Реферат: Разом з народом, в інтересах народу доповідь

РАЗОМ З НАРОДОМ, В ІНТЕРЕСАХ НАРОДУ


ДОПОВІДЬ

першого секретаря ЦК Компартії України П.М.Симоненко

на XXXVII з’їзді ЦК Компартії України

21 червня 2003 року


Шановні товариші делегати!

Шановні наші гості — представники бойових загонів наших однодумців — комуністичних, робітничих, національно-визвольних партій і рухів з різних країн світу!

Перш за все дозвольте щиросердо привітати вас з початком роботи нашого з’їзду.

Для мене велика честь — виступити за дорученням ЦК перед вами, делегатами і гостями з’їзду, з Політичним звітом Центрального Комітету черговому ХХХVІІ з’їздові Комуністичної партії України.

Кожен з’їзд є визначною подією в житті Комуністичної партії, в житті нашого суспільства. Нинішній з’їзд відбувається в надзвичайно складній, навіть драматичній політичній і соціально-економічній ситуації. Адже за останні три роки глибока системна криза, спланована та спричинена злочинними діями влади, охопила всі сфери нашого життя, зачепила кожну сім’ю, кожну людину.

Підступно узурпувавши владу, правлячий режим завершує, всупереч волі народу, реставрацію капіталізму. В результаті Україна фактично втратила свій потужний фінансово-економічний і виробничо-технічний потенціал і опинилася серед відсталих, слаборозвинених країн світу. Плачевне економічне становище країни стало основною причиною злиденного життя абсолютної більшості народу, доведеного злочинною владою до відчаю, до межі виживання. Гостро постало питання вже про саме існування української держави, про долю нашого народу.

Ось чому життя вимагає від нас мобілізуватися, згуртуватися ідейно й організаційно, зібрати в кулак всі сили і гідно продовжити справу, розпочату великим Леніним, — змінити систему політичної влади і відновити справжнє народовладдя.

З цієї трибуни ми можемо сьогодні заявити, що вирішення такого важливого історичного завдання під силу трудовому народові України і його політичному авангарду — Комуністичній партії.

Для такої відповідальної заяви у нас є всі підстави. Партія пройшла нелегке випробування часом, набула значного досвіду боротьби у нових, винятково складних умовах — досвіду політичної діяльності у статусі самостійної політичної партії в державі, що проголосила свою незалежність, досвіду діяльності як політичної сили, альтернативної правлячому кримінально-олігархічному режиму, досвіду діяльності в умовах багатопартійності.

Особливого значення нашому з’їздові надає те, що він відбувається в період, коли минає 100 років від часу проведення II з’їзду РСДРП, який започаткував більшовизм як революційну, послідовно марксистську течію політичної думки і дії, ознаменував фактичне створення пролетарської партії нового типу.

Через три тижні ми відзначатимемо 85-річчя І з’їзду КП(б)У, який завершив процес об’єднання на ленінських ідейних, політичних та організаційних засадах більшовицьких організацій України в Комуністичну партію України.

У грудні минулого року виповнилося 85 років встановлення в Україні Радянської влади, яка відкрила шлях до самовизначення українського народу і потужного злету України в братерській сім’ї народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

І ще одна знаменна дата. Рівно 10 років тому комуністи України відновили свою легальну діяльність після незаконної заборони Компартії України у серпні 1991 року. І тільки завдяки нашій наполегливій і цілеспрямованій боротьбі Конституційний Суд України змушений був у грудні 2001 року визнати цю заборону неконституційною і незаконною.

Таким чином, нашій партії, комуністам було повернуто добре ім’я. І в травні минулого року XXXVI (об’єднаний) з’їзд партії закріпив єдність комуністичного руху в Україні на ленінських принципах.

Нинішній XXXVII з’їзд КПУ завершує звітно-виборну кампанію, у ході якої протягом півроку комуністи глибоко і всебічно обговорювали політичне і соціально-економічне становище в країні, принципово оцінювали досягнуті здобутки і допущені помилки, намітили стратегічні перспективи діяльності партійних організацій і комітетів на зламі тисячоліть, на стику XX і XXI століть.

Делегати з’їзду є свідками того, що умови і обставини нашої діяльності, нашої боротьби за владу досить складні, завдання нашої програми дуже відповідальні, час надто обмежений. Виходячи з цього, з’їзд покликаний сформулювати чіткі та конкретні відповіді на виклики нашого неповторного і бурхливого часу і тим самим надати нового потужного імпульсу, якісного прориву нашій боротьбі за права трудящих. Цього від нас чекає партія, цього від нас чекає трудовий народ України.


“^ Новий світовий порядок” як черговий етап “хрестового походу” проти соціалізму


Шановні товариші!

Аналізуючи умови, в яких комуністи України ведуть боротьбу, не можна залишити поза увагою ті події і зміни, що відбуваються у світі за останні роки.

Перше. На фоні ейфорії, що охопила правлячі кола країн “золотого мільярда” після піррової перемоги в холодній війні, з середини 90-х років розпочався черговий етап “хрестового походу” проти соціалізму — етап становлення “нового світового порядку”, який базується на зухвалому диктаті сили.

Характерною рисою цього етапу є небезпечне зростання агресивності неототалітарного монстра — Сполучених Штатів Америки, які взяли на себе роль світового жандарма, що створює загрозу самому існуванню людства.

Противникам соціалізму, за словами колишнього американського президента Білла Клінтона, вдалося добитися “того, що збирався зробити з Радянським Союзом президент Трумен за допомогою атомної бомби. Правда, з однією суттєвою відмінністю — Сполучені Штати одержали сировинний придаток, а не зруйновану атомом державу...”

У маніакальному прагненні реалізувати претензії на світове панування США використовують в своїх інтересах як об’єктивні процеси глобалізації економіки, так і нові виклики та загрози — активізацію міжнародного тероризму та поширення зброї масового знищення. США розглядають увесь світ як сферу своїх національних інтересів, прагнуть назавжди укоренитися там, де знаходяться світові стратегічні ресурси (нафта, газ, питна вода).

Друге. США намагаються захопити повний контроль над ООН, іншими найважливішими міжнародними організаціями. Країни, політика яких суперечить стратегії глобального домінування, оголошуються складовими частинами “вісі зла”, а їхні уряди — прибічниками міжнародного тероризму. Інтенсифікується процес примусового припасування світу під англо-американський стандарт. Все це прикривається гаслами, що апелюють до “класичних” демократичних цінностей.

Загрозою миру є й те, що основні рішення тепер приймаються головними центрами сили — транснаціональними корпораціями під “крильцями Буша”, здатними не тільки забезпечувати пріоритетність своїх інтересів, а й взагалі задавати необхідний алгоритм світовій глобалізації.

Говорячи словами К.Маркса, необхідність у постійному розширенні ринку збуту своїх товарів жене буржуазію по всій планеті. Отже, відбувається запекла боротьба за ринки й остаточний перерозподіл світу на користь технологічно, економічно і фінансово розвинутого, але духовно зубожілого Заходу.

Власники найбільших ТНК використовують як інструмент забезпечення свого панування і досягнення його нового рівня найсильніші у військовому відношенні держави — в першу чергу США. Зі свого боку США і їх союзники використовують ТНК як основний засіб зовнішньоекономічної та гуманітарної експансії.

Третє. Агресія проти Іраку та його окупація, погрози на адресу Ірану, Північної Кореї, Сірії — такий зміст нинішнього загрозливого етапу, етапу поглиблення загальної кризи світової системи капіталізму і активізації реакційної політики світового імперіалізму на чолі з США. Сьогоднішній неоімперіалізм — це основа прискорення глобалізаційних процесів, це основа його наступної стадії — стадії глобоімперіалізму, що супроводжується посиленням хижацької експлуатації в усіх її проявах.

І все це відбувається на фоні збереження і загострення притаманних імперіалізму глибоких суперечностей, способи розв’язання яких сьогодні, в постіндустріальну епоху, якщо і відрізняються від способів їхнього розв’язання в епоху індустріальну, то лише ще більшою жорстокістю.

У світі не згасають старі і перманентно спалахують нові кровопролитні конфлікти.

США зухвало і безкарно “коригують” систему міжнародних відносин на свою користь касетними бомбардуваннями і ракетними ударами.

Четверте. Країни Східної Європи, в тому числі й Україна, тепер використовуються США в ролі троянських коней для завоювання нових геополітичних плацдармів, з яких вони вестимуть широкомасштабні дії, не виключено — і бойові, за оволодіння стратегічно важливими територіями і ресурсами.

Розширення НАТО на Схід вже призвело до перенесення його військових баз до кордонів України, Росії і Білорусії по новій, Балто-Чорноморській дузі.

Світовий капітал вже не обмежує сферу своїх інтересів рамками економічного панування. Він грубо проникає в усі сфери життя людства: культурні, духовні, моральні.

Наприклад, проти народу України в хід пущена психологічна зброя — масова псевдокультура західного зразка, вульгарна ідеологія “віртуально-романтичних веселощів”, знищення традиційних релігій за допомогою впровадження тоталітарних сект. Все це робиться з однією метою — замінити всі сфери духовного життя ринковими відносинами купівлі-продажу.

Не можна не згадати, що саме такий розвиток подій передбачав ще понад півстоліття тому Й.В.Сталін. У промові на XIX з’їзді партії він зазначав, що буржуазія викинула за борт прапори буржуазно-демократичних свобод, національної незалежності і суверенітету, й закликав комуністичні та демократичні партії підхопити ці прапори і врятувати світ від загибелі. На жаль, доводиться констатувати, що ця серйозна пересторога не була по-справжньому усвідомлена комуністами, всіма прогресивними силами, і тепер ми розплачуємося за це надзвичайно дорогою ціною.


^ Україна в контексті сучасних глобалізаційних процесів: проблеми і перспективи


Шановні товариші!

Політико-економічна модель реформ в Україні поєднала в собі найгірші елементи феодального, капіталістичного і тоталітарного укладів. Завершився процес об’єднання розрізненої паразитичної еліти в жорстко організовані регіональні, галузеві, сімейні клани зі своїм політичним і кримінально-силовим прикриттям. На теренах України спеціально створено різні корпорації, що втягують її в орбіту принизливої політичної і економічної залежності, в зону нещадної колоніальної експлуатації.

Панівну роль в економіці України вже відіграє приватний (в тому числі корпоративний) капітал. На його частку припадає до 80% валового внутрішнього продукту. Це, однак, не призвело ні до реального зростання виробництва, ні до прогресивної реструктуризації промисловості, ні до піднесення інвестиційної привабливості української економіки. І, головне, не поліпшило життя переважної більшості народу. Так, кожне друге акціонерне товариство завершило минулий рік із збитками, більшість з них з року в рік не виплачують акціонерам дивідендів. Українські ВАТ і ЗАТ стали, по суті, ще однією формою пограбування трудящих.

Тепер у державі, яку образно можна назвати акціонерним товариством з обмеженою відповідальністю, розгортається новий етап жорстокої боротьби між кримінально-мафіозними кланами за переділ і перерозподіл власності, за доступ до важелів влади. Об’єктом їхніх зазіхань є стратегічно важливі підприємства і базові галузі господарства — електроенергетика, оборонно-промисловий комплекс, системи телекомунікацій. При цьому знищуються виробництва, які мають визначальне значення для національної безпеки і оборони. Але це зовсім не турбує владу.

Більше того, це цілком відповідає планам американських покровителів Кучми, яких повністю влаштовує знесилена, пограбована, принижена Україна.

Тому наша партія, наша парламентська фракція повинні активніше, рішучіше і послідовніше виступати проти такої злочинної політики правлячого режиму, організовувати на цю боротьбу широкі народні маси. Бо тотальне захоплення інститутів влади найбільшими кланами посилює репресивні тенденції у функціонуванні державної машини, забезпечує політичне і юридичне закріплення награбованого.

Розпоряджаючись величезними адміністративно-політичними ресурсами, влада прагне згуртувати навколо себе усі віддані їй сили бюрократії і буржуазії, щоб і в майбутньому наживатися на гнобленні і геноциді знедоленого народу.

Президент Кучма не є гарантом конституційних прав і свобод народу України. Президент Кучма є гарантом нерозривності кругової поруки декількох сотень українських авантюристів та гангстерів від політики й економіки.

Одним з механізмів зміцнення такої кругової поруки може стати запропонована Л.Кучмою і його командою політреформа, яка може призвести до повного відчуження влади від народу, зробити цю кримінальну, буржуазно-бюрократичну владу абсолютною, зняти з неї будь-яку відповідальність за катастрофічне становище в економіці і соціальній сфері.

Що ж до нашої позиції стосовно необхідності політичної реформи, то вона чітка, прозора і зрозуміла. Ми, комуністи, ще чотири роки тому ініціювали проведення конституційної реформи, саме нами сформульовано принципові положення, які здобули широку підтримку в народі та позитивний висновок Конституційного Суду. І ми будемо їх відстоювати, йдучи в разі необхідності на певні компроміси, але тільки такі, які не суперечать інтересам трудящих.

Щоб не було ніяких інсинуацій і політичних спекуляцій навколо цього питання, ще раз зазначимо: наша мета — відновлення Радянської влади, відновлення народовладдя.

Історичний досвід підтвердив, що в наших умовах саме система Рад є найдемократичнішою і найефективнішою формою організації державної влади і самоврядування. Ось чому перехід до парламентсько-президентської республіки ми розглядаємо як реально можливий, за конкретних обставин, крок до парламентської республіки, а в перспективі — і до республіки Рад.

Шановні товариші!

Яке ж місце нинішні правителі України відводять їй у системі світоустрою? Які основні стратегічні і тактичні завдання, виходячи з цього, постають перед нашою партією?

Очевидно, що саме тепер, коли українському суспільству нав’язуються запозичені закордонні методики, нам, комуністам, важливо не тільки зберегти, а й розвивати марксистсько-ленінську методологію оцінки суспільних процесів. Спираючись саме на марксистсько-ленінську методологію, комуністи не раз попереджали народ України, що ресурси правлячої кліки з самого початку були мародерськими, а її економічний і політичний курс — деструктивним і безвихідним. Внутрішньо вони майже вичерпані.

Тому правляча псевдоеліта під впливом інстинкту самозбереження змушена йти на уклін до заокеанських хазяїв, ставати “місцевою менеджерською обслугою” світового капіталу, виконуючи його вказівки про грабіжницьку інтеграцію України в глобалізований світ на відведене їй принизливе периферійне місце. А Кучма і його команда — то лише знаряддя для виконання такого “зовнішнього замовлення”.

Ось чому сьогодні такими актуальними є слова, наведені К.Марксом в “Капіталі”, про те, що немає такого злочину, на який би не ризикнув капітал, навіть під страхом шибениці, заради 300 відсотків прибутку.

Ось чому сьогодні, на етапі широкомасштабного наступу неототалітаризму, кримінальний характер діяльності української верхівки допускається світовим капіталом як “хвороба росту” і використовується як канал свого збагачення.

Як бачимо, процес глобоімперіалізації веде до різкого та багаторазового посилення експлуатації трудящих України по всіх напрямах, виштовхує трудовий народ і державу на периферію світового розвитку.

Однозначно, що тільки економічно сильна Україна зможе виступати на світовій арені як повноцінний і рівноправний суб’єкт міжнародних відносин.

А сьогодні вона лідирує у світовому рейтингу країн з найвищим рівнем смертності, небезпечною екологічною ситуацією, найнижчим рівнем заробітної плати, медичного і соціального забезпечення. Лідирує також за ступенем майнового розшарування, рівнем корупції, злочинності тощо. В країні бушують епідемії СНІДу і туберкульозу, поширюються наркоманія і алкоголізм, зростають ціни і комунальні тарифи, повним ходом йде, поки що напівлегальний, розпродаж загальнонаціонального багатства — землі. Різко зростає рівень безробіття, особливо в прихованій формі, вкрай загострилась демографічна ситуація.

Економічний розвал і соціальна деградація негативно позначилися на духовному стані суспільства. Будь-якою ціною “нові патриції” прагнуть викоренити з людської свідомості комуністичні ідеали і погляди. На зміну пропаганді колективізму приходить пропаганда індивідуалізму в його вкрай агресивних формах. Моралі протиставляється розбещеність, відповідальності — безвідповідальність, вихованості — хамство. Базовий ідеологічний принцип радянського суспільства — інтернаціоналізм — замінюється націоналізмом у його найрадикальнішій формі — формі державного націоналізму.

На наших людей з телеекрана, радіоефіру, сторінок газет щодня обрушується злива цинізму, пропаганда насильства, порнографії, зневага до духовних надбань і морально-етичних підвалин народу. Останнім часом ми стали свідками ганебної кампанії паплюження Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської. В черговий раз фальсифікується вітчизняна історія, замовчуються подвиги героїв, які захищали Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.

Останнім штрихом, що характеризує жахливе обличчя антинародного режиму і його політики геноциду, стали результати офіційного дослідження ООН, за якими Україна посіла ганебне місце в сфері світової работоргівлі. Одним словом, ситуація безпрецедентна за ступенем і характером руйнування.

Ми, комуністи, чітко і ясно усвідомлюємо і зобов’язані донести до кожної людини, що системна криза в Україні — це результат не об’єктивних процесів, а свідомих і злочинних дій правлячого режиму, який на догоду власним вузькокорисливим інтересам та інтересам світового капіталу підтримує і надалі підтримуватиме нинішній плачевний статус-кво.

Ми з вами, шановні товариші, можемо і повинні все зробити для того, щоб не дозволити остаточно розпродати Україну, не дозволити перетворити її в “транспортний коридор”, “буферну зону”, “розмінну монету”.

Але така мета може бути досягнута тільки і тільки за умов докорінної зміни системи політичної влади в Україні і відродження на якісно новому рівні держави Рад з урахуванням усіх новітніх факторів цивілізаційного процесу. І першим кроком на цьому шляху має стати безумовна ліквідація нинішньої системи кримінально-олігархічної хунти.


^ Соціально-класова структура українського суспільства в рамках буржуазної держави


Шановні товариші!

Для правильного вироблення тактики партії на новому етапі необхідно осмислити, що являє собою соціально-класова структура українського суспільства, які класи і сили об’єктивно протистоять чи можуть протистояти кланово-олігархічній диктатурі.

На наш погляд, у середовищі експлуататорської верхівки України утворилася триповерхова система:

1) дуже вузьке ядро кримінальної олігархії;

2) незначний прошарок середньої буржуазії, що годується безпосередньо зі столу олігархів або являє собою дилерську мережу західного капіталу і транснаціональних корпорацій;

3) значний за чисельністю прошарок дрібної буржуазії, породженої розвалом виробництва, масовим безробіттям, приватизацією землі.

Наше ставлення до кримінальної олігархії відоме і однозначне.

Що ж до дрібних і середніх підприємців, то треба розуміти, що ця частина буржуазії має двоїстий характер — трудівник і дрібний власник в одній особі. Власність вони заробили головним чином своєю працею, з них тільки до 5 із 100, як показує статистика, можуть вибитися в число багатих, а їхнє повсякденне життя — це постійний ризик і страх розорення великим капіталом. Вони не вороги нам, а ситуативні союзники або попутники в боротьбі проти режиму, проти олігархів і криміналу. Так що їхнє надійне майбутнє — разом з нами в соціалізмі.

Українській буржуазії протистоять широкі маси трудівників міста і села, клас найманих працівників. Але кількість людей, зайнятих у матеріальному виробництві, катастрофічно зменшується. Так, починаючи з 1990 року, їх кількість скоротилася майже вдвічі, у тому числі у промисловості — майже на 4 мільйони, у будівництві — на 1,5 мільйона, у сільському, лісовому, рибному господарстві — на 2 мільйони. Водночас кількість зайнятих економічною діяльністю поза трудовими колективами зросла з 0,7 до 5,9 мільйона чоловік, тобто більш як у вісім разів.

За останні 10 років кількість працюючих у галузях машинобудування і оборонно-промислового комплексу зменшилась на 67,5%, в тому числі на підприємствах автотранспортного і сільськогосподарського машинобудування — на 66,1%, приладобудування — на 72,8%, радіоелектроніки — на 87,6%, в космічній галузі — на 71,2%, на підприємствах легкої промисловості — на 67,8%. Ці “зайві” люди поповнили велику армію безробітних, а 5—7 млн. людей подалися на заробітки за межі України. Збитки, завдані суспільству незворотною втратою кваліфікованих кадрів, обчислюються сотнями мільярдів доларів. Усе це є тяжким злочином правлячого режиму.

Але й ті, хто ще залишився сьогодні на виробництві, через злиденні зарплати не можуть забезпечити ні себе, ні родину. І щоб хоч якось звести кінці з кінцями, люди змушені шукати додатковий приробіток на стороні, що деформує їх класову свідомість і знижує соціальну активність.

Таким чином, робітничий клас роздроблений, значною мірою ослаблений, утратив свою класову сутність, проявляє пасивність, піддався на маніпуляції необуржуазних сил, а в ряді випадків навіть став їхнім сліпим знаряддям.

Та, незважаючи на всі деградаційні процеси, робітничий клас існує і продовжує боротьбу.

Ця боротьба поки що має локальний характер, зводиться переважно до економічних вимог, задоволення вузькопрофесійних чи групових інтересів. А в той же час борги по зарплатах і пенсіях, інших соціальних виплатах ще більше зростають, умови праці стають жорсткішими, експлуатація посилюється.

Узагальнюючи досвід нашої боротьби у нових історичних умовах, ми, комуністи, повинні активізувати практичну роботу в трудових колективах і безпосередньо з кожним окремим працівником. Особливу увагу слід приділяти тим трудовим колективам, які переходять від економічної боротьби до політичної, добиваються повернення підприємств у власність своїх колективів чи в державну власність.

Що стосується профспілок. Вони сьогодні в основному очолюються лідерами, які продалися правлячому режимові. Напевне, в цьому є і наша вина. Бо робота в профспілках, боротьба за завоювання профспілок не посіли належного місця в діяльності партійних комітетів. І наше завдання — оволодіти профспілковим рухом, який, за влучним ленінським висловом, повинен бути школою боротьби, “школою комунізму”.

Аналіз процесів, що відбуваються в нинішньому українському суспільстві, дає нам всі підстави стверджувати, що в ньому відроджується класове протистояння.

Зовні воно проявляється поки що не так виразно, але все свідчить про те, що протистояння наростатиме, загострюватиметься і за певних умов може ввійти у фазу гострої класової боротьби. А якщо соціальний протест не переростає у революційний рух, залишається у стихійних, епізодичних рамках, — це не тільки не сприяє розв’язанню конфліктів і суперечностей, а створює ілюзію демократичності правлячого режиму. Бо навіть потужний соціальний протест ще не є революційно оновлюючою боротьбою, а лише її передумовою, без якої неможливо здійснити революційний перехід до справедливого суспільного ладу. Партія повинна бути готова до такого повороту подій.

Серед причин низького рівня протестної активності громадян, особливо трудящих, слід виділити такі.

Робітничий клас з тепличних умов соціалізму майже миттєво потрапив у морозний клімат ринкових відносин. Соціалістичний колективізм зруйновано, індивідуальною реакцією на режим бандократії стали апатія та розгубленість, марні сподівання на швидке поліпшення ситуації, а визнання багатьма необхідності активного протесту ще не узгоджується з їх особистою готовністю до нього.

Практика свідчить, що навіть на ще працюючих великих підприємствах брати активну участь в акціях протесту готові не більше 5—6 відсотків людей.

Тому потрібно серйозно думати над тим, як розбудити тих наших співвітчизників, які лише пасивно співчувають КПУ.

Що стосується процесів капіталізації в аграрному секторі, то тут вони проходять набагато гостріше і хворобливіше. Започаткована антиконституційними указами Президента Л.Кучми аграрна реформа призвела до пролетаризації села, перетворила вчорашніх колгоспників, працівників радгоспів у наймитів.

У зв’язку з цим ще раз заявляємо, що земля повинна належати тим, хто на ній працює. А продаж землі означатиме руйнування селянських господарств, призведе до масового покріпачення селянства новоявленими поміщиками.

Ми, комуністи, виступаємо за якнайширше використання усіх форм кооперації на селі, вільне об’єднання ресурсів селян для більш ефективного ведення господарства, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільгосппродукції. Нам слід активніше роз’яснювати сільським пролетарям їхню безперспективність в умовах феодально-капіталістичних відносин на селі, де вже сьогодні 45% працездатних людей фактично є безробітними, а ті, що працюють на своїх “хазяїв”, позбавлені елементарних прав.

Як бачимо, з багатьох питань інтереси сільських найманих працівників і міських робітників збігаються. І наше завдання — допомогти їм зрозуміти, що при капіталізмі в них немає майбутнього.

Кілька слів про так званий середній клас. Пропрезидентські “теоретики” відносять до середнього класу від 32% до 45% громадян — тих, хто має середньомісячний доход у межах 100—120 доларів США. Таким чином, і ринковий торговець, і викладач, і лікар можуть відносити себе до середнього класу. Вважаємо, що у боротьбі за демократичне і соціалістичне перетворення суспільства так званий середній клас може виступати разом з робітничим класом і селянством, принаймні, бути їхнім попутником у політичній боротьбі. Але плекати якісь особливі ілюзії відносно цього прошарку як опори нашої партії було б наївно.

Шановні товариші!

При вирішенні своїх тактичних завдань комуністи повинні враховувати і використовувати суперечності між партіями олігархів, дрібнобуржуазними і націонал-демократичними партіями, різношерстість і неоднорідність середнього класу, сприяти формуванню передумов для розв’язання головної класової суперечності — суперечності між працею і капіталом, між 90% знедоленого, жорстоко експлуатованого населення і купкою новоявлених експлуататорів.

Завдання комуністів — підняти народ з колін, об’єднати зусилля всіх прогресивних сил суспільства, організувати і очолити боротьбу за відновлення народовладдя, за відновлення соціалізму.

Вирішення цього відповідального і нелегкого завдання залежить від кардинального поліпшення роботи членів ЦК, обкомів, міськкомів і райкомів партії, всіх комуністів у трудових колективах, профспілках, індивідуальної роботи з кожною конкретною людиною.

Зрозуміло, ми ставимо перед собою дуже важкі завдання. Але трудність, говорив В.І.Ленін, не є нездійсненністю.


^ Стратегія і тактика дій комуністів — наша відповідь на виклик часу


Шановні товариші!

Стратегічним завданням партії було і є завоювання реальної політичної влади. Але ми чудово розуміємо, що на сучасному етапі навіть наш прорив до влади не буде автоматично означати відновлення соціалізму. В своїй постійній і цілеспрямованій боротьбі за радикальну зміну нинішньої політичної системи та деградаційного курсу України, за повернення її на шлях соціалізму ми усвідомлюємо об’єктивну необхідність і неминучість перехідного періоду.

Сьогодні, при виробленні тактичної лінії партії на перехідний етап, одним з найголовніших наших завдань є створення критичної маси об’єктивних і суб’єктивних передумов для соціалістичного прориву, проведення низки попередніх перетворень як передумов соціалізму.

По-перше, це усунення правлячого режиму від політичної влади.

По-друге, це деприватизація і повернення у державну власність підприємств усіх стратегічних галузей промисловості, основних засобів виробництва, землі.

Таким чином, перед нами сьогодні стоїть таке головне завдання — організувати перемогу народної, демократичної революції. Вона може проходити в різних формах. Це залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. Ми, комуністи, як і народ України, віддаємо перевагу, найбільше заінтересовані в мирному розвитку революційного процесу.

Зрозуміло, що для вирішення цього завдання треба спочатку оволодіти масами. Це можливо лише тоді, коли партія зможе запропонувати суспільству реалістичну, конструктивну програму відродження національної економіки, вирішення найгостріших соціальних проблем, забезпечення конституційних прав і свобод громадян, реального суверенітету України.

Інакше кажучи, йдеться про необхідність сформулювати і обгрунтувати наше бачення загальнонаціональної ідеї, яка була б адекватною сучасним політичним і соціально-економічним реаліям України, давала б найоптимальніші відповіді на виклики часу і могла б об’єднати прогресивні сили суспільства з метою виведення його з глибокої прірви на шлях стабільного розвитку.

На відміну від так званої національної ідеї, з якою носяться кучмократи і націонал-патріоти і яка використовується ними для ідеологічного прикриття політики геноциду, ми пропонуємо чітку перспективу поступу України на соціалістичному фундаменті, яка може бути реалізована лише за умови повернення влади трудовому народові.

Наша програма має бути не просто привабливою — вона повинна бути здійсненною і неодмінно втіленою в життя. Бо люди судять про політичні партії не за деклараціями і обіцянками, а за конкретними справами.

Усвідомлюючи несумісність соціалістичної організації суспільства з пануванням приватної власності на засоби виробництва, разом з тим ми розуміємо, що на перехідному етапі неможливо відмовитися від багатоукладної економіки, гнучкого поєднання державного і ринкових механізмів, різних форм власності і господарювання.

Партія повинна визначитися у своєму ставленні до трудової приватної власності як економічної бази середнього і дрібного підприємництва у перехідний до соціалізму період. Ми впевнені, що в наших умовах шлях до соціалізму лежить через економіку, яка спирається як на загальнонародну власність на базові галузі виробництва, так і на приватну власність, основану на особистій праці, де власник і трудівник виступають в одній особі. Як це слід робити, В.І.Ленін блискуче показав, запровадивши нову економічну політику — НЕП.

В основі наших підходів:

— об’єктивна оцінка становища в країні, її реальних можливостей, реалізм у політиці;

— підпорядкування економічної політики турботі про людину, задоволення її основних життєвих потреб;

— зосередження зусиль держави на розв’язанні стратегічних завдань, утримання в її руках командних висот в економіці.

Практично це означає необхідність створення в країні основ державно-ринкового регулювання, яке передбачало б:

— відновлення планування провідних народногосподарських пропорцій (індикативне для економіки в цілому і обов’язкове у державному секторі);

— державне замовлення на основні види продукції і відповідальність державних структур за його фінансування з метою забезпечення загальнодержавних потреб у матеріальних ресурсах;

— ефективне управління державною власністю в усіх секторах економіки;

— націоналізація стратегічно значущих підприємств металургії, паливно-енергетичного і оборонного комплексів, хімічної промисловості, транспорту.

В першу чергу повинні бути повернуті у власність держави підприємства, які були приватизовані за безцінь.

Ми виступаємо за досягнення валютного суверенітету, проти явно ненормальної ситуації, коли іноземна валюта майже цілком витіснила гривню у виконанні функцій вартості і, значною мірою, засобу обігу.

Гострою необхідністю є відновлення державної монополії банківської діяльності та діяльності інших кредитно-фінансових установ.

Кредитна система, податкова, цінова політика, політика в галузі заробітної плати повинні стати потужними чинниками стимулювання і забезпечення інноваційного розвитку вітчизняної економіки, вирішення нагальних соціальних проблем, збільшення внутрішніх інвестицій.

В галузі аграрних відносин маємо рішучіше виступати проти продажу земель сільськогосподарського призначення, за активну державну підтримку аграрно-промислового комплексу, за відновлення великотоварного сільськогосподарського виробництва, за надання пріоритету колективно-кооперативним формам ведення господарства, за розвиток вітчизняного сільгоспмашинобудування і виробництва мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин, за якнайшвидше відродження соціальної сфери на селі.

Вважаємо за необхідне негайно запровадити державну монополію зовнішньої торгівлі, надійно закрити канали відпливу капіталів за кордон, розкрадання національного майна, завдати нищівних ударів по корупції і організованій злочинності.

У соціальній сфері найголовнішими завданнями залишаються збереження народу України, відвернення демографічної катастрофи, подолання безробіття, бідності, підвищення доходів населення з одночасним суттєвим зниженням рівня соціально небезпечної диференціації в доходах переважної більшості і незначної меншості населення, відродження справедливої системи соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, всемірна підтримка молодих сімей, пенсіонерів.

Невідкладними кроками тут мають бути підвищення заробітної плати до рівня, який створюватиме передумови достатньо продуктивної праці, підвищення мінімальної пенсії до офіційно встановленого прожиткового мінімуму (мінімального споживчого бюджету), а середнього розміру пенсії — до життєвих стандартів, визначених Європейською соціальною хартією.

Ми маємо покінчити з ганебним залишковим принципом фінансування системи охорони здоров’я, освіти, науки і культури.

На жаль, сьогодні ми на кожному кроці зустрічаємося з жахливою соціальною несправедливістю, печерною бездуховністю, агресивним космополітизмом, тотальним електронним зомбуванням нашого народу, насамперед молоді.

Останні 12 років української історії — це не що інше, як трагічні часи державної і національної катастрофи, відвертого геноциду народу України. Тому ми рішуче виступаємо проти пропаганди жорстокості, аморальності, бездуховності, культу грошей як вищої мети життя.

Особливого значення надаємо розвитку вітчизняної культури