Реферат: Поняття і види співучасті у кримінальному праві

--PAGE_BREAK--·                   підшукування або пристосування засобів чи знарядь;
·                   підшукування співучасників;
·                   замовлення вчинення злочину;
·                   усунення перешкод;
·                   інше умисне створення умов для вчинення злочину.
Керування підготовкою злочину хоплюється також проведенням інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій ( бездіяльності ), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів ( організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких родичів та ін.), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, слідів вчинення злочину, слідів злочину та предметів здобутих злочинним шляхом.
Керування вчиненням злочину передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об’єктивної сторони злочину чи забезпечення такого виконання.Воно може полягати у:
— наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об’єктивну сторону чи забезпечують виконання таких дій;
— координації дій співучасників ( їх розстановка на місці вчинення злочину, визначення послідовності вчинення дій );
— забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників.
Особливістю цього виду організаторських дій є та, що вони пов’язані з безпосереднім виконанням об’єктивної сторони злочину і здійснюється в процесі вчинення злочину або перед самим цого початком. Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у виконанні об’єктивної сторони злочину, тобто участі його у злочині як виконавця.За таких оюставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення злочину без посилання на ст.27 КК. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в другому — як виконавець, пособник чи підбурювач, її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку.
Утворення організованої групи чи злочинної організації — сукупність дій по організації ( формуванню, заснуванню, створенню ) стійкого об’єднання у формі організованої групи чи злочинної організації для вчинення одного чи багатьох злочинів.
Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близьким до дій щодо організації злочину. Однак основне завдання, яке стоїть перед організатором у цьому випадку є іншим – створити ( заснувати ) стійке об’єднання осіб, в якому поєднати їх зусилля для зайняття злочинною діяльністю. Створення такого об’єднання є необхідною умовою для досягнення визначених організатором цілей такої діяльності.
Керування організованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (забезпечення існування та збереження організованості ) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об’єднання осіб та здійснення ними злочинної діяльності.
Управління процесом підтримання функціонування організованої групи чи злочинної організації передбачає: вербування нових членів таких об’єднань; розподіл функціональних обов’язків їх членів; планування вчинення конкретних злочинів, та здійснення злочинної діяльності взагалі; організацію заходів щодо прикриття діяльності об’єднання.
Управління процесом здійснення злочинної діяльності включає в себе: визначення мети та напрямів такої діяльності, конкретних завдань, що висуваються перед групою чи організацією; вчинення конкретних злочинів, визначення їх об’єкта, способу вчинення; об’єднання і координацію дій окремих учасників.
Керування організованою групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об’єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки.
У випадках коли дії організаторського характеру утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об’єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею КК.
Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації — це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті. Таке забезпечення пердбачає як організацію винним постачання фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо
Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованої групи чи злочинної організації ( придбання техніки, зброї, оренду чи придбання приміщень ), так і вчинення конкретного злочину ( придбання та пристосування знарядь і засобів вчинення злочину ).
Організація приховування злочинної діяльності органузованої групи чи злочинної організації являє собою організацію переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів здобутих злочинним шляхом. Організація приховування такої діяльності може виражатись в організації.
1.                легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом;
2.                підкупу працівників органів державної влади з метою неприйняття ними заходів до викриття учасників групи та притягнення їх до відповідальночті;
3.                проникнення учасників таких об’єднань до органів державної влади з метою забезпечення зв’язків для злочинної діяльності;
4.                виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни;
5.                збуту предметів, здобутих злочинним шляхом;
6.                маскування слідів злочину;
7.                знищення знарядь та засобів вчинення злочину;
8.                фізичного знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності. [5. с.35]
З об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. Дії організатора завжди причинно пов’язані з тим злочином, що вчиняє виконавець.
Суб’єктивна сторона діянь, що вчиняються організатором, характеризується тільки прямим умислом. Він усвідомлює характер дій, які повинні бути виконані співучасниками, передбачає їх злочинні наслідки і бажає їх настання. Організатор несе відповідальність за всі злочини, вчинені членами організованої групи чи злочинної організації, якщо ці злочини охоплювались його умислом.
2.3. Підбурювач
Підбурювачем визнається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншим шляхом схилила іншого співучасника до вчинення злочину.
Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання особи у необхідності вчинення злочину.
Підкуп – це надання чи обіцянка надати особі матеріальної чи іншої вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення злочину іншу особу обіцяє чи надає їй матеріальну винагороду.
Погроза – залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної чи іншої шкоди у разі невчинення нею злочину.
Примус передбачає домагання від іншої осби вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень чи застосування до неї насильства, пошкодження її майна, розповсюдження певної інформації про таку особу, яку вона бажала зберегти в таємниці.
Під схилянням іншим чином слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу чи розпорядження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за такого роду підбурювання, а також за виконання такого наказу настає з урахуванням положень ст.41.
Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання ( переконання у бажаності, вигідності, потребі ), викликання рішучості чи зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Підбурюванням може бути визнано лише схиляння зо винення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину. Схиляння до вчинення злочину, неосудної особи не є підбурюванням. У разі вчинення неосудною особою суспільно небезпечного діяння відповідальність за його скоєння як виконавець несе особа, що схилила до нього. Не може розглядатись як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, що є характерною для співучасті.
Підбурювання має місце тоді, коли схиляється конкретна особа до вчинення конкретного злочину. Не визнається підбурюванням схиляння особи до зайняття злочинною діяльністю взагалі, коли мова не йде про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатись як злочинні лише тоді, коли містять ознаки складу злочину.
У разі якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем иакого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею КК.
З об’єктивної сторони підбурювання характеризується як активна дія, спрямована на збудження у виконавця рішучості здійснити конкретний злочин. Підбурювання повинно мати на меті формування в особи наміру вчинити не якийсь абстрактний злочин, а конкретне злочинне діяння.
Суб’єктивна сторона підбурювання характеризується наявністю прямого умислу. Винний усвідомлює, що своїми діями збуджує рішучість в іншої особи вчинити злочин, активно спрямовує волю до досягнення цієї мети бажаючи його вчинення.
2.4. Пособник
Пособникомєособа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину ( ч. 5 ст. 27 ).
Пособник зміцнює своїми діями чи бездіяльністю бажання, рішучість у виконавця чи інших співучасників на вчинення злочину. Пособник не викликає своїми діями такої рішучості, ця рішучість вже має місце незалежно від пособника, він лише зміцнює таку рішучість.
Діяльність пособника менш небезпечна порівняно з діяльністю інших співучасників. Пособник менш активний, він не керує злочинною діяльністю, не виконує об’єктивної сторони злочину, не схиляє інших співучасників до здійснення злочину.
Теорія кримінального права поділяє пособництво на фізичне та інтелектуальне.
До фізичного пособництва відносять дії, що надають виконавцеві можливість здійснити об’єктивну сторону злочину, а саме:
1.                надання засобів чи знарядь;
2.                усунення перешкод;
Надання засобів чи знарядь злочину полягає у передаванні виконавцю або іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснити вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату ( зброя, засоби зв’язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо ).
Усунення перешкод вчиненню злочину полягає у ліквідації перепон, що заважають реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виражатись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключенні сигналізації чи невиключенні її, виведенні з ладу засобів зв’язку. Усунення перешкод також охоплює і підшукування співучасників, що полегшує надалі вчинення злочину. Наприклад, пособник залучає до участі у злочині інших осіб.
Інтелектуальне пособництвовиражається в психічному впливі пособника на свідомість і волю виконавця. Цей вплив спрямований на зміцнення рішучості виконавця здійснити злочин, полегшення його скоєння.До засобів інтелектуального пособництва належать :
1.                надання порад, вказівок;
2.                заздалегіть обіцяне приховування злочинця, засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів здобутих злочинним шляхом
3.                придбання чи збут майна.
Надання порад чи вказівок полягає у наданні співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину, та інших обставин.
Заздалегіть обіцяне приховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяні до початку вчинення злочину або під час його вчинення. Такі дії виражаються у:
·  наданні злочинцю помешкання, підроблених документів;
·  знищенні засобів вчинення злочину;
·  приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні;
·  зберіганні грошей чи майна, що були пребметом злочину;
Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо в силу систематичного їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.
Придбання чи збут майна здобутого злочинним шляхом, полягає у купівлі, отриманні як застави майна, здобутого, наприклад внаслідок розбою, а також у продажу чи іншому збуті такого майна.
Не обіцяне заздалегіть переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом.
Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим шляхом передбачає обіцянку вчинити будь-які інші дії, крім перелічених у ч. 5 ст.27 КК, дії спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину.
Не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч.7ст. 27КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинені ними діяння містить склад злочину.
Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іеними співучасниками. Останне можливе лише стосовно заздалегіть обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, предметів здобутих злочиним шляхом, придбання чи збут таких предметів. Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії зі сприяння вчинення злочину іншим співучасникам ( наприклад, допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним ).
З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що укріплюючи своїми діями чи бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем.
З суб’єктивної сторони пособник обов’язково повинен бути поінформований про злочинні наміри співучасників. Тим самим він передбачає, що конкретний злочин, буде вчинений і бажає цього чи свідомо припускає його вчинення.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
III. Форми співучасті
Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.
Отже за об’єктивною ознакою форми співучасті поділяються на:
·  просту співучасть;
·  складну співучасть.
Проста співучасть має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль, тобто співучасники безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК.
Складна співучасть виявляється у тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей, тобто поряд з виконавцем є й інші фігури – організатор, підбурювач, пособник. При цьому абсолютно не обов’язково, щоб всі ці види співучасників існували у злочині одночасно. Достатньо існування поруч з виконавцем хоча б однієї із зазначених фігур.
За суб’єктивною ознакою співучасть поділяється так:
-                     співучасть без попередньої домовленості ( змови );
-                     співучасть з попередньою домовленістю;
-                     елементарна група;
-                     організована група;
-                     злочинна організація.
Співучасть без попередньої домовленостівиникає в тих випадках, коли злочинна діяльність одного із співучасників долучається до злочинної діяльності іншого безпосередньо в процесі виконання злочину. При цьому дії тих хто долучається до злочину, повинні мати місце після початку, але до закінчення злочину. Наприклад, у процесі бійки до особи, яка вчинила напад на потерпілого, долучається його спільник, який також наносить удари потерпілому.
Співучасть з попередньою домовленістю. Згідно ст. 28 ч.2 КК: злочин визнається вчиненим за попередньою домовленістю групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб ( 2 і більше ), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь – означає дійти згоди щодо його вчинення до початку виконання його об’єктивної сторони.Таким чином, ця домовленість можлива на стадії готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Вона повинна стосуватись спільності вчинення злочину. Така домовленість може відбуватись у будь-якій формі – усній, письмовій тощо.
 Піделементарною групою розуміють групу з двох осіб, які попередньо домовились про вчинення злочину. Елементарна група може існувати в різних формах за об’єктивною ознакою. Це може бути і група співвиконавців, і група, що характеризується розподілом ролей.
Організована група – це стійке об’єднання декількох осіб ( 3 і більше ), які попередньо зорганізувались для готування до вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є:
1)                участь у вчиненні злочину трьох осіб;
2)                попередня домовленість з розподілом функцій серед співучасників;
3)                стійкість злочинного об’єднання, яка виражається у скоєнні низки злочинів, систематичності їх вчинення;
4)                планування злочинної діяльності;
5)                ознайомлення з усіма обставинами підготовки та скоєння злочину всіх співучасників.
Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю ( для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою ); 2) спрямованістю на вчинення двох чи більше злочинів ( група з попередньою змовою може бути створена для вчинення одного злочину ); 3) кількістю учасників – організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою – з двох і більше.
Стійкість об’єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів. Згуртованість групи виражається у її одностайності, це проявляється у постійних міцних внутрішніх зв’зків між учасниками групи, спільних правил поведінки, чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану.
Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Це проявляється у тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб, наявності необхідних для функціонування групи фінансових та матеріальних засобів, зброї, приміщень.[ 3.с.35].
Згідно ст 28 ч. 4 КК, злочинною організацією, визнається об’єднання осіб, яке: 1) є стійким є ієрархічним; 2) об’єднує декількох осіб ( трьох і більше ); 3) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності, метою якої є, безпосередне вчинення ними тяжких чи особливо тяжких злочинів; керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; забезпечення функціонування як самої злочиної організації, так і інших злочинних груп.
Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатись з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп.
Ієрархічність злочинної організації передбачає системно-структурну побудову об’єднання, яка включає наявність загального керівництва ( лідерів), чітко визначену підпорядкованість членів об’єднання його керівникові, вертикальні зв’язки між вищими та нижніми структурами об’єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення їх дотримання учасниками злочинної організації.
Спрямованість на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об’єднання діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів. Об’єднання, члени якого зорганізувались з метою вчинення злочинів невеликої чи середньої тяжкості, не може бути визнано злочинною організацією, навіть якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим.
Визнання об’єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників цього об’єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину іншими особами, керуванні його підготовкою та вчиненням.
Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і іншиз злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об’єднань і здійснення ними злочинної діяльності. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, приховуванні її, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників злочинної організації, легалізації доходів отриманих злочинним шляхом, забезпеченні їх прикриття від соціального контролю.
З кримінально-правової точки зору злочинній організації притаманні такі ознаки:
1.                Наявність попередньої домовленості на здійснення злочинної діяльності . Вбачається що для злочинної організації, крім загальної попередньої змови на вчинення злочинів, свідомістю співучасників повинен обов’язково охоплюватись факт їх участі саме в злочинній організації .
2.                Стійкість. Злочинна організація утворюється для вчинення низки злочинів і характеризується наявністю тісних зв’язків між особами, що входять до її складу.Цей зв’язок знаходить свій прояв у наявності спільного умислу, тісних особових зв’язків між членами групи, тривалістю існування об’єднання в часі.
3.                Озброєність – означає наявність зброї, яка є придатною для використання. Рівень озброєності злочинної організації, порівняно наприклад з бандою, є набагато вищим.
4.                Структурність ( розподіл ролей ). Загальновідома схема злочинної організації – це пірамідальна структура, на верхівці якої перебуває керівник.Керівництво він здійснює за допомогою свого радника, який контактує з керівниками загонів.У підпорядкуванні останніх можуть бути керівники груп, вони безпосередньо керують діяльністю рядових членів угрупування. Діяльність груп як правило, спеціалізована – одні займаються вимаганням, другі – наркобізнесом, треті – торгівлею зброєю. У структурі злочинної організації створюється підрозділ для забезпечення внутрішної охорони, а також ведення розвідки та контрозвідки. Також обов’язкова наявність людей, функцією яких є проведення фінансово-економічної діяльності – роботи з грішми мафії, їх відмивання, вкладення в найбільш перспективні галузі.
 Таким чином у злочинній організації можна виділити всі види співучасників – організатора, виконавців, пособників, підбурювачів.
5.                Наявність спеціальної мети об’єднання якою є вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Це не виключає можливості вчинення членами злочинної організації і менш тяжких злочинів. Спеціальна мета створення злочинної організації може полягати і в керівництві чи координації злочинної діяльності інших членів злочинної організації, забезпеченні функціонування як безпосередньо цієї організації, так і інших організацій.
6.                Високий рівень зв’язків з корумпованою частиною працівників органів державної влади, управління, правоохоронних органів. Фактично діяльність злочиної організації неможлива безнаявності таких зв’язків. Саме представники цієї групи утворюють структури зовнішньої безпеки та забезпечення розвитку легального бізнесу.
7.                Вербування нових членів . Ця ознака пов’язана з потребою постійного посилення впливу злочинної організації, заміни членів, які вибувають.
8.                Легалізація капіталу, накопиченого злочинним шляхом . Ця ознака притаманна злочинній організації на будь-якій стадії її розвитку.
9.                Встановлення контролю над засобами масової інформації . Ця діяльність до сфери ідеологічної підтримки існування злочинної організації і виконує надзвичайно важливу функцію.
10.           Політизація злочинної діяльності, тобто встановлення членами злочинної організації таких відносин з політичними партіями чи окремими політичними діячами, які б давали реальну можливість впливати на процеси прийняття політичних рішень, кримінальну, фінансово-господарську політику в інтересах злочинної організації, що б давало можливість розширення злочиної діяльності.
Перелік ознак злочинної організації не є вичерпним, можуть бути виділені й інші ознаки цього явища.

IV Відповідальність співучасників
Співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч.1 ст. 2 КК про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті.
Отже сформулюємо кілька тез щодо кваліфікації дій співучасників та їх покарання.
1) Відповідальність співучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації, визначається так:
а) Організатор злочину підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені будь-яким співучасником цієї групи, за умови, якщо ці злочини охоплювались умислом організатора ( ч.1 ст.30 );
б) Інші співучасники підлягають відповідальності за злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, що виконував у злочині кожний з них ( ч.2 ст. 30 );
в) Дії всіх співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією чи організованою групою ( наприклад, всі учасники банди, незалежно від ролі, яку вони виконували в злочині, несуть відповідальність за ст. 257; всі учасники організованої групи, що вчинили вимагання, — за ст. 189 ч.4 );
2)При простій співучасті, всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин;
3)При складній співучасті питання про відповідальність вирішується так:
-                     виконавець відповідає за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ним злочин ( ч. 1 ст .29);
-                     всі інші співучасники ( організатор, підбурювач, пособник ) відповідають за той злочин, що вчинив виконавець;
-                     дії всіх співучасників, за винятком виконавця, кваліфікується за тією статтею КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст. 27. Так пособник вбивства відповідає за ч. 5 ст.27 і ч.1 ст.115. Отже кваліфікація діяння співучасників майже завжди визначається діями виконавця, за винятком деяких випадків.
При вирішенні питання про відповідальність співучасників виникає проблема щодо ставлення їм у вину об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину.Слід виходити з такого:
А) об’ктивні обставини, вчиненого виконавцем злочину, можуть бути потавлені у вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них. Якщо співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин, вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників ( наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це нен знали – виконавець відповідає за п.4 ч.2 ст.115, а інші співучасники – за ст. 27 і ч.1ст. 115 КК.).
Б) Суб’єктивні ознаки, можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність. Якщо ж ці ознаки не були заздалегідь їм відомі, вони не можуть бути поставлені їм у вину. Наприклад, якщо підбурювач умовив виконавця вбити потерпілого з помсти, а виконавець зробив це переслідуючи корисливу мету, то виконавець відповідає за п.6 ч.2 ст.115, а підбурювач, що знав про корисливі мотиви виконавця відповідає за ч.4 ст.27 і ч.1 ст.115.
В) Обставини, що посилюють чи пом’якшують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику на боці якого вони мають місце. Іншими словами, особисті обставини не можуть впливати на відповідальність інших співучасників. Якщо пособник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у вчиненні нового вбивства, то незалежно від того, знав пособник про це чи ні, ця обставина у вину ставитись не може, вона характеризує лише особу виконавця. В такому разі виконавець відповідає за п.13 ч.2 ст 115, а пособник за ч.5 ст.27 і ч.1 ст.115.

V. Спеціальні питання відповідальності співучасників.
    продолжение
--PAGE_BREAK--