету, викладач кафедри соціальної педагогіки.


^ ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА


З метою формування у дітей та молоді високоморальних якостей, патріотичної та громадянської свідомості, ціннісних орієнтирів, які ведуть людину шляхом пізнання Істини, Добра, Краси, вбачається необхідним вивчення предметів духовно-морального спрямування, складовою яких є спеціальний курс "Основи християнської етики".

Курс "Основи християнської етики" є дисципліною християнсько-світоглядного, культурного та освітньо-виховного спрямування, який вибудовується як фундамент буттєвих цінностей сучасної людини. Він не є вченням віри, не включає релігійних обрядів, не ставить за мету залучення до певної конфесії. Викладання предмету передбачає виховання в учнів поваги до свободи совісті, релігійних та світоглядних переконань інших людей; здатності до співжиття в полікультурному та поліконфесійному українському суспільстві.

Метою курсу "Основи християнської етики" є формування в учнів християнських моральних чеснот. У процесі досягнення мети передбачається реалізація таких завдань:

• ознайомлення учнів із основами християнської моралі як фундаменту загальнолюдських цінностей;

• ознайомлення учнів із християнськими моральними цінностями: істини, благочестя, добра, любові, краси, гідності, обов'язку, совісті, честі;

• формування свідомої та відповідальної особистості учня на основі християнських духовних, моральних та культурних цінностей;

• створення належних морально-етичних умов для самопізнання, самореалізації.

Основою курсу "Основи християнської етики" є Біблія та інші християнські джерела, які не суперечать Святому Письму.

Програма побудована за лінійно-концентричним принципом, який включає в себе такі складові:

• світоглядну, що сприяє цілісному світосприйманню, визначенню вихованцем власної добротворчої життєвої позиції;

• історико-культурологічну, що спирається на високі зразки християнської духовної культури та традиції;

• науково-пізнавальну, яка розширює шкільний навчальний матеріал в етично-естетичному просторі.

Програма курсу "Основи християнської етики", починаючи від 1 класу, має такий змістовно-тематичний поділ:

1-й клас. Хочу пізнавати світ.

Розділ 1. Хочу пізнавати дивосвіт.

Розділ 2. Пізнаю себе.

Розділ 3. Хочу пізнавати Бога.

2-й клас. Живу й навчаюсь у родині.

Розділ 1. Моя сім’я і родина.

Розділ 2. Мій рід і народ.

3-й клас. Прагну робити добро.

Розділ 1. З радістю творимо добро.

Розділ 2. Життєвий дороговказ.

Розділ 3. Шляхом добра.

4-й клас. Навчаємося мудрості.

Розділ 1. Уроки доброти.

Розділ 2. Уроки справедливості.

Розділ 3. Навчаємося виправляти життєві помилки.

Розділ 4. Уроки працелюбності.

Розділ 5. Уроки Божої мудрості.

5-й клас. Світ Біблії.

Розділ 1. Що вчить Біблія про людину, добро і зло.

Розділ 2. Які моральні цінності вміщені в Святому Письмі.

Розділ 3. Значення приходу на землю Ісуса Христа.

6-й клас. Притчі Ісуса Христа.

Розділ 1. Новий Завіт – джерело християнської моралі.

Розділ 2. Слово Боже виховує нас.

Розділ 3. Етика людських взаємин у світлі Христового вчення.

Розділ 4. Основи морального життя.

7-й клас. Ісус Христос – ідеал для наслідування.

Розділ 1. Морально-етичні цінності християнства.

Розділ 2. Християнські орієнтири людського життя.

Розділ 3. Історичні витоки та розвиток християнства в Україні.

8-й клас. Божі заповіді – моральний дороговказ для людини.

Розділ 1. Життєві дороговкази християнина.

Розділ 2. Моральні настанови у взаєминах людини з Богом.

Розділ 3. Моральні підвалини заповідей щодо пошани ближнього.

Розділ 4. Моральні настанови у виборі життєвого шляху.

9-й клас. Морально-етичні цінності молоді.

Розділ 1. Християнський життєвий вибір людини.

Розділ 2. Моральні цінності у виборі професії.

Розділ 3. Людина у суспільстві.

Розділ 4. Молодь і християнська культура.

10-й клас. Етика подружнього життя.

Розділ 1. Морально-етичні основи християнської сім’ї.

Розділ 2. Християнське покликання чоловіка і жінки.

Розділ 3. Моральні підвалини життя християнської родини.

Розділ 4. Сім’я у цивілізаційному вимірі.

11-й клас. Основи християнського світогляду і моралі.

Розділ 1. Суть християнського світогляду.

Розділ 2. Морально-етичний зміст блаженств.

Розділ 3. Християнські моральні чесноти.

Розділ 4. Християнство у релігійному просторі світу.

Методологічною основою процесу навчання основ християнської етики є система наукових підходів, принципів, форм і методів, які допомагають належно реалізувати мету та завдання навчання. Ці наукові підходи, принципи, форми і методи перебувають у тісному діалектичному зв’язку. Так, підходи конкретизуються у принципах, принципи реалізуються у певних формах через відповідні методи.

Найголовнішими з підходів у навчанні основ християнської етики є:

аксіологічний,

соціокультурний,

культурологічний,

особистісний,

діяльнісний,

комунікативний,

системний,

компетентісний,

синергетичний.

Аксіологічний підхід до навчання основ християнської етики передбачає джерелом християнських моральних цінностей десять Заповідей, дві Заповіді любові, Нагірну проповідь Ісуса Христа, "золоте правило християнської етики", моральне вчення книг Старого і Нового Заповіту, послання святих апостолів, пояснення моральних цінностей у працях Отців Церкви, а також живий досвід Церкви.

За аксіологічного підходу людина розглядається як найвище творіння Боже, а такі моральні цінності, як любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, лагідність, стриманість, гідність, обов'язок, совість, честь є важливими цінностями, зміст яких розкривається учням.

^ Культурологічний та соціокультурний підходи, у свою чергу, мають на меті, з одного боку, сприймати учня як спадкоємця і носія вітчизняної та світової культури, яка має глибоке християнське коріння, а з іншого, – готувати школяра до життя у сім’ї, громаді, а також у сучасному суспільстві, якому притаманне як посилення національної самоіндентифікації українців, так і розширення глобалізаційних процесів.

^ Особистісний підхід передбачає сприйняття кожного школяра як унікальну особистість, творіння Боже, якаюж має реалізувати задум Творця, а також передбачає усвідомлення, сприйняття і взаємодію учителя з учнем як суб’єктів навчання.

^ Діяльнісний підхід має на меті таку побудову процесу навчання основ християнської етики, яка б активізувала навчальні зусилля школяра через ігрову, навчальну та комунікативну діяльність, через виконання практичних завдань-проектів тощо.

^ Комунікативний підхід у процесі навчання передбачає організацію комунікативної взаємодії між учителем та учнями на уроці, в позаурочний та позанавчальний час на основі християнських моральних цінностей.

^ Системний підхід орієнтує на організацію навчально-виховного процесу з основ християнської етики як цілеспрямованої творчої діяльності його суб'єктів: учнів, сім’ї та школи в рамках класної, позакласної та позашкільної роботи. Він вимагає розгляду системотвірних зв'язків мети, завдань, змісту, форм, методів та засобів навчання не ізольовано, а у взаємодії компонентів педагогічного процесу, що дозволяє виявляти загальні системні властивості та якісні характеристики.

^ Компетентнісний підхід передбачає аксіологічну, мотиваційну, рефлексивну, когнітивну, операційно-технологічну та інші складові результатів навчання основ християнської етики, що відображають набуття не лише знань, навичок і вмінь, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до себе, батьків, інших людей, оточуючого світу з погляду Біблії. Компетентність у сфері пізнавальної, комунікативної, ігрової, практичної діяльності школярів, засвоєння християнських моральних цінностей, способів набуття знань, користування різними джерелами інформації є основою компетентності в інших сферах: у сімейній, громадянській, соціально-трудовій, культурно-естетичній, сфері дозвілля та ін. Ключова компетентність учня по суті є інтегративною, тому що її джерелом є різні сфери культури: духовна, етична, соціальна, інформаційна, екологічна тощо.

^ Синергетичний підхід має провідним принципом самоорганізацію, саморозвиток особистості на основі взаємодії людини з зовнішнім середовищем, що призводить до змін, виникнення нових якостей тощо. Синергетика божественного й людського визначає специфіку навчання основ християнської етики, оскільки не є плодом людського розуму, а присутня у Святому Письмі, працях Отців Церкви та інших працях релігійно-філософського змісту.

Основними загальнодидактичними принципами, на яких ґрунтується процес навчання основ християнської етики, є принципи:

доступності та зрозумілості навчання;

свідомості й активності учнів;

наочності викладання;

науковості;

систематичності та послідовності;

міцності знань, умінь і навичок;

зв'язку навчання з життям;

індивідуального підходу до учнів;

емоційності навчання.

Принцип доступності та зрозумілості навчання виявляється у дозуванні навчального матеріалу на уроці та при виконанні домашніх завдань, у компенсуванні складнощів змісту викладацькою майстерністю вчителя, відповідною подачею у підручнику, залежить від дотримання послідовності: від простого матеріалу – до складного.

^ Принцип свідомості й активності учнів виходить із того, що позитивний результат навчальної діяльності з християнської етики визначається активністю школяра. Передбачає широке використання методів, які сприяють успішному засвоєнню християнських моральних цінностей. Активне й свідоме засвоєння етичних знань, формування навичок і розвиток умінь неможливе без використання різноманітних розумових опе­рацій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індук­ції і дедукції, аналогії тощо), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

^ Принцип наочності навчання передбачає навчання основ християнської етики на основі сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їхніх зображень. Використовуються різні види наочності: натуральна (рослини, тварини, зоряне небо, явища природи), образна (образи, ікони, картини, репродукції, таблиці, моделі, муляжі), символічна (географічні карти, схеми), аудіо- (музичні твори, аудіофрагменти Біблії, пісні духовно-морального змісту) та відеопродукція (екранізація біблійних сюжетів, документально-публіцистичні фільми). Наочність допомагає виявити зв'язок між теоретичними знаннями і практикою, полегшує процес засвоєння знань, розвиває мотиваційну сферу учнів, подає об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.

Вчителеві основ християнської етики слід уникати використання наочності, що висвітлює Творця, людину, процес взаємозв'язків людини з Богом, людини з людиною або людини з оточуючим середовищем невідповідно (карикатурно, образливо).

^ Принцип науковості має за мету використовувати наукові знання з галузей фізики, хімії, астрономії, біології, історії, археології тощо для підтвердження біблійних істин та базується на досягненнях психолого-педагогічної, історико-культурологічної та теолого-філософської наук.

^ Принцип систематичності та послідовності досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виокремленням основного, логічним переходом від попереднього до нового матеріалу, внаслідок чого учні усвідомлюють структуру етичних знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмету. Дотримання цього принципу у процесі викладання основ християнської етики забезпечує системність набуття знань, мислення, поведінкових проявів.

^ Принцип міцності знань, умінь і навичок передбачає формування відповідної поведінки у щоденному житті на основі набутих етичних знань, умінь і навичок. З цією метою використовується повторення навчального матеріалу за структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація мислення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою його систематизації; акцентування на основних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; нове трактування раніше засвоєних знань.

^ Принцип зв'язку навчання з життям полягає в тому, що виховна діяльність з основ християнської етики орієнтує учнів на те, що вони покликані жити й діяти за християнськими духовно-моральними принципами.

^ Принцип індивідуального підходу до учнів означає врахування рівня розумового розвитку, релігійного та духовно-морального досвіду, вольового розвитку, ставлення до навчання, набуття знань та вмінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, особливостей їхніх пізнавальних інтересів.

^ Принцип емоційності навчання реалізується в образному викладі матеріалу з основ християнської етики, в мові вчителя, його ставленні до учнів, зовнішньому вигляді, в цікавих прикладах, застосуванні наочності й технічних засобів навчання, у створенні в учнів почуття спокою й радості від пізнання Бога та Його моральних настанов.

Поряд із дидактичними принципами навчання використовуються педагогічні принципи виховання:

цілеспрямованість виховання;

зв'язок виховання з життям;

єдність свідомості та поведінки у вихованні;

виховання у праці;

принцип комплексності у вихованні;

виховання особистості в колективі;

поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів;

поєднання поваги до особистості вихованця з розумною до нього вимогливістю;

індивідуальний підхід до учнів у вихованні;

природовідповідність;

культуровідповідність;

гуманістичність;

принцип системності, послідовності й наступності у вихованні;

єдність педагогічних вимог сім'ї, школи та громадськості;

народність;

демократизм;

національне самоусвідомлення.

Принцип цілеспрямованості виховання передбачає спрямування виховної роботи з основ християнської етики на досягнення основної мети виховання – високодуховної й моральної особистості, підготовки її до свідомої й активної трудової діяльності. Цей принцип реалізується за умови підпорядкованості виховної роботи з основ християнської етики загальній меті, усвідомлення цієї мети вихователями й вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

^ Принцип зв'язку виховання з життям полягає в створенні в учнів глибокої переконаності жити за християнськими духовно-моральними принципами в сім’ї, громаді, суспільстві. Реалізація цього принципу передбачає систематичне ознайомлення учнів із громадсько-політичною ситуацією в суспільстві та залучення їх до посильної участі у громадській роботі. Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, можуть здійснювати доброчинну діяльність. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна та практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

^ Принцип єдності свідомості та поведінки у вихованні у процесі навчання основ християнської етики базується на твердженні, що поведінка людини – це її свідомість у дії. Таке виховання – складний і суперечливий процес, тому необхідне оптимальне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів готовності протистояти будь-яким негативним впливам.

^ Принцип виховання у праці базується на ідеї, що формування духовно-моральної особистості на християнських цінностях безпосередньо залежить від її особистої діяльності. Реалізація принципу виховання у праці можлива за умови усвідомлення учнями, що праця – важливе джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, чинник усебічного розвитку особистості. Передбачається залучення учнів до взаємодопомоги, доброчинної діяльності, практичної участі у житті класу, школи, громади, допомоги літнім людям.

^ Принцип комплексності у вихованні на християнських моральних цінностях ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту духовно-морального виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня й корегування виховної роботи.

^ Принцип виховання особистості у колективі зумовлений об'єктивними закономірностями духовно-морального розвитку дитини й відповідає суті суспільства. Його реалізація передбачає: усвідомлення учнями колективу як засобу виховання; згуртованість колективу та авторитет його думки; участь учнів у самоврядуванні, що сприяє розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін. Виховна цінність колективу полягає в тому, що між його членами виникають найрізноманітніші міжособистісні стосунки, а також взаємної відповідальності й залежності, організаторів і виконавців тощо.

^ Принцип поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів у процесі духовно-морального виховання полягає в тому, що педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів належного життєвого досвіду; виховання творчої високодуховної й високоморальної особистості можливе за належних умов для вияву самостійності й творчості, коли схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадських справ, контроль за їх виконанням, оцінку досягнутих результатів.

^ Принцип поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього під час засвоєння християнських моральних цінностей включає єдність вимог до вихованців із боку батьків та педагогів у процесі навчання. Його втілення в життя ускладнюється тим, що серед учнів нерідко є діти з різним релігійним та суспільним досвідом, різним духовно-моральним рівнем. Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей без винятку, поважати їхню людську гідність та застосовувати виховний потенціал розумної вимогливості, що випливає з потреб виховного процесу, із завдань духовно-морального розвитку особистості.

^ Принцип індивідуального підходу до учнів у духовно-моральному вихованні є важливою вимогою до організації виховного процесу й однією з умов підвищення його ефективності, оскільки торкається внутрішніх духовних сторін особистості вихованця та враховує вікові та індивідуальні особливості учнів, рівень їх моральної свідомості і досвід моральної поведінки, конфесійну приналежність та рівень релігійності. Індивідуальний підхід потрібно застосовувати до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється незвичною поведінкою.

^ Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні передбачає підбір змісту й методики виховної роботи з християнської етики залежно від віку та рівня розвитку учнів. З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх аспектах його діяльності, зростають вимоги вихователів. Важливо прогнозувати можливі наслідки заходів духовно-морального впливу на школяра.

^ Принцип єдності педагогічних вимог сім'ї, школи та громадськості у процесі духовно-морального виховання передбачає охоплення всіх сторін навчально-виховної роботи сім'ї, школи, всіх форм діяльності учнівського та педагогічного колективів, громадських та благодійних організацій, виявляється у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу з християнської етики, що вирізняється наданням сім'ї, громадськості та іншим суспільним інститутам основ духовно-етичних та психолого-педагогічних знань, передового досвіду духовно-морального виховання, підвищенням етичної та педагогічної культури батьків, вихованням толерантного ставлення до інших конфесій.

^ Принцип народності має на меті національну спрямованість духовно-морального виховання, досконале оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, релігій, вірувань усіх народів, що населяють Україну і світ.

^ Принцип природовідповідності базується на врахуванні багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх духовних, анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних, релігійних та регіональних особливостей.

^ Принцип культуровідповідності ґрунтується на органічному зв'язку з історією народу, його мовою, релігією, культурними традиціями, з народним мистецтвом, на забезпеченні духовної єдності поколінь.

^ Принцип гуманістичності передбачає створення умов для формування духовно-моральних якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізацію взаємин вихователя й вихованців; сприйняття виховання як центру навчально-виховного процесу, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіри до неї; виховання гуманної особистості; розуміння принципової відмінності між християнським і світським гуманізмом і місця людини в цих ціннісних системах.

^ Принцип демократизму має на меті усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання права школяра на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, передбачає глибоке усвідомлення зв'язку між ідеалами свободи, правами людини та громадянською відповідальністю.

^ Принцип національного самоусвідомлення вимагає наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Він полягає у забезпеченні можливості всім дітям навчатися у рідній школі, вихованні національної гідності, національної свідомості, почуття належності до народу, у відтворенні в дітях менталітету народу, увічненні специфічних національних елементів, вихованні дітей носіями національної культури.

Крім загальнодидактичних принципів, у процесі навчання основ християнської етики використовуються спеціальні принципи:

теоцентризму;

міжконфесійності;

біблійної основи навчання;

добровільності у виборі предмету;

толерантності до віросповідання інших людей.

Принцип теоцентризму означає, що джерелом духовно-моральних цінностей є Бог. Ці цінності є об’єктивними, вічними й незмінними, переданими людям Богом через Біблію. Богочоловік Ісус Христос виконав і доповнив ці моральні принципи, завдяки чому вони називаються християнськими.

^ Принцип біблійної основи навчання передбачає основою навчання християнські моральні цінності Біблії, які є спільними для всіх християнських конфесій.

^ Принцип міжконфесійності скеровує учителя й учня до вивчення християнських моральних цінностей. Не допускається пропаганда окремої конфесії та приниження іншої.

^ Принцип толерантності до релігійних відмінностей і особливостей передбачає шанобливе й терпляче ставлення до представників різних конфесій, а також до атеїстів та людей із відмінними переконаннями.

^ Принцип добровільності полягає у добровільному виборі предмету батьками та учнями, й закріплюється написанням відповідної заяви.

Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку з урахуванням конкретних можливостей і умов.

Принципи навчання й виховання реалізуються у певних формах навчання і виховання.

Основними формами навчальної діяльності на уроках християнської етики є фронтальна, індивідуальна, парна, групова.

^ Фронтальна форма роботи передбачає навчальну діяльність учителя з усім класом.

Індивідуальна форма роботи має на меті виконання завдання окремим учнем.

^ Парна робота передбачає навчальну взаємодію двох учнів, переважно тих, що сидять за однією партою.

Групова робота передбачає поділ класу на невеликі групи по 4-5 осіб для виконання групових завдань.

Форми навчально-виховної роботи на уроках із християнської етики втілюються у практику навчання й виховання з допомогою відповідних методів.

До основних методів навчання на уроках із основ християнської етики належать словесні та наочні методи: пояснення, розповідь, бесіда, дискусія, робота з підручником, дидактична гра, демонстрування та ілюстрування, самостійне спостереження.

Варто окремо зупинитися на розгляді словесних методів навчання. Так, метод пояснення на уроці християнської етики має на меті аналіз, тлумачення й доведення різних положень навчального матеріалу морально-етичного характеру шляхом розкриття причинно-наслідкових та інших зв’язків і закономірностей. Цей метод поєднується з описом, бесідою, демонстрацією; пояснення здійснюється на основі принципу доступності на відповідному емоційному й динамічному рівнях.

^ Метод розповіді у процесі засвоєння християнських моральних цінностей передбачає виклад учителем або учнем біблійного, художнього або іншого матеріалу морально-повчального змісту. Для розповіді характерна яскравість характеристик, наявність фактів, явищ, конкретність, емоційність, динамічність.

^ Метод бесіди на уроці християнської етики – це форма спілкування, у процесі якої учитель, спираючись на наявні в учнів знання й досвід, користуючись запитаннями, підводить учнів до засвоєння нових етичних знань, повторення й перевірки навчального матеріалу, до певних висновків; до бесіди можуть залучатися увесь клас, група або окремі учні.

^ Метод дискусії передбачає обговорення дискусійного питання. Дискусія потребує: попередньої підготовки з боку вчителя (постановка проблеми, підготовка учасників дискусії, організація дискусії, контроль за ходом і підведення підсумків); підготовки учнів (ознайомлення з дискусійною проблемою; підбір аргументів і доказів; часові та змістовні обмеження виступів – регламент тощо).

^ Робота з підручником на уроці християнської етики – це організація самостійної роботи учнів із текстом Біблії, підручником, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, проявити самостійність у навчанні.

Узагальнююче повторення потребує відповідних форм самостійної роботи учнів із підручником із основ християнської етики: повторення важливих частин і розділів підручника; осмислення його узагальнюючих розділів; підготовка відповідей за основними питаннями пройденого матеріалу; складання порівняльних характеристик та схем; підготовка доповідей, рефератів.

Слід також розглянути й наочні методи навчання. Демонстрування на уроках християнської етики має на меті показ наочних об’єктів – реальних предметів або їх зображень. Ефективність залежить від правильного вибору об’єктів демонстрації, а також від уміння вчителя поєднати смислове пояснення з демонстрацією наочного об’єкта; предмет демонстрування та ілюстрування має відповідати певним естетичним вимогам, відповідно до теми й мети уроку.

Ілюстрування – оснащення ілюстраціями наочності, використання ілюстрованої Біблії, плакатів, репродукцій, рисунків на дошці, картин, образів та ін.

^ Самостійне спостереження передбачає рефлексивне сприймання явищ дійсності. "Ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений", – зазначав К. Ушинський.

Методи виховання на уроках із основ християнської етики:

переконання;

привчання і вправи;

заохочення;

обговорення прикладів зі Святого Письма;

наведення позитивних прикладів із життя;

відвідування місць релігійного поклоніння (храмів, костелів, домів молитви тощо), музеїв;

перегляд кіно- та відеофільмів, репродукцій картин на біблійну тематику;

прослуховування духовної музики;

постановка театралізованих вистав;

підготовка до державних релігійних свят;

використання рольових ігор;

організація свят і виставок;

підготовка творчих доробків учнів тощо.

Що ж до аналізу методів, спрямованих на духовно-моральне виховання, то метод привчання і вправ передбачає продуману організацію життя учнів, їх залучення до дотримання норм і правил із метою формування звичних етичних норм поведінки.

Важливим моментом привчання до духовних цінностей є формування у школярів позитивного ставлення до пев

^ 2 клас

Живу й навчаюсь у родині

Розділ І. Моя сім’я та родина

№ п/п

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

1

^ Тема 1. Вступ.




2

Тема 2. Любов будує родину.

Любов – основа сім’ї. Любов дарує життя. Де любов і доброта – там Бог.

^ Учень / учениця:

- усвідомлює, що любов є основою створення сім’ї;

- розуміє, що "любити" означає "дарувати", "давати";

- висловлює свою думку про зв'язок любові в сім’ї з добрими вчинками.

3

^ Тема 3. Моя родина.

Перша родина на землі – творіння Боже. Святість і єдність родини. Християнська родина. Завдання родини.

Учень / учениця:

- переповідає біблійну історію про створення перших людей;

- розуміє, що таке родина;

- називає основні риси християнської родини;

- наводить приклади християнської поведінки членів родини.

4

^ Тема 4. Батько в сім’ї.

Відповідальність за родину перед суспільством та Богом. Батьківська турбота.

Учень / учениця:

- розуміє відповідальність батька за сім’ю;

- пояснює, що Бог є Отцем усіх людей;

- наводить приклади батьківської турботи про сім’ю.

5

^ Тема 5. Мама в сім’ї.

Материнська любов. Мама – перша вчителька й вихователька.

Учень / учениця:

- розповідає про материнську любов;

- наводить приклади маминої науки дітям;

- називє слова вдячності й пошани;

- допомагає мамі.

6

^ Тема 6. Дитина в сім’ї та родині.

Народження дитини – радість у родині. Важливість імені. Дитина – Божий дар батькам.

Учень / учениця:

- розуміє, що поява дитини в сім’ї є Божим дарунком;

- усвідомлює важливість імені для людини;

- пояснює, чому діти – благословення для батьків.

7

^ Тема 7-8. Обов’язки дітей у сім’ї та родині.

Послух батькам. Повага до старших та турбота про них. Взаємодопомога. Відповідальність за честь родини.

^ Учень / учениця:

- називає основні обов’язки дітей перед батьками;

- усвідомлює необхідність послуху батькам;

- наводить приклади взаємодопомоги в сім’ї;

- усвідомлює, що слід берегти честь родини.

8

^ Тема 9. Спілкування в родині.

Ввічливість і доброзичливість у спілкуванні. Взаємоповага та взаємодовіра. Щаслива та родина, де панує згода і любов.

^ Учень / учениця:

- розуміє важливість довіри й поваги у спілкуванні;

- пояснює важливість довіри;

- називає ввічливі слова, необхідні для спілкування у родині.

9

^ Тема 10. Родинний дім.

Рідний дім – місце затишку та довіри. Дім – місце спілкування з рідними та з Богом.

Учень / учениця:

- називає адресу свого дому;

- пояснює, чому дім називають "рідним";

- дотримується чистоти й порядку в домівці;

- усвідомлює, що дім є найкращим місцем для спілкування сім’ї.

10

^ Тема 11-12. Мудрість батьківського навчання.

Батько й мати розуму навчають. Досвід батьків – джерело мудрості. Заповіді Божі – основа української виховної традиції. Повчання кн. Володимира Мономаха. Батьківське благословення.

^ Учень / учениця:

- усвідомлює важливість науки батьків;

- пригадує повчання кн. Володимира Мономаха про батька