Реферат: Шляхи вдосконалення організаційної та виробничої структури підприємства
ЗмістВступ1.Ефект і ефективність організаційної та виробничої структури підприємства2.Методичні підходи до вибору інструментарію розрахунку ефективностіорганізаційної та виробничої структури підприємства3.Доходи і витрати підприємства як основа формування показників удосконаленняорганізаційної та виробничої структур підприємстваВисновокСписоквикористаних джерелВступ
Показникиудосконалення організаційної та виробничої структури умовно можна диференціюватина дві групи: конкретні та узагальнюючі.
Конкретніпоказники економічноїефективності характеризують окремі сторони економічного виробничого або (комерційного)процесу.
Узагальнюючіпоказники економічноїефективності характеризують результативність діяльності всієї економічної підприємствав цілому.
Узагальнюючі показники є підставою для ухвалення рішень на рівнісистеми в цілому. Ці рішення спрямовані на удосконалення або трансформацію згаданихсуб'єктів. В одних випадках необхідно обґрунтувати вибір ресурсів для досягненняконкретних цілей, в інших – вибір напрямів діяльності економічної системи (інвестуваннякоштів). Конкретні показники даютьможливість обґрунтувати рішення з удосконалювання окремих компонентів виробничихпроцесів.
Конкретні показники є основою для розрахунку узагальнюючих.У цьому розумінні узагальнюючі показники є метою виконання розрахунків, а конкретні– їх засобом.
Підготовкадо розрахунку економічної ефективності удосконалення організаційної та виробничоїструктури передбачає вирішення двох взаємозалежних завдань.
По-перше,необхідно визначити, яким чином різні натуральні (негрошові) параметри можуть бутипереведені у вартісні оцінки (доходи або витрати), що характеризують конкретні показникиефективності.
По-друге,необхідно поєднати окремі конкретні вартісні оцінки, які розрізняються економічнимзмістом, часовим інтервалом, місцем у життєвому циклі виробу, відношенням до економічнихінтересів господарського суб'єкта в єдиних показниках ефективності, що характеризуютьструктуру підприємства в цілому.
1. Ефект і ефективність організаційної та виробничої структури підприємстваВ економіціодним із основних понять є «економічна ефективність» організаційної та виробничоїструктури підприємства.Заходами,що забезпечують «економічна ефективність» можуть вважатися:— впровадженнянової техніки;— інвестиційнийпроект;— укладеннякомерційної угоди;— реалізаціябудь-якого господарського рішення;— здійсненняприродоохоронних заходів;— проведеннясоціальних заходів, спрямованих на підвищення добробуту людей, поліпшення інфраструктури,формування культурних цінностей та ін.Загальними для всіх цих заходівє два моменти:— по-перше,всі вони спрямовані на досягнення конкретного результату (соціального або економічного);— по-друге,всі вони потребують витрат коштів (або інших ресурсів).Теоріяефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першимрезультат заходу, а під другим – співвідношення ефекту і витрат, що його викликали.Ефект (від лат. еffectus – виконання, дія) означає результат,наслідок певних причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному,грошовому вираженнях. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленоїчи спожитої продукції (тобто штуками, кубічними або квадратними метрами, тоннамитощо), показниками поліпшення здоров'я населення (наприклад, зниженням захворюваностіабо смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя)тощо. У тому випадку коли зазначені результати отримують грошову оцінку, говорятьпро економічний ефект.Економічний ефект – виражений увартісній (грошової) формі результат будь-яких дій (зокрема, зазначених вище господарськихзаходів).Хоча за самим визначенням результаті ефект є близькими поняттями (ефект – певна форма результату), потреби економічноїпрактики змушують у де-яких випадках розмежовувати зазначені терміни. При цьомупід умовним поняттям «економічний результат» звичайно мають на увазі загальний (брутто)результат (зокрема, виручка, доход), а під поняттям «економічний ефект» – чистий(нетто) результат (зокрема, прибуток).Принциповий взаємозв'язок між зазначенимидвома поняттями може бути виражений формулою:Е = Р – З,(11.1)де Е – величина умовного економічногоефекту;Р – величина умовного економічногорезультату;З – повні витрати на реалізаціюзаходу, який викликав ефект.Залежно від рівня господарюваннярозглянуті показники можуть, зокрема, отримувати такий зміст:1) народногосподарський рівень:Р – приріст валового внутрішньогопродукту (ВВП) за період;З – повні витрати по заходу, включаючиекономічні збитки від порушення середовища;Е – приріст національного доходу.2) рівеньпідприємства:Р – загальнийвиручка (виторг) підприємства за період;З – вартістьвиробництва і реалізації продукції «плюс» податкові відрахування і платежі;Е – прибуток.Якщо результатиекономічної діяльності перевищують витрати, говорять про позитивний (додатний) ефект(зокрема, підприємство отримує прибуток), у протилежному разі – про негативний (від’ємний)ефект (збитки, шкода, втрати та ін.).Ефективність визначається відношеннямрезультату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання. Ефективністьрозкриває характер причинно-наслідкових зв'язків виробництва. Вона показує не самрезультат, а те, якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризуєтьсявідносними показниками, що розраховуються на основі двох груп характеристик (параметрів)– результату і витрат. Це, не виключаєвикористання в системі показників ефективності і самих абсолютних значень вихіднихпараметрів.Удосконаленняорганізаційної та виробничої структури підприємства – це позитивний чинник, якийнайбільш послідовно підноситься економістами. Це не повинно дивувати, оскільки ефективність(effectiveness) і економічність (efficiency)– майже синоніми. Обидва терміни характеризують «результативність»використання засобів для досягнення цілей».Інженери використовують поняттяефективності, що у першому наближенні відповідає цій умові. Вони визначають ефективністьяк відношення роботи, виконаної машиною, до енергії, спожитої нею. Звичайно це відношеннявиражається у відсотках (в українській мові ця величина називається коефіцієнт корисноїдії – ККД). Щоб цей параметр відповідавпоказнику ефективності, потрібно бути впевненим, що робота, яку виконає машина,дійсно буде використовуватися з користю.Таким чином, при визначенні ефективностізначну роль відіграє ціннісна характеристика отриманого результату. Це, зокрема,змушує змінити погляд на роль торгівлі в економічному процесі всупереч існуючомупереконанню про економічно пасивну роль торгівлі («від простого обміну виграти нічогоне можна») і навіть про її негативне значення («торгівля обкладає суспільство чимосьсхожим на податок»). Можна по праву вважати, що цей вид діяльності підвищує ефективністьсуспільної праці. Адже торгівля дозволяє кожній виготовленій речі швидше знайтисвого споживача, підвищуючи цінність товарів. Внаслідок збільшується інтегральнакорисність витраченої праці і зростає її ефективність.Економічнаефективність удосконалення організаційної та виробничої структури – це вид ефективності,що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій,національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартіснийхарактер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадкахі самих цілей (зокрема, одержання прибутку).У загальному вигляді принциповасхема визначення показника ефективності може бути виражена формулою:/>,(2) де е – показник економічної ефективності; Е – величина економічного ефекту;З – витратиресурсів (коштів, засобів виробництва, предметів праці, трудових факторів, часута ін.) на забезпечення зазначеного економічного ефекту.Хоча сам загальний теоретичнийпринцип виглядає простим і однозначним, його практична реалізація може здійснюватисяна основі різних методичних підходів. Їх вибір вимагає глибокого розуміння економічногозмісту господарського заходу, ефективність якого передбачається оцінити. 2. Методичніпідходи до вибору інструментарію розрахунку ефективності організаційної та виробничоїструктури підприємства
Показникиефективності розраховуються не заради самих показників, а для обґрунтування управлінськихрішень. Тому для правильного вибору методів розрахунку ефективності необхідно першза все проаналізувати особливості прийнятого рішення. Серед найбільш суттєвих моментів,що повинні враховуватися при зазначеному виборі, варто виділити:
— характер цільової настанови прийнятих рішень;
— базу порівняння отриманих оцінок економічної ефективності;
— необхідний ступінь деталізації розрахунків;
— місце розглянутого господарського заходу в життєвому циклі продукту;
— місце розглянутих ефектів і витрат стосовно сфери інтересів економічнихсуб'єктів, що беруть участь у реалізації заходу.
Від цільової настанови, залежить вибір критерію оптимізації варіантів,що обираються. Заради цієї оптимізації, власне, і аналізуються показники ефективності.Це, в свою чергу,обумовлює стратегію оптимізації і вибір розрахунку ефективності.
При всьому різноманітті видів і форм господарських рішень реально можнаговорити лише про дві основні системи критеріїв оптимізації, які принципово розрізняються,та про одну комбіновану, що поєднує у собі основні критерії перших двох систем:
1) максимізація результату при фіксованих витратах (ресурсах);
2) мінімізація витрат (ресурсів) при фіксованому результаті;
3) оптимізація (найчастіше максимізація) співвідношення витрат і результатів,як правило, з додатковим обліком інших показників ефективності (у тому числі і натуральних).
Формально розглянуті ситуації можуть бути виражені відповідно алгоритмами:
1) Еi® max при З = const (фіксовані витрати);
2) Зi ® min при Е = const (фіксовані результати);
3) ® max, (11.3)
де i– номер можливого варіанта ухвалених рішень.
Розглянуті ситуації залежно від цільової настанови рішення умовно можутьбути названі «інвестиційними», «ресурсними» і «комбінованими». Інвестиційні цільові настановиохоплюють ті випадки, коли метою господарського рішення є максимізація результатупри використанні обмежених ресурсів. Найчастіше це пошук напрямів найвигіднішоговкладення коштів (капіталу). Основний критерій ухвалення рішень – максимізація прибутку(«гроші заради грошей»). В даному випадку доводиться мати справу з відносно фіксованоюсумою вихідного капіталу (ресурсів, коштів, витрат), які потрібно (або можна) вкласти«в справу».
Найбільшхарактерними прикладами реалізації цільової настанови даного напрямку можна вважатитакі ситуації.
Напідприємстві утворився надлишок капіталу, який необхідно (можливо) пустити в справу.«Компасом» у пошуку найбільш перспективного напрямку вкладення капіталу може бутипоказник «Обсяг можливого прибутку на кожний долар (гривню, карбованець) інвестованихкоштів».
На підприємстві знизилася рентабельність виробництва і реалізації продукції.В умовах обмеженості коштів у фірми немає можливості здійснити комплексну масштабнутрансформацію виробництва. Проте вона може мобілізувати деякий капітал на його обмежену модернізацію.
Показник«Економічний ефект» може підказати пріоритетний напрямок (або пріоритетні напрямки)інвестування виділеного резерву коштів.
Ресурснірішення ухвалюються в умовах, коли очікуваний результат (генеральна мета) уже заданий.Тому основне призначення таких рішень – вибір засобів (ресурсів, коштів), що можутьзабезпечити досягнення заданого (відносно фіксованого) результату («ресурси зарадирезультату»). Відповідно критерієм ухвалення рішень є мінімізація ресурсів (коштів)при порівняльному результаті. В ролі вихідних (у даному випадку тих, що мінімізуються)ресурсів можуть виступати грошові кошти (капітал), матеріальні й енергетичні ресурси,трудові фактори (люди), час.
Найбільшхарактерними прикладами, що ілюструють реалізацію цільових настанов розглянутогонапрямку, можна вважати такі ситуації.
На підприємстві обрано пріоритетний напрямок інвестування вільногокапіталу (наприклад, виробництво будматеріалів, побутове обслуговування або переробкасільгосппродукції). Після того як фахівці підприємства визначили місткість ринку й оптимальнупотужність майбутнього виробництва, виникло запитання про пошук оптимального технологічногорішення. Оптимальним може вважатися варіант, який, забезпечуючи основні параметритехнічного завдання (у тому числі і необхідний рівень якості майбутньої продукції),буде реалізований з мінімальними витратами.
Передпідприємством постала проблема вирішення соціального, економічного або виробничогозавдання. Як приклади подібних завдань можна назвати: будівництво профілакторію;доведення рівня атмосферних викидів до встановлених нормативів; забезпечення упакуванняпродукції. Критерієм вибору оптимального варіанта у всіх зазначених ситуаціях ємінімум витрат. Остаточна вартість реалізації варіанта буде вихідним моментом пошукунеобхідних джерел фінансування (зокрема, мобілізації внутрішніх фінансових ресурсівабо одержання кредиту).
Дляреалізації державної або муніципальної програми оголошений тендер. Серед прикладівконкретних завдань програми можна назвати забезпечення енергоресурсами, постачанняструктур, що фінансуються з державного (муніципального) бюджету, будівництво об’єктівсоціальної інфраструктури та ін. При порівняльних якісних показниках вирішальниммоментом для добору компаній – переможців тендера є пропонована ними вартість здійсненняробіт.
Комбіновані цільові настанови виникають тоді, коли варіанти, що виступаютьяк альтернативні (тобто такі, серед яких доводиться вибирати, ухвалюючи рішення),значно розрізняються параметрами як своїх результатних, так і витратних характеристик.
Хоча зовні ситуація відрізняється від двох розглянутих вище напрямків,в конкретних умовах, що належать до даного напрямку, як правило, зберігається пріоритетнацільова орієнтація «інвестиційного» або «ресурсного» характеру. Якщо це відбуваєтьсяза першим сценарієм, процес обґрунтування рішення мало відрізняється від «інвестиційних»ситуацій, з тією тільки різницею, що як критерій ухвалення рішення замість величиниекономічного ефекту (Е ® max при З = const) використовується величина економічної ефективності(Е/З ® max).
Підприємство здійснює пошук напрямків інвестування вільного капіталу.Розглянуті варіанти суттєво розрізняються і за місткістю ринку споживання очікуваноїпродукції (тобто Е1Е2Еi), і за величиною необхідних інвестиційних вкладень (З1З2Зi). Критерієм вибору найкращоговаріанта є максимальна величина економічної ефективності (тобто Еi/Зi = еi ® max).
Значноскладніше підготувати обґрунтування рішень при пріоритетності отримання певногорезультату («ресурсна» ситуація). Цілком ймовірно, основними критеріями ухваленнярішення в цьому випадку повинні бути неекономічні чинники, тобто конкретні технічніхарактеристики (продуктивність, кількість виконуваних функцій, інші технологічніабо експлуатаційні показники). Величина ж економічної ефективності також може (іповинна) бути використана, але лише як одна з багатьох рівноцінних при розглядіхарактеристик або як допоміжний показник.
Длярозв’язання конкретного виробничого завдання підприємство змушене придбати (побудувати)термічний цех (устаткування). Крім того, що розглянуті варіанти мають різні технічніхарактеристики, вони також розрізняються своєю потужністю. Зокрема, можливості одногоз варіантів перевищують потреби даного підприємства. Це дає змогу крім вирішеннявиробничих завдань даного підприємства, виконувати замовлення “на сторону”, отримуючидодатковий прибуток. У даному випадку пріоритетними залишаються неекономічні (технічні)параметри, адже вони забезпечують якість основного виробництва, а отже, і основнийрозмір прибутку, одержуваного підприємством.
Доподібного ж класу ситуацій належить задача: що краще придбати: дорогу, але якісну,чи дешеву, але менш досконалу річ (верстат, прес, автомобіль, трактор, літак)? Хочав багатьох випадках економічний інструментарій дає можливість оцінити додатковіекономічні переваги підвищеної якості, дуже часто такі оцінки або утруднені, абоохоплюють неповний спектр усіх можливих ефектів. Тому улюблена фраза англійців «Яне занадто багатий, щоб купувати дешеві речі» тримається не стільки на точному розрахунку,скільки на інтуїтивному сприйнятті вікового досвіду. Ухвалення рішень в проаналізованомукласі ситуацій дуже часто засновано на тих індивідуальних перевагах або довірі,які віддають керівники чи споживачі тій чи іншій фірмі. У згаданому випадку рішенняприймаються на користь більш дорогого варіанта (що передбачає більш високу якість).Іноді ж на ухвалення рішень можуть впливати деякі особливості даної конкретної ситуації,які діють на користь більш дешевого варіанта. Наприклад, в існуючих виробничих умовахзалишаються незатребуваними багато функцій даного виробу або через реальну потребунетривалого терміну використання виробу менш значущим стає його довговічність.
Показники економічної ефективності удосконалення організаційної тавиробничої структури не завжди можуть повністю забезпечити однозначність у виборіаналізованого варіанта, вони значно підвищують рівень обґрунтованості ухваленнярішень. Ця обґрунтованість виявляється тим вище, чим повніше вдається врахувати,з одного боку, витрати з втілення в життя розглянутого варіанта, з іншого – всіефекти (як позитивні, так і негативні) його реалізації. База порівняння показниківефективності. Ще одним важливим моментом теорії ефективності є відповідь на запитання,що робити з отриманими показниками ефективності. Показники не є самоціллю –вони повинні бути підставою для ухвалення управлінського рішення. Щоб це відбулося,керівник, що ухвалює рішення, повинен мати базу порівняння – своєрідний шаблон,з яким би він зіставляв отримані показники. Якщо проаналізований показник умовнокраще встановленого шаблона, з'являється підстава для ухвалення позитивного рішення,якщо гірше – доводиться говорити про передумови для негативного рішення.
Якбуло показано раніше, інтегральні показники ефективності не завжди однозначно можутьхарактеризувати переваги або недоліки розглянутих варіантів. Найчастіше остаточнеухвалення рішень вимагає кропіткого аналізу окремих параметрів реалізованого заходу.
Формування бази порівняння є невід'ємною проблемою всієї теорії ефективності.Аналіз вітчизняних і зарубіжних джерел дає можливість говорити, що для формуванняподібної бази можуть використовуватися такі показники:
— значення кращих вітчизняних та/чи зарубіжних варіантів;
— значення існуючого стану (зокрема зразка, що використовується в даниймомент);
— значення умовного нормативу, тобто затвердженого в масштабах національноїекономіки, галузі, регіону або підприємства стандартного показника економічної ефективності;саме подібний методичний підхід широко використовувався в умовах командної економікиРадянського Союзу.
Завищенняабо заниження рівня нормативу однаково небажано для підприємців. У випадку завищеннянормативу господарські рішення будуть авантюрно орієнтовані на нереально високіпоказники. Це, з одного боку, змусить відмовитися від фактично вигідних рішень,а з іншого боку – підвищить ступінь ризику одержання негативного результату, щоможе привести до непередбачених збитків. Небажано і заниження нормативу. Це ведедо ухвалення рішень зі свідомо низьким рівнем рентабельності. У період пануваннясоціалістичних економічних відносин, коли держава виступала власником на засобивиробництва, вона могла директивно встановлювати нормативи ефективності. Зокрема,норматив річної абсолютної ефективності капітальних вкладень був установлений нарівні 0,12, аналогічний показник для створення нової техніки був прийнятий рівним0,15. Відповідно нормативи строків окупності дорівнювали 8 і 6,5 років.
Вринковій економіці всі проблеми визначення нормативів ефективності покладено наплечі самого підприємця або економістів, що разом з керівниками підприємств повиннівибирати нормативи ефективності. Вибір нормативів залежить насамперед від конкретнихзавдань, що стоять перед підприємством, фінансових умов роботи, сфери діяльності,економічної кон'юнктури, рівня інфляції, конкретних цілей розвитку та ін.
Серед найважливіших факторів, які мають бути враховані для вирішеннязазначеної проблеми, можна назвати:
— наскільки швидкою повинна бути віддача заходу («швидкий» ефект даєможливість швидко повернути витрачені кошти, але збільшує ризик провалу і не дозволяєзайняти надійні позиції, наприклад, у виробничій сфері);
— сфера діяльності (комерційна діяльність дає можливість швидко «обертати»гроші, реалізація виробничих програм збільшується в часі, але при успішній реалізаціїдозволяє згодом одержувати стабільний позитивний результат);
— галузь (сектор) діяльності (безглуздо було б очікувати однаковоїшвидкості віддачі в легкій промисловості й у лісовому господарстві, де змушені очікуватирезультат десятки років);
— значення аналогічних показників ефективності у можливих конкурентівна ринку;
— показники ефективності обігу коштів в можливих альтернативних сферахвикористання капіталу (розміщення на депозиті в банку, придбання цінних паперів,інвестування в інші напрямки діяльності);
— конкретних цілей діяльності, наприклад, соціальних або екологічнихзавдань, що не підлягають грошовій оцінці; той факт, що лісове господарство – меншрентабельна галузь, не означає, що держава може від неї зовсім відмовитися; таксамо на кожному підприємстві можуть бути свої соціальні завдання, які необхідновирішувати, незважаючи на незначну рентабельність або навіть збитковість вкладеннякоштів; відповідно, ці міркування повинні впливати і на значення нормативу (не виключено,що в деяких випадків він може бути негативним (від’ємним), тобто давати плановузбитковість).
Коженіз зазначених підходів має свої переваги і недоліки, а головне – свою специфічнусферу застосування.
Ефективністьі життєвий цикл виробу. Будь-який вид продукції – лише ланка в ланцюзі з назвою«життєвий цикл виробу». Планований захід може бути здійснений на будь-якій стадіїрозглянутого циклу. Викликані ним зміни пов’язані з цілим комплексом суспільнихявищ (соціальних, економічних, екологічних ефектів). Найчастіше вони не обмежуютьсястадією, де було здійснено захід (умовно – поточна стадія), але поширюються і наінші етапи життєвого циклу. Частина зазначених ефектів реалізується на етапах, щослідують за стадією реалізації заходу (умовно – наступні стадії). Але є й такі ефекти(хоч на перший погляд це може здаватися дивним), які можуть виникати на попередніхстадіях, тобто тих, що відбуваються до етапу, де реалізується захід (умовно – попередністадії).
Схематичнопостадійна картина реалізації ефектів від здійснюваного заходу показана на рис.1.
/>
Рис.1. Умовна схема постадійної реалізації ефектів заходу, що розглядається
Сумарна величина економічного ефекту від реалізації передбаченого заходупротягом всього життєвого циклу виробу має вигляд:
Есум = Епоп + Епт + Ен, (4)
де Епоп – сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються напопередніх стадіях; Епт – сумарна величина економічних ефектів, що реалізуютьсяна поточній стадії; Ен – сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються нанаступних стадіях.
Завдякиудосконаленню конструкції виробу (верстата, реактора, автомобіля, трактора) вдалосяскоротити його металомісткість у 1,3 разу при цьому 70% кольорових металів булозамінено керамікою. Нова конструкція дає можливість знизити енергоємність експлуатаціївиробу на 20%. Крім того, завдяки конструктивним рішенням вдалося домогтися повногорозбирання виробу після завершення терміну його експлуатації, що дозволяє на 40%зменшити кількість відходів.
Укрупнена ідентифікація очікуваних ефектів за стадіями виробництвамає такий вид:
— поточна стадія (зниження собівартості виготовлення виробу за рахунокзменшення витрат на матеріали);
— попередні стадії (зниження еколого-економічних збитків на стадіяхвиробництва металів (додаткова складова ефекту зумовлена зменшенням необхідностіу виробництві важких металів);
— наступні стадії (зниження експлуатаційних витрат завдяки меншій потребів енергоресурсах; зменшення витрат на утилізацію відходів;
— додатковий ефект від реалізації відходів).
Описанакартина схематично характеризує економічний простір реалізації економічних ефектівгосподарського заходу. Як правило, лише частина реально існуючих у межах національноїекономіки ефектів сприймається безпосередньо економічним суб'єктом, що здійснюєданий захід.
3. Доходи і витрати підприємства як основа формуванняпоказників удосконалення організаційної та виробничої структур підприємства
Будь-який з розглянутихваріантів господарського заходу має цілу низку переваг і недоліків. Вартісні оцінкиє єдиною основою, тобто формою показників, що дає можливість порівняти ці різноріднівеличини, за якими перебувають безліч технічних, соціальних і економічних характеристик.Подібна оцінка може бути виконана тільки через два види показників: доходи і витрати.
Доходи характеризуютьвигоду, яку одержують підприємства від реалізації заходу. Витрати (видатки) відображаютьту економічну ціну (витрати різного виду ресурсів), що підприємства повинні платитиза реалізацію заходу. Різниця між доходами і витратами становить той чистий економічнийрезультат – прибуток, який одержує підприємство.
Взаємозв'язокміж зазначеними величинами характеризує формула
Е = Р – З, (4)
У даному випадкуяк ефект може розглядатися величина чистого прибутку (Е=П), а як результат – обсягвалового доходу (Р=Д), тобтоП = Д – З (5)
Величинаотримуваного підприємством доходу може бути виражена формулою: /> , (6)
де Qi – обсяг i-го виду продукції, що реалізуєтьсяза одиницю часу (добу, місяць, рік); ця величина вимірюється натуральними одиницями:шт., кг, т, м, умовними одиницями та ін.;
Цi – ціна одиниці i‑го реалізованого видупродукції (грн./шт.; грн./кг; грн./т тощо);
Ti – період часу,протягом якого реалізується i-й вид продукції (місяців, років).
Дана формула єключем до розуміння механізму реалізації ефектів будь-якого заходу, що впроваджується.Зокрема, викликані ним зміни можуть впливати на доходи підприємства за такими трьоманапрямками:
— череззміну обсягу реалізованої продукції за одиницю часу (зміна кількісних показниківпродуктивності);
— череззміну ціни одиниці продукції (зміна якісних характеристик продукції);
— череззміну періоду дії економічного процесу.
Слід підкреслити,що для обґрунтування рішень розрахунки ефективності повинні характеризувати не поточнийстан параметрів економічної системи, а їх динаміку, тобто ступінь впливу змін, щоспричиняються заходом. Схематично це може бути виражено формулою
/>, (7)
де показники зіндексом 1 характеризують економічні параметри системи до проведення заходу, а зіндексом 2 – після його реалізації.
За базовийваріант, з параметрами якого порівнюються змінені характеристики (у формулі вонипозначені індексом 1), можуть братися й інші чинники: кращі вітчизняні або зарубіжнізразки, значення умовних нормативів, показники одного із проаналізованих альтернативнихваріантів.
Витрати. Іншимкомпонентом, що визначає розмір економічного ефекту, є величина витрат, пов'язанихз реалізацією розглянутого заходу. У загальному вигляді повну величину зазначенихвитрат за період дії заходу можна виразити формулою:
Зпов= К + Сп,(8)
де К – капітальнівкладення, тобто витрати в основні фонди (будівлі, споруди, устаткування та ін.);основна особливість даного виду витрат полягає в тому, що вони вносяться один разна кілька років (термін служби основних фондів); тому капітальні вкладення називаютьще одноразовими витратами;
Сп – величинапоточних (експлуатаційних) витрат; це витрати на сировину і матеріали, електроенергію,заробітну плату персоналу, оренду приміщень, різні види послуг, платежі та ін.;відмінною рисою поточних витрат є те, що вони вносяться («течуть») протягом поточногоперіоду часу (місяця, кварталу, року).
У тому випадку,якщо капітальні вкладення пов'язані з придбанням або модернізацією нової техніки,їх повна величина може бути умовно подана двома складовими:
К = Косн + Ксуп, (9)
де Косн – вартістьпридбання основного технологічного устаткування;
Ксуп – величинасупутніх капітальних вкладень, тобто вартість транспортування (якщо вона не включенав ціну), монтажу, комунікацій, площ, де буде встановлене устаткування тощо.
У тому випадку,якщо капітальні вкладення вносяться не відразу, а частинами (наприклад, термін будівництваі введення в експлуатацію промислового об'єкта розтягується на кілька років), сумарнавеличина капітальних вкладень повинна бути зведена до одного строку з урахуваннямфактору часу.
Слід зазначитище одну особливість капітальних вкладень. Їх сумарна величина практично не залежитьвід інтенсивності використання основних фондів, на які витрачені ці кошти. Вониіснують, навіть якщо введений в експлуатацію об'єкт взагалі не випускає продукцію.На відміну від загальної суми капітальних вкладень їх питома величина в розрахункуна одиницю продукції природно зменшується в міру збільшення обсягу продукції, щовипускається. Адже чим більше на відповідному устаткуванні випускається продукції,тим менше капітальних вкладень припадає на її одиницю. Інакше поводять себе поточні(експлуатаційні) витрати. За невеликим винятком (адже основні фонди потрібно підтримуватинавіть у непрацюючому стані), цей вид витрат вноситься («тече») лише в ході виробничогопроцесу.
Сумарна величинапоточних витрат, як уже було зазначено раніше, пов'язана з обсягом виробництва,терміном реалізації господарського заходу, іншими внутрішньо- та зовнішньогосподарськимихарактеристиками. Залежно від умов, у яких проявляється вплив зазначених факторів,змінюється і характер розрахунку поточних витрат. У загальному вигляді це може бутивиражено декількома ключовими схемами.
Поточні питомівитрати не змінюються. Розглянута ситуація передбачає найбільш простий випадок,коли питомі значення поточних витрат (у розрахунку на одиницю продукції та/чи одиницючасу) не змінюються протягом тривалого періоду. Залежно від ключового фактору, щовпливає на сумарну величину витрат, можуть бути використані такі розрахункові формули.
Ключовий фактор– час виробничого процесу: Спот = Сt · Т, (10)
де Сt – питоміпоточні витрати в розрахунку на одиницю часу (грн./година; грн./рік; грн./станко-година,грн./нормо-година та ін.);
Т – час реалізаціїзаходу (година, рік, станко-година, нормо-година).
Ключовийфактор – обсяг виробничої продукції:
Спот=Сп · N, (11)
де Сп– питомі поточні витрати в розрахунку на одиницю обсягу виробленої (реалізованої)продукції, (грн./шт.; грн./кг; грн./т; грн./м; грн./м2; грн./м3; грн./л; грн./кВт· год; грн./т · км, грн./км, грн./грн. продукції та ін.);
N – обсяг продукції,виробленої за час реалізації заходу (шт., кг, т, м, м2, м3, л, кВт · година, км,т · км, грн. продукції та ін.).
Розглянутий вищеметодичний підхід має ще одне застосування (крім згаданих випадків, коли питомівитрати мають відносно стабільний характер). Він може використовуватися для укрупненихорієнтовних розрахунків, у яких коливаннями поточних витрат можна просто знехтувати.
Питоміпоточні витрати змінюються. Розглянута ситуація передбачає зміну питомих значеньексплуатаційних витрат протягом часу. Причинами подібних змін можуть бути:
— змінаумов роботи (наприклад, ускладнення умов видобутку корисних копалин);
— змінацін на види вихідних ресурсів (зокрема, будматеріали, енергоносії, природні ресурсита ін.);
— змінарівня заробітної плати;
— змінатехнічних і економічних параметрів виробничих процесів.
При цьому вартовраховувати дві протилежні тенденції впливу різних груп факторів на величину питомихвитрат.
Позитивна тенденціязумовлена дією сприятливих факторів, що ведуть до зниження питомих витрат. Це можебути пов'язано з поступовим удосконаленням продукції, збільшенням обсягу випускуі дією ефектів зростання масштабу виробництва, що знижує собівартість одиниці продукції.Негативна тенденція зумовлена процесами, які ведуть до підвищення питомих витрат.
Це пов'язаноз декількома причинами, серед яких:
— фізичнеспрацювання техніки і погіршення її технічних параметрів, що веде до збільшеннявидаткових показників (зокрема, матеріаломісткості й енергоємності продукції), атакож до погіршення якості продукції, що випускається, і неминучому зниженню їїціни;
— моральнестаріння продукції, що випускається, і як наслідок – зниження цін на неї;
— насиченняринку даним видом продукції, що веде одразу до двох несприятливих наслідків: зниженнюобсягу реалізації і падінню цін.
Доречно звернутиувагу на одну важливу деталь. Зниження цін на реалізовану продукцію веде до зростанняпитомих витрат виробництва. Це пояснюється дуже просто: якщо загальна сума витратзалишається на існуючому рівні, а сума реалізованої продукції (у вартісному вираженні)знижується, то виробництво одиниці продукції обходиться все дорожче.
Висновок
При оцінціекономічної ефективності удосконалення організаційної та виробничої структури підприємстваекономіст повинен добре відчувати технічні параметри, зміна яких може матеріалізуватисяв значеннях економічного ефекту.
Зокрема,при впровадженні нової техніки серед основних таких параметрів варто виділити:
— при виготовленні техніки:
— матеріаломісткістьвиробленої продукції;
— енергоємністьвиробничих процесів;
— трудомісткістьвиготовлення;
— технологічніпоказники (наприклад, питома вага стандартних або запозичених деталей тощо);
— при експлуатації техніки:
— видатковіпоказники (витрата матеріалів, енергії, палива на одиницю роботи);
— обмеженняза умовами експлуатації (граничний діапазон температур, стійкість до корозії, сезонністьроботи, обмеження до матеріалів, що використовуються, ін.);
— продуктивність(швидкість, вантажопідйомність, ін.);
— довговічність,надійність;
— ремонтопридатність;
— ергономічність.
Економічнийаналіз дає можливість визначити, як зміна кожного з технічних або соціальних параметрівможе впливати на вартісні доходніабо витратні характеристики.
Розрахунокконкретних оцінок (доходів і витрат) за кожним із параметрів, що характеризуютьокремі сторони роботи устаткування (за кожної причини, що викликала той або іншийефект), дозволяє перейти до визначення узагальнюючих показників ефективності.
Список використаних джерел
1. Грузинов В. П., ГрибовВ. Л. Економіка підприємства. Навчальний посібник. К.: Фінанси і статистика. – 2001.
2. Економіка підприємства.Збірник практичних задач і конкретних ситуацій. Навч. посіб. / С. Ф. Покропивний.– К.: КНЕУ. – 1999.
3. Давилець М. І. Економікапідприємства. Навчальний посібник. К.: Фінанси і статистика. – 2006.
4. Економіка підприємства:Підручник / За загальною редакцією С. Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ. – 2005.
5. Економіка підприємства.Навчальний посібник / За загальною редакцією К. М. Литвененко – К., 2002.
6. Економіка підприємства:Структурно-логічний навчальний посібник / За редакцією Зайцева І. В. – Л., 2006.
7. Крайник О. П., БарвінськіЄ. С. Економіка підприємства. Навч. посібник – Львів: НУ «Львівська політехніка».– 2003.
8. Кулішов В. В. Економікапідприємства: теорія і практика: Навч. посібник. – К.: Ніка-Центр. – 2002.
9. Мельник Л. Г., КорінцеваО. І. Економіка підприємств. Конспект лекцій. Навч. посібник. – Суми: ВТД, 2004.
10. Примак Т. О. Економікапідприємства. Навчальний посібник. – К.: Вікар. – 2001.