Реферат: Навчально-методичний комплекс розроблено до програми курсу «Політична географія з основами геополітики»

Кандиба Ю.І., Кучер І.І. Політична географія з основами геополітики: Навчально-методичний комплекс – Харків, 2010. – 100 с.


Навчально-методичний комплекс розроблено до програми курсу «Політична географія з основами геополітики» як одного з важливих у циклі дисциплін професійної і практичної підготовки фахівців у галузі соціально-економічної географії. Мета комплексу – надати методичну допомогу студентам та розвивати навички самостійної роботи при вивченні курсу «Політична географія з основами геополітики».

Навчально-методичний комплекс розрахований на студентів денного і заочного відділень геолого-географічного факультету, які навчаються за спеціальністю «Економічна і соціальна географія».

Комплекс містить загальні відомості про курс з вимогами до знань та вмінь студентів, навчальну програму, структуру курсу, рекомендовану літературу, теми і плани практичних і семінарських занять, питання для контрольних робіт, типові питання тестового контролю, контрольні запитання для самоперевірки та самоконтролю, систему оцінювання навчальних досягнень студентів.


^ Схвалено методичною комісією

геолого-географічного факультету

Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна

(протокол № 4 від 25.11.2010р.)


Рекомендовано до друку Вченою радою

геолого-географічного факультету

Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна

(протокол № 2 від 24.12.2010 р.)

З М І С Т


Загальні положення ...............................................................................................

2

Програма навчальної дисципліни …....................................................................

3

Структура навчальної дисципліни ……………………………………………...

5

Список рекомендованих джерел .....................................................…………….

6

Лекція 1. Теоретико-методологічні основи політичної географії …….....

9

Лекція 2. Сучасна світосистема………...………………………………….

16

Лекція 3. Форми державного правління і державного устрою ………….

24

Лекція 4. Політико-географічне положення держави.…............................

31

Лекція 5. Географія адміністративно-територіального поділу...................

34

Лекція 6. Теоретико-методологічні основи геополітики………………….

40

Лекція 7. Школи і течії геополітики………………………………………..

48

Лекція 8. Геополітична структура сучасного світу……………………….

62

Лекція 9. Європа в геополітичному вимірі………………………………..

70

Лекція 10. Азіатсько-Тихоокеанський та Південноазіатський регіони в геополітичному контексті…………………………………………………..


77

Лекція 11. Американська зона геополітичного впливу………………..

84

Лекція 12. «Мала Євразія» у геополітичному вимірі……………………

89

Теми практичних занять…………………………………………………………

93

Теми семінарських занять…………..………………………………………...…

95

Питання для контрольних робіт ………………………………………………...




Питання для самоперевірки та самоконтролю…………………………………

97

Типові питання тестового контролю …………………………………………...

98

Питання для самоперевірки та самоконтролю ………………………………...

99

Оцінювання результатів навчальних досягнень студентів на основі

модульного контролю …………………………………………...……………….


100


^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


Політична географія з основами геополітики є спеціальною навчальною дисципліною у підготовці географів-бакалаврів. Цей курс відноситься до блоку спеціальних географічних дисциплін. Сучасна політична географія формується на стику ряду наук – суспільної географії, науки про міжнародні відносини, політології.

Мета курсу – розкрити особливості сучасної політичної картини світу, сформувати у студентів знання про основи геополітики як практичного інструменту розв’язання регіональних проблем у світі та в Україні, показати роль та місце України у світовому геополітичному просторі.

Завдання курсу:

ознайомити студентів з науковими основами політичної географії та геополітики;

розглянути історичні етапи формування політичної географії та геополітики;

розкрити сутність територіально-політичної організації суспільства та територіально-політичних систем різних ієрархічних рівнів;

вивчити сучасну політичну карту світу;

вивчити основні школи, течії і парадигми геополітики;

показати сучасну геополітичну картину світу;

проаналізувати основні регіональні геополітичні проблеми у світі;

оцінити геополітичне положення України.

Студенти повинні знати:

об`єктно-предметне поле політичної географії і геополітики;

сутність територіально-політичної організації суспільства;

історичні етапи формування політичної географії і геополітики;

особливості сучасної політичної карти світу;

парадигми і концепції геополітики;

особливості геополітичної ситуації в окремих регіонах світу;

політико-географічне та геополітичне положення України.


Студенти повинні вміти:

розкривати суть основних концепцій політичної географії та геополітики;

аналізувати територіально-політичні системи різних ієрархічних рівнів;

аналізувати сучасну політичну карту світу;

давати характеристику політико-географічного та геополітичного положення регіонів і держав світу;

застосовувати методи регіонального геополітичного аналізу;

використовувати закони геополітики для пояснення сучасних регіональних процесів;

давати оцінку ролі України у світовому політичному просторі.

^ ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


МОДУЛЬ 1. Політична географія

Тема 1. Теоретико-методологічні основи політичної географії

Об’єкт і предмет політичної географії. Основна проблематика і тематика політико-географічних досліджень. Етапи розвитку світової політичної географії. Територіально-політична організація суспільства. Ієрархія територіально-політичних систем.


Тема 2. Сучасна світосистема

Території, країни, держави. Склад території. Суверенні держави. Залежні країни і території. Води відкритого моря. Мультинаціональні функціональні утворення: ТНК, міжнародні організації, регіональні організації.


Тема 3. Форми державного правління і державного устрою

Монархії: абсолютні, конституційні. Республіки: президентські, президентсько-парламентські, парламентсько-президентські, парламентські. Унітарні держави. Складні держави: федерації, конфедерації, унії. Моделі федералізму. Типи федерацій у сучасному світі. Політичні системи сучасних держав.


Тема 4. Політико-географічне положення держави

Поняття «політико-географічне положення» (ПГП). Оцінка ПГП. Глобальне ПГП. Регіональне ПГП. Сусідське ПГП.


Тема 5. Адміністративно-територіальний поділ держав

Адміністративно-територіальний поділ (АТП) і місцеве самоврядування. Типи систем місцевого самоврядування. Реформи АТП. Функції столиці держави. Класифікації столиць. Геопросторовий каркас території країни.


Модуль 2. Геополітика

Тема 1. Теоретико-методологічні основи геополітики

Об'єкт, предмет, завдання геополітики. Основні поняття і категорії геополітики. Історичний розвиток геополітики. Парадигми геополітики. 


Тема 2. Школи і течії геополітики

Німецька школа: Ф. Ратцель, Р. Челлен, К. Хаусхофер, К. Шмітт. Американська школа: А. Меген, Н. Спікмен, С. Коен, І. Валлерстайн, С. Хантінгтон, З. Бжезінський. Британська школа: Х. Маккіндер, П. Тейлор, А. Тойнбі. Російська школа: В. Семенов-Тян-Шанський, П. Савицький, Л. Гумільов, О. Дугін. Українська школа: Ю. Липа, С. Рудницький, В. Дергачов, М. Багров. Основні течії геополітики: «органіцизм», атлантизм, континенталізм, євразійство.


Тема 3. Геополітична структура сучасного світу

Еволюція міжнародних відносин у XX ст. Трансформації міжнародних систем. Теорії сучасного світовлаштування: модель геостратегічних сфер та геополітичних регіонів С. Коена, концепція зіткнення цивілізацій С. Хантінгтона, концепція уніполярного світу А. Страуса, гіпотеза «семи паралелей однополярного світового простору» Й. Ґалтунґа, концепція геостратегічних агентів та геополітичних центрів З. Бжезінського. Глобалізація як міжнародно-політична організація світу.


Тема 4. Європа в геополітичному вимірі

Геополітична ситуація в Європі після Другої Світової війни. Місце об'єднаної Європи на сучасній політичній карті світу. Інституціональна система ЄС. Європа в геоекономічному та геополітичному вимірі. Розширення ЄС – можливості й перспективи для України.


Тема 5. Азіатсько-Тихоокеанський та Південноазіатський регіони у геополітичному контексті

Фактори сучасної геополітичної ситуації в регіоні. Загальна характеристика основних геополітичних акторів. Особливості сучасної геополітичної си­туації у Східній та Південно-Східній Азії. Перспективи розвитку геостратегічної ситуації в АТР. Індія, як регіональна держава.


Тема 6. Американська зона геополітичного впливу

Північноамериканська інтеграція. Поле геостратегічних інтересів США. Геостратегічні пріоритети Канади і Мексики. Бразилія – новий регіональний лідер. Антиамериканський геополітичний вектор у Латинській Америці.


Тема 7. «Мала Євразія» у геополітичному вимірі

Росія – світовий та регіональний геополітичний гравець. Проблеми взаємодії України й Російської Федерації в сучасних умовах. Особливості сучасної геополітичної ситуації у Центральній Азії та Закавказзі.


Тема 8. Насвазія та «Чорна Африка» у геополітичному контексті

Географічні аспекти поширення неоколоніалізму в Африці. Арабо-мусульманський світ як єдине геополітичне поле. Поле геостратегічних інтересів основних гравців Афразії.


Тема 9. Антарктида та Арктика у геополітичному контексті

Політична географія Антарктиди. Сучасна геополітична ситуація в Арктиці.


^ Структура навчальної дисципліни


Назви модулів і тем

Кількість годин

Денна форма

Заочна форма

Усього

у тому числі

Усього

у тому числі

л

п

лаб

інд

ср

л

п

лаб

інд

ср




2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

Модуль 1

Тема 1. Теоретико-методологічні основи політичної географії

8

2










6

9

1










8

Тема 2. Сучасна світосистема

10

2

2







6

8

1

2







5

Тема 3. Форми державного правління і державного устрою

8

2










6

7

1










6

Тема 4. Політико-географічне положення держави

8

2










6

8

1










7

Тема 5. Адміністративно-територіальний поділ держав

10

2

2







6

9

1










8

Разом за модулем 1

44

10

4







30

41

5

2







34

Модуль 2

Тема 1. Теоретико-методологічні основи геополітики

8

2










6

8

1










7

Тема 2. Школи і течії геополітики

10

2

2







6

8

1










7

Тема 3. Геополітична структура сучасного світу

8

2










6

12

1

2







9

Тема 4. Європа в геополітичному вимірі

10

2

2







6

8

1










7

Тема 5. Азіатсько-Тихоокеанський регіон та Південноазіатський у геополітичному контексті

8

2










6

8

1










7

Тема 6. Американська зона впливу в геополітичному контексті

8

2










6

8

1










7

Тема 7. «Мала Євразія» у геополітичному вимірі

10

2

2







6

8

1










7

Тема 8. Насвазія та «Чорна Африка» у геополітичному контексті

1




1










4













4

Тема 9. Антарктида та Арктика у геополітичному контексті

1




1










3













3

Разом за модулем 2

64

14

8







42

67

7

2







58
^ Усього годин
108

24

12







72

108

12

4







92


^ Список рекомендованих джерел

Базова література

1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. – К.: МАУП, 2004. – 424 с.

2. Бжезінський З. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. – Львів: Лілея-НВ, 2000. – 236 с.

3. Василенко И. А. Геополитика: Учеб. пособие. – М.: Логос, 2003. – 205 с.

4. Василенко И. А. Политическая глобалистика: Учеб. пособие. – М.: Логос, 2003. – 359 с.

5. Василенко С. Д. Україна: Геополітичні виміри в загальноєвропейському процесі. – Одеса: ОДМА, 2000. – 208 с.

6. Гаджиев К. С. Геополитика. – М.: Междунар. отношения, 1997. – 384 с.

7. Гаджиев К. С. Введение в геополитику: Учебник. – М.: Логос, 2003. – 432 с.

8. Гаєвський Б. А. Сучасна українська політологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 1999. – 268 с.

9. Геополітика: Підручник / А. І. Кудряченко, Ф. М. Рудич, В. О. Храмов. – К.: МАУП, 2004. – 296 с.

10. Дергачев В. А. Геополитика. – К.: ВИРА-Р, 2000. – 448 с.

11. Дергачев В. А. Глобальная геоэкономика: Трансформация мирового экономического пространства. – Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2003. – 238 с.

12. Діалог цивілізацій: нові принципи організації світу. – К.: МАУП, 2002. – 232 с.

13. Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації. – К.: МАУП, 2003. – 376 с.

14. Колосов В. А., Мироненко Н. С. Геполитика и политическая география: Учебник. – М.: Аспект-Пресс, 2001. – 479 с.

15. Мадіссон В. В., Шахов В. Л. Політологія міжнародних відносин: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1997. – 176 с.

16. Мадіссон В. В., Шахов В. Л. Сучасна українська геополітика: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2003. – 176 с.

17. Мальський М. З., Мацях М. М. Теорія міжнародних відносин. – Львів: ЛНУ, 2002. – 392 с.

18. Нартов Н. А. Геополитика: Учебник. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 359 с.

19. Поздняков Э. А. Геополитика. – М.: Прогресс-Академия, 1995. – 96 с.

20. Політична система України: особливості становлення, тенденції розвитку. – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 328 с.

21. Рудич Ф. М. Політологія: Курс лекцій. – К.: Ін-т держави і права ім. В. Корецького, 2000. – 200 с.

22. Сирота Н. М. Основы геополитики: Учеб. пособие. – СПб.: ИВЭСЭП; Знание, 2001. – 136 с.

23. Тихонравов Ю. В. Геополитика: Учеб. пособие. – М.: Инфра - М, 2000. – 269 с.

24. Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти / За ред. Ф. М. Рудича. — К.: МАУП, 2002. – 488 с.

25. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. — М.: Изд-во АСТ, 2003. — 603 с.

26. Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / Под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. – М.: Гардарики, 2002. – 928 с.


Додаткова література

27. Андрианова Т. В. Геополитические теории ХХ в. (Социально-философское исследование). – М., 1996. – 178 с.

28. Арон Р. Мир і війна між націями. – К.: Юніверс, 2000. – 688 с.

29. Бабурин В. Л., Мазуров Ю. А. Географические основы управлення: Курс лекций по зкономической и политической географии: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2000. – 288 с.

30. Базив Д. П. Геополитическая стратегия Украины. – К., 2000. – 192 с.

31. Бобилєва С. Й. Історія Німеччини з давніх часів до 1945 року. – Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2003. – 528 с.

32. Валевський О. Л., Гончар М. М. Структура геополітичних інтересів України. – К.: НІСД, 1995. – 99 с.

33. Василенко И. А. Диалог цивилизаций: социокультурные проблемы политического партнерства. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. –272 с.

34. Вілсон Е. Українці: несподівана нація. – К.: КІС, 2004. – 552 с.

35. Врублевський В. К., Хорошковський В. І. Український шлях. Начерки: Геополітичне становище України та її національні інтереси. – К., 1997. – 426 с.

36. Гаджиев К. С. Геополитика Кавказа. – М.: Междунар. отношения, 2001. – 462 с.

37. Глобальні трансформації. Політика, економіка, культура. – К.: Фенікс, 2003. – 584 с.

38. Гумилев Л. Н. От Руси до России: Очерки этнической истории. – М.: Танаис ДИДИК, 1995. – 551 с.

39. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. – М.: Айрис Пресс, 2004. – 556 с.

40. Дейвіс Н. Європа. Історія. – К.: Основи, 2000. – 1464 с.

41. Дергачев В. А. Геоэкономика Украины: теоретические и прикладные основы. – Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2002. – 244 с.

42. Дергачев В. А. Цивилизационная геополиика (Большие многомерные пространства). – Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2003. – 262 с.

43. Дністрянський М. С. Геополітичні доктрини і підходи: критичний аналіз методології. – Львів: ЛНУ, 2003. – 111 с.

44. Дністрянський М. С. Україна в політико-географічному вимірі. – Львів: ЛНУ, 2000. – 310 с.

45. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. Мыслить пространством. – М.: Арктогея-центр, 1999. – 928 с.

46. Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития / Отв. ред. Ю. А. Борко. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 471 с.

47. Зленко А. Дипломатия и политика: Украина в процессе динамичных геополитических перемен. – Харьков: Фолио, 2004. – 559 с.

48. Зюганов Г. На рубеже тысячелетий. Судьба России в современном мире. – М.: Мысль, 2001. – 574 с.

49. Камінський А. Основи міжнародних відносин. – Львів: ЛНУ, 2001. – 208 с.

50. Киссинджер Г. Дипломатия. – М.: Ладомир, 1997. – 848 с.

51. Колосов В. А. Политическая география. Проблемы и методы. – Л.: Наука ЛО, 1988. – 190 с.

52. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні відносини ХХ ст. – К.: Школяр, 1999. – 255 с.

53. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории: В 3 т. — М.: Мысль, 1998.

Інформаційні ресурси

Довідник ЦРУ по країнах світу. – Режим доступу: https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/

Институт геополитики профессора Дергачева. – Режим доступу: http://dergachev.ru/book-geop-2004/index.html

Збигнев Бжезинский. Великая шахматная доска (Господство Америки и его геостратегические императивы). – Режим доступу: http://lib.ru/POLITOLOG/AMERICA/bzhezinskij.txt

Н.Я.Данилевский Россия и Европа. – Режим доступу: http://vehi.net/danilevsky/rossiya/index.html

Служба зовнішньої розвітки України. – Режим доступу: http://www.szru.gov.ua/

Служба внешней разведки РФ. – Режим доступу: http://svr.gov.ru/

The Security Service (MI-5). – Режим доступу: https://www.mi5.gov.uk/

Офіційний сайт ООН. – Режим доступу: http://www.un.org/

Представництво ООН в Україні. – Режим доступу: http://www.un.org.ua/ua

Тексты по геополитической публицистики и вопросам мировой политики. – Режим доступу: http://www.geopolitics.ru/

Тексты по геополитической публицистики. – Режим доступу: http://www.patriotica.ru/subjects/geopolitics.html

МЗС України. – Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/4130.htm

С. Г. Кара-Мурза «Евроцентризм: эдипов комплекс интеллигенции». – Режим доступу: http://www.kara-murza.ru/books/evr_centr/evr_centr_content.htm

«Чорноморська безпека». – Режим доступу: http://www.nomos.com.ua/

Велика ложа України. – Режим доступу: http://www.ukrmason.org/

Б.А. Исаев, «Геополитика». – Режим доступу: http://books.google.ru/books?id=-xqwS5t83nYC&printsec=frontcover&dq=геополитика&hl=ru&ei=G-8oTdqUMtH-4wa1geXCCQ&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=1&ved=0CCYQ6AEwAA#v=onepage&q&f=false

Всесвітньовідомий сайт «Вікілікс». – Режим доступу: http://wikileaks.ch/

Російський аналог «Вікілікса». – Режим доступу: http://викислив.рф/

^ ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ


ЛЕКЦІЯ 1. Теоретико-методологічні основи політичної географії


План:

Історичні особливості розвитку політичної географії.

Об’єкт, предмет, напрями досліджень, зв’язки політичної географії з іншими науками.

Територіально-політична організація суспільства.




Історичні особливості розвитку політичної географії

Різноманітні політичні відомості завжди були присутні в географічних країнознавчих описах. Згодом з'явився і термін «політична географія», який стали застосовувати, коли мова йшла про політичну будову держав чи ситуацію на політичній карті світу. Першим цей термін ужив французький філософ А.Р.Ж. Тюрґо у 1750 р., саме тоді, коли формувалися сучасні суспільні науки.

Однак говорити про політичну географію як про особливу дисципліну стало можливим лише через багато років, коли в результаті накопичення різноманітної наукової географічної інформації стали формуватися уявлення про її зміст, категорії та закономірності. Політична географія як са­мостійна наука започаткована німецьким географом Фрідріхом Ратцелем, який опублікував перші праці з цієї проблематики в 1885 р. і першу монографію під назвою «Політична географія» у 1897 р. Тоді ж зародилися ідеї геополітики як науки. Сам термін «геополітика» ввів у науковий обіг шведський політолог Рудольф Челлен 1899 р.

На рубежі XIX – XX ст. активізували дослідження з політич­ної географії також вчені Великої Британії, Франції, США та інших країн.

Протягом XX ст. політична географія пройшла складний шлях розвитку. Спершу мета політичної гео­графії полягала у визначенні того, як географічні фактори впли­вають на політичні реалії, на формування політичних утворень, наприклад держав, і як ті змагаються за розподіл економічних ре­сурсів і сфер впливу.

У першій половині XX ст. визначення об'єкта і предмета політичної географії так чи інакше спиралися на праці амери­канських географів І. Боумена (1921) та Р. Хартшорна (1957). На їхню думку, завдання політичної географії полягає у вивченні державно або юридично оформлених політичних одиниць, прос­торових подібностей і відмінностей між ними на Землі.

Такої ж думки дотримувалися європейські географи. Видат­ний український географ ^ С. Рудницький у статті «Українська справа зі становлення політичної географії» (1923) визначав, що ця наука «…займається дослідом і представленням взаємин між дер­жавним життям людства та Землею».

У 1950-ті роки ідея вивчення політичного життя держав у географічному контексті була дове­дена до досконалості французьким вченим Ж. Ґоттманном (1952).

Активізація наукових досліджень з політичної географії в 1970-ті роки супроводжувалася зміною предмета її дослідження. По-перше, стало зрозуміло, що в географії суспільні та економічні геопросторові відмінності мо­жуть бути і не пов'язані з відмінностями фізико-географічними. По-друге, розуміння поняття «політика» теж розширилося і ста­ло охоплювати, зокрема, такі реалії, як політична ідентичність, політичні рухи, політична сила тощо.

На Заході політична географія стала трактуватися як наука про просторові вияви політичного процесу (С. Коен, 1965 і 1971, Н. Паундс, 1972), а також географічні наслідки політичних рішень (Дж. Прескотт, 1972). Концепція про закономір­ності взаємодії політичних процесів у просторовому контексті була згодом удосконалена англійським ученим Дж. Еґнью (1987; 1997).

В СРСР політична географія спочатку визначалася як наука, що вивчає територіальну розстановку політичних сил (І. Маєргойз, 1971). Наприкінці XX ст. поширеним було визначення політичної географії, запропо­новане В. Колосовим (1989): «Політична географія — це особлива географічна наука в рамках соціально-економічної географії, яка вивчає просторову організацію політичного життя суспільства, те­риторіальні поєднання політичних сил у їхній зумовленості поєднаннями багатоманітних суспільно-економічних факторів». Таке визначення виглядало доволі громіздко і неповно, тож згодом воно було вдосконалене.

Спочатку ^ М. Каледін (1996) сформулював кон­цепцію політичної географії як науки, котра виявляє єдність діяльнісно-політичного і географічного факторів суспільного роз­витку. З'явились ідеї політико-географічного простору як частини інтегрального геопростору та територіально-політичної системи.

Таким чином, сутність політичної географії трансформувалася — на рубежі тисячоліть вона скоріше полягала вже у визначенні того, як фактори політи­ки (політичної сфери) впливають на стан географічних, точніше геопросторових, утворень і перебіг географічних процесів.


^ 2. Об’єкт, предмет, напрями досліджень, зв’язки політичної географії

з іншими науками

Політична географія – наука, яка досліджує взаємодію з інтегральним геопростором політичної сфери як однієї із чотирьох сфер діяльності людей — економічної, соціальної, політичної й духовної (В. Колосов, М. Мироненко).

Інтегральний геопростір складається з економічного, соціального, політичного і фізичного просторів. Їх накладання ство­рює диференціацію інтегрального геопростору — суспільно-економічних та природних умов діяльності (рівня розвитку і структури господарства, розселення, кількісних і якісних ха­рактеристик населення тощо);

^ Політична сфера діяльності людей охоплює:

— політичні відносини, що складаються між соціальними група­ми, націями, етносами, державами, органами місцевого са­моврядування та іншими суб'єктами політичної діяльності;

— систему політичних інституцій, які реалізують різноманітні функції політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової та ін.), — як державних, так і недержавних;

— діяльність, шляхом якої окремі люди, соціуми, в тому числі те­риторіальні та різні соціальні інститути, обстоюють свої полі­тичні інтереси. Спектр суб'єктів політичної діяльності пос­тійно розширюється й ускладнюється. Це люди, суспільні гру­пи, партії, державні, міжнародні та економічні організації, фірми тощо.

Об'єкт політичної географії – територіально-політичні системи (ТПС) у їх взаємодії між собою та з географічним простором.

ТПС – об'єктивно взаємозалежні сполучення елементів політичної сфери (політичних і адміністративних кордонів, центрів управління, органів влади, партій, суспільних рухів і т.д.), що функціонують на певній території.

За складністю територіально-політичні системи поділяють на інтегральні, багатокомпонентні, «галузеві» тощо. Це, наприклад, системи і кластери держав, регіональні інтеграційні системи, систе­ми державних кордонів, системи адміністративно-територіальних одиниць, адміністративних центрів, виборчих округів та ін. Це також можуть бути системи політичних факторів, що впливають на розви­ток систем розселення, загострення екологічних ситуацій і т.д.

Зв'язок політичної географії з іншими науками багатосто­ронній. Виходячи з уявлень про «двобічність» політичної гео­графії, яка є водночас як географічною, так і політичною нау­кою, вона має тісні зв'язки як із системою географічних, так і з системою політичних наук.

У системі географічних наук вона є складовою частиною суспільно-економічної географії, але водночас це наука синте­тична (як і країнознавство), що «синтезує» висновки географії господарства, населення, культури, інших суспільних наук та «політизує» всю суспільну географію. На стиках кожної із суспільно-географічних дисциплін утворюються зачатки нових наукових напрямків, які являють собою плоди їхньої інтеграції з політичною географією (політична геоекологія, політичні фактори розвитку й розміщення промисловості).

В системі політичних наук вона має тісні зв'язки з політологією, міжнародним правом, наукою про міжнародні відносини, адміністративним правом і вносить у регіональні та порівняльні аспекти цих наук потужний географічний контекст.

Пов'язана політична географія також з історією, економікою, особливо з міжнародно-економічними дослідженнями та наукою про розміщення продуктивних сил, етнографією, релігієзнавством та ін.

Спорідненою з політичною географією є геополітика.

Геополітику визначають як науку, яка вивчає в єдності гео­графічні, історичні, політичні та інші взаємопов'язані фактори, що справляють вплив на стратегічний потенціал держави (Енциклопедія Аmеrісаnа).

Об'єкти дослідження політичної географії й геополітики на макрорівні (світосистема) і мезорівні (держави) частково збігаються. Відмінними є предмети дослідження — як­що політична географія вивчає ТПС як геопросторове утворення, то геополітика вивчає чи то державу, чи то систему держав як утво­рення політичні, а прикладна геополітика часом веде досліджен­ня ще й заангажовано — з позицій інтересів певної держави.

Основна проблематика і тематики сучасних політико-географічних досліджень:

Дослідження, які виходять зі сталих класичних позицій, охоп­люють:

численні прикладні праці з політико-географічного країнознав­ства, які є класичними політико-географічними оглядами країни з акцентом на такі теми, як історія формування і мор­фологічні характеристики території, державні кордони, проб­леми історичного ядра та столиці держави, проблемні райони («гарячі точки») або зони сепаратизму та ін.;

праці, в яких поєднуються глобальний і національний рівні аналізу; з одного боку, увага приділяється різним видам ти­пології держав, з іншого — дається оцінка їх політико-географічного положення на макро-, мезо- та мікрорівнях;

політико-географічні дослідження, в яких основний акцент ро­биться на геопросторові вияви політичного процесу в державі. При цьому проблематика досліджень: співвідношення нація — держава, національна держава як спільнота людей, «політична сила», джерела і детермінанти політичної сили держави, національні інтереси держави;

активно репрезентовані політико-географічні та геополітичні дослідження співвідношення політичних сил на глобальному і регіональному рівнях;

самостійне поле утворюють численні праці з електоральної гео­графії, які набувають дедалі більшого прикладного значення.

На сучасному етапі формування нових реалій світосистеми часів глобалізації, інформаційно-технологічної революції, ста­новлення та розвитку постіндустріального суспільства веде до оновлення тематики і проблематики політичної географії.

1) Політико-географічного дискурсу набуває вивчення зако­номірностей будови ускладненої системи сучасного світового господарства, в якій поряд із взаємозалежними державними еко­номіками з'явилися нові актори: транснаціональні корпорації й банки, регіональні інтеграційні системи, потужні міжнародні ор­ганізації, світові міста.

2) В політико-географічному країнознавстві вивчення взає­мозв'язків між класичною тріадою «територія (кордони) — держава — ідентичність (політична сила)» веде до переосмислення сучасних функцій держави у сферах економіки, суспільних відно­син та національної безпеки. Частина її компетенції делегується або на вищі (інтеграційні утворення, світові міста тощо), або на нижчі (регіони, регіональні центри) рівні системи управління.

3) Усвідомлення сучасної сутності взаємозв'язків між глобальним і національним масштабами при вивченні будови світового госпо­дарства виливається в дослідження в рамках теорії «світових сис­тем» (теорія «центр — периферія» І. Валлерстайна) та теорії циклів економічного розвитку (теорія «довгих хвиль» М. Кондратьєва).

4) Нового «дихання» набули дослідження політико-географіч­ного (геополітичного) положення держав, регіонів та великих міст, збагачені ідеями політичного геопростору та «конструюван­ня» простору в ході суспільного розвитку.

5) В рамках концепцій територіальності, географічного місця (геопросторового контексту, за Дж. Еґнью) з'явилися досліджен­ня щодо визначення ідентичності, а також співвідношення та взаємодії політичних сил.


^ 3. Територіально-політична організація суспільства

Про територіально-політичну організацію суспільства дає уявлення концепція місця, запропонована Дж. Егню, та теорія світових систем, яку в політичній географії розвивав П. Тейлор. Ця концепція об’єднує окремі напрямки досліджень у політичній географії і їх територіальні рівні та сприяє її інтеграції з іншими галузями географії. Вона також відображає сутність політичної географії як науки на стику політології та географії.

Територіально-політична організація суспільства (ТПОС) враховує:

вплив на політичну діяльність властивих кожній території або акваторії умов і факторів цієї діяльності, їхнього взаємозв'язку, взаємозалежності і співпідпорядкованості;

сполучення двох видів територіально-політичних систем (ТПС), що об’єктивно утворюється в ході політичної та іншої діяльності (ТПС де-факто), і системи політико-територіального поділу й управління з його центрами як результату цієї діяльності (ТПС де-юре).

Таким чином, поняття ТПОС сполучає і просторові аспекти політичної діяльності, і її результати – ТПС.

Розрізняють два основні типи ТПС:

1) ТПС де-юре, які функціонують у визначених кордонах: держави, їх союзи та внутрішні політико-адміністративні одиниці, спеціальні зони, які утворюються для вирішення практичних задач, виборчі округи та ін.

2) Об’єктивно існуючі ТПС де-факто, кордони яких не співпадають з визначеними. Головна відмінність ТПС де-юре від ТПС де-факто – керованість.

ТПС нижчого рангу – політико-географічне місце, яке можна визначити як мінімальний просторовий носій політико-географічних відмінностей, виникаючих на основі специфічного співвідношення географічних умов та факторів політичної діяльності. Ознаки та властивості політико-географічного місця:

- найнижча територіальна ланка, в якій починають проявлятися місцеві особливості політичної культури як досвіду історичного минулого;

- політико-географічне місце формується на основі стійкої територіальної спільності людей – найважливішого елементу середовища політичної діяльності;

- політико-географічне місце – продукт історичного шляху, в ході якого складається специфіка реалізації ним його головної соціально-політичної функції – первинної соціалізації людини, формування найбільш стійких компонентів її політичної культури – політичних цінностей та політичних орієнтацій;

- політична діяльність на рівні політико-географічних місць мотивується політичними інтересами, пов’язаними зі споживанням – місцевим ринком житла, забезпеченістю соціальною інфраструктурою, благоустроєм, станом навколишнього природного середовища та інше;

^ Таблиця 1

Ієрархія територіально-політичних систем

Види територіально-політичних систем

Функції політико-географічних місць

де-факто

Територіально-політичні

системи де-юре

^ Територіально-політичні системи де-факто

(система політико-географічних місць)

1. Первинна самоврядувальна адміністративно-територіальна одиниця (АТО) (територіальний колектив) – комуна, сільрада та ін.

Первинне політико-географічні місце

- відтворення робочої сили та первинна соціалізація людини;

- відтворення політичної культури;

- адаптація території до загальнонаціонального та глобального впливів

2. Велике місто, міська агломерація, яка має єдиний орган управління з делегованими йому повноваженнями;

АТО 2-го порядку (район, департамент, провінція та ін.)

Локальна система політико-географічних місць

- інтеграція первинних політико-географічних місць;