Реферат: М. М. Довгань Комп’ютерний набір

Управління з питань інформаційної політики та преси Чернівецької облдержадміністрації


Управління культури

Чернівецької облдержадміністрації


Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Михайла Івасюка


Буковинці –

лауреати Національної премії

імені Тараса Шевченка


(Бібліографічний покажчик)


Чернівці

2004

91

Б 90


Буковинці – лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка: Бібліогр. покажч.- Чернівці, 2004.- 73 с.


Автор-укладач: Л.І.Щербанюк


Науковий консультант: А.М.Кушніренко – нар. артист України, лауреат Нац. премїї ім. Т.Шевченка, літ.-мист. премії ім. С.Воробкевича, член Нац. Спілки композиторів України, член-кореспондент Академії мистецтв України, художній керівник і головний диригент Держ. Засл. Буковин. ансамблю пісні і танцю України


Редактор: М.М.Довгань


Комп’ютерний набір: О.І.Сандуляк

Е.А.Ротлендер


Випусковий редактор: І.В.Рудько


Відповідальна за випуск: А.С.Іваницька


^ Художнє оформлення: О.І.Криворучко


ПОЛОЖЕННЯ

про премії імені Т. Г. Шевченка

Затверджено Постановою Ради Міністрів УРСР від 20 травня 1961 року № 646

1.Премії імені Т.Г.Шевченка присуджуються за високоідейні і високохудожні твори літератури, образотворчого мистецтва, музики, кінематографії та театральні вистави, які створені митцями республіки і здобули широке громадське визнання.

Примітка: Премії імені Т.Г.Шевченка, як правило, не присуджуються повторно, а також не присуджуються за твори, автори яких одержали премії союзного значення.

Висунення творів на здобуття премій імені Т.Г.Шевченка можуть провадити Академія наук УРСР та її інститути, вищі учбові заклади, правління спілок письменників, художників, композиторів, кінопрацівників, журналістів, театральне товариство, редколегії газет і журналів, а також колективи, збори трудящих, окремі особи.

На здобуття премій імені Т. Г. Шевченка можуть бути висунуті твори літератури, образотворчого мистецтва, музики, кінематографії і театральні вистави, які стали відо­мими громадськості не пізніше, як за півроку до дати присудження премій – березня місяця кожного року. Твори, висунуті на здобуття премій імені Т.Г.Шевченка, можуть подаватися до Урядового республіканського комітету по преміях імені Т.Г.Шевченка протягом всього року. Список творів, висунутих на здобуття премії імені Т.Г.Шевченка, оголошується в республіканській пресі не пізніше, як за два місяці додати присудження.

Рішення Урядового республіканського комітету по преміях імені Т.Г.Шевченка затверджується Радою Міністрів УРСР і оголошується 9 березня кожного року - в день народження великого поета.

Особам, яким присуджено премію імені Т.Г.Шевченка, присвоюється звання «Лауре­ат премії імені Т. Г. Шевченка», вручається премія, Диплом і нагрудна золота медаль лауреата премії імені Т. Г. Шевченка.


ПОЛОЖЕННЯ

про Національну премію України імені Тараса Шевченка

Затверджено Указом Президента України

від 22 червня 2000 р. № 808/2000


1. Національна премія України імені Тараса Шевченка (далі - Національна премія) є найвищою в Україні премією в галузі культури, літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, найбільш престижною творчою відзнакою за вагомий внесок в українську культуру.

2. Національною премією відзначаються найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинними духовними надбаннями українського народу, утверджують Шевченківські гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість та самобутність і стали видатною подією в літературному та мистецькому житті України.

3. Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка (далі - Комітет) після конкурсного відбору творів і робіт представлених на здобуття Національної премії, шляхом таємного голосування приймає рішення щодо кандидатур на присудження Національної премії і передає його на розгляд до Комісії державних нагород та геральдики.

Присудження Національної премії провадиться Указом Президента України.

4. На здобуття Національної премії представляються нові оригінальні твори і роботи, опубліковані (оприлюднені) у завершеному вигляді протягом останніх п'яти років, але не пізніш як за півроку до їх висунення на здобуття Національної премії.

5. Щорічно встановлюється п'ять Національних премій з таких номінацій:

- художня література (поезія, проза, драматургія, переклади);

- документальна і науково-критична література (естетика. літературознавство, мистецтвознавство, есеїстика, критика, мемуаристика, біографії, публіцистика, журналістика);

- музика (оперні, балетні, симфонічні, камерно-інструментальні твори, концертні програми, авторські виступи, диригування);

- образотворче мистецтво (живопис, графіка, скульптура, монументальне мистецтво, народне мистецтво);

- сценічне та екранне мистецтво (театральні та телевізійні вистави, режисерські, стенографічні, акторські роботи, оперні партії, ігрові, документальні кіно- і телефільми, анімація).

У кожній номінації може бути премійовано лише один конкурсний твір або роботу.

6. Твори та роботи на здобуття Національної премії представляють Міністерство культури і мистецтв України, Національна академія наук України, Академія мистецтв України, творчі спілки, літературно мистецькі об'єднання, товариства та фонди, а також творчі секції Комітету.

Представлення на здобуття Національної премії погоджується з автором чи колективом авторів.

7. Комітет проводить розгляд, обговорення та оцінку творів і робіт, представлених на здобуття Національної премії, у три конкурсні тури:

Перший тур - попередній відбір творів і робіт та допущення їх до другого туру конкурсу шляхом обговорення та відкритого голосування;

Другий тур - допущення творів і робіт до третього туру конкурсу шляхом таємного голосування; публікація в газеті «Урядовий кур'єр» списку авторів і робіт, допущених до третього туру; аналіз матеріалів преси, відгуків та пропозицій, підготовка в разі необхідності експертних висновків;

Третій тур - підсумкове обговорення творів і робіт, прийняття шляхом таємного голосування рішення щодо кандидатур на присудження Національної премії і подання його до Комісії державних нагород та геральдики для підготовки висновків про присудження Національної премії і внесення на розгляд Президентові України відповідних пропозицій.

8. Повторно, але не більше двох разів, можуть висуватися на здобуття Національної премії твори і роботи, які в конкурсному відборі дійшли до третього туру.

9. Комітет приймає твори і роботи на здобуття Національної премії наступного року з 1 серпня до 1 листопада поточного року.

10. Колектив авторів твору, висунутий на здобуття Національної премії, не може становити більше трьох осіб, колектив виконавців - п'яти учасників. Не допускається включення до колективу претендентів осіб. Які виконували адміністративні, організаторські чи консультативні функції

11. Національною премією можуть нагороджуватися іноземці та особи без громадянства.

12. Національна премія присуджується авторові чи виконавцеві один раз за життя.

13. Особам, удостоєним Національної премії, присвоюється звання Лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка і вручаються Диплом та Почесний знак лауреата.

14. Указ Президента України про присудження Національної премії публікується до 9 березня в газеті «Урядовий кур'єр», оприлюднюється по радіо і телебаченню.

15. Дипломи і Почесні знаки лауреатам Національної премії вручає Президент України 9 березня під час урочистого відзначення дня народження Тараса Шевченка а Національній опері України.

16. Лауреатам Національної премії Комітетом виплачується грошова частина премії. Розмір Національної премії визначається кожного року Президентом України.

17. У разі відзначення Національною премією колективу авторів твору всім лауреатам видаються Дипломи і Почесні знаки, а грошова частина премії ділиться між ними порівну.
^ Глава Адміністрації Президента України
В. ЛИТВИН

Про Національну премію України ім. Т.Шевченка”: Указ Президента України від 27 верес. 1999 р. № 1228 / 99 // Шевченківські лауреати, 1962-2001: Енцикл. довід. / Авт.-упоряд. М.Г.Лабінський; Вступ. слово І.М.Дзюби.- К, 2001.-С.43


Положення про Національну премію України ім. Т.Шевченка: Затв. Указом Президента України від 22 черв. 2000 р. № 808 / 2000 // Шевченківські лауреати, 1962-2001: Енцикл. довід. / Авт.-упоряд. М.Г.Лабінський; Вступ. слово І.М.Дзюби.- К, 2001.-С.687-689


Комітет в іменах: Склад комітету з Нац. премії України ім. Т.Шевченка: Затв. Указом Президента України від 27 верес. 1999 р. № 1228 / 99 // Шевченківські лауреати, 1962-2001: Енцикл. довід. / Авт.-упоряд. М.Г.Лабінський; Вступ. слово І.М.Дзюби.- К, 2001.-С.44


Шевченківські лауреати, 1962-2001: Енцикл. довід. / Авт.-упоряд. М.Г.Лабінський; Вступ. слово І.М.Дзюби.- К.: Криниця, 2001.- 696 с.: портр.


національна премія: перші лауреати / Вид. рада: І.М.Дзюба (голова) та ін.; Уклад. Дейнеко О.О., Качан А.Л.- К.: Україна, 2000.- 104 с.: іл.


Не вмирає душа наша / Вид. рада: І.М.Дзюба (голова) та ін.; Авт. проекту А.Л.Качан.- К.: Україна, 2002.- 175 с.: іл.: Вільде І.Д.- С.143; Гнатюк Д.М.- С.147; Ткач М.М.- С.147; Кушніренко А.М. - С.157; Миколайчук І.В. - С.162; Яремчук Н.Н. - С.169; Шкурган А.С.- С.172


^ Від укладача


Бібліографічний покажчик “Буковинці – лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка” видано до 190-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка. Його мета – надати читачам різних категорій інформацію про наших краян, які удостоєні Національної премії України імені Тараса Шевченка за весь період її існування.

На початку видання вміщено статтю від укладача, передмову “У колі славетних”, документи (…).

Матеріал про кожну персоналію в покажчику подається в хронологічній послідовності, в якій Шевченківські премії були присуджені лауреатам і згруповано таким чином:

Коротка біографічна довідка, що висвітлює основні віхи творчої діяльності;

Бібліографічний список літератури, який поділяється на - твори (друковані публікації); критико-біографічну та мемуарну літературу.

Перегляд літератури здійснено de visu.

В кінці покажчика вміщено додатки.

Додаток 1 – містить список лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка життєвий і творчий шлях яких якимсь чином пролягав через Буковину.
Додаток 2 – містить сценарій літературно-мистецького свята “Премія, освячена іменем Великого Кобзаря” (присвяченого митцям Буковини – лауреатам Національної премії імені Т.Г. Шевченка). ^ При підготовці покажчика було використано матеріали вміщенні в енциклопедичному довіднику “Шевченківські лауреати 1962-2001” Лабінського М.Г. У колі славетних

За понад 40 років існування Національної премії України ім. Тараса Шевченка цього почесного звання удостоєно десятки поетів, письменників, художників, архітекторів, народних майстрів, журналістів, акторів. В цьому величезному списку достойне місце займають вісім буковинських митців.

Найпершою серед буковинців цієї почесної нагороди була удостоєна письменниця Ірина Вільде. Доля її склалася так, що жити й творити їй довелося поза межами рідного краю, але творчість її увесь час живилася його соками. Події найвизначнішого її роману “Сестри Річинські” теж розгортаються на Буковині.

Усі львівські письменники любили її і вважали своєю літературною “нанашкою”. Та, навіть, в останні хвилини життя вона пам’ятала про Буковину, просила повезти її на невідому львів’янам, загадкову Цецинську гору.

Дмитро Гнатюк – велет української пісні, кумир молоді 50-70-х років ХХ століття. Кожна пісня його репертуару ставала популярною не тільки в Україні, її підхоплювали по всьому світу. До “Золотого фонду” української музичної культури ввійшли пісні у його виконанні “Черемшина”, “Два кольори”, “Марічка”, “Пісня про рушник”, “Ясени” та ін.

Михайло Ткач – знаний поет і сценарист, який виткав барвистий килим українських пісень. Він готувався стати лікарем, а Доля присудила йому чарувати людей ліричним словом, Шевченківську премію одержав за сценарій повнометражного документального фільму “Радянська Україна”.

Іван Миколайчук став знаменитим після того, як створив ряд різнопланових національних образів у художніх фільмах “Сон”, “Тіні забутих предків”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Вавілон-ХХ” та ін. Його визнав весь світ, як майстра поетичного кіно.

Володимир Івасюк – композитор і поет, співак і художник, скрипаль і піаніст. Підсумок його короткого творчого життя – понад 100 пісень та п’ять десятків інструментальних творів. Він став голосом часу, голосом покоління. Бо й сьогодні, через чверть століття після його трагічної загибелі, немеркнучими є його “Червона рута”, “Водограй”, “Пісня буде поміж нас” та ін.

Назарій Яремчук – чорнобривий легінь з Карпатських гір пісні якого невмирущі, як український народ. Він завжди був привітним, усміхненим, по-гуцульськи щирим, бо й справді усіх нас любив та найбільше любив Україну. Навіть перед смертю пристрасно запитував: “Скажи, чи є на тому світі Україна?!”

Андрій Кушніренко – найбільший музичний авторитет Буковини. Ціла епоха музичної культури нашого краю пов’язана з його ім’ям, яке відоме в усіх співочих колах світу. Заслужений Буковинський ансамбль під його керівництвом пропагує творчість Сидора Воробкевича та багату фольклорну спадщину краю. На крилах свого таланту ансамбль підносить високо буковинську народну пісню.

Андрій Шкурган – гордий онук січового стрільця, статечний нащадок патріотичного священичого роду, він твердо вірив у свою зорю оперного співака і наперекір усьому йшов до неї. Аж коли він став “найтитулованішим співаком Європи”, здобувши неймовірну кількість конкурсних нагород, аж коли його “золотим вердівським баритоном” став захоплюватися весь світ, тоді його визнали й в Україні.

Він і нині співає поза межами України, але ніколи не забуває, що він українець і продовжує дивувати слухачів красою української класичної музики, народною піснею, нашою солов’їною мовою. Шевченкіана Лисенка у виконанні Андрія Шкургана утверджує українське мистецтво на міжнародній сцені.

Буковина – віче джерело творчого натхнення для багатьох талановитих митців, видатних діячів культури. Сподіватимемося, що молоді пагінці на дереві культурного життя Буковини даватимуть нові творчі плоди, які будуть удостоєні премії, освячені іменем Великого Кобзаря.


Василь Селезінка – член Національної спілки журналістів України.


^ Умовні скорочення назв джерел:


УЛЕ – Українська літературна енциклопедія

УРЕ – Українська Радянська Енциклопедія

БСЭ – Большая Советская Энциклопедия

УСЕ - Універсальний словник-енциклопедія


Вільде Ірина Дмитрівна


(справж.- Полотнюк Дарина Дмитрівна;

05.05.1907, м. Чернівці – 30.10.1982, м. Львів)


Державна премія 1965 р. за роман «Сестри Річинські»


Письменниця. Дочка письмен­ника Д.Макогона. Навчалася 1928-1933 рр. у Львівському університеті. Працювала вчителькою, в журналі «Жіноча доля» в Коломиї (1933-1939), спецкором газети «Правда України» (1945-1949). Багато років очолювала Львівську організацію СПУ. Друкувалася з 1930р. (новела «Повість життя», пізніша назва - «Поема жит­тя»). 36ірки новел «Химерне серце», повісті «Метелики на шпильках», «Б’є восьма» (всі - 1936), «Повнолітні діти» (1939) - з життя інтелігенції та учнівської молоді. Ці твори привернули увагу своїм гуманістичним спря­муванням, уболіванням за долю «малої» людини в задушливій атмосфері міщанського ото­чення. В них виявились ліберально-демократичні погляди Вільде, реалістично-психологічна манера її письма. У збірках повістей, опо­відань і нарисів першого повоєн­ного десятиріччя «Історія одного життя», «Наші батьки розійш­лися» (обидві - 1946), «Ті з Ковальської» (1947), «Стежи­нами життя», «Яблуні зацвіли вдруге» (обидві - 1949), «Ку­ри», «Нова Лукавиця» (обидві - 1953), «На порозі» (1955) та ін., романі «Повнолітні діти» (1952), що був створений на основі циклу повістей «Метелики на шпильках», - центром художнього відображення є доля звичайної людини у зв'язках з важливими процесами часу. У названих та в наступних творах (збірках повістей і оповідань «Винен тільки я» 1959; «Життя тільки починаєть­ся», «Троянди і терня», обидві - 1961; «Людське тепло» 1964 та ін.) авторка виводить нового героя - соціально активну людину. Вершинне творче досягнення Вільде, яскравий взірець реалістично-психологічної прози в українській літературі - роман «Сестри Річинські» (кн. 1-2, 1958-1964). Основу твору становить історія родини про­вінційного священика, доля його дочок, які різними шляхами шукають своє місце в житті. Ця історія розглядається на широкому соціально-історичному тлі. Вільде змальовує західноукраїнське суспільст­во 30-х рр. XX ст. з ретроспективним охопленням подій пе­ріоду між І та II світовими війнами. В романі викриваються різноманіт­ні вияви індивідуалізму; цьому протиставляються духовні цінності, пов’язані з активною суспільною позицією людини, її гуманістичні ідеали; широко досліджуються такі етичні категорії, як любов, порядність і честь, здатність співпереживати. Родинно-побутовий та соціально-психологічний роман за жанром, цей твір має близьку до новелістичної побудову. У ньому поєднуються панорамність відображення загальної картини життя і ґрунтовність змалювання харак­терів героїв, глибинне проникнення в найтонші нюанси їх психології. Як голова Львівського відділення СПУ Вільде разом з Р. Іваничуком, Р. Лубківським, Я. Стецюком, В. Гжицьким, головою відділення СХУ Є. Миськом просили суд віддати на поруки літературного критика і мистецтвознавця Б. Гориня, якого судили «за антирадянську діяльність». Це був своєрідний протест проти арештів за інакомисліє. Багатотомні ви­дання Вільде: «Твори» (Т.1-5, К., 1967-68). «Собрание сочинений» (Т.1-5, М., 1958). Твори Вільде перекладені багатьма мовами світу.

“Ім’я моїй батьківщині – Буковина», - так визначила своє родове коріння в творі “Моїй Буковині” (1936) Ірина Вільде. Разом з батьками-вчителями вона жила в м. Чернівці, Лукавиці, Веренчанці. Початкову освіту отримала в Чернівцях – ІІ цісарсько-королівській гімназії, реорганізованій за Румунії в ліцеї № 4 (сьогодні СШ № 23).

Проживала від кінця 1923 року поза межами Буковини, Ірина Вільде не поривала зв’язків з рідним краєм – особистих і творчих – до кінця своїх днів. Вона активно публікувалася в буковинській українській пресі 30-х років минулого століття. Сторінки газети “Час”, журналу “Самостійна думка”, додатку до нього “Самостійна думка української матері” та інших чернівецьких видань зберегли десятки її художніх і публіцистичних творів за підписами: Дара Макогон, Д.Макогон-Полотнюк, Д.Макогон-Полотнюкова, і, звичайно, - Ірина Вільде.

Молода письменниця неодноразово перетинала польсько-румунський кордон, аби побувати в Чернівцях, зустрітися з Ольгою Кобилянською. Про враження від тих зустрічей з письменницею вона розповіла в нарисах “Кілька днів на зеленій Буковині” (1937) та “Ольга Кобилянська зблизька і здалека” (1940).

Навідини письменниці до села свого дитинства на початку 50-х років минулого століття спричинилися до появи у 1953 р. книжки нарисів “Нова Лукавиця”. Події найвизначнішого роману “Сестри Річинські” розгортаються на початку 20-х років минулого століття в селах Веренчанка (Заставнівщина), частково Суховерхів (Кіцманщина) Північної Буковини.

Восени 1963 року вона була частою гостею в Чернівецькому університеті як учасник Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Ольги Кобилянської.

Надзвичайно велелюдним і теплим було вшанування Ірини Вільде з нагоди 60-річчя від дня її народження в Актовій залі університету у травні 1967 р. Побувала вона і на відкритті музею-садиби Ольги Кобилянської, що відбулося 28 червня 1973 року. А 25 листопада 1977 року вона приїхала у “гарні нині Чернівці” на літературний вечір присвячений 60-річчю від дня народження буковинського прозаїка та вченого Михайла Івасюка, в її столиці Чернівцях та в румунському містечку Штефанешти.

Література:

Вільде І. Твори: В 5 т.: [Редкол. Р.М.Федорів (голова) та ін.; передм. Р.Іваничука].- К.: Дніпро, 1986.

Вільде І. Твори: В 5-ти т. - К.: Дніпро, 1967.

Вільде І. Винен тільки я. Новели. - Львів: Кн. журн. вид., 1959.- 83 с.

Вільде І. Кроки часу. Оповідання, нариси. - Львів: Каменяр, 1979.- 205 с.

Вільде І. На порозі. Оповідання. - К.: Держлітвидав УРСР, 1955.-344 с.

Вільде І. Незбагненне серце / Упоряд., вступ. ст. і прим. М. А. Вальо.- Львів: Каменяр, 1990.-255 с.

Вільде І. Окрушини. - К.: Рад. письменник, 1969.-131 с.

Вільде І. Оповідання. - К.: Рад. письменник, 1954.- 96 с.

Вільде І. Повісті та оповідання / Упоряд., вступ. стаття І.І.Дорошенка, іл. І.Г.Пеника. - Львів: Каменяр, 1983.- 231 с.

Вільде І. Повісті і оповідання. - К.: Рад. письменник, 1949.- 299 с.

Вільде І. Сестри Річинські. Роман. Кн. 1.- К.: Дніпро, 1977.- 495 с.

Вільде І. Сестри Річинські. Роман. Кн. 2.- К.: Дніпро, 1977.- 687 с.

Вільде І. Ти мене не любив. - Львів, Кн.- журн. вид., 1958.- 83 с.

Вільде І. Троянди і терня. Повісті та оповідання. - К.: Держлітвидав УРСР, 1961.- 355 с.

* * *

Вильде Ирина // БСЭ.- Изд. 3-е.- М., 1971.-Т.5.-С.62

Вільде І. // УРЕ.- Вид. 2.- К., 1978.- Т.2.-С.293

Вільде Ірина // УСЕ / Гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М.Попович.- К., 1999.- С.260

Андрусів С. Ірина Вільде (1907-1982) // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. 2: Друга половина ХХ ст. : Підручник / За ред. В.Г.Дончика.- К. , 1998.- С.279-283

Вільде Ірина, прозаїк // Письменники Радянської України. 1917-1987: Біобліограф. довідник / Укл. В.К.Коваль, В.П.Павловська.- К, 1988.- С.110

Мельничук Б. Ірина Вільде (1907-1982) // Письменники Буковини другої половини ХХ століття: Хрестоматія. Частина 2.- 2-е вид., доп. / Упоряд. Б.І.Мельничук, М.І.Юрійчук.- Чернівці, 2003.- С.439-445

Вільде Ірина // Богайчук М.А., Дуб Р.Й. Письменники Буковини: Посібник для учнів 5-11 кл. та вчителів укр. літ.- Чернівці, 1998.- С.10-11

Вільде Ірина // Дуб Р. Літературно-мистецька енциклопедія Кіцманщини.- 2-е вид., перероб. і доп.- Чернівці, 1998.- С.6

Вальо М. Ірина Вільде: Літ.-крит. нарис. - К.: Рад. письменник, 1962.

Качкан В.А. Ірина Вільде: Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, 1991.- 159 с.

Кодак Н.Ф. Проблемы психологического анализа в современной советской литературе и роман-дилогия Ирины Вильде «Сестры Ричинские»: Автореферат дис. на соиск. ученой степени к. филолог. н.- К., 1977.- 24 с.

Вальо М.А. Буковина у творчості Ірини Вільде // Тези доповідей міжвузів. ювілейн. наук. конференції, присвяч. 25-річчю возз’єдн. Півн. Буковини з Українською РСР 21-25 верес. 1965 р. - Чернівці, 1965.- С. 109-111

Качкан В. За своє українство терпіли: Нові архівні документи про родину Макогонів // Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Кн. 4.- Івано-Франківськ, 2000.- С.166-177

Романець О. Ірина Вільде (1907-1982): [Навчалася в гімназії] // Від гімназії до колегіуму. До 100-річчя школи. - Чернівці, 1996.- С.24

Троян Л. О. Буковинська тематика у творчості Ірини Вільде // До витоків назви краю Буковина.- Чернівці, 1992.- С.88-90

* * *

Агєєва В.П. Жіночий простір: [Про твір “Сестри Річинські”] // Магістеріум.- Вип. 8.- Літ. студії.- К., 2002.- С.3-9

Бабич Н. Щоб не погас світильник серед темряви // Буковина.- 1997.- 14 трав.

Беч Т., Михайлуца М. “Щоб здобути ім’я, потрібно довгої дороги зусиль…” // Київ. старовина. - 1994.- № 4.- С.122-123

Бічуя Н. Як це робиться? // Дніпро. - 1977.- № 5.- С.136-139

Вальо М. Майстерність ідейно-художнього синтезу: [Про роман “Сестри Річинські”] // Вітчизна. - 1965.- № 3.- С.183-186

Вільде І. Над романом “Сестри Річинські”. В майстерні художника слова // Рад. літературознавство. - 1966.- № 3.- С.61-64

Вільде І. Поема життя / Підгот. Т.Севернюк // Буковина.- 1992.- 17 жовт.

Вільде І. Прости мені, краю мій / Публ. Б.Мельничука // Буковина.- 1997.- 7 трав.

Горак Р. Метелики на шпильках // Літ. Україна. - 1997.- 7 серп. (№ 25-26).- С.6

Горак Р. Ота одвічна загадка любові…: Роман-есе // Перевал. - 1997.- № 2.- С.23-101

Горак Р. Таємниці Ірини Вільде // Дзвін. - 1995.- № 7.- С.97-127; № 8.- С.107-135

Горбач А.-Г. Моя зустріч з Іриною Вільде // Сучасність.- 1983.- Ч.3.- С.31-34

Дем’ян Г. “І була ця жінка чесною і гордою…” // Буковина.- 2001.- 29 серп. (№ 65); 31 серп. (№ 66).- С.2

Дем’ян Г. Письменники Дмитро Макогон та Ірина Вільде працювали в УВО і ОУН // Визвольний шлях. - 2001.- №10.- С.75-82

Денисюк І. Сад Ірини Вільде // Жовтень.- 1978.- № 8.- С.124-130

Іваничук Р. Джерела таланту. Ірині Вільде – 70 // Жовтень. - 1977.- № 5.- С.134-138

Івасюк М.Г. Ірина Вільде і Буковина // Укр. літературознавство. - 1982.- Вип. 3.- С.70-77

Качкан В. Не фотограф, а творець: І. Вільде – публіцист і літ. критик // Вітчизна. - 1987.- № 5.- С.169-173

Кирилюк С. Ірина Вільде в контексті “літературного родоводу” // Буковин. віче. - 2002.- 10 трав. (№ 35).- С.2

Кирилюк С. Ірина Вільде – літературна хрещениця Ольги Кобилянської // Буковин. віче. - 1997.- 24 трав.

Майданська С. Люблю любити любов: Про почуття ностальгії в контексті життя і творчості Ірини Вільде // Укр. культура.- 1998.- № 3.- С.30-31

Мельничук Б. Невідома Ірина Вільде // Буковина.- 1997.- 7 трав.

Петренко М. Репортаж з репетиції: [Екранізація роману “Сестри Річинські”] // Літ. Україна. - 1967.- 5 трав.

Старик В. Місто її дитинства // Жовтень. - 1987.- № 5.- С.111-116

Старик В. Ті, що були “повнолітніми…” // Дзвін. - 1997.- № 5-6.- С.98-109

Сто “Сестер Річинських” // Жовтень. - 1970.- № 2.- С.124-126

Тарнавський О. Дві силюети Ірини Вільде // Сучасність. - 1993.- Ч.6.- С.29-35

Тарнашинська Л. “Боюся людей, які не читають…”: [Про І.Вільде] // Вітчизна. - 1987.- С.174-175

Тарнашинська Л. Одне чисте джерельце. Кілька штрихів до портрета Ірини Вільде // Жінка. - 1997.- № 5.- С.6-7

Федорів Р. Дерево Ірини Вільде // Жовтень. - 1983.- № 9.- С.101-114

Федорів Р. Слово прощання: Пам’яті І.Вільде // Жовтень. - 1982.- № 12.- С.130

Шаховський С. Подвиг таланту: [Роман “Сестри Річинські”] // Жовтень. - 1966.- № 3.- С.135-143

* * *

Вальо М., Лазеба Е. Ірина Вільде: Бібліогр. покажчик. - Львів, 1972.- 66 с.

Вільде Ірина // Літературна Буковиніана: Бібліогр. покажч.- Чернівці, 1994.- С.39-41
^


Гнатюк Дмитро Михайлович
(28. ІІІ. 1925, с. Старосілля, тепер с. Новосілка Кіцманського р-ну Чернівецької області)

Державна премія 1973 р.

за виконавську діяльність 1971-1972 рр.


Співак (баритон) і режисер, громадський діяч, народний артист СРСР з 1960 р., народний артист України з 2000 р. Герой Соціалістичної Праці (1985), дійсний член АМ України з 1996. Закінчив 1951 р. Київську консерва­торію (клас І. Паторжинського; з 1987 - її професор, тепер Національна музична академія), 1975 - Київський театральний інститут (курс В. Неллі). З 1951 - соліст, театру опери та балету (1979-80 - директор, з 1988 - головний режисер; тепер Національна опера України). Партії: Остап, Еней («Тарас Бульба», «Енеїда» М Лисенка), Мартин, Максим («Милана», «Арсенал» Г. Майбороди), Мазепа, Євгеній Онєгін (однойменні опери П. Чайковського), Мурман («Абесалом і Етері» 3. Паліашвілі), Ріголетто (Верді). Вистави: «Князь Ігор» О. Бо­родіна (1975, виконавець головної партії), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1978, 1988), «Тоска» Дж. Пуччіні (1980), «3олотий обруч» Б. Лятошинського (1990), «Мазепа» П. Чайковського (1991), «Травіата» Дж. Верді (1994). Державна премія СРСР, 1977. Державна премія Грузинської РСР ім. 3. Паліашвілі, 1972.


Література:

Україна. Президент (1994 – Л.Д.Кучма). Про нагородження відзнакою Президента України “Орден князя Ярослава Мудрого”: [V ступеня нар. депутата України Гнатюка Д.М.]: Указ Президента України від 28 берез. 2000 р. № 54 / 200 // Голос України. - 2000.- 30 берез. (№ 56).- С.2

Україна. Президент (1994 – Л.Кучма) Про присвоєння Д.Гнатюку почесного звання “Народний артист України”. Указ від 30 груд. 1999 р. № 1637 // Уряд. кур’єр. - 2000.- 5 січ. (№1).- С.2; Мол. буковинець. - 2000.- 6-13 січ. (№ 2).- С.2

Гнатюк Д.М. // Музыкальная энциклопедия. - М., 1973.- Т.1.- С.1024

Гнатюк Дмитро Михайлович // УРЕ .- 2-е вид.- 1979.- Т.3.- С.70

Гнатюк Дмитро Михайлович: [Укр. співак (баритон), режисер, гол. режисер Національної опери України] // УСЕ / Гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М.Попович.- К., 1999.- С.334

Гнатюк Дмитро Михайлович – укр. співак (баритон) і режисер // Мистецтво України: Біогр. довід. / Упоряд.: А.В.Кудрицький, М.Г.Лабінський; За ред. А.В.Кудрицького.- К., 1997.- С.156

[Про Д.М.Гнатюка] // Історія міст і сіл УРСР: Чернівецька область. - К., 1969.- С. 61, 94, 396, 397

Гнатюк Дмитро Михайлович // Дуб Р. Літературно-мистецька енциклопедія Кіцманщини. - 2-е вид., перероб. і доп.- Чернівці, 1998.- С.11-12

Станішевський Ю.О. Дмитро Гнатюк: Популярний нарис.- Вид. 2-е., доп. і випр.- К.: Муз. Україна, 1991.- 166 с.

Артист благословенної долі. До 75-річчя від дня народження Д.М.Гнатюка // Знаменні дати: Календар. - 2000.- К., 2000.- С.82-83

* * *

Бакай М. Співає і розповідає Дмитро Гнатюк // Мол. буковинець. - 1975.- 12 груд.

Бердиховська Б. Прапороносці непоганого минулого // Критика. - 2002.- № 5.- С.22-25

Білаш О. “Хрещений батько моїх пісень…” // Армія України. - 1995.- 28 берез.

Герасимчук Д. Той голос явився… // Вітчизна. - 1987.- № 3.- С.198-203

Головащенко М. Коли співає душа…// Мистецтво. - 1964.- № 1.- С.23-24

Гусар Ю. Простелився “Рушничок” у світі // Чернівці. - 2000.- 17 листоп. (№ 47).- С.14

Доцин І. Дмитро Гнатюк: “Серце моє – в Буковині” // Буковин. віче. - 2000.- 29 січ. (№ 10).- С.3

Дуб Р. Народжений для пісні // Вільне життя. - 2000.- 25 берез. (№ 13).- С.4

Заславець Г. Все починалося з кохання: [Бесіда з нар. артистом СРСР, голов. режисером Нац. акад. театру опери та балету України Д.М.Гнатюком] // Чернівці та чернівчани. - 2003.- 24 січ. (№ 4).- С.3

Кагарлицький М. Голос серця // Уряд. кур’єр. - 1995.- 28 берез. (№ 46).- С.9

Кагарлицький М. У пісні життя його // Вітчизна.- 1983.- № 12.- С.162-167

Лебідь О. “Люблю землю і ходити по ній босим” // Чернівці.- 1995.- 24 берез. (№ 13).- С.1, 5

Севернюк Т. Пісенний символ України // Буковина.- 1995.- 25 жовт.

Станішевський Ю. З Україною в серці // Музика. - 2000.- № 4-5.- С.8-10; Уряд. кур’єр. - 2000.- 25 берез. (№ 55).- С.8; Рідне слово.- 2000.- 25 берез. (№ 12).- С.7


^ ТКАЧ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ

(26.ХІ. 1932, с. Лукачани Кельменецького р-ну )


Державна премія 1973 р. разом з

О. П. Косиновим (режисером), М. Писанком (оператором) за повнометражний документальний фільм «Радянська Україна».


Поет-пісняр, кіносценарист, заслужений діяч мистецтв України з 1993 р. Закінчив 1957 р. Чернівецький медичний інститут, 1961 р. - Вищі літературні курси при Літературному інституті їм. Горького (Москва). Був кореспондентом обласної газети “Радянська Буковина”, відповідальним секретарем Чернівецької філії Спілки письменників України. Працював у Комітеті по кінематографії при Раді Міністрів УРСР. Автор збірок поезій: «Йдемо на верховини» (1956), «На перевалі» (1957), «Житній вінок» (1961), «На смерекових вітрах» (1965), «Пристрасть» (1968), «Повернення» (1974), «Поворот землі» (1976), «Хліб з добрих рук» (1981), «Крок за обрій» (1982), «Небо твоїх очей» (1982), «Серед літа» (1995); «Зазим'є» (1999), “Струна” (2002), сценаріїв художнього фільму-опери «Наймичка», фільму «Серед літа», повнометражних документальних кінокартин «Леся Українка», «Про дружбу співа Україна», «Радянська Ук­раїна», «Україна, земля моїх предків» та літературних сценаріїв корот­кометражних документальних кінострі­чок. Автор текстів багатьох пісень українських композиторів: О. Білаша («Ясени», «Два журавлі», «Дім на білім світі», «На зелене свято», «Сніг на зеленому листі», «Серед літа», «Люби мене - не покинь», «Сину, качки летять», «Прилетіла ластівка»), П. Майбороди («Не повернеться перша любов»), І. Поклада («Після грому», «Моя Україно», «Сторона подільська», «Небеса очей твоїх», «Розлука», «Десь ти загубилась», «Прийшла любов», «Не йди від мене», «Не питай мене». «За потоком, за водою», «Посміхнися, доле», «Від неї все», «На межі край літа»), П. Дворського («Благословенна будь, родино”, “Писанка”, “Мама Марія»), О Злотника («Чуєш, мамо», «Диво-сторона»), А. Пашкевича («Мир тобі, земле»), О. Пушкаренка («Тобі, Вітчиз­но», «У добрий час», «Ми моло­ді», «Дай нам, доле». «Квітка розмарія», «Я не вернусь», «Засвітай», «Мальва на асфальті», «Катюша, Катя і Катруся», «Доб­рий вечір, доле», «Мир»), О. Осадчого («Світе мій», «Лис­топад», «Фортуна»), А. Кушніренка («Славен град, стольний град», «У вінок Федьковичу»). Л. Дутковського («Якщо любиш, кохай», «Зоряна ніч»), які опубліковані в збірці «Лебедині сурми. Вокальні твори українських радянських композиторів» (К., 1987), а також пісні С. Сабадаша («Марічка»).


Література:

Ткач М.М. Житній вінок: Вірші. - К.: Молодь, 1961.- 72 с.

Ткач М.М. Зазим’є: Нові поезії. - Чернівці: Прут, 1997.- 111 с.

Ткач М.М. Крок за обрій: Поезії. - К.: Дніпро, 1982.- 175 с.

Ткач М.М. Лебедині сурми: Вокальні твори укр. рад. композиторів. - К.: Муз. Україна, 1987.- 223 с.

Ткач М.М. На смерекових вітрах: Лірика. - К.: Рад. письменник, 1965.- 111 с.

Ткач М.М. Небо твоїх очей: Вірші, поеми. - К.: Рад. письменник, 1982.- 101 с.

Ткач М.М. Пісня для тебе: Пісні, романси, хори. - К.: Муз. Україна, 2002.- 216 с.: ноти

Ткач М.М. Повернення: Поезії. - К.: Молодь, 1974.- 103 с.

Ткач М.М. Поворот землі: Вибране. - К.: Дніпро, 1976.- 191 с.

Ткач М.М. Пристрасть: Поезії.- К.: Молодь, 1968.- 68 с.

Ткач М. Струна: Вибране. - К.: ВАТ “Вид-во Київська правда”, 2002.

Ткач М.М. “Хліб з добрих рук”: Повість. - К.: Рад. письменник, 1981.- 190 с.

* * *

Ткач Михайло: [Поет, кінодраматург] // Письменники України: Довідник. - Дніпропетровськ, 1996.- С.301

Ткач Михайло: [Поет, кінодраматург] // Письменники Радянської України. 1917-1987: Біобібліогр. довідник / Упоряд. В.К.Коваль, В.П.Павловська.- К, 1988.- С.593

Ткач Михайло Миколайович – укр. поет-пісняр, кінодраматург // Мистецтво України: Біогр. довід. / Упоряд.: А.В.Кудрицький, М.Г.Лабінський; За ред. А.В.Кудрицького.- К, 1997.- С.584

Добрянський А. Михайло Ткач // Письменники Буковини другої половини ХХ століття: Хрестоматія. Ч. 2.- 2-ге вид., допов. / Упоряд. Б.І.Мельничук, М.І.Юрійчук.- Чернівці, 2003.- С.100-101

Ткач Михайло // Богайчук М.А., Дуб Р.Й. Письменники Буковини: Посібник для учнів 5-11 кл. та вчителів укр. літ.- Чернівці, 1998.- С.111-112

Ткач М. Поет-пісняр, кіносценарист – гордість буковинців // Література рідного краю. 5-11 кл.: Навч.-метод. посіб. Ч.1.- Чернівці, 2001.- С.65-69

гусар ю. Високі верховини творчих доріг // Гусар Ю. Зірки не гаснуть. - Чернівці, 2003.- С.59-66

* * *

Бабух В. Автор “Марічки” на Буковині // Голос України. - 1992.- 4 груд.- С.4

Волинський М. “Якщо зерно добре – буде жито, якщо слово щире – буде жити” // Шлях перемоги. - 1999.- 4 серп. (ч.30).- С.10

Гірник М. Перші кроки // Літ. газета. - 1956.- 7 черв.

Городинський І. За селом покричали лелеки // Буковина.- 2002.- 22 листоп.

Гусар Ю. Високі верховини його творчих доріг // Буковин. віче. - 2002.- 27 листоп.; Літ. Україна. - 2002.- 28 листоп. (№ 43).- С.5; Час 2000.- 2003.- 15 серп. (ч.33).- С.14

Гусар Ю. “Якщо любиш – кохай…” під “кучеряві мої ясени” // Правдивий поступ.- 2003.- серп.; Захід.- 2003.- 9 жовт. (№ 41).- С.11

Добрянський А. Найвищий талант – завжди бути самим собою // Буковина.- 2002.- 27 листоп.

Дячков В. Біль прозрінь і світло замрії: [Про кн. “Зазим’є”] // Рідне слово.- 1998.- 2 трав. (№ 18).- С.7

Дячков В. “До чистенького джерельця на поклін…” // Буковина.- 1992.- 26 листоп.

Дячков В. Неповторність зустрічей і доріг: Творчі обрії М.Ткача // Вітчизна. - 1982.- № 9.- С.192-197

З історії пісні: [“Марічка”] // Рідне слово. - 1992.- 5 груд.

Ісаченко Л. Небеса його пісень // Уряд. кур’єр. - 2003.- 11 жовт. (№ 191).- С.15

Карабанов Р. На порозі зрілості: [Про кн. “Житній колосок”] // Рад. Буковина.- 1961.- 5 верес.

Кирилюк В. Кладка до вершини: [З творч. вечора Михайла Ткача, що відбувся через два роки після ювілею поета] // Літ. Україна. - 1999.- 20 трав. (№ 20).- С.2

Кривий В. Михайло Ткач // Рідне слово. - 2003.- 19 верес. (№ 39).- С.6

Кроп Т. Михайло Ткач: “Надихає життя” // Робітн. газ.- 2002.- 29 листоп. (№ 186).- С.6

Лесин В. “Йдемо на верховини” // Рад. Буковина.- 1956.- 4 квіт.

Логвиненко О. Я до твого серця кладку прокладу…: [Про пісню “Марічка” і її автора] // Літ. Україна. - 1996.- 24 жовт. (№ 39).- С.8

Майстер звітував перед краянами // Чернівці. - 2003.- 19 верес. (№ 38).- С.3

Мацерук В. Осіннє танго під рідними буками