Реферат: Cоціально-економiчнi наслiдки iнфляцiї та ефективна практика боротьби з iнфляцiйними явищами в е

Змiст

Вступ………………………………………………………………………………3

1.Сутнiсть поняття «iнфляцiя»………………………………………………….4

2. Причини iнфляцiї

3.Соцiально-економiчнiнаслiдки iнфляцiї

3.1 Соціально-економічні наслідки інфляції в Україні

3.2 Стан України в період інфляції

3.3 Особливості кризи в Україні

4.Антиiнфляцiйна полiтика, практика боробьби з iнфляцiйними явищами

4.1 Методи антиінфляційного оподаткування

4.2 Скорочення податків у світі «концепція пропозиції»

4.3 Регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності

4.4 Максимальний рівень цін

Висновок

Список лiтератури

Вступ


Термін «інфляція» (у перекладі з латинської — здуття) вперше став вживатися в Америці в період Громадянської війни 1861-1865 рр… Проте прояви інфляції відомі людям з тих пір, як в господарському обміні почали широко використовуватися гроші. Інфляція — неминучий супутник довгострокового розвитку економіки з гнучкими цінами. Підтримання рівня повної зайнятості без інфляції — мета державного регулювання ринкової економіки. Однак інфляція — складний і соціально-економічний феномен, що виявляється по-рiзному, викликає суперечки і розбіжності серед економістів.

В умовах сучасної економічної кризи, яка охопила весь світ, всюди ведуться розмови про масові проблеми економіки, але в нашій країні особливо популярне питання інфляції та її наслідків.Сьогодні кожного дня у новинах ми чуємо про інфляцію. Країнами всього світу розробляються плани зниження відсотка інфляції, вони успішно застосовуються і дозволяють контролювати цей процес, але лише в малому ступені. Про неї кажуть, з нею борються, її бояться. Але що ж таке насправді означає це інтригуючи слово інфляція?

До розпаду великої держави СРСР пересічний громадянин нашої країни практично не зустрічався з такою проблемою як інфляція. Всі ціни встановлювала держава, вони були відносно стабільними, а головне запланованими, а отже передбачуваними. Боротьба з нею йшла, як правило, на державному рівні.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз — повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз — хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників.

Інфляція була і буде в кожній країні, її неможливо повністю зупинити чи знищити, але можливо регулювати її. Тому дослiдження iнфляцiї та її наслiдкiв є дуже актуальною темою на сьогодняшнiй день.

Тому мета моєї курсової роботи -визначення основних соціально-економічних наслідків інфляції і методи боротьби з нею.
1.Сутнiсть поняття «iнфляцiя»
Перш, ніж говорити про численні протиотрути, необхідно з'ясувати, що ж це за отрута, що за жахливе явище, з яким так старанно багато років борються країни всього свiту.

Звернемося до Великої радянської енциклопедії: «Інфляція (від лат. Ihflatio-роздування), переповнення каналів обігу надлишковими паперовими грошима, що викликає їх знецінення. В результаті інфляції паперові гроші знецінюються по відношенню до грошового товару — золота, а також по відношенню до всієї маси рядових товарів і до іноземної валюти, що зберігає колишню реальну цінність або що знецінилася в меншій мірі».[1]

Словник «Мова ринку» дає таке визначення: «Інфляція — процес переповнення каналів грошового обігу, виражений у знеціненні грошей, зростанні цін на товари і послуги і зниженні реального життєвого рівня трудящих».[2]

Словник банківсько — біржовий лексики визначає інфляцію як «надмірну експансію грошової маси, супроводжувану зростанням цін і скороченням попиту».[3]

«Інфляція — надмірне збільшення кількості в країні грошей, що знаходяться в обертi, що викликає їх знецінення» — так описує цей термін тлумач російської мови С.І. Ожогов.[4]

Підсумовуючи всі ці, в цiлому, ідентичні, визначення, можна сказати, що інфляція — це грошовий феномен, виражений в стійкому і безперервному зростанні цін, викликаному надлишком грошової маси в обігу. Іншими словами, ця проблема виникає в ситуації, коли касова готівка підприємців і споживачів (пропозиція грошей) перевищує реальну потребу (попит на гроші). Очевидно, що в такому випадку суб'єкти господарських відносин будуть намагатися по можливості позбутися від можливих надлишків грошей, збільшуючи свої витрати і зменшуючи грошові заощадження. Це викличе розширення попиту, підвищення цін і зниження купівельної спроможності грошей негативні наслідки невірної грошової політики держави, чреваті значними економічними і соціальними потрясіннями.

Взагалі, корені такого явища, як інфляція, завжди криються в помилках проведеної державної політики. Причинами можуть послужити вагомий дефіцит бюджету, невірні заходи щодо грошової емісії та багато іншого, як окремо, так і в сукупності.

Проте, інфляція, хоча і виявляється в зростанні товарних цін, не може бути зведена лише до чисто грошового феномена. Це складне соціально-економічне явище, породжене диспропорціями відтворення у різних сферах ринкового господарства. Інфляція, маючи тривалу і багату історію, і зараз являє собою одну з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу.[5]

Багато правителів стародавності з більшим чи меншим успіхом намагалися знайти вирішення вічної проблеми балансування бюджетних доходів з постійно зростаючими витратами. Відомо кілька шляхів вирішення цієї проблеми:

 обмеження державних видатків;

 збільшення податків, мит і тарифів;

 позику грошей всередині країни і за кордоном.

Але самообмеження противно людській природі. Збільшення податкового преса має об'єктивні межі. А борги потрібно повертати. Тоді економічна думка стародавнього світу відкрила четвертий шлях балансування державних бюджетів:

 випуск в обіг додаткової кількості грошей.

Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії-з 1769-1859р. (За винятком періоду 1843-1853г.г.). США — в період війни за незалежність 1775-1783г.г. та громадянської війни 1861-1865г.г .- саме в цей час термін «інфляція» (від латинського ihflatio-здуття, розбухання), запозичений з медицини, стали вживати стосовно до грошового обігу, коли грінбеки (нерозмінні казначейські квитки) знецінилися на 60% в липні 1864г.; Англії — під час війни з Наполеоном на початку 19-ому столітті; Франції — в період Французької революції 1789-1791р. р… Особливо високих темпів інфляція досягла в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923р. грошова маса в обігу досягла 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в трильйон разів.

На даний момент історія економіки нараховує досить велику кількість різних економічних навчань, шкіл і течій: меркантилісти, фізіократи, класики і неокласики, марксистська економіка, інституційна і магістральна економіки, чиказька школа і лібералізм, гелбрейтевское протягом, прихильники теорії «економіки пропозиції», радикальна економіка, вульгарна економіка і багато інших. Представники майже кожного з цих напрямків розробляли або розробляють свої погляди, часто абсолютно протилежні, на головні економічні проблеми людства. Існують, звичайно, і їх теорії щодо інфляції як однієї з найбільш серйозних проблем, які перешкоджають повноцінному економічному розвитку. Наведу деякі з них.

Так, у традиційній марксистськiй економіці інфляція сприймалась як порушення в процесі суспільного виробництва в докапіталістичних формаціях і в умовах капіталізму, що проявляється в переповненнi сфери обертання грошовими знаками понад реальнi потреби господарства та його забезпечення. Інфляція, за марксистської школи, органічно пов'язана з особливостями відтворювального циклу, державно-монополістичним регулюванням господарських процесів, мілітаризацією економіки, безробіттям і так далі. Породжується соціально-економічними суперечностями капіталістичного виробництва, диспропорцією між реальним обсягом суспільного продукту і його вартісним вираженням. І використовується пануючими експлуататорськими класами для перерозподілу національного доходу і національного багатства на свою користь за рахунок зниження реальних доходів трудящих. До безпосередніх її причин марксистська школа відносила об'єктивнi зміни в обсязі структури суспільного виробництва, політику монополій і імперіалістичних держав, головним з яких вважала дефіцит бюджету.

Проблема інфляції займає одне з центральних місць і в монетаристскiй літературi, де причинна залежність між зміною кількості грошей і рівнем цін розглядається як основна економічна закономірність.

Монетаристи найважливішою практично єдиною причиною інфляційного процесу вважають більш швидке зростання національної грошової маси в порівнянні зі зростанням продукту. Дотримуючись їх теорії, в довготривалій перспективі гроші повністю нейтральні і ефект грошових імпульсів (прискорення або уповільнення темпів зростання грошей) відображається лише у динаміцi загального рівня цін, не надаючи відчутного впливу на обсяг виробництва, інвестицій, зайнятості робочої сили. Однак протягом більш коротких періодів (один економічний цикл) зміна грошової маси може мати деякий вплив на стан виробництва і зайнятості, але ефект буде недовгим: через певний час темп зростання реальних показників виробництва повернеться до початкового рівня.

Тим самим відкидається кейнсiанська ідея про можливості постійно підтримувати темпи економічного зростання, жертвуючи певним підвищенням темпів інфляції. Важлива роль монетаристської моделі належить і інфляційним очікуванням, які формуються з урахуванням помилок в минулих прогнозах цін.

Слід відзначити також і зміни трактувань суті інфляції та пов'язаних з нею процесів в результаті накопичення економічного досвіду, можливість альтернативних підходів при вивченні цієї проблеми. Наприклад, кейнсiанська позиція, що концентрується навколо проблеми сукупних витрат, як головного чинника визначаючого національне виробництво і занятість, бере за основу криву Філіпса (жорстка залежність між інфляцією і безробіттям).[6]

Підбиваючи підсумок, треба сказати, що на сьогоднішній момент ми не маємо абсолютно правильної і підтвердженої всіма факторами теорії інфляційних процесів, якою можна керуватися, оцінюючи інфляцію, її причини та наслідки. Кожна з перерахованих теорій має як свої сильні, так і слабкі сторони.
2. Причини iнфляцiї
Причини, перш за все необхідно шукати в деформації грошового обігу. Так, інфляція виникає, коли центральний банк країни проводить невірну грошову політику, випускаючи в обіг незабезпечену товаром масу грошей.

Припустимо, що економічна система знаходиться у стані рівноваги й експерти розраховують на таку стабільність у майбутньому.

Але, виходячи із політичних міркувань, наприклад, в зв’язку з наближенням президентських виборів, уряд, щоб догодити виборцям, вирішує збільшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалізацію проектів для створення нових робочих місць. Зрозуміло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробіття, досягнуте адмiнiстрацiєю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборів. Отже, складається проект нереально розширеного державного бюджету на рік виборів. Як тільки ці плани почнуть реалізовуватись, економічна система вийде із стану рівноваги. Дійсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробіття скоротиться, а підвищення рівня цін при цьому буде незначне.

Але, вже у наступному році зарплата, ціни на ресурси й фактори виробництва почнуть інтенсивно зростати. По мiрi того, як фірми будуть пристосовувати свої очікування до нових умов, зростуть не тільки ціни на товари та послуги, але й відбудеться скорочення обсягів виробництва, супроводжуване зростанням безробіття.

Інший варіант виникнення інфляції може бути викликаний державними замами в Центральному банку. При достатньо низьких темпах інфляції, наслідки можуть виявитись важкими. Наприклад, держава позичає певну суму в Центральному банку, зобов’язавшись повернути її через рік з відсотками та виконує своє зобов’язання. Проте одразу ж звертається в Центральний банк за новим кредитом. Подібна політика продовжується з року в рік, і хоча гроші час від часу повертаються в Центральний банк, кредитна емісія очевидна.

Виникає інфляція і при активних процесах мілітаризації в державі, при високому рівні монополізації ринків, під впливом зовнішніх факторів (ростом світових цін).

Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом.

Крім бюджетного дефіциту інфляція обов’язково супроводжується нерівномірним зростанням цін й, звідси, порушенням господарчих зв’язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвильоподiбним поширенням зростання цін по районах держави й галузям.

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна кон’єктури ринку, дія зовнішньо економічних зв’язків, стихійних лих і т.ін. Отже ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін – інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

Так ріст цін, пов’язаний з циклічними коливаннями кон’єктури, не можна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній для ХІХ – початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа – якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновані дома, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати.

Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвемо найважливіші із них:

1.Диспропорційність — незбалансованість державних видатків і прибутку — т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстату», що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок — інфляція.

2.Iнфляційно небезпечні інвестиції — здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок — збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.
3.Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки огополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.

4.Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-такi обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

5.Iнфляційні очікування — виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.[7]

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

1.Державна монополія на емісію грошей.
2.Профспілкова монополія.
3.Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.
Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.[8]

Слід також зазначити, що два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат — це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

невиважена первинна емісія;

структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці;

затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;

значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;

від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;

доларизація економіки.

Безперечно, вищезгадані, зростаючий попит та витрати виробництва,є чинниками інфляції в Україні. Пороте цікаво подивитись яким саме чином і на яких часових проміжках впливали вони на розвиток інфляційних процесів.

Подивимося на розвитокукраїнської економіки протягом 1991 – 1995років через призму класичних чинників інфляції. Найбільш високі темпи інфляції в Україні припадають на 1993 р., коли ціни зросли за рік у 102,6 разів при середньомісячному рівні інфляції 47,1 % (типова гіперінфляція).

Треба одразу ж зазначити, що погляди різних економістів на проблему розвитку та причин інфляції в Україні не однозначні. Одні основною причиною інфляційних процесів 1991 –2007рр. називають дію зовнішніх факторів, зокрема різке зростання цін на енергоносії (з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ – у 64,2 тис. раза. Внутрішні українські ціни на вугілля за цей період зросли в 90,7 тис. разів). Відповідно вони вважають, що початковою для нашої економіки була інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції. Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками («криза неплатежів» – за даними СБРР за 1992 р. неплатежі в Україні становили 40 % загального ВВП) та видачі заробітної платні. Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль «зарплата – ціни»: ріст цін веде до збільшення витрат, що вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін. Таким чином прослідковувалось переплетіння інфляції витрат та попиту.[9]

3.Соцiально-економiчнiнаслiдки iнфляцiї

Наслідки, причиною яких стає інфляція, різноманітні і аж ніяк не односпрямовані. За певних умов інфляція вигідна окремим верствам підприємців і державі. Так, держава за рахунок інфляції покриває свої, як правило, непродуктивні витрати і фінансує державний сектор економіки. Власне кажучи, держава оподатковує все населення емісійним податком. Він дозволяє державі одержати необхідні кошти швидше, ніж, наприклад, при введенні нових податків або збільшенні державного боргу. Порівняно з традиційними методами вилучення матеріальних цінностей у населення емісія дає можливість у більш значних масштабах оббирати власних громадян та ще й зменшувати при цьому свої витрати. Справа в тому, що введення нових податків або їх підвищення викликає опір основної маси населення і не завжди досягає мети. Аналогічна ситуація і з державними позиками, де, як правило, діє добровільний принцип підписки. А додаткова емісія не пов’язана з цими чинниками, тому саме вона стає способом практично безкоштовного вилучення коштів державою у свого населення.

Певну вигоду, особливо на початковому етапі, інфляція приносить і підприємцям, оскільки попит на товари підвищується, а це збільшує ділову активність. Проте ця вигода може мати місце тільки за умови, що збільшення прибутку випереджає інфляційне зростання цін.

Серед підприємців особливо виграють ті, хто займається експортом своєї продукції. Це обумовлено тим, що витрати на виробництво продукції в умовах інфляції зменшуються. Головним чином, це має місце внаслідок того, що реальна заробітна плата найманих робітників знижується. Це дає можливість експортерам знизити ціни на свої товари і зміцнити свої позиції на зовнішньому ринку.

До числа тих, хто одержує значні вигоди від інфляції, належать і боржники. Особливо вигідно це великим землевласникам, оскільки їх заборгованість, як правило, значна і практично постійна. Виграш цієї частини підприємців та власників досягається, головним чином, за рахунок перерозподілу прибутку, викликаного до життя інфляцією.

Зрозуміло, що позитивний економічний ефект інфляції для окремих верств населення і для держави досягається за рахунок втрат іншої частини громадян. У числі тих, хто найбільш потерпає від інфляції, насамперед, найменш захищені верстви населення. Пенсіонери, інваліди, студенти і деякі категорії працюючих в умовах інфляції втрачають свої заощадження, а їх пенсії, стипендії та інші виплати не зростають узагалі або збільшуються в темпі, що відстає від темпів інфляції.

Зменшення реальної заробітної плати основної частини найманих робітників у період інфляції стає повсюдним. Це призводить до змін у структурі споживання, погіршення загальних умов відтворення робочої сили, зубожіння населення.

У період інфляції погіршується становище дрібних власників і особливо фермерів. Різниця між цінами на сільськогосподарську і промислову продукцію зростає, а це погіршує економічне становище.

З розвитком інфляційних процесів відбуваються глибокі негативні зміни в економіці в цілому. Ціни на вироблені товари швидко зростають. При цьому підвищення цін відбувається нерівномірно, а це спричиняє порушення сформованих в економіці пропорцій.

Неодмінним супутником такої зміни цін стає спекуляція. Виникає величезна кількість посередницьких фірм, що займаються перепродажем вироблених товарів.

Нестійкість грошової одиниці значно збільшує підприємницький ризик і знижує ділову активність. Причиною її зниження стає скорочення всіх видів кредиту і, насамперед, комерційного.

Капіталовкладення в економіку зменшуються, а зміна структури попиту і нерівномірне зростання цін призводить до дезорганізації внутрішнього ринку.

Зниження реальної заробітної плати робить ручну працю дешевою, а це гальмує науково-технічний прогрес і впровадження нової техніки.

Прямим вираженням негативних наслідків інфляції стає розлад усієї системи грошового обігу. Один із яскравих проявів цього — витиснення національної грошової одиниці іноземною валютою.

Інфляція призводить до порушення сформованих міжнародних відносин, а можливість зниження цін на експортні товари тієї країни, де інфляція досягла великих розмірів, посилює конкуренцію на зовнішніх ринках.

Одним із важливих моментів інфляції є її вплив на стан безробіття. Аналізуючи цей взаємозв’язок, у 1958 р. англійський економіст О. Філіпс дійшов висновку, що між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття існує зворотна залежність. Зображена у вигляді графіка, дана залежність увійшла в економічну літературу під назвою кривої Філіпса.
У подальшому взаємозв’язок між зміною заробітної плати і інфляцією досліджувався й іншими вченими. У цей аналіз помітний внесок зробили американські вчені П. Самуельсон і Р. Солоу. Вони замінили ставки заробітної плати на інший показник — товарні ціни. Саме в такому вигляді сьогодні і зображують криву О. Філіпса. (рис. 1).

/>

Рис. 1.

Крива О. Філіпса показує, якщо в суспільстві (головним чином внаслідок дій уряду) стимулюється попит, то це приводить у підсумку до зростання цін. Ціна піднімається, наприклад, з рівня Р1 до рівня точки Рз. Одночасно рівень безробіття зменшується і обсяг його скорочується 3 Аз до А|. При зворотній зміні цін (їх зниженні) відбувається збільшення безробіття.

Крива О. Філіпса, безперечно віддзеркалює певний стійкий повторюваний зв’язок між зростанням цін і рівнем безробіття. Однак досвід багатьох країн показує, що можливість регулювання безробіття за допомогою зміни цін дуже обмежена і може застосовуватись з відносним успіхом тільки в короткі відрізки часу. Залежність між інфляцією і безробіттям у тривалій перспективі вже не вкладається в той зв’язок, що ілюструє крива О. Філіпса. Це говорить про те, що інфляція є дуже складним явищем і тільки протягом короткого часу може визначатися яким-небудь одним важливим фактором.

Якщо інфляція триває досить довго, то сукупність усіх її негативних наслідків призводить до різкого розладу фінансової системи держави і до важкого стану всієї економіки.[10]

Пiдсумовуючи, наслідки інфляції різноманітні і суперечливі:

1. Інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів.

2. Високі темпи інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють планування фірм та домогосподарств. В результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бюджету.

3. Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати грошові кошти, які швидко знецінюються. Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін.

4. Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного проценту росту інфляції.

5. Відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші.

6. В результаті росту цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують національні виробники.

7. Росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча капіталів за кордон.

8. Знижується політична стабільність у суспільстві, росте соціальна напруженість.

9. Змінюється структура і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Звужуються можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної та монетарної політики. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг, запускається механізм їх відтворення.

10. Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств через податки.

11. Ефект Танзі-Олівера. Суть: інфляція знецінює надходження від оподаткування.

12. Інфляція погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки, що знижує економічну активність.

13. В умовах стагфляції висока інфляція поєднується з високим безробіттям.

14. При гіперінфляції виробнича діяльність стає неефективною, йде переорієнтація на посередницьку діяльність.[11]
3.1 Соціально-економічні наслідки інфляції в Україні
Наслідки інфляції складні і різноманітні. Найбільш її темпи сприяють росту цін і норми прибутку. Високий рівень інфляції перетворюється у серйозну перешкоду для виробництва. Обумовлює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.

Наслідки інфляції різноманітні, суперечливі і полягають у наступному:

По–перше, вона приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами. Є довільним та не підвладним прогнозуванню явищем.

Кошти перерозподіляються від приватного сектора (фірми, домогосподарства) до держави. Дефіцит державного бюджету, що є одним з факторів інфляції, покривається через інфляційний податок. Його сплачують усі власники реальних грошових залишків. Сплачується він автоматично, оскільки грошовий капітал знецінюється під час інфляції. Інфляційний податок показує зниження вартості реальних грошових залишків.

Інший канал перерозподілу доходів на користь держави виникає з монопольного права друкувати гроші. Різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і витратами на їхнє друкування називається сеньйоражем. Він дорівнює кількості реальних ресурсів, що може одержати держава на надруковані гроші. Сеньйораж дорівнює інфляційному податку, коли населення підтримує постійною реальну вартість своїх грошових залишків.

Особи, що мають фіксовані доходи, несуть втрати від інфляції в результаті зниження реальних доходів. Групи, що одержують індексовані доходи, захищені від інфляції настільки, наскільки система індексації доходів дозволяє їм зберегти реальний заробіток. Продавці товарів і ресурсів, що займають монопольне положення на ринку, можуть збільшити свій реальний доход.

Зрозуміло, що чим неочікуваніше, швидше і не збалансованіше по відношенню один до одного ростуть ціни, тим краще для одних і гірше для інших. Наприклад, якщо колективний договір вже укладений на 5 років вперед і, причому, без належного урахування можливості різкого росту цін, що іноді трапляється, то робітники можуть програти, якщо ціни раптом різко, зненацька і незбалансовано зростуть. Постраждає і підприємець, якщо, у свою чергу, ціни саме на його товар виростуть менше в порівнянні з цінами інших, тобто незбалансовано. Інший же підприємець виграє за умови, що його ціни виросли відносно швидше і т.д.

Власники реальних активів (нерухомості, антикваріату, витворів мистецтва, коштовностей і т.п.) найбільш захищені від інфляції, оскільки ріст цін на ці товари обганяє загальний рівень інфляції в країні.

При незмінній процентній ставці в результаті несподіваної інфляції завжди програють кредитори і виграють позичальники.

Це виникає через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володіють люди. Для індивіда, що отримав позику i має вносити по ній щорічний (або щомісячний) платіж згідно зі ставкою проценту, інфляція фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 грн. для купівлі будинку i щорічні платежі по закладній становлять 10000 грн. У разі підвищення цін у 2 рази, тобто наявності інфляції, платежі по закладній ніяк не зміняться i будуть становити ті ж самі 10000 грн. за рік, хоча кількість благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвічі.

Боржник при цьому тільки виграє, оскільки реальний процент за використання капіталу зменшився наполовину.

В цілому непередбачена інфляція перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників, а непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Інфляція є головним чинником, що впливає на відсоткові ставки, оскільки під її дією змінюється купівельна спроможність грошових одиниць i зменшується реальна прибутковість інвестицій.

Намагаючись зменшити втрати, банки підвищують ставку позичкового відсотка. Це у свою чергу зменшує обсяг інвестицій у виробництво. Збереження такої ситуації в довгостроковому аспекті приведе до скорочення реального обсягу ВНП і прискоренню інфляції.

При прогресивній системі оподатковування інфляція сприяє підвищеному вилученню засобів у домогосподарства. Оскільки інфляція приводить до знецінення нагромаджень у грошовій формі, то здійснюється перерозподіл накопичених доходів від старих до молодих членів суспільства.

По–друге, високі темпи інфляції і різкі зміни структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм і домогосподарств. У результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бізнесу. Нестабільність і недостатність економічної інформації також заважають складанню бізнес-планів.

Платою за це є ріст процентної ставки і прибутку. Інвестиції починають носити короткостроковий характер, знижується частка капітального будівництва в загальному обсязі інвестицій і підвищується питома вага спекулятивних операцій. У майбутньому це може привести до зниження добробуту нації і зайнятості.

Ціни є головниміндикатором ринкової економіки. Цінова інформація – головна для бізнесу. У ході ж інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товарів усі частіше помиляються у виборі оптимальної ціни. Падає впевненість у майбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активність бізнесу.

У силу відсутності якісної інформації про ціни, підсилюється дезорієнтація суб'єктів ринкового господарства, знижується ефективність розміщення економічних ресурсів. У підприємств зростають витрати, зв'язані з потребою адаптуватися до постійних змін, заздалегідь готуватися до безлічі сценаріїв економіки завтрашнього дня.

По–третє, зменшується політична стабільність суспільства, зростає соціальна напруженість. Висока інфляція сприяє переходу до нової структури суспільства. Наслідок інфляції позначається через податкову систему. У такій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматично всі частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усі більш заможні чи дохідні, не розбираючи: чи зріс доход чи реально тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття нових податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду природно погіршується.

Промислово розвиті країни Заходу проводять індексацію податкових законів з урахуванням темпу інфляції. Подібна індексація, на жаль, мало ефективна, тому що в силу незбалансованого росту цін відбувається перерозподіл багатства, підсилюється відрив номінального значення доходу від реального, причому у різних груп бізнесу і населення по-різному, у різний час і з різною швидкістю. Єдина індексація не може уловити подібних нюансів, вона оцінює всі доходи переважно формально, по номіналі. Для США, приміром, отриманий банкірами (1984 р.) 10 % доход на авансований капітал (процентна ставка) не є реальний доход, а лише плата за інфляцію. Темп росту цін у 1984 р. був саме близько 10 %. Податкова система цього не може гнучко врахувати.

По–четверте, відносно більш високі темпи росту цін у «відкритому» секторі економіки приводять до зниження конкурентноздатності національних товарів. Результатом буде збільшення імпорту і зменшення експорту, ріст безробіття і руйнування товаровиробників.

По–п'яте, зростає попит на більш стабільну іноземну валюту. Збільшуються витік капіталів за кордон, спекуляції на валютному ринку, що у свою чергу прискорює ріст цін.

По–шосте, знижується реальна вартість заощаджень, накопичених у грошовій формі, підвищується попит на реальні активи. У результаті ціни на ці товари ростуть швидше, ніж змінюється загальний рівень цін. Прискорення інфляції підстьобує ріст попиту в економіці, приводить до утечі від грошей. Фірмам і домогосподарствам приходиться здійснювати додаткові витрати на покупку реальних активів.

По–сьоме, змінюється структура, і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної і монетарної політики звужуються. Зростають бюджетний дефіцит і державний борг. Запускається механізм їхнього відтворення. Часто уряди не змінюють реальної вартості своїх програм, що фактично скорочуються, коли ціни зростають. Це відбувається частково тому, що більшість трансфертних програм не індексовані в залежності від зростання рівня цін. Деякі види державних закупок можуть «проходити»по статтях бюджету у номінальному розмирі. Такий стан речей призводить до того, що номінальні витрати будуть менш за необхідні при зростанні рівня цін, так що реальні витрати будуть зменшуватись.

Iншi наслідки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соціальних програм. Тоді, наприклад, урядові витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженні, якщо уряд є неспроможним збільшувати бюджет відповідно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях інколи виявляється, що прохання підвищення ціни товарів переглядаються рідше і довше, ніж у приватному секторі. В умовах інфляції кожне підвищення своїх цін держпідприємства змушені обґрунтовувати, одержувати на це дозвіл усіх вищестоящих організацій. Це довго і неефективно. В умовах щомісячний різкий, несподіваний і стрибкоподібний рости інфляції подібний механізм навіть технічно важко-здійснимо. У підсумку наростає дисбаланс приватного і суспільного секторів, держава утрачає свій економічний потенціал впливу на ринок.

По–восьме, в економіці, що функціонує в умовах неповної зайнятості, помірна інфляція, незначно скорочуючи реальні доходи населення, змушує його більше і краще працювати. У результаті повзуча інфляція є одночасно «платою» за економічний ріст і стимулом для нього. Дефляція, навпроти, приводить до зниження зайнятості і завантаження виробничих потужностей.

Окрім перерозподілу доходів інфляція впливає на економіку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рівень обсягу виробництва в цілому. Тут слід зауважити, що безпосереднього зв’язку між цінами i обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує i ціни, i обсяг виробництва. Проте потрясіння в пропозиції, переміщуючи вгору криву сукупної пропозиції, підвищать ціни i зменшать обсяг виробництва.

В–дев'ятих, в умовах стагфляції високий рівень інфляції сполучається з великим безробіттям. Значна інфляція не дає можливості збільшити зайнятість.

В Україні в квітні 2008 року до квітня того року інфляція склала 30,2%; у квітні 2007 року до квітня 2006-го — 10,5%; у січні-квітні 2008 року до періоду 2007 року відповідно – 24,4%; у січні-квітні 2007 року до січня-квітня 2006-го – 10,3%.

Відкрита інфляція, а тим паче гіперінфляція – це щось більше, ніж економічне лихо, це також соціальна катастрофа.

Ерозія купівельної спроможності грошей означає ерозію грошових доходів людей, яка найбільше і насамперед згубно впливає на головний фактор і джерело приватного та суспільного багатства – працю. За умов інфляції підриваються стимули та мотивація до продуктивності праці, посилюється відплив трудових резервів із сфери виробництва у сферу розподілу та перерозподілу товарних цінностей. Жорстка інфляція сприяє розповсюдженню спекулятивної, мафіозної. Власне паразитарної діяльності людей.

Один із найнегативніших наслідків інфляції полягає у тому, що вона деформує морально-психологічний клімат у суспільстві, прискорює суспільно-психологічне безладдя, загострює криміногенну обстановку.

З огляду на те, що інфляція в Україні була затяжною, понад 10 років, виникають питання про зворотний вплив інфляції на поглиблення усіх кризових явищ в економіці, тому що економіка України характеризувалась катастрофічним спадом виробництва, соціальним розшаруванням і бідністю, фізичним зносом устаткування та будівель, розбалансуванням виробничих і комерційних зв’язків. І тільки з 2000 року в економіці України почали спостерігатися деякі позитивні зрушення в напрямку стабілізації економіки.[12]

3.2 Стан України в період інфляції

Особливістю кризи, у якій зараз перебуває країна, є те, що вона довгий час подавлялася централізованою системою директивного управління за рахунок екстенсивного використання природних і трудових ресурсів, експорту, сировини, адміністративного підвищення цін, емiсійного фінансування і т.ін. В 1989-1991 рр. ці джерела збереження зовнішньоекономічного навантаження на народне господарство були вичерпані. Спроби вирішити проблеми шляхом перебудови командно-адміністративної системи управління призвели до розпаду господарських зв'язків і заміни державної монополії на корпоративний бюрократичний і кримінальний монополізм.

Діагностування кризи дозволяє зі стовідсотковою ймовірністю прогнозувати сценарій його розвитку і виходу із нього. І наш, і зарубіжний досвід свідчать про те, що із подібної кризи не можна вийти без радикального скорочування військових видатків і рішучої конверсії, без складання бездефіцитного бюджету. В відношенні грошової реформи і лiбералiзації цін були альтернативи. Германія і Росія проводили грошову реформу, а післявоєнна Японія та Італія ні. Відмова від грошової реформи привела ці країни до гiперiнфляції, що на десятиріччя понизила курс національних валют. Отже, альтернатива складається у виборі між грошовою реформою і інфляцією.

В нашій країні лiбералiзація ціноутворення вже здійснюється протягом останніх 25 років. Спочатку визволялися ціни на продукцію машинобудування, після цього на фрукти, овочі, картопля. В 1991 р. лiбералiзація цін прийняла лавиноподібний характер.

Гіпотетично можна розмірковувати про те, що краще було би здійснювати лiбералiзацію цін після формування бездефіцитного бюджету, конверсiї і грошової реформи. Але оскільки лiбералiзація цін вже стала фактом, завдання складається в цих умовах в скорочуванні видатків бюджету і в поширенні виробництва товарів.

Державна підтримка сільського господарства і стримування зростання цін на продовольство є найважливішою антиiнфляційної і антикризовою мірою. Попит на продовольство мало еластичний по відношенню до цін і тому при їх лiбералiзації на сільськогосподарську продукцію вони можуть бути дуже високими. Зростання цін на продовольство при великій частці витрат на нього в прибутку населення призводить до зростання прибутку, забезпеченого лише iнфляційною емiсiєю. Гiперiнфляція наступає саме тоді, коли в умовах спаду виробництва допускається вільне зростання цін на продовольство. Тому не виправданим є підхід до приватизації в сільському господарстві, як до засобу виходу із кризи без рішення проблем бездефіцитного бюджету, конверсiї, структурної перебудови, ліквiдностi грошей і т. і.

Лiбералiзація цін і прибутку буде супроводжуватися помірною інфляцією при поширенні постачань товарів, але ніяк не при скорочуванні товарної маси. В цьому зв'язку актуальні наступні питання:

Чи створене конкурентне середовище для лiбералiзацiї цін ?

Чи є умови для переливання капіталу у виробництво дефіцитної продукції ?

Яку роль може грати конверсiя в утворенні ринкової структури економіки?

Лiбералiзація цін в ринковій економіці не означає будь-яку волі ціноутворення, а лише волю, що забезпечує конкуренцію виробників, оптового і роздрібного ланків. Твердження про те, що при ринку немає поняття спекуляції, позбавлені підстав. В усіх країнах з ринковою економікою існує антимонопольне або прямо антиспекулятивне законодавство, що забороняє спекуляцію в формах, що завдають збитків виробникам продукції шляхом монопольного роздування цін. Ці закони застосовуються в усіх ринкових закладах.

Перевага державних постачань зумовила у нас дії економічних відносин в господарській сфері по законах класичного монополiзму. На підприємствах шляхом приписок, погіршення якості продукції, вимивання дешевого асортименту, а в оптовій і роздрібній торгівлі за рахунок псування дешевих товарів і приховування дорогих створювався і відтворювався штучний дефіцит. На нього влаштовуються монопольно високі ціни як тіньового ринку, так і державних каналів реалізації.

Конкурентне середовище повинно створюватися на основі всемірного поширення підприємництва. Поки підприємництво у нас носило характер первісного накопичування фінансового капіталу і майна невиробничого призначення. Iнфляційними засобами ринкові структури накопичили вже мiльярдні кошти. Але цей процес не може тягнутися тривалий період. Або iнфляційний комерційний капітал прийме активну форму інвестицій в виробництво дефіцитної продукції, або настане гiперiнфляція, і відносний товарний дефіцит перейде в абсолютний.

Утворення товарних ринків пов'язане з переходом від державно-монополiстичних структур до конкурентних. Зараз в жодній галузі підприємства не несуть економічної відповідальності за задоволення попиту.

Навіть в агропромисловому комплексі, де очевидний зв'язок з кінцевим споживанням, перевага державних постачань дозволяє при великих ресурсах продукції мати її постійний дефіцит.

В промисловості положення посилюється тим, що більшість підприємств взагалі не працює на ринок, або випускає продукцію, вигідну у виробництві, але не ефективну чи навіть непотрібну для використання. Монополiстичнi відношення характерні також для енергетики, транспорту, зв'язку, будівельної сфери обігу. Щоб зламати, подолати цей загальний монополiзм, потрібно усунути його першоджерело — пряме державне втручання в економіку. Передусім необхідно скоротити військові замови, які через міжгалузеві зв'язки пронизують усе народне господарство і, окрім прямого витрачання ресурсів, служать головним каталiзатором монополiстичних відносин.

Відоме, що конверсiя великих військових підприємств вимагає часу. В одних випадках час необхідно для того, щоб від випуску одиничних виробів малих і середніх серій перейти до виробництва масовими серіями. Це відноситься до виробництва комп'ютерів, засобів зв'язку, аудiо- і вiдео-техніки, електроніки. В інших прийдеться змінювати склад виробів у підприємств-постачальників, скажімо, при переході від випуску військових літаків на цивільні.

Конверсiя потребує великих інвестицій, як і скорочування армії вимагає чималих витрат на соціальне забезпечення колишніх військовослужбовців. В наданому зв'язку встає питання про джерела фінансування конверсiї і військової реформи. Бюджетне фінансування в даному випадку недоцільно по наступним причинам:

Це не дозволило би позбавитися від бюджетного дефіциту.

Немає ніякої гарантії, що бюджетні асигнування будуть витрачені на конверсiю, а не на виробництво непотрібного озброєння.

Проблема вирішується при використанні для конверсiї і працевлаштуванні військовослужбовців вільних капіталів недержавних організацій, а також зарубіжних інвестицій. Таким чином пов’язання стає єдиним цілим рішенням проблеми дефіциту бюджету, інфляції, підприємництва, інвестицій, конверсiї і ринку.

3.3 Особливості кризи в Україні

Інфляція — це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть такий термін "інфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо внаслідок його застосування страждають передусім фізичні особи з фіксованим чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці, практично всі особи найманої праці ).

До цього податку звертаються як до останнього засобу покриття бюджетного дефіциту, коли інші джерела поповнення казни (прямі і непрямі податки, займи на внутрішньому і зовнішньому ринках, продаж держмайна і т. і.) не дозволяють покрити навально зростаючі державні видатки. Перевищення видатків над прибутком, поява дірки в державному бюджеті, масштабна емiсiя пустих грошей, переповнення каналів грошового обігу і бурхливий зростання цін — все це яскраво спостерігається в періоди війн, революцій, інших соціально-економічних і політичних катаклізмів.

Зростання грошової маси в Україні в 1992 р. э більш ніж 16,9 разів свідчить про те, що гiперiнфляція в нашій країні є реальністю.

Треба визначити, що інфляційні процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч закладалися народногосподарські диспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т. і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію економіки. Внаслідок: «в економічному організмі давно порушився обмін речовин».

Деякий час грошова маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві гроші вилучалися з обігу в основному за допомогою імпорту і алкоголю. Потім ситуація різко змінилася. Різко скоротилися валютні надходження і, відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними матеріальними ресурсами. У зв'язку з утворенням комерційних структур (передусім банків) став неможливим місцевий розподіл грошового обігу на наявний і безготівковий. Внаслідок накладення всіх цих чинників вкупі з директивним управлінням грошовою масою ми на рубежі 1989-1990 р. р. впритул підійшли до гiперiнфляції.

Уряд був не в змозі стримати небезпечні iнфляційні явища. Вони стали наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою бюджетною емiсiєю, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т. з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати — гiперiнфляцію на фоні різкого спаду виробництва.

Перетворення в правах заощаджень населення, оборотних коштів підприємств, знецінювання банківських капіталів і активів на фоні від'ємних процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу карбованця, відсутність інвестицій і інвестиційної політики у підприємств, банків, та й у держави, безперспективність ринку цінних паперів внаслідок неминучої втрати частини вкладеної в акції та облігації вартості, витиснення з платіжного обігу карбованця доларом, загроза переходу від товарно-грошових відносин до натурального обміну — ось ці «радощі», що несе гiперiнфляція.[13]

4.Антиiнфляцiйна полiтика, практика боробьби з iнфляцiйними явищами

Конкретні методи стримування інфляції, «дозування» і послідовність залучених для лікування економіки ліків залежать від правильної постановки діагнозу.

Поставити діагноз — значить визначити характер інфляції, виділити основні і пов'язані з ними фактори, які підстьобують розвиток інфляційних процесів. Кожна інфляція специфічна і передбачає застосування таких рецептів, які у найбільшій мірі відповідають конкретним умовам, глибині «захворювання».

Інфляція може носити монетарний або переважно структурний характер. Її джерелами може бути надмірний попит (інфляція попиту) або випереджальне зростання заробітків і цін на придбані матеріали і комплектуючі (інфляція витрат). Інфляція може стимулюватися внаслідок штучного підтримки валютного курсу або в результаті невиправданого зняття обмежень на ціни найважливіших сировинних і продовольчих товарів (паливо, сільськогосподарська продукція). Практично діє не одна, а комплекс причин і переплітаються, взаємопов'язаних факторів.

Серед антиінфляційних заходів що застосовуються на практиці зазначимо наступні:

1.Погашення інфляційних очікувань;

2.Проведення курсу, спрямованого на зміцнення купівельної спроможності національної валюти;

3.Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту;

4.Використання адміністративних заходів (наприклад, обов'язкова здача експортерами частини вирученої валюти державі; обмежувальні заходи з вивезення валюти за кордон тощо.);

5.Стимулювання грошових заощаджень (підвищення процентних виплат, повернення частини «провалилися» в результаті інфляції заощаджень на спеціальні цільові рахунки тощо.);

6.Удосконалення та спрощення системи оподаткування;

7.Проведення грошової реформи конфіскаційного типу .

Цілком очевидно, що управління інфляцією в умовах перехідної економіки припускає звернення до нестандартних заходів, оскільки специфічна сама природа інфляції, її причини, характер інфляційних очікувань, ступінь довіри уряду. По суті справи, в умовах нашої країни слід ввести мова про особливій формі інфляції, породжуваної швидко мінливих умов, особливостями і суперечностями перехідного періоду.[14]

4.1 Методи антиінфляційного оподаткування

Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів, що спираються на кредитно-грошову i фіскальну політику. Це заходи: або безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності.

Перший метод реалізується шляхом змін у системі оподаткування (як правило підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати.

Другий – це індексація доходів, застосування механізму коректування процентних ставок відповідно до темпів інфляції та ін. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції.

Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю ці методи використовуються комплексно, що дає більш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощі, припадаючи на долю економіки країни.

В процесі стримування інфляції податки відіграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачів, високі податки носять антиінфляційний характер. Однак, податки можуть також збільшувати витрати виробництва, підвищуючи через це рівень цін на товари.

Розглянемо спотворення в оподаткуванні, які викличе неочікувана інфляція, тобто випадок, коли цей елемент економічної системи країни до дій в умовах інфляції не пристосований.

У разі, якщо податкова система країни має труднощі з адаптацією до інфляційних процесів, виникають такі складні проблеми:

По-перше, із зростанням рівня цін частка податкових виплат у загальному обсязі реальних доходів збільшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податків. Якщо б податки знаходилися у постійній пропорції до номінальних доходів незалежно від розміру останніх, у цьому не було б ніякої проблеми, оскільки в такому разі люди сплачували б однаковий, не залежний від рівня цін відсоток своїх доходів у вигляді податків. Але, оскільки, норма оподаткування при використанні його прогресивної форми має тенденцію зростати разом з рівнем номінальних доходів, то інфляція, призводячи до збільшення номінальних доходів, тим самим збільшує й частку податків у складі реальних доходів.

По-друге, із оподаткуванням капіталу. Це дуже складна проблема, оскільки зростання капіталу, пов’язане з приростом ринкової вартості активів, реагує на інфляцію більш оперативно, ніж реальні прибутки на цей капітал. Жодній країні не вдалося досягти суттєвого успіху у нейтралізації наслідків впливу інфляції на оподаткування капіталу. Деякі фахівці у сфері податків навіть вважають, що найбільша шкода від інфляції полягає саме у тому, що вона збільшує фактичне оподаткування капіталу.

Подібна проблема оподаткування виникає й по відношенню до доходів у вигляді вiдсоткiв на капітал. Візьмемо простий приклад. Припустимо, що інфляція збільшується з 5 до 10 % й відсоткової ставки зростають разом з інфляцією в пропорції один до одного, як це й припускається залежністю Фiшера. Із збільшенням номінальної відсоткової ставки на 5 пунктів реальна відсоткова ставка до сплати податків не змінюється. Але, якщо номінальний доход на відсотки оподатковується в розмирі, скажімо, 28 %, то уряд забирає у вигляді податку 1,4 відсоткового пункту, з сукупних п’яти пунктів інфляційної надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходів по процентах після сплати податків, що отримують кредитори. У цьому разі кредитор фактично несе збитки в наслідок дії інфляції, тоді як уряд мас зиск. Такі умови дестимулюють кредиторів, що й є одним з негативних ефектів інфляції.

Слід відмітити, що теоретично можливим є більш швидке зростання відсоткової ставки до сплати податків ніж збільшення інфляції, що зберігає реальну відсоткову ставку постійною.

Як бачимо, навіть очікувана інфляція викликає втрати в економіці, якщо інститути влади адаптовані до неї не повністю. Подібні втрати стають особливо істотними в умовах контролю ставки банківського проценту, неадекватного оподаткування доходів й прогресивного зростання податкових ставок, що збільшують податкові платежі. Під адекватним оподаткуванням в умовах інфляції, мається на увазі такий метод затягування податків, за якого не оподатковується інфляційний компонент приросту активів. Розглянутий вище негативний вплив інфляції на податкову систему, змусив багато країн «індексувати» податкові закони, щоб запобігти збільшенню податків, яке спричиняється інфляцією. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання «стримуючої» податково-бюджетної політики є одним із шляхів усунення загрози інфляції. Державний бюджет на наступний рік може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося із збільшенням чистих податків, компенсуючи очікуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторі економіки. Правильне поєднання: скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та підвищення податків втримає сукупний попит у бажаному положенні, а економічну систему, в станi стабільності.

Політика податкового регулювання доходів (TIP) орієнтована на використання податків i створення у фірм та робітників стимулів не піднімати ціни й зарплату.

TIP – це система, при якій за допомогою податкової системи фірми й зайняті на них робітники заохочуються або наказуються в залежності від зростання рівня цін й зарплати.

Розглянемо ціновий різновид TIP.Фірмам повідомляється, що рівень сплачуваних ними податків залежить від зростання цін на їх продукцію. Наприклад, підвищення цін до 5 % не викликає ніяких штрафних санкцій, за кожний наступний відсотковий пункт уряд збільшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збільшуватись, скажімо на 2 пункти (з 25 до 27 %) за кожний відсоток приросту цін на продукцію фірми.

За умов реалізації такої політики підвищення цін коштуватиме фірмам надто дорого. Отже, в них з’являється стимул не допускати значного збільшення цін. Зростання цін по всіх фірмах, таким чином, буде меншим, й темпи інфляції скоротяться. Подібний механізм може бути реалізований й у відношенні зарплати.

Згідно з вищесказаним, фахівцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податку антиінфляційний коефіцієнт. Його призначення – забезпечити зацікавленість товаровиробника у вiдповiдностi темпів зростання товарної i грошової маси, зниженні існуючих темпів інфляції на внутрішньому ринку.

Оскільки ціни в окремих періодах також можуть змінюватися, то для цілей планування, обліку i контролю виробничо-пiдприємницької діяльності зручніше вести розрахунок за обсягами реалізації продукції у вартісному вираженні (виручкою).

Для більш дійового i предметного управління процесом товарного насичення ринку доцільно оцінювати не тільки загальну інфляцію, а й інфляцію по окремих товарних групах. У разі ж помітної ii вiдмiнностi по регіонах є доцільною i регіональна диференціація цього показника.

Отже, антиінфляційний коефіцієнт виконує функції стабiлiзацiї економіки. Причому на відміну від такого стихійного регулятора, як співвідношення «попит-пропозицiя», який реагує i на вплив випадкових чи уявних факторів, антиінфляційний коефіцієнт забезпечує більш тривалий i сталий характер регулювання діяльності товаровиробників. Це зумовлено наявністю у структурі цього коефіцієнта такого показника, як індекс інфляції, що характеризує стан економічної системи в цілому.

Отже, можна зробити висновок, що на практиці існує дуже тісний взаємозв’язок між оподаткуванням та контролем цін i цим користуються уряди, коли ставлять собі за мету поставити у невигідне становище тих господарюючих суб’єктів, які надто інтенсивно піднімають ціни на товари та послуги. Таке корегування цін державою за допомогою податкової системи відноситься до непрямих методів контролю за цінами.[15]

4.2 Скорочення податків у світі «концепція пропозиції»

Як відомо, будь-яке втручання в функціонування економіки, що затримує пересування кривої сукупного попиту вгору або змушує її зсуватися вниз відносно кривої сукупної пропозиції буде стримувати темпи інфляції. Аналогічного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицію. Такий підхід до економічної практики став відомим як «концепція пропозиції».

Основне питання полягає в тому, яким чином здійснити бажане збільшення природного рівня реального обсягу виробництва. Прибічники «концепції пропозиції»як один із способів досягнення цього результату розглядають зміни у податковій політиці. Вони звернули увагу на те, що на протязі 70-х років відбулося припинення зростання природного рівня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильників «концепції пропозиції», стала діюча в США податкова система. Вона ніяким чином не сприяла розвитку процесів накопичення та інвестування, а також зацікавленості у високопродуктивній праці. Інфляція ще більш посилила проблему. Не тільки корпорації i дуже заможні люди страждали від високих податків. Поєднана дія інфляції, прогресивного податку на доход вводила звичайних робітників, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за більш високою ставкою. Основою економічної програми прибічників «концепції пропозиції»стала детально обміркована послідовність дій по зменшенню ставок оподаткування.

По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацію робітників.

По-друге, планувалося реформувати систему податків на доходи від приросту капіталу та ввести різноманітні податкові стимули (пільги для підприємств, що збільшують обсяги виробництва) – це стимулювало б накопичення та інвестиції.

По-третє, практика індексації мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податків не підштовхувались інфляцією.

4.3 Регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цінами, особливо в умовах кризису економіки i виходу з нього.

Під контролем над цінами розуміють будь-яку послідовність цілого ряду заходів – від помірних обмежень, до примусового встановлення верхніх границь зростання цін, що проводяться у рамках економічної політики.

Одним з підходів є перевірений у світовій практиці метод тимчасового заморожування цін й надалі їх часткового перегляду. Він полягає у заборонені підвищувати ціни вище визначеного рівня, без спеціального на те дозволу. За граничний рівень цін може бути прийнятий той, що існував на протязі базового періоду перед «заморожуванням».

При цьому підвищення цін вважається:

допустимим, – якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цін на імпортні вироби (тобто коли збільшення витрат неможливо контролювати);

недопустимим, – якщо, його причиною стало невиправдане підвищення зарплати, що стимулювало підприємців самим обмежувати зростання заробітної плати.

Заморожування цін дозволяє долати iнфляцiйнi очікування населення, господарюючих суб’єктів, кредитної системи, внести деяке заспокоєння в економіку.

В ролі альтернативи прямому державному регулюванню цін іноді розглядаються картельні згоди про ціни, які можуть зіграти позитивну роль, якщо однією з сторін, що беруть в них участь буде Уряд, що забезпечує загальну узгодженість цін.[16]

4.4 Максимальний рівень цін

Максимальній рівень ціни– являє собою законодавчо встановлену максимальну ціну, яку продавцю дозволяється запрошувати за свій товар або послугу.

В широких масштабах максимальні рiвнi цін, або загальний контроль за цінами, застосовуються для обмеження інфляційних процесів в економіці.

Причому, встановлення обмеження ціни має сенс тільки при умові, що нова ціна буде нижчою за рівноважну.

Які ж будуть наслідки введення цього обмеження? Спроможність вільного ринку нормувати споживання буде паралізована. Існування обмеження цін створює стійкий дефіцит даних товарів. Оскільки введення цінового обмеження призводить до виникнення стійкого дефіциту даної продукції, уряду приходиться приймати на себе піклування про нормування її для споживачів в інтересах досягнення більш справедливого розподілу.

Це здійснюється, наприклад, шляхом введення карткової системи. Однак використання карткової системи не вирішує іншої проблеми. Дійсно з’являється велика кількість покупців, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищує встановлений максимум.

I, звичайно, для продавців вигідніше реалізувати його по більш високій цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, як правило, введення контролю за цінами, нелегальні «чорнi ринки»– ринки, на яких товари купуються й продаються по цінах, вищих за встановлені межі – отримують широке поширення.

Проблеми у реалізації політики контролю за цінами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами її проведення. До органів контролю постійно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи інших видів товарів або який-небудь галузі. Поступово, по мipi подальшого відхилення цін від стану рівноваги й посилення дефіциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пільги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнює контроль.

Інша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти ціновий контроль в силі вже після завершення проміжного періоду й початку нового підйому. В цей період контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погіршити ситуацію.

Хоча політика державного регулювання цін несе значний позитивний ефект i має особливе значення в кризові періоди, її реалізація може призвести до дуже небажаних наслідків.

У короткостроковому плані пряме регулювання цін сприятиме стабiлiзацiї національної економіки. Так, у державі можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрібних цін i це призведе до гальмування інфляційних процесів. Але вже у найближчі роки виявляться негативні наслідки централізованої моделі регулювання. «Заморожування» цін i заробітної плати обмежить міжгалузевий перелив капіталів, буде гальмувати інвестиційну політику, знизить рівень ділової активності, стримуватиме зростання доходів.

Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цін на енергоносії, якi, відбиваючи зростання імпортних цін на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974 – 1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування інфляційної спіралі в країні.

«Заморожування»внутрішніх оптових цін на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток інфляційних тенденцій, призвело до ряду негативних наслідків в американській економіці. Нестача інвестицій в енергетичне господарство, відсутність зацікавленості у видобувних корпорацій щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу, через контроль над рівнем внутрішніх цін, призвели до того, що чистий імпорт нафти до США, незважаючи на зростання світових цін, продовжував аж до 1981 року збільшуватися високими темпами.

Р. Рейган, якого підтримував великий бізнес, ставши президентом, відразу ж відмінив контроль над внутрішніми цінами на нафту й нафтопродукти (у січні 1981 р.). «Контроль над цінами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнічував технологічні досягнення й робив США більш залежними від енергетичного імпорту», – так коментував Р. Рейган своє рішення. За оцінками спецiалiстiв, тільки в результаті відміни контролю над цінами чистий імпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54 % порівняно з 1980 р.[17]

Висновок

Таким чином, в даний час інфляція — одне з найболючіших і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну системи в цілому. Інфляція не тільки означає зниження купівельної спроможності, але і підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновлення порушених пропорцій. Процес інфляції носить не випадковий, а досить стійкий характер. У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не є серйозною загрозою, оскільки там розроблені і досить широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. Управління інфляцією представляє важливу проблему грошово-кредитної і в цілому економічної політики. При цьому необхідно враховувати багатоскладовий і багато факторний характер інфляції, оскільки в її основі лежать не тільки монетарні, але й інші фактори. При всій значимості скорочення державних витрат, поступового стиснення грошової емісії потрібне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них — стабілізація і стимулювання виробництва, удосконалення податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, проведення певних заходів щодо регулювання цін і доходів.

Список лiтератури


1. «Велика Рядянська енциклопедiя»/О.М.Прохоров-М.: вид. «Рядянська Енциклопедiя», 1981 р.

2. Язык рынка: Словарь / Сост. Ю.В. Буряк, В.Г. Смольков, В.Ф. Халипов. – М.: Концерн «РОСС», 1992

3. Словник банкiвсько-бiржовоi лексики /Бобылев, Ю.А.М.: вид. «МаксОР» ,1992

4.Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений /Ожегов С. И., Шведова Н. Ю… — 4-е изд., дополненное. — М.: Азбуковник, 1999.

5. «Фiнанси, грошове обертання та кредит». Пiдручник. / пiд редакцiею В.К. Сенчакова, А.И. Архiпова- М. «Проспект» 2000р.

6. Економiка/ С. Фiшер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензi, вид. «Дело», 1997 р.

7. Економіка / Самуельсон П., Нордгауз В. — К.: Техніка, 1996 р.

8. Інфляція в економіці: Світовий досвід та наші проблеми. /Давидов А. Ю. — М.: Республіка, 1998 р.

9. Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка: Підручник. /Заболоцький Б.Ф. –– К.:2003.

10.Гроші та кредит /Щетинін А.І., — К.: Центр учбової літератури, 2010.

11.Інфляція і монетаризм / Віктор С. С.,. — К.: Видавництво НАДУ, 2003 р.

12. Чистов С.М., Никифоров А.Є. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000.

13. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. / Солонінко К.С.– К.: ЦУЛ, 2002.

14. «Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності». / Кучукова Н. С. Гроші і кредит №5, 1998.

15. «Про iнфляційну політику» / Маневич В. І., Перламутров В. Л. Фінанси №8, 1995

16. Політична економія. Підручник для вищих навчальних закладів / за редакцією Мєдвєдєва В.А. — М.: Полiтiздат, 1996.

17.“Iнфляція в Українi: теорiя тареальнiсть” /Найдьонов В. К.: Наукова думка,1995