Реферат: Антитехнології у політичній боротьбі: використання змі

Національний університет

“Києво-Могилянська Академія”

Миколаївська філія

Факультет політичних наук

 

Реферат

На тему:

“Антитехнології у політичній боротьбі:використання змі”

Виконала: студентка гр. 331

Атанасова В.О.

Викладач: Фесенко А.М..

Миколаїв – 2000

зміст.

Вступ.…………………………………………………………………………………3

1.<span Times New Roman"">    

Політичніцінності і політичний символізм як основа впливу на масову

свідомість......................................................................................................................3

Політичніцінності........................................................................................................4

Політичнасимволіка…........................................................................................5

2. Маніпулятивнітехнології........................................................................................6

3.<span Times New Roman"">    

Побудоваіміджу політичного суперника: теоретична база і технології

впровадження…....................................................................................

Висновки.....................................................................................................................17

Використаналітература.............................................................................................18

Вступ.

Політична реклама являєособливу складність для розробок через свій інтенсивний характер: в її межахнеобхідним є досягнення цілком конкретних результатів у стислі строки.Політична реклама є також максимально вільною в плані форми і змісту, отже,політична комунікація знаходиться в особливих умовах.

Виборчі технології являють собою найбільшефективні шляхи розв’язання завдань, що існують в сучасному світі. Томузвернення до них є невідворотним – бо усі хочуть вирішувати поставлені проблеминайвдалішим способом. Додамо до цього досить агресивну форму впливу, яказазвичай практикується під час виборів. Не менш важливим є і креативний аспектподібних повідомлень для того, щоб вони могли увійти в масову свідомість ізакріпитися у ній.

Особливі умовиспілкування в такому ключі потребують вивчення подібного роду диркурсу яктакого, що функціонує за своїми власними законами.

Роль і значення впливуполітичної реклами досліджується вже протягом тривалого часу.

В західних джерелах(праці Е. Семпсона., М. Спілмена., Р. Фішера) дослідники звертаютьсяздебільшого до шляхів побудови позитивного іміджу. В розробках радянськихнауковців (В. Житенєва, І. Мащенка) переважає дослідження політичної агітації ікритика буржуазного інформаційного бізнесу. Останнім часом, щоправда, розробкипроблем політичної реклами породжують нові публікації, в яких дана темаосвітлюється глибоко і різнобічно. Заторкуються проблеми як побудовипозитивного іміджу, так і політичної антиреклами, стратегії виборчої кампаніїта маніпуювання масовою свідомістю. Показовими в цьому плані є праці Г.Почепцова. Вони подають в основному розробки проблем побудови іміджуполітичного лідера, стратегій і тактики виборчих кампаній, політичної рекламита антиреклами.

Антиреклама є вагомоюскладовою політичної, і, зокрема, виборчої боротьби. Адже, за словами Г.Почепцова, кожна виборча кампанія тільки тоді добра, коли маєгідного супротивника.

 Політичні цінності іполітичний символізм як основа впливу на масову свідомість.

1.Політичні цінності.

Дослідженняпроблеми, пов’язаної з політичними цінностями є досить актуальним, оскількицілком очевидно, що цінності здійснюють значний вплив на політичний процес,виступають інтегративною основою для малої і великої соціальної групи, нації. Поняття “цінність” у цьому у цьому ключі змальовуєособливу реальність, що не виводиться з потреб. Потреби людей в політиціявляють в структурі мотивації актуальний життєвий світ людини, вони динамічні, змінюючисьвідповідно до стану життєвих відносин суб’єкта. Політичні цінностьпредставляють внутрішній світ людини. Вони відбивають не стільки динамічніаспекти індивідуального досвіду, скільки інваріантні аспекти політичногодосвіду, що засвоюється індивідом. Цінність має особливий статус. “Наділяючипевний об’єкт статусом цінності, — зазначає В. Малахов, — людина нібисуб’єктивує його, визнає за ним право на власниий голос”<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language: EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[1]

Понадіндивідуальний характер політичних цінностейвиражає таке поняття як “політична традиція” Серцевина політичної традиції – ценайбільш стійкі і “живучі” політичні цінності, що передаються з покоління впокоління. Сила традицій дуже велика, бо, вочевидь, цінності, що сталитрадицією, володіють умами людей на рівні несвідомого. Словами К.Г. Юнга – цеколективне несвідоме. Але цей факт, безумовно, не заперечує існування свідомихпереконань чи уявлень суб’єкта про цінне власне для нього, щовиражене в понятті“цінніна орієнтація”. цінніна орієнтація відноситься до тих аспектів орієнтаціїдіяча, які пов’язують його з дотриманням певних норм, стандартів, критеріїввідбору.

Специфічною рисоюсучасних пострадянських суспільств є деактуалізація цінностей, коли цінностідійсного часу не витримують конкуренції з цінностями “світлого минулого”. Данісоціологічного опитування, проведеного Санкт-Петербурзьким НДІ свідяачь – до60% респондентів розцінюють пріоритети іціннісні установки радянської доби яккращі порівняно з сучаснісними. Так само і риси “класичн” радянської людинизразка 50х – 70х років у громадськійдумці помітно виграють у порівнянні зпортретом “сучасника”.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[2]

Цим і користуються активно поліики лівогоспрямування, обіяючи повернути радянське минуле.

Під політичнимицінностями розуміються не лише ідеали, але й чітко змальовані норми, узаконенніустановлення, яких слід дотримуватись. При усій своїй значимості політичніцінності не можуть бути пізнаними безпосередньо. Вираженням політичних ідеаліві цінностей з різним ступенем адекватності слугують зафіксовані с політичнійсфері життя предметні втілення – політичні символи.

2.Політична символіка

Політичний символізм  — невід’ємна частина ідеології, політики,культури. Під політичною символікою здебільшого розуміються символи, о існуютьі використовуються в політиці. Докладне визначення подає словник “Політологія”:“Політична символіка – це сукупність виразних засобів, що надають політичномужиттю, політичній дії, різним формама матеріальної політики явний, особливоочевидний або навпаки, прихований сенс.”<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[3]

Існує декільна класифікацій політичної символіки,проте доречно було б навести лише ті її різновиди, які використовуютьсянайчастіше в політичній рекламі і антирекламі зокрема:

1)<span Times New Roman"">    

Наглядно-агітаційнасимволіка (засоби наглядної агітації, що стосуються політичної реклами: гасла,плакати мітингуючих, передвиборчі листівки, спалювання опудал і прапорів,портрети і карикатури тощо;

2)<span Times New Roman"">    

Політикомузична символіка (гімни, революційні і народні пісні). Так, в Україні навиборах “98 використовувались популярні в радянсікий час пісні у роликах“лівих” партій, і вони ж – як в Україні,так і в Росії  — для супроводу кадрів зі “злочинамикомунізму” як можливими наслідками “червоного реваншу”;

3)<span Times New Roman"">    

Люди –політичні символи (політичні лідери – Ленін, Сталін, Лінкольн, Гітлер;легендарні герої: Ілля Муромець, Робін Гуд чи навіть вигадані – дядько Сем,Петрович). В  своїй президентськійкампанії Єльцин активно включав проти Зюганова жупел концтаборів, розстрілів,порожніх полиць в магазинах, пов’язуючи їх з комунізмом. Хоча, суворо логічно,Зюганов мав до цього таке ж відношення, як і сам Єльцин. Але емоційно вдалосяввімкнути необхідні типи “картинок”, які зрослися саме з постаттю Зюганова.Утворився, словами нейролінгвістичних психологів (так, вполітичну боротьбу долучається й НЛП) “якір”, що пов’язував появу Зюганова з певнимтипом інформації. Собі ж Єльцин забрав “картинку” реформ, прогресу, створившиподіл світу на два класи: реформістів та антиреформістів. Зюганов в результатіопинився  в ролі представника меншпрогресивної частини людства. А, як відомо, кожен прагне відчути себе поряд зкращими, з переможцями.  Так, зіставлення“червоного кандидата” скажімо, зі Сталіним викличе здебільшогонегативну реакцію, але може мати й протилежний наслідок – за умов існування упереважної більшості суспільства очікувань “твердої руки” і жорсткого порядку;

4)<span Times New Roman"">    

Умовно-графічнісимволи (всілякі зірки, хрести, леви -  істотна складова політичноїсимволіки. Їх можна зустріти в поєднанні з іншими символами.)Наприклад, неповороткий російський ведмідь в замальовках західних ЗМІ;використання символічної бджілки ПРП чи зображення слона як символаоднойменного передвиборчого блоку у карикатурах напередодні парламентськихвиборів 1998 р. в Україні;

5)<span Times New Roman"">    

Політичнамова (різноманітні мовнізвороти, що використовуються в політичній сфері, зокрема, звертання: “панове”,“товарищі” чи “панове-товарищі” – з іронією);

6)<span Times New Roman"">    

Політичнамода (особливості висловлювання чи поведінки, характерні для прихильниківпевної політичної ідеології чи окремого політичного діяча частовикористовуються у карикатурах, пародіях, сатиричних програмах, таких як «Куклы» на каналі НТВ);

7)<span Times New Roman"">    

Символимісця і часу (звороти, такі як “сталінська епоха”, “радянські часи” тощо – як зпозитивним, так  і з негативнимвідтінком). Особливість політичної символіки – в тому, що її символи неналежать до якоїсь однієї категорії. Вони не є лише природніми (хоча подібнівиди наявні – “ленінські місця” наприклад) і не є лише образними, заприсутності іконічних моментів – у портретах, листівках, тощо.

Засвоєнняособистістю політичної символіки відбувається поступово – від найпростішихіконічних моментів до більш складної політичної мови. Цим також вмілокористуються політичні ділки для “ідеологічної обробки”.

Маніпулятивні технології.

Найбільшою жнебезпекою для масової свідомості є політичне маніпулювання.

Основоюбудь-якого маніпулювання масовою свідомістю є соціальний міф – твердження чиідей, які сприймаються переважно на віру, без будь-якого критичного осмислення.В кожному суспільстві наявні міфи, які активно підтримуються і правлячимиколами, зокрема, за допомогою ЗМІ. Так, у комуністичній системі існували такіміфи:

1.<span Times New Roman"">    

проприватну власність як джерело зла;

2.<span Times New Roman"">    

прообов’язковий крах капіталізму і перемогу комунізму;

3.<span Times New Roman"">    

пропровідну роль робітничого класу і комуністичної партії;

4.<span Times New Roman"">    

промарксизм як єдино вірне вчення.  З крахом комуністичної системи почали формуватися нові соціальні міфи:

1.<span Times New Roman"">    

прокапіталізм як “світле майбутнє”;

2.<span Times New Roman"">    

прообов’язкові жертви в перехідний період;

3.<span Times New Roman"">    

проправлячі кола і номенклатуру як уособлення демократів та реформаторів.

Навіть США, якітак пишаються тим, що буцімто в їх суспільстві немає ідеології мають іпідтримують свої соціальні міфи, визначені Г.Шиллером:

1.<span Times New Roman"">    

проіндивідуальну свободу і особистий вибір громадян;

2.<span Times New Roman"">    

пронейтралітет основних політичних інститутів: Конгресу, судів, ЗМІ зокрема тощо;

3.<span Times New Roman"">    

пронезмінно егоїстичну природу людини, її егоїзм і схильність до споживацтва;

4.<span Times New Roman"">    

провідсутність в суспільстві соціальних конфліктів, експлуатації і гноблення;

5.<span Times New Roman"">    

проплюралізм ЗМІ, які насправді контролююються великими рекламодавцями і урядом.

Для укорінення соціальнихміфів технологія маніпулювання передбачає використання багатющого арсеналуконкретних методів впливу на свідомість людей. До них відноситься прямепідтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення брехні інаклепу, а також більш тонкі, рафіновані засоби: напівправда (коли з метоюзабезпечити довіру аудиторії об’єктивно і докладно висвітлюються конкретні,малозначущі факти і одночасно замовчуються більш важливі або ж подаєтьсязагально хибна інтерпретація подій), навішування ярликів (для компрометації івідторгнення слухачами осіб чи ідей їм без доказів навішується ярлик фашиста,імперіаліста чи “червоного”).Ще один приклад симуляції масової демократії –витіснення апеляції до суспільної свідомості за допомогою маніпуляцій експертівз рейтингами. Рейтинги на основі вибіркового опитування, коли респондентвибирає між варіантами суджень самого експерта – це лише модель реальноъ думкимас, яку експерти нібито “оживляють”. І подібність моделі стає політично дієвимяк фактор політичних рішень. Наведемо кілька прикладів:

Методфрагментаціїполягає в поданні інформації єдинимпотоком, так, що яку-небудь тенденцію вловити досить складно, а для масовогоспоживача практично неможливо. Максимальним вираженням методу фрагментаціїслугує прийом “білий шум” – зниження сприйняття фактів поданням такої кількостіновин, коли стає неможливим зробити їх сортування. “Шум” може створюватисявеликою кількістю різноречивих коментарів, протиречивих суджень, які неспираються на точні й перевірені факти. “Шум” може ствоюватись і черезоснащення фактів складними теоретичними викладками, “заумними” коментарями.Один з аспектів сучасної культури (в т.ч. інформаційної) полягає “у твердженні,що всі проблеми [економічні, політичні, моральні] надзвичайно складні і середнійлюдині їх просто не зрозуміти…проблеми…подаються як дещо надзвичайно серйозне іскладне лише для того, аби переконати людей, що в них може розібратися лише“спеціаліст”…це відбиває в людей бажання намагатися вникнути в суть проблемибез сторонньої допомоги, розібратися в ній і допомогти розібратися іншим.Людина просто відучається мислити самостійно”.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[4]В результаті в людини з одного боку формується цинічне ставлення до писаного чиефірного слова, а з другого – наївна довіра до всього, що висловлено з достатнімапломбом. Цим досить часто користуються маніпулятори від політики, подаючи уповідомленнях “думку незалежних компетентних експертів”.

Методстворення фактівполягає у поєднанні дійсних фактівправдоподібних фактів, що відбулися, дійсних неправдоподібних фактів, щовідбулися і вигаданих правдоподібних фактів. Як тільки сумніви аудиторії зприводу фактів другої категорії буде розвіяно, вона без сумнівів повіритьфактам третьої категорії.

Методісторичних аналогійефективний по-перше,інтелектуальністю (пропагандист лестить ерудованості аудиторії: “ви жпам’ятаєте…”), а також і тим, що в історії можна віднайти майже будь-якийнеобхідний приклад. Даний метод також немалим чином допомагає в конструюванніметафор, які програмують об’єкт впливу.

Метод“закидання багном”полягає в підборі таких епітетіві такої термінології, що дають предмету розмови суворо негативну етичну оцінку.Цей метод причисляють до найбільш грубих, але тим частіше він використовуєтьсяв політичній боротьбі.

Методсемантичного маніпулювання. Суть його вприскіпливому відборі слів, які викликають або позитивні або негативніасоціації і таким чином впливають на сприйняття інформації (“наша” людина –розвідник, “їхня” – шпигун; ми – визволителі, вони – окупанти; ми – борці занезалежність, вони – бойовики; в нас – війська, в них – незаконні збройнібандформування.).

Використаннядезінформації  — сила даного прийому – в томсу, що дезінформація використовується, якправило. В момент прийняття якогось важливого рішення і коли випливе правда –мета дезінформації буде вже досягнута. Спростування дезінформації напсихологічну установку, що склалася, вже не впливає.

Для кожного інформаційного жанру поряд іззагальними прийомами маніпулювання існують і спеціальні засоби. Так, дляформування у глядачів відразливого ставлення до небажаних політиків (в Росії,наприклад, це здебільшого комуністи) ТБ використовує непривабливі ракурси їхпоказу або відповідним чином монтує відзняті кадри.

Найбільш якісні пропагандистськіповідомлення апелюють до несвідомого, вони спрямовані на маніпуляцію страхами йбажаннями. Водночас, повідомлення апелює до підсвідомості приховано, подаювисвідомості безпечну нейтральну інформацію, створюючи, за висловом Бодрійяра.“алібі для свідомості”

На пропагандиста працює також природніймеханізм психологічного захисту людини, який запобігає інформаційномуперевантаженню, блокуючи неприємне, чуже, незрозуміле. Проте, в обхідзаблокованої свідомості, повідомлення потрапляють до підсвідомого і продовжуютьвизначатти поведінку. В умовах інформаційного перевантаження – а це на сьогоднінорма – захисний механізм спрацьовує навіть щодо важливих повідомлень, які заінших умов були б сприйняті критично: коли діє захисний механізм, аналітичнийаппарат відключається.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[5]Вправно складене повідомлення сприйняте у стані “напіввідключення”, потрапляєбезпосередньо до підсвідомого і в ідеальному для пропагандиста варіанті стаєкерівництвом до дії. При цьому люди переконані, що думки й дії – їхні власні.

Пропагандисти досягають такого ефекту,використовуючи, наприклад, культурні табу. Табуйована інформація блокуєтьсязахисним механізмом від свідомого сприйняття, але фіксується на тілесномурівні. В нашому суспільстві табу пов’язані, насамперед, із сексуальною сферою.Тому такою ефективною є сексуальна символіка в пропагандистських повідомленнях.Захисний механізм блокує свідомість від сприйняття сексуального символу, алепідсвідомо ми все ж сприйймаємо його Підсвідоме враження від повідомленняасоціюється з пропангованим продуктом або ідеєю і, коли об’єкт пропаганди стаєодним з варіантів вибору, людина обере його, при цьому вибір буде сприйнято яквласний.

Так, стверджує американський дослідник ЯнКе, в повідомленнях, розрахованих на жіночу аудиторію, використовуютьсяатрибути жіночої сексуальності, які є для жінок потужними табу. Наприклад,бляшанка з дієтичною пепсі-колою, яку споживають переважно жінки, розмальованабульбашками і кубіками льоду так, що можна розгледіти досить очевиднезображення жіночих грудей. Відповідно, повідомлення, орієнтовані на чоловіків,насичені атрибутами чоловічої сексуальності.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[6]

Емоційно забарвлена, репресована інформаціязалишається в пам’яті надовго, можливо, на все життя.

Найбільш інтенсивна емоційна реакціяпов’язана з сексом і смертю. “Загиблі за ідею” завжди додають ваги тій чи іншійідеології. Можна відзначити, що акції українських націоналістів до річницьсмерті Ольжича чи Теліги або битви під Крутами сприяють підтримці іміджупартії. Цікаво, що й ідеологічний антипод ОУН – Комуністична партія – тежспирається на “батьків і дідів”, що помирали з проханням вважати їхкомуністами. Зобов’язання перед померлими використовується пропагандистами длямобілізації людей на потрібні дії. Ось, наприклад, цитата з рубрики “Гарячалінія” газети “Товарищ”, тема – вибори голови Верховної Ради:

Зінаїда Штанько, пенсіонерка, м. Миргород.“В мене був чоловік, ветеран війни, справжній комуніст. Коли перевертні кидалипартквитки, зним стався інфаркт і він помер. Від його імені ганьба тимзрадникам, які блокують вибори Голови Верховної Ради”<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[7]

Звичайно ж ефект використання мотиву смертізалежить лише від вправності пропагандиста. Набагато краще використовуєтьсяданий мотив в газеті “Факти”, у поєднанні, зокрема і з першим – сексуальним.Практично кожен примірник “Фактів” містить “репортаж” про черговий кривавийзлочин, жертвами якого є “прості люди” – тобто близькі до рядового читача;водночас на останній сторінці – обов’язковий портрет оголеної красуні. Увагупривертає стовідсотково. Плюс інформація “на політичні теми”, звичайно, упевному ключі, яка проходить ніби фоном і тим ефективніше діє.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[8]

Підвищеною схильністю до сугестіїхарактеризуються межові стани свідомості. Ефективними засобами створення такихстанів є звук та світло певних частот – на ефекті їх наслідуванняелектромагнітними хвилями мозку базується вплив на мозок через звук. Відомо, щов гіпнотичному стані, людина найефективніше піддається сугестії., а гіпнотичнийстан може бути навіяний музикою певної частоти. Цим зумовлена популярністьрозміщення реклами на концертах, залучення музикантів до передвиборчихкампаній. Під час передвиборчих марафонів В Росії “96 року та в Україні “99року такі техніки також спробували застосувати. Проте часто кандидати діяли застарою схемою: спочатку виходили кандидати, проводились урочисті збори, а потімбув концерт – так, наприклад, відбувався тур кандидатів із співаками “Червоноїрути”. В результаті передвиборчі програми не викликали нічого окрімроздратування аудиторії. Поза увагою іміджмейкерів залишилося те, що спочаткутреба створити змінений стан свідомості, а потім “запускати” повідомлення. Колиж відбувалася “розкрутка” референдуму навесні 2000 року, цю техніку було вжеопановано. Між музичними номерами раз по раз лунали заклики ведучих “скажемореферендуму “так”!”. До речі, ритм самої музики якраз підпадав під визначення“гіпнотичний”.<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language: EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[9]

Побудова іміджу політичного суперника:  Теоретична база і технології впровадження.

“Походження нині забезпечується рекламою”. Реклама стоворює образ товару. Саме ці образи і обертаються на сучаснихринках.  Фізичний об’єкт реклами перестаєбути визначальним. Рекламується не річ, а образ (привабливості,респектабельності, впевненості).

Подібно докомерційної реклами реклама політична також має на меті якнайефективніший“продаж свого товару” – політичних ідей чи діячів, використовує подібні методи:рекламу в громадському транспорті, рекламні плакати, листівки, direct-mailтощо. Проте, на відміну від реклами комерційної, політична часто містинь неприємну критикуопонента. За твердженням деяких фахівців подібний метод має ефективніший впливніж позитивна реклама.

Подібний перекос внегативний бік є характерним не лише для виборчої кампанії. Тоталітарні країни,наприклад, закладають імідж ворога в основу своєї ідеології. Це вигідний фон,оскільки наявність “гідного” ворога дозволяє зцементувати націю навколо єдиноголідера, робить можливим невиконання тих чи інших обіцянок, породжує героїчніпориви, без яких є немислимою ідеологія. Всі прояви героїзму нашого колишньогоперіоду були тією чи іншою мірою виправдані існуванням ворога. Досить згадатиПавку Морозова, який “порушує закони біологічні заради законівсоціальних.”<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[10]

Тоталітарна держава має могутній потенціалворожого поля, що дозволяє робити вогрогом держави представників будь-якихсоціальних груп. Сталін міг оголосити троцькістом чи шкідником будь-кого, агромадська реакція на цей “ярлик”була однозначною і чітко випрацюваною вминулому.

Ворог оживає, набуваючияскравих кольорів, і в демократичних державах, але вже під час виборчихкампаній. Наприклад, Г. Зюганов стараннями команди Б. Єльцина в президентськихвиборах 1996 р. В Росії перетворився на злого демона. Всі його діїоголошувались неправильними, починаючи ледве не з моменту народження. Така“підказка” відповідно полегшує для виборців ситуацію “правильного вибору”. Булотакож задіяно перну експлуатацію страху, звільникомвідякого було обрано Б. Єльцина.

В тій кампанії буловироблено досить тверезі правила роботи з опонентами. Ось, наприклад, цитата здокументу, що визначає переговорний процес з опонентами, на якому є шапка“затверджую – Б.Єльцин. 12 квітня 1996р.”:

“4 Мероприятия поразрушению ресурсов оппонента (ведутся параллельно с переговорным процессом):

4.1. Проведение кампаниипо разодблачению в СМИ оппонента, ведещего себя неадекватно; поддержка ипредоставление эфира и газетных полос оппонентам, которые заняли позитивнуюпозицию либо оппонентам, сталкивающимся на одном сегменте электората – для ихвзаимного ослабления.

4.2. «Отсечение»оппонентов от источников финансирования и информационных каналов.

4.3. Осуществлениескрытого воздействия, косвенного давления на оппонента через значимые для негореферентные группы – через доверенных лиц, его собственных спонсорорв,советников, зарубежных партнеров, авторитетных для оппонента людей и др.

4.4. Реализация специальныхмероприятий по: противопоставлению претендента его союзникам и другимкандидатам, отсечению от оппонента его сторонников; скрытой поддержкенепосредственных противников оппонентов.

4.5. Активноеиспользование «орудия смеха».”<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:RU;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[11]

Найефективнішимзасобом політичної пропаганди і антитехнологій в сучасному світі сталотелебачення (ТБ). Воно дозволяє монтувати картинку, яка впливає на свідомість іемоції. Живе слово і зоровий образ наділені більшою силою емоційного впливу,який нерідко може перекривати раціональну аргументацію.

Послуговуючисьлітературно-художньою аналогією, ТБ можна порівняти з “трохи навіженою феєю зказки Перро, яка одним помахом чарівної палички може Попелюшку перетворити напринцесу, а будь-яку принцесу – на “безперспективну” Попелюшку”.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[12]Так само і ТБ світлом і кольором екрану підносить або скидає з п’єдесталу.Професор Нью-Гемпширського університету Д. Мейровіц на сторінках журналу

«TV-guide» зазначає: “великий телевізійний план політичного діяча рідко справляєпозитивне враження. Не можна не помітити зморщок на обличчі, коли вонизаповнюють собою весь екран.” Так, на радянському телебаченні, що більш Л.Брежнєв з’являвся на екрані, то менше глядачі вірили, що це потрібно.

Навіть сильні стороникандидатів за вмілої атаки можуть виявитися слабкими. Це сталося з екологічнимипозиціями М. Дукакіса – кандидата в президенти Америки на виборах 1992р. ПротиДукакіса командою Дж. Буша було запущено рекламу “Гавань”. В тексті говорилося:

“Сьогодні Бостонськагавань є однією знайбрудніших в Америці, її очищення коштуватиме мешканцям шість міліонівдоларів. А Майкл Дукакіс обіцяє зробити для Америки те, що він вже зробив дляМасачусетса.”

Е. Салагаєв наводитьприклад чеченської “боротьби” за ЗМІ. “Був випадок, коли на ТБ показуваличеченську жінку, яка дряпала собі обличчя і кричала, що в неї загинув хтосьблизький. А потім цю жінку побачили в 3х – 4х репортажах, де вона робила тесаме. Це частина ідеологічної машини бойовиків”.<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language: EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[13]

Існує також інструкціядля преси з приводу висвітлення чеченських подій, яка, хоча і спростовуваласьпотім офіційними особами, але все одно являє інтерес для розгляду, оскількиподає досить конкретні типажі подавання суперника.

1.<span Times New Roman"">    

“Избиратьуничижительную форму изложения при описании руководителей противника, віявляявсю их примитивность, озлобленность, жестокость и звериную сущность.

2.<span Times New Roman"">    

Выискивать ивімячивать всевозможніе разногласия и антагонизм в среде противника, описіватьимеющиеся у него низменные страсти, наклонности”.

8.<span Times New Roman"">    

“Максимальноизбегать освещения фактов военных поражений российских войск. Доказательнопреподносить минимальность жертв с российской стороны и обреченную массовуюгибель боевиков.

9.<span Times New Roman"">    

10.<span Times New Roman"">

Создаватьинформационные массивы, отмечающие мощь и дух российской армии, силу русскогооружия. Раскрывать меркантильный интерес чеченских боевиков-бандитов и присущийим страх.”<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[14]

За цим та іншимидокументами видно, що опонент прив’язується до певного негативного полюсу,мінуси якого було задано задовго до даних подій. На зовнішній арені, наприклад,чеченські бойовики прирівнювались до ісламського фактору, страх перед якимвідомий у західному світі. Відповідно Росія моделювалася як форпост західноїцивілізації перед ісламською агресією.

Владні структури доститьчітко відчувають такого типу речі. Член Президентської ради Росії А. Мігранянговорив з цього  приводу:”Є лише однаточка зору, спрямована виключно на рельєфний показ негативних моментів. Поки омас-медіа працюють виключно в один бік.”<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[15]

Іноді ставиться завданняборотьби на “території суперника”. Російський приклад такого роду пролунав звуст Гаррі Каспарова, який став займатися висуненням О.Лєбєдя на майбутніпрезидентські вибори: “Наше завдання – апелювати до тієї частини російськогосуспільства, яка під впливом ліберальних завобів масової інформації, в т.ч.програми “Итоги”, ставиться до Лєбєдя негативно. Мова йде про також і пропокращення нашої загальноаналітичної роботи, про формування тієїполітичноїбази, з якої Лєбєдя і буде висунено, на мою думку, на посадуПрезидента Росії”.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:EN-US;mso-bidi-language:AR-SA">[16]

Цікаво, що всі ці приклади порушують один зпостулатів західної політології, який проголошує, що працювати слід лишезі  своїми прихильниками і з тими, хто щене вирішився. Робота з суперниками вважається мало перспективною, оскількивведені стереотипи слабко піддаються змінам. Хіба що можна побудувати новийстереотип, але лише з урахуванням старого, спираючись на нього, але незаперечуючи. Ступінь удару по супернику повинна серйозно контролюватися,оскільки населення може відвернутися від того, хто атакує, що, зокрема,властиво нашому суспільству.

Існує певна залежність від прийнятої в країні етикисуспільної комунікації. Якщо американці б’ють по особам кандидатів, то для Великобританії така відвертаособистісна критика є неможливою. Можна критикувати партію як організацію, їїдіяння, але менш етично “опускатися” до рівняособистої критики самогокандидата. Практично така ж ситуація складається поки що в країнах СНД. Навітьмаксимальний обсяг критики, вигорнутий на Г. Зюганова під час кампанії 1996р.Все ж був спрямований саме на партію. Особисто ж Зюганов ніяк не міг нестивідповідальності за голод 1933р.

Сумарно можна представитидану ситуацію таким чином, що виборцям слід відкрити очі на всі слабкі місцяопонента. Особливою популярнісю користуються такі моменти:

·<span Times New Roman"">       

Йогонедостатній досвід;

·<span Times New Roman"">       

Йогоособистісні риси: несім’янин, гультяй, корупціонер тощо;

·<span Times New Roman"">       

Невиконанняїм своїх обіцянок в минулому;

·<span Times New Roman"">       

Негативніриси роботи на колишній посаді;

·<span Times New Roman"">       

Погріхи іневдачі, що демонструють його нинішню чи минулу некомпетентність.

Невиконання обіцянок стаєнегативним аргументом і у випадку партії. Однак іміджмейкери не стількистворюють негативи, скільки надають їм характер вселенських масштабів.Так, вкампанії проти Дукакіса було використано цей прийом – в зв’язку з тим, що вінпідтримав систему відпусток для ув’язнених, під час якої один з них вчинивтяжкий злочин. Реклама, витягши цей факт, зробила з нього суворузакономірність, яка начебто говорил

еще рефераты
Еще работы по политологии, политистории