Реферат: Перші правові процедури інституту банкрутства, його характерні риси та еволюція розвитку

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. ЮРІЯФЕДЬКОВИЧА

Контрольна робота

на тему:

«Перші правовіпроцедури інституту банкрутства, його характерні риси та еволюція розвитку»

Чернівці 2009

Вступ

Будь-яківідносин супроводжується кризою неплатежів, господарською взаємноюзаборгованістю, накопиченням боргів. Одним з механізмів правового захисту відтаких проблем є процедура банкрутства. З однієї сторони, банкрутство дозволяє «відсіювати»неефективні підприємства, а з другої – сприяє оздоровленню господарюючихсуб'єктів, що опинилися в тимчасових фінансових складнощах. Банкрутство – ценевід'ємний елемент ринкової економіки.

Об'єктомдослідження роботи є відносини, які виникали в сфері процедур банкрутства врізні часи.

Предметдослідження – особливості формування і розвитку інституту банкрутства.

1.Боржники та банкрутства: еволюція поглядів та засобів протидії

Холодніпідвали, різки, колодки, диба – це деякі з інструментів, що в різні століттязастосовували для боржників, які не бажали розраховуватися за своїмиобов'язками. Оскільки люди зазвичай не схильні віддавати своє майно з власноїволі, стягнення боргів нерідко перетворювалося в криваву драму. [6] Причому вті часи, коли держава не втручалася в приватне життя населення, насильство надборжниками чинили самі громадяни. Коли ж держава починала брати участь увзаєминах боржника і кредитора, суспільство обвинувачувало її в зайвійжорстокості, після чого стягнення боргів знову ставало справою приватних осіб.

Устародавні часи держава складала закони, у яких залякувала неплатників, алевлада не завжди могла простежити за їхнім виконанням. Ще в древній Ассирії(сучасний Ірак) існував звичай, відповідно до якого боржник повинен був якзаставу віддавати у розпорядження кредитора кого-небудь зі своїх домочадців. Ассірійськийзакон говорив: «Якщо ассірієць чи ассирійка, які живуть у будинку людини якзастава, були взяті за повну ціну, то позикодавець може їх бити, тягати заволосся, калічити або проколювати вуха». Проте, за ассірійськими поняттямизакон був не таким вже й жорстоким, оскільки за просте недонесення на «блудницю»,яка посміла покрити собі голову платком, як замужня жінка, було таке покарання:«Цій людині (недоносію) треба дати 50 кийових ударів, а той, хто доніс на ньогоможе забрати його одяг, йому слід проткнути вуха, пропустити через них мотузкуі зав'язати її на його потилиці, і протягом місяця він повинен виконуватицарську роботу». [6]

Римляни,чия правова система лежить в основі законодавства багатьох сучасних країн,недалеко пішли від кровожерливих ассірійців. Закони Дванадцяти Таблиць, заякими громадяни Вічного міста жили в V столітті до нашої ери, давали суддямінструкції: «Якщо боржник не виконав судового рішення і ніхто не звільнив йоговід відповідальності при судоговорінні, нехай позивач веде його до себе інакладе на нього колодки чи окови». Боржник повинен був сидіти в колодках 60днів, протягом яких йому тричі робили публічну пропозицію повернути борг. Якщож цього не відбувалося, колодника чекала жорстока розправа: «У третій базарнийдень нехай розрубають боржника на частини. Якщо відітнуть більше чи менше, тонехай це не буде вказано їм у провину».

Тимчасом виконувати ці закони було практично нікому – кредитор змушений був ледьне власноруч протикати уші заручникам і шматувати тіла боржників. Звичайно,більш вигідним було становище тих позикодавців, які могли дозволити собінайняти штат фахівців із силового впливу[10].

Удеяких випадках влада і зовсім самоусувалася від справи стягування боргів,надаючи право підданим власноруч налагоджувати конфлікти. Так, одного разу уСередньовіччі вікінг на ім’я Гуннлауг виявився втягненим у дуже неприємнуісторію. Якось до Гуннлауга підійшли троє, і найбільший з них, що «був високийростом і сильний» попросив у вікінга «в борг». Гуннлауг не посмів відмовити – ідав грошей, після чого пішов скаржитися на злодіїв до свого короля. Той, якщовірити древній сазі, сказав прохачу: «Тобі не пощастило. Це дуже погана людина –і відомий розбійник… Не зв'язуйся з ним». Проте король Гуннлаугу допоміг – вручивмеч для сутички з бандитом. Вікінг викликав боржника на бій і убив його.

Оскількидалеко не всі середньовічні кредитори володіли мечем так само добре, якГуннлауг, їм доводилося шукати інші способи впливу на несумлінних боржників.Іноді, щоб домогтися свого, позикодавцю було достатньо вивести позичальника здушевної рівноваги наполегливими проханнями повернути гроші. Англійськийчернець, який працював у XІІ столітті над історією абатства Едмундсбері,повідомляє, що наставник нерозумними витратами довів цей монастир до фінансовоїкризи. Як пише чернець, звичка жити в кредит «поширилася зверху до низу, відстарших до підлеглих. І було так, що кожен в монастирі, хто мав власну печатку,теж залазив у борги». У борг брали всі, від абата до келаря, причому заставоюбуло дорогоцінне церковне начиння. У ролі ж кредиторів виступали Бенедикт напрізвисько Єврей з Норвича, Ісаак – син раббі Йосі та інші лихварі. Укредиторів не було реальних важелів тиску на монастир, до того ж братихристиянський церковний інвентар як заставу євреям було просто небезпечно. Томулихварі почали дошкуляти абата нескінченними нагадуваннями про те, що требаплатити. «З того часу, куди б абат не йшов, усюди за ним прямували як євреї,так і християни, вимагаючи розплати з боргами. І так вони непокоїли абата, щовтратив він сон, сполотнів і схуд. І тоді він сказав: «Не буде спокою моїйдуші, поки я не побачу, що борги мої виплачені», – повідомляє літописець.

Монастирдійсно розплатився. Проте майже через 20 років після описаних подій, у березні1190 року, мешканці Йорка, яким набридло платити відсотки лихварям, почали битиєврейське населення міста і палити боргові книги. Місцеві дворяни, які теж малиборги, приєдналися до городян. Йоркські євреї зачинилися у вежі і тримали облогу,поки вистачало сил. Коли справа стала безнадійною, майже всі обложені зволілипокінчити із собою, а інші були віддані мученицькій смерті.

Середністоліття закінчилися блискучою епохою всемогутніх королів і сірих кардиналів, іразом із сильною центральною владою на зміну приватним катівням прийшлидержавні каземати, де боржники повинні були знаходитися доти, поки їхній боргне буде виплачено чи прощено. Настав час боргових в'язниць. Так держава нарештіпозбавила своїх підданих від необхідності калічити один одного, однак згодомвиникла інша проблема: населення почало вважати державу джерелом жорстокостістосовно боржників.

Станлюдини, яка потрапила в боргову в'язницю, був невизначеним, тому що датузвільнення кредитор установлював за власним бажанням. По суті, боргові в'язницібули тими ж катівнями, тільки під керуванням держави, оскільки ув'язненіперебували в них зазвичай за рахунок своїх кредиторів, які були готові нестивитрати, аби «іншим не кортіло» прострочувати платежі.

Проте,існували способи залишити в'язницю без згоди позикодавця. У 1705 році взгаданому вже Йорку була побудована боргова в'язниця, що відразу ж сталапредметом гордості міської влади. Відомий прихильник виправлення вдач шляхомізоляції від суспільства Даніель Дефо захоплено писав, що це «найбільша інайдосконаліша в'язниця у всьому королівстві, якщо не у всій Європі, що таксамо чудова усередині, як і зовні». У йоркських в'язницях існував звичайвідпускати на волю всякого, хто погодиться виконувати обов'язки ката, іув’язнені боржники теж іноді бралися за цю справу. Останнім ув’язненимйоркської боргової в'язниці, який став катом, був Томас Аскерн, що у 1856 роцізгодився повісити чоловіка, який убив свою дружину. Працювати Аскерну довелосяу знайомих місцях, оскільки місце страти розташовувалося біля борговоїв'язниці. За свою кар'єру колишній боржник відправив на той світ дев'ятьчоловік.

Мешканцямборгових в'язниць іноді вдавалося звільнитися і менш лиховісним способом. Інодітюремна адміністрація відпускала таких ув'язнених на заробітки. Так, у 1786році Нью-Йоркська газета повідомляла, що «Джон Генрі, один з менеджерів театру,відіслав шерифу 100 дол. штрафу за те, що використовував ув'язнених, засудженихза борги» [9].

Відсиджуванняв борговій ямі не були долею представників нижчих класів. Навпаки, яма булавічним жахом для запеклих комерсантів і марнотратних дворян. У 1798 році вборгову в’язницю Філадельфії потрапив бізнесмен Роберт Морріс, якийзбанкрутував на спекуляції землею. Американський суд не врахував, що Морріс,імовірно, зміг би розплатитися з боргами, якби під час війни за незалежністьСША не витратив значну частину свого майна на підтримку армії ДжорджаВашингтона. Фактично без Морріса, який був одним з головних фінансистівамериканської революції, країна під назвою США могла б і не з'явитися на карті.Морріс просидів у в'язниці чотири роки.

Цілкомзрозуміло, що боргова яма стала одним із найнепопулярніших суспільнихінститутів. Протягом XІ століття країни, що вважали себе цивілізованими,відмовилися від цього методу стягування боргів. Росія відмовилася від ями в1879 році. Тепер прогресивна частина людства вважала, що людина в умовах ринкуповинна ризикувати тільки своїм майном, а не волею чи здоров'ям. Тим часомкредитори так само хотіли мати можливість повернути свої гроші, а боржники незавжди виявлялися сумлінними.

Державаперестала переслідувати неспроможних боржників, а самі боржники виявилися підзахистом законів про особисте банкрутство. Нову західну філософію висловивВерховний суд США, який ухвалив у 1915 році, що метою особистих банкрутств єнадання боржнику шансу «почати заново, будучи вільним від зобов'язань івідповідальності, пов'язаних з невдачами в бізнесі».

Разомз тим інститут правежу зберігся, перемістившись з легальної сфери у світкриміналу. У ХХ столітті в різних країнах гангстери всіх мастей використовувалидля одержання боргів тазки з цементом, бейсбольні біти, розпечені праски таінші предмети домашнього побуту, щоб повернути гроші у позичальників. [11] Такзавдяки гуманним поглядам законодавців задоволення вимог кредиторів знову сталоприватною справою самих кредиторів, як це було в часи вікінгів.

Однакне кожен позикодавець готовий зв'язуватися з бандитами, а тому на Заході вже напочатку ХХ століття розвинувся бізнес на легальному стягненні боргів. Сьогодністандартною формою заробітку агентств по збиранню боргів є частка стягненоїсуми, зазвичай від 12% до 25%. Іноді такі агентства цілком викуповують укредиторів їхні права і діють уже від свого імені. Методи їхньої роботи прицьому мало відрізняються від тих, що застосовувалися середньовічними лихварямиу відношенні абата, який заплутався в боргах: боржнику телефонують доти, покивін не вирішить, що краще заплатити, ніж продовжувати тікати від телефону.Сучасний американський борець за права споживачів Бад Хіббс так описує їхніметоди: «У більшості фірм-збирачів з тих, з ким мені доводилося мати справу,розвинутий синдром «великого боса». Вони майже завжди намагаються вразити ваститулами начебто «головний юридичний консультант повірника Сміта» або відразунамагаються залякати, кажучи наприклад: «Папери на вас уже подано до суду».Або: «У нас немає часу з вами няньчитися. Так ви будете сьогодні платити чи ні?».Хіббс також наводить факти, коли той самий збирач називає себе по телефону топовірником, то слідчим, то агентом, не маючи при цьому ніяких прав на подібнітитули. При цьому жоден такий «агент» насправді не може навіть подати наборжника в суд, принаймні поки його агентство не викупило борг.

Гуманнеставлення до боржників і розквіт індустрії кредитних карт на Заході спричинилив останні два десятиліття швидке зростання особистих боргів населення ікількість особистих банкрутств. Фактично уряд, змінюючи правила, зробив так, щобанкрутство перестало бути ганебною справою: банкрути уже через шість роківпісля свого банкрутства очищають від нього свою кредитну історію. Чи вартодивуватися, що кількість особистих банкрутств щорічно зростає на 30%!

Приблизнотака ж картина спостерігалося і по іншу сторону Атлантики, де республіканцісерйозно обговорювали можливість відновлення системи боргових в'язниць. ДжорджБуш підписав закон, що посилює вимоги до громадян, які вирішили спекатисякредиторів, оголосивши про особисте банкрутство.

Усвою чергу, супротивники республіканців пропонували вирішення проблеми, якепоки що має вигляд жарту: «Чи не час подумати про що-небудь нове, наприклад,про в'язниці для кредиторів? Чому б не посадити під замок співробітника банку,який оформить поганий кредит?» Так чи інакше, про деякі древні форми взаєминпозикодавця і боржника нам, імовірно, ще доведеться згадати.

2.Історично-правова еволюція вчень про банкрутство

Впродовжрозвитку інституту банкрутства використовувалися різні терміни для визначеннястану боржника, коли він не в змозі виконувати свої зобов'язання через браккоштів або майна. Наприклад, у середньовічних джерелах права італійських міствикористовувались терміни «fuggitivi» та «decoctor». Термін «fuggitivi»застосовувався у випадках, коли неспроможний боржник тікав від своїхкредиторів. «decoctor» походив від decoquo, що означало поступове зменшеннямайна боржника. Тих осіб, які припинили платежі, статути називали falliti абоfalentes [1].

Сучаснепоняття «банкрут» походить від італійського виразу – banca rotta. Він означавзвичай перекидати лавку банкіра, що стояла на площі міста у разі нездатностіостаннього провести розрахунки з кредиторами. Термін «конкурс» широкозастосовувався у німецькому законодавстві через те, що у межах законодавствапро банкрутство існувала єдина процедура – конкурсне провадження. Узаконодавстві США взагалі не міститься поняття «банкрутство», хоча цей термінвикористовується у назві основного нормативного акта у цій сфері – Кодексу пробанкрутство. А в самому Кодексі дається визначення поняття неспроможності. Українах, які не мали своїх традицій правового регулювання, найчастішезастосовувалися терміни «неспроможність» та «банкрутство» [2].

Першізаконодавчі акти багатьох Європейських країн в основному виходили з тлумаченнябанкрутства як злочину. Але в результаті дії економічних законів та розвиткусуспільних відносин зміст понять неспроможності та банкрутства змінюється.Іноді навіть одне поняття замінює інше. «Злочинний» характер банкрутства(неспроможності) вже не розглядається як аксіома. Проте, коли неспроможнийборжник вчиняє злочинні дії, він розглядається як особа, яка вчинила злочин – банкрутство.

У нашчас банкрутство – це невід'ємний елемент ринкової економіки. Система норм, щорегламентують відносини, пов'язані з банкрутством являє собоюгосподарсько-правовий інститут, якому властиве з'єднання публічно-правових іприватноправових засад. Вперше в Україні, з прийняттям закону «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом», правове регулюваннябанкрутства спрямоване на досягнення не приватного інтересу, а загальної мети –відновлення платоспроможності боржника і збереження суб'єкта господарськоїдіяльності.

Управовій термінології різних правових систем зустрічаються два близьких одинодному за змістом поняття – «банкрутство» та «неспроможність». В юридичнійдоктрині триває обговорення питання співвідношення цих понять. Ще вдореволюційному праві обговорювалося це питання. Так, Г.Ф. Шершеневич вважав,що банкрутство є поєднанням неспроможності та злочинних дій незалежно віднаявності причинного зв'язку між ними. Проте чіткого розмежування цих понять удореволюційному законодавстві не було [3].

Якзазначав Цитович П.П., «несостоятельность торговца может оказатьсябанкротством, а он сам – банкротом с видами на тюрьму, если не на лишение всехправ состояния и ссылку» [6].

Урадянському праві періоду НЕПу також зустрічаються спроби розмежувати поняття«банкрутство» та «неспроможність». Клейман А.Ф. писав, що сама по собінеспроможність не розглядається як банкрутство, тобто соціально-небезпечна дія,яка тягне за собою застосування певних заходів соціального захисту. Однак якщоу процесі ліквідації з'ясуються такі моменти в діяльності неспроможного, які бсвідчили про зловживання довірою або обман з боку боржника з метою отриманнямайнових вигод, суд повинен порушити проти такого боржника кримінальнепереслідування [7].

Надумку Г.Ф. Шершеневича, великого дореволюційного російськоговченого-юриста, під неспроможністю варто розуміти такий стан майна боржника,встановлений у судовому порядку, що дає підставу припускати недостатність йогодля рівномірного задоволення усіх вимог кредиторів. Таке положення речейобумовлює введення конкурсного процесу, тобто порядку рівномірного розподілумайна боржника між усіма його кредиторами. У сучасному законодавстві Україниконкурсний процес, у розумінні Г.Ф. Шершеневича, відповідає інститутубанкрутства [2].

Завсіх часів існування інституту банкрутства завжди виникало питання про те, що єдостатньою умовою для початку конкурсного процесу (процедури банкрутства). Усвіті вже давно існує два підходи до вирішення даного питання. Розроблено двіправові доктрини інституту неспроможності (банкрутства), засновані на принципахнеоплатності і неплатоспроможності боржника.

Управових системах, де інститут неспроможності (банкрутства) побудований напринципі неоплатності, провадження в справі про банкрутство порушується в томувипадку, якщо має місце факт перевищення розміру зобов'язань боржника надвартістю його майна. Однак при використанні цього принципу виникають труднощіпри доказі кредитором стану неоплатності боржника, оскільки документи, щопідтверджують фінансовий і майновий стан боржника в кредитора, як правило,відсутні. Отже, порушити провадження в справі про банкрутство боржника стаєдуже проблематичним.

Аленезважаючи на різні підходи, критерії неоплатності та неплатоспроможності несуперечать один одному, а взаємопов'язані, оскільки у більшості випадківприпиняють платежі ті підприємства, пасив яких перевищує актив. Боржник, уякого достатньо майна, завжди може найти можливість його реалізувати тапогасити всю кредиторську заборгованість. Разом з тим, це ствердження, про якеще згадував Шершеневич Г.Ф., не завжди знаходить втілення у сучаснійукраїнській економіці. Адже наявність у боржника неліквідного майна, навіть заумови перевищення його вартості над сумою кредиторської заборгованості, незавжди означає, що він (боржник) може за рахунок такого майна оплатити всі своїборги.

Усучасних правових системах переважно використовується критерійнеплатоспроможності. Англійське, французьке законодавства у певній мірібазуються на недостатності ліквідних активів боржника. Але у Німеччині поряд зкритерієм неплатоспроможності використовується і критерій неоплатності – «надлишковазаборгованість», який є додатковою підставою для провадження у справі пробанкрутство та підставою для вибору конкретної процедури – ліквідаційної чиреабілітаційної. Окрім названих ознак та критеріїв банкрутства законодавчі актибагатьох країн визнають необхідною умовою банкрутства – збіг кредиторів, тобтонаявність у боржника кількох кредиторів [2].

Навідміну від принципу неоплатності, доктрина неспроможності, побудована напринципі неплатоспроможності і полягає в тому, що справа про банкрутство можебути порушена при наявності факту припинення боржником платежів позобов'язаннях. При цьому робиться допущення про те, що розмір зобов'язаньборжника перевищує вартість його майна. Для порушення провадження в справі пробанкрутство кредитору досить довести факт неплатежу боржником по йогозобов'язаннях, а майновий і фінансовий стан боржника з'ясовується надалі впроцесі провадження в справі.

Термін«неплатоспроможність» означає нездатність боржника вчасно виконати своїзобов'язання перед кредиторами, в результаті чого можна припустити, що активитакої особи перевищують пасиви. Крім того, критерій неплатоспроможності даєможливість швидше розпочати процедуру банкрутства при виявлені перших ознакнеплатоспроможності для уникнення різного роду зловживань з боку боржника. Цейфактор частково нівелюється наявністю інституту визнання угод недійсними,укладених до та після порушення провадження у справі. Але це не гарантуєповного повернення майна боржника на стадіях судових процедур, оскільки незавжди можливо довести наявність підстав для визнання угоди недійсною, авитрати, пов'язані з таким провадженням призводять до зменшення ліквідаційноїмаси. До того ж боржника набагато легше виявити, оскільки для нього не потрібновивчати стан його внутрішніх справ, а лише достатньо зовнішньої нездатності доплатежу. Отже, такий критерій дає можливість оперативно реагувати на фінансовітруднощі боржника шляхом швидкого порушення провадження у справі пробанкрутство [3].

Усучасному законодавстві Російської Федерації використовується термін«банкрутство» у двох значеннях:

1) як синонім терміна «неспроможність»;

2) як окремий випадок неспроможності, коли посадова особа абогромадянин-замовник (власник) неплатоспроможного боржника вчиняє каране діяння,яке завдає шкоди кредиторам.

ЗаконРосійської Федерації «Про неспроможність (банкрутство)» виділяє два види такогобанкрутства – умисне банкрутство та фіктивне банкрутство. Деякі російськівчені-юристи, що досліджують інститут банкрутства підтримують позиціюдореволюційного права, де банкрутство – «деликт своеобразный: он слагается из двухзлементов, из которых один (несостоятельность) – понятие гражданского права,другой (банкротское деяние) – понятие уголовного права»» [6]. Цю точку зорупідтримували і П.П. Цитович, і Н.А. Тур. Крім того, сучаснідослідники цього питання вважають, що застосовування терміна «банкрутство» взначенні неспроможності при умисному завдані шкоди боржником кредиторам можесприяти термінологічній ясності нормативних актів. Проте багато російськихвчених-юристів вважають такий підхід законодавця неправильним. Наприклад,Телюкіна М.В. вважає, що «банкротство является несостоятельностью, сопряженнойс виновным поведением должника, направленным на причинение вреда кредиторам».Такої ж думки притримується і Васильєв Є.А.: «термин «банкротство» имеет иузкое, строго специальное значение, описывающее частный случайнесостоятельности, когда неплатежеспособный должник виновно совершает уголовно наказуемыедеяния, наносящие ущерб кредиторам» [4].

Деякіукраїнські вчені-юристи підтримують позицію російського законодавця таототожнюють поняття неспроможність та банкрутство. З аналогії законодавства пробанкрутство України можна зробити висновок, що термін «банкрутство»використовується у двох значеннях:

1) як визнана господарським судом нездатність відновити своюплатоспроможність та вдовольнити вимоги кредиторів не інакше, як черезліквідаційну процедуру

2) як «фінансова неспроможність» суб'єкта господарської діяльності, зяким так чи інакше пов'язані злочинні дії громадянина-засновника, власника,службової особи підприємства (установи, організації).

Відповідноз принципу неплатоспроможності як більш сучасного, побудовані законодавства пронеспроможність (банкрутство) більшості держав, що, мають розвинуті ринковівідносини. Так, наприклад, Закон Російської Федерації «Про неспроможність(банкрутство)» викладений в новій редакції вже побудований на принципінеплатоспроможності і в даний час успішно застосовується в Російській Федерації[8].

ВерховнаРада України також провела реформування законодавства про банкрутство і 30червня 1999 року внесла зміни в Закон України «Про банкрутство», виклавши йогов новій редакції. У цій редакції Закон називається «Про відновленняплатоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» і заснований він такожна принципі неплатоспроможності. Неплатоспроможність є одним із ключових понятьзазначеного Закону.

Прийняторозрізняти абсолютну і відносну неплатоспроможність. Абсолютнанеплатоспроможність містить неможливість боржника через повне руйнуванняфінансового положення оплатити борги кредиторам без використання судовихпроцедур банкрутства. Відносна неплатоспроможність складається з неможливостіпогашення боргів кредиторів через тимчасові фінансові утруднення і наявністьмайнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У цьому випадкукредитори реалізують свої майнові права через виконавче провадження, минаючиінститут банкрутства.

ЗаконУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі – Закон) установлює визначені зовнішні ознаки абсолютної неплатоспроможності.Відповідно до ст. 1 Закону неплатоспроможність – це нездатність суб'єктапідприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну оплатигрошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, атакож виконати зобов'язання по оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів)не інакше як через поновлення платоспроможності (через проведення судовихпроцедур банкрутства) [5].

ДаліЗакон встановив такі критерії абсолютної неплатоспроможності: розмірзаборгованості і термін прострочення. Розмір заборгованості встановлений у сумі300 мінімальних розмірів заробітної плати. Причому, до складу та у розміргрошових зобов'язань, по яких формуються вимоги кредиторів, не включаються:неустойка (пеня, штраф); фінансові санкції, збитки, вимоги по відшкодуваннюшкоди, заподіяного життю і здоров'ю громадянина; зобов'язання по виплатіавторської винагороди; зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника – юридичнимиособами, що виникають від такої участі.

Наявністьперерахованих зовнішніх ознак неплатоспроможності боржника характеризують їїабсолютність (стійкість) і дають підставу ініціювати процедуру банкрутства.

Усвою чергу абсолютна неплатоспроможність буває двох видів: зворотна танезворотна. Оборотна неплатоспроможність характеризується можливістювідновлення (реанімації) платоспроможності боржника через різні санаційнімеханізми процедури банкрутства. Необоротна неплатоспроможність означає можливевідновлення платоспроможності боржника винятково через ліквідаційну процедуру.Таку неплатоспроможність установлює суд шляхом визнання боржника банкрутом.Боржника може визнати банкрутом тільки господарський суд.

банкрутство боржник правовий регулювання

Висновок

Категорія«банкрутство» з'явилася доволі давно. Поволі ця категорія змінювала свою назву,певні критерії відношення її до цивільного чи кримінального права, відбувалисяінші зміни. Також різними були тлумачення банкрутства. У різні часи доборжників застосовували різні методи впливу, проводили різні заходи…

Існуванняцього інституту обумовлено перш за все тим, що існує необхідність рішенняпроблем, пов'язаних з нездатністю суб'єкта підприємницької діяльностівиконувати свої грошові зобов'язання перед кредиторами. Його значення полягає втому, що, з одного боку, з господарського обороту при ліквідації виключаютьсянеплатоспроможні суб'єкти, що сприяє оздоровленню ринку, а з іншого – цейінститут дозволяє підприємствам, закладам, організаціям досягнути фінансовоїстабільності та добробуту, за умови дотримання норм закону.

Яксвідчить час, незмінним залишається одне – після своєї появи категорія «банкрутство»не зникне ніколи нікуди, тому що це невід'ємний інструмент економіки.

Використаналітература

1. Господарський процесуальний кодекс України від 11.06.1991 р.з наступними змінами. Відомості Верховної Ради України, 1992, №6 (11.02.92),ст. 56.

2.  Бланк И.А. Основифинансового менеджмента. Т2. – К.: Ника-Центр, 1999. – 512 с. – (Серия«Библиотека финансового менеджера»; Вып. 3).

3.  Поляков Б.М. Совершенствованиеправового регулирования отношений несостоятельности (банкротства) в Украине. – Донецк:2001. – С. 440.

4.  Васильев Е.А. Правовоерегулирование конкурсного производства в капиталистических странах. – М.: 1989.–С. 64.

5. Про поновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом»Закон України від 14.05.1992 р. з наступними змінами.

6.  Цитович П.П. Очеркосновных понятий торгового права. – К.: 1886. – С. 23.

7.  Поляков Б.Н. Судебныепроцедуры банкротства в Украине // Хозяйственный процессе. – 2002. – №9 –с. 22.

8.  Иванова Г.П. Антикризисноеуправление: от банкротства – к финансовому оздоровлению / Закон и право, ЮНИТИ,1995.-с. 130.

9. Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник.– 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 384 с.

10.  Селіванов А.О. Процедура«штучного банкрутства» підприємств: колізії у законодавстві та практикагосподарських судів. // Вісник господарського судочинства. – К. 2005. –№2. – С. 137 – 144.