Реферат: Поняття злочину у кримінальному праві України

--PAGE_BREAK--Вина є обов'язковою ознакою кожного злочину. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності [8, 23].
Таким чином, так зване об'єктивне ставлення, тобто ставлення у відповідальність за шкоду, яка завдана невинно, якою б тяжкою ця шкода не була (скажімо, смерть людини), у кримінальному праві не припустиме. Така ситуація зветься випадком (від лат. casus) і розглядатиметься далі.
Вина інколи зветься другою матеріальною ознакою злочину, вона є його обов'язковою суб'єктивною властивістю. Без вини нема злочину, а отже, і не може бути покарання за той чи інший вчинок.
Nullum crimen, nulla poena sine culpa. Нема злочину, нема покарання без вини — цей постулат був чітко прописаний на знаменах буржуазії, яка йшла до влади, відкидаючи устої феодального устрою, що гальмували рух до демократії.
Караність діяння. Ознакою злочину є його караність. Хоча формулювання злочину в частині 1 статті 11 КК України не містить вказівки на караність як ознаку злочину, вона, безумовно, випливає з ознаки кримінальної протиправності. Без встановлення покарання за діяння, яке визнано злочином, таке визнання втратило б усякий сенс.
Вказуючи в частині 2 статті 1 КК України на шляхи виконання завдання, яке стоїть перед КК України, закон підкреслює, що для його здійснення КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Без наявності кримінально-правової санкції вести боротьбу з будь-якими злочинами неможливо. Проте це не означає, що передбачене в санкції покарання обов'язково має бути застосоване до особи, яка вчинила діяння, сформульоване в диспозиції цієї статті. Особа, визнана злочинцем, може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання судом, а також за амністією чи помилуванням.
Злочин — це діяння, вчинене суб'єктом злочину. Не кожна особа, яка вчинила суспільно небезпечне кримінально-протиправне діяння, підлягає кримінальній відповідальності й покаранню. Вона повинна усвідомлювати свої дії й керувати ними, досягти певного віку.
Без цього особа не може бути визнана злочинцем, а вчинене нею суспільно-небезпечне діяння — злочином.

РОЗДІЛ 2. Поняття стадійвчинення умисного злочину
Якщо раніше ми вели мову про злочин, склад злочину, то виходили з того, що діяння, яке його обумовлює, вже вчинене і, якщо злочин з матеріальним складом, настали передбачені в диспозиції наслідки. Саме таким чином стосовно закінченого злочину сформульовані статті Особливої частини КК України.
Однак у практиці часто буває так, що замислений особою злочин з різних, незалежних від неї причин, не доводиться до кінця.
Скажімо, готуючись до вбивства, особа придбала пістолет, але він був вилучений у неї працівниками міліції; або вбивця стріляє в потерпілого, але не влучає в нього. Очевидно, що ці та подібні діяння також становлять суспільну небезпеку, бо меншою чи більшою мірою негативно впливають на розвиток суспільних відносин (у нашому прикладі виникає загроза життю суб'єкта суспільних відносин — людині).
Наявність ознаки суспільної небезпеки змушує суспільство визнати діяння, пов'язані з готуванням до злочину або з безпосереднім намаганням досягти злочинної мети, такими, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
Таким чином, кримінальна відповідальність передбачена законом не тільки за закінчений злочин, але й за незакінчений.
Згідно зі статтею 13 КК України закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.
Отже, діяльність особи задля вчинення злочину може характеризуватися кількома етапами.
Такі етапи звуться стадіями вчинення злочину (від грецького стадіа — ступінь, фаза розвитку [9, 64].
Отже, стадії вчинення умисного злочину — це певні етапи, які може пройти злочин у своєму розвитку.
Кримінально-правове визначення вказаних стадій відповідає можливому розвитку злочину в реальній дійсності. Згідно зі статтею 13 КК України цей розвиток може пройти три стадії: готування, замах і закінчений злочин.
Перші дві стадії є кримінально-караними (за винятком, який буде розглянутий пізніше) етапами попередньої злочинної діяльності, яка зветься ще незакінченим злочином. І на цих стадіях злочинна діяльність може бути припинена з незалежних від злочинця причин (наслідки ситуації, коли особа припиняє вчинення злочину за власним бажанням, будуть розглянуті пізніше).
Кримінальна відповідальність за готування і замах настає тому, що в діянні особи, яка їх вчиняє, є склад злочину, хоч і незакінченого. Цей склад злочину описаний у відповідній статті Особливої частини КК України, його ознаки містяться також у статті 14 (Готування до злочину) та у статті 15 (Замах на злочин) Загальної частини КК України.
Стадії попередньої злочинної діяльності, а отже, й відповідальність за незакінчений злочин, можливі тільки у діяннях, що вчиняються з прямим умислом, бо тільки ці злочини можуть характеризуватися готуванням, плануванням злочинних наслідків, бажанням їх настання. Злочини з непрямим умислом і необережні злочини таких особливостей не мають.
Треба також мати на увазі, що стадії незакінченого злочину (готування, замах) тільки тоді мають самостійне кримінальноправове значення, коли на одній із них, з певних причин, закінчується злочинна поведінка. Тоді треба вести мову про наявність готування до злочину або замаху на злочин. Якщо ж розвиток злочинної діяльності продовжується, то кожна наступна стадія поглинає попередню, а поглинена втрачає самостійне кваліфікаційне значення [10, 40].
В основі поділу злочинної діяльності на стадії лежить ступінь фактичного втілення злочинцем у життя свого злочинного наміру, що в законі й визначається трьома етапами. Скажімо, придбання засобів для відкриття замків (готування), проникнення в квартиру (замах), викрадення з квартири речей (закінчений злочин). Точне визначення в конкретній справі стадії вчинення умисного злочину має велике практичне значення: воно необхідне для правильної правової оцінки діяння і призначення справедливого покарання.

РОЗДІЛ 3. Стадії вчинення умисного злочину
3.1. Готування до злочину
Готування до злочину — перша стадія злочину й перший вид незакінченого злочину. Щоправда, закон робить виняток для злочинів невеликої тяжкості: готування до такого злочину не тягне за собою кримінальної відповідальності (частина 2 статті 14 КК України).
Таке рішення можна пояснити тим, що дії, які характеризують готування до вказаних злочинів, мають невеликий ступінь суспільної небезпеки і можуть бути визнані такими, що близькі за своєю суттю до малозначних діянь (частина 2 статті 11 КК України).
Згідно з частиною 1 статті 14 КК України готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину [11, 50].
Закон називає найбільш поширені у практиці прояви готування до злочину. Всі вони є різновидами створення умов для вчинення злочину.
Як бачимо, ці дії ще не свідчать про початок виконання об'єктивної сторони складу злочину, але конкретні суспільні відносини знаходяться під безпосередньою загрозою, бо створюються умови для розвитку подальшої злочинної діяльності. Готуванням до злочину не може вважатися так званий «голий умисел», коли свій злочинний намір особа виявляє зовні словесно, письмово або конклюдентними діями, без вчинення будь-яких дій, які свідчили б про початок реалізації вказаного наміру. Скажімо, особа розповідає друзям про намір вчинити крадіжку.
За думки, погляди, бажання і наміри кримінальна відповідальність не настає. Nullum crimen sine actus — нема злочину без діяння (правило римського права). В такій ситуації необхідні запобігальні (профілактичні) заходи.
Sola cogitatio furti faciendi non facit furem (самий лише намір вкрасти що-небудь нікого не робить крадієм). Ці слова видатного римського юриста Паулюса актуальні й сьогодні.
Виявлення умислу («голий умисел») не слід ототожнювати з так званими «словесними злочинами». Скажімо, пропаганда війни (стаття 436 КК України). Тут наявне посягання на такий важливий об'єкт, як мир між народами.
Чим же характерні дії, що визначають готування до злочину, викладені в частині 1 статті 14 КК України?
Засоби чи знаряддя вчинення злочину — це різні речі матеріального світу, завдяки яким особа сподівається досягти злочинного результату (транспортні засоби, холодна чи вогнепальна зброя, відмички до замків, підроблені документи, маски).
Їх підшукування може полягати в купівлі, викраденні (що може становити самостійний злочин). Їх пристосуванням буде їх повна або часткова переробка у предмети, за допомогою яких можна найбільш ефективно втілити в життя злочинний намір («підгонка» ключів до замка, виготовлення з мисливської рушниці «обрізу»).
Підшукування співучасників — пошук самостійно й через інших осіб людей, які б погодилися взяти участь у вчиненні злочину як виконавці, організатори, підбурювачі, пособники, і вплив на них із вказаною метою.
Змова на вчинення злочину — досягнення домовленості двох або більше осіб (суб'єктів злочину) про спільне вчинення злочину.
Усунення перешкод для вчинення злочину — будь-які дії, які долають ускладнення на шляху злочинця до досягнення злочинної мети (відключення сигналізації, вимкнення світла, відсилання людини, яка може стати свідком) [12, 44].
Інше умисне створення умов для вчинення злочину — проведення розвідки об'єкта нападу, забезпечення злочинцем собі алібі, виготовлення фальшивих документів.
Найчастіше готування властиве тяжким і особливо тяжким злочинам: вбивству на замовлення, привласненню майна, фальшивомонетництву. Ситуативні злочини здебільшого не готуються: хуліганство, побутове вбивство.
Отже, готування до злочину характеризується такими ознаками:
1) скоєння підготовчих дій, покликаних створити умови для розвитку подальшої злочинної діяльності (в тому числі шляхом бездіяльності, скажімо, невключення сигналізації особою, яка була зобов'язана це зробити, з метою полегшення вчинення крадіжки);
2) прямий умисел на вчинення готування;
3) припинення діяння до початку виконання об'єктивної сторони складу задуманого злочину;
4) це припинення має місце з незалежних від винного обставин.
Остання ознака сформульована тільки щодо замаху на злочин (стаття 15 КК України). Одначе систематичне тлумачення статтей 14, 15 і 17 КК України (добровільна відмова при незакінченому злочині) дає всі підстави поширити цю ознаку й на готування до злочину.
Припинення діяння з незалежних від винного обставин може бути обумовлено об'єктивними причинами (скажімо, вийшов з ладу двигун автомашини, на якій він їхав на місце злочину), а також суб'єктивними (скажімо, стежачи за потенційною жертвою, винний «загубив» її в натовпі) [13, 45].
Можлива ситуація, коли підготовчі дії до одного злочину становлять закінчений інший злочин. Тоді кваліфікація вчиненого здійснюється за сукупністю злочинів (готуючись до розбійного нападу, винний придбав пістолет, що само по собі є злочином).

3.2. Замах на злочин
Згідно з частиною 1 статті 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченою відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
З цього визначення випливають ознаки замаху:
1) скоєне діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, тобто виконана певна частина об'єктивної сторони складу злочину. Скажімо, особа, бажаючи вчинити крадіжку чужого майна:
а) робить спробу проникнути в квартиру потерпілого, або
б) це їй вдається завдяки відмиканню замків, або,
в) проникнувши в квартиру, вона збирає у валізу цінні речі. Будь-який із цих моментів знаменує діяльність, яка визнається замахом на злочин. При припиненні дій винного в один із зазначених моментів він буде відповідати за замах на злочин;
2) замах на злочин вчиняється лише з прямим умислом.
При цьому в злочинах з матеріальним складом винний передбачає настання певних наслідків і бажає цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі причин, а в злочинах з формальним складом усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій (бездіяльності), спрямованих на спричинення шкоди суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом, і бажає спричинити їм шкоду, тобто довести свої дії до кінця;
3) на відміну від закінченого злочину, при замахові об'єктивна сторона повністю не виконується. Для злочинів з матеріальним складом це може означати, що не настають наслідки, які передбачав винний, або настають не ті, які він передбачав. Скажімо, винний стріляє в потерпілого з метою його вбивства, але промахується, або тільки ранить його. Для злочинів з формальним складом це означає, що неповністю виконані дії, які створюють об'єктивну сторону певного злочину. Скажімо, при вчиненні фінансової операції з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом, з метою їх легалізації (відмивання), ця операція була припинена у зв'язку із затриманням злочинця;
4) злочин не доводиться до кінця з причин, що не залежали від волі винного [14, 46].
Як і при готуванні, ці причини можуть бути як об'єктивного характеру (злодія затримав господар квартири, який повернувся додому), так і суб'єктивного характеру (злочинець не влучив у намічену жертву). Але у всіх випадках недоведення злочину до кінця суперечить наміру винного.
Закон твердить, що замах може бути вчинений шляхом дії або бездіяльності. Практично — це завжди дія; бездіяльність можлива у ситуаціях, коли, особа, зобов'язана не допустити настання суспільно небезпечних наслідків, не виконує своїх зобов'язань. Наприклад, лікар не дає хворому ліків, бажаючи щоб він помер, або мати не годує немовля, бажаючи того ж.
Умисні злочини з матеріальним складом завжди можуть мати стадію готування і стадію замаху. Умисні злочини з формальним складом, як правило, можуть мати стадію готування, а стадію замаху — не всі. Так, не мають стадії замаху усічені склади злочинів (про них далі), скажімо, змова про вчинення дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення держаної влади (частина 1 статті 109 КК України), розбій (стаття 187 КК України); склади так званої чистої бездіяльності, наприклад, невиконання судового рішення (стаття 382 КК України); склади, де перший акт дії вже означає закінчений злочин, наприклад, відмова свідка від давання показань (стаття 385 КК України).
Замах поділяється на закінчений і незакінчений.
Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (частина 2 статті 15 КК України).
Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця [15, 15].
Отже, в основі поділу замахів на види лежить суб'єктивний критерій, пов'язаний з оцінкою особою, що вчиняє злочин, своїх дій як повністю чи неповністю виконаних для доведення злочину до кінця. Закінчений замах (так званий «невдалий») розглядається в теорії й практиці як більш небезпечний порівняно з незакінченим (так званим «перерваним»).
В теорії права виділяється також так званий непридатний замах, який може бути як закінченим, так і незакінченим. Він має два різновиди:
1) замах на непридатний об'єкт і
2) замах з непридатними засобами.
Замах на непридатний об'єкт має місце тоді, коли можливість спричинення шкоди об'єкту виключається у зв'язку з особливими якостями предмета злочину або потерпілого або у зв'язку з відсутністю їх на місці злочину, про що винному не було відомо і внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця (наприклад, особа розраховує, що стріляє в живу людину, насправді стріляє в трупа; відкриває сейф з метою заволодіння грошима, а грошей в сейфі не виявилось. У зазначених випадках шкода не була заподіяна ні життю, ні власності). Тобто, наявна фактична помилка.
Замахом із непридатними засобами є помилкове чи через незнання використання винним для досягнення злочинної мети таких засобів, які об'єктивно не могли привести до завершення злочину.
При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для заподіяння шкоди (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту, чи спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, яка виявилася зіпсованою, або особа кидає в людину гранату з метою її вбивства, не знаючи, що це фактично макет справжньої бойової гранати). Тут теж наявна фактична помилка. Керуючись принципом суб'єктивного ставлення за вину необхідно визнати, що обидва різновиди непридатного замаху мають всі ознаки злочину і тягнуть за собою відповідальність на загальних підставах як за замах на злочин.
    продолжение
--PAGE_BREAK--